Попередня             Головна             Наступна





Сергій СЕГЕДА

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ СКЛАД ДАВНЬОРУСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ


[у кн.: Давня історія України. — К., 2000. — Т.3. — С.505-514.]



Важливу роль у висвітленні етногенетичної проблематики відіграють дані антропології, які дозволяють визначити \506\ генетичні витоки середньовічного населення України, окреслити морфологічні компоненти, котрі ввійшли до її складу, з’ясувати специфіку окремих регіонів. Значний внесок у висвітлення цих питань внесли А. П. Богданов, В. В. Бунак, Г. Ф. Дебець, Т. О. Трофимова, Т. І. Алексєєва та ін.

Згідно з даними краніології, давньоруське населення України — нащадки літописних полян, сіверян, древлян, волинян, тиверців та уличів — загалом характеризувались доліхомезокранією, тобто видовженою або середньою за довжиною черепною коробкою, здебільшого помірним за шириною лицем, добре профільованим у горизонтальній площині, середньо або різко виступаючим носом з високим переніссям, що, як відомо, властиво типовим представникам європеоїдної раси. Поряд з цим, залежно від варіацій двох провідних краніологічних ознак — співвідношення між шириною й довжиною черепа та діаметра вилиць, серед них можна виокремити кілька антропологічних типів, на що вперше вказав В. В. Бунак 31.

Ця теза була розвинута Т. О. Трофимовою, яка вирізнила серед середньовічної слов’янської людності України три європеоїдні типи, а саме: мезо-доліхокефальний широколиций, властивий древлянам, доліхокефальний вульколиций, притаманний сіверянам і переяславським полянам та мезо-доліхокефальний вузьколиций, поширений серед жителів Чернігівського регіону. Кожному з них вона знайшла аналогії на суміжних або більш віддалених територіях. Так, мезо-доліхокефальний тип, за Т. О. Трофимовою, трапляється також серед полоцьких кривичів, дреговичів, радимичів, деяких груп словен Приільмення, у чуді північно-західних земель Східної Європи, середньовічної іжори, деяких етнічних груп цього часу Прибалтики, Пруссії, Нідерландів та Скандинавії. Вузьколиций доліхокефальний тип, на думку дослідниці, представлений не лише на Лівобережжі України, а й серед в’ятичів та кривичів, населення Болгарського царства і міських жителів Золотої Орди. Нарешті, мезо-доліхокефальний тип не має прямих регіональних аналогій. У той же час він властивий черепам з «полів поховальних урн», тобто носіям черняхівської культури 32.

Наведена вище схема була переглянута й істотно доповнена Т. І. Алексєєвою — автором узагальнюючої монографії з антропології східних слов’ян, де були використані всі наявні на початок 1970-х років матеріали, присвячені даній проблематиці 33.



31 Bunak V. The Craniological Types of East Slavic Kurgans // Antropol.— Prague, 1932.— T. 10.

32 Трофимова Т. А. Кривичи, вятичи и славянские племена Поднепровья по данным антропологии // СЭ.— 1946.— № 1.

33 Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян по данным антропологии.— М., 1973.



Спираю\507\чись на краніологічні дані, вона виокремила серед давньоруської людності України чотири антропологічні типи, основні характеристики котрих наведені в таблиці 1. Праця Алексєєвої і досі залишає ться головним джерелом інформації стосовно морфологічних рис населення Київської Русі.




Таблиця 1.




