Шановні відвідувачі! Відкрито повне дзеркало сайту «Ізборник» — izbornyk.org.ua                                                                                

гостьова     форум     кімната новин     посилання     дзеркало     пошук    
ІЗБОРНИК
ІЗБОРНИК

‹  ЛІТОПИСИ    ІСТОРІЯ    МОВОЗНАВСТВО    ДАВНЯ ЛІТЕРАТУРА    ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО    ПОЛІТОЛОГІЯ    СЛОВО О ПОЛКУ    ЛЕКСИКОНИ  ›


[Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. — К., 1966. — С. 120-187.]

Попередня     Головна     Наступна






1890



226. Б. Д. Грінченко до Т. А. Зіньківського


Так отака справа з ілюстрованим «Кобзарем»! Трохи нагадує справу з Квітчиними творами, котрі не виходили кілька років тим, що не було коректора. Чи не можу я пособити в цьому? Якщо можу, то напиши і скажи, що саме робити.


5 січня [18]90 p., Чернігів


III, 40792








227. В. П. Горленко до О. М. Лазаревського *


Прошу прислать письма Шевченко 2. Я сделаю, что смогу, и возвращу вовремя. У Чалого не оказалось письма к Никите 1840 г. Не то ли это письмо, о котор[ом] сообщал в «К[иевской] ст[арине]» доктор Талько-Гринцевич, котор[ый] сам, впрочем, его не видел? Как попало оно к Терещенку? Не откажите сообщить об обоих письмах все, что Вам известно.



1 Йдеться про вірш «И драгуны, и пихота на Дунай идуть», приписуваний Т. Г. Шевченкові і надрукований в журн. «Киевская старина», 1889, № 4, с 241 — 242.

2 Йдеться про лист Т. Г. Шевченка до брата Микити від 2 березня 1840 р. та про лист до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 p., опубліковані в «Киевской старине», 1891, № 2, с. 209 — 214. В публікації адресатом цього листа помилково названо В. М. Лазаревського.



Боюсь, что моих пособий /121/ будет недостаточно. Может быть, первое письмо и было где-нибудь в журнале. В «Древн[ей] и Нов[ой] России», напр[имер], были воспоминания о Ш[евченко] какого-то Ганенка и Варфоломея Ш[евченко]. Ничего этого у меня нет. Под рукою у меня только Чалый, «Основа» да «Киевск[ая] стар[ина]».


22 января 1890 г., с. Ярошовка


I, 67978







228. Ф. С. Красицький до В. С. Гнилосирова


Літом думав і мав велику хіть поїхати до Вас в Канів, але хотілось цю мандрівку зробити разом з Комаровим, котрий стільки раз обіцяв завітати до мене, щоб разом поїхати на могилу батька Тараса.


[26 січня 1890] р.


III, 4472






229. Т. А. Зіньківський * до Б. Д. Грінченка *


Про видання Шев[ченка] (Беренштамовське) 1 мені не хочеться тобі нічого писати — тут з виданням Шевченка взагалі, іменно правом видання, коїлась дуже паскудна річ — хай розкажу побачившись, — чув через людей, котрі чули від Марка Вовчка та опріч того я й сам простеріг багацько непевного, що малює Б[еренштам] декого ще (коли то правда) дуже погано. Мені і не хочеться тепер до його йти.


7 лютого .1890 р.


III, 38187







230. К. Ф. Паньківський до Б. Д. Грінченка


При спосібності прошу подати мені добру адресу до рідніШевченка, у мене в «Ділі» є яких 60 з[олотих] р[инських] 2, а не знаю, де ж вислати, на яку адресу


21 лютого 1890 р.


III, 39082



1 Йдеться про ілюстроване видання «Кобзаря», яке готував В. Беренштам, але цей «Кобзар» не побачив світу.

2 Один ринський дорівнює двом австрійським кронам вартістю близько карбованця. /122/









231. В. Л. Беренштам до П. Г. Житецького *


Фотографическую карточку я получил 1; Репин от нее в полнейшем восторге; также ценят ее и другие лица, хорошо помнящие Тараса: Лебединцев, Пыпин, Ченстаховский 2. По минованию надобности, при первой же оказии вышлю ее.


26 февраля 1890 г.


I, 47269







232. Д. Морець до редакції «Киевской старины»


Сегодня я получил февральскую книжку «Старины», которую и проглотил с особым интересом от первой страницы до последней. С особым интересом я прочел воспоминания Кибальчич о Т. Г. Шевченко.

В этом воспоминании встречаются некоторые погрешности относительно невесты поэта Лукерьи Полусмаковой, бывшей крепостной живущего ныне и занимающего должность помощника Управляющего Государственного банка помещика Полтавской губернии Николая Яковлевича Макарова, которому поэт посвятил стихотворение «Барвінок цвів...»

У сына Щиколая] Я[ковлевича] 3, живущего теперь в Тифлисе, имеется в подлиннике письмо Т[араса] Г[ригорьевича] к владельцу Лукерьи на малорусском языке, длинное письмо А. М. Кулиш и Н. М. Белозерской, а также самого В. М. Белозерского, касающиеся исключительно сватовства Тараса. Все эти письма являются драгоценным материалом для биографии нашего бессмертного Тараса. Как мне передавал молодой Макаров, он обращался якобы в редакцию «К[иевской] с[тарины]» по поводу этих писем, но не получил ответа. Затем он выразил также желание получить гонорар, против чего я сильно вооружился.

Так или иначе, я снял точные копии с этих писем, но без разрешения собственника подлинников не могу поместить их. Если редакция пожелает, я могу ей выслать для сведения эти копии, советуя при этом написать ответ Николаю Николаевичу] Макарову, хотя бы уже через мое посредство, на его запрос. В письмах А. М. Кулиш и В. М. Белозерского изложена подробная характеристика Лукерьи.

Письма Т[араса] Пригорьевича], скорее записочки, к Н[иколаю] Я[ковлевичу] М[акаро]ву помечены: 7 февраля, 30 июля, 6 сентября, 31 октября, 5 ноября и 9 ноября.



1 Це так званий деньєрівський фотопортрет Т. Г. Шевченка, який І. Ю. Рєпін відтворив у картині «Не ждали».

2 Г. М. Честахівський.

3 M. M. Макарова. /123/



Посланы они были за границу, где Мак[аров] лечился. Имеется также письмо Лукерьи к Тарасу, писанное А. М. Кулиш на имя Макарова.


4 марта [18]90 г., Тифлис


X. 30356








233. С. I. Гомолинський до Б. Д. Грінченка


Вот возьмите пример. Я издал Шевченко «Невольник», мне он обошелся 3 3/4 коп. экз., а для пробы назначил номинальную цену 5 коп. Вы поверите, что «Невольника» продано за 4 года около 1000 экз.


7 марта 1890 г., Киев


III. 40407







234. Н. М. Кибальчич до Є. С. Ківлицького


Получила от Вас 15 р. за «Воспоминания о Шевченке» и благодарю Вас! 1

Мои родные вспомнили еще один эпизод, касающийся отношений нашего поэта к его невесте: однажды, приехав к нам на дачу и проходя парком Орлова, он нарвал разной зелени и составил прелестный, изящный, чисто художественный букет для своей «Ликери».


10 марта 1890 г., с. Зарог


III, 9473


1 За гонорар, який Надія Матвіївна Кибальчич одержала за статтю «Воспоминания о Т. Г. Шевченко (из рассказов моей матери)», надруковану в журн. «Киевская старина», 1890, № 2, стор. 175 — 184.






235. Б. Д. Грінченко * до Т. А. Зіньківського


«Дзвінка» одержав ще 2 числа. Ось їх зміст... Число 5: 1) Уривки з віршів Т. Шевченка («Учітеся, брати мої» та інш.) з гарним портретом Ш[евченка]. 2) П. К. Сагайдачний (кінець). 3) Т. Шевченко, біографія, (погана) Шумила з гарними малюнками Шевченкової хати та могили. 4) «Іван Підкова» Т. Шевченка.

Ти не написав мені про видання Шевченкових творів і про історію, що трапилась з цією справою. Тим часом у «Одес[ском] вестн[ике]» прочитав я про судовий процес Уточкіна з якимсь /124/ Гамалією 1 про право на видання творів Ш[евченка]. Це мене дуже здивувало. Чи не виясниш ти мені, що це значить?

Дуже жалкую, що мені не доведеться прочитати (в «Зорі») твого реферату про Ш[евченка].


20 марта 1890 г.


III, 40788







236. П. О. Куліш до Товариства дерптських студентів


Так как вы, милостивые государи, обратитесь к д-ру Огоновскому от лица всего вашего общества, то и не следует писать к нему по-старорусски, тем более, что он, как и я сам, уважает язык новорусский, без литературы которого, в особенности же без Жуковского и Пушкина, едва ли был бы возможен и Шевченко в том совершенстве старорусской речи, до которого он достигнул.


28 марта 1890 г., Ганина Пустинь


I, 29249







237. Т. А. Зіньківський * до Б. Д. і M. M. Грінченків *


Моя ст[аття] «Шевч[енко] в світлі євр[опейської] критики» 2 друкуватиметься в VII в[ипуску] «Пр[авди]» (місяця квітня), як сповіщає в VI в[ипуску] редакція.

Ну, ще про що б тобі написати? А, про видання Шевч[енка], про справи Гамалії з Уточкіним? Властителем видання є Беренштам і К°, але п. Б[еренштам] сам за себе не виступав, а підставляє за себе іншу яку личину — се його тайна. (Коли я якось, ще не знавши нічого, простосердечно спитав у Б[еренштейма], хто видає Шев[ченка], хто властитель права? Він: «Се тайна». Я більше не допитувався тоді і трошки дивувався, а тепер уже не дивуюсь) .


29 березня [18]90 р.,

[С.-Петербург]


III, 38184



1 Право на видання творів Шевченка К. M. Гамалія одержав від Є. К. Трегубова 14.ХІ 1888 p., a 20.I 1892 р. Гамалія передав ці права В. П. Науменкові.

2 Стаття була опублікована за підписом Трохим Звіздочот в журн. «Правда», 1890 р., т. 3 (№ 7 — 10) ; 1891 р., т. 1 (№ 1).







238. С В. Лазаревський до О. М. Лазаревського


Отец завещал движимое и недвижимое имущество моей матери, но само собою разумеется, что мать передаст мне все его бумаги и книги. Книги, т. е. библиотеку его, я намерен сохра-/125/нить, и хлопот с ней не будет, так как она находится на месте в Новой Кирке 1, к разбору же бумаг я приступлю на днях. Мать оставляет только у себя вещи и картины Шевченко, но намерена отнестись к ним с таким же уважением, как относился и покойный отец.


9 мая 1890 г., [С.-Петербург]


I, 67432







239. М. А. Кретчмер до В. С. Гнилосирова *


Зная, что Вас интересует судьба родичей Тараса Григорьевича, сообщаю все то, что я успел сделать в Киеве в последнюю свою поездку.

1. Дочь Ирины 2 — Пелагею, 23 лет, страдающую постоянно воспалением и положительно неспособную к тяжелому труду, пристроил навсегда в глазную больницу Поповых в г. Киеве.

2. Леонтия же Шевченко, двоюродного брата Тараса Григорьевича, 78 лет, одинокого, калеку, генерал-губернатор Игнатьев, на мою просьбу, обещал пристроить в богоугодное заведение.


19 мая 1890 г.


III, 4454








240. Е. А. Дюран-Гревіль до X. Д. Алчевської


Je vous envoie dans le même pli récommandé 2 nu. de la Revue des 2 monds 3 qui contient mon unique article sur Chevtchenko 4. Depuis lors, mille autres préoccupations m’ont empêché de revenir à ce sujet que j’aime, mais j’espère toujours pouvoir publier un volume qui contiendra à la fois une étude sur le poète et la traduction de la meilleure partie de la poésie **.


17 août 1890


III, 45285



1 Це село в той час належало до Виборгської губернії, тепер — Ленінградської області, Рощинського району, під назвою Каменка.

2 Ірина (Ярина) Микитівна Ковтунова, племінниця Тараса Григоровича Шевченка.

