Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[В. Анісов, Є. Середа. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка / Вид. 2-е, доповн. — К.: Дніпро, 1976. — С. 330-338.]

Попередня     Головна     Наступна





ПОХОРОН ШЕВЧЕНКА В ПЕТЕРБУРЗІ Й ПЕРЕВЕЗЕННЯ ЙОГО ПРАХУ НА УКРАЇНУ



Лютого 26.

Лист М. Щербини до О. Дружиніна, в якому повідомляється про смерть Шевченка і про те, що похорон його треба провести на кошти «Общества для пособия нуждающимся литераторам и ученым» («Письма к А. В. Дружинину». М., 1948, с. 358).

Труну з тілом Шевченка встановлено в приміщенні церкви Академії художеств (Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський, т. II. Львів, 1901, с. 381).

Друзі Шевченка та прихильники його поетичного таланту ввечері зібралися на квартирі М. Лазаревського порадитись, як краще вшанувати пам’ять великого Кобзаря. Було вирішено прах поета перевезти на Україну, збудувати пам’ятник, заснувати в ім’я поета школу, видати твори й біографію Шевченка. Намічено також ряд інших заходів («Основа», 1861, кн. VI, розд. IV, с. 13 — 14).

Запис М. Лазаревського в «Книге для записи денег, принадлежащих наследникам Тараса Григорьевича Шевченка» решти грошей, які залишилися у нього після смерті поета, — 437 крб. 35 коп. (ІЛІШ АН УРСР, ф. 1; «Радянське літературознавство», 1939, № 4, с. 151).

У Києві одержано телеграму про смерть Шевченка. М. Чалий пише: «Весть об этом прискорбном событии разнеслась по городу с быстротой электричества». Учні середніх навчальних закладів і студенти університету зібрались в університеті вшанувати пам’ять поета (Чалый М. Жизнь и произведения Т. Шевченко, с. 187).

Художник М. Дмитрієв виконав малюнок «Шевченко в труні» (олівець) («Север», 1901, № 9. Оригінал зберігається в Будинку-музеї Шевченка в Києві).


Лютого 26 — 28.

Скульптор П. Клодт зняв гіпсову маску з обличчя поета (оригінал зберігається в ДМШ).

Малюнок П. Ейснера «Шевченко в труні» (оригінал зберігається в ДМШ).

Художник М. Микешин змалював Шевченка в труні (оригінал зберігається в ДМШ). /331/

Рисунок олівцем В. Резанова «Тарас Шевченка на смертному одрі» (оригінал зберігається в Державному літературному музеї в Москві).

Лютого 27.

Художник В. Верещагін змалював поета на смертному одрі (оригінал зберігається в ДМШ).

М. Некрасов написав вірш «На смерть Т. Г. Шевченка» («Не предавайтесь особой унылости...»). Сестрі цей вірш він продиктував 26 грудня 1876 р. («Литературный вестник», 1904, № 8, с. 101; Ашукин Н. Летопись жизни и творчества Н. Некрасова. М — Л., «Academia», 1935, с. 243, 486).

Прохання М. Лазаревського до петербурзького військового генерал-губернатора видати дозвіл на перевезення тіла Шевченка з Петербурга на Україну (ІЛІШ АН УРСР, ф. 1, № 482).

Перед обідом у Полтаві одержано телеграму з Петербурга про смерть Шевченка. Увечері того ж дня в місті була надрукована й розповсюджена листівка про смерть поета та панахиду («Основа», 1861, кн. VI, розд. IV, с. 15).

У Харкові одержано телеграму про смерть Шевченка (Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, інв. № 354, арк. 46, «Щоденник В. Гнилосирова»).


Лютого 28.

Повідомлення в газеті «Санкт-Петербургские ведомости»: «В ночь с 25 на 26 февраля скончался в Петербурге известный малороссийский поэт и художник Тарас Григорьевич Шевченко. Отпевание назначено сегодня, 28 февраля, в церкви Академии художеств» («Санкт-Петербургские ведомости», 1861, 28 февраля).

Похорон Шевченка на Смоленському кладовищі у Петербурзі, на який зібралося багато прихильників поета і його творчості: студенти, професори, письменники. Серед них були: М. Некрасов, М. Салтиков-Щедрін, Ф. Достоєвський, М. Костомаров, М. Лесков, М. Курочкін, І. Панаєв.