Доліхокранний


Мезодоліхокранний


Відносно широколиций


Середньолиций


Відносно широколиций


Середньолиций


Черепний покажчик


73—74


71—73


75


74—76


Ширина вилиць


131—136


130—133


135


130—132


Кут виступання носа


31—32


27—30


30


27—29


Носовий покажчик


49—51


50—51


50


50—52


Племінні території


волинян


сіверян


древлян, тиверців, уличів


полян київських, переяславських, чернігівських




Аналіз краніологічних даних свідчить про те, що в Середній Наддніпрянщині (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина) переважали риси мезо-доліхокранного типу, який характеризується також середньою шириною вилиць, вираженим горизонтальним профілюванням обличчя та помірним виступанням носа. Чернігівська та переяславська групи відрізняються від київської трохи нижчим головним покажчиком, тяжіючи до нащадків сіверян. З іншого боку, окремі серії з некрополів Правобережжя (Княжа гора, Сагунівка та ін.) за поєднанням мезокефалії та відносно широкого обличчя схожі з черепами нащадків древлян, хоча й відрізняються від них трохи нижчим обличчям і помірнішим виступанням носа. З наведеного можна зробити висновок про певну неоднорідність антропологічного складу давньоруського населення правобережних регіонів Середньої Наддніпрянщини (в рамках одного типу), що особливо помітно в Пороссі. Так, об’єднаній пороській краніологічній серії, що включає черепи із Замкової гори середньовічного Юр’єва, могильників поблизу с. Яблунівка, Стеблів, Миколаївка та Хутір Половецький, властива підвищена варіабельність таких важливих ознак, як поздовжній і виличний діаметри, назомолярний кут, черепний і верхньолицевий покажчики 34. Ймовірно, це зумовлено впливом кочівницького (монголоїдного) компоненту, про що буде сказано нижче.



34 Орлов Р. С., Моця А. П., Покас П. М. Исследования летописного Юрьева на Роси и его окрестностей // Земли Южной Руси в IX—XIV вв.— К., 1985.— С. 60.



Порівняльний аналіз краніологічних характеристик черепів з некрополів Києва, Вітачева, Переяслава, Чернігова та Любеча свідчить про морфологічну близькість міського та сільського населення Середньої Наддніпрянщини. Певні відмінності між ними виявляються лише за двома ознаками: міські жителі здебільшого кругло\508\голові та широколиці 35. Крім того, вони мали трохи вищий зріст. Привертає увагу, що черепи з курганного некрополя XI—XII ст. на території Переяслава схожі с синхронними серіями Чернігова та Любеча, відрізнялися від них лише трохи вищим обличчям. Останнє свідчить про вплив морфологічних особливостей сільської людності Переяславщини.

В середній течії Десни, басейні Сейму і верхів’ях Сули, де в другій половині І тис. н. е. мешкали літописні сіверяни, в давньоруський час був поширений доліхокранний середньолиций тип, який знаходить певні аналогії серед нащадків радимичів, дреговичів, смоленських та тверських кривичів. За більшістю провідних краніологічних ознак він схожий також з морфологічними варіантами, поширеними серед нащадків населення полянського племінного союзу, однак відрізняється від нього трохи довшою формою черепної коробки та вужчим обличчям. Останнє не стосується жителів Путивля: і за черепним покажчиком, і за шириною вилиць вони відчутно тяжіють до мешканців правобережних міст, особливо Києва та Юр’єва. Схожі результати отримані і в процесі вивчення невеликої краніологічної серії з літописних Лубен, де також фіксується наявність правобережного антропологічного компоненту. На відміну від інших міських серій Київської Русі черепи з путивльського та лубенського некрополів істотно відрізняються від синхронних серій сільської округи цих давньоруських міст 36.



35 Алексєєва Т. І. Антропологічний склад населення давньоруських міст // Матеріали з антропології України.— К., 1969.— Вип. 4.— С. 74.

36 Сегеда С. П., Покас П. М. Антропологический состав древнерусского городского неселения Левобережного Поднепровья // Труды V Международного конгресса археологов-славистов. Киев, 18—25 сентября 1985 г.— К., 1988.— Т. 2.— С. 150.



У верхів’ях Здвижу, Тетерева, Ужу та Уборті, де на час утворення Київської Русі локалізувались літописні древляни, Г. Ф. Дебець, Т. О. Трофимова та Т. І. Алексєєва вирізняли мезокефальний, високоголовий і широколиций тип. Схожі антропологічні варіанти поширені і на захід від окресленої території — у верхів’ях Стиру та Горині, де вони пов’язані з підкурганними похованнями на горизонті. Що стосується похованих в ямах під курганними насипами, які частіше трапляються в межиріччі Стиру та Горині — ареалу волинян, то їм властивий схожий з попереднім, але більш довгоголовий антропологічний тип, який, крім того, відзначається середньою висотою черепної коробки і трохи вужчим обличчям.

