Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


Попередня     Головна     Наступна





ВІД ПЕРЕКЛАДАЧА


«Літопис Малоросії» французького дипломата Ж.-Б. Шерера є першим західноєвропейським твором, цілком присвяченим історії України. У ньому відбилися як особисте зацікавлення автора долею нашого народу, так і прагнення Заходу осмислити Україну, шляхи її історичного розвитку та її взаємини з трьома суміжними державами — Річчю Посполитою, Московським царством і Оттоманською Портою.

З багатьох сторінок Шерерової книжки до нас промовляє щира симпатія автора до України, часом навіть захоплення героїчною епопеєю боротьби козаків за волю. Змальовуючи величні постаті Богдана Хмельницького, Павла Полуботка та інших українських патріотів, Шерер беззастережно схвалює їхні дії. При цьому узагальнення французького історика звучать цілком по-сучасному: «Цей народ, пам’ять якого повна спогадів про предків, скинув із себе ярмо, — і саме цього не хочуть йому пробачити». /6/

Разом із тим в інших місцях твору помітне схиляння автора перед потужністю імперії, проти якої боролися козаки. Імовірно, що така непослідовність зумовлена як перебуванням і працею Шерера в Петербурзі, так і намагання його бути цілком об’єктивним, віддаючи належне кожному учасникові тривалого історичного конфлікту. Втім, сучасному українському читачеві, якому нині вже стали приступні праці М. Грушевського, Д. Яворницького, Н. Полонської-Василенко, І. Крип’якевича, О. Субтельного, А. Жуковського та інших українських істориків, неважко буде одвіяти полову наївних і легковажних суджень від зерна істини. Проте навіть помилки автора становлять певний інтерес не тільки тому, що вони відбивають погляди освіченого француза другої половини XVIII ст. на українсько-російські, українсько-польські та українсько-турецькі взаємини, а й тому, що деякі уявлення про Україну, поширені в сучасній Західній Європі, закорінюються ще в минулому та позаминулому століттях.

Об’єктивній оцінці подій історії України свого часу дуже зашкодив своєрідний культ руїнниці Запорозької Січі Катерини II, поширення якого у Європі вміло скеровувалося з Петербурга цілеспрямованими вигадками та підкупами впливових осіб. Навіть такі визначні мислителі, як Дідро та Вольтер, стали знаряддями уславлення «освіченої імператриці», і захоплені хори її обожнювачів заглушили стогони уярмленої та закріпаченої України. Саме з тих часів бере початок безсоромна фальсифікація історії українського народу, в якій герої іменувалися зрадниками, а зрадники героями і найвищим благом для українців проголошувалася втрата незалежності. Поступово й саме ім’я України стало виводитися з обігу, заступлене спочатку «Малоросією», а згодом і «Південно-Західною Росією», що призвело /7/ до неймовірної плутанини в уявленнях європейців про нашу країну.

Отже, коли ми побачимо книжку Шерера в цьому контексті, то зрозуміємо, звідки беруться всі його непослідовні оцінки. Адже писався «Літопис Малоросії» в роки найбільшого поширення в Західній Європі культу Катерини.

Пишучи свою книжку, Шерер використовував численні джерела інформації, насамперед українські, додаючи до викладу подій власні міркування про них. Ці міркування становлять особливу цінність для історика французько-українських взаємин у другій половині XVIII ст.

Часом серед відомостей про Україну, що їх наводить автор, натрапляємо на зовсім фантастичні. Це стосується історії про походження козаків нібито від хозар, розповіді про якусь таємничу смертельну хворобу, начебто поширену саме в Україні, та деяких інших місць твору. Перекладач, певна річ, не міг втручатися в текст Шерера й виправляти його. Проте, коли автор явно помилявся в написанні тих чи інших прізвищ або географічних назв, перекладач наводить відповідні слова в їх сучасному написанні.

Окремо слід сказати про мову перекладу. Перекладач переборов спокусу стилізувати її в дусі козацьких літописів, щоб не зробити з француза Шерера українця, і виклав зміст книжки, виданої наприкінці XVIII ст., сучасною українською мовою. При цьому він дотримувався стилю оригіналу, часом сухуватого та обтяженого повтореннями тих самих зворотів, маючи на увазі славнозвісний вислів сучасника й співвітчизника Шерера відомого натураліста Бюффона «Стиль — це людина».


ВІКТОР КОПТІЛОВ













Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.