«За гробом шло много студентов, почти весь университет, вся Академия, все профессора и масса публики. Вся университетская набережная от Дворцового до Николаевского моста была буквально запружена народом», — повідомлялося в «Историческом вестнике». /332/

З промовами над свіжою могилою великого українського поета виступили: співробітник журналу «Современник» харків’янин Ф. Хартахай; особистий друг Шевченка, російський поет-демократ М. Курочкін; представник польських демократів В. Хорошевський; історик М. Костомаров та інші («Исторический вестник», 1896, кн. 4, с. 56 — 58; «Русская мысль», 1914, кн. 7, с. 108; «Основа», 1861, кн. III, с. 5, 18; Пискунов Ф. Шевченко, его жизнь и сочинения, с. 161 — 190).

У листі Ф. Хартахая (з Петербурга) до В. Гнилосирова (в Харків) описано похорон Шевченка в Петербурзі, розповідається про конфлікт з попами, які, всупереч бажанню присутніх, хотіли ще в церкві зовсім закрити труну. Присутні обурилися, а «попи злякались і всі у вівтар поховались». Ф. Хартахай повідомляє про громадську панахиду (виступи багатьох промовців) і про арешт поліцією одного з промовців — поляка (Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, «Щоденник В. Гнилосирова», додаток, с. 50 — 51).

Свідчення члена Петербурзького революційного комітету про похорон Шевченка як вияв політичної діяльності і про вплив особи поета на активізування революційних сил (Гогель Н. В. Иосафат Огризко и Петербургский революционный ржонд в деле последнего мятежа. Вільно, 1867, вид. 2-е, с. 51).

Коротенька звістка в газеті «Московские ведомости» про смерть Шевченка. Редакція довідалась про це від О. Бодянського («Московские ведомости», 1861, 28 февраля).

Багатолюдна панахида пам’яті Шевченка відбулася у Стрітенській церкві в Полтаві («Основа», 1861, кн. VI, розд. IV, с. 15).


Кінець лютого початок березня.

Лист Шевченкові від Марка Вовчка, яка, знаючи про хворобу Шевченка та його характер, просить берегти себе, пише, що їй відома пригода, що сталася з ним минулого літа на Україні, запрошує за кордон («Основа», 1861, кн. VI, с. 11 — 12; Листи, с. 218 — 219).


Березня 1.

У газеті «Северная пчела» надруковано докладну статтю О. Лазаревського під назвою «Последний день жизни Т. Г. Шевченко». Стаття вийшла /333/ окремими відбитками, а також була передрукована в газеті «Черниговские губернские ведомости» (березень, № 12) («Северная пчела», 1861, 1 марта).


Березня 2.

Метричний запис про смерть Шевченка, що сталася 26 лютого (ДМШ, А — 44, арк. 2).

Збори гуртка харківських студентів, на яких обговорювалось питання вшанування пам’яті Шевченка та допомоги його родичам. Ухвалили розпочати збір коштів і закупити складений Шевченком «Буквар» (Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, інв. № 354, арк. 47).

У газеті «Северная пчела» вміщено повідомлення про похорон Шевченка і про участь у ньому М. Некрасова, М. Михайлова, І. Панаева, М. Костомарова та інших, а також про виступи й промови («Северная пчела», 1861, 2 марта).

Надруковано некролог про Т. Шевченка в газеті «Русский инвалид» («Русский инвалид», 1861, 2 марта).

Звістка про смерть Т. Шевченка в газеті «Русская речь» («Русская речь», 1861, 2 марта).

М. Костомаров у листі до К. Толстої сповіщає про останні дні життя, смерть і похорон Шевченка (Юнге Е. Воспоминания, с. 310 — 311).


Березня 3.

В. Шевченко в листі до М. Лазаревського просить повідомити, чи правдиві чутки про смерть Т. Шевченка (ІЛІШ АН УРСР, ф. 1, № 1566).

У газеті «Санкт-Петербургские ведомости» надруковано повідомлення про похорон Шевченка і виголошені промови («Петербургская летопись») («Санкт-Петербургские ведомости», 1861, 3 марта).


Березня 5.

Оголошено маніфест царя про скасування кріпацтва в Росії («Современник», 1861, т. 86, с. 155).


Березня 8.

Звістка про похорон Шевченка надрукована в журналі «Век», тут названо промовців, що виступали («Лист Гейне з Тамбова до земляків») («Век», 1861, 8 марта).


Березня 9.

У газеті «Русская речь» надрукована стаття М. Лескова «Встреча и последняя разлука с Т. Шевченко», в якій описано похорон поета («Русская речь», 1861, 9 марта).


Березня 12.

У газеті «Киевский телеграф» надруковано лист до редакції, в якому повідомлялось про похо-/334/рон Шевченка в Петербурзі («Киевский телеграф», 1861, 12 марта).


Березня 14.

Зроблено опис речей, що залишились після смерті Шевченка (Справа № 96, літ. «Ш», арк. 30 — 31).


Березня 15.

