Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — С. 34-62.]

Попередня     Головна     Наступна             Коментарі





1845



34. КАНЦЕЛЯРІЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО, ПОЛТАВСЬКОГО І ХАРКІВСЬКОГО ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА

17 січня 1845. Харків


17 января, 1845 г.

№ 38,

г. Харьков.


Г[осподину] классному художнику, состоящему

при Императорской Академии художеств, Шевченку.


В дополнение отзыва канцелярии Черниговского, Полтавского и Харьковского генерал-губернатора к Вашему Высокоблагородию от 29-го декабря минувшего 1844 г. за № 4963 канцелярии его сиятельства имеет честь препроводить к Вам, м[илостивый] г[осударь], еще три руб. сереб[ром] и покорнейше просить выслать на имя ее 1-й экземпляр издаваемых Вами эстампов под названием «Живописная Украина» и уведомить ее о получении как сих, так и прежде отправленных денег.


Подписал: Управляющий канцеляриею С. Танский

Верно: Столоначальник [підпис]













35. В. М. РЄПНІНА

Між 10 січня — 22 лютого 1845. Яготин


Мой добрый и грустный певец, выплачьте песню в память человеку, которого Вы так умели уважать и любить! Моего доброго отца нет уже между нами! После долговременной и тяжкой болезни, изнуренный ужасными страданиями, он отдал душу свою Богу 7-го января. Вы поймете пустоту Яготина. Я начала было писать с дороги в Прилуку, куда мы повезли священные останки его, т. е. в Густынский монастырь. Это было его желание: там возобновляются церкви, и одну хочет маменька возобновить над ним. Сестра оставалась при маменьке, я же с Глафирою и братом да еще с несколькими друзьями повезли труп милого доброго папеньки в последнее его жилище. О Тарас Григорьевич, мой добрый друже, как передать Вам все эти вековые минуты, через которые мы прошли в эти дни.



22-го фев[раля].


Более месяца, как это письмо начато и все не удалось мне окончить его: хотела было рассказать Вам подробно болезнь папеньки, его последние дни, его тихую, спокойную, святую смерть, благодатное выражение его истинно ангельского лика, когда он уже лежал без жизни для всех, но для нас еще так исполнен жизни, потому что все, принадлежащее любимой душе, наполнено для сердца жизнью таинственною, красноречивою! Я хотела сказать Вам, как земляки Ваши пока/35/зали себя по всей дороге, как в Прилуке добрый народ отпряг лошадей и на себе в ужасную метелицу повез сани, на которых стоял гроб, через весь город: хотела многое Вам сказать, но некогда, к тому же я как бы замерзла от всего происшедшего, я чего-то жду и чего-то страшусь! Глафира осенилась благодатью, развившей ее чувства, в этом случае, как обыкновенно не бывает в столь юных летах, удивительно удачно схватила выражение папа лица и, к великому нашему утешению, нарисовала его портрет в натуральной величине, а на днях приступит к живописи, ибо она хочет его сделать масляными красками. Она же будет делать образ в церкву. Ей нужны материалы, и мы адресуемся к Вам, чтобы Вы были нашим комиссионером, прилагаю и реестр. Она просит насчет кистей, чтобы Вы сами их выбирали, дабы она могла положиться на их доброту. Деньги Вы получите от Степана Васильевича Василевского, к которому пишу, что на требование Ваше он вручил бы Вам сколько Вам нужно будет денег. А жительствует С. В. Василевский в ...

Я получила доброе Ваше письмо, получила также «Украину» — есть у меня Ваших денег 105 ассиг[нациями] и 30 руб[лей] сереб[ром]: прислать Вам их или ждать большего прихода?

Сколько я могла понять Вашу «Хустину», она очень мне понравилась, землякам же Вашим — очень. Прощайте, в другой раз буду писать больше: да хранит Вас Господь, да осенит он Вас благодатью своею. Полюбите с помощью молитвы правду — это единственный якорь спасения для нас, бедных. Правда озаряет совесть, научает, какой путь избирать, какую язву исцелять, от чего отказываться и к чему прилепляться. Правда — Бог! Да будет он в душах наших.


Преданная Вам

Варвара Репнина.


Нет, не от Василевского Вы получите деньги, а от Варвары Осиповны Балабиной, матери моей невестки. Сегодня я не могу к ней писать, потому что мама нездорова и она имеет к ней порученности, но с будущей почтой я ее извещу, что мы ее просим заплатить Вам за покупки, а покупки, пожалуйста, отправьте от себя на мое имя.













36. В. М. РЄПНІНА

6 березня 1845. Яготин


Что с Вами, что от Вас ни словечка нет, тогда когда Вы, наверное, давно знаете, что нет уже между нами моего доброго папа! Налету к Вам пишу. Я надеюсь, что Вы получили мое письмо, в котором просила Вас о покупке красок для Глафиры. Сделайте одолжение, отправляйтесь к Варваре Осиповне Балабиной в собственный ее дом на Английской набережной и представьте ей свой счет, дабы она могла бы Вам заплатить, что я Вам должна; благодарю за дружескую услугу.

Нет времени больше писать, я не очень здорова и спешу, чтобы не опоздать на почте. Прощайте, да будет с Вами Господь.


Преданная Вам душою

Варвара Репнина.


6-го марта

1845-го года,

Яготин.


/36/















37. В. М. РЄПНІНА

20 березня 1845. Яготин


Что с Вами, Тарас Григорьевич? Я не понимаю Вашего молчания или я его понимаю грустно. Здоровы ли Вы, на хорошей ли дороге? Пишите ко мне. Наверно, и на Ваших глазах навернулись слезы, услышав, что нет уже папеньки, и Вы вспомнили об Яготине, где теперь заветное место доброго старца пусто и ничем не заменится. О, наверное, и Вашей душе захотелось сказать моей слово дружбы и сочувствия. Живы ли Вы, я не понимаю Вашего молчания! Всегда, во всяком случае, молитва моя будет проливаться перед престолом Всевышнего за Вас. Простите. Душею преданная Вам


Варвара Репнина.


20 марта

1845, Яготин.















38. Я. Г. КУХАРЕНКО

25 травня 1845. Станиця Уманська


Стан[иця] Уманська. 25 мая 1845 года.


Курінний товаришу! Брате!

Тарасе Григоровичу! Із Таганрога дві дороги на нашу Вкраїну, перша: прямо через море байдаками на Єйську косу (як я вже писав тобі); друга — на Ростов і Кущівку (140 верст). Од Ростова до Кущівки приїдеш на ізвощикові, а з Кушівки курінний отаман Моргун, до якого ти прямо і їдь, домчить тебе до мене чим знатиме, бо йому вже сказано. Коли ж їхатимеш на Єйську косу, то питай пана Літевського — той тебе прийме і домчить до мене. Моя резиденція в Уманській, а якщо тут мене не застанеш, то питай мого отютанта (бо тут мій штаб), то і будеш там, де і я. З Таганрога пиши, брате, до мене. Таганрозька трупа грає мій «Побит». Приїзди, будь ласкав, до нас подивитись на тих потомків, котрі два віки різались з ляхами, а третій з черкесами. Нічого більш тобі не скажу, надіюсь балакати побачившись, а до того часу будь здоров, як вода, багатий, як земля: бий лихом об землю, як швець мокрою халявою об лаву, а я поки світа сонця


Тобі, брате!

Буду щиро слуговати.

Я. Кухаренко.















39. КАНЦЕЛЯРІЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО, ПОЛТАВСЬКОГО І ХАРКІВСЬКОГО ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА

8 вересня 1845. Харків


Сентября 8-го дня 1845 года

№ 805

Харьков


Г[осподину] классному художнику, состоящему

при Императорской Академии художеств, Шевченку


Канцелярия Черниговского, Полтавского и Харьковского генерал-губернатора, препровождая при сем к Вам, милостивый государь, сто два рубля шестьдесят одна коп. сереб [ром], за вычетом из них в поль/37/зу почт, покорнейше просит Вас выслать на имя ее 34 экземпляра издаваемых Вами эстампов под названием: «Живописная Украина» и уведомить о получении сих денег.


Управляющий канцеляриею

С. Танский















40. I. В. ГУДОВСЬКИЙ

22 вересня 1845. Петербург


Санкт-Петербу[рг]. 1845-го сент[ября] 22.


Дай Боже здравствовать,

Тарас Григорович.


Аж ось коли пришлось із Вами побалакать попереду ось об чім. Получив я від Вас двадцять п’ять карбованців, отдав Служинському 35 руб. 60 коп., зовсім розщитавсь, а печатать єму ніколи, дак я ледве отдав Долгову, да не знаю, чи так зробив. Ви мені пишете, щоб прислать 35 екз., дак я щитаю усякий екземпляр із 6-ти картин, дак так і розсилать буду, та ще купив 10 арш[ин] полот [на] по 1 руб. 40 коп. за арш[ин], 12 листов бумаги за 3 [руб.] 50 коп. Посилаю Вам «Дівчину» і кар[тину] Рембранта, да, мабуть би, пропала, якби ми з Карпом не були на іменинах у старухи, глядь, а вона на стіні прибита, да я ледви видурив. Єзучевський і Галуза Вам кланяються. Картина ще не розіграна, я взяв у Єзучевського 30 карб. і оддав Кузьмі, которі ви були виноваті, а останні, — він каже, — чи й зберу, бо обіщаються багато, а дають мало. Я хотів у его попросить для Вашого діла, да якось совісно, у його у хаті усе болізнь — то діти, то жінка, дак і він невеселий. У Григоровича я двічі був, і він обіщався усе зробить як треба. Одіславши до Вас посилку, да розплачусь із печатником. У мене для розсилки нічого не останеться, а у мене своїх нема, є зароблені, да не получив. Коли до присилки од Вас [не] получу, то на свої розішлю. Пришліть карбов[анців] 10. Долгов бере по 10 руб. от сотні картин. Спасибі Вам, що не забули побачиться з моєю матусею і сестричкою. Хіврич Вам низенько кланяється, він гарно рисує, да учиться погано, да ему треба непремінно ходить учиться куди-небудь, щоб давали чубкової. А батько єго чудні чоловік, до мене нічого не пише, а пище стороннім, щоб дивились, за що він гроші платить, та й єго у письмах балує. Попова ще нема у Петербурсі, а Кузьма від нас одійшов до Кунілакіса, да й там не вжився, уже на третю перейшов, нікого не слухає. Григорій Кондратович Вам кланяється, а ми тож перейшли на другу квартиру, живемо собі усяк, а при чарці і Вас згадуємо. Здається, усе. Бувайте здорові, пийте вишнівку, їжте ковбаси, той ми ситі будем. Дуже щирий Вам услужувать.