2 «Revue des deux mondes», 1876, № 5.

4 Під назвою «Національний поет Малоросії Шевченко».

** В цьому ж рекомендованому листі я Вам посилаю № «R. de deux M.», в якому опубліковано мою єдину статтю про Шевченка. З того часу тисячі інших справ заважали мені повернутися до того питання, яке мене так цікавить, але я все ж сподіваюсь, що матиму змогу надрукувати том, в якому буде вміщено і етюд про поета, і переклад кращих віршів. /126/








241. С. I. Гомолинський до Б. Д. Грінченка


«Назар Стодоля», «Москалева крыныця», «Княжна» и «Байки» Цупкого будут вам высланы через месяц, эти издания в продажу еще не поступали.


26 августа 1890, Киев


III, 40405







242. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова


Посылаю 8 экземпляров «Кобзаря» 1 для даров и дешевой раздачи; только и осталось в моем распоряжении такое количество.


29 вересня [1890] р.


III. 4426






243. X. Д. Алчевська до Б. Д. Грінченка


Комнатка эта 2 оказалась пустою, без мебели и убранства, а потому Христе предоставлено было право убрать ее по своему вкусу и усмотрению.

...затем поставить в угол шкафчик с книгами, в простенке — письменный стол, над письменным столом — огромную карту Европы, на шкафик с книгами — бюст Шевченка, на письменном столе — портрет Тургенева, на иконе повесила малороссийское полотенце, а на маленький столик просила заказать в деревне салфетки с надписями на одной:


...Не цурайтесь того слова,

Що мати співала,

Як малого сповивала,

З малим розмовляла...


А на другой:


І день іде, і ніч іде.

І, голову схопивши в руки,

Дивуюся, чому не йде

Апостол правди і науки?


2 октября 1890 г., [Харьков]


III, 35381



1 «Кобзар» Т. Г. Шевченка, видання редакції «Киевской старины».

2 Йдеться про кімнату X. О. Алчевської. /127/








244. М. В. Вовк-Карачевська * до П. О. Куліша*


Святу правду кажете Ви, шановний добродію, що наше слово — ось те поле, де треба робити, невтомно працювати; нас давлять, хочуть викоренити нашу мову, є в нас Шевченко, є Шекспір, частина Байрона на нашій мові, та скоро ще й народяться нові сили.


2 жовтня 1890 р.


І, 29603









245. В. Г. Шевченко до В. С Гнилосирова*


Щодо покупки теї землі 1, то Ви уже знаєте, як сказав мені жид гласний, що на це єсть 60 т. рубл., то як же їм не погріть при них руки, се ж річ дуже лакома, особенно для таких людей; значить, такі сплетні уже ходять поміж миром хрещеним і нехрещеним. Діло це одним Каневом не кончиться, а коли сю сплетню шановний Константин Іванович 2 успів пустить по Каневу, то вона попередить діло й дальше; вийде те, що потрачу останню копійку на могоричі да на роз’їзди, а діло може взять такий оборот, що послі й сам себе не пізнаєш. Да й справді, хіба до такої халепи далеко при наших порядках? Коли можна було поховать замість Тарасового тіла — свячені ножі, й то начальство наполовину повірило; воно не могло догадатися, для кого такі сплетні були потрібні, а що про сі 60 т. руб., то так-таки і одразу повірить; а тоді хоч хрести гризи — нічого не поможе.

Отже я, порадившись з добрими людьми, дав тому всему чистий покій, нехай зостанеться так, як воно є тим часом, а там дальше побачиш, що треба буде робить, бо хіба люди добрі не можуть опутать сплетнями чоловіка богу душею виноватого?


16 жовтня 1890 p., Дубово


III, 4635







246. В. П. Горленко до О. С. Лашкевича *


Приготовляет ли он 3 второе, переработанное издание свое Тараса Шевченка? Со времени выхода книги появилась такая масса фактов о Шевченко, что книга его теперь может быть бесконечно полнее.


24 октября 1890 г., с. Ярошовка


III, 9503



1 Де знаходиться могила Т. Г. Шевченка.

2 К. I. Кибальчич.

3 М. К. Чалий (збирався видати другим виданням свою книгу «Жизнь и произведения Тараса Шевченко»). /128/









247. А. Скопець до В. С. Гнилосирова


Більше ж тут хохлів осталось від бродячих гайдамаків, котрі колись занімались по Дунаю розбоєм. Всі вони знають Тараса і його родину і дещо про його писану річ, но це касається більше з заграниц] слухи, чим від нас...

Пісні проміж них все наші, бо хіба ж є що лучше, як те, що скомпонував Лисенко, а сказав, вічне царство, батько Тарас.


29 жовтня [18]90 р., г. Рени


III, 4549







248. П. О. Куліш до M. T. Симонова


Бувайте здоровеньки. Воспоминания о Шевченко 1 хорошо написаны, нам нравится.


[1890] р.


I, 29256






249. Б. Д. Грінченко до М. Ф. Комарова


Дуже гарна річ оці дрібненькі Шевченкові книжечки. Тільки чому самі ці і насамперед ці? «Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Сотник», збірнички дрібних віршів, а може, навіть (поміж іншими) й «Гамалія» та «Тарасова ніч» — чому вони лежать?

«Назар Стодоля» для нар[одного] чит[ання] видається. В нар[одній] книжці усе повинно бути по-укр[аїнськи]. Не бачу, через віщо б примітки для акторів не перекласти по-українськи 2. Це ж не академічне видання для істориків літератури. Коли Шевч[енко] через недогляд зоставив це спочатку по-рос[ійськи], потім він і сам пише це по-укр[аїнськи] в останніх сценах, то, здається мені, він тільки подякував би за таку виправку. Се не буде виправка в мові — се просто переписка «начисто» з «чернетки».


1890 р.


III, 40922



1 Спогади М. Т. Симонова про Шевченка не були опубліковані.

2 Усі ремарки до п’єси «Иазар Стодоля» написано автором російською мовою. /129/











1891



250. В. П. Горленко до О. М. Лазаревського


Посылаю письма Шевченко 1 и несколько строк предисловия к ним, под которыми прошу не ставить никакой подписи. Кивлицкий, посылая мне списки, не написал ни слова. Я так и не знаю, какое отношение и который Терещенко имеет к 1-му письму, а также к которому из Ваших братьев письмо второе. Прошу Вас все это вставить, где нужно. Я ж написал, что знаю — и ничего более. Может быть, и не годится это?

P. S. В том месте заметки, где пропуск, потрудитесь вставить о «сообщивших» письма Шевч[енко], а в конце — о Чернышове и Дзюбине, о кот[орых] я ничего не знаю, или об отношениях к Вашему брату, или о том, имело ли результат письмо, или что-нибудь, чтобы закруглить введение, оставшееся как бы недоговоренным. Потрудитесь и озаглавить.


3 января 1891 г., с. Ярошовка


I, 67979








251. В. П. Горленко до О. С. Лашкевича


Письма наши, вероятно, разминулись, и теперь посланное мною примечание к письмам Шевченко уже у Вас. Больше я ничего не могу прибавить, там кое-что надо, и я писал об этом Алекс[андру] Матвеевичу 2, прося его сделать это, для чего и послал письмо на его имя.


13 января 1891 г., с. Ярошовка


III, 9721



1 Див. примітку до листа № 227.

2 О. М. Лазаревському.








252. В. О. Шухевич до Б. Д. Грінченка


Життєписи, прислані мені я мушу трохи вздержати, а то тому що в 3 або 4-му числі мушу подати життєпис Глібова, а 5-е Шевченкові посвятити. Тому Котля[ревський] та Квітка підуть аж з 7-м числом, щоб не забагато одної по другій давати. У мене до Вас просьба: чи не зладили б Ви мені до V-го числа дещо про Шевченка, знать, життєпись коротку, в котрій піднести б треба його вік дитинячий, а відтак його відносини до дітей («Дзвінок», 1890). У мене є його подобизна, хата, де родився, могила його та внутрі хати почекальної на тій могилі. Ті чотири клі-/130/ші, а може що і 5-й — «Шевченкова подобизна в домовині», помістив би я в передруку осібною книжечкою, до чого додав би, може, «Невольника» та ще дрібніші думи, для дітей погожі.

Коли Вам та праця до вподоби, так відписуйте зараз, щоб я мав ще часу ту забратись, на коли бисьте не встигли.


1 лютого 1891 р.


III, 40117







253. О. О. Русов до А. Л. Костомарової


Переехавши из Херсона в этот университетский город, я не мог не заметить, как испаряются из. обращения идеи, которым служил неуклонно с Шевченко покойный Ваш супруг. В этом городе я первый раз в жизни услышал то, что читал в первой автобиографии Николая Ивановича 1, именно что интеллигентные малороссы, считая себя русскими, называют своих меньших братьев только «хохлами» и произносят эту кличку не иначе как презрительно. Эта мелочь, резавшая мне ухо и оскорблявшая меня, все время, пока я тут живу, постоянно напоминала мне то место из его автобиографии, где он говорит о таком же постоянном оскорблении своего национального чувства в Харькове. Повторяю, что я видел при этом рядом, как и имена Шевченко и Костомарова и их идеи забываются.


18 февраля 1891 г., Харьков


XXII, 404







254. Г. П. Житецький до В. С. Житецької


25-го был у нас вечер Шевченко в зале одной большой гостиницы — 5 руб. за вход. Было человек 250. Концерт очень удался — пел прекрасный хор человек в 35, были хорошие солисты. Очень хорошо пела малая Цыбущенко, а к концу вечера приехала артистка Слоницкая, ее пение вызвало бурю восторгов: она пела и с хором, и сама народные песни, — и поет хорошо, и женщина умная. Но чем дальше, тем вечер хуже. Закусили, сели за дрянной ужин, пошли неудачные речи, т. е. безобразно неудачные (я почти ничего не говорил, среди гама ничего нельзя было говорить), фантазировал Мордовцев, Вильям 2 пил за Глибова, которому отправлена телеграмма.


5 марта 1891 г., С.-Петербург


I, 47667



1 М. I. Костомарова.

2 В. Л. Беренштам. /131/







255. О. П. Радакова до Б. Д. Грінченка


Из этого 1 следует многое: 1) «Кобзарь» разрешен в библ[иотеках]-[читальнях] народных училищ, так как он на стр. 113 «Каталога книг для беспл[атных] нар[одных] читален», изд[анного] по распор[яжению] Мин[истерства] просв[ещения] 1896 года, разрешен в читальни.


9 апреля [18911 г., [Луганск]


III, 39228








256. Б. Д. Грінченко до М. Ф. Комарова


Переписую «Просвіті» життєпис Квітчин, маю вже Гребінчин, восени лагодюсь писати Шевченків. Усі в белетристичній формі — так народ дуже любить.


25 травня 1891 р.


III, 40920






257. В. М. Білозерський до П. О. Куліша


Сегодня удалось заняться «черною рукописью»2. Сколько в ней поучительного, драгоценного! «Оце ж тепер уже, поважні німці, знайте, що джерело нове живить наш руський дух!» Тарас тем велик, что это предчувствовал и понимал. Помните, в «Ченце», Вам посвященном 3, он сказал:


Не вернеться сподіване!

Не вернеться... А я, брате,

Таки буду сподіватись,

Таки буду виглядати,

Жалю серцю завдавати.


В «Подражании [11] псалму» он говорит с глубоким убеждением:


...Я на сторожі коло їх (рабів похилих),

Поставлю слово... І пониче.

Неначе стоптана трава,

I думка ваша, і слова.


27 мая 1891 г., Москва


I, 29570


1 З розпорядження міністерства народної освіти 1896 г.

2 Перекладом Куліша «Дон-Жуана» на українську мову.

