[Адам Б. Селігман. Ідея громадянського суспільства. — К., 2000. — С. 8-21.]

Попередня     Головна     Наступна         Примітки

ВСТУП

І

Якими б сучасними (і навіть постсучасними) ми себе ні уявляли, віра в «права людини», що нас підтримує, в рівність громадян, в недоторканість особи і свободу віросповідування є настільки ж старою, як і революції вісімнадцятого сторіччя. Вона сягає світу, який ідентифікував дії розуму із щасливим життям і побачив (принаймні починаючи з Іммануїла Канта) у нероздільній «трійці»: Розум, Рівність і Суспільна Сфера — остаточний наріжний камінь моральних переконань.

Однак ми живемо лише серед уламків розуму. «Права розуму» як остаточного третейського судді етичних та моральних дилем ще зовсім недавно у нашому сторіччі все більш і більш піддавалися сумніву безліччю постсучасних філософій. Такий сумнів у найосновоположніших принципах тягне за собою безліч додаткових запитань, і ці питання визначають класичні та нещодавно відроджені дискусії про те, що являє собою громадянське суспільство. Таким чином, питання, як індивідуальні інтереси можуть реалізуватися у суспільній сфері, а також сформувати суспільний добробут в індивідуальному або приватному житті, ще раз стають предметом публічних дискусій у всьому політичному спектрі не тільки у Сполучених Штатах, але і, що важливіше, у Східній та Центрально-східній Європі. Отже, це питання про належний спосіб конституювання самого суспільства: або з точки зору приватних осіб, або з точки зору сфери суспільної.

Дискусії про керівництво громадянським суспільством сягають корінням історичних традицій західної політичної теорії /9/ та соціальної філософії, але тепер, як це не парадоксально, знаходяться у центрі уваги в роботах сучасних спостерігачів. Високі інтелектуали на зразок Чарльза Тейлора, Едварда Шілса, Майкла Валцера і Деніела Біла зробили свій «внесок» у це відродження [1]. Для Деніела Біла концепція громадянського суспільства є вирішальною у розумінні проблеми американської винятковості. У нещодавно виданому «Суспільному інтересі» він відзначав, що «вимога про повернення до громадянського суспільства — це вимога повернення до управління соціальним життям, яка надає особливого значення добровільній асоціації, церкві й громаді, стверджуючи, що рішення повинні прийматися на місцевому рівні, а не державою та її бюрократією» [2]. Так само Чарльз Тейлор визначає ідею громадянського суспільства як частину продовження будь-якої боротьби за свободу у сучасному світі. Для Майкла Валцера вона вказує на досягнутий синтез різноманітних значень в процесі пошуку «гарного життя».

Широко проголошені дискусії, які тривають з питання про зміни в інституційній політиці західних демократичних держав (включаючи саме існування «суспільної сфери»), так само як і реорганізація Європейського економічного співтовариства, а також революції у Східній Європі 1989 року і зростаючий потік національної свідомості — все це призвело до відновленого інтересу до громадянського суспільства.

Таким чином, наприклад, Володимир Тісманеану твердив, що виникнення громадянського суспільства за допомогою таких організацій, як «Солідарність» у Польщі, «Чартер 77» у Чехословаччині і «Угорський національний форум», підірвало владу держави у Східній Європі [3], а Джон Кеан закликав від імені «вільної преси» до переоцінки тетчерівської політики приватизації британських установ суспільного обслуговування на зразок радіомовлення, відповідальних перед громадянами, що працюють, споживають, живуть і кохають у незалежному громадянському суспільстві, яке, у свою чергу, самоорганізується» [4]. Новий республіканський журналіст Міккі Каус закликав до розширення громадянського суспільства в Америці за допомогою політики, а це «фактично спонукає багатих і бідних жити пліч о пліч як рівних» у покращених суспільних школах, громадських денних центрах турботи, обов’язковій національній службі та інших громадянських інституціях. Нарешті, Ганна Квіндлен приклеїла найвдаліший ярлик на ці та інші пробле-/10/ми, даючи назву «Суспільне і приватне» своїй колонці у «Нью-Йорк Таймс». Отже, здається, знову прийшов час поняття громадянського суспільства.