Іван Гудовський.















41. М. М. КАРПО

22 вересня 1845. Петербург


Отамане наш,

Тарас Григорович!


Дуже дякуєм Вам за те, що не забули до нас написать, та й довго ж дожидали від Вас письма, та й така була думка, що, може, Ви про нас забули зувсім, аж ні. Ми Вас дожидали, що приїдите та опять /38/ кутю вмісті справлять будемо, та, мо, Ви будете краще від нас бенкетувать. Ми на ква[р]тирі у Матвеева, у того молоденького кацапчика, що Ви колись з ним балакали про теорію ізящних. Зима підходить, та холодно, а топить нічим, про [?] грошей нема. Як будете у Харкові зимувать, то не кажіть Пані Матусі про те, що знаєте про мене, бо Бог що подума. Дудирев ще ходе до нас, ми об Вас часто балакаєм, він приказав Вам низенько кланяться, Кузьма пресвята — теж.


Остаюсь до віку любящий Вас

Михайло Карпо.


Та й усі знающі Вас веліли Вам кланяться.















42. В. М. РЕПНІНА

9 грудня 1845. Яготин


Мы так бедны и литературными и искусственными запасами, что посылка моя будет очень неудовлетворительна: вот два номера «Отечественных записок», которых и не читали, я думаю: краски Вам какие; да, это правда, что Бог благословил Глафиру: жених ее Вам знаком, это Пьетр Дмитриевич Дунин-Борковский, которого Вы видели у нас. Вы видите, что быть женой и артисткой не удобно по состоянию Глафиры-красотки. Сожалею, что не могу прислать Вам чего-нибудь поприятнее для чтения. Но я совершенно ничего не читаю, а очень бы желала прочесть Ваши новые произведения. Жаль очень, что Вы так легкомысленно отказались от доброго дела для родных Ваших, жаль их и совестно перед всеми, которых я завлекла в это дело. Но то хорошо, что у Вас есть занятие; пора Вам в самом деле отказаться не от поэзии, но от того, что Вы называете поэтической жизнью. Но прощайте, пора мне возвратиться к своему делу, состоящему в убирании бумаг. Все у нас так и сяк. Да хранит и наставит Вас Господь.


Варвара Репнина.

9-го декабр[я] 1845 года.


На звороті:

Милостивому государю

Тарасу Григорьевичу Шевченке



/39/















1846



43. В. Г. ШЕВЧЕНКО

5 липня 1846. Кирилівка


Достойнейший Тарас Григорьевич!

Ну! Як писати: чи так, як до чоловіка, созданого Богом і наділеного при созданії розумом — чи як до чоловіка, ізбалованого щастям: ні, мабуть, перше напишу до Петербурзького академіста, а там, як пізнаю, що він мій родич, то напишу по-братськи.

Я чув, що Ви гаразд писати і мальовати, тілько як не розсердитесь, то прийміть і мою раду; он бачите що: кажуть, що Ваше писання вподобали розумні люди, а декоторі сказали, що так не годиться, то, бачте, треба б якось помаленьку, щоб стару піймати; воно все нічого, та ба, шкода буде мені родича, а, може, кому доброго товариша або що.

Часом на світі буває, що правди не люблять, і буває, що за правду принудять за дев’ятими воротами гавкнуть — ця пословичка у нас пішла із того, що судейські крючки квапились на бал до генерала Рота і були з ним трохи побратались, а один розумний чоловік пристав із москалів, він тепер у Білій Церкві, Палієнко — їм оту пословицю сказав, каже: «О! якби це генерал, та не Рот, то він би вам дав такого од лукавого, що которийсь би аж за дев’ятими воротами гавкнув».

То бачте, як я почув, що Вам щось там сказано не пускать меж люди писання якогось, що колюче, то я аж затрусився, думаю, може справді: чоловік на чужині, порадиться ні з ким, то як ізбився з пантелику, не диво — хоч то я нічого не поможу, але добро сказать, як то кажуть: чи зроблю що, чи ні, а що накиваю, то пропаде.

Отже ж так нехай Вам не здається, що то радить той, що виріс в Карелівці, бо часом в Карелівці родиться такий, як і в Вільшаній, а може ще й гірше, як в Лисянці.

Якщо до правди Ваша робота гостренька, то кінчиками об землю погартуйте, вона зараз витупиться.

Про ваші «Гайдамаки» я частенько читаю. Якби-то Ви були такі добрі, та, ще мені із Вашої праці вділили що-небудь, то я б Вам гарне спаси Бог сказав.

Коли напишете до мене, будете такі ласкаві, то може і я ще паперу листок не пожалую — а якже ні, то Бог з Вами.

Як діждем контрактів тих, що мають буть, та будем живі, надіюсь буть в Києві; може, зайду до Вас, хоть табаки понюхаєм і дещо потолкуем.

Прощайте, бувайте здорові, я оце швидко поїду в Одесу.

С глубочайшею преданностию остаюсь навсегда покорным слугою


Варфоломей Шевченко.


/40/

P. S. Всі Ваші і мої, слава Богу, здорові, жнуть та косять — хлопці, а кладуть в копиці дівчата і молодиці.



5 іюля 1846

Кирилівка.















44. П. О. КУЛІШ

25 липня 1846. Петербург


Милостивый государь Тарас Григорьевич!


Перечитывая несколько раз здесь в Петербурге Вашего «Кобзаря» и «Гайдамаки», я от души восхищался ими и многие места заучил наизусть; но в то же время заметил осязательнее, нежели прежде, и их недостатки. Одни из этих недостатков происходят от Вашей беспечности, небрежности, лени или чего-нибудь подобного; другие от того, что Вы слишком много полагались на врожденные Ваши силы и мало старались согласить их с искусством, которое само по себе ничтожно, но в соединении с таким талантом, каким Бог одарил Вас, могло бы творить чудеса еще поразительнее, тех, какие оно творило в соединении с талантом Пушкина. Ваши создания принадлежат не одним Вам и не одному Вашему времени; они принадлежат всей Украине и будут говорить за нее вечно. Это дает мне право вмешиваться в семейные дела Вашей фантазии и творчества истребовать от них настоятельно, чтобы они довели свои создания до возможной степени совершенства. Вы можете мои замечания принять и отвергнуть; по крайней мере, я исключу себя из общества толпы, которая восхищается Вами безусловно и которой восхищение для сознающего свое достоинство поэта должно быть также ничтожно, как и «гоненье низкого невежды».

Самое мужественное из Ваших произведений в «Кобзаре», самое оконченное и самое народное по складу и простоте есть «Тарасова ночь» (без пропусков). С ним могут поспорить «Тополя» и «Думка», но здесь история важное дело! — Потом нужно поставить «Перебендю», как превосходную характеристику поэта вообще и украинского в особенности. Оба Ваши введения к «Кобзарю» и к «Гайдамакам», как бы ни противоречили тому другому, но это, по живости чувств и речи, такие огненные создания, на которые ни один эстетик не осмелится наложить руки. Я только замечу, что начало введения к «Гайдамакам» до стиха: «И про вашу долю любила співать» следовало бы поставить эпилогом после «Гайдамак», два следующие стиха уничтожить, а начать просто: «Сыны мои гайдамаки!» и пр.

Первая часть «Ивана Подковы» пришлась бы введением к «Гамалее», вторую же часть нужно уничтожить, потому что в ней и отдельно нет поэтических красот (кроме стиха, нигде Вам не изменяющего; но вспоминая великого Пушкина, не щадите стиха для целости создания), а после «Гамалии» она совсем становится неинтересною? — В послании «До Основьяненка» нужно исправить на стр. 92 стих: «На степі казачій». К рифме плаче придется и украинский род: на степу казачім. Далее на 93 стр. Вы превозносите Головатого, — лицо не очень важное и мало известное народу и историкам. Не лучше ли напечатать:


Наша пісня, наша дума

Не вмре, не загине;

От де, люди, наша слава,

Слава України! /41/


(N. B. На стр. 8 нужно переправить стих 19 так: Тілько сльози за Вкраїну, а не за Украйну).

Добираюсь тепер до двух самых трудных для Вас переделок «Катерины» і «Кобзара». Если Вы возможете пересоздать вторую половину «Катерины» совсем, да поможет Вам Бог; если же нет, то ее можно усилить только исключениями. По-моему, следовало бы затереть следующие стихи: на стр. 45 — 46 от стиха: Правда ваша, правда, люди! до ст[иха] З Івасем мандрує. Эти стихи ослабляют то чувство, какое вложено в душу читателя предыдущими. Пушкин в этом отношении должен служить всем нам образцом. Как только он тронул в душе читателя желанную струну, тотчас останавливает себя с удивительною властью над своею фантазиею: иногда он бросит только зерно в наше сердце и отходит к другим трудам, уверен будучи, что собственные наши силы его раскроют и возрастят в мысль или образ. На том же основании нужно исключить на стр. 48 — 50 от стиха: Люди гнуться, як ті лози до стиха: Де ж Катруся блудить? (везде нужно разуметь включительно) . А следующие за тем стихи написать так:


Попідтинню Катерина

Не раз ночувала.


