Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — С. 144-184.]

Попередня     Головна     Наступна             Коментарі





1860



176. Д. С. КАМЕНЕЦЬКИЙ

Січень 1860. Петербург


А Ви узяли з собою, Тарас Григорович, коректуру «Наймички»? А сьогодні, не дождавшись її од Вас, ми з одним земляком провірили її гарненько да половину й напечатали — ось і оттиск: здається, вірно! Кінець іще не напечатали: його я, виправивши перву коректуру, принесу Вам завтра або позавтрому.

Шлю вам туфлі, чи вподобаєте і чи прийдуться по нозі — коли будуть малі, дак можна буде і перемінить.


Щиро прихильний до Вашої милості

Данило Каменецький.















177. В. Г. ШЕВЧЕНКО

Лютий 1860. Корсунь


...У Тр[ощинсько]го єсть село по лівому берегу Дніпра; називається Рудяки: коло того села є ліс, луг; озера кругом лісом пообростали. Я сам ще не бачив, але мені розказував отой Гр[игорови]ч, що то його жінка дуже любить стихи, що там такі місця гарні, що, каже, трудно вже їх знайти і понад цілим Дніпром...















178. І. С. ТУРГЕНЄВ

Лютий березень 1860. Петербург


Любезнейший Тарас Григорьевич, Вы желали познакомиться с Спешневым: он у меня завтра обедает — приходите. Мы все (и он, разумеется) будем очень рады видеть Вас. До свиданья.


Искренно Вам преданный

Ив. Тургенев.


Воскресенье, утр[о]. /144/















179. Г. Н. та Д. Л. МОРДОВЦЕВИ

5 березня 1860. Саратов


Эх, кабы на сердце горе не лежало,

Да кабы поменьше думы в голове —

На твое бы слово — слово я сказала,

За твои я песни — спела бы тебе!


Было время так же звонко я певала, —

Смолоду легко мне, весело жилось, —

Да куда-то с долей песня запропала

И мое веселье с ними унеслось.


Так от сумрачной, безмолвной

Ты не жди ни песни стройной,

Ни горячих слов живых, —

Только верь: где я ни буду,

Сердцем я не позабуду

Ни песней, ни слов твоих.


Если бы Вы видели радость, какую сделала присланная Вами мне книга, Вы утешились бы моею радостью, как своим добрым делом.

Живите счастливо, наш дорогой Соловушко, и не взыщите, что старая ворона так нескладно прокаркала Вам свое спасибо.


Анна Мордовцева.


Саратов, 1860, 5-е марта.


Прошу принять и мой сердечный привет, многоуважаемый Тарас Григорьевич.


Д. Мордовцев.















180. Я. Г. КУХАРЕНКО

8 березня 1860. Катеринодар


Спасибі тобі, брате, курінний товаришу Тарасе Григоровичу, за пам’ятку, що згадав мене, прислав нових «Гайдамак»! Шкода, що не отдрюковав ти за одним разом «Пустки», «Криниці» і прочого, тобою мені присланого з того окаянного Петровського. А може, в тебе думка, назбиравши ще дечого, та тиснути ще раз! Нехай Бог помага на добре діло!.. Що пак Ваша «Хата», що замишляв пан Куліш? Де він тепер обрітається; може, поїхав до пранців за козиною борідкою, щоб ми його не пізнали?

Із поличчя твого, що в «Гайдамаках», видно, що ти погладшав трохи в Пітері. Дай Боже, щоб ти був здоров, і не забував довіку кохаючого тебе


Якова Кухаренка.


8 марта 1860,

Екатеринодар.


P. S. Моя стара з синами кланяється тобі низько.


/145/















181. В. М. БІЛОЗЕРСЬКИЙ

16 березня 1860. Петербург


Поспішаю до Вас, дорогий нам Кобзарю, Тарасе Григоровичу, з вісткою: сьогодні ранком, в пів-четвертій годині, дав нам Бог сина. Маємо надію, що Ви не одмовитесь з нами покуматься. Жінка моя перва захотіла, щоб Ви, а не хто інший, були хрещеним батьком. Благословіть же малого козака на виріст і на розум і накажіть матері його співать отакого котка (чи знаєте?):


Понад морем, Дунаєм

Вітер явор хитає;

Мати сина питає:

— Ой сину мій, Іване,

Дитя моє кохане!

А чи тебе оженить,

Чи у військо урядить?..

Як я тебе родила,

Тяжко-важко нудила;

Як я тебе колихала,

Усю ніченьку не спала;

Як я тебе зростила,

Сама себе звеселила;

Як я тебе оженю,

Всю родину звеселю;

Як я тебе в військо дам, —

Собі жалю я завдам!

— Мати ж моя рідная,

Порадонько вірная!

Ісправ мені три труби,

Да й усі три мідяні,

А четвертую трубу

Ісправ мені золоту!

Ув одну трубу заграю,

Як коника сідлаю;

А в другую заграю —

На коника сідаю;

А в третюю заграю —

З твого двору з’їжджаю,

А в четверту затрублю,

Серед війська стоячи

І шабельку держучи,

Щоб зачула матуся

До утрені ідучи.

— Ой сину ж мій, Іване,

Дитя моє кохане!

Ой коли б же я зозуля,

Я б до тебе полинула!

— Якби, мати, я сокіл,

Я б до тебе прилетів!

— Рости -ж, синку, в забаву,

Козачеству на славу,

Вороженькам в розправу!


Правда, що Ви мені подякуєте, що я Вам нагадав такого чудесного котка?

Чи не зайшли би Ви сьогодні увечері до мене: єсть дещо Вам показать і запитать Вашої ради. Всі отсі дні не ладилось, щоб до Вас зайти. В суботу Ви не заглянули ні до мене, ні до куми, а вчора знов я не був у Варвари Яківни.


Ваш довіку Василь Б[ілозерський].


16 марта 1860,

ранній ранок.