Даний трактат з ідеї громадянського суспільства пояснить цю концепцію, важливість якої як засобу для розуміння сучасного політичного й соціального життя все більше усвідомлюється мислителями усього політичного спектра. Вже згадані вище нові роботи, популярні і теоретичні, з сучасної політики Європи (Сходу і Заходу), а також Сполучених Штатів повертаються до цієї класичної концепції у своїх спробах пояснити такі різні явища, як революції 1989 року у Східній Європі і природу «постсучасного» суспільства у промислово розвинутих країнах Європи і Сполучених Штатах кінця двадцятого сторіччя.

Сама ідея громадянського суспільства охоплює головні теми західної політичної традиції. Визначена спочатку у вісімнадцятому сторіччі як пов’язана із сферою соціальної взаємозалежності, у дев’ятнадцятому сторіччі використовувалася вже, щоб охарактеризувати ту сторону суспільного життя, яка існувала поза державою. Це вказує на різний зміст таких елементів, як суспільність і індивідуалізм, що визначали політичну думку протягом двох минулих століть. Громадянське суспільство водночас є і сферою «природних симпатій та товариськості», за визнанням Адама Сміта, і ареною, де людина, «діючи як приватна особа і розглядаючи інших людей як допоміжний засіб, перетворює саму себе на той засіб і стає практично іграшкою в руках чужих сил», за відомим визначенням Марксом ринкових відносин [5]. Це — сфера «прав», власності, ввічливості, але також і економічної експлуатації. Вона спирається на юридично вільну особу, але також і на об’єднання вільних осіб. Проте окрім державного регулювання громадянське суспільство ще регламентується офіційними законами. Отже, суспільна сфера все ж таки визначається приватними особами.

Таким чином, не дивно, що сучасне вживання терміна, зумовлене дуже різноманітними інтерпретаціями, має тенденцію бути надто загальним і часто-густо зазнає нестачі глибини аналітичного аналізу. Роботи таких різних авторів, як Фергюсон і Маркс, Гегель і Адам Сміт, Токвіль і Грамші закликають до сучасного «перевідкриття» громадянського суспільства [6]. Додамо до цього безладдя ще й дивний і дещо асимптотичний розвиток самого терміна у двадцятому сторіччі. Внаслідок цьо-/11/го ідея громадянського суспільства, хоча і ігнорована протягом десятиріч головними західноєвропейськими та північноамериканскими дослідженнями з соціальної філософії і політичної теорії, продовжувала (і продовжує) викликати гарячі дискусії серед «лівих» інтелектуалів та критиків як з країн колишніх державно-соціалістичних режимів Східної Європи, так і з постіндустріальних західних суспільств. Насправді значною мірою тільки слідом за нещодавніми трансформаціями східноєвропейської політики й суспільства ідея громадянського суспільства знов здобула розповсюдження серед широких кіл академічної, професорської та просто освіченої громадськості.