3 В «Малій книжці» «Чернець» має присвяту Кулішеві, а у «Більшій книжці» Шевченко цю присвяту зняв. /132/









258. П. О. Куліш до В. В. Тарновського


Як з горем змішані радощі, так з прозою поезія. Зібрали Ви її пахощі, шановний добродію Василю Васильовичу, та й нам дали понюхати, приславши в Ганину Пустинь препишний офортовий альбом 1. Шевченко був троїстий поет: поет слова, пензля й співу. В двох перших часом хибив через недосвід, а в третьому суддею над ним було саме серце: тим і зісталась така споминка про його співання (хоч би й по-нашому весільні), ніби ми нічого кращого й не чували. Блажен, хто в цих троїстих розкошах благородно кохається. Дякуйте милосердному богові, що поставив душу Вашу на таку гарну стезю, а ми дякуємо Вам, що Ви й про нас не забули.


29 травня 1891 р.


І. 29266







259. К. М. Оберучев до П. Г. Житецького


По странной случайности в первом номере «Туркестанских ведомостей», который мне попался в руки в Ташкенте, помещена небольшая заметка 2 о пребывании Т. Г. Шевченко в Туркестанском краю и плавании его вместе с Бутаковым по Аральскому морю в 48 — 49 годах.

Если удастся достать здесь «Туркестанские ведомости» прежних годов, поищу, — быть может, найду что-нибудь новенькое о жизни Т[араса] Г[ригорьевича] здесь. Хорошо бы мне было иметь существующую ныне самую обстоятельную биографию его. Если найдете, вышлите наложенным платежом.


5 июня 1891 г., Маргелан


I, 48651








260. К. М. Оберучев до П. Г. Житецького


В июньской книжке «Киевской старины» напечатана заметка о вышедшем в Киеве «Альбоме офортов Шевченко» 3. К сожалению, там сказано, что издание не поступает в продажу. Быть может, Вам, Павел Игнатьевич, удастся достать (купить) один экземпляр для меня.



1 Йдеться про альбом Шевченкових офортів, виданих В. В. Тарновським (сином).

2 А. Романович, Туркестанская старина. Заметка о начале судоходства на Аральском бассейне. — «Туркестанские ведомости», 1890, 11.IX (№37); 1891,9.IV (№ 15).

3 Альбом офортів Т. Г. Шевченка, виданий у Києві на гроші В. В. Тарновського (сина). /133/



Если бы это удалось, я был бы Вам очень благодарен, так как с живописью Шевченко, с его работами не поэтическими я совершенно не знаком. Если достанете — вышлите мне, что будет стоить — все возвращу немедленно.

Читаю я очень мало. Кроме текущей журналистики, да и то ограниченно, не приходится ничего читать. Конечно, не пропустил прекрасной статьи Соловьева в «В[естнике] Е[вропы]» — «Идолы и идеалы», читал заметки о пребывании Шевченко в Закаспийской области, помещенные в «Русской старине» 1.


24 июня 1891 г., Маргелан


I, 48652







261. В. Лукич до Б. Д. Грінченка


Не маю найменшої надії на те, щоб товариство імені Шевченка дало наклад на писання Зіньківського. Воно тепер (за місяць вже) зачне друкувати твори Шевченка в 4-х томах 2, а на се треба чимало гроша. Але я думаю, що преці у Вас, де на національні справи не видається майже нічого, найдуться люде, що дадуть наклад.


25 серпня 1891 р.


III, 38335



1 За 1891 р., т. 70, № 5, с 432 — 446 (А. И. Родзевич, Тарас Шевченко в Закаспийском крае. К тридцатилетней годовщине смерти поэта, 1861 — 1891).

2 Т. Г. Шевченко, Кобзар, Видання Товариства ім. Шевченка. Під редакцією Ом. Огоновського, Львів, 1893 р.









262. М. Ф. Комаров до Б. Д. Грінченка


І знов про родину Шевченкову. Був я в Києві і там упевнився, що багато брехень розпустили, і шкода велика, що земляки так довіряють тим брехням. Родичів надто багато — до 100 чоловік, нема що й казати, що всім допомогти не сила. Та й не слід, бо рідко хто так чи сяк підходе до Тарасових ідей. Але допомагали і Ковтуновій — з видання «Кобзаря» видано їй до 300 р. Дбали й іншим способом, і, дякуючи тим клопотам, ціла сім’я теж обезпечена. За хлопця з другої сім’ї виплачують в рисовальну школу до 300 р. в рік. Окрім того і на могилу Тарасову щороку виходе до 100 р. Плата сторожеві і на ремонт. Та й дохід з «Кобзаря» не такий вже великий, як здається. З кожного видання зостається хіба кілька сотень. Я сам знаю, що на деяких виданнях були навіть убитки. Так і в Одесі видано дві поеми і «Назар Стодоля» і недобрано по копійці на примірник /134/ проти коштів на видання. Книжки дуже йдуть, але діло не впорядковано, і користуються не видавці, а книгарі. Коли вдумаєтесь в се діло, тоді, певне, і Ви будете жалкувати на ті нарікання, які чули від Тр[охима] Абр[амовича] 1, а він, в свою чергу, почерпнув їх, як мені стало відомо, зовсім з непевного джерела. Найгірше те, що про се не можна писати задля причин, котрі Ви розумієте. Знову кажу про се, щоб Ви мали на увазі при виданню творів Тр[охима] Абр[амовича], бо його замітка про сю справу цілком несправедлива, і було б ще більшою неправдою повторити її.


Серпень 1891 p., Одеса


III, 37502



1 Т. А. Зіньківського.








263. Б. Д. Грінченко до В. Л. Беренштама


Живучи завсігди на селі, я мало знаю про те, що робиться далеко од мене. Тим я й не знаю, чи Вам саме належить юридичне право на Шевченкові твори. Але думаючи, що Ви коли й не власник тим творам, то все ж знаєте власників і зможете довести до їх мого листа (за це був би вам без міри вдячний). Я насмілюся вдатися до Вас таки ж з цими своїми кількома словами.

Справа з творами Шевченковими не єсть приватна справа, але ціловкраїнська. Тим я дозволяю собі балакати, не криючись ні з чим, певний, що так буде краще.

Серед української інтелігенції існують тільки якісь непевні чутки про цю справу. Невідомо докладно, як вона стоїть, і ця невідомість викликала навіть питання в українській пресі.

Кажуть, що власники на Шевченкові твори мають прибуток з виданнів (кажуть, напр., про 5000 руб. за останнє видання) і склали таким побитом деякий капітал. Але навіщо вживається той капітал, що мусить бути вкраїнською громадською власністю, про те нічого невідомо. Відомо тільки, що дещо тратиться на Шевченкову могилу та дещо на одного хлопця — родича Тарасового, але сі трати через лад малі, якщо порівняти до тих прибутків од видання.

З другого боку, бачимо й той сумний факт, що твори нашого найбільшого поета зостаються досі народові невідомими.

Не вважаючи на те, що твори ці мусять бути власністю не приватної людини, а усього вкраїнського народу, справа з їми стоїть так, як тільки може вона стояти з тими творами, що потрапляють до рук книгарям-спекулянтам. Видання цілого «Кобзаря» дуже дорогі. Пушкіна твори видаються всі за l 1/2 руб. /135/ (110 — 120 арк.); рахуючи по такій саме ціні твори Шевченкові, мусимо мати їх (30 — 35 арк.) не більш як за 50 к., а тим часом перше видання коштує 1 р. 25 к., друге — 75 к., а третє знов дорожче — 1 р. Видима річ, що така ціна народові неможлива. і доки ми видаватимем «Кобзаря» по рублю, доти народ читатиме Гауків чи Бов 1, а то й — хоч нічого і не тямлючи в їх — Пушкіна та Лєрмонтова, а не «Кобзаря». Коли вже не можна було дати дешевого «Кобзаря», то, здається, не було перешкод видати метеликами хоч найголовніші його твори, такі, що цензура їх пустила б.



1 Персонажі народних казок.



Опріч традиційного видання «Катерини» з «Перебендею» (часом за неможливу ціну — 20 к.) та двох пізніших (я кажу про 70 — 80 pp.) виданнів «Наймички» (за 10 коп.!!!), видали власними тільки чотири його твори: «Невольника», «М[оскалеву] криницю», «Княжну» та «Н[азара] Стодолю». А «Тополя», «Причинна», «Черниця Мар’яна», «Утоплена», «Варнак», «Марина». «Сотник», «Титарівна», «Петрусь», «Неофіти», «Відьма»? А збірнички дрібних його віршів? Не кажеться про історичні його поеми, хоча можна думати, що коли цензура дозволила «Невольника», то може й з їх що пустила б. Невже все це так і не треба народові читати? І хто має право спиняти розповсюджування цих творів серед народу? Хто має право перегороджувати цій течії світовій шлях до темної народної маси?

Помічається ще одна річ: Шевченкові твори видаються з чималою недбалістю, бо становляться на їх московські заголовки, як на ілюстрованих «Гайдамаках» (це не дурничка — московський заголовок на укр[аїнському] творові, — це злочинство проти їх автора), повторюються з дивною необачністю в кожному новому виданню старі друкарські помилки: див., напр., в першому виданню в «Неофітах», «Привітай же благодушные», те ж і в другому, і тільки в третьому справлено, або у всіх трьох виданнях «Не журюся я, а не спиться», не вважаючи на те, що те «я» метр ламає, і що у Чужбинського, звідкіля ті вірші взято, виразно надруковано «не журюсь».

Насмілююся думати, що так робити — не значить шанувати пам’ять поетову!

Так ось що ми бачимо. Замість того, щоб з прибутків од виданнів Шевченкових творів мати вже цілий капітал великий і вживати його на видання усяких народних книжок, справджуючи Шевченків заповіт про «апостола правди і науки» та продовжуючи його спинену через смерть на «Букварі» народно-просвітну діяльність, — ми навіть і самих Шевченкових творів не маємо в народних виданнях, і які видаємо — видаємо недбало і, нарешті, примушуємо себе, як висловився автор замітки у «Зорі», «згоріти з сорому в справі Ярини Ковтунової». /136/

Все це вкупі примусило мене насмілитися — во ім’я Шевченкової пам’яті, во ім’я тих народно-просвітних ідеалів, що їм він служив, і, нарешті, во ім’я убогих Шевченкових родичів — запитатися власників на Шевченкові твори: чи краще було б, якби вони заспокоїли турботу серед укр[аїнської] інтелігенції, так чи інакше з’ясувавши те, як стоїть справа?

Чи не думають вони, що мусять виявити щирішу діяльність, ніж досі, а якщо це їм через віщо-небудь неможливо, то чи не повинні вони зректися свого юридичного права на Шевченкові твори і зробити їх таким побитом цілогромадською власністю, щоб хоч книгарі, задля своєї спекулятивної мети розповсюдили в народі Тарасові твори, як то вони роблять тепер з творами Лєрмонтовими та Пушкіновими. Насмілююсь думати, що становити питання інакше їм не можна: або самим дати змогу Україні скористуватися з Шевченкового скарбу, віддати се діло до громадських рук.

Коли ж хто змагався б знайти якусь середину проміждо цими двома способами, то се була б тільки казуїстика, коли не гірше що... Сподіваюся, що в моїх словах не бачитиме ніхто нічого, опріч одного: щирої прихильності до рідної справи, во ім’я котрої я й зважився дати собі право сказати те, що сказав.


16 вересня 1891 р.


III, 41225, арк. 12, 13







264. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова *


Бачу я з листа Вашого, що знов щось перекручено у цьому бідолашному ділі з могилою Тарасовою. Варфоломій крутить та вертить, а через це час біжить без усякої користі для діла. Мабуть, прошеніє Варфоломія тільки і говорить про те, щоб продали 72 десятини, а як продали і що буде далі — про це нічичирк. Бо я певний, що як городу сказать, що зараз же він.по дарственій записі знов получить цю землю, та ще до неї тисячі дві карбованців нерухомого капіталу під умовами, щоб на відсотки з цього капіталу «здержувалась могила, то чого б таки городу брикатися? Побалакайте з гласними на цю тему та спросіть Ботвиновського, чи не позволить він, щоб Варфоломій на його ім’я дав довіреність все це діло устроїть, та й напишіть мені якомога швидше. Мабуть, около 1 октября я буду у Вас у Каневі та побалакаємо просторіше на цю тему. Треба поспішатися з цим ділом, бо з 1 января буде вже нове городове уложеніє, і тоді годі городу самому продавать свої землі. От через це і треба поспішатись.