У львівській газеті «Слово» надруковано повідомлення про смерть Т. Шевченка («Слово», 1861, 15 березня).


Березня 17.

В. Шевченко в листі до М. Лазаревського пропонує поховати тіло Т. Шевченка коло Канева, де він купив грунт для садиби покійного (ІЛІШ АН УРСР, ф. 1, № 1567).


Березня 18.

Родичі Шевченка звернулися з листом до ради Академії художеств з проханням передати їм речі, які залишились після смерті Шевченка (Справа № 96, літ. «Ш», арк. 23).


Березня 19.

Багатолюдний літературно-музичний вечір у Харкові, присвячений пам’яті Шевченка. У вечорі брав участь професор-славіст П. Лавровський (Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, інв. № 354, арк. 51).


Березня 22.

І. Тургенєв у листі до О. Герцена просить відзначити в «Колоколі» смерть Шевченка (Письма К. Дм. Кавелина и Ив. С. Тургенева к Ал. Ив. Герцену. Женева, 1892, с. 138 — 140; Клеман М. Летопись жизни и творчества И. С. Тургенева. М. — Л., «Academia», 1934, с. 123).


Березня 27.

Рада Академії художеств запросила академіка О. Лебедева взяти участь в оцінці речей, що залишились після смерті Шевченка (Справа № 96, літ. «Ш», арк. 24).

Рада Академії художеств запросила поліцейського наглядача 1-го кварталу взяти участь 31 березня в оцінці речей, що залишились після смерті Шевченка (там же, арк. 25).


Березня 28.

Рада Академії художеств звернулась до Управи благочинія за дозволом про передачу речей Шевченка М. Лазаревському (Справа № 96, літ. «Ш», арк. 26 — 27).


Квітня 1.

У газеті О. Герцена «Колокол» вміщено некролог про Т. Г. Шевченка («Колокол», 1861, № 95, с. 798; «Киевская старина», 1896, кн. 2, с. 52. Документы). /335/


Квітня 4.

Управа благочинія передала речі Шевченка в розпорядження Академії художеств (Справа № 96, літ. «Ш», арк. 28).


Квітня 12.

Поліцейський наглядач 1-го кварталу Петербурга написав до ради Академії художеств супровідного листа опису речей Шевченка (Справа № 96, літ. «Ш», арк. 29).


Квітня 19.

Відношення Академії художеств поліцейському наглядачеві 1-го кварталу Васильєвської частини про передачу правлінням Академії речей Шевченка М. Лазаревському за дорученням родичів покійного (Справа № 96, літ. «Ш», арк. 32).


Квітня 20.

У журналі «Современник» надруковано повідомлення про смерть Шевченка, похорон його в Петербурзі, а також про намір перевезти тіло поета на Україну («Современник», 1861, т. 86, с. 153 — 155).


Квітня 22.

Г. Честахівський змалював загальний вигляд могили Шевченка на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Біля могили постать М. Курочкіна (оригінал малюнка олівцем зберігається в Будинку-музеї Шевченка в Києві).


Квітня 26.

Перевезення праху Шевченка з Петербурга на Україну.

З Смоленського кладовища труна Шевченка, покрита червоною китайкою, була перевезена через Васильєвський острів, Адміралтейську площу й Невський проспект до Московського вокзалу. Звідси вона була відправлена залізницею до Москви. Супроводили прах Г. Честахівський та О. Лазаревський («Киевская старина», 1882, кн. 10, с. 75; 1898, кн. 2, с. 167 — 168).


Квітня 27.

У Петербурзі відбувся великий концерт, присвячений пам’яті Шевченка. В підготовці й самому концерті діяльну участь брали композитор О. Серов (який оркестрував для цього кілька українських пісень) та С. Гулак-Артемовський. У програму концерту були включені улюблені музичні твори Шевченка й народні українські пісні.

П. Куліш гостро нападав на організаторів вечора, засуджуючи програму концерту й виконання («Северная пчела», 1861, 1 мая; «Основа», 1861, кн. VI, с. 144 — 160). /336/


[Квітня 28].

Домовину Шевченка в Москві було перевезено з залізниці на Арбат і встановлено в церкві Тихона. З тілом небіжчика приходили прощатися москвичі, серед них О. Бодянський та М. Тихонравов («Киевская старина», 1898, кн. 2, с. 167 — 168).


Квітень травень.

З Москви до Києва домовину Шевченка везли кіньми поштовим трактом, що проходив через Серпухов — Тулу — Орел — Волобуєво — Кошелевку — Дмитровку — Упорой — Березовку — Севськ — Лозняково — Толстодубово — Есмань — Глухів — Тулиголово — Кролевець — Алтиновку — Кич — Батурин — Дочь — Борзну — Комарівку — Морозовку — Ніжин — Дівицю — Носівку — Роздкевичі — Козелець — Смітовку — Залісся — Бровари — Київ.

