[Адам Б. Селігман. Ідея громадянського суспільства. — К., 2000. — С. 212-219.]

Попередня     Головна     Наступна         Примітки





ЗАКЛЮЧНІ МІРКУВАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО



Колись, на кінець 1960-х років, математик, сатирик і виконавець народних пісень Том Лехрер виразно пожартував з виконавцями народних пісень і пісень протесту, помітивши як важко піднятися у кафе або аудиторії коледжу і виступати на підтримку всіх тих речей, проти яких настроєний кожний в аудиторії, — таких речей, як мир і справедливість, братерство і таке інше».

Зараз я опинився у зовсім іншій ситуації і побоююсь, що мене сприйматимуть як того, хто виступає проти усіх тих речей, за які виступає кожний нормальний читач, таких, як мир і справедливість, братерство і таке інше. Я сподіваюся, однак, що це побоювання недоречне і що обмежений характер моєї аргументації — зрозумілий. Тобто я не кажу, що не існує жодного теоретичного, або, справді, практичного рішення сучасних дилем на Сході або Заході. Але при цьому я також і не стверджую рішення цих дилем. Це було б занадто багато. Я просто репрезентую аргументацію невідповідності ідеї громадянського суспільства як рішення для виходу з тих сучасних глухих кутів, які фактично створені, якщо хочете, надто обмеженим визначенням справедливості й братерства у східноєвропейських і західних суспільствах. На Сході, (практичні) умови для появи класичної західної моделі ліберально-індивідуалістичного громадянського суспільства існують не повністю, а на Заході ми повинні серйозно піддати сумніву (теоретичну) можливість їхнього відродження (згадаймо наш аналіз довіри, солідарності і протиріч сучасної цивілізації).

Звичайно, сумніви, висловлені тут з приводу ідеї громадянського суспільства, здаються не лише єретичними, але /213/ також і трохи дивними. Дозвольте мені тоді розвинути зараз, в останній раз, деякі міркування, що привели мене до такої непопулярної позиції. Можливо, до речі, я повинен додати тут, що сама непопулярність цієї позиції частіше відзначається сьогодні серед західноєвропейських і американських вчених, ніж серед вчених Східної і Центрально-східної Європи. Це контрастує з ситуацією, яка існувала кілька років тому, коли подібне твердження на схід від Ельби затаврувало б мене як прибічника панівних режимів, а от на Заході більшість вчених сприйняло б це байдуже, без осмислювання того, про що йдеться, за винятком декількох, схильних до лівої орієнтації колег, що, подібно Арато Ендрю, Джеану Кохену і Джону Кеану, використали ідею громадянського суспільства як інструмент для критичного аналізу як західних капіталістичних, так і східних комуністичних (або, скоріше, державно-соціалістичних) суспільств. Зараз ця ситуація змінилася радикально, оскільки ідея громадянського суспільства була прийнята основними західними інтелектуалами як новий «cause celebre» 1, як новий аналітичний ключ, що відкриє таємниці соціального устрою. Таким чином, і знов критично-іронічно, ідея громадянського суспільства проголошується на міжнародних наукових конференціях як вже вивчена, і їй багато популярних журналів присвячує цілі випуски і статті, але саме в цей час деякі мислителі в Центрально-східній Європі починають сумніватися в ефективності всього поняття, маючи справи з проблемами, які існують у суспільстві в процесі переходу до капіталізму і вільної ринкової економіки.



1 предмет обговорення



Справді, ідея громадянського суспільства продовжує мати чимало відгуків у центрально-східних європейських суспільствах, продовжує бути темою конференцій і статей і використовується як політичне гасло — часто-густо партіями, які знаходяться при владі. Все це, безперечно, має місце, і от саме з різних форм використання ідеї громадянського суспільства краще всього й почати аналіз, згадавши при цьому про причини мого власного глибокого сумніву у життєздатності цієї ідеї.

Ми можемо почати, відзначивши три у чомусь подібні, проте різні використання ідеї громадянського суспільства на Сході і на Заході. Перше — більш пряме й конкретне політич- /214/ не використання ідеї громадянського суспільства як гасла різноманітних рухів і партій, а також і те, що на Заході індивідуальні мислителі можуть використовувати його для деякої критики урядової політики. Інше використання терміна застосовується фахівцями суспільних наук як аналітична концепція, тобто квазінауковий термін для опису (або пояснення) деяких форм соціальних явищ і соціальної організації на макрорівні або навіть, можливо, як імовірна умова зв’язку мікро — і макрорівнів соціального аналізу. У своєму новому трактуванні ідея громадянського суспільства використовується все частіше для опису деяких форм соціальної організації, які колись були пов’язані з ідеями демократії і громадянства, однак до цього моменту ми ще повернемось. Третє використання, яке трохи впливає на перші два, є філософською нормативною концепцією, яка розглядає його як етичний ідеал і бачення соціального порядку і не лише описує, але і приписує, надаючи нам бачення оптимального життя.