22 вересня 1891 р., Київ


III, 4427


/137/








265. В. С. Гнилосиров до В. П. Науменка


Якраз в день получки Вашого листа був тута Варф[оломій] Гр[игорович] і 25-го числа подав нове прошеніє в думу, в котрій заявив об тім, що хоче купить ту 1/4 десят[ини] землі, де могила Тарасова, з тим, щоб зараз й передать городу з таким капіталом, %-ми з котрого мог би содержаться сторож й порядок того міста з огорожею; в тім-таки прошенії Варф[оломій] Гр[игорович] добивається, щоб була одведена дорога горою до могили в 3 саж. завширшки. На день розсмотра прошенія в засіданні думи сам В[арфоломій] Гр[игорович] приїде. Тепер голова не брикається, і, мабуть, діло буде у гаразді, як не нашкодить губернатор.


29 вересня 1891 p., Канів


III. 64084








266. В. С Гнилосиров до В. П. Науменка


Погана справа вийшла з заседанія думи 20 числа. Хоч був і сам Варфол[омій] Гр[игорович], але як не жували діла, нічого путнього не вийшло: насилу добились того, що цей вопрос одложили до слід[уючого] засідання...

Перш усього, як зайшла річ в засіданні про одчужденіє того клаптя землі, на якій опочиває Кобзар, піднявся жид і закричав: «Отказать». За ним і ціла купа його засідателів теж загула (бо то жид-шинкар)...

На вопрос В[арфоломія] Гр[игоровича]: які є сьому причини? Ні пари з уст...

Були голоса й за те, що продавати не можна, а слідує скинути чинш і подарувати землю покойникові, а гроші, що обіцяє В[арфоломій] Г[ригорович], забрати...

Зо всього видно, що прийдеться могоричити декого, і що народ (як маса) і досі вірує, що там не захований Тарас, а що він і живий, і вештається по світу, і либонь в Пекарях цього літа якійсь бабі дав пару книжок, щоб вона берегла їх... і що він ще колись навідається.

Окрім цього, з’явився якийсь приятель, що налякав тим, що Ш[евчен]ко 1 добивається, щоб канівчани дали йому до могили дорогу аж через увесь канівський ліс... Що цей же Ш[евчен]ко [Варфоломій] Гр[игорович] уже назбирав багато грошей для цього діла і замотав їх, — що з його обіцянки нічого не вийде...

І цей приятель завіря народ, що він [ні]бито начитав в газетах про все, що базіка! І. звичайно, як чоловік близький до дядюшок, то й спантеличує їх.



1 В. Г. Шевченко. /138/



Оце-то те, що, як кажуть: «піп своє, а чорт своє», і завжди, мабуть, верх на стороні чортовій. Будемо якось умом вертіть, щоб на друге засідання обробити діло.


22 жовтня 1891 p., Канів


III. 64085






287. І. Я. Франко до А. Ю. Кримського


У мене на видане нема ніякого фонду, крім тих грошей, які я можу заробити своєю працею в польській газеті і відняти від рота собі й дітям. А що заробляю я не що богато (90 гульд. місячно), то зрозумієте й самі, що видане йде у мене не швидко.

Хотілось би к роковинам Шевченка видати щось для пошановання його пам’яті.


4 листопада 1891 р.


І, 24337, додаток, арк. 6






268. Б. Д. Грінченко до О. П. Радакової


Ви бажаєте знати, які пісні у нас співають. Ось вони:

1. Шевченка «Ой чого ти почорніло, зеленее поле!»

2. Шевченка «Реве та стогне Дніпр...»


10(22) листопада [18]91 р.


III, 41225, арк. 41







269. Б. Д. Грінченко до В. Лукича (В. Л. Левицького)


Я думаю, що ми, українці з Росії, багато дечого повинні узяти од Вас, українців з Австрії, і дечим також поступитися Вам, але основа мусить бути та, що дали нам Шевченко, Куліш, М. Вовчок, — я кажу: основа, а не нарізні слова, бо може бути по кілька слів у кожного автора таких, що їх краще не вживати. Кому, наприклад, невідомо, що, вернувшися з заслання, Шевченко мав думку навіть таку поему написати, щоб зрозуміла була і українцям, і москалям (і почав писати), та що взагалі він в останній період думав самою біблійною (церковно-слов’янською) мовою доточити вкраїнську літературну мову?

Хіба це не мусило одбитися на його мові, і хіба ми справді не бачимо того, що в останніх Шевченкових творах, може, через лад багато церковнослов’янізмів?


14(26) листопада 1891 р.


III, 41225, арк. 49


/139/







270. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова *


Спасибі превелике, що поклопоталися за діло упорядкування Тарасового опочивання на далекі часи. Усе, що можно тут зробити, уже зроблено, аби тільки у Вас у думі не було дано помилки, себто:

1) чи було на засіданні менш половини гласних? 2) чи подано 2/3 присутніх гласних за? Якщо це було виповнено, то діло вигорить — так сподіваємось. Гірше стоїть діло з Варфоломієм. До його написано, щоб спитати, як його здоров’я, разом з тим чи не дасть він довіреності, щоб повести діло до кінця.

До Вас ще тепер пишу, питаючи ось про що: 1) чи не можна таку довіреність видати на Ваше ім’я? 2) Якщо не можна на Ваше, то порадьте когось певного з Ваших канівців, чи не взявся б за це Ботвиновський (якщо він ще у Вас), або Ал. Вербицький 1? Напишіть мені про це якомога швидше, бо треба поспішатись з цим ділом.


3 грудня 1891 p., Київ


III, 4428





271. В. С. Гнилосиров до В. П. Науменка


Я справлявся у секретаря думи по ділу за землю, що купує В[арфоломій] Гр[игорович], а діло стоїть так:

В засіданні 17 ноября участвовало 39 гласних (а всіх гласних 54). В статті прописане цілком прошеніє Варфо[ломія], навіть і з тою прибавкою, що як город продасть йому той клапоть землі, то він (Варфоломій Григорович), наміряється подарувати її тому ж городові з додатком такого капіталу, з якого %-ми мав би держатися той порядок, що і тепер, і мусив би сидіти там сторож. Постановлено большинством 2/3 наличных голосов продати землю за сто карб., а од грушок одвести дорогу в 2 саж[ні] шириною.

Потребували плана. Я заказав зробити його в 2-х экз. город[скому] землеміру за 10 крб. і доставив в управу.

15 декабря буде засіданіє думи, коли підпишуть протокол од 17 ноября і пошлють його на утвержденіє губернатора.


9 грудня 1891 о., Канів


III. 64083



1 О. Ф. Вержбицький. /140/







272. Б. Д. Грінченко до M. Ф. Комарова


Чи знаєте Ви, що я вдавався з чималим листом до п. Б[ілоусова] в справі Шевч[енкових] творів. Він мені навіть не одмовив.


12(24) грудня [18J91 р.


III. 41225, арк. 61












1892



273. М. Д. Дикарєв до Б. Д. Грінченка


З свого особистого досвіду я переконавсь, що ніж давати читачеві українські книжки, треба його поперед зацікавити. Найкращим же засобом до цього може правити виразне читання творів батька Тараса та Котляревського.


7 січня 1892 p., Вороніж


III, 36872






274. І. Я. Череватенко до Б. Д. Грінченка


Перше усього питатиму у Вас, де б дістати «Кобзаря» галицького видання 1. Я маю старе видання «Кобзаря», наше руське, але кажуть, що воно дуже скорочене проти галицького, а про се інші лякають, що воно вже не існує у продажі. Чи се ж правдиво?


14 січня 1892 р.


III, 39817








275. В. Лукич до Б. Д. Грінченка


Ч[исло] 5 2 хочу присвятити пам’яті Ш[евчен]ка. До цього одначе потребую матеріалів. Може Ви, добродію, найшли часу та зладили також дешицю до н[оме]ра шевченківського? Може б яку патріотичну поему, бо досі ані одної не маю. По московських журналах містять всілякі статті і замітки, дотикаючі Шевченка. І деякі з них варто б подати перекладом, або у витязі,



1 «Кобзар» Шевченка, виданий у 1892 р., за редакцією О. Огоновського.

2 Мається на увазі журн. «Зоря». /141/



але я не маю оригіналів. На [коли] б забракло мені матеріалів, то не остає мені нічого іншого, як видати н[ом]ер, посвячений не виключно Ш[евчен]кові.

P. S. Матеріали до н[оме]ру шевченківського прошу ласкаво прислати найдальше до 20 нов[ого] ст[илю] лютого (февраля) с. p.


19 січня 1892 p.


III, 38332







276. Б. Д. Грінченко до І. Я. Череватенка


Російські видання «Кобзаря» в pp. 1883 — 1885 (СПб.) та 1889 (Київ) найповніші в Росії (хоча в старих виданнях були ще «псалми»); закордонні видання, звісно, повніші, але в Росії не дозволені. Досі, здається, найповніше видання в Празі (1876), в двох томах — перший том дозволено в Росії, а другий — ні, бо в другому речі, що в російських] виданнях не друкуються. Це видання мабуть уже випродалося 1.


19(31) січня [18]92 р.


III. 41225, арк. 97 — 99



1 Це відповідь на лист І. Череватенка від 14 січня 1892 р. (III, 39817).







277. О. М. Огоновський до П. Г. Житецького*


Як Вам може звісно, товариство імені Шевченка заходиться около видання Шевченкового «Кобзаря». Редакцією сего нового видання займаюсь я на засновку видання празького: відтак ми не зробимо конкуренції тому критичному й повному виданню, яке споруджує Київська громада. В нашому виданню надрукуються деякі найпотрібніші замітки, а позаяк деякі місця і слова в «Кобзарі» нам в Галичині пояснити трудно, то ж звертаюся до Вас з просьбою, щоб Ви зволили мені відповісти на оці питання:

1. Чи звісно що історичного про Гамалію?

2. Про якого «Черця» згадує Шевченко в «Гамалії» (1, 18, празьке видання)?

3. Що це є «Кравчина» в «Тарасовій ночі» (II, 6)? Наливайка звали Кравченком.

4. Що це є «Матрьоша», «Параша — радость наша», «Султан, паркет, шпори» — в «Гайдамаках» (1, 59)?

5. Про якого Головатого згадує старшина в «Гайдамаках» (I, 82)?

6. Що це Мотринин монастир? Де він був або й є? /142/

7. Хто це був Чечель? («Батурин славний Москва вночі запалила, Чечеля убила») в «Великім льоху» (II, 38)?

8. Хто був «фон Корф»? («Великий льох» (II, 43).

9. Про якого «Мучителя» 1 і про яку «Петруху»2 згадує Шевченко в «Вел[икім] льоху» (II, 45)?

10. Як у вас кажуть «Гонта» чи «Гонта» (Qонта)?

11. Де був «Іржавець»?

12. Про який бенкет в Парижі згадує автор в «Вел[икім] льоху» (II, 43) порівн. II, 41.

13. Де й коли видавано «Пчелу»?

14. Про якого Ярчука згадує Ш[евченко] в «Вел[икім] льоху»?

15. Що це «чурек і сакля» в «Кавказі» (II, 57)?

16. Що це «Кайзак»? (в думці «у бога за дверьми лежала сокира»? (І, 240). — В тій самій думці читаємо «Тингиз», — що це?

17. Що це «варнак»?

18. Хто був Аскоченський? (в стиху: «Умре муж велій в власяниці»? (II, 241).

19. Що це значить: «Явленими піч топити»? — в думці «Світе ясний» (II, 242).

20. Про котрих Галаганів згадує Ш[евченко] в думці: «Бували войни й військовії свари» (II, 259).

21. Що це «стихарний» дяк?

На ці питання зможете або Ви самі відповісти, або запитавшись проф. Антоновича.


2 лютого 1892 p., Львів


III. 63771



1 Іван IV Грозний.

2 Петро I.