Охарактеризований тут стан питання і особливо сьогочасний ренесанс 250-річної концепції, про яку довгий час було забуто і яка не використовувалася, здавалося б зобов’язує дати зрозуміле й недвозначне трактування ідеї громадянського суспільства, що розвивається, її історичного минулого, соціального контексту її появи, трансформацій (у вісімнадцятому і дев’ятнадцятому сторіччях) і актуальності для вирішення проблем і криз сучасного життя, що тривають і досі (як на Заході, так і в колишніх комуністичних східноевропейских суспільствах). Саме цей ряд питань і буде становити зміст даної роботи щодо ідеї громадянського суспільства. Крім того, я хотів би підкреслити саме тут, на початку, що це все буде зосереджене на ідеї громадянського суспільства лише як на концепції, а не як на існуючій соціальній або історичній дійсності. Оскільки перед тим, як ми зможемо плідно використати це поняття або як описове (descriptive) або (як нагадав би нам Кліффорд Гірц) як настановчу (prescriptive) модель соціальної дійсності, ми повинні пояснити, який саме інтелектуальний зміст ми вкладаємо у поняття громадянського суспільства. Отже, це коротке дослідження буде присвячене загалом аналізові тих ідейних положень, що є найважливішими у первинному розумінні ідеї громадянського суспільства і без яких будь-яка спроба відродити Цю концепцію залишиться безглуздою. Таким чином, це втручання у сьогоденні дискусії навколо громадянського суспільства спрямоване на з’ясування необхідної основи, на яку повинно спиратися будь-яке сучасне використання ідеї громадянського суспільства. У цьому есе з соціології знання робиться спроба з’ясувати деякі інтелектуальні положення, додати інші, дещо негайно зробити очевидним і таким /12/ чином, можливо, показати сучасних «ідолів ринку» не такими вже й привабливими.

II

Концепція громадянського суспільства як колективного суб’єкта права, що існує незалежно від держави (це вже було відзначено) була критичною в історії західної політичної думки. У своїх різноманітних тлумаченнях вона залишалася найважливішою як для розвитку ліберально-парламентарної традиції, так і для соціалізму Маркса. І хоча концепція громадянського суспільства визначалася по-різному різними теоретиками французького, шотландського й німецького Просвітництва, спільними для всіх спроб сформулювати поняття громадянського суспільства були: проблематичні стосунки між приватним і громадським, особистим і соціальним, суспільною етикою і індивідуальними інтересами, особистими пристрастями і суспільними турботами.

Саме ця проблема, чи точніше, низка проблем, знаходилась у центрі класичної спроби вісімнадцятого і дев’ятнадцятого сторіччя викласти теорію суспільства, і саме цей набір проблем продовжує визначати найзначніші спірні питання політичного й соціального життя сьогодні. Оскільки розуміння суспільного є визначальним для громадянського суспільства, то не менш важливим є й існування приватного. Отже, саме існування вільного й рівноправного громадянського населення, яке складається з автономних і діяльних індивідуумів, приватних суб’єктів, і робить можливим взагалі існування громадянського суспільства. Для громадянського суспільства найістотнішою є та сфера, де конкретна особистість, цей приватний індивідуум з його суб’єктивними (власними) бажаннями, вигадками й фізичними потребами, шукає досягнення своєї «егоїстичної» мети. Це — та арена, де «бюргер» як приватна особа прагне втілити свої власні інтереси. Таким чином, громадянське суспільство — це арена, де у гегелівських умовах свободи (terms-free) особистість, що самовизначається, стверджує свої вимоги для задоволення бажань та особистої автономії.

Отже, суспільний простір взаємодії в громадянському суспільстві є місцем суспільним лише остільки, оскільки саме тут визначаються ті суспільні діячі, що входять до його складу як приватні особи. Де немає жодної приватної сфери, там, /13/ відповідно, немає й жодної суспільної: обидві повинні існувати в діалектичій єдності, для того щоб сенс був знайдений у кожній з них.