Стихи, осужденные здесь на исключение, могли бы сделать честь иному поэту; но Вы, Тарас Григорьевич, должны быть подобны богачу, который, наслаждаясь только лучшим в яствах, бросает то, что другие охотно бы съели. На стр. 50 — 56 исключить от стиха: Полетіла, зострілася до стиха: Що москаля кличе. Тут есть некоторые частности, годящиеся к делу, но вообще эти страницы замедляют драматическое движение, потому что нет здесь равносильных предыдущему черт, а слов много. Шекспир так умел располагать заманчивейшие вещи в своих пьесах, что нигде они не навалены грудою в ущерб другим местам, и новые впечатления у него следуют в скрытом механизме драмы со скрытою рассчитанною последовательностью. На этом основывается равновесие частей, целость, единство впечатления и вообще гармония во всяком эпическом и драматическом произведении. — После означенного пропуска нужно на 57 стр. переправить 3-й стих так: Зупинилась серед шляху. — Чтоб усилить сцену между любовниками, нужно выпустить на стр. 58 стихи: 1 — 4, и на стр. 59 стихи: 11 — 18, а 20 стих переправить, так:


Куди ж ти помчався?


На стр. 62 — 63 Вы скажете больше, если исключите стихи 9 — 12 и потом от стиха: Що осталось? до конца главы. Глава V превосходна!

Теперь «Гайдамаки». О введении я уже сказал. На стр. 26 — 27 исключить от стиха: Вибачайте, люди добрі до стиха: Що там робиться. Из последнего стиха слово жидюга должно остаться; чтоб составить полный стих, вы что-нибудь к нему прибавьте. На стр. 40 — 41 исключ[ить] от ст[иха] Аж обридло слухаючи до стиха: Обнявшись сумує. На стр. 42 в стихе 23 вместо в углу нужно напечатать: в кутку. На стр. 50 исключ[ить] от начала до песни Волоха. Оставить только в скобках слова: Кобзар співає. — На 51 стр. уничтожить стихи: 7 — 11. На 54 уничтож[ить] от начала до слов: Ляхів, бачиш, різать. Потом написать так: Гайдамак. Добре, єй-богу добре! и пр. В словах этого гайдамака исключить темную пословицу: нехай стара в’язне и пр. — На 72 — 73 исключ[ить] от ст[иха] Кругом пекло; гайдамаки до ст[иха] /42/ Гайдамаки; йде Ярема. На 78 исключ[ать] от ст[иха] А Залізняк гайдамакам до конца страницы.

Потом уничтожить всю главу Гупалівщина. Повесть любви в ней не развивается, а драма Коліївщини не выигрывает ни одной новой черты. Вам хотелося сохранить предание о червонце Залезняка. Такие вещи нужно говорить мимоходом или основать на них часть драмы, а делать эпизод во вред драматическому ходу не нужно. Вообще она слаба, и ее не жаль уничтожить. Освобождение Оксаны весьма слабо и темно. Нужно переделать, если можете. А мотив тут прекрасный, и во 1-х: Шкода муру! старосвітська штука; во 2-х, противоположность веселости с бедствием ляхов и мучением Галайды за свою Оксану; в 3-х, опасение читателя, чтоб козаки не вздумали рано пойти на приступ; в 4-х: через греблю повалили. Воспользуйтесь переходом через греблю в моем переводе с польского; заставьте ляхов, не выпросивших пощады, решиться на отчаянное предприятие пробиться. Заставьте Ярему найти свою Оксану или на мосту в руках ляха, или в пылающей крепости. Это будет лучше. А то, ведь, заметьте, что в Вашей драме нет борьбы сил; ляхи везде трусы, никакого отпору, везде гибнут. От этого читатель не сочувствует торжеству победителей, ибо это торжество мясников, а драма Ваша — крозавая бойня, от которой поневоле отворачиваешься. Вспомните стих: «На беззащитные седины не поднимается рука» — У кого же? У разбойника по ремеслу! Следовательно, кровь здесь должна быть только следствием борьбы; а не предметом жажды. Дайте побольше человечества вашим гайдамакам. Посмотрите у Шекспира: одно лицо в слепоте зверской ярости проливает кровь своих врагов, а другое говорит голосом человечества; иногда то же самое лицо содрогается и тем доказывает истину, что человеческое начало никогда не подавляется зверским. Постигните, Тарас Григорьевич (не в гордости мнимого превосходства это говорю, а в простоте сердца художника-брата), постигните соотношение между созданием поэта и душою читателя; тогда Вы будете истинно великим! Не полагайтесь на природные силы. Задача всякого смертного — заслужить наслаждение совершенством. Вам много дано от природы; нужно много и потрудиться; а Вы часто впадаете в совершенно ошибочные мнения о творчестве. Не одни книги даю я Вам в руки: читайте целый мир, но пусть Ваша душа беспрестанно бодрствует. (N. B. Для этого нужно отвергнуть многие знакомства или, лучше сказать, препровождение времени с людьми будто бы образованными). Но это другое дело. Обратимся к «Гайдамакам». Если Вы не возгорите желанием переделать эту часть поэмы, то исключите по крайней мере на стр. 86 стихи: 15 — 18, на стр. 87 стихи: 2 — 5; на стр. 95 — 97 от стиха: Як була я молодою, приподобницею до ст[иха] Да пошукай броду, броду; на стр. 104 исключить ст[ихи] 12 — 23; на стр. 106 — 107 от ст[иха] Пекла мало! Люди, люди! до стиха: Лягли ляхи трупом. На стор. 124 конец от ст[иха]: Тілько часом увечері. После торжественного стиха: На те Божа воля никакой стих не годится. (N. B. Если не до ладу. Вам покажется поставить эпилогом начало введения, — как эпилог уже, можно сказать, есть, — то можно оставить это поэтическое мечтание особою думою; но в начале введения она не идет ни к делу, ни к тону).

Вот Вам голос человека, от всей души желающего, чтоб Украина имела поэта, который бы всему свету сказал за нее свое могучее, гармоническое слово. Примете Вы его или нет, по крайней мере надеюсь, что Вы не усомнитесь в благородстве моих побуждений к строгой рецензии Ваших несравненных созданий и к решительному тону советов. /43/ Прошу Вас не уничтожать этого письма, а спрятать его, так чтоб оно Вам могло попасть в руки лет через 5, когда Вы насытитесь курениями всеобщих похвал и внутренний Ваш человек возжаждет иных наслаждений поэтических, наслаждений глубоким сознанием красоты творчества, недоступной для публики. Может быть, тогда они наведут Вас на такие мысли, которые мне никогда и не приснятся! Если же Вы согласитесь теперь исправить «Кобзаря» и «Гайдамаки», то я бы желал во время моего пребывания за границею напечатать их для Славянского мира с немецким переводом, со введением и комментариями на немецком языке: да славится украинское имя во всех языках! А Ви б намальовали свою персону, то и персону Вашу, я б штихом німецьким ізобразив. Гроші на ізданіє я знайду, коли захоче Н. Ів. да ще дехто; а коли й ні, то от Вам козацьке слово, що своїм власним коштом надрукую, хоч би не виручив опісля ні копійки! Як же б якому німцю продав, то не взяв би собі й копійки, а доставив би Вам.


Року 1846, іюля 25 дня. З С.-Петербурга.


П. Куліш, рука власна.


Я желал бы, чтоб это осталось между нами, так чтоб дома и не знали, каким образом явились Ваши сочинения в Нимеччини!















45. ПРАВИТЕЛЬ КАНЦЕЛЯРІЇ КИЇВСЬКОГО, ПОДІЛЬСЬКОГО І ВОЛИНСЬКОГО ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА

3 вересня 1846. Київ


3 сентября 1846.

№ 6651


От Прави[теля] канцеляр[ии]

Г[осподину] свободному художнику Шевченке


28 ноября 1845 г. выдано Вам из канцелярии г. генерал-губернатора сто пятьдесят рублей серебром, вместе с расходною тетрадью для некоторых разысканий в Полтавской губернии, но отчета в израсходовании сих денег Вами не доставлено. Почему имею честь просить Вас поспешить доставить отчет, нужный для обревизования.















46. КАНЦЕЛЯРІЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО, ПОЛТАВСЬКОГО І ХАРКІВСЬКОГО ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА

7 вересня 1846. Харків


Г[осподину] классному художнику Императорской

С.-Петербургской Академии художеств Шевченку


7 сентября 1846 г.

№ 998


Канцелярия Черниговского, Полтавского и Харьковского генерал-губернатора, получив от некоторых гг. подписчиков требования на выписку издаваемых Вами эстампов под названием «Живописная Украйна», покорнейше просит Вас, м[илостивый] г[осударь], уведомить /44/ ее в непродолжительном, по возможности, времени о том, куда именно следует адресовать к Вам деньги на получение помянутых эстампов.


Подписал: Управ[ляющий] канц[еляриею] С. Танский

Верно: Столона[чальник] [підпис]















47. Д. Г. БІБІКОВ

21 вересня 1846. Київ


Г[осподину] сотруднику Временной комиссии

для разбора древних актов Шевченке


№ 7247

21 сентября 1846.


Поручаю Вам отправиться в разные места Киевской, Подольской и Волынской губерний и постараться собрать следующие сведения,

1-е. О народных преданиях, местных повестьях и сказаниях, и песнях, и всему, что Вы узнаете, составить описание, а песни, рассказы и предания, сколько можно списать в том виде, как они есть.

2-е. О замечательных курганах и урочищах, где и в каком месте они есть и какие насчет собственно их существуют на месте предания и рассказы, а также и исторические сведения. С этих курганов снять эскиз насчет их формы и величины, и списать каждый по собранным сведениям.