278. Б. Д. Грінченко до І. Л. Липи


Все виховання 3 наскрізь московське, навіть вороже до всього українського та мужичого (незважаючи на вбожество, панські тенденції задержано). Але ще з часів давніх, дуже давніх, у батька збереглися переписані Гребінчині байки, і якимсь способом (випадком) до його потрапив «Кобзар» Семеренкового видання. «Кобзаря» батько ніколи не читав, але «Басни Гребенки» одного разу прочитав, себто власне не їх, але «Бороду та чуприну» Думитрашкову, що туди ж доточена була. Читаючи, сміявся з «москалів» (знов зауважую: він був ворожий цілком укр[аїнській] національній] ідеї). Це зосталося в мене в голові. Потім я стрів (у першому класі реальної школи бувши) «Енеїду» і читав її, трохи сміявся, але скоро забув.



3 Грінченко пише про своє виховання.



Я дуже любив книжки, /142/ і 12 років схотів до своєї хлоп’ячої бібліотеки купити «Т[араса] Бульбу». Я приручив се товаришеві, і він випадком купив мені його в укр[аїнському] перекладі. Це було мені горем, бо я зовсім такого не бажав, а бажав по-рос[ійськи] — я продав книгу. Але другої зими я, живучи на квартирі у московській (панській, звісно) сім’ї і чувши, як вона вихвалялася своєю Москвою та Калугою, випадком почув і друге: як одна панія, що жила в цій же господі, обороняла Україну, українську мову. Вона згадувала, хвалючи, про Шевченка. Поїхавши додому влітку, я прочитав батькового «Кобзаря» і 13 років зробився тим, чим я єсть. Я якось відразу і без ваганнів порвав з усіма московсько-патріотичними тенденціями шовіністичного кольору (а саме до цього я прихильний був), і Тарас зробивсь мені і до цього дня зостається пророком. Я не шуткуючи кажу, що й досі я не можу думати про нього як про людину, — він і досі стоїть перед мене на такому високому п’єдесталі, що торкається головою до неба. Може, це наївна дитяча віра зробила, але я смію думати, що історія всесвітня не дає нам другого такого прикладу, як Шевченко: з мертвого він зробив живе — «Трупи встали і очі розкрили».


9 лютого 1892 р.


III. 41016







279. Є. К. Трегубов до В. С. Гнилосирова


Засилаю Вам 150 р. і дуже радію, що діло починає ходити; одно тілько — що зробити з старим 1, котрого ще у Києві не було? Може, він ще у Ржищеві, й того ради чи не слід би було Вам написати йому, щоб заслав Вам таку довіреність, котрою Ви би могли купити, ввестись во владение, а потім і подарувати городові цей клапоть гори, согласно тем условиям, какие означені в думском постановлении. Що ж до 3 т[исяч], то вони будуть — коли Ви звістите — послані Вам, бо всі ми люди смертні, а Варф[оломій] Гр[игорович] 2 між нами з найбільшим шансом 3.

«21-го писав В[арфоломію] Гр[игоровичу]4, а 22-го февр. Єл[исею] Кіпр[іяновичу] 5, що гроші в управу 100 крб. вніс, получив виписку з протоколу і 1 екз. плану, був у нотаріуса й що купча буде готова к 1 або в перших числах марта. Що далі робити — прошу поради, і куди вислати кріпость В[арфоломія] Гр[игоровича], як получу? бо по сій довіреності більш не маю чого робити».


17 февраля 1892 p.


III, 4448



1 В. Г. Шевченком.

2 В. Г. Шевченко.

3 Далі й є дописка, напевно, рукою Гнилосирова.

4 В. Г. Шевченко.

5 Є. К. Трегубову. /144/








280. Б. Д. Грінченко до M. Ф. Комарова


Сьогодні роковини Тарасові, і Ви, дорогий земляче, і все земляцтво, яке коло Вас є, почуєте і ушима, і серцем багато гарного сьогодні. Поздоровляю Вас з цим святим днем і... заздрю Вам.


25 лютого 1892 р.


III, 41225, арк. 198








281. П. Г. Житецький до В. С. Гнилосирова


Просив я генерал-губернатора, щоб дозволив панахиду по Шевченку. 25 февраля служили панахиду там же в Єгор’євській церкві: чимало оуло народу, хоть об’явленій в газетах і не було: се було поставлено умовою панахиди. А вчора в литературном обществе одбувались роковини. Кажуть, тіснота була велика.


10 березня 1892 p., [Петербург]


III, 4404






282. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова


Об’явився у Києві унук Тараса, син Прокопа Микитовича, хлопець 14 год, котрий втік з дому і прийшов у Київ; тут найшли його свої люди і намірились дать йому продовження науки, за которою б то він і прибіг до Києва. Має він якесь «свидетельство» на льготу по воєнній службі, себто якусь науку перейшов вже, а разом з цим, виходить, мав він право поступити у 2-х класне училище. Ми порішили воспитать його на складчину і обернутись до Вас, щоб Ви узялись його пристроїти у Каневі не в панській сім’ї, щоб він не одбивався од своїх. Звичайно, треба буде за нього платити щось, чи помісячно, чи порочно, то це вже устроїть можете тільки Ви, бо ми тільки можемо зібрати на це діло гроші, а поруководить доведеться Вам, як давньому канівському чоловікові. Хлопець тепер у Києві й вештається без діла. Чи не можна зараз же прислать його у Канів, щоб там пристроїть його на життя, а з того року і до школи? Бачите, діло таке, треба помістити його у Каневі через те, раз, що Ви там запоможете своїм совітом і доглядом, а вдруге, через те, що хлопець тепер вже пише стихи і поминає в їх Тараса, то нехай же він буде під боком коло могили дідової, щоб набирався хисту, талану і того поетицького почування, котре дається не наукою, а правдивою музикою.


22 березня 1892 p., [Київ]


III. 4422


/145/







283. В. Л. Беренштам до В. С Житецької


Вы меня очень обрадовали крайне ценным для меня подарком: офорты Шевченка я давно желал иметь, а Вы, в качестве старого и доброго друга, догадались о моем желании; радость вышла двоякая — от самого подарка и от проявления многолетней дружбы. Сердечно благодарен Вам как за подарок, так всего более за дружбу; надеюсь, что последняя навсегда сохранится. Попрошу Вас еще сердечно поблагодарить В. В. Тарновского как за то, что напечатал офорты, так и за то, что не отказался дать для меня экземпляр. Я, впрочем, как-то подарил ему письмо-автограф Шевченко, а потому и считаю себя с ним квиты.

Игнат 1, вероятно, написал уже Вам про роковини і про вечір в пам’ять Ш[евчен]ка 20 марта.


22 марта 1892 г., С.-Петербург


I, 47245








284. М. О. Дикарєв до Б. Д. Грінченка


Тутечки треба Вам завважити, що я й «Кобзаря» й «Енеїду» читаю досить виразно, а це читання збільшує вплив... В Полтавщині одному освіченому українцеві траплялось бачити таку сцену увечері на 1-й день різдва. Поки збирається на стіл страва, молодий хазяїн-коваль читає гостям «Кобзаря». Гості, слухаючи, усміхаються. Сестра цього коваля, неграмотна дівчина, могла продекламувати усього «Кобзаря», котрого вона багато де й не розуміла, але уподобала за музикальність мови.


11 квітня 1892 p., Вороніж


III, 36871







285. Б. Д. Грінченко до Д. О. Ткаченка


Кониський готує (почав) по-українському широкий життєпис Шевченків. Цензура заборонила Лисенкові голоси до Шевченкових творів 2.


3 травня 1892 р.


III, 41128


1 Г. П. Житецький.

2 Очевидно, йдеться про цензурний дозвіл 1891 р. друкувати «Текст к сборнику украинских песен» М. В. Лисенка при умові виключення п’ятії віршів Т. Г. Шевченка: «Гомоніла Україна», «Ой гляну я, подивлюся», «Ой я свого чоловіка в дорогу послала», «Орися ж ти, моя ниво», «Понад полем іде» (І, 11340). /146/








286. В. П. Степаненко до В. С. Гнилосирова


П. Баськевич по іспиту має велику хіть пожити в Канівськім повіті, щоб там, бачите, зібрать деякий матеріал по етнографії повіту і чи не найдеться дещо занотувати з споминок про д[обродія] Тараса.


6 травня 1892 p., Харків


III, 4553








287. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова


Маю також гроші, щоб звести рахунок за могилу 1, та вже, мабуть, це зроблю пізніше, бо треба для цього побачиться з Вами.


[Червень-липень 1892] р.


III, 4434







288. Д. О. Ткаченко до Б. Д. Грінченка


Розпочали збір на п[ам’ятник] Т[араса] Г[ригоровича] Ш[евченка] 2. Послали запитання про жіночі роботи для лотереї, а саме: чи не братимуть за їх мито на кордоні і чи не краще тоді дарувати з України грішми?


11 липня 1892 р.


III, 39668



1 Мається на увазі могила Т. Г. Шевченка у Каневі.

2 Йдеться про пам’ятник Т. Г. Шевченкові у Львові.









289. В. С Гнилосиров* до Н. В. Молчановського *


Сегодня получил верное известие, что действительно В[арфоломей] Григ[орьевич] Шевченко умер 11 июня и похоронен в деревне] Буряковке, Радомышльского у[езда], где в замужестве дочь его Анна Варфоломеевна.

Теперь дело «Святої могили!» находится в таком положении. По купчей крепости, утвержденной стар[шим] нотариусом] Киев[ского] окр[ужного] суда 17 марта 1892 г., участок земли, на котором находится эта могила, поступил во влад[ение] В[арфоломея] Гр[игорьевича]. Последний, бывши проездом в Каневе, подал чрез бывшего каневского нотариуса просьбу в окр[ужной] суд о выдаче исполн[ительного] листа на ввод во владение. Исполн[ительный] лист от 25 апр[еля] 1892 г. едва получен б[ыл] мною только 1 июля; 3 июля я подал пр[ошение] мир[овому] судье с /147/ прилож[ением] подлинника исполн[ительного] листа суда, купчей крепости и доверенности на мое имя от 17 апр[еля], данной мне В[арфоломеем] Ш[евчен]ко. Это дело до сих пор без движения.

Между тем в ожидании получения исполнительного листа 26 июня мною б[ыло] подано в гор[одскую] управу прошение с изложением условий дара городу того участка земли. 5 июля в засед[ании] думы приняты б[ыли] условия дара за исключ[ением] расходов по совершении дарственного акта; на след[ующем] заседании, имеющем б[ыть] 26 июля, эт[от] прот[окол] будет подписан и к 1 авг[уста] сдан на почту на утверждение губернатора.

Есть слухи, что В[арфоломей] Гр[игорьевич] оставил духовное завещание, но где оно и говорится ли в нем хоть что-нибудь о могиле Тар[аса] Гр[игорьевича] — положительно неизвестно, что делать.

Будет ли иметь силу постановление думы? Подать ли мир[овому] судье заявление о приостановлении дела о вводе и возвращении мне документов (т. е. купчей крепости, исполн[ительного] листа и доверенности). Не списаться ли з сыном покойника — Андр[еем] Варф[оломеевичем] — и в каком смысле?


[Липень, 1892 р.]


III. 4571







290. Н. В. Молчановський до В. С. Гнилосирова *


То обстоятельство, что покойный 1 не был введен во владение землею, не имеет никакого юридического значения: верно, что были выданы на руки крепостные документы. Ввестись могут и наследники, можно и вовсе не вводиться: ввод установлен только на случай утраты документов и стирания границ, чего здесь быть не может. Конечно, Вам нельзя ввестись по Вашей доверенности, нельзя вообще хлопотать дольше, но очень легко покончить это дело, если у покойного остались дети взрослые — • помнится, кроме сына, еще о ком-то говорилось. Необходимо, чтобы наследники выдали Вам доверенность на ведение дела о могиле, и тогда Вы можете все сделать без затруднений. Если они будут опасаться потери какой-нибудь, — можно, в крайнем случае, уплатить им суму, уже уплаченную городу. Этим все счеты покроются.



1 В. Г. Шевченко.