Саме цю діалектику і напруженість між суспільним і приватним (як конститутивний принцип громадянського суспільства) я й буду розвивати в своєму есе. Ця робота буде зосереджуватися саме на визначенні індивідуума як моральної діяльної сили і як суб’єкта, без якого жодна переконлива теорія громадянського суспільства неможлива. Це дослідження конститутивного індивідуального або приватного аспекту громадянського суспільства має бути історичним за самою своєю природою. Процес відділення громадянської індивідуальності від суспільних або колективних атрибутів в Західній Європі тривав сотні років. Він багато чим зобов’язаний релігійним доктринам сектантського або аскетичного пуританізму, що й викликало поняття індивідуума з притаманним йому метафізичним і моральним значенням. Та індивідуальність, як її уявляли собі і Марсель Маусс, і Макс Вебер, була стверджена в Декларації прав людини і громадянина, чиї витоки належать релігійній парадигмі, а коріння було природно пов’язане з релігією [7]. Отже, ідея громадянського суспільства, яка спочатку була сформована шотландським Просвітництвом, зобов’язана багато чим, як ми далі побачимо, як Откровенню, так і розуму. А для того щоб зрозуміти не тільки первісну послідовність і прозорість ідеї громадянського суспільства, але також і серйозність проблем, притаманних будь-якій сучасній спробі врятувати поняття громадянського суспільства й використати його у вигляді моделі для суспільної организації, ми повинні звернутися й до Откровення, і до розуму. Як я сподіваюсь далі підтвердити, саме ці дві першопричини — розум і Откровення — та унікальний, нестійкий, історично випадковий баланс між ними сформували первісне поняття про громадянське суспільство з його вражаючим змістом. Однак сьогодні вони вже більше не можуть бути основою для сучасного розуміння громадянського суспільства.

У цьому контексті Східна Європа висуває цікавий приклад проблем, розгляд яких обов’язковий при будь-якому сучасному вживанні терміна громадянське суспільство. Оскільки в той час як в Західній Європі і в Америці багато вчених глибоко переживають з приводу «занепаду суспільної людини» і зникнення громадянського суспільства (побоювання, що вже було /14/ висловлене Токвіллем), у Східній Європі ця спроба відтворити громадянське суспільство, а разом з цим і автономну суспільна сферу, здається, знаходиться саме у процесі розробки [8]. Цим і зумовлений теперішній інтерес і неспокій з приводу «кризи постіндустріальних» (або «постсучасних») суспільств, тому і події у Східній Європі набувають, таким чином, великого значення. З одного боку, Східна Європа виглядає майже сучасною «лабораторією» шотландського Просвітництва з усіма пристрастями, інтересами й турботами, які визначали політичну думку на початку нової доби. Важливим є те, що сучасні соціальні й політичні зміни у Східній Європі, здається, являють собою історично унікальний, відновлений розвиток автономної, саморегульованої сфери, незалежної від держави. Нині в Угорщині, Польщі, Чехословаччині та інших центрально-східних європейських країнах тип стосунків між громадянським суспільством і державою переглядається і зазнає найрадикальніших змін.

Зважаючи на те, що західна традиція парламентської, ліберальної демократії завжди зберігала першість й автономію громадянського суспільства по відношенню до держави, східноєвропейські країни (і центрально-східні) теж вважають інтереси громадянського суспільства інтересами держави. Ця традиція трансформується нині у фундаментальний спосіб.

Укладання проектів нових конституцій, зростання незалежних політичних партій і розвиток ринкової економіки наштовхнув східноєвропейських політичних діячів, інтелектуалів та справжніх громадян на те, щоб ще раз обміркувати саму структуру суспільної й політичної організації. Те, що створюється у сучасній Східній Європі, є, згідно з думкою деяких спостерігачів, нічим іншим, як експериментом над громадянським суспільством, над колективною сутністю, вільною від державного регулювання.

Та все ж таки при детальнішому дослідженні виявляються проблеми цього бачення Східної Європи, яка переживає часи «revividus» ¹ шотландського Просвітництва. Досить тільки подивитися на сучасну Угорщину, щоб побачити помітний вплив «реалполітик» у використанні громадянського суспільства у сьогоднішній Східній Європі. Воно було стягом для опозиції між 1987 і 1989 роками, його час настав з падінням комуністичного режиму, воно стало засобом легітимації нового уряду.

¹ revito - знову жити, оживляти.