182. М. І. КАТЕНІН

23 березня 1860. Заніно


От всей души обнимаю Вас, дорогой Тарас Григорьевич, и, горячо целуя, благодарю за «Кобзаря» и прекрасную на нем надпись, сделанную Вами. Чистые сердцем, сказано, в блаженствах узрят Бога. Конечно, не того, которого изображают Ваши бывшие учители-маляры, а православные обделывают в серебро и золото, но святую и животворную идею воплощенного Богочеловека, который учил старших быть слугами /146/ меньших братьев, обличал лицемеров, не осудил блудницу, приведенную к нему во храм, любил детей за их незлобие и говорил наставникам: «Врачи, исцелитесь прежде сами!» Спасибо же Вам, милый, что пожаловали меня таким хорошим словом. Живите с миром многие и многие лета и возвышенным настроением Ваших поэтических песен, исполненных живых красот драматизма и сознанием человеческого достоинства, будите в нас стремление к Добру и Правде.


Бывайте здравы!

Весь Ваш Н. Катенин.


1860 г., марта 23.

с. Занино.


На четвертій сторінці:

Украинскому козаку, бандуристу и художнику

Тарасу Григорьичу Шевченке

от бывшего откупщика, отставного инженер-капитана

и помещика великоросса Николая Ивановича Катенина

благодарственная грамотка















183. М. О. МАКСИМОВИЧ

25 березня 1860. Михайлова гора


Року 1860-го, на святе Благовіщеннє


Тарасу Григоровичу Шевченку, именитому соотчичу моему и приятелю моему вельми любому, ознаймую сим моїм листом, иж Всеблагий Отець всіх благоволил сього року февраля 22 дня звеселити старість мою, даровавши мені первородного сина Алексія, который сього 6-го марта уже сподобился святого крещения и причащения и которому да поможет Господь виростати в добрім здоров’ї, світлім розумі і во многій любви ко всьому, що подобає любити доброму і честному чоловіку і щирому українцю, і прожити щасливий вік на радість і утіху родителям і родичам своїм, на пользу і славу своїй отчизні.

Того ж марта 6-го получили ми із Переяслава, то єсть я и жена моя Марья Васильевна, і старий Деркач Лев Павлович, получили по книзі «Кобзаря» Вашого з надписом руки Вашої власної і з приложенієм Вашої персони, і були ми тому дуже раді, і Вам за те сердечне дякуєм, сподіваючись, що і Вас самих побачимо знову на побережжю нашому і в сьогорочнеє літо. Затем, прохаючи от Бога Вам здоровья, песнотворческого духу и всякого благополучия, зостаюсь навсегда Вашим щирым приятелем и покорным слугою.


Михаил Максимович.


Писано на Михайловій Горі, року, месяца и дня вышепомененных.


P. S. Наш любый и благонадежный пан Костомаров заївся зо мною за Яська і виводить против мене цілу громаду за його, запрохавши до неї і Вашу мосць; вибачайте ж, що скажу Вам: панове громада, чудна ваша рада! Як же Ви Яська — Яковом чи то Йосипом назвали, а про Ясона і не згадали? (У вас у Петербурзі був і професор Ясон Васильович Петров, звісний своєю ботанікою і анекдотом, что читаючи по книзі лекцію сперва о тростнике, перевернувши два листка вместо одного, продолжав: з його строються кораблі... от, каже, яка натура у жарких кліматах, що й тростник як дерево виростає! А далі дивиться, что напи/147/сано про дубові жолуді, перевернув назад один лист — да и поправився: «Сказанное о тростнике надо разуметь о дубе!» Такі-то були колись професори).

Прошу передать мой поклон Марку Вовчку и его подружню, а также панам Соколову и Трутовскому.















184. В. Г. ШЕВЧЕНКО

Після 23 березня 1860. Корсунь


...У брата Микити три сини: Сава 26, Петро 13 і Прокоп 6 літ; у брата Йосипа тож три сини: Трохим 17, Андрій 14 і Іван 5 літ, у сестри Ярини тож три: Лаврентій 20, Логин 17 і Іван 14 літ...

Платон Федорович як побачив «Кобзаря», то дуже зрадів, а як глянув, що надруковано «коштом Платона Симиренка», то так розсердивсь, що аж поблід: «Оце не по-нашому, каже, не по-нашому зробив. Нащо він це написав? Діло було просто між нами, навіть моя жінка не знала... нащо це мені здалось?» Я й кажу: «Може, то значить дяка перед людьми за ту поміч, що ви йому зробили?» — «Покровительства його талант не требує: я дав гроші і одбираю книжками. Я хотів, щоб се діло було між нами; хіба треба всім знать, кому я гроші дам? Чом він мене не спитався? Не по-нашому зробив, не по-нашому!..»

...[написать] молитву або оду та й надруковать у всіх журналах. Бо я щодня Божого чую таке про тебе... Щоб тебе люде не цурались — потурай їм, брате...















185. В. Г. ШЕВЧЕНКО

Березень 1860. Корсунь


...Як полічили ми той ліс, що треба на хату, по твоєму плану, то вийшла сума 1110 руб. А ще ж треба і повіточку, і погріб, і горожу — то пахне великими грішми. А так як твій план уже змінився, тепер уже не хата, а домичок з скляним ганком, то лучче так зробить: у Тр[ощинсько]го єсть хороший дом у Ржищеві, за містечком, над Дніпром, в дуже хорошім місці; він купив його разом з селом Рудяками. Він коштує йому 2500 карбованців, а він продає тобі за 1500. При тім домі єсть вітряк, великий город і проч. По-моєму, найлучче було б купити оцей дом. А як часом не вподобається тобі се місце, то у пана Тр[ощинсько]го є грунт інший, над самим Дніпром, в лісі — тілько що нижче, на лівім березі — от ціла біда! Не так далеко видно, як з правого берега...

Маю надію жить коло тебе в сусідстві. Ото, якби Господь поміг!.. Якби я був одинокий, то я б од тебе не остався ані на один ступінь; пішов би з тобою пішки, служив би у тебе за хлопця, аби тілько буть з тобою... бо я знаю, що я тобі був би часом хоч у маленькій пригоді... /148/















186. К. М. ЗИГМУНТОВСЬКИЙ

9 квітня 1860. Форт Олександровський


Милостивый государь Тарас Григорич!