Східнослов’янське середньовічне населення Середнього Подністров’я (сучасні Північна Буковина і Молдова) — території, пов’язаної з літописними тиверцями, — характеризувалось мезокранією, середніми розмірами лицьового відділу, дуже широкими і невисокими орбітами, значним горизонтальним профілюванням обличчя, високим переніссям, середнім виступанням носа. Найближчі аналогії цьому поєднанню ознак серед інших груп давньоруської люднос\509\ті України можна знайти в ареалі древлян. Специфічні риси відзначені в Василівській серії, де виявлена тенденція до високолицьості, високоорбітності та вузьколицьості.

Чим же пояснюються відмінності фізичного типу окремих груп давньоруської людності України?

Перше. Ще визначний чеський вчений Л. Нідерле, що досконало володів методикою антропологічних досліджень, дійшов висновку про те, що морфологічні риси «праслов’ян» склались на тій обширній території, де в добу неоліту-бронзи та раннього заліза були поширені широколиці європеоїдні варіанти. На півночі вона обмежена верхньою та середньою течіями Західної Двіни, на півдні —лівими притоками Дунаю в його середній течії, на заході — верхньою та середньою течіями Західної Вісли, на сході — середньою та нижньою течіями Дніпра 37. Окреслений регіон знаходиться на стику ареалів північноєвропеоїдної доліхокранної світлопігментованої та мезокранної темнопігментованої південноєвропеоїдної рас. Тут здавна мешкали носії різних морфологічних комплексів, жоден з яких не може вважатись «праслов’янським». Це дає підстави думати, що східні слов’яни, а серед них і племена, що мешкали на терені України, ніколи не були однорідними в антропологічному плані, хоча і мали деякі специфічні риси, за якими відрізнялись від давніх германців, фракійців та ін.

Друге. Розселяючись на території Східної Європи, слов’янські племена асимілювали місцеву дослов’янську людність, що призвело до певних змін їх фізичного типу. Саме цим, на думку Т. І. Алексєєвої, пояснюється зменшення діаметра вилиць у багатьох східнослов’янських груп, які контактували з вузьколицими фіномовними і, вірогідно, іраномовними племенами. Певну роль у формуванні морфологічних особливостей давньоруської людності відігравали також її взаємини з більш пізніми тюркомовними кочівниками.

Розглянемо витоки означених вище антропологічних типів середньовічного неселення України.

Аналіз краніологічних даних показав, що відносна широколицість як визначальна риса слов’ян найвиразніше простежується серед західних груп давньоруської людності України — нащадків древлян, волинян, тиверців та уличів. За цією та багатьма іншими ознаками, зокрема великими розмірами черепа, колишні волиняни і меншою мірою древляни схожі із західними кривичами, а також балтськими племенами, зокрема латгалами 38.



37 Алексеева Т. И., Алексеев В. П. Антропология о происхождении славян // Природа.— 1989.— № 3.— С. 66.

38 Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян...— С. 55.



Щодо відзначених вище специфічних рис черепів з могильника поблизу с. Василів у Середній Наддністрянщині, то вони, ймовірно, мають інше походження. Аналізуючи величини верхньолицьового, \510\орбітного та носового покажчиків у цій серії, M. C. Великанова зауважує, що вони «ухиляються в західнослов’янському напрямку і лежать по суті поза східнослов’янськими межами коливань цих ознак» 39. З цим можна погодитись, але з одним суттєвим застереженням: отримані дані не слід розглядати як доказ прийшлого характеру василівської популяції, хоча самі по собі міграції різноетнічних груп у межах Київської Русі не були чимось надзвичайним. Мова йде про напрямки давніх антропологічних зв’язків населення Карпатського регіону та суміжних з ним територій, яке і в наші дні за своїми морфологічними особливостями знаходить широкі аналогії серед західних слов’ян (словаків, південних поляків, окремих груп чехів та ін.) 40.