Питан-/15/ня реалізації громадянського суспільства було аргументовано вирішене з обранням парламенту і уряду Antal ¹ Угорського демократичного форуму. Громадянське суспільство було реалізоване у вигляді нового державного апарату.

Те, що може здаватися на перший погляд цинічним використанням ідеї громадянського суспільства, має глибоке коріння у самій появі цієї концепції у Східній Європі, бо, кінець-кінцем, ідея громадянського суспільства повторно з’явилася і стала важливою частиною політичного дискурсу в Польщі наприкінці 1970-х років. Але щоб зрозуміти значення цієї ідеї для Польщі, ми повинні також згадати й трагічну історію цієї країни.

¹ уряд в Угорщині на початку 90-х років.

Поділена між Пруссією, Австрією і Росією в 1772, 1793 і 1795; її революції дев’ятнадцятого сторіччя були придушені царською Росією; вона насолоджувалась коротким періодом незалежності (як авторитарна і войовнича держава при Пілсудському) у міжвоєнні роки, після цього вона жила при домінуванні Німеччини з 1939 і Радянського Союзу з 1945. Польща ніколи не мала автономної держави у сучасну добу. Ідея громадянського суспільства, таким чином, забезпечила їй єдину можливу ідеологічну альтернативу іноземному домінуванню. Тут також ми спостерігаємо (як докладніше побачимо у наступних главах) природу «реалполітик» у громадянському суспільстві в Східній Європі, а також брак в ньому того трансцендентального виміру (я раніше згадував про нього метафорично як про Откровення), що був вирішальним для ідеї громадянського суспільства вісімнадцятого сторіччя. Таким чином, при всій своїй популярності як теми міжнародних конференцій, журнальних статей і телевізійних дебатів у Східній Європі ця концепція, кажучи метафорично, є покаліченою: в ній не вистачає одного з найважливіших аспектів її раннього втілення, отже вона у сьогоднішніх політичних східноєвропейских дебатах є тактичною й тиловою, не набуваючи справжнього змісту [9]. Подібна динаміка з подібною же вимогою необхідності попередніх умов для створення громадянського суспільства, може бути виявлена і в західноєвропейських та північноамериканських контекстах, де ідея громадянського суспільства також «знову» відкривається. Дійсно, сучасні трансформації у Східній Європі збігаються з реструктуризацією політичної діяльності й мислення, що відбувається зараз у західноєвропейських і північноатлан-/16/тичних країнах, особливо у Сполучених Штатах. Сполучені Штати, яким завжди бракувало послідовної концепції держави, на відміну від Східної й Західної Європи, традиційно були репрезентовані як модель громадянського суспільства. І все ж у останні десятиріччя двадцятого сторіччя адекватність цієї моделі все більш і більш піддається сумніву.

Будь-яке читання газет, навіть поверхове, повертає обличчям до проблем індивідуальних і загальних прав, проблем суспільного регулювання та приватних свобод, які є головним ядром громадянського суспільства. Етичні дилеми як наслідок біотехнології (наприклад, IVF-GIFT — дар пожертвованої яйцеклітини, чи суррогатне материнство та штучне запліднення) і релігійні переконання, що вступають у конфлікт із сучасною медичною практикою (згадаймо трагічний випадок з християнським науковим подружжям з Бостона). і дискусії про корпоративну власність та співучасть у ній робітників або ж законопроект проти наркотиків — всі ці сучасні проблеми викликають сумнів як у існуючому синтезі практичних кордонів між суспільним і приватним, так і у тих межах, які відводяться індивідуальним свободам, а по суті, навіть у нашому розумінні суспільного добробуту та його взаємозв’язку з індивідуальними правами, обов’язками і свободами.