Имея случай Вас уведомить и пожелать доброго здоровья и всех благ, смею Вам напомнить, что Вы не держите своего обещания при отъезде Вашем от нас написать ко мне хоть маленькую записку; я выписываю Вашего «Кобзаря» и надеюсь, что в нем найду соображение здешней местности и людей; прошу Вас покорнейше, пишите ко мне и напишите Ваш адрес; я Вас уведомлю кое о чем и даже интересном.


Ваш покорный слуга

К. Зигмунтовский.


Апреля 9 дня 1860 года.















187. Я. Г. КУХАРЕНКО

26 квітня 1860. Катеринодар


Старий Кобзарю і певний мій друже Тарасе Григоровичу!


Попереду письмо, а потім «Хату» получив я квітня 26-го і зараз, не читавши її, сів отвіт дати: хіба ви «Хату» будовали догори ногами? Поставивши з землі крокви, виводили стіни, а «Основу» маєте робити на той рік? Чи, може, на тій основі зробите клуню та почнете молотити? Нехай Бог помагає! А я, одіславши оце письмо, піду до дочки тієї, що ти знаєш, до Гандзі (вона тепер у нас гостює) та будемо читати «Хату». Вона дуже до того дотепна.

Моя стара кланяється тобі, брате! Сини мої десь б’ються з черкесами, а я прибіг з хутора в свій город побачиться з своєю сім’єю.

А наш закадишний Костомара у Пітері панує. Поклонись йому, Панькові, Срезневському, Гулакові, Кукольнику і (коли живий) Ельканові. Обнімаю тебе, мій друже! Будь здоров та не забувай до віку поважаючого тебе


Я. Кухаренка.


26 квітня 1860 р.

Єкатеринодар.















188. М. Я. МАКАРОВ

Квітень 1860. Петербург


Що це ж Ви, дядьку, не прийшли вчора до Кочубея, а ми все ждали, ждали да й ждать перестали. Чи не поїхали Ви прямо до Марковича, а коли поїхали, то погано зробили, бо музики вчора не було, а буде сьогодня, да гарная музика. Приходьте ж до Марковича сьогодня у восьмому часу, — він дуже просить Вас, бо йому любо, коли хто любить музику так, як Ви. І я там буду, приходьте ж непремінно. Хоть пізно, да приходьте.


Ваш Н. Макаров


Вторник.


Маркович живе там же, де сестра моя, тільки направо ход із коридора, а не наліво. /149/


На першій сторінці:

Тарасу Григорьевичу Шевченко,

в Академию [художеств],

в коридоре, возле церкви.















189. В. Г. ШЕВЧЕНКО

Квітень 1860. Корсунь


За Хариту не вмію тобі розказать, бо в мене од жалю багато жовчі розлилось. Як я їй сказав, то вона питається: «Чи швидко ж вони приїдуть?» — Я кажу: «Літом або восени» — «Нехай же, каже, я піду пораджусь з батьком та з матір’ю» — «Може, ти, кажу, не віриш, то я тебе викуплю, покіль він приїде?» — «Я, каже, ще не думаю заміж — погуляю». — А сестрі Катерині сказала «Як викуплять, та й закріпостять на весь вік... не хочу, Бог з ними!» — (Отож, маєш і віз і перевіз! Вона думає, що ми з тобою пани, а як пан, то вже й заклятий ворог мужикові — хоч ти й хрести гризи!.. От до чого кріпосне право людей-братів довело! Мені так здається, що її варт зовсім забуть. — Не журись, мій голубе!















190. П. О. КУЛІШ

10 травня 1860. Василівка


Високоповажний добродію Тарасе Григоровичу!


Полтавці, зазвавши мене до себе на бенкет, жалкували, що Ви до них торік не завітали. Скілько не було там на бенкеті річей поважних, то знай, Ваше славне і шановне ім’я споминали так, як рідна сім’я споминає про свого батька, що десь далеко живе на чужині. Пили не раз за Ваше здоров’є і просили мене вблагати Вас, щоб Ви хоч на ту весну пошанували Полтаву, явивши їй свою кохану і шановну персону. Оце ж я, виповняючи свою обіцянку, запевняю Вас, що нігде в світі таких щирих і прихильних до себе дітей не знайдете, як у тій Полтаві. Тут бо не то пани та паненята, а всяка душа письменна й щира з Вашим «Кобзарем» наче з яким скарбом дорогим носиться, та хутко вже й книжок їм буде не треба, бо повитверджували вже всі Ваші стихи напам’ять і, тривайте, чи не по «Кобзареві» вже й Богу моляться.

Бувайте ж здорові й веселі за своєю працею гарною, а я поїду ще Вашого брата одвідати і в його хліба-солі попоїсти.


П. Куліш.


Василівка (Гоголева),

1860, мая 10.















191. М. Д. НОВИЦЬКИЙ

16 травня 1860. Петербург


Мая 16 дня


Многоуважаемый Тарас Григорьевич!


Спешу уведомить Вас, что мне удалось выхлопотать доверительное письмо к Филярковскому. Письмо это напишется от имени председателя «Общества» — Е. П. Ковалевского, поручающего мне вступить в ре/150/шительные переговоры с этим плантатором. О результате переговоров я должен буду сообщить самому Ковалевскому; но сообщу также и А. Д. Галахову, а, если хотите, то уведомлю о них и Вас.

Завтра я получаю это письмо от Галахова.

Когда я еду, — не знаю еще хорошенько, но уж, вероятно, никак не позже 24, 25 или 26 мая.

Вы собирались поехать к Чернышевскому на дачу — если намерение Ваше не переменилось, то уведомьте меня, пожалуйста, когда Вы туда поедете? Я бы отправился с Вами туда вместе.


Душевно преданный Вам

Николай Новицкий.


Адрес мой: в Столярном переулке, у Кокушкина моста, в доме Елисеева, квартира 33, Николаю Дементьевичу Н[овицкому].















192. В. Г. ШЕВЧЕНКО

17 травня 1860. Корсунь


...Коли хочеш, я зроблю так, що моя жінка висватає тобі Наталку Ш[улячів]ну; людина з розумом і з серцем — можна з нею жить до смаку...