3-е. Осмотреть замечательные монументальные памятники и древние здания и составить им описание, чтобы можно было распорядиться снять с них в будущем году рисунки. Если бы где Вы имели возможность достать какие-либо древности, письменные грамоты и бумаги, то - таковые доставить ко мне или узнав, где они находятся, и о том донести.

4-е. Кроме сего, отправитесь в Почаевскую Лавру и там снимите: а) общий наружный вид Лавры, б) внутренность храма и в) вид на окрестность с террасы.

Все собранные Вами сведения, описания и рисунки, по возвращении Вашем в Киев, представить ко мне.

Подорожную и примерно на прогоны и кормовые 150 руб. сереб[ром] при расходной тетради Вы получите из моей канцелярии.


/45/















1847





48. М. I. КОСТОМАРОВ

13 березня 1847. Київ


Киев / ст[арый] гор[од]

д[ом] Монькина

близ ц[еркви] Андр[еевской]


Марта 13. 1847.


Тарасе!

Доки ти, братіку, сидітимеш у тій Цареградській гостиниці? Приїзди у Київ, я запевне дізнався, що тебе вже наставлено наставником малярського іскуства в Універс[итеті] св. Влад[имира], у виді опита, як кажуть. Іваниш[ев] тобі кланяється і каже, щоб ти приїздив у Київ.

Твій Сажин не дав твоїх вещей, чотири рази ходила дівчина: він уїхав кудись.


А віршей чом нема?

Швидше присилай друковати.


Ник. Костомаров


Ще раз кажу тобі, щоб ти не гуляв у Чернігові, коли нема пильного казенного діла, а приїздив до г. Києва.















49. А. І. ЛИЗОГУБ

21 жовтня 1847. Чечельник


21 октября 1847.


Був я сего року у Києві і вельми зрадувався, як прочитав Ваш лист, коханий Тарасе Григоровичу; Сажин дав мені прочитать той лист. Дякую Господа, що наділив Вас терпінієм. «Блажен раб, его же Господь обрящет бдяща! недостоин, его же обрящет унывающа». Молюсь Господеві за Вас, щоб Він піддержав Вас, щоб дав і силу і волю нести Крест, хоч дуже важкий, що Вам послав, без жалю на Господа і на людей, а кохаясь у карі, якою Вас іспитує. Коли виноват — терпи, що Бог послав, і дякуй Господа; коли здається, що й не виноват, а Бог карає, усе-таки дякуй Господа, писано бо, кого люблю, того й караю; а кара і іспитаніє Божіє завсегда добро нам суть, бо роблять нас лучшими, до бідних милостивими, до терплящих жалостливими; тогда ми і самі лучше шануємось, і других більше шануємо, і усякого чоловіка за брата маємо; а коли робимось лучшими, то й до Бога нам ближче, /46/ а при Бозі спасеніє, мир і люби. Не знаю хто, а тільки хтось колись десь писав і дрюковав, а я читав тож колись да гдесь: «Нещастя, каже, таке страшило, що має голову світлу, як сонце, а ноги цинові, коли хто, страшила злякавшись, упаде на землю, то воно його розтопче своїми важкими ногами; коли ж, не злякавшись, зирне йому в вічі, тоді лихо зробиться чоловікові добром»; воно й правда. Тер[п]іть же і Ви, коханий Тарасе, і дякуйте Бога; і Бог Вас помилує, дасть покій і тихую радость серцю, щастя на небі і пошле прощеніє і милость на землі.

І мені, коханий друже, не без лиха було; лікар, наш добрий Шраге, казав, що треба моїй жінці у морі купаться, от ми і стали збиратися до Одеси, але з мая зараз я занедужав, а там жінка, а там малую доньку мою попала трясця, та тільки о півіюля покинула. Отож ми рушили з господи 1-го августа, доїхали до Києва, дяка Богові, здорові усі, у Києві моя доня, Лізочка, ви її знаєте, знову занедужала, а тим часом стали розказувать, что в Одесі холера, ми і поїхали із Києва у Яготин, у Яготині жили цілий місяць, бо наша дитина вельми недужа, була, і 5 сентября вернулась до Бога таким же ангелом, як і нам дана була. Бог дав, Бог і взяв — буди имя Його благословенно вовіки. Тепер ми знов тягнемось у Одесу, але недалеко од Білої Церкви брат мій Ілля кріпко був занедужав, да тепер, дяка Господу, поправивсь. Важко, сумно ховати дитя своє, але Його свята воля усюди і завсігда:


В його руках усе на світі,

Його свята воля!

Нехай буде, так як буде.

Така наша доля.


Як проїздив я Київ уже з Яготина, то й бачив Сажина, він мені показував Ваш лист, де Ви просите переслать до Вас рисунки, альбом і ще дещо, да й казав мені, що він подавав і докладную записку об тих рисунках, щоб йому їх отдали, але, кажуть, їх немає, кудись буцім вони повтікали, чи що, тільки вже нічого нема, послали, кажуть, у Петербург, — шукай де знаєш.

З того листа я бачу, що Вам можна і що Ви думаєте не кидать малювання — благо ти єсть; чого нема, того не знайдеш, так і тієї Вашої худоби, що по листу доправляєте; але напишіть мені у Одесу, коли Вам можна мальовать, то я зроблю, що змогу, щоб Вам переслать акварельнії краски, знаєте мій маленький ящичок, где усе є. Вам буде на пам’ять; у мене є і пензлі Шаріона, прямо з Парижа, то і Вам пару перешлю. Напишіть тілько швидко, і як Вам посилать, чи просто на Ваше ім’я, чи, може, треба посилать через коменданта, то напишіть, як його величають і хто він такий; напишіть гарненько і толковно Ваш адрес, то я зараз і пришлю Вам акварелі і альбом чистий аглицький, а там, коли треба, і олійниє краски; що тілько можна Вам получать, а мені посилать, скілько по силам — усе зроблю, а доти цілую Вас і, молясь за Вас, зостанусь поки жив


щирий до Вас


Андрей Лизогуб.


Адрес:

в Одессу.

На Гулевой улице, близ собора, в Доме наследников Жуковского, в квартире г-на Самарского-Быховца.



/47/















50. В. М. ТА Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКІ

Жовтень 1847. Оренбург


Де тебе орудує твоя гірка година, мій любий, мій добрий, мій бідний земляче!?. Спіткала лихая доля, одірвала от Божого світу, от живої людини, от вольної думки, от волі-голубки... Коли вже у мене, на сім краю світа, буває, сльозами нудьга із серця збігає, що ж діється з тобою, що діється з твоєю думкою, коли ти знаєш, що не збігать їй ніколи на простор Божий?.. Уперве веду речі з тобою, а віддав би я і не знаю що, щоб отдать тобі хоть що-небудь Із того, що у чоловіка своє... Брате мій, брате, голубе сизий, що сказати тобі? Покіль іще нічого. Да може полегча твоєму серцю, коли почує воно, що єсть іще один чоловік, що нудиться твоєю годиною, як би рідною своєю.



Далі рукою Ф. М. Лазаревського:

(Се писулька брата Василя).


Добрий мій Тарасе Григорьевич!


Трохи забарився отвічать Вам, да що станете робить! Нездужав і теперичка хвораю. (Приїхавший із Петербурга Василь), брат хотел Вам много писать, но дела по холерному комитету, которого он делопроизводитель, решительно отнимают от него свободную минуту.

Посылаем Вам 6 тетрадок бумаги, 2 палочки сергучу, облаток и стальных перьев и 2 пачки конвертов — о грошах Вам гріх би і заїкаться... если считаться в 5 копейках, дак на що ж ми і земляки?.. Гріх, гріх — признайтесь, що гріх.

Извините, что я вопреки Вашей просьбе адресую посылку и письмо на имя нашего попечителя Александрийского, — он очень добрый и благородный человек, — а об Б... я чув не все добре — кат би його взяв, од його б подальше... Не сердьтесь, що я не в своє діло мішаюсь.

Один Ваш добрий петербурзький знакомий не забув Вас — прислав із Петербурга через брата ящик сигар, который при сем и препровождается.

С Бессребренником я вже давно розійшовся — більш одного місяця ніяк не витерпів, — да так разошлись, що тепер і не бачимся ніколи.

Холера підсувається і до нас; але уже дуже близько і дуже за 190 верст страшна — із 43 занедужавших умерло 39.

Брат до вас скоро, скоро заїде. Прощайте, мій найлюбий земляче. Да поможе Вам Бог! Будьте здоровы и счастливы.


Весь Ваш

Ф. Лазаревский.



Брат каже Вам, що Даль уїхав в іюле на 3 м[еся]ца в Одессу і он з їм не бачився, а Дзюбин Вам кланяється и желает всего хорошего: Коли прочитаете «От[ечественные] Зап[иски]», дак пишіть, ще пришлю. Чернышев выедет в Питер по санной дороге.


Внизу дописка М. С. Александрійському:


Вручите, будьте милостивы, добрейший Михаил Семенович, это письмо г. Шевченку.


/48/















51. О. П. ЧЕРНИШОВ

2 грудня 1847. Оренбург


2 декабря 1847. Оренбург.


Любезный друг г[осподин] Шевченко!


Простите меня за мое столь долгое молчание, причин тому решительно никаких не было, кроме лени, которою я могу гордиться перед всеми лентяями. Письмо ваше от 24 октября с[его] г[ода] я получил, за которое весьма, весьма Вас благодарю — приложенные же письма, по приезде моем в Петербург, будут отданы по принадлежности.

Вручитель этого письма Лев Иванович д’Андре, с которым я хорошо знаком, прошу и Вас последовать моему примеру, он прекрасной человек и большой любитель до изящных искусств — даже сам немного занимается живописью — он брал уроки в Петербурге у нашего общего знакомого Ник[олая] Иван[овича] Тихобразова (который теперь уже находится в Риме). Генс Вам кланяется, он целое лето жил во внутренней Орде киргизов и недавно только что приехал. Много рассказывал мне про живописность тамошних киргизов, которые отличаются от здешних тем только, что одеваются гораздо богаче.