На іншій основі склався антропологічний тип давньоруського населення Середньої Наддніпрянщини, де напередодні утворення Київської Русі існував полянський племінний союз. Як і всім іншим східнослов’янським групам, йому були властиві специфічні пропорції лицьового скелета (відносно низьке лице з низькими орбітами і досить широким носом), за якими воно відрізнялось від своїх попередників — більш високолицих, високоорбітних і вузьконосих носіїв черняхівської культури. Поряд з цим згадані відмінності в Середній Наддніпрянщині виражені менш чітко, ніж у більшості інших регіонів України. Більше того: за рядом важливих краніологічних ознак, а надто діаметром вилиць, між черняхівським та давньоруським населенням історичного центру України існує певна подібність, що, на думку M. С. Великанової, «дозволяє припустити певну роль черняхівського елементу у формуванні антропологічного типу полян» 41. Ще категоричніше з цього приводу висловилась Т. І. Алексєєва: «Поляни по суті є безпосередніми нащадками черняхівців» 42. Однак це, безумовно, є перебільшенням: фізичні риси русичів Середньої Наддніпрянщини склались у процесі взаємодії двох основних морфологічних компонентів: грацильного черняхівського та масивнішого, носіями якого були інші групи. Ймовірно, ними були племена празької культури, антропологічний тип котрих унаслідок поширення обряду кремації залишається невідомим.



39 Великанова М. С. Палеоантропология Прутско-Днестровского междуречья.—M., 1975.— С. 110.

40 Дяченко В. Д. Антропологічний склад українського народу.— К., 1965.—С. 127.

41 Великанова М. С. Указ. соч.— С. 108.

42 Алексеева Т. И. Антропологический состав восточнославянских народов и проблема их происхождения // Этногенез финно-угорских народов по данным антропологии.— М., 1974.— С. 74.



В антропологічній літературі останніх десятиліть неодноразово ставилося питання про роль кочівницького компоненту у форму\511\ванні морфологічних рис русинського населення Київщини, Чернігівщини та Переяславщини. Інтерес до цієї проблематики пояснюється численними літописними свідченнями про слов’янсько-тюркські взаємини в цих регіонах і знахідками кочівницьких поховань на давньоруських некрополях. Ще наприкінці минулого століття Д. Я. Самоквасов отримав на території колишнього Канівського повіту невелику краніологічну серію, в будові котрої виразно простежуються монголоїдні риси, а саме: брахікранія, низька висота склепіння, великі розміри обличчя, слабко профільованого в горизонтальній площині, низький кут виступання носа і т. ін. За цими ознаками вона близька до черепів зі Зливкінського могильника VIII—X ст., залишеного тюркомовними болгарами, які разом з аланами були носіями салтівської культури. Черепи з монголоїдними рисами виявлені і в інших місцевостях Середньої Наддніпрянщини, зокрема в Пороссі. Так, сліди монголоїдної домішки (сплощеність обличчя в горизонтальній площині, слабке виступання носових кісток і т. ін.) виявлені на чотирьох з восьми жіночих черепів з Миколаївського ґрунтового могильника 43. Ще в більш виразній формі вони фіксуються на чотирьох чоловічих і трьох жіночих черепах з могильника поблизу с. Хутір Половецький, звідки походить всього 26 черепів. Так, чоловічим черепам 9 (22), 3 (12), 9 (8), 9 (15) властиве нешироке, низьке, дещо сплощене обличчя, слабке виступання носа, невисоке перенісся і т. ін., що вплинуло на загальну характеристику серії 44.

Деяке ослаблення європеоїдних ознак, яке виявилось у тенденції до пониження кута виступання носа, можна простежити і в інших серіях Середньої Наддніпрянщини, що, вірогідно, є наслідком регулярних контактів між давньоруською людністю та сусідніми кочівницькими групами. Зауважимо, що вплив тюркського (кочівницького) компоненту (збільшення діаметру вилиць, тенденція до сплощення обличчя та поперечної спинки носа і т. ін.) помітний і серед сучасного населення Південної Київщини, Черкащини та Полтавщини, де давньоруські літописи фіксують поселення торків, чорних клобуків, половців та ін. Все ж його роль у формуванні антропологічного складу середньовічної та сучасної людності України не варто перебільшувати: як слушно зауважив В. Д. Дяченко, згадані морфологічні риси можна «вловити» лише при зіставленні з тими групами, які за будовою обличчя вважаються еталоном європеоїдної раси 45.