Харита вернулась з Києва, але розуму й гич не прибуло. Після того, як я з нею побалакав за тебе, мов не та дівчина стала: де взялись у свині роги, так що ні приступу; зробилась грубіянка, без [с]просу шляється, приходить спать тоді, коли вже всі поснули; одкрилось, що вона завела романси з писарем... отака-то гисторія! — «А де ти була?» — питаю її. — «А де ж була?» — одвічає...















193. БР. ЗАЛЕСЬКИЙ

Кінець вересня 1859 — весна 1860. Петербург


Mój druże kochany! Jeżelibyś dzisiaj wychodził z domu, to zajdź do mnie na chwilę — naprzód mam starą litewską wódkę, którą chciałbym ciebie poczęstować, — pewno, już bardzo dawno jej nie piłeś, a potem mam jeszcze mały do ciebie interes, chciałbym wiedzieć twoje zdanie o dwóch obrazkach, które mam teraz u siebie.

Ja cały dzień będę w domu, bo mam dużo roboty — zrobiłbyś mnie prawdziwą radość, przychodź że choć na chwilkę.


Niedziela.


Переклад:

Друже мій коханий! Якби ти сьогодні виходив з дому, то зайди до мене на хвилинку — передовсім маю стару литовську горілку, якою хотів би тебе почастувати, — мабуть, ти вже дуже давно не пив її, а потім маю до тебе ще невелику справу: хотів би знати твою думку про два малюнки, які маю зараз у себе.

Я цілий день буду вдома, бо маю багато роботи — зроби ж мені справжню радість, приходь хоч на хвилинку.


Твій Броніслав.

Неділя.


/151/















194. БР. ЗАЛЕСЬКИЙ

Кінець вересня 1859 весна 1860. Петербург


Mój druże! Biurno przyjechał i dzisiaj tu bawi — przyrzekłem, że o 11 -tej będę u niego — przyjdź, jeśli możesz, to pójdziemy razem, a przynieś z sobą, albo przyślij przez mego Cypryiana Album z Karatau, żeby mu pokazać, bo o to prosił. Najlepiej zrobiłbyś, jednak, gdybyś sam przyszedł. — On ciągłe wypytuje o ciebie.


Twój Bronisław.


Piątek.


На звороті:

Тарасу Григорьевичу

Шевченке


Переклад:

Друже мій! Бюрно приїхав і сьогодні тут перебуває, — я обіцяв, що об 11-й буду у нього — прийди, якщо можеш, то підемо разом, і принеси з собою або пришли через мого Кіпріяна Альбом з Каратау, бо він просив йому показати. Найкраще зробив би, однак, коли б сам прийшов. Він весь час розпитує про тебе.


Твій Броніслав.


П’ятниця















195. К. Т. СОЛДАТЬОНКОВ

8 червня 1860. Москва


Москва, 8 июня 1860.


Высокопочитаемый Тарас Григорьевич!


Посылку Вашу и письмо получил, тотчас передал Раеву Ваше желание исправить присланный Ваш рисунок — «Вирсавию». Но г. Раев отказался и говорит, что я не умею этого сделать. Сорокин только приехал вчерашний день из Новгорода, и я ему передавал Вашу просьбу и читал письмо — от этого получил ответ: «Я займусь и сам лично напишу г. Шевченко». Простите меня, что я не мог ранее Вам ответить, не от ме[ня] зависело. Еще присланные Ваши два рисунка, кому их прикажете отдать, ибо нет им назначения.

Обнимаю Вас от всего сердца и целую многажды.


Ваш К. С[олдатенков].


Его высокоблагородию милостивому государю

Михайле Матвеевичу Лазаревскому (закреслено).

На Васильевском острове, дом Воронина в 5-й линии

против Академии художеств в С.-Петербурге.


Іншою рукою дописано:

«Тарасу Гр. Шевченку». /152/















196. П. О. БРИЛКІН

18 червня 1860. Нижній Новгород


Милостивый государь Тарас Григорьевич!


По письму моему я получил от Вас 40 рублей серебром, за присылку которых искренно Вам благодарен; но вместе с тем убедительнейше прошу Вас уплатить мне и остальные 9 руб. 50 коп. чрез этого же посланного, чем искренно обяжете уважающего и преданного Вам Павла Брылкина.


18-го июня 1860 года.















197. В. Г. ШЕВЧЕНКО

Червень 1860. Корсунь


...Вище по Дніпру од того місця, де ти сам вибрав, коло Пекарів, на правім же березі, між Каневом і Пекарями, на городських землях, на високій горі, єсть лісочок, граничить з Монастирищем; посеред того лісочка — поляна, далеченько од города; внизу кілька рибальських хаток; на тій горі дуже багато дичок — яблунь і груш: садочок завести можна. А любий староденний Дніпро буде здаваться тобі під ногами... Кринишна вода неподалеку, а риба щоранку буде свіжа, бо рибалки поперед поріг возитимуть знизу в город...















198. Ф. Г. ЛЕБЕДИНЦЕВ

7 липня 1860. Київ


Тарас Григорович!


Добридень Вам або добривечір! Живенькі, здоровенькі чи підскакуєте ще хоть трохи? А Ви питайте: чи по волі, мов, чи по неволі (пишу б то?). Більш, мабуть, того, що по неволі: трапилась, бачте, оказія — чоловік їде в ваші краї, то думаю собі: нехай, гривеник на свічечку, може, здасться. Оце ж то той самий чоловік. Привітайте його хоч єдиним словом. Добряща навіки душа та і земляк таки наш, та ще й клікгер до того, а цікавий такий, що страх — надто до старовини. Їде оце він до Петенбурху, щоб довідаться до архіви синодської; хоче, бачте, вивідать та й нам розказать, як то жили колись земляки наші — попи, що робили і чи багато горілки пили. Поможи Боже! Лакома річ!