Ідея громадянського суспільства як політичне гасло не повинна затримувати надовго нашу увагу. Багато ідей використовувались як політичні гасла, від таких, наприклад, як «„ні“ оподаткуванню без представництва» до «суспільство вільних виробників» і «солдатських і матроських Рад» і таке інше. Будь-яка партія або рух вільні використовувати будь-яке політично ефективне гасло, що визнається придатним, але це саме по собі не робить його соціологічною концепцією. Нам слід було б згадати про різні відгомони громадянського суспільства та його компонентів на Сході і Заході, оскільки вони призводили до великої плутанини і неправильного розуміння культурних традицій і суспільств. Згадаймо, наприклад, про різну роль церкви (одного з важливих компонентів добровільних організацій громадянського суспільства на Заході) в Західній і Східній Європі.

Окрема річ — визначати роль церкви як політичного діяча у межах плюралістичного громадянського суспільства, яка схожа на роль будь-якої іншої групи інтересів, і зовсім інша річ — ідентифікувати церкву із самою сутністю того національного організму, який, можливо, знаходить свій вияв у діяльності громадянського суспільства. Фактично у Польщі, де ідея громадянського суспільства має помітно польський національний відтінок, де вона сильно збігається з ідеєю польської народності, з ідеєю національної незалежності і з національними і навіть «Statlich» інституціями, роль церкви як головного пол-/215/ітичного діяча дуже відрізняється від її ролі на Заході. Зростає сила церкви як політичного діяча, а також водночас зростає невдоволення проти цієї сили, яке виявилося нещодавно у невдачі проштовхнути через парламент безжалісний законопроект про аборти, який церква захищала. І це демонструє тільки, наскільки незадовільною є ідея громадянського суспільства у тому вигляді, як розуміють її на Заході, як політичного гасла навіть у Польщі. І доки ми відзначаємо проблеми громадянського суспільства як політичного гасла, ми повинні також згадати про етнічні розбіжності у центрально-східних європейських суспільствах, що породжують серйозні питання про нежиттєздатність ідеї громадянського суспільства у політичному сенсі, принаймні в суспільствах, які характеризуються етнічною й національною різнорідністю (на противагу однорідності деяких скандинавських країн), або в суспільствах, де визначення колективного членства і спільності — не є визначенням ідеології індивідуалізму (як у Сполучених Штатах).

Фактично етнічні й релігійні розбіжності у Центрально-східній Європі повертають нас до згаданої вище відмінності у значенні терміну «громадянське суспільство» на Сході і Заході. На Сході громадянське суспільство має сильний общинний характер, не кажучи вже про державу, який дуже далекий від ідеї автономного і діяльного індивідуума, на якому ґрунтується ідея громадянського суспільства на Заході. Самий плюралізм, який багато хто на Заході ототожнює з ідеєю громадянського суспільства, спирається на майже дюркгеймівське розуміння індивідуума, наділеного моральними й трансцендентними ознаками, якого бракує на Сході. В Угорщині, наприклад, де в мові не існує жодного слова на користь громадянського суспільства і де його найближче приблизне значення означає міські жителі Дебрецена (Debrecen), не Пешта (Pecs) або Сегеда (Szeged), або Будапешта, або, можливо, Лос-Анджелеса, або Ієрусалима, а саме Дебрецена, ідея громадянського суспільства асоціюється у першу чергу з тим, що не є державним. (Дещо споріднене англійському слову «civilian» (цивільна людина), але в той час як цивільна людина англійською означає передусім відмінність від військових, тут воно означає відмінність від усіх тих, хто обіймає державні посади.) Індивідуальний діяч у межах громадянського суспільства розглядається на Сході, однак, як міцно пов’язаний з общинними, головним чином ісконими /216/ ознаками, що характеризують індивідуума в його або її опозиції до держави.