Мне кажется, такой выход удобнее всего, и гораздо лучше покончить дело так, нежели начинать снова. Впрочем, если же, паче чаяния, оказалось, что с наследниками нельзя иметь дела, придется от имени кого-нибудь другого начинать дело, но наследников Вар[фоломея] и тогда не миновать; они уже законные /148/ владельцы земли, раз документы выданы на руки их отцу или поверенному. Теперь вопрос, как быть з наследниками и достаточно ли списаться с ними? Мне кажется, лучше бы повидаться с ними лично и устроить все, — иначе они вообразят бог знает что и, пожалуй, наделают хлопот своим упорством по неведению. Если могу быть чем полезен, пишите. В начале сентября буду в Киеве. Со стороны местной администрации при самом положении дела препятствий, надеюсь, не будет, потому что ей нет оснований и интереса вмешиваться.


7 августа 1892 г.


III. 4572






291. Б. Д. Грінченко до К. Ф. Паньківського


Я, чотирнадцятого року, бувши школярем з третьої гімназіальної класи, прочитав Шевченка і з того часу почав писати по-вкраїнському (досі писав тільки по-московському). Ані «Енеїда», ані «Гребінчині байки» на мене не зробили впливу — я їх вважав за кумедійні жарти. Шевченко зробив з мене зараз українського націонала (хоч і чудно се казати про хлопця 13 — 14 років), — його поезія була вже мені не жартом, а його «Кобзар» зробився моєю євангелією.


17 серпня 1892 р.


III. 44850







292. А. Ю. Кримський до Б. Д. Грінченка

Ви дуже шануєте Шевченка, і через те я обмежуся їм самим... Од себе ж додам ще, що галицькі палкі прихильники національності української вже давно лякалися Шевченка. Колись вони його видали додатками до «Зорі», — Ви ж либонь бачили, що то за видання! Торік задля дітей був виданий «Малий Кобзар», в йому видавці вхитрилися зробити з «Кобзаря» молитвослов; зараз не можу пригадати всього напам’ять, але все-таки вдержались у моїй голові два-три отакі заголовки «Роздумовання о божім величю», «Молитва до пресвятої богородиці» та ін. На роковинах Тараса, дякуючи самодержавію митрополита Сільвестра, не посміли прочитати «Івана Гуса», а співак замість «Я не знаю бога» (в «Заповіті») одспівав «Я вже знаю бога». Повне видання «Кобзаря» довго не хтіли друкувати, потім були рішили видати його урізане; тільки через гвалтування Франка новоеристи 1 засоромились та прирішили видати Шевченка повного.


18 серпня 1892 р.


III, 37875




1 Народовці — учасники політичного руху української ліберально-буржуазної націоналістичної інтелігенції Галичини проавстрійської орієнтації, що /149/виник у 60-х роках XIX ст. На початку своєї діяльності проводили культурницьку роботу ліберально-буржуазного напрямку. В кінці 70-х років народовці стають національно-клерикальною партією, ворожою передовим суспільним ідеям та революційно-визвольному рухові, виступають проти всього російського. В листопаді 1890 р. провідні народовські діячі О. Барвінський, А. Вахнянин та ін. уклали угоду з австрійським намісником у Галичині — графом Бадені, за якою народовці за урядові подачки обіцяли повну підтримку ’політиці австрійського уряду і польських пануючих кіл.

Ці відносини з польською шляхтою і австрійським урядом народовці назвали «новою ерою», звідки й назва «новоеристи».








293. Б. Д. Грінченко * до Д. О. Ткаченка


Скоро напишу Трохимів 1 життєпис, писатиму, коли матиму змогу, життєпис Шевченків, а тоді, мабуть, про Магомета та про інших реформаторів релігійних.

Читали в «Буковині» про Тарасову могилу 2? Отак-о наші! А ще хваляться, що вони щось багато щороку витрачають на неї з тих грошей, що за видання його творів ідуть. Держать Шевченкові твори, для народу не видають (бо ціна 1 р. — 1 р. 25 к. народові дуже дорога) і нікому приступитися до їх не дають. Покійний Трохим забалакав про це торік у «Зорі», а я навіть до само[го] «власника» з докладним листом з цього поводу вдався, дак хіба ж їх дошкулиш? Кониський купує (ще не купив) Тарасів двір і хату (чи певно вона Тарасова — не знаю) і каже, що хоче обшити хату цегляним «футляром». Але це діло ще не доведено до краю.


25 серпня (5 вересня) 1892 р.


III. 41139







294. М. Ф. Комаров до Б. Д. Грінченка


Допис І. Степовика 3 читав, але, мені здається, він надто вже додав чорної фарби. Діло в тім, що могила Тарасова доволі далеко від Канева, то кожний, хто має одвідати, повинен брати з собою харчі, бо там, окрім самовара, нічого не знайдеш. Торік, як я приїздив туди, та ж сама компанія прибула на могилу (був слідователь, смотритель училища, ще хтось), і ми собі гарненько побалакали, посумували, а нарешті взялись і до харчів і напитків, що вони і я попривозили. Нічого поганого я тут не вбачаю, а навіть цілком згідно з слов’янським звичаєм — трапезувати на могилі, та інакше і не можна, бо часу чимало проходе, я наприклад], приїхав на могилу зранку, а виїхав тільки увечері.



1 Т. А. Зіньківського.

2 І. Степовик. З Тарасової могили. [Нарис]. — Газ. «Буковина», 1892, 7 (19). VIII (№ 32).

3 Те ж.



То ж мені здається, коли часом яка компанія переборщила, то се не /150/ давало рації нападати огулом на те, що люди п’ють і їдять на могилі, бо ні місце, ні повага до небіжчика не вимагають того, щоб люди голодували. Торік могила держалася зовсім порядно, і не думаю, щоб так перемінилося, а тим більше, що за могилою доглядає смотритель Канев[ського] училища Гнилосиров, чоловік щирий, котрий чимало клопоту приймав на себе, і йому найбільше ми повинні дякувати, що могила упорядкована. У всякім разі я напишу до його і пошлю той № «Буковини».


Вересень 1892 p., Одеса


III, 37496








295. В. Лукич до Б. Д. Грінченка *


Чутка, що Ш[евчен]ка хотіли (певне, маєте на думці «Просвіту» або тов[ариство] ім. Шевченка) видати обкраєного чи неповного — неправдива. Про це набрехав головний робітник «Народу» 1. Заповіт співано після Ш[евченко]вого тексту без зміни, а звісне баритонове соло співав радикал, — отже, про переміну нема що й говорити. Як голова «Просвіти» говорив потихо з комісаром — не знаю, бо я сидів в остатних рядах.

Щодо тов[ариства] ім. Ш[евченка], то Ви, добродію, мене не порозуміли. Я не говорив, що товариство мусить мати уніатський напрям, а про те, що всі члени товариства імені Шевченка — уніати. Це преці різниця. Товариство не ставило себе ніколи яко уніатське, але яко українське.


Вересень 1892 р.


III, 38327







296. Б. Д. Грінченко до Д. О. Ткаченка


Ця справа (видання народних книжок) тепер там 2 розпочалася — перша йде Шевч[енка] «Наймичка» — 50.000 пр.


2 жовтня 1892 р.


III, 41123







297. В. Чайченко (Б. Д. Грінченко) до К. Ф. Паньківського


Одначе йому 3 сподобалось українське читання, і він залюбки попрочитував Кулішеву «Чорну раду», твори Квітчині та Шевченків «Кобзар», як ті книжки потрапили йому до рук.



1 Про те, що галичани хотіли видати «урізаного» Шевченка, писав А. Ю. Кримський до Б. Д. Грінченка, але проти цього різко виступив І. Я. Франко.

2 У Харкові.

3 Т. А. Зіньківському. /151/



«Не помилюсь, — каже один український письменник в своєму листі, — коли скажу, що тут у «московській Пальмирі» покійник був апостолом молодої України: він і на роковинах батька Тараса над усіма голос подавав і палким словом ворушив заснулі серця українців». Він направляв свого гуртка на добрий шлях, показував добру українську стежку, і його роботи, такі як «Національне питання в Росії», «Шевченко в світлі європейської критики», «Фіхте старший», «Молода Україна», — були рефератами, що читалися в тому товаристві.

1(13) листопада 1892 р.


III, 44848







298. І. Вишик до В. С. Гнилосирова*


Варфоломій Григор[ович] 1 вмер почти скоропостижно, так що не оставив після себе ніякого завіщанія. Покійник Варфоломій дуже мало говорив Андрієві 2 за могилу, так що цей почти не знав, в якім положенії находилось це діло по настояще время. Тепер же, взявши дрібніше, він, Андрій, душевно бажає довести волю батька до кінця на тих же условіях, і якби його була спромога, то, каже, що поміг би і грошима (хотя я йому за це не закидав нічого; він живе не вельми заможно. Хата і десятин 20 землі).

Мали б понадобиться переміна довіреності Вам, то він готов перемінить зараз — раніш сроку (якщо матиме вона вес) утвержденія его в правах наслідства над имуществом батька. По цьому ділу пішла публікація для визова наслідників. Конечно, прийдеться діло мати з одним, бо прочі наслідники не обізвуться...

В додаток просив передать Вам, щоб не беспокоїлись, бо він не протягне руки на шматок землі, де покоїться прах батька Тараса. Кажеться, діло горнеться на нашу руч.


9 листопада 1892 р., с. Коленці


III. 4499







299. І. Л. Липа* до Б. Д. Грінченка


Комітет общ[ества] грам[отности], здається, нарешті, хоче друкувати українські книжки, бо сьогодня мене запрохувала д. Юхимиха 3, щоб я заскочив до неї на цім тижні побалакати про колись складеного нами «Кобзаря», що рік пролежав у них.


9 грудня [1892] p.


III, 38462



1 В. Г. Шевченко.

2 Синові В. Г. Шевченка — А. В. Шевченкові.

3 Мабуть, О. Я. Єфименко. /152/









300. В. Лукич до Б. Д. Грінченка *


В справі IV і V тома поки що не можу Вам нічого сказати, бо товариство кінчить тепер друкувати Ш[евчен]ка і почало другий том «Записок».


24 грудня 1892 р.


III, 38325







301. О. М. Огоновський до В. Б. Антоновича


При сій нагоді позволяю собі оповістити Вас, що друковане тексту Шевченкового «Кобзаря» невдовзі скінчиться. Відтак надрукую життєпись Тараса і в кінці подам найважніші примітки. Ви ж, в[ельми] п[оважний] пане професоре, зводили подати мені вже двічі деякі пояснення таких слів, що їх значіння я не знав. Та от і тепер осмілююсь непокоїти Вас ось якими питаннями:

1. Про вірш «До сестри» (що його надруковано в «Київ[ській] старині», т. XI, 1885, стор. 522) писала кн. Варвара Рєпніна в якомусь журналі, що то не вона була тою сестрою, котрій Шевченко присвятив той вірш. В котрім журналі (де друковано), котрого року і на котрій стороні надруковано теє її заявленіє? Рєпніна мала заявити, що той вірш дотикався іншої особи, — котрої?

2. Чи й коли жив Гамалія?

3. Чи похід Івана Підкови на Царьгород був подією історичною?

4. Коли й де вмер Залізняк?

5. Хто се «Нечос»: «Цариця по Києву з Нечосом 1 ходила» («Невольник», І, 174, празьке вид.)?


1 Г. О. Потьомкін.


6. Чи «Слободзея, де Головатий збирає останки», є Слободською Україною? (І, 175).

7. Що значить «Ватага»: «З Ватаги письма принесли» І, 231. (Думка: «Добро, у кого є господа»)?

8. Що значить «Кирик п’яний»: «Пан іде в світлицю до Марини, як Кирик п’яний» (І, 260).

9. Хто се був Левченко, що з Швачкою в Бихові гуляв? Котрого се було року? (І, 239).

10. Які се були борці на Україні, про котрих читаємо в «Титарівні» (І, 317)?

11. Що значить «Кобила»: «Я пропив не в шинку, а на кобилі» («Моск[алева] криниця», І, 330).