Теперь скажу Вам, что я воспроизвел в течение лета; совестно даже говорить, потому что очень мало, а все это потому, что я страдал ужасно глазною болью, так что и теперь еще у меня глаза чрезвычайно слабы, в день 5 часов работ, никак не больше. Написал 2 этюда с натуры, один в здешней роще, другой за Прорвою (верстах в 5-ти от Оренбур[га]) и еще вид киргизской степи, за Меновым двором. А потом несколько рисунков акварелью и сепиею, более сцены: киргиз и бухарцев.

Будьте осторожны, милый мой Тарас, в отношении рисования, т. е. не рисуйте, не нарушайте волю Государя — в Орской креп[ости] есть какой-то арестант из сенатских чиновников, который имеет страсть писать доносы, черт его знает, как он это умеет делать, за ним строжайший надзор имеют, и при всем этом он доносит разные пасквили; так не желая Вам более несчастия, прошу Вас остерегаться. Прощайте, любезный сотоварищ, желаю Вам быть здоровым; будьте тверды духом и уповайте на Бога.


Вам преданный

Алексей Чернышев


Отец мой свидетельствует свое глубочайшее почтение, брат Александр тоже, и мой младший брат с Олею кланяется.















52. А. I. ЛИЗОГУБ

31 грудня 1847. Одеса


Одесса. 1847. Декабря 31.


Ні, я не мовчав, коханий друже, мій бідний Тарасе; не дожидаючись Вашого листа, я писав до Вас, не згадаю тепер якого числа, але повинно буть от 15 до 28 октября, і у тім моїм листі давав Вам і мій адрес у Одесі, але мені здається, що Ви того мого листа не получили, я писав просто у Орскую кріпость. Сьогодня я получив Ваш лист от 22 октября, що Ви писали у Седнев, а з Седнева мені переслали сюди; /49/ зараз і одвіт готов. У сім письмі скажу Вам усе теє, що казав і у тім. Я знав, що Вас потягли до Петербурга, але довго не знав, що з Вами опісля зробилось. Ми з жінкою поїхали у Одесу, і у Києві я бачив Сажина, він мені розказав, що Ви у Орській кріпостї, і показав Ваш лист до якогось незнакомого мені пана; у тім листі Ви його просите прислать Вам палітру і пензлі, і краски, і пістолі, чого йому і зробить було не можна, бо все теє попропадало. Приїхавши у Чечельник (Ольгополь) коло Балти, я до Вас писав ось що (або хоч і не зовсім так, але близько): молись Богу, коханий Тарасе; Бог тебе карає за гріхи, дякуй Його; коли винен, терпи кару і дякуй Бога; коли не винен — терпи і дякуй Господа за іспитаніє; приймай кару Божію мало того що з покірностію Його святой волі, а ще більше, кохайся у горі, радуйся, що Господь Отець наш милосердний учить нас; і Господь наградить за терпініє, за покірность, за любов нашу, і пошле мир серцю і розуму, і змягчить, а може, перемінить гнів на милость, проти кого провинився. Горе, біда, напасть, а чоловікові найлучшая школа: се батьківський поцілуй Бога свому творенію. Горем да бідою Господь очищає нас, приближає до себе, робить нас лучшими; не жалковаться, а радоватись треба Божіїй карі. Ось що я Вам казав. Господь дав Вам нести Крест вельми важкий, несіть і не журітесь, і все буде добре, тілько молітесь Богу от серця, і молітесь не об тім, щоб перестав Вас карать, а щоб дав силу і волю переносить кару без ропота і жалю. Іще я до Вас писав, що коли Вам можна мальовать, то напишіть гарненько адрес, і що я зараз Вам пришлю акварельные краски, мій маленький ящичок, где є і краски, і карандаші, і циркуль, і все належноє до мальовання. Ще писав і об собі, і мене Господь поцілував, як батько, одняв у мене мою маленькую дочку Лізу, Ви її знали. Але я дякую Господа за його милость; а милость його великая до мене тая, що він дав мені силу перенести моє горе без жалю, хоч вельми, вельми важко ховать дітей. Я сказав: Бог дав, Бог взяв — буди имя Господнє благословенно вовіки. Ангела я прияв от Господа, Ангела і вернув Господу; правда, дитятко сеє було нам великою утіхою, але я не жалкую о тім, що вже її нема, а дякую Господа за те, що вона у нас була; за те, що вона, по милості Божой, три года нас радувала; пам’ять нам зосталась не гіркая, а хорошая; а все-таки іноді я плачу, як згадаю про мою дитину. Бог простить мені мої сльози; серце часом не слухає розуму, треба б, щоб не тілько розумом, щоб і серцем і душею кохатись у Бозі, радуваться горю, тоді б, запевно, були б ми щасливі і на сім світі і благословив би нас Господь і на тім. До другого разу, коханий друже, напишіть, коли Вам чого треба: може, краски, може, гроші, і коли по сьому адресу, то як тілько зберусь, що матиму — пришлю. Княжна тож до Вас писала, але, видно, Ви наших листів не получили. Да укріпить вас Господь, да дасть Вам силу нести важкий крест і дякувать Бога за біду серцем і розумом. Пишіть до мене, і пишіть часто, тілько щоб я знав, що Ви мої листи получаете і що з Вами діється; а я буду до Вас писать часто. — Да благословить Вас Господь.


Щирий до Вас

Андрей Лизогуб


Мій адрес:

В Одессу.

В Садовой, в доме Тацук, бывший Шостак.


/50/












53. О. П. ЧЕРНИШОВ

Грудень 1847. Оренбург


До сих пор я еще не уехал из Оренбурга, потому что не было попутчиков, да и притом дорога никуда не была годна, снегу совсем не было, сегоднишнюю ночь выпал снег, и довольно порядочный, есть надежда, что на этих днях я отправлюсь в путь с генералом Жуковским, который обещался меня взять с собою.

Буду кланяться от Вас всем Вашим товарищам и знакомым.


/51/















1848




54. А. І. ЛИЗОГУБ

7 січня 1848. Одеса


7 генваря 1848. Одеса.


Лист Ваш, коханий друже, я получив на самісінький Новий год. Превеликая Вам дяка і за лист, і за Вас, тільки важко на Вас дивитись. Що маемо робить: будемо молиться Богові, се найлучше. Як мені привітать Вас, нового года ради? Да пошле Вам Господь милосердний здоров’є, бо без його і у долі погано, а у недолі ще гірше, да пошле здоров’є, терпініє і силу тягти Вашу недолю; нести її і не жаліться, а дякувать Бога, начальство слухать, товариство любить і жить, як Бог дає, поки Богові угодно. Ось чого я молю у Господа Вам, коханий друже. Да послухає Спас наш милостивий моєї грішної, але щирої от серця молитви. Дякуйте Господа і за те, що Вам зосталося; Вам зосталось те, що є люде, що Вас кохають і жалують. Хоч недоля от сього і не поменшає, а все-таки трохи легше, як знаєш, що є такіє люде, що жалкують. Ваш перший лист от 22 октября я получив 29 декабря і одвічав 31 по адресу, там написаном у Оренбург до Лазаревского с передачею; а сей лист получив, як казав уже, на самісінький Новий год. Вашу цидулку до В[арвары] Н[иколаевны] послав по адресу. Вона хотіла до Вас писать, як тілько прочула, где Ви живете, та, мабуть, що-небудь їй помішало. Глафіра, дякувать Господа, здорова, а сестра її Татьяна Івановна усе недужа, і тепер стало їй гірше, живе вона у Києві, Цецурін лічить, та все нема лучче. Видно, Богу угодно, щоб вона, бідна, страждала; така Його свята воля, нехай так і буде. Я такої віри, що Бог усе робить ік луччому. Важко, вельми важко мені було, і тепер ще плачу, як згадаю, як моя манюсенька донька Лізочка отходила до Бога, да страждала аж двоє суток, а тоді, благодареніє Богу, дав мені силу і розум дякувать Його за моє горе; бо не радості, а туга да недоля робить чоловіка луччим і зближає його до нашого Отця небесного.

Шукав я книг, що. Вам хочеться — «Одіссеї», перевод Жуковського, печатної ще нема, і ніхто її не знає і не читав, опріч Гоголя, що пом’янув у своїх письмах. Коли покажеться — то пришлю; Шекспіра найшов і скоро пришлю; піджидаю грошей з дому, бо тут зовсім процвиндрився, а як тільки роздобуду грошенят, то зараз усе укупі: і ящичок, і Шекспіра, і все пришлю. Ви знаєте, що я не вельми заможний, але готов ділитись чим маю. Що Вам треба, да коли у мене є — то зроблю. Да не скаже мені Господь у день судний: бых болен я в темнице и не посетисте мене. Не могу посітить персонально — привітаю словом, і вельми, вельми б радувавсь, якби моє слово та Вам приносило /52/ покой і закріпляло б Ваше серце на недолю. О, щасливий би я був тогді. Будьте ж здорові і пишіть до мене.


Щирий до Вас


Андрей Лизогуб.


Адрес:

В Одессу.

На Садовой, в доме Шостак.















55. В. М. РЄПНІНА ТА Г. І. ДУНІН-БОРКОВСЬКА

13 січня 1848. Яготин


13 января 1848-го года. Яготин.