43 Зиневич Г. П. Очерки палеоантропологии Украины.— К., 1967.— С. 142.

44 Там же.

45 Дяченко В. Д. Зазн. праця. — С. 72.



Черняхівський антропологічний компонент істотно вплинув і на формування антропологічних особливостей давньоруської людності Лівобережжя — нащадків літописних сіверян і південних полян \512\ (лубенська, ліплявська та інші групи). Показовою в цьому плані є краніологічна серія з некрополя XI—XII ст. поблизу с. Камінне на правому березі середньої течії р. Псел: за більшістю ознак вона виявляє велику схожість з черепами черняхівських могильників Середньої Наддніпрянщини 46. Водночас, як і давньоруські серії Правобережжя, вона масивніша, ніж черняхівські, що вказує на наявність властивого всім слов’янам відносно масивного компоненту. Що ж до назомалярного та зигомаксилярного кутів, які відображають ступінь сплощення обличчя, то за цими ознаками черепи з камінського некрополя виразно тяжіють до краніологічної серії з Верхнього Салтова, де, як відомо, переважав аланський морфологічний компонент. З цього випливає, що морфологічний тип давньоруського населення Лівобережжя сформувався в результаті складних генетичних процесів за участю принаймні трьох морфологічних компонентів: «власне слов’янського», черняхівського та салтівського, тобто іранських. Зауважимо, що в багатьох регіонах Лівобережної України і в наші дні відчувається вплив давнього іранського (південноєвропеоїдного) компоненту, що виявляється в потемнінні кольору очей та волосся, більш інтенсивному розвитку третинного волосяного покриву, тобто росту волосся на бороді та грудях у чоловіків. На думку Т. І. Алексєєвої, антропологічні дані дозволяють провести чітку лінію генетичної спадковості між давньою та сучасною людністю Середньої Наддніпрянщини, а саме: населення доби бронзи лісостепової смуги — племена скіфського часу — носії черняхівської культури — давньоруська людність — сучасні українці 47. До таких висновків спонукають і підсумки антрополого-одонтологічних досліджень на правобережній частині згаданого регіону України, де протягом останніх тисячоліть переважав один і той же тип — середньоєвропейський 48.



46 Дяченко В. Д., Покас П. М., Сухобоков О. В. Древнерусское население Левобережной Украины (по материалам могильника у с. Каменное) // Антропологические данные о составе древнего населеня на территории Украины.— К., 1984.— С. 24.

47 Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян...— С. 273.

48 Сегеда С. П. Пращури, пракорені і... зуби // Наука і суспільство.— 1992.—№ 1.— С. 41.



У попередньому розділі вже йшлося про те, що на території Середньої Наддніпрянщини виявлено поховання варягів, які знаходились на службі у київських князів. Отже, виникає питання, чи впливав норманський (германський) компонент на формування антропологічних рис давньоруського населення цього регіону?

Аналіз краніологічних даних показав, що в будові черепа та лицьового скелета середньовічних германців та східних слов’ян є певні відмінності, які стосуються їх пропорцій, а саме: співвідношення висоти черепної коробки до півсуми поздовжнього та поперечного \513\діаметрів, висоти обличчя до висоти черепа, висоти орбіт до висоти черепа, а також ширини носа до ширини обличчя 49. Наявність цих відмінностей є необхідною передумовою для пошуків відповіді на поставлене питання.