12. Що значить оце місце в стихотворі «Слава», «У Версалі набор розпустили» (І, 342). /153/

13. Де монастир Мотринов? («Холодний Яр»).

14. Чому Титарівна зоветься Немирівною. (І, 365)?


29 грудня 1892 p., Львів


III, 47083








302. Тонкошкур 1 до Б. Д. Грінченка *


Погано в нас діється: писали, складали, переробляли, скомпоновували — і все пішло за водою, усе пожерла ненажерлива цензура. Шкода і заходу й праці. Mo’ буде рукописи 3 — 4, коли ще буде, а зараз маємо один — «Наймичку» Шевченка.


1892 р.



III, 38470



1 І. Л. Липа.








303. Тонкошкур до Б. Д. Грінченка

«Наймичка» друкується, і за місяць, певне, буде кінець друкуванню.


1892 р.


III, 38464








304. Б. Д. Грінченко до Д. О. Ткаченка


Наші буковинські та галицькі брати і досі часом великі семінаристи, бурсаки — їх лякає лібералізм навіть невеликий.

Чи знаєте, що вони, напр[иклад], бояться друкувати всього Шевченка, і ледве тепер досягнено, щоб нове видання не вийшло обскублене!!!


1892 р.


III, 41125














1893



305. А. Л. Шиманов до В. С. Гнилосирова


Оце недавно у Харкові видано «Наймичку» Шевченка в 50.000 екземплярів; кожна книжечка коштує менш копійки.


12 січня 1893 р.


III, 4517


/154/







306. Б. Д. Грінченко до І. Л. Липи


Даремне, діду, сердитеся на нас, що сіємо ми в народі Ш[евченко]ві «Гайд[амаки]». Хоч би й була ця поема така погана, як Ви кажете, то все ж не такий то вже народ дурний, щоб небезпечно було йому давати до рук ту річ. Чого боятися? Чи не національного ворогування до ляхів, такого, що довело б до різанини? Дак же революції не викликаються книжками, коли не мають підстав у житті. Коли підстав цих тепер нема, то нема чого й боятися, а коли підстави ці є, то й без «Г[айдамаків]» зробиться те, що мусить зробитися. Чи, може, тим не треба пускати в народ цю книжку, що вона проти історії грішить?


21 січня 1893 р.


III, 40998







307. К. М. Оберучев до П. Г. Житецького


Не откажите прислать мне (тоже наложенным платежом) все рисунки Шевченко, которые были помещены в «Киевской старине» до 1891 года.


1 февраля 1893 г., Маргелан


I, 48654







308. О. О. Тулуб до Б. Д. Грінченка


Наша літературна громадка (молода) поручила мені запросити у Вас: чи не пристали б Ви до нашого заміру? Річ ось про що: цього року задумали ми видати (в Галичині) літературно-науковий або тільки літературний збірник (це по змозі) «на користь будовання пам’ятника Т. Шевченку» 1. Сподіваємось скласти цей збірник з праць молодих літературних сил на Україні.


7 лютого 1893 p., Київ


III, 39774



1 Йдеться про пам’ятник Т. Г. Шевченку у Львові.







309. М. М. Яценко до В. Чайченка [Б. Д. Грінченка]


Збираючись обходити наше тюремне свято — роковини безсмертного велетня нашого Т. Шевченка, котрі відбудуться у нас — харківської, україно-руської молодіжі купно з старими, — /155/ 26 лютого, і вельми шануючи Вашу повсякчасну працю на користь рідній батьківщині Україні-Русі, ми щиро прохаєм Вас зробити нам велику честь — завітати до нас на ці роковини.


15 лютого 1893 р.


III, 40265







310. Д. О. Ткаченко до Б. Д. Грінченка


Поздоровляю з іменинами нашого славного батька, що їх ось святкуватимем. Хай йому земля пером.


22 лютого 1893 р.


III, 39661







311. А. Ю. Кримський до Б. Д. Грінченка


Та до речі: Ви знаєте, що в Києві молоді українці хтять видати збірку на користь пам’ятника Шевченкові? 1 Якщо вас іще досі не запросили, то хіба тим, що адреса Вашого не знають. В збірку входитимуть і переклади.


23 лютого 1893 р.


III, 37865






312. В. Лукич до Б. Д. Грінченка


Оповістку про «Ш[евчен]кові ідеали»2 з відомих Вам причин 3 звертаю.


1 березня 1893 p., Станіслав


III, 38324



1 Йдеться про пам’ятник Т. Г. Шевченку у Львові.

2 Мова йде про рецензію Б. Д. Грінченка на книжку П. Тучапського «Шевченкові ідеали і українська дійсність», 1892, Львів, надіслану до «Зорі».

3 Через цензурні утиски







313. І. Л. Липа * до Б. Д. Грінченка


Напишу дещо Вам про роковини. У нас як тільки починається Новий рік, так уже й починаються балачки про те, як і де будемо святкувати роковини, хто й які має читати реферати. Так балакаємо й по купках несподівано й навмисно для сих балачок збираємося як окремо, так іноді й з старими. Конечно, старі тільки декого запрошують з молодіжі на свою раду. Перед /156/ двома тижнями вже усі почували ми, що ось незабаром буде й велике свято. Майже всі лагодилися до сього свята: той у хорі співає, той реферата пише, той гроші збирає, бігає, той гостей запрошує, той купує їживо, словом, нічого не роблять хіба вже усім відомі, запеклі ледарі.

26-го справляли укупі з старими. Було чоловіка з 90 — 100.

Нас вітали гості поляки двома рефератами, далі вітали гості вірмени рефератом, а по сьому були прочитані листи від тих письменників, що хоч листом, спасибі їм, обізвалися на наші запросини до них побувати у нас на роковинах.

Читали теплі й дуже симпатичні листи від Кониського, Левицького, Чайченка, Паньківського, Комара, читали телеграми щирого привітання від т-ва «Баян», від Барвінського, від Романчука. Словом, духовно тут єдналося сливе усе, що єсть найкращого у нас на Вкраїні-Русі. Як на мене, то се був найкращий час через усі роковини. Дуже, дуже мені подобалось отаке щире вітання земляків наших.

По сьому були співи, реферати... Шкода, що не маю у себе програму. Згадаю найвидніше. З співів було: марш на смерть Шевченка Миколи Лис[енка]. Дуже гарна й вельми сумна річ. Хоч я й не тямлю нічого в музиці, але слухав його й сумував і смакував. Далі — «Заповіт». Се всім відома музика. А крім сього було ще багато, багато таких співів, що зараз і не пригадаю. Читано з поезій Тараса: «Чигирин», «Думи» (Марко Лукич 1), «Мені здається, я не знаю, а люде справді не вмирають» (Марко Лукич) і ще, і ще.

Реферати: 1) Про Шевченка як про гуманіста. Гарний реферат, прочитаний був з душею. (II). 2) «Слово від української молодіжі». Молодіжі сподобався старий Юх[им] 2, сказав — «спасибі за науку старим і за пинхву».

Рус[и]ха 3 дякувала, хоч, покладаю, й не все зрозуміла, а решта проковтнула пилюлю та й край. Реферат був написаний у такому тоні, що нікого не образив, хоч виразно провів думки молодіжі і відніс навіть найкраще укр[аїно]фільство до старих, до минулості (І). 3) «Бібліотека на селі». Дуже гарний реферат, де автор доводив прикладами, як можна добре закладати не тільки бібліотеки по селах, але й вчити хлопців по-вкраїнському. Написаний був у дуже гарному тоні й дуже докладно і усім сподобався вельми (І). 4) «Слово» чи може й зовсім без заголовку, бо заголовка не читано. Референт добре вилаяв молодіж, сказав, що немає там ні спільності, ні єдності, ні діла ніякого, ні навіть користі хоч найменшої.



1 М. Л. Кропивницький.

2 Очевидно, Єфименко Петро Савич — етнограф.

3 С. Ф. Русова.



Що зроблено за останні 4 — 5 років?! Де ті діячі, що мають бути? Поодинокі ще так-/157/сяк собі, хоч дещо роблять, але гурт що зробив? Нікчемний гурт та й годі! Далі зачепив автор і старих, що немає у них віри, що немає бажання допомагати молодіжі і, нарешті, виголосив, щоби йшли й старі й молоді «до згоди»! Старі нічого на се не сказали, але молодіж, більшість її, була ображена. Власне я скажу, що багато в словах референта було правди, але чимало й гіперболи, а ще менш тактовності. Цілком не тактовно зробив чоловік той, що може й хотів зробити щось добре.

Другого дня він вийшов з нашого гурту. Хай про се напишу тоді, як їхатиму з Харкова. Коли маєте бути улітку тут, то я залишу тоді вашій сестрі листа до Вас. Чи можна?

Далі було слово на тему, що треба нам придбати лояльне «Общество любителей малорусской литературы» і зараз дбають про се й розвідують як, що й де? Писатимуть до С.-Петербурга до «батька» Морд[овця] т.а Береншт[ама]. От і усе найвидатніше. Вечеря... Другого дня був концерт... Третього дня (28. II) святкувала роковини сама молодь. Треба зауважити, що чимало поприїздило учительок з сел. Тут було так гарно й просто, що всі цілком пішли звідсіля задоволені. Простенько, по-студентськи... З напитків — самий чай, з наїдків — на 5 крб. закуски, як-то ковбаси, сир, м’ясо. Читано реферата про Галичину (І)...


16 березня 1893 p., [Харків]


III, 38457







314. Б. Д. Грінченко до Д. О. Ткаченка


У Києві на користь Шев[ченкового] пам’ятника лаштується до Львова альманах. Я послав, між іншим, Трохимову 1 «Молоду Україну» (дуже важлива річ) та свого «В[ільгельма] Теля». Там буде багато цікавого.


21 березня 1893 р.


III, 41120



1 Т. А. Зіньківського.









315. О. М. Огоновський до П. Г. Житецького


Поки що якось мені маркітно, що не можу Вам ні одної своєї книжки послати, — а хоч і вислав би я дещо, так ваша цензура не пропустить моєї книжки.

Саме тепер скінчив я друкувати «Кобзаря» Тараса Шевченка в двох частинах (виданнє товариства імені Шевченка). Попереду надруковано життєпись Шевченкову і дещо про літературну діяльність нашого Кобзаря, а в кінці обох частин напечатано деякі примітки. /158/

Рад би я небавом побачити київське наукове критичне видання «Кобзаря», там надрукується чимало дечого цікавого, — ввійдуть в се видання також деякі досіль незвісні стихотвори...

Моє видання є доволі консервативне, бо годі було у нас роздобути дечого нового.


1 квітня 1893 p., Львів


І. 48690







316. Б. Д. Грінченко до В. Г. Кравченка


У Києві лаштується великий альманах, що має друкуватися у Львові. Гроші, що дасть він, підуть на пам’ятник Шевченкові, що має будуватися теж у Львові, як то й Вам відомо. Ви живете серед інтелігенції — чи не зібрали б Ви кілька грошенят поміж добрими людьми та чи не послали б їх до Львова на се діло? Добре було б.


18 квітня 1893 р.


III. 40950







317. М. Ф. Красицький до В. С. Гнилосирова


1888 року 9 мая, як був я на могилі 1 й у Вас, то і досі ні я, ні Ви один другому не написали ані одного слова, а тепер я насилу зібрався написать Вам і пожелать от душі і щирого серця доброго здоров’я і всьому Вашому сімейству, щиро дякую Вам за Вашу працю і догляд Тарасової могили.

Недавно я чув, буцім Варфоломій Григорович 2 подарував кілька тисяч рублів в Канівську думу, щоб із проценту тих грошей дума давала на упорядкування могили і платила б сторожеві річне жалування; не знаю, чи то правда. І ще чув, що буцім хтось уже другий доглядачем коло могили, а не Ви. Прошу Вас найпокірніше, не откажіте в моїй просьбі — увідоміть мене обо всім, як і що там робиться, бо не знаю, чи прилучиться коли вже бути у Каневі, чи й ні, бо мене обгорнули такі злидні, що, єй-богу, не маю ані шеляга при душі.