А я, як бачте, і досі нічого не зробив. І стид, і сором, та коли ж ніколи. От, може, тепер гулящим часом чи не підроблюсь хоч трошки. Оце зараз-таки маю бігти до Юзефовича, коли пам’ятаєте, щоб пустили мене до архіви губернської, а в центральному вже був. Добра там скільки — Господи! Так би, здається, і спав там, та все-таки ніколи. А як повитягаю дещо то звідціль, то звідтіль, то тоді і видрюкую Мелхиседека. Воно б і давно вже пора, та нема, бачте, свідитилів збоку, так би то ляшків або уніатів. Все то розказує благочестіє; а ваші письменні і не повірять, може, та скажуть: це так собі, брехеньки розказує. — Папери давні, які є в мене, всі оддам в «актову комісію» — нехай собі дрюкує — бо і мене, бачте, зробили там членом якимсь, хоч невірненьким. /153/

А Ви, пак, що поробляєте? Може ще нам видрюкуєте що-небудь? Спасибі Вам велике за книжечку. Нехай Вам Господь заплатить з вищого неба! Я з неї прочитую щонеділі потрошку, як дід Ваш з Мінеї. А патретів Ваших у мене аж три: лежить один на лежанці, а другий у шафі стоїть, а третій так поверх книжок поставлений. От я придивляюсь часом то до того, то до того та згадую Вас усе. А чи гикається ж Вам хоч трошки? Бо я, бачте, кажу часом: «Нехай легенько ікнеться Тарасу Григоровичу!» Ангелом вість йому — як каже було моя ненька.

Слава Богу, що випряли вже «Основу». Може, і верстат уже поставили. Тепер треба, мабуть, підткання. Чи не напряду і я чого-небудь. Тільки, кажуть, на підткання треба прясти тоненько, так, може, я і незугарне буду до ладу напрясти. Спасибі Білозерському — і мені таки прислав звістку. Нехай же тчуть на здоров’я! Та коли б добре ткали, щоб виробить матері на сорочку доброї двадцятки, бо зовсім обідрана, і тіло навіть світиться, материне тіло!

Читав мені Юзефович письмо своє до Білозерського та ще і примовляв до того: «Казна-що написано, та і говорить не по-людськи: звісно, пан, світом нудить. Сластьоних йому треба та фігів, та мигів; а не схотів би пасльону?» Оце зараз читав він знов те письмо, так уже зовсім лучче написано: «Образования, каже, треба и истории треба. Ото-то так. Нащо нам думки та співки, драми і кумедії? Перевели ми на їх доволі паперу. Язик зболів, та і руки де у кого помліли. А нащо воно? Так тільки времени провождение!» Хіба що так. Сказав би я їм дещо, та боязно: «А ти звідкіль, скажуть, обізвавсь? Ще і він, хананок, цвірчить!» — І так зовсім баки заб’ють.

Прощайте ж тим часом! Бувайте здорові! Припошли Вам, Боже, всякої утіхи! Прощайте!


Ваш земляк Феофан Лебединець.


7 июля 1860 г.


P. S. Був оце, кажуть, у Києві Куліш. Хоч би було глянуть денебудь на його, який то він на взрак.

Чи лежить у Вас наш журнал — хоч за лавою? Чи, може, вже на горище викинули? Вибачайте! Що маємо робить. Хисту нема та і ще дечого нема.















199. М. К. ГЛАДИШ

10 липня 1860. Зіньків


Високопочитаємий Тарасе!


Вже я отсе друге письмо пишу до Вас, милий і добрий Тарасе! І в першім і в теперішнім я Вам дуже, дуже багацько дякую за Ваше добрее серце і пам’ять о мені — Вашого «Кобзаря» я так полюбив, що вже ся і не розлучаєм.

О, вальний бо то хлопець, той Кобзар, багацько правди грає!!!

Посилаю Вам, милий Тарас, дві пісні — одна єсть моя істинная біографія, а друга — маленький образок наших чиновників, я се малював з натури. /154/

Если коли Вам, милий Тарасе, сподобається бути на Подолії, то вступіть в хатину Михайла Гладиша, которий Вас много любить і почитає.


Всегдашний Ваш приятель и слуга

Михаил Казимиров Гладыш.


Июля 10 дня

1860.

м. Зиньков.















200. А. О. КОЗАЧКОВСЬКИЙ

10 липня 1860. Переяслав


Переяслав, року 1860, іюля 10 дня.


І гріх перед Богом і сором перед людьми: а все проклятий нехай да ніколи довели до того, що хоч у вовка очей позичай: що ж робить, лучче коли-небудь, як ніколи. Бог перед смертю а, може, і на тім світі прощає.

Бувайте ж здорові, Тарас Григорович! Щиро од всього серця з жінкою і дітками привітаю Вас і дякую за Вашого «Кобзаря». Прислані Вами книжки доставлені по наказу, про се, мабуть, Ви давно звісні од тих, кому адресовані книжки: будьте ласкаві, вважайте, нехай нехаєм, а до того ще й лихо: семінарію нашу переводять в Полтаву, їхать туди не приходиться; треба думать, як і де дослужить пенсії; жаль кидать хату і худобу, нелегко возиться ще й Бог знає куди з сім’єю, і жаль і гріх занівечить даром 27 літ служби. З начала зими я живу, слава Богу, в своїй, хоть і немазаній хаті. Часом ловим рибу в Козельцях і, коли Вам часом легенько ікнеться, то подумайте, що а той час, може, про Вас на Дніпрі згадують.

У Вас, певне, був свій резон пропустить посвященіє «Гайдамак», а мені дуже жаль щирої, розумної, живої мови; іще прийшло мені на думку: колись Ви читали мені одповідь Вам Основ’яненка на посланіє Ваше до його: мені здається, добре б було напечатать його рядом з посланієм Вашим. Може, і Ви скажете, — добре, да пізно, хіба при другому ізданію.

Дай Бог, щоб Ви були живі да здорові. Жінка і діти низенько Вам кланяються, а з ними і Ваш щирий


А. Козачковський.















201. В. Г. ШЕВЧЕНКО

Липень 1860 р. Корсунь


...Отже, я виторгував хатину з садочком над самою Россю для Пантелеймона Александровича та й написав до його в Борзну, а він, мабуть, ще й досі туди не приїхав, бо нічогісінько мені не пише. А тим часом, як не пришле 400 карбо[ванців], то хату хтось інший купить. Хатка хоч поганенька, але садочок і вода то вже таке хороше, що нікуди...


/155/















202. О. М. ЖЕМЧУЖНИКОВ

Червень серпень 1860. Калуга


Мой хороший знакомый Ричард Осипович Подгорецкий проездом через Питер желает познакомиться с Эрмитажем и Академией, а потому прошу Вас убедительно быть ему руководителем в этом деле.