От души благодарю, мой добрый и незабвенный Тарас Григорьевич, что Вы меня вспомнили в далекой стороне! И здесь мы Вас не забываем и очень часто речь идет о Вас: нет, я бы не рассмеялась, а зарыдала, бы, если бы Вас увидела теперь, и молила бы Бога дать языку моему красноречие, чтобы утешить Вас, возвесть дух Ваш выше горькой участи Вашей, смягчить сердце Ваше; говорю с Вами о милосердии Господнем, который не хочет смерти грешника, а чтобы он был жив! Если б это зависело от меня, разворотив мое письмо, Вы бы наполнились благодатью, она бы Вас освежила, освятила, укрепила, Вы бы бодро и с покорностию носили крест Ваш! Но, увы, что могу я, бедная, бессильная, для Вас, мой добрый Тарас Григорьевич — молиться! Да, молиться как можно чаще, как можно теплее, чтобы Бог подкрепил Вас в настоящем испытании, чтобы он вложил милосердие в сердца окружающих Вас, чтобы направил тех, от которых зависит земная участь Ваша, к помилованию! С какою радостию все Ваши здешние друзья помогали бы Вам нести крест. Как все обрадовались от Вашего письма! — Оно долго странствовало, ибо Андрей Иванович в Одессе; в очень непродолжительном времени я пришлю Вам книги, не хочу отложить ни одною почтою отвечать Вам на письмо Ваше, которого я встретила с таким благодарным теплым чувством! Вот уже мы перешли в новый год! Каково было Вам встречать его на чужбине; я никогда не забуду, как папенька накануне нового года, тому, кажется, 5 лет назад, открыл Вам объятия свои и как Вы сыновно припали на грудь его! Вечная память этому истинно доброму человеку! Вот 3 года, как его нет между нами; в Яготине все идет по-прежнему; общество наше то же самое, исключая Тани, которая все болеет и лечится в Киеве. Мы имеем прибавление весьма драгоценное к нашему кругу; это бывший киевский студент, которого Вы видели у меня в Киеве — и у других также: чистая святая душа, желающая Вам, как и многие, другие, силы упования и терпения! Как понятно мне Ваше мучение — не рисовать! Это настоящая пытка! Но не будем роптать: Бог даст, это переменится! Услышьте мой дружеский совет и последуйте ему. Предайтесь Вашей настоящей обязанности как можно усерднее, облагораживайте ее примерной исправностию, видя в ней испытание, посланное Вам самим Богом для очищения души Вашей, воспитывайте ее, очищайте молитвою; вспоминайте, что многие молятся за Вас, что хоть отдалены телом, но душею бодрствуют за Вас! Не унывайте, носите крест, молитесь и надейтесь!

К великому моему сожалению, письмо мое не было готово для вчерашней почты и надобно отложить его до будущей, а как давно Вы /53/ его ожидаете, мой добрый Тарас Григорьевич; я по собственному опыту знаю, сколько может быть горести в. ожидании! Да подкрепит Вас Господь, да даст Он душе Вашей Любовь и Веру, тогда Вы поверите что тот, который нас полюбил, даже до смерти неизменен! Не так, как люди; людей должно любить, ибо они братья наши и дети небесного Отца — а верою во Спасителя усыновленные для жизни вечной, должно их любить, и это обязанность иногда так легка, что мы в эти минуты понимаем ее — но Христос сказал: «Будите убо вы совершени, якоже Отец ваш небесный совершен есть», т. е. исполняйте Ваш долг всегда и во всех отношениях, не ожидая взаимности — но делая добро везде и всем. В нынешних обстоятельствах Ваших Вы можете делать добро, видимое только Богом, но которое для того не будет им отвергнуто, напротив: освящайте душу Вашу молитвою, очистите ее от всего затмевающего * ее, и да благословит Вас Господь в этом трудном и святом подвиге! Есть ли у Вас Евангелие? Я обещаюсь писать часто к Вам и еще раз, мой добрый Тарас Григорьевич, благодарю Вас от души за Вашу дружескую память. Передаю перо Глафире, которая также хочет приветствовать Вас. Прощайте, да осенит Вас благодать святая; Вам душею преданная


Варвара Репнина,


Дописка Г. І. Дунін-Борковської:

Вы, конечно, поверите, когда скажу Вам, что грустные строки Ваши к княжне меня сердечно обрадовали. Наконец Вы отозвались, Тарас Григорьевич, и дали нам средства сказать Вам хотя малую часть того живого искреннего сочувствия, которым полны все Ваши здешние знакомые и други. Чего могу пожелать Вам на новый год? Благодати Божией, терпения и слез; чтобы освежить и растворить духовную пустыню Вашей жизни.


...Від сльоз дрімає нудьга невсипуча,

Змочи наше сердце, як літнім дождем,

І зійде молитва, мов квітка пахуча,

І обвіє душу миром...


Прощайте, Тарас Григорьевич, бумага не позволяет распространяться более. Не забывайте нас: я же с благодарностию, припоминаю Ваше доброе посещение моему мужу в Киеве. Да благословит Вас Господь.


Г. Д[унин]-Б[орковская]




* Було: затмевающую.














56. А. I. ЛИЗОГУБ

7 лютого 1848. Одеса


7 февраля 1848. Одесса.


Не жалкуйте на мене, коханий друже, за те, що не швидко сполнив те, що вже давно пообіщав. Сьогодні ровнісінько місяць, як я писав до Вас, дякував за Ваш лист, що мені принесли з почти на самісінький новий год, писав Вам, що «Одіссеї» Жуковського ще нема друкованої, а що «Шекспір» Кетчера є і що я усе, що Вам треба, пришлю, як тільки зберусь з грошенятами. От тут-то і вся кавика. Волі зробить Вам /54/ що-небудь пригоднее у мене доволі, але робила іноді зовсім немає; то Ви сеє собі на ус намотайте, та й ждіть терпеливо; коли що трапиться, — зроблю, добуду й пришлю, коли ж ні, — вибачайте і майте мене за найщирого собі приятеля. Тепер з ласки Божої, що зміг, те й посилаю; а іменно ось що: Шекспир, перевод Кетчера, 13 випусков, тільки і є друкованого; я їх у дві книжки переплів, бо так кріпче буде. Паперу, щоб було на чім до мене писать, двох сортов — тонесенької і трошки товщої; паперу Ватмана одна десть;. карандашей дванадцять; і мій ящичок, де є уся справа; там пензлів великих чотири, та з їх тільки один пензель настояще Шаріона, я його надписав; а три другії я тут купив, вони хоч трошки поганші од Шаріона, одначе годящі, а альбома чистого не посилаю, бо треба платить пошліни більш, чим він сам стоїть, нехай на другий раз, коли розживусь. Зараз, як получите цей мій лист і посилку, то розглядівши усе гарненько, мені напишіть не барячись, чи все справно дійшло, чи не поламалось що, чи хороші пензлі. Да, будьте ласкаві, зараз напишіть. Що сказать про себе доброго — не багато, живу собі, дякую Господа за все; жінка моя не овсі здорова, ждемо літа, може, море поможе, як купатиметься. Я привіз з собою великий патрет, що у Седневі почав, Ви бачили, уся моя сем’я там намальована, але дорогою грунт обліз, паскудне полотно попалось, да так обліз, що треба кинуть, то я тільки копірую мою дочку, що тепер у Бога за нас молиться, да коли можна, то її фігуру виріжу та й перетягну на другу раму. Отака оказія. До другого письма, я незабаром -писатиму, а до того нехай Господь наш милосердий Вас шанує, жалує, піддержує і сохраняє; нехай Вам дає здоров’є і терпініє, а Ви дякуйте єго за все, і за радість, і за горе, і не забувайте щирого до Вас


Андрея Лизогуба.















57. М. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

12 лютого 1848. Петербург.


12 февраля 1843.


Важко мені було, мій щирий, мій бідний земляче, і, Бог зна, як важко читать твоє писаннє. Що зробиш проти лиха, коли один не хоче, а. другий не вміє повернути його. Карл Павлович тільки двинув плечима, кажуть, да певно вже забув і про те, що двинув. Жуковський і досі на Рейні в Дюссельдорфі, — сей може б двинув і не одними плечима, так горенько, що дуже далеко. «Одіссея» його ще не печаталась, да й чутки проміж письменними людьми про неї щось немає. У Дубельта і Даля Чернишев ще не був — що скажуть йому, зараз до тебе одпишу. Сам я за каторжним ділом не бачився ні з Далем, ні з Дзюбиним, да і в Єзучевського давно вже був. З Василем приїхав тепер з Украйни і Іван. В Одесі, братику, не був я, дальш Києва не їздив, — балакали про тебе і тамечки, — та я всього й зоставався там півдня тільки і не бачив нікого з твоїх щирих, опріч Глушановського. Тільки що ввійшов він у мою хату, як зараз і крикнув: «У самісінькій сій хаті жив бідний Тарас», — се в трахтирі коло станції. Балакали ще багацько про тебе і в нас у Конотопі. Шлють тобі низенькі поклони і моляться за твоє горе Кандиба Петр [о], Єзучевський Тимофій, Гамалія Петро Петрович дуже нездужа, бідний, мабуть, чи й одужа, Юркевич Михайло, Віктор, Петро Острянський, — а Ніколай, бідний, вмер навесні, і його чудесна молодиця вже за другим; трохи-трохи я не поспів на весілля. /55/ Може, ти знаєш і Часника — я бачився з ним у Києві у Глушана. Посилаю тобі Лермонтова — да сержусь я на тебе, що не прописав нічого більш; поки я тут іще (мабуть, до марта), пиши про все, що тобі треба із такого, чого нема в Оренб[урзі], а що є там, то все тобі буде од Федора — ради Христа пиши про все, все, чого забажаєш. Уже чи гнівавсь би, чи ні, а послав би я тобі сигар, та боюсь і то посилать прямо на твоє ім’я, більш од того боюсь, щоб петербургский штемпель не кинувся в очі, щоб у тебе не одобрали всього, да щоб ще не запретили і зовсім писать і тобі, і до тебе. Сіє письмо получиш із Оренб[урга].

Сьогодні мені сказали, що нічого і хлопотать тут, — ніхто нічого не схоче, а що можна буде (що обіщали) визволить тебе із казарм і перевести в Оренб[ург], похлопотавши там, дома... дай то Господи!