Таким чином, у той час як на Заході ідея громадянського суспільства використовується як політичне гасло, щоб посунути далі справу співтовариства і забезпечити несприятливі умови для ідеології індивідуалізму, принаймні у Сполучених Штатах, то на Сході ідея громадянського суспільства, якщо вона може мати інше значення, окрім того, щоб підтримувати існуючі уряди або ностальгії за днями «самвидаву», тобто за днями відносно простої солідарності серед потенційних реформаторів і без сучасної дріб’язковості й політиканства партійних політичних розбіжностей, що тепер існують між індивідуумами, які були колись об’єднані звичайною опозицією режиму, то вона повинна сприяти розвиткові ідеї про індивідуума як автономного соціального діяча і етичну й моральну сутність. Ця ідея у деякому розумінні є чужою для політичної традиції цього регіону.

В останніх декількох реченнях я помітив, що почав трохи відходити від політичних до нормативних ознак ідеї громадянського суспільства. Це розповсюджена, але, однак, небезпечна тенденція — і було б краще припинити її, вертаючись на хвилину до аналітичних аспектів громадянського суспільства як соціологічної концепції. В ній існують два типи використання терміна. Перший відповідає інституційному або організаційному рівню на зразок політичної соціології, а другий бачить його явищем у сфері цінностей та вірувань. Оскільки друге поверне нас одразу до нормативного аспекту ідеї громадянського суспільства, я пропоную почати з першого, з ідеї громадянського суспільства як вияву типу інституційного устрою. Тут, як я намагався стверджувати, концепція громадянського суспільства додає, здається, трохи до існуючих ідей про демократію або громадянство, особливо у вигляді, розробленому Т. Н. Маршаллом.

Дозвольте нам стисло згадати деякі з характеристик демократичних держав, запропонованих такими мислителями, як Роберт Дахл і Аренд Ліжфарт (Arend Lijphart): (1) свобода утворювати і приєднуватися до різних організацій, (2) свобода вислову, (3) право голосувати, (4) право на обрання на державну посаду, (5) право політичних лідерів на конкуренцію за підтримку і голоси, (6) альтернативні джерела інформації (що ми назвали б «вільною пресою»), (7) вільні і справедливі вибо-/217/ри, і (8) інституції для створення урядової політики, що залежить від голосів та інших виявів переваги [1].

Цей список, який взятий з «Поліархії» Роберта Дахла, виданої у 1971 році, і використовувався багатьма соціологами протягом минулих десятиліть, мені здається, містить тільки трохи доповнень (і деякі викреслювання) з відомого розвитку трьох форм громадянства Маршалла (громадянське, політичне і соціальне) і, що є важливішим, містить саму сутність того, що означає ідея громадянського суспільства у Центрально-східній Європі.

Дійсно, я б ризикнув припустити, що вживання терміну «громадянське суспільство» замість «демократія» у Східній Європі для опису згаданих вище організаційних особливостей соціального життя повинно меншою мірою пояснюватися аналітичним навантаженням, що несе ідея громадянського суспільства, аніж просто фактом, який констатує, що громадянське суспільство як термін було нейтральним, незіпсованим сорока роками державної пропаганди, зважаючи на те, що термін демократія — як народна демократія — тяжко «вражений» минулим і як політичне гасло не настільки необтяжений, як громадянське суспільство.

Друге — і знов дуже загальне — використання терміна громадянське суспільство у суспільній науковій літературі має відношення до явища у сфері цінностей, вірувань або символічної дії. Тут громадянське суспільство ідентифікується з деяким більш-менш універсальним засобом орієнтації з боку соціальних діячів і з визначенням громадянства з точки зору універсальних, дуже узагальнених моральних зобов’язань. Це розуміння громадянського суспільства об’єднує дюркгеймівський акцент на моральному індивідуалізмі як основі спільності у межах сучасного «gesellschaftlich» суспільства з веберівським акцентуванням на більшій раціональності сучасних форм соціальної організації як втілення універсальних цінностей. Це добре настільки, наскільки воно діє, і доки кожний приймає парсонівський (Parsonian) синтез між веберівським поняттям харизми (це стосується випадку з апофеозом харизми розуму у Декларації прав людини і громадянина 1794 року) і дюркгеймівським поняттям основи духовності у сучасних суспільствах — обидва укорінені в ідеї індивідуума як центру морального порядку [2]. Проблема з цим розумінням, однак, полягає в тому, що воно ігнорує саме проблему ліберально-індивідуалістичної іде-/218/ології, тобто яким чином затвердити почуття співтовариства між соціальними діячами, якщо вони розуміються з точки зору автономних індивідуумів. У трохи різних, але дещо все-таки подібних термінах: це ігнорує проблему Вебера про «залізну клітку» зростаючої раціональності, що, при подальшій діяльності універсального розуму, також підриває основу загального почуття спільності. Співтовариство або почуття спільності завжди специфічні, незважаючи на універсальний індивідуалізм Дюркгейма (і ідеї Хабермаса про комунікативну дійсність). І не дивно, що більшість найрозповсюдженіших закликів до відродження самого розуміння громадянського суспільства на Заході підкреслює саме цю необхідність підтвердити відчуття поділеного почуття спільності всупереч тому, що усвідомлюється як індивідуалізм, визначений з точки зору особистого інтересу.