Обнимаю Вас от всей души и дружески жму Вашу руку.


А. Жемчужников.


Не четвертій сторінці:

Тарасу Григорьевичу Шевченко.

В Академии художеств.















203. М. Є. БАЖАНОВ

8 серпня 1860. Форт Олександровський


Александровский форт,

8 августа 1860 года.


Здравствуйте, многоуважаемый

Тарас Григорьевич!


Я полагаю, Вы помните еще некоего Бажанова, с которым жили довольно мирно, бродили вместе от нечего делать по саду или так наз[ываемому] огороду; а иногда и спали после сытного обеда под не совсем тенистыми тальниками. Не правда ли, как было весело? Да! Вот скоро сравняется 15 лет, как я провожу подобного рода жизнь, со всеми ее прелестями и разнообразием, и удивляюсь своему терпению, что мог столько времени прожить в таком захолустьи, как вообще все укр[епления] в Киргизских степях. Но наконец и у меня недостает более твердости переносить такую однообразно ленивую жизнь! А что прикажете делать? Выехать из укреп[ления] на службу во внутренние губернии нет возможности, потому что меня никто не знает из лиц, которые бы приняли к себе на службу без особенной рекомендации. Вот если бы Вы, Тарас Григорьевич, приняли на себя труд похлопотать чрез Ваших знакомых об местечке, так себе, незавидном, как нап[ример], в военное училище или в какой-нибудь из губернских корпусов дежурным офицером или куда-нибудь, лишь бы только иметь средства содержать себя более или менее прилично.

А что, в самом деле, Тарас Григорьевич! Если это возможно, и моя просьба не будет обременительна — в таком разе позвольте попросить Вас исходатайствовать мне перевод в одну из вышеозначенных должностей?

Если Вам Господь поможет и перевод мой состоится, то, мне кажется, я готов буду от радости прыгнуть, с флагштоку. Вот до чего надоело, Тарас Григорьевич!

Впрочем, что Вам говорить! Вы и так знаете хорошо все.

Знакомые Ваши по укр[еплению] все здоровы, новостей никаких нет, да и что может быть в таком месте, как наш форт.

До свидания, Тарас Григорьевич! Будьте здоровы, желаю Вам всего лучшего.


Остаюсь Вам преданный

Н. Бажанов.


/156/















204. М. Я. МАКАРОВ

13 серпня 1860. Аахен


13/25 августа 1860 г. Аахен.


Мой искреннейший друг Тарас Григорьевич! Мое благословение и лучшие желания души моей напутствуют неизменно всякое движение жизни Вашей. Так будет и в отношении Ликерии, дочки моей. Да оно и не могло быть иначе, если на то Ваша и ее добрая воля. Но прежде всего я желал бы, чтобы Вы были счастливы и покойны. Вот почему я думаю, что когда дело идет о целой жизни, то нужно порассудить хорошенько, посоветоваться всем вместе; на письме это делать неудобно — подождите же меня, а я до Вас скоро приеду, скорее, нежели думал, скорее, нежели следовало бы вернуться. Подождите же меня, Вашего верного, искреннего друга.


Н. Макаров.















205. Ф. Л. ТКАЧЕНКО

16 серпня 1860. Полтава


Щирошануємий мною Тарас Григорович!


Не думай, що я таке ледащо безсердечне, щоб не цінив твоєї до мене ласки, в чім би вона не виявлялась, дуже дякую тобі і за прежній гостинець, присланий через Ковальова, гарненький-таки, нікуди правди діти, і за письмо через советника Витавського, у цього самого чоловіка і єсть така сама, якої просиш пошукати мене — і чорнобрива, і кирпатенька, і таки-так гарненька, що і малярське око закида інколи, се ж може случиться з весни, то і без гарбузів обійдемось. А що я так давно не отвічав, сему причиною мої хлопоти і заботи об сім’ї: мені хочеться, щоб мої діти не були такі дурні, як батько, а їх у мене шестеро — чотири дівчини і два хлопці; дочка старша, слава Богу, дитина не ледащо, коли не спітка лиха година, то, може, дойде і до університета. Бач, якої дурниці хочемо, нічого, аби була охота, нехай учаться і дівчата так, як хлопці; слава Богу, що діждали такої пори, що це не смішне. Оце ж мої і хлопоти; як настане день, то тільки об тім і думаю, як би вони повиучувались, та ще щоб і не як-небудь, як діжду, що вони всі кончать університет, тоді вже мені, кажеться, який би світ не настав, то мені стидно з ними не буде, по крайній мірі мені, а як з них хто окажеться ледащо, то на себе буде жалкувать, бо я все, де що не возьму або зароблю, та все плачу учителям, щоб вони учились; іноді дуже не хвата, б’єшся, як риба об лід, оце сама більша біда для чоловіка, як спітка, так і голови не хвата, а найпаче, як тепер у мене, построївши хату, правда, добреньку, так же де була копійчина яка, всі пішли, ще й долгу 1600 карбованців, нічого робить, треба викарабкуваться, слава тобі Господи, що збився на хату. Я таки, нехай Бог боронить, і тепер не волоцюжка який-небудь. Ото тобі хтось дуже збрехав, що я на другій женився, ще Бог береже для сирот, та я і сам думаю, що се превеликої лихої години нароблю і собі і діткам, нехай лиш виясниться, а то дуже щось захмарило; та й голова у мене становиться дуже вже сіда, хоть ще б і не пора, як подивлюсь в верцадло, то на прокляте іноді аж розсержусь, так ніт же, бо діти кажуть, що воно без фальші. /157/

У мене єсть тут рідня, чолов’яга дуже добрий і дотепний до вашого майстерства, страда тілько, бідненький, очима; фамілія його, хоть і кацапська, зато душа наська: Тимофеев, городовой полтавський архітектор, він написав дещо по-нашому, а іменно: п’єски «Охрім на ярмарку» і «Як ходив гарбуз по огородові та питався свого роду» в стихах і, як на мене, дуже гарненько, не знаю, як би Вам там, великим майстерам, показалось. Коли буде ласка прийнять його в свої товариші, то озовітесь до мене, а я йому передам, та мені здається; що його знає Куліш, бо він з ним учився вмісті — в Харкові в університеті.