Фактично все більш і більш проблематичне ставлення індивідуума до соціального цілого може бути помічене у тонкому зміщенні соціального протесту та його гасел: від «Вся влада народу» (в 1960-і) до «Особисте — це політичне» (в 1970-і і 1980-і). По відношенню до традиційної політики (і ліберальної, і соціалістичної), цей взаємозв’язок стає все помітнішим в інституційній політиці у 1980-і. Він був очевидним у таких явищах, як зростання нових політичних рухів, що орієнтуються на вимоги, які до теперішнього часу не розглядалися як політичні; у практиці тих рухів, які використовують позаінституційні й нетрадиційні засоби політичної діяльності, і фактично у тривалій боротьбі різноманітних інституційних сфер (охорона здоров’я, добробут, права на освіту і визначення «сфери» жінок у суспільстві) за саме визначення меж суспільного, приватного і дійсно особистого «per se» ¹ [10].

¹ сам по собі, за змістом, як такий.

Червоною ниткою проходить крізь всі ці теми інтерес до того, щоб підтвердити (а часто переглянути) сферу громадянського суспільства (або /17/ громадянського життя) поза державою, і все ж для цього існує виключно трансцендентне індивідуальне існування.

У деяких випадках (часто проблематичних) ставлення сучасної політики до класичного усвідомлення громадянського суспільства більш-менш зрозуміле. Жіночий рух є, можливо, найкращим прикладом такого сучасного політичного руху, який свідомо має намір переглянути принципи західної політичної теорії. Керол Петман в «Братерському соціальному контракті» дає яскраву ілюстрацію саме такого принципового виклику конститутивним (і, як вона стверджує, побудованим на статі) категоріям західної політичної думки [11]. В інших випадках значення класичної політичної теорії для сучасної політики та її вплив на громадських діячів і активістів менш зрозумілий (що ж стосується таких окремих випадків, як «Рух за права тварин» і екологічний рух, то вони, здається, наділяють природні явища: океани, китів, дерева і т.п. — «правами» , надаючи їм таким чином статус громадян) [12]. В усіх випадках, однак, належна оцінка основних проблем може бути досягнута тільки з точки зору їхнього відношення до концепції громадянського суспільства як історичного й аналітичного засобу політичного аналізу.

III

Далі я сподіваюсь використовувати тільки такий контекст для розуміння сучасних проблем, підкреслюючи і історичний розвиток, і важливість того, що триває, і ідеї громадянського суспільства як частини нашого концептуального інструменту. Ця книга побудована і за тематичним принципом, і за хронологічним. Вона починається дослідженням розвитку концепції громадянського суспільства від її походження, пов’язаного з теорією природного права, і далі шляхом нарощування витонченості як незалежної сутності, автономної від держави, а інколи і в конфлікті з нею. Перший розділ присвячений працям класичної традиції, коріння яких сягає середньовічної християнської думки. Історія ідеї громадянського суспільства від Джона Локка до шотландського Просвітництва й Карла Маркса проаналізована у світлі як аналітичних досягнень, так і протиріч, властивих ідеї громадянського суспільства у вісімнадцятому й дев’ятнадцятому сторіччях. /18/

Мета цього аналізу полягає в тому, щоб сягнути ядра класичної ідеї громадянського суспільства як етичного бачення соціального життя. Проводячи такий аналіз, ми краще зможемо оцінити постійну важливість цієї ідеї в теоріях дев’ятнадцятого сторіччя про демократію, громадянство й відповідну політику і, що важливіше, розглянути, які аспекти класичного бачення можуть або не можуть бути включені у сучасні пошуки громадянського суспільства.

Таким чином, у той час як історична прогресія концепції фіксує раннє сучасне розуміння громадянського суспільства від середини вісімнадцятого до середини дев’ятнадцятого сторіччя, її більш конкретне, або політичне, втілення змінилося радикально у наступну епоху. У цей період концепція розвивається у двох протилежних напрямках. Одна, що може бути названа пост-гегелівською, або марксистською, традицією, робить наголос на протиріччях, властивих громадянському суспільству, і на тому, зокрема, що їхнє вирішення можливе у політичній сфері держави. Саме ця традиція вплинула на історію соціалістичної думки, в деякому розумінні визначала її до теперішнього часу і знову радикально обговорюється в сучасній Східній Європі.