Чернишов дав мені строку до вівторка — до завтра, і немає ніякої чутки. Або не був, або нічого доброго нема. Що скаже, зараз буду писать. Кланяються тобі обидва Єзучевськ[і]. Дай тобі Боже здоров’я, хоч одного здоров’я... Да не забувай і на мене.

Прощай, братику-соколику. Може, ще і в іншій долі прийдеться обігти тебе.















58. А. І. ЛИЗОГУБ

23 лютого 1848. Одеса


23 февраля 1848. Одесса.


Позавчора одібрав я третій лист Ваш, коханий друже, вельми Вас за його дякую, радію і хвалю Господа, милосердого нашого Спасителя, за те, що він Вас піддержує, кохає і шанує. Кохає, скажете, може, а наслав таку годину, у якій Ви тепер, і нудьга і болізнь, а я все-таки кажу — кохає. Не єдин хліб єсть на потребу чоловіку, но і всяк глагол Господень. Не о едином тілі маємо думать і трудитись, треба і за душу міркувать; а я вже це добре знаю, на собі бачив, що в знегоді чоловік лучший серцем, легше прощає свого ворога, швидче помагає тому, хто помочі просить, а коли чоловік душою лучший, то й до Бога йому ближше, тоді він душу свою спасає; тим-то й Господь наш милосердий кого жалує, того до себе привертає сльозами да знегодою, і благо чоловікові тому, коли зуміє почуть голос Спасителя, і коли не з скорбію, а з радостію при[й]ме лобзаніє Господнє.

З Вашого листа, з того, що Ви мені кажете про мою тугу, мені здається, що Ви недолю свою несете, як треба християнину, і за цеє-то я дякую Господа; бо покорность Його святой волі є настоящее щастьє чоловіку на землі. — Об собі скажу, що я не жалкую на Бога за те, що Він взяв до себе мою Лізу, а дякую і хвалю. А писав Вам про се удруге, бо не знав, чи ви при[й]няли мій перший лист, писаний у октябрі. Не без того, що як згадаю про мою доньку, то й сльози покапають, але не за її, і не за себе, а так собі вони ллються. За її не жалкую, бо вона коло Бога, їй лучше, а за себе не жалкую, бо цеє лобзаніє Господнє зробило мене трохи лучшим, чим я був. Я маю гадку, що Ви вже получили мій четвертий лист і справу малярську, і папір рисовальний і поштовий, і карандаші, і Шекспіра. Про брістольський папір не згадав, винен. Почекайте трохи, коли роздобудусь, то пришлю, і книги тож; але не зараз: не все то теє робиться, що хочеш; тільки у однім Вас завіряю — у добрій волі служить Вам, чим Бог послав. В[арвары] Н[иколаевны] тепер нема дома, вона їздила до сестри своєї аж у Орловскую /56/ губернию; як вернеться, то писатиме. Вона не така, як тії другі, що Ви розказуєте, та й тих не треба лаять, а тільки не всякій дружбі треба вірить. Ви писали, щоб я взяв у Сажина Ваші дрібнії рисунки, тільки я сього не зроблю, раз за тим, що я того Сажина, може, й не побачу, а друге за тим, що якби і побачив, то він мені їх не отдасть.

Жінка моя і брат Вам. кланяються, а я молю за Вас Бога і остаюсь щирий до Вас


Андрей Лизогуб.


Напишіть, чи получили те, що я Вам послав, чи не поламалось що?















59. Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

Лютий 1848. Оренбург


Мій коханий Тарас Григорович! Посылаю Вам письмо, присланное из Одессы на мое имя... извините, що распечатал его, а распечатал потому, что неудобно было пересылать, впрочем — честное слово — я его не читал.

Как Вы поживаете? Брат, который теперь в Петербурге, просит, чтобы Вы писали к нему (через мене), о чем треба. Коли Вам не треба уже «Отеч[ественных] записок» и «Русской истории» — будьте ласкаві, пришліть, бо «Отеч[ественные] зап[иски]» треба переплетать, а «Русская история» нужна для маленького моего учащегося брата. Да пишіть же і Ви що-небудь.


Всем Вам преданный


Федор Лазаревский.















60. В. М. РЄПНІНА

Початок березня 1848. Одеса


Тарас Григорьевич!


Да поможет Вам Господь всемогущий понести до конца тяжелый крест Ваш той узкой и скорбной стезей, которую Он проложил нам любовию и кровию своею! За Вас много, много молитв — а молитва даром не пропадет. Когда Вам делается слишком грустно — вспоминайте об смерти. Когда б Вы знали, как эта мысль угнетает, за нею следует мысль о воскресении — и жизни нестареемой, безгрешной — вечной!

Христе, свете истинный, просвещающий и освящающий всякого человека, грядущего в мир, да знаменуется на нас свет лица Твоего, да в нем узрим свет неприступный, молитвами пречистыя Твоея Матери и всех Святых, аминь!

Вот Вам молитва, которая содержит в себе все, что желаю Вам от глубины души моей, в замену всех утрат и скорбей Ваших. Да пребудет с Вами благодать и дар Святого духа. Прощайте или лучше до свидания радостного, общего.


/57/















61. О. I. ПСЬОЛ

Початок березня 1848. Одеса


Я уверена, много, много уважаемый Тарас Григорьевич, Вы не найдете странным, что я пишу Вам, хотя в обществах, где мы встречались иногда, я ни разу не говорила с Вами. Отдаление делает меня отважнее; при том я имею тройное право быть вовсе не чужою, [рядки 4, 5 закреслено.Ред.].

Протягиваю Вам руку, прошу Вас, добрый Тарас Григорьевич, считайте и меня старой знакомой. Дай нам Боже увидеться в свете Его! Бог знает, как бы я желала, чтобы Вас по крайней мере не исторгали из Эдема, но что бы ни случилось, да пребудет Он всегда с Вами и не допустит Вас охладеть, умереть для высокого и прекрасного!

Нет, не может быть, чтобы в душе Вашей, служившей алтарем, на котором совершался дар чистой поэзии, где раздавались такие торжественные гимны, не может быть, чтоб в ней воцарилась когда-нибудь мерзость запустения. Не бойтесь этого, Тарас Григорьевич, за Вас так много молится сестер ваших по Христу и по кресту; в числе последних назову только сестру Таню; да поможет Вам Господь нести Ваш крест так, как она несет свой! Пригвожденная к одру неописанными страданиями, для окружающих она находит и приветливое слово и улыбку; она Вам дружески кланяется, благодарит за поклон, и за добрые Ваши желания — воздает Вам такими же искренними желаниями.

Прощайте, добрейший Тарас Григорьевич, да сопутствует Вам всегда везде благодать Христа Спасителя! Глубоко уважающая и преданная Вам


Александра Псел.















62. В. М. РЄПНІНА

19 березня 1848. Яготин


Извините меня, мой добрый Тарас Григорьевич, что я так долго медлила с присылкою книги «Избранные места»; наконец, я их отправляю, другую же книгу не посылаю не от забывчивости, а от того, что лучше так. Можно ли Вам посылать «Отечественные записки»? — Я надеюсь, что эти строки к празднику придут к Вам. Да воскреснет Христос в душе Вашей, мой добрый Тарас Григорьевич, да освятит он душу Вашу; да просияет в Вас благодать святая! Вот мои желания, завтра я за Вас выну часточку и надеюсь удостоиться причащения святых таин: я всегда об Вас молюсь; я Вам желаю так много хорошего, лучшего. — Прошу Бога, чтобы Он привел меня увидеть Вас еще в сей жизни, но покоряюсь Его воле, и от души прошу Его, чтобы Он помянул Вас во царствии своем! Там все будет ясно, свято, блаженно! О, устремите туда взоры души Вашей, не забывайте, что у Вас здесь есть друзья искренние, желающие Вам того, чего желают себе! Глафира уехала в Киев к больной сестре, которая готовится к вожделенному концу! Какая очищенная, благословенная душа у Тани. Маменька Вам кланяется. — Сегодня не могу много писать, — готовлюсь к исповеди, простите мне все то, в чем я не исполнила к Вам долга христианства, делать добро душе брата — обязанность, которую мы слишком часто выпускаем из виду. Да покроет милосердие Господне и Его благость все /58/ наши упущения. — Прощайте, мой добрый Тарас Григорьевич, да почиет на Вас мир Христа Спасителя! — Вам душею преданная


Варвара Репнина.


Яготин,

19-го марта

1848 года.















63. Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

Березень 1848. Оренбург


Насмішили Вы мене — нехай Вас Бог милує — Тарас Григорович, своею писулькою; а солдату «Русская история» здасться: не прочитає, дак проп’є або продасть. Дуже негарно Ви зробили, що написали у Москву вислать її мені; що з воза упало, то пропало — значить, така її доля, а коли по Вашому листу пришлють мені «Историю» із Москви, то уже хоч лайте, хоч не лайте, а я вишлю Вам — що буде стоять — гроші.

Що получив, то й посилаю Вам; а що пишуть, що посилають Лермонтова, то сього ще не получив, або в письмі поклепали, або важка пошта опізнилась; коли получу, то гаяться не буду і зараз пришлю.

Адрес брату: Василію Матвієвичу, [в] Большой Милионной дом Эрнста; квартира № 5.

Прощайте, служба, мій милий земляче. Пишіть почаще; та, будьте ласкаві, чи не треба Вам чого-небудь; после сочтемся. Левицкому закажу писать Вам; а з Безсребреником розійшовся з літа і досі не бачився.


Весь Ваш


Ф. Лазаревский.















64. А. І. ЛИЗОГУБ

7 квітня 1848. Одеса


7 апреля 1848. Одесса.


Христос воскресе!