Крім того, саме ця напруженість між індивідуалізмом і співтовариством, між окремими і універсальними інтересами повертає нас до ідеї громадянського суспільства як нормативної концепції. Ми повинні, однак, згадати, що сучасна (і я підкреслюю — сучасна) ідея громадянського суспільства, розроблена з кінця сімнадцятого сторіччя (у роботах Джона Локка) через шотландське Просвітництво і роботи Гегеля у дев’ятнадцятому сторіччі і критику Гегеля Марксом, концентрується навколо цієї напруженості та дихотомії. У нову еру з капіталістичною економікою, яка зароджувалася, і звільненням індивидуума від традиційних общинних та базових зв’язків проблема врегулювання індивідуальних і суспільних благ та бажаного набула нового особливого значення. Сучасні ідеї громадянського суспільства, розвинені Локком, Фергюсоном, Смітом і Хатчесоном (деякою мірою Шефтсбері), були спробами упорядкувати рішення нової проблеми соціального порядку, яка з’явилася ще на кінець сімнадцятого сторіччя.

Ми, звісно, не мали тут достатньо місця для того, щоб розглянути роботи вісімнадцятого та дев’ятнадцятого сторіч щодо ідеї громадянського суспільства в усій їхній повноті. Все ж наше власне обмежене дослідження повинно становити деяку цінність для пояснення того, наскільки слабкою є побудова ідеї громадянського суспільства, особливо у сьогоднішньому світі. Наше розуміння Джона Локка продемонструвало тільки, яким важливим був трансцендентальний вимір і віра в людей як божественних підданих для образу громадянського суспільства у Локка. Так само і наше прочитання текстів шотландсь-/219/кого Просвітництва зробило наявною й зрозумілою наївну антропологію моральних почуттів та природної симпатії (розуму водночас із пристрастю), на якій ідея громадянського суспільства як етичний ідеал ґрунтується. Ця віра у божественну доброзичливість і в природну симпатію більше не існує у нас, і ми більше не можемо використати її для того, щоб побудувати наші моделі соціального порядку. Після нападок Юма на бачення розуму в добу шотландського Просвітництва і після нападок Гегеля (а згодом і Маркса) на «натуралістичні» позиції думки вісімнадцятого сторіччя ми маємо справу лише з проблемами, а не їхнім розв’язанням.

Прийнятий колись синтез суспільного й приватного, інтересів індивідуальних і громадських та бажаного, на якому ідея громадянського суспільства ґрунтувалася, більше не існує. Соціальні, а також і філософські умови для цього синтезу принципово змінилися, і повернення до класичних формулювань не буде більше задовольняти ані Центрально-східну Європу, ані західні демократичні суспільства. Самі різноманітні відголоси, що містяться в ідеї громадянського суспільства у Фергюсона і Сміта, Гегеля і Маркса, або у сучасних мислителів від Будапешта до Прінстона віддзеркалюють суттєві протиріччя сучасного існування і у сімнадцятому сторіччі, і сьогодні. Чи приведе нас сама концепція громадянського суспільства як аналітична ідея або як нормативний ідеал у майбутньому до їхнього розв’язання, залишається, однак, і досі серйозним відкритим питанням.

І нарешті, ще одне слово про громадянське суспільство як політичне гасло. Я можу лише згадати слова Уільяма Морріса з «Мрії Джона Балла»:


«Я думаю про всі ці речі і про те, як люди борються за них і програють бій, і предмет, за який вони боролися, все ж існує, незважаючи на їхню поразку, і коли це відбувається, він виявляється не тим, про що вони думали, і інші люди повинні боротися за те, що вони мали на увазі, тільки під іншою назвою» [3].


Прийняти цю правду зі стоїцизмом, холоднокровністю і без втрати надії є найвеличнішим внеском, який всі ми можемо зробити у майбутнє затвердження якщо не громадянського суспільства, то принаймні суспільства більш громадянського. /220/










Попередня     Головна     Наступна         Примітки


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.