Друга традиція, яка може бути названа у широкому розумінні англо-американською за походженням, своїм корінням сягає шотландського Просвітництва і продовжує визначати більш ліберальні положення щодо природи суспільства, індивидуума і держави. Ця традиція подає суспільство як сферу, що саморегулюється, як основне сховище індивідуальних прав і свобод і як організацію, що повинна бути захищеною від вторгнення держави. Не дивно, що вона глибоко вплинула безпосередньо на соціологічну традицію, головним чином шляхом епістемологічних припущень, які містяться у працях Дюркгейма. Як ми побачимо далі, сучасні спроби у межах цієї соціологічній традиції переглянути значення громадянського товариства не можуть обминути спадщину Дюркгейма, а з нею і деякі припущення про природу особистості й суспільства, однак всі вони більш-менш проблематичні.

Ці дві концепції, які використовують різноманітні припущення про природу людини й суспільства, стали в останні роки предметом відновленого академічного інтересу серед тих, хто займається джерелами європейської і трансатлантичної політичної традиції. Закріплені, з одного боку, в дуалістично-/19/му баченні домінування розуму, або навіть й автономії індивідуального сумління (ледве не сакральної, за зауваженням Дюркгейма), обидві ці традиції несуть в собі ще також набір визначальних характеристик. У другій главі ми аналізуємо не тільки, так би мовити, засади обох традицій, що полягають в ідеях розуму і індивідуума, але і унікальність засобу, завдяки якому вони з’єдналися у вісімнадцятому сторіччі з деякими припущеннями про існування трансцендентальної сфери, в якій і завдяки якій віра в розум та індивідуума була легалізована.

Як ми побачимо далі, на подвійній засаді розуму й Откровення став можливим унікальний баланс між громадським і приватним, універсальними і окремими інтересами, що визначив громадянське суспільство. У цьому контексті ми підкреслюємо важливість Реформації й «культурних» припущень аскетичного протестантизму для розвитку ідеї громадянського суспільства, особливо для того суспільства, яке було репрезентоване (справедливо чи ні) у вигляді моделі для сучасності — Сполучених Штатів.

Перша глава може, таким чином, характеризуватися як більш-менш пряма історія ідеї, хоча і з точки зору певної перспективи, тобто шляхом розгляду громадянського суспільства як засобу подолання й синтезу протиріч, які виникають між суспільним і приватним існуванням у вісімнадцятому й дев’ятнадцятому сторіччях. Друга глава набагато більше позв’язана з історичною соціологією. Вона намагається розкрити ті історичні і, як ми можемо називати після Макса Вебера, ідейні умови або «світові образи», що зробили утвердження подібного синтезу можливим [13]. Це був, як ми побачимо, не більш ніж простий збіг обставин, що саме Сполучені Штати утвердилися у вісімнадцятому сторіччі, а для багатьох також і сьогодні, як приклад або модель громадянського суспільства. Специфічні умови, які визначали індивідуальне і соціальне існування у Сполучених Штатах, виглядають і як модель для європейської ідеї громадянського суспільства, і як наслідок унікальної історичної конфігурації.