Проводи домовини Шевченка в Орлі були багатолюдні й урочисті. В процесії, крім духовенства, взяв участь оркестр Камчатського піхотного полку, учні й учителі гімназії, жителі міста («Киевская старина», 1898, кн. 2, с. 168).


Травня 3.

Домовина з Орловської губернії перевезена в межі Чернігівської («Киевская старина», 1898, кн. 2, с. 168 — 169).


Травня 4.

Багатолюдні зустрічі й проводи праху поета по всьому шляху перевезення його. Домовина Шевченка прибула до Кролівця («Киевская старина», 1898, кн. 2, с. 169).


Травня 6.

Домовина Шевченка о 7 годині ранку прибула до Броварів («Киевская старина», 1898, кн. 2, с. 169).

Увечері домовина Шевченка прибула до Києва. Кияни зустріли її на лівому березі Дніпра, на мосту відпрягли коней і самотужки привезли на Поділ, проголошуючи промови. Жандарми за наказом царської адміністрації не пропустили праху поета до центру міста. Київський генерал-губернатор заборонив виголошувати у церкві промови над тілом небіжчика («Киевская старина», 1898, кн. 2, с. 169; газета «Крым», 1901, № 45; Чалый М. Жизнь и произведения Т. Шевченко, с. 190).

У Полтаві на пам’ять про Шевченка посаджено дуб (у саду I. Гуссона, край дороги). Його було огороджено металевою огорожею, а на мідній таб-/337/лиці викарбувано слова: «Твоя дума, твоя пісня не вмре, не загине» («Основа», 1861, кн. VI, с. 27).


Травня 7.

Прощатися з тілом поета до церкви Різдва зібрались тисячі киян. Генерал-губернатор заборонив виголошувати у церкві промови. Але під час церковної відправи «между народом протиснулась в глубоком трауре дама, положила на гроб поэта терновый венок и удалилась: красноречивее надгробных слов выразила она то, что чувствовал каждый из нас, провожая поэта-страдальца в могилу...» — описує М. Чалий.

О 4 годині дня домовину перенесли з церкви до пароплава. Велика похоронна процесія простяглася на верству. В ній брали участь міські цехи, міський оркестр, студенти, викладачі, населення, виголошувалися промови («Киевская старина», 1898, кн. 2, с. 170; «Русский вестник», 1861, № 107; Чалый М. Жизнь и произведения Т. Шевченко, с. 192).


Травня 8.

Домовину Шевченка о 7 годині ранку пароплавом «Кременчук» відправили з Києва до Канева («Киевская старина», 1898, кн. 2, с. 170, 175).

Телеграма київського цивільного губернатора начальнику канівської поліції про нагляд за похороном Шевченка в Каневі («Прапор перемоги», Канів, 1941, 10 березня).

О 4 годині пароплав «Кременчук» з домовиною Шевченка прибув до Канева. Останки Шевченка з Києва до Канева супроводили брати й сестра поета, І. Сошенко з дружиною, М. Чалий з дружиною, сім’я В. Шевченка, київські студенти («Киевская старина», 1898, кн. 2, с. 175; Чалый М. Жизнь и произведения Т. Шевченко, с. 196).


Травня 9.

У Каневі відбулась багатолюдна панахида, в якій взяли участь прибулі пароплавом київські студенти, населення Канева та навколишніх сіл («Киевская старина», 1898, кн. 2, с. 175 — 180).


Травня 10.

Шевченка поховано на Чернечій горі біля Канева. Під час похорону зібралося багато людей, виголошувалися промови. На похороні був М. Максимович. Селяни всю ніч і кілька днів насипали велику могилу і впорядковували її. З ними був і друг поета художник Г. Честахівський, який розповідав людям про Шевченка, читав його твори. /338/ Г. Честахівський склав вірш на похорон Шевченка: «Шумить, гуде Дніпр широкий» («Киевская старина», 1898, кн. 2, с. 174-182; ІЛІШ АН УРСР, ф. 1, № 581; Чалый М. Жизнь и произведения Т. Шевченко, с. 196).


Липня 1.

В «Колоколі» О. Герцена надруковано інформацію про похорон Шевченка в Петербурзі і про намір перевезти тіло поета на Україну. Згадується, що під час похорону Шевченка один із студентів оголосив присутнім про майбутній реквієм в пам’ять демонстрантів, забитих 13 і 15 лютого у Варшаві царськими військами («Колокол», 1861, 1 июля; Автобиография Н. И. Костомарова. М., «Задруга», 1922, с. 276).













Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.