[Рассел Бертран. Історія західної філософії. — К., 1995. — С. 3-4.]

Попередня     Головна     Наступна





ПЕРЕДМОВА



Написано вже багато історій філософії, і моя мета полягала не тільки в тому, щоб додати до цього числа ще одну. Моя мета — показати філософію як невід’ємну частину суспільного й політичного життя; не як ізольовані розважання визначних особистостей, а як породження і водночас джерело характеру різних людських громад, у яких процвітали різні філософські системи. Така мета вимагає тіснішого пов’язання з загальною історією суспільства, ніж ми звичайно бачимо в істориків філософії. Я дійшов висновку, що це особливо потрібне для тих історичних періодів, з якими пересічний читач навряд чи може бути глибоко обізнаний. Велика епоха схоластичної філософії була вислідом реформ одинадцятого сторіччя, а ті, своєю чергою, були реакцією на добу загнивання, що їм передувала. Не будучи більш-менш обізнаним із сторіччями, що проминули від падіння Риму до піднесення середньовічного папства, навряд чи можна зрозуміти інтелектуальну атмосферу дванадцятого й тринадцятого сторіч. Трактуючи цей період, як і інші періоди, я ставив собі за мету наводити лише стільки відомостей із загальної історії, скільки видавалось мені необхідним для неупередженого розуміння філософів у контексті того часу, який сформував їх і сам сформувався за їхньою допомогою.

Один наслідок такої позиції полягає в тому, що оцінка, яку вона дає тому чи тому філософові, часто не відповідає тій, якої він заслуговує з чисто філософського погляду. Особисто я, наприклад, маю Спінозу за визначнішого філософа, ніж Локк, але вплив його був далеко менший, і тому я присвятив йому менше місця, ніж Локкові. Декотрі люди — приміром, Руссо і Байрон — хоча зовсім не були філософами в академічному розумінні цього слова, справили такий глибокий вплив на домінантні філософські тенденції своєї доби, що розвитку філософії не можна зрозуміти, не беручи їх до уваги. Навіть люди просто діяльні часто мали велике значення в цьому плані: мало хто з філософів справив такий вплив на філософію, як Александр Македонський, Карл Великий або Наполеон. Ще знаменнішим прикладом можна б назвати Лікурга, якби тільки він був реальною особою.

Коли мусиш охопити такий величезний проміжок часу, доводиться триматись дуже суворих принципів добору. Читаючи /4/ традиційні праці з історії філософії, я дійшов висновку, що надто стислі описи не доносять до читача нічого вартісного; тому я (за небагатьма винятками) взагалі не згадував про людей, які, на мій погляд, не заслуговують справді докладного розгляду. А про тих філософів, яких я розглядав у цій книжці, я сповіщав усе, що вважав істотним у їхньому житті й суспільному оточенні; часом я наводив навіть начебто малозначущі деталі, коли вирішував, що вони якось характеризують саму людину та її добу.

І врешті — я повинен у кількох словах викласти пояснення й свої виправдання перед фахівцями з окремих частин моєї неосяжної теми. Очевидно, це неможлива річ — знати про кожного філософа стільки, скільки знає про нього той, чия сфера досліджень не така широка; і я не маю сумніву, що є багато людей, краще за мене обізнаних з усіма згаданими у моїй книжці філософами, опріч хіба Ляйбніца. Проте, якби визнати цей факт достатньою підставою для шанобливої мовчанки, з цього випливало б, що ніхто в світі не має права трактувати будь-що за межами якогось дуже вузького відтинка історії. Вплив Спорти на Руссо, Платона на християнську філософію аж до тринадцятого сторіччя, несторіанців — на арабів, а далі на Тому Аквінського, святого Амброзія на ліберальну політичну філософію від постання ломбардських міст аж до наших днів ось лиш декотрі з тем, які може розглядати тільки всеохопна історія. На цій підставі я прошу бути до мене поблажливими тих читачів, котрим видасться, що мої знання в тій чи тій частині предмета не такі вичерпні, як мали б бути, якби не доводилось пам’ятати про «крилату колісницю часу».

Ця книжка завдячує свою появу докторові Елбертові С. Барнсові, бо первісно вона була задумана й почасти здійснена як цикл лекцій для Фонду Барнса в Пенсільванії

Як і в більшості моїх праць протягом останніх тринадцяти років, мені дуже багато допомагала — і в дослідженнях, і ще багато в чому — моя дружина Патріція Рассел.


Бертран РАССЕЛ









Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.