У главі третій досліджується, як ідея громадянського суспільства вісімнадцятого сторіччя трансформувалася у дискусії дев’ятнадцятого сторіччя щодо громадянства. Ідеї і практика громадянства подані в ній на конкретних прикладах розгляду справ, завдяки яким досить аморфні й нестійкі ідеї вісімнадцятого сторіччя були інституціалізовані у межах організаційних /20/ та адміністративних структур держави-нації. У цьому контексті специфічний «парадокс» інституціоналізації полягає в тому, що кожне розширення громадянства (чи йде мова про дев’ятнадцяте сторіччя, чи про більш сучасні ідеї права) одночасно підриває ту ж саму взаємність і почуття спільності, на яких громадянство і громадянське суспільство засновані. Ці події подані в контексті класичних (соціологічних) і більш сучасних дискусій щодо «сучасності» і перемінних визначень суспільних і приватних сфер в цьому відношенні. Концепція громадянського суспільства в його різноманітних тлумаченнях, як згадано, є центральною в усіх спробах аналізувати переважні особливості сучасного світового порядку і його природи, що змінюється, в останньому, двадцятому сторіччі. Помічено, однак, що існує незмінне протиріччя між першоосновами різноманітних постсучасних філософій та інших критиків «сучасності» і витоками традиції громадянського суспільства, яка втілена в переконанні про перевагу розуму. Це протиріччя проаналізоване з точки зору колапсу того синтезу суспільного і приватного, що є найбільш важливим для ідеї громадянського суспільства і що, хоча більше і не є міцним, продовжує робити ідею громадянського суспільства настільки привабливою для соціальних теоретиків і активістів в кінці двадцятого сторіччя.

Глава третя, таким чином, містить теоретичний інформаційний, історичний і соціологічний підхід, розвинутий у другій главі, але продовжує цей аналіз щодо дев’ятнадцятого і двадцятого сторіч. Водночас розглядаються й супровідні проблеми визначення й практики громадянства у сучасному світі.

Четверта глава присвячена тим же проблемам, але зовсім з іншої точки зору. Ідея громадянства дев’ятнадцятого сторіччя як вже встановлена форма соціальних відносин репрезентована у порівняльній історичній і сучасній перспективі. Різноманітні аспекти громадянського суспільства такі, як громадянство на Заході і в Центрально-східній Європі, водночас порівняні й протиставлені в перспективі різного історичного розвитку відповідних суспільств.

Ці відмінності вивчаються, головним чином, відносно проблеми національної єдності й етнічної фрагментації наслідків впливу на будь-яку значну концепцію громадянського суспільства у сучасній Східно-центральній Європі.

Порівняння з Ізраїлем дає можливість висвітлити центральну тему цієї глави: взаємозв’язок між довірою у суспільстві /21/ і самою можливістю існування громадянського суспільства. Врешті, на практиці доводиться, що проблеми громадянського суспільства на Заході і в Центрально-східній Європі — це, по суті, проблеми встановлення довіри в суспільстві. Крім того, контрастуючі визначення й критерії довіри на Заході і Сході (за універсальними, загальними або обмеженими окремими напрямками) історично пояснюють дуже спеціфічні комплекси проблем, з якими стикаються різні спільноти при відродженні будь-якої ідеї громадянського суспільства. Теоретично дуже важко визначити будь-які конкретні і визначальні критерії довіри у сучасних, раціоналізованих та високо диференційованих суспільствах. Це робить всі сучасні (західні) спроби відтворити громадянське суспільство як ідею більш схожими на спробу досягти ідеалу, і взагалі дуже складними. У Центрально-східній Європі зберігається інший, можливо ще складніший ряд обставин, таких як історичні умови утворення нації разом із соціальним зрушенням, викликаним переходом до приватизації й ринкової економіки, що призводить до обмеження умов довіри у суспільстві. Вони проаналізовані з точки зору нових пошуків національної ідентичності, а в деяких контекстах і відновленої ролі релігії та церкви як політичної сили.

На закінчення розглядаються деякі з найсучасніших теоретичних (і практичних) положень щодо ідеї громадянського суспільства на Заході і в Центрально-східній Європі. Важливою є різниця між політичним, соціально-науковим і нормативним використанням концепції, а також її відгомоном у різних суспільствах. Ці відмінності, а разом з ними і різні особливості, що складають сучасну ідею громадянського суспільства, є нашою спільною спадщиною, і ми вільні користуватися нею. /22/

Попередня     Головна     Наступна         Примітки