Багацько б дечого я написав, та нехай уже лучче розкажу в вічі, як приїдеш. Скажіть мені, що за нечиста мати, хіба у вас нема ні одного путнього фотографщика, що так парсуни знімають гидко, як твою, так приїжджай, тут лучче знімем, у нас єсть німець дотепніший; і гуртом наваримо і нажаримо, ще лучче, як Кулішеві в маї місяці, що як прощавсь, то сказав: спасибі вам, так угостили, що хоч би і не нужно було їхати на Полтаву, так заїдеш, як трапиться, другий раз на свою сторонку. А що лихо тебе не знівечило зовсім, за це спасибі Богу.


Щиро шануючий твій давній товариш

Феодот Ткаченко.


Прошу всем, кто повстречается такий, що не забув мене, передать мій поклон.


Адрес: учителю Полтавской гимназии.

1860 г., августа 16-го















206. В. Е. ФЛІОРКОВСЬКИЙ

21 серпня 1860, Жаботин


Милостивый государь Тарас Григорьевич!


Письмо Ваше я получил 16-го августа и спешу с ответом. Ваши братья и сестра, отказавшиеся было от предложенной мною даровой свободы — без выкупа усадьб и земли, впоследствии обдумались, одобрили мое предложение и, по собственному желанию, заключили со мною условие, по которому, с 10-го июля, свободны от прежних крестьянских обязанностей и в выборе средств к устройству своего быта.

Из прилагаемой копии Вы узнаете об условиях освобождения. Я согласился на всевозможные уступки и предоставляю суждению общественному и Вашему, насколько эти условия полезны и выгодны для освобожденных?

В письме к господину председателю «Общества литераторов» мною изложены причины, по которым я счел невозможным освободить родных Ваших с землею. И теперь, при всем желании сделать Вам угодное, я не могу продать усадьбы и землю потому, что поля, которыми они пользовались в крестьянстве, принадлежат к общему составу земли, считающейся, по 1-му параграфу действующих в здешнем крае высочайших инвентарных правил, мирскою — неприкосновенною; следовательно, я распорядиться ими не вправе; а отчуждать часть своей так называемой лановой земли не могу, потому что у нас не в обыкновении дробить земли для продажи; следовательно, имение мое, с учреждением в нем нескольких мелких владений, нашлось бы в разительно исключительном положении, крайне неудобном по своему роду. Итак, сколько /158/ я, в числе дворян Киевской губернии, сочувствую идее общего выкупа земли крестьянским населением, столько стою против отдельной продажи мелкими частями.

В письме своем Вы изволили сообщить мне, что г. председатель Общества литераторов и товарищи его предполагали, что письмо их ко мне, как дело домашнее, не будет оглашено во всеуслышание. Полагаю, что оглашение это объясняет повод, изложенный в письме моем к г. председателю от 6-го июня. После того, как явилось в печати соболезнование Ваше о том, «что Ваши братья и сестра до сих пор крепостные», и как я в ответ на это послал к г. редактору «С[анктпетербургских] ведомостей» мое письмо с объяснением, что родные Ваши не приняли предложенной им до того свободы, по мнению моему, разделенному многими лицами, — дело не могло считаться домашним, не подлежащим гласности; притом же отзыв с предстательством по этому делу от Комитета общества для пособия литераторам и ученым, адресованный в форме официальной 29-го марта за № 298, получен мною чрез земского исправника только 19-го мая, уже после высылки моего возражения к г. редактору «С[анктпетербургских] ведомостей».

Напечатание письма Вашего ко мне предоставляю Вашему усмотрению, только покорнейше Вас прошу, если будет напечатано, поместите вслед за ним мой ответ и копию прилагаемого условия.


Примите уверение и проч.

В[алерий] Флиорковский.


21 августа 1860,

Жаботин.


Условие

«1860 года, июля 10-го дня. Между владельцем Звенигородского уезда с. Кирилловки, штабс-ротмистром Валерием Флиорковским и тамошними жителями: Никитою Григорьевым Шевченко с семейством, Осипом Григорьевым с семейством, вдовою Ириною Григорьевою Бойковою с семейством и Савелием Никитиным Шевченко, тоже с семейством, всего в числе 11 ревизских мужеска пола лиц, заключено условие в следующем:

Мы, Шевченки и Бойкова с членами семейств обоего пола, по собственному своему желанию и согласию владельца Флиорковского с сего числа получаем навсегда свободу от крепостного состояния, — слагаем на помещика Флиорковского уплату на его счет банкового долга за 11 душ, в количестве до девятьсот рублей сереб[ром], и он обязывается совершить на свой счет формальные акты освобождения. Затем все мы, Щевченковы и Бойковы, желая оставаться на жительстве в Кирилловке, добровольно условились с помещиком Флиорковским уплачивать ему за усадебную землю с строениями, в пользовании нашем состоящую, за каждую десятину в чинш по четыре рубля в год и из нас Никита Шевченко за ветряную мельницу свою, на владельческой земле построенную, ежегодно по десять руб. сереб[ром]. Что же касается пахотной земли, если мы, Шевченки и Бойкова, пожелаем иметь в пользовании нашем землю пахотную на хозяйственный 1860 — 1861 год, то о количестве таковой и о платеже за пользование деньгами или натуральною повинностью в свое время войдем с помещиком Флиорковским или его уполномоченным в особое добровольное соглашение или, если признаем для себя выгоднейшим не пользоваться пахотною землею, условимся об удовлетворении за подножный корм скота. Помещик Флиорковский, изъявляя желание войти в одно из предложенных /159/ Шевченками и Бойковою по усмотрению их соглашений, обязывается окончить таковое на условиях, выгодных для обеих сторон.

Шевченки и Бойкова предоставляют себе право, в случае воспоследования правительственного положения об устройстве крестьян, оставаться в Кирилловке на условиях в сем означенных, или, в отношении пользования усадьбами и пахотною землею примениться к общему положению, смотря по тому, что признают для себя выгоднейшим.

На этом помещик Флиорковский изъявляет полное согласие.