І ще прошу Вас покірно, чи немає у Вас із посліднього виду фотографії із могили, дуже і щиро буду дякувати, як надішлете, бо у мене єсть карточка, але ще із першого виду, як був дерев’яний хрест і як не було ні хати для сторожа, ні огорожі.


21 травня 1893 р.


III, 4465



1 Т. Г. Шевченка.

2 В. Г. Шевченко /159/







318. В. П. Горленко до О. І. Левицького


Известная издательская фирма «Посредник» (капиталы Черткова и вдохновение Льва Толстого) возымела мысль издать серию малороссийских книжек, которые будет распространять в таком же громадном количестве, как распространяют русские. Из старых авторов желали бы выпустить Шевченкову «Наймичку» (ведет переговоры с Киевом), «Марусю» Квитки.


[18]93 г., СПб.


III. 53470












1894



319. В. П. Науменко до В. С. Гнилосирова*


В останньому листі Вашому було показано, що до 1 янв[аря] сього року я Вам винен за хлопчиська та за хату і могилу 44 р. 53 к., з яких грошей Ви казали внести Ізмаїлу Орест[овичу] 1 12 р. 53 к., 10 карб. за «Старину» на 1894 р. і 22 карб. внести Вам...

Як тільки од Вас бумаги прибудуть, зараз же піде продажа землі Гамалієві, котрий вже буде мати право передать землю з могилою й грішми Каневу. Хотілось би це все зробить до літа, щоб з цим ділом заспокоїтись.

Крім «Старини», веду я тепер видання «Кобзаря» 2, котрий повинен вийти до 25 лютого; в продажі він буде не дорожче 40 коп., а певніш — 35 коп.

 Хотілось би мені зробити справку в февральській книжці про всі видання«Кобзаря», про які Ви пишете, але боюсь, що тепер не встигну з цим ділом, у всякому разі ця справка буде дана, хоч і пізніше, як будемо говорить про нове видання «Кобзаря».


17 січня 1894 р.


III, 4439



1 I. О. Новицькому.

2 «Кобзар», видання К. M. Гамалії, К., 1894.








320. І. С. Дементьев до П. О. Куліша


Не откажите сообщить мне, что случилось с Костомаровым после доноса Петрова и пострадал ли Костомаров с Вами и /160/ Шевченко? Каким образом Шевченко, будучи солдатом, оказался в числе редакторов «Основы»? 1


29 января 1894 г.


I, 29635







321. В. О. Шухевич до Б. Д. Грінченка


З часу появлення ся творів Шевченка намагались усі ми, хоч [у] нас чимало діалектичних різниць в мові, писати мовою (діалектом) Шевченка; впровадили ми її у наші письма, а передусего у школу та її підручники. Словом, стала мова Шевченкова для нас тим, чим стоїть переклад Лютера у німців. Розуміє ся само собою, що нові слова мусять і у нас, як і всюда з зростом літератури, науки і пр., зростати, але форми позостануть і дальше.



12 лютого 1894 р.


III, 40108






322. Г. П. Житецький до В. С Житецької

Приближаются дни Шевченко. Конечно, будет панихида, а 6-го марта большой вечер с ужином, устраиваемый художником Микешиным. Тот же Микешин хлопочет об утверждении правительством Шевченковского общества в Петербурге под покровительством принцессы Ольденбургской.


19 февраля 1894 р.


I. 47712








323. К. О. Білиловський до Б. Д. Грінченка

Щодо «Общества имени Шевченко», то це ще маховими вилами по воді писано. Не йму я віри, щоб дозволили таке нам товариство.

А як Тарасові роковини святкували, то прочитайте в «Новостях» за 8 марта или в «Новом времени» за то же число. І в «Зорі» прочитайте.


11 березня [18]94, Петербург


III. 35612



1 Ці питання автор листа ставить в зв’язку з статтею про П. Куліша, яку він хотів написати. /161/








324. М. Ф. Комаров до Б. Д. Грінченка


В газетах, мабуть, читали про «Общество имени Шевченка» в Петербурзі. Чудне щось! Там і Коні, і Менделєєв, і Пипін, і т. п. Запитаю у петербурзьких земляків і тоді напишу Вам про се.


Березень 1894 p., Одеса


III, 37489







325. Ф. К. Вовк до Б. Д. Грінченка *


За утиски — чув... Що ж маємо робити? Воно, бачите, як кому... Шевченко, колись подивившись через річку, тричі плюнув і «знову думать заходивсь про те ж таки, що й перше думав...» І у нас тепер хто зробив і хоче робити, той плюне і ще горячіш заходиться працювати, а хто нічого не робив, то й не робитиме.


22 травня 1894 р.


III, 35951







326. К. М. Гамалія до В. С. Гнилосирова


Не имея возможности наблюдать лично за приобретенным мною недавно около Канева земельным участком, где погребены останки поэта Т. Г. Шевченко, я покорнейше попрошу Вас не отказать принять на себя труд — нанять сторожа к могиле и иметь надзор за исправным ее содержанием, чем премного меня обяжете. Деньги для уплаты жалованья сторожу, а ровно и для необходимых по содержанию ее расходов будут мною высылаемы Вам своевременно.


4 июля 1894 г.


III. 4243







327. В. П. Горленко до М. Ф. Біляшівського


Был в Киеве в мае и июле, был в музее, но, к сожалению, не видел Вас. Вы были, сказали мне, за границей. А хотел побеседовать с Вами немало о делах музейных.

На бумаге это долго и неудобно. Скажу пока два слова по поводу пересылаемых при сем (с «оказией») в собственность Киевск[ого] музея мелочей.

К[иевскому] музею пора и обязательно начать Шевченковское собрание. Не беда, что много вещей в Чернигове. Там все /162/ же далеко не все, и многое еще есть в частн[ых] руках и может быть найдено.

Офорты, напр., при желании и старании, конечно, можно найти все. Для начала посылаю «Вирсавию» (с Брюллова), если этот этюд в муз[ее] станет прочно на ноги, то передам еще «Шинок» (у меня отличн[ый] оттиск). Теперь же, к Шевченк[овскому] собр[анию] посылаю:

1) Шевченко в гробу. Редкая литография с натуры Дмитриева-Оренбургского.

2) Гравюры с рисунков Шевч[енко] из «Пчелы» Микешина, «Невеста» его, Лукерья и «Мальчик».

3) Несколько портретов Ш[евченко] разных эпох. Сидячий, в рост — с подлинной фотогр[афии] киевск[ого] фотогр[афа] Гудовского. Пишите мне, будете ли собирать Шевченк[овские] коллекции? Тогда я всегда буду иметь с этой целью в памяти Киевский музей.


1 августа 1894 г., с. Ярошовка


XXXI, 1








328. Л. В. Падалка до Б. Д. Грінченка


Та напишіть мені, будь ласка, чи не можна тепер достать у Києві «Тополю», там видану, і в кого саме?


6 вересня 1894 p.


III, 38967







329. П. О. Куліш до Є. К. Тимченка


Перепускав я колись крізь моє решето все, що друкувалось у «Основі», редагував і Тарасові і Вовчкові твори; 1 та се робилось не ради них самих: будівництво мови того вимагало.


21 жовтня 1894 p., x. Ганина Пустинь


І, 29279



1 В листах П. О. Куліша останнього періоду його життя, як вміщених тут, так і.в тих, що зберігаються в інших архівах, помітна тенденція принизити значення і саму творчість Т. Г. Шевченка. Шевченко був невдоволений правкою і переробкою його творів Кулішем. Відомо також застереження Шевченка М. Вовчок, щоб вона не давала Кулішеві редагувати свої твори, бо він їх опрозить. З цього приводу Куліш через багато років у листі до Ом. Огоновського від 20 липня 1889 р. писав: «Мужик був Шевченко, по-мужицьки мені й дякував за все» (І, 29442).







330. А. М. Вольф до П. О. Куліша


По получении Вашего письма от 21 с. м. я, прежде всего, счел своим долгом просмотреть все имеющиеся у нас рисунки, /163/ но между ними рисунков Шевченко не нашлось 1. По памятным же записям, художественным материалам, доставленным в свое время в редакцию «Живописной России», значится, что все рисунки, касающиеся Малороссии, возвращены по принадлежности, что подтверждают также те служащие при редакции, на которых, еще при жизни моего покойного отца, было возложено заведывание художественными материалами.


26 октября 1894 г.


I, 29613








331. М. О. Дикарєв до Б. Д. Грінченка


Бажання дати що-небудь Галичині до роковин Батькових заставило мене дати хоч що-небудь до речінця: почав я працювати коло різдвяних святок в ст. Павлівці, Єйського одділу, та й тут не вистиг. Але чи так чи сяк остання стаття виготовлена і скоро зашлеться, куди треба.

Святкували ми роковини Т. Г. Шевченка в «військовому собранію», зібралось чоловік з 200. Як це вперше тут таке діло, то воно було б і гаразд, та один військовий старшина К[акунь]ко «щирий чорноморець» почав читати власні оповідання a la Раєвський і tutti guanti. І це чоловік, що перейшов науку в академії генерального штабу. Після первого ж оповідання я втік... Засилаю Вам копію з власноручного портрета Т[араса] Г[ригоровича], подарованого їм в Сімбірську 3. III 1858 р. управляющему акцизними зборами Оресту Федоровичу Білозариченкові. Копії, що знято вперше, можна діставати від фотографа з наложеною платнею.


1894 р., Катеринодар


III, 36865







332. М. Ф. Комаров до Б. Д. Грінченка


Як Вам подобався 8 № 2, присвячений Шевченкові? З цензурою багато було мороки, викинуто 15 стовпців, а проте, здається, № вийшов нічогенький собі, хоч і в ньому багато дечого покалічено цензурою. Лихо та й годі з цими церберами. Але що маємо робити? Нехай хоч трошки, коли всього або багато не можна.



1 Йдеться про повернення малюнків-оригіналів Т. Г. Шевченка, які П. О. Куліш надіслав на прохання А. М. Вольфа для вміщення їх в журналі «Новь», видавцем і редактором якого був А. М. Вольф.

2 Журналу «По морю и суше» за 1894 р. /164/



Посилаю Вам програму Тарасового вечора, що спорудили ми сьогодні. Біографію сказано по Гербелю, а справді се чималий і дуже цікавий реферат про Шевченка. В аудиторії було повно, і се були справді прилюдні роковини Тарасові.


[1894] р.


III, 37483 а












1895



333. В. П. Степаненко до Б. Д. Грінченка


Убожество велике, а заробітку, та й робітників у сім’ї аж ні одного немає — мати стара, брат без служби і без грошей сидить дома, другий брат у москалях; сестра, дівка, хоч і здужала б заробити, але ж у нас тут тільки й є заробітки, що улітку. Позичити нігде, бо й навкруги нас голяки самі, — та й чим віддавати? Одним словом — хоч круть верть, хоч верть круть. Що ж, то се розкривається Вам малюнок життя (здебільшого) в однім дворі, а гляньте лиш у другі двори — там ще гірше побачите. Не даремне наш татусь Тарас сказав: «Якби Ви знали, паничі, де люде плачуть живучи».

0.x село, село — налогів густо, за душею (а в душі) пусто!..

Двічі вже був у Каневі, був на могилі батька Тараса — порядки там не геть-то гарні становляться — неохайність усюди, Гнилосиров спить, капосний пентюх. Ну, що — коли б Ви та прибули на Батькову гору, а звідтіль і до мене!?


31 січня 1895 p., Полтава


III, 39517








334. В. В. Тарновський до М. Ф. Біляшівського


Описываемой подписи под рисунком Шевченко я никогда не видел. Он всегда подписывал просто «T. Шевченко».

Описываемый же портрет Шевченко у меня есть, но только фотографии с рисунка и офорта Залесского нет, и я б очень рад был бы достать. Офорт ли это или рисунок? Ежели рисунок Залесского, это тоже очень интересно. Абы не фотография.

Прилагаю Вам список сочинений о Шевченко на польском языке, которых тут нет. Я думаю, что в польской столице можно найти. Будьте так добры, побывайте в магазинах. Что есть, велите отложить и известить меня. Можно даже магазину поручить выписать,