Сим почну писульку мою до Вас, коханий друже; да і що матиму лучшого, як привітати друга цілованієм святим: Христос воскресе! Наші діди добре вигадали, що з сим празником поздравляють; сей найбільший празник християнам, не даром казано: велик-день. Далебі що так: цей день — закінчаньє жизні чоловіка-Христа, початок Бога; за сим днем уся жизнь Спаса нашого на землі лежить тропою і нам грішним; цею тропою і нам треба шкандибати, щоб у царство небесное попасти; кажу шкандибати, бо з нашими немощами хоч би дошкандибать до Бога; що ж маємо робити? — Те саме, що робив Спаситель наш на землі: прощай ворогам, добро роби діющим тобі напасть, молись за лютих, не жени бідних, не одвертайся от просящих. От і все; помолимся ж Господеві, щоб дав нам і волю і силу усе це діять во славу імені Його святого на добро людям, братам нашим. Дякую я вельми милосердного Спаса наша, що сподобив мене милості хоть трохи розігнать тугу Вашу, коханий Тарасе; радію, читаючи листи Ваші, і молюся Богові, щоб він осінив Вас Своєю благодатію; а ще Господь зо мною, кого убоюся? /59/

Посилаю Вам писанку, трохи паперу бристольского, малюй на здоров’є та мене згадуй. А степу безлюдного нічого лякаться, може таки і туди будуть доходить листи; хоч не так швидко, аби яка чутка була. Коли вже потягнетесь на те Аральське море, то як можна пильнуйте, щоб мені дать знать, куди і як писать; то я зараз і озовусь і В[арвара] Н[иколаевна] тож.

Бувай здоров, коханий друже, дякуй Господа і терпи, поки Його свята воля того схоче.


Щирий до Вас Андрій Лизогуб.


Папери посилаю 18 штук білої і 6 штук з одного боку жовтоватої, напишіть, чи хороша і годяща.

P. S.

На своїх адресах тепер надписуйте тільки: В Одессу. Бо поки я у городі, то знають вже, где я живу, а у маї, у половині або під кінець, я з жінкою житиму на хуторі, а за письмами; приїздитиму у город на почту. Тут, коли дасть Біг, пробавлюсь ціле літо, а на осінь додому, і у Седнев.















65. Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

20 квітня 1848. Оренбург


Христос воскрес! дорогой Тарас Григорьевич, посылаю Вам письмо княжны; «Выбранные места из писем» Гоголя также получены, но я не посылаю их, потому что с ними нужно послать еще Лермонтова и; еще кое-что, а укупорить все это, право, не успею... Кругом виноват перед Вами, любый Тарасе, но коли правду говорить, так виноваты праздники.

К чему Вам проситься в экспедицию, к чему Ваше отчаяние? Потерпите — Бог не без милости, козак не без доли. Читайте сердцем прекрасные письма княжны; молитесь и надейтесь; а я хоть редко и за себя положу крест, но ей-богу искренно молюсь, да улучшится Ваша горькая доля, да пошлет Вам судьба лучшее общество, лучшего начальника.

Прощайте. Даст Бог увидимся. Не забывайте Вашего

Ф. Лазаревского:


20 апреля.


На звороті:

Его высокоблагородию Михаилу Семеновичу Александрийскому. Покорнейше просят передать Тарасу Григорьевичу Шевченке.















66. Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

27 квітня 1848. Оренбург


27 апрел[я];


Христос воскрес!


Що оце Ви? — Бог з Вами, Тарас Григорович! І за що б таки мені на Вас сердиться, або — ще того гірше — забути Вас? Писали Ви до мене — правда; а хіба ж я до Вас не відписував? Тільки на послідній /60/ лист нічого не сказав, та й то виноват поганий москаль, чрез которого Ви передали «Историю» Устрялова; сказав він Вам, що «Историю» отдав в мої руки, да і збрехав, скурвий сину; перш наказував він зайти у якуюсь лавочку, мені не було часу по лавочках заходить, я гаявся, все відкладував, а тим часом він, чи може вже і не він, через солдата прислав її мені перед самісіньким велик[о]днем... Самого купця я і в очі не бачив, я тільки збирався відвічать на Вашу писульку, аж тут поспів і Ваш послідній лист.

Коли Вам Бог приведе побувать на Раїмі, то, будьте ласкаві, Тарас Григорьевич, передайте мій низесенький поклон лікарю Белєву — гарний парень і щирий приятель моего брата, а трохи й мій. Порозвідаю, коли він останеться ще на Раїмі, то буду писать до його особо; коли ж не останеться, то там буде чиновник нашої Комісії Субханкулов; в нужді — нехай її Бог мимо несе — обратитесь до його... через його можна буде до мене пересилать листи; чого треба буде, а може й тепер треба, пишіть.

Брат Василь зовсім остався у Петенбурзі і в Оренбург уже не вернеться; таке лихо, приїхав на годину — я і зрадів було, аж тут нелегкая мати понесла його у той Пітер... він служить секретарем у министра внутр[енних] дел. Справи він Вам не присилав; з сим вмісті прошу його прислать її; коли Вам можна буде переслать її (розумію, що Вам позволено будет рисовать), то вона Вас найде і на Раїмі, коли вже Вам забажалось так далеко забраться. З Безсребреником скоро побачитесь; його посилають в Николаевское укрепление, так по дорозі він заїде і у Вашу Орську. Прощавайте, любий Тарасе Григорович. Нехай Вас Бог і добрі люди милують і шанують.

Всім сердцем і душою щирий до Вас

Ф. Лазаревський.


Левицького я дуже поскуб — може, пожалується і напише. Здається, Бог Вас знов зведе з Почешовим; і він потелепавсь на Раїм. Поклонітесь йому. Од Михайла Семеновича получите Лермонтова і Гоголя — «Выбранны[е] места». На Раїмі ще буде безпутна голова — прапорщик Бєляковський: від його подальше.















67. Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

Травень 1848. Оренбург


Любий Тарасе Григорьевич!


На Раиме, где, конечно, я не предполагаю для Вас лишних удовольствий, я компаную для Вас товариство... Податель сего возник Иван Фаддеевич Петров; познакомтесь с ним — хороший чоловяга. До свидания; пишите мне еще из Орской крепости, останетесь ли Вы на месте или потянетесь на Раим.


Весь Ваш Ф. Лазаревский.



На звороті:

Тарасу Григорьевичу Шевченке.

В Орске или Раиме.


/61/














68. А. І. ЛИЗОГУБ

15 липня 1848. Хутір поблизу Одеси


15 іюля 1848. Хутор коло Одессы.


Лист Ваш, коханий друже Тарасе, що до мене писали ще 9 мая, я получив, і цей лист мене дуже зрадував. Дяка Господеві милосердому, що Він змиловавсь над Вами і дав Вам покой і покорність Єго святій волі. Я казав: терпи, друже, і дякуй Господа Спаса нашого, то Він наградить — і душу заспокоїть, і, може, гнів на милость оберне. От тобі поки разрішеніє мальовать, одно це чого-небудь да стоїть. Дякуй же Спаса нашого милостивого, терпи, пильнуй, шануйся, може, Господь більш наградить за тєрпєніє; може, і кара, єю же посітив Вас, у добро обернеться; а поки що моє слово, моє щиреє слово побіжить за Вас на край світа, знайде і на Раїму, і на берегу Аральського того моря і лоскотатиме во ушію твоєю рідною мовою, і утішатиме серце твоє щирою дружбою.

Мабуть, не скоро добіжить до Вас оцей мій лист, але думка така, що він таки добіжить, і зрадіє Тарас, як почує на степу безкраєму голос з України. Що об собі сказать, доброго мало, у Одесі холера; посітив Господь нас карою за гріхи наші, да буде имя Єго благословенно. Але купаться у морі не можна, лікар не велить, то я міркую, як би швидче додому потягти, і коли дасть Біг, то у ту пору, як цей лист поспіє до Вас на Аральське, я вже опинюсь у Седневі. Скучив я без Седнева, тут усе-таки на чужині, а у Седневі якось-то веселіше. Як тілько доберусь до господи, то зараз напишу до Вас; і Ви до мене вже пишіть у Седнев. — В[арваре] Н[иколаевне] я напишу про Вас, що знаю; уосіні вони хочуть приїхать у Одесу, тут і зимоватимуть. Як що про їх прочую або що вони мені напишуть, про все теє я й Вам розкажу, а поки отдаю Вас, друже мій, на ласку Божію, нехай сохраняє Вас і держить у своїй благодаті Господь і Спас наш милосердий Іісус Христос, Єго же милости и любви несть міри, ні кінця.


Щирий до Вас Андрей Лизогуб.














69. М. С. АЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ

16 серпня 1848. Орська фортеця


Креп[ость] Орская, 16 августа.


Свидетельствуя мое усердное почтение любезному Тарасу Григорьевичу, препровождаю присланное из Одессы на имя мое письмо к Вам от неизвестного мне г. Лизогуба.

Каково то поживает пан; лучше ли, удобнее ли Вам здесь, чем в Орской? — Надеюсь, что ответы будут утвердительные; а о веселостях не спрашиваю — в полной уверенности, что в кругу добрых походных товарищей их всегда бывает больше, чем в провинциальном местечке, где сплетни и проявления самого мелочнова эгоизма не дают никому покоя. /62/

Новостей много, очень много: но так как они отнюдь не орские, а политические, и вдобавок европейские, а не российские только, то излагать их со всеми подробностями я не берусь; скажу однако ж главную тему их: хочется лучшего!.. Это старая песня, современная и ч[е]л[ове]ку и человечеству, — только поется на новый лад — с аккомпаниментом 24-х фунтового калибру!

Впрочем, Вы знаете, вероятно, все затеи европейской политики в настоящее время!

Прощайте! Желаю Вам всего доброго.


Ваш покорнейший М. Александрийский.


/63/












Попередня     Головна     Наступна             Коментарі


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.