Исполнение условий наших с помещиком Флиорковским обеспечивает[ся] круговой порукой друг за друга и в случае уклонности коголибо [от] исполнения — предоставляем право просить кого следует о побуждении нас.

Подлинное за подписом обеих условившихся сторон».















207. М. С. КУРОЧКІН

Серпень 1860. Петербург


Что это значит, милый Тарас Григорьевич, о тебе ни слуху ни духу?

Я толкался в Академию раза три, стучался у дверей, на которых мелом начертана буква «Ш» — дверь не отворялась, я обращался вспять...

А между тем, я не знаю, по нраву ли тебе мои переводы «К музе» и «К доле»?

«К музе» следует заменить строку


На волю и простор просилась

строкою

На волю милую просилась,


а два заключительных стиха


И пусть тогда твоя рука

С землею горсть на гроб мой кинет

изменить так:

И пусть тогда твоя ж рука

И горсть земли на гроб мой кинет,


ибо в словах — «с землею горсть» — нет смысла.

Живу я в Эртелевом переулке в доме Хрущева, о чем я уже извещал тебя через Соколова, но, видно, к себе тебя не дозовешься.

Доставь же мне еще что-нибудь из твоих заветных стихотворений.


Всей душой тебя любящий

Н. Курочкин.


Внизу рукою Шевченка олівцем написано:

Быть первому. А впрочем, быть по сему. 182, N. р. и. Август. /160/















208. М. С. КУРОЧКІН

Серпень жовтень 1860. Петербург


Перевел я, Тарасенька, твои «Слезы», удачно ли? Не знаю... Что это тебя не видно?.. Я был у тебя в тот день, как ты назначил, но не застал... Если Гербель будет у тебя просить этих переводов, то ему даром их не отдавай.


Душевно любящий тебя

Н. Курочкин.


P. S. Еще стихов — да самых сердечных.















209. М. Д. НОВИЦЬКИЙ

7 вересня 1860. Єлисаветград


7 сентября


Любезнейший и многоуважаемый Тарас Григорьевич!


Был я [у] Флиорковского. Плохо. Он соглашается дать личную свободу семействам твоих братьев и сестры без выкупа, уступает за деньги усадьбы, но ни за что не соглашается уступить земли под запашку. «Этого, говорит, я сделать не могу, не возмущая других крестьян».

Что ж прикажешь делать с этакой бестией?.. А бестия же этот Флиорковский, да еще какая бестия, — самая модная!

Во что он оценивает усадьбы — этого я не знаю, так как он говорит, что для этого ему необходимы некоторые соображения, которых он при мне сделать не мог. Об всем он обещался написать к Ковалевскому.

Почему я не написал к тебе тотчас по приезде моем в Елисаветград, так это произошло оттого, что я здесь встретил человечка, обещавшегося мне подействовать на Флиорковского стороной. Я ждал результата этих хлопот, и ждал результата доброго, о чем тебе сюрпризом и хотел объявить; не вышло, однако, ничего!

Не посердись за промедление и верь искренной преданности душевно любящего тебя


Николая Новицкого.


P. S. У Варфоломия я был и на его лошадях отправился к Флиорковскому, оставив Кирилловку верстах в 40 в стороне. Из Жаботина, где живет Флиорковский, я не мог пробраться к твоим братьям по совершенной невозможности достать лошадей в рабочую пору.

Вот на всякий случай мой адрес: в Елисаветград, Николаю Дементьевичу Новицкому, генерального штаба штабс-капитану, находящемуся при кавалерийском училище.















210. М. К. ЧАЛИЙ

8 вересня 1860. Київ


Милостивый государь Тарас Григорович!


Не нахожу слов для того, чтобы выразить Вам мою искреннюю благодарность за Ваше доброе ко мне расположение, которого я своим /161/ поведением вовсе не заслужил. Я получил от Вас два подарка с Вашею надписью — книгу и картину — и до сих пор не поблагодарил Вас за память обо мне. Несмотря на такое мое окаянство, за которое следовало бы со мной раззнакомиться на веки вечные, Вы сделали еще один шаг к сближению со мною, удостоив меня своего доверия. Видно по всему, что Вы считаете меня истым малороссом, не вменив мне в преступление нашу родную заднепровскую лень — наш первородный грех, от которого так трудно избавиться нашему брату, не переезжая Днепра. Но пусть останется за нами хоть эта одна, правда, не блестящая, но резкая черта нашего родного типа, если так легко и так нещадно изглаживаются лучшие, глубоко характерные черты нашей народной психеи. ...Наши земляки эпохи возрождения (или, лучше сказать, перерождения), побывшие в петербургской школе, оставившие ветхого человека и облекшиеся в нового — для нас, провинциалов, не образец для подражания, хотя они и деятельнее нас и предприимчивее: пусть они себе суетятся и бегают навыпередки, никому же гонящу, за чинами и крестами, находя в том величайшее удовольствие; а мы в ожидании лучшей деятельности все-таки не побежим за ними и будем «собі лежать під грушею догори черева — і рука тобі лежить, і нога тобі лежить — і увесь лежиш!» Откровенно Вам скажу, мне опротивели страшно наши чиновные хохлы и наши космо[по]литы, а таких господ размножилось немало.

Получив Ваше письмо, я сообщил о Вашем благородном намерении — помочь Киевским воскресным школам — некоторым студентам, принимающим близко к сердцу дело грамотности нашего бедного люда. Разумеется, они были от Вас в восторге. По желанию их, 10 экземпляров я передам в библиотеку воскресной школы, а 40 продам почитателям Вашего таланта, которых, благодарение Богу, у нас в Киеве немало, особенно между молодежью. Таким способом я надеюсь больше выручить денег, потому что наши книгопродавцы и из этого благотворительного дела хотят извлечь барыши, принимая книги с значительною уступкою. Да что-таки долго нет их? Не переслали ли Вы их по транспорту? Но.и в таком случае пора бы им быть в Киеве.

Средства наших воскресных школ увеличиваются с каждым днем: из думы велено отпущать 150 р[ублей] в год; открыта подписка — по городу ходят листы: всякий несет свою лепту. Студенты не жалеют своих трудов и работают в течение трех часов с удивительным терпением и постоянством. Число учеников увеличивается с каждым