Особливої уваги у зв’язку з порушеною проблематикою заслуговують матеріали з Шестовицького могильника. З нього походить невелика краніологічна серія, що характеризується мезодоліхокранією, дуже вузьким, середньої висоти обличчям, середнім виступанням носа. На думку дослідниці шестовицьких черепів Г. П. Зіневич, вони, безумовно, репрезентують слов’янську групу і, найімовірніше, локальну популяцію сіверян 50. З цим можна було б погодитись, якщо не враховувати відносну низькоголовість та високоорбітність шестовицької серії — ознак, що вказують на наявність германського морфологічного компоненту. Торкаючись цього питання, Т. І. Алексєєва зауважує: «Тут явно спостерігається змішування норманських та слов’янських рис» 51, хоча і не висловлює своєї думки з приводу їх «питомої ваги» в цій серії. Враховуючи, що за більшістю ознак, включаючи специфічні пропорції обличчя, вона дуже близька з сіверянськими, доходим висновку про вирішальну роль місцевого компоненту у формуванні Шестовицької групи.

Т. І. Алексєєва зробила спробу визначити норманський компонент ще в двох серіях з території Середньої Наддніпрянщини — з чернігівського та київського некрополів, і в обох випадках отримала негативні результати. Особливо цікавими і дещо несподіваними виявились підсумки вивчення сумарної серії з давньоруських некрополів Києва: жодна зі слов’янських груп не відрізнялась такою мірою від германських, як міське населення Києва. За словами дослідниці, «...ніяких слідів (норманів.— С. С.) в антропологічному вигляді міста не виявлено» 52.



49 Алексеева Т. И. Указ. соч.— С. 256—262.

50 Зіневич Г. П. До антропології Шестовицького могильника // Матеріали з антропології України.— К., 1961.— Вип. 2.— С. 47.

51 Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян...— С. 267.

52 Там же.



Що ж стосується відмінностей фізичного типу міського та сільського неселення Середньої Наддніпрянщини, про котрі йшлося вище, то вони, на думку дослідників, не можуть пояснюватись міграціями та змішуванням різних етнічних компонентів в міських центрах Київської Русі, хоча ці процеси, бузумовно, мали місце. Цьому суперечить однакова направленість згаданих відмінностей: мешканці міста, як правило, відзначаються масивнішою будовою кістяка, округлішою формою черепа, що є наслідком процесу брахікефалізації, та більшою шириною вилиць. На думку Т. І. Алексєєвої, брахікефалізація міського населення була викликана зміна\514\ми умов соціального середовища у зв’язку з урбанізацією, а розширення обличчя — «частковим вираженням загального процесу укрупнення кістяка в умовах міста, знову ж таки, у зв’язку зі змінами рівня соціального життя» 53.

Ще у другій половині XIX ст. в антропологічній літературі було порушене питання про витоки фізичних рис східнослов’янських народів. У зв’язку з цим деякі російські вчені висловили думку про відсутність спадкоємності між середньовічним та сучасним населенням України. «Малорос,— писав з цього приводу Є. М. Чепурковський,— найновіший насельник, що змінив після татарського ярма дотатарську людність» 54. Ці та подібні твердження значно розходяться з фактичними даними.



53 Алексєєва Т. І. Антропологічний склад населення давньоруських міст.— С. 85.

54 Чепурковский Е. М. Вопрос антрополога историкам // Русский антропологический журнал.— 1924.— Т. 13.— Вып. 3—4.



Вище вже йшлося про те, що давньоруське населення України, за даними краніології, загалом належало до двох великих угруповань: одне з них включало носіїв відносно масивних типів (нащадки древлян, волинян, тиверців та уличів), друге — грацильніших варіантів (нащадки населення полянського племінного союзу та сіверян). За будовою лицьового скелета українці схожі з представниками обох з них: з першим їх зближають розміри обличчя, з другим —конфігурація носової області. Щодо властивої сучасному населенню округлої форми голови, то вона є наслідком процесу брахікефалізації, що мав місце на території Західної, Центральної та Східної Європи, починаючи з другої чверті II тис. н. е. Загалом, за своїми фізичними рисами українці є прямими спадкоємцями давньоруської людності південних та південно-східних регіонів Київської Русі, хоча є більш гомогенними, ніж середньовічні нащадки літописних слов’янських племен. Останнє є наслідком інтенсивних процесів змішування населення різних регіонів України, які відбувались за доби пізнього середньовіччя, зокрема під час бурхливих подій національно-визвольної війни XVII ст.















Попередня             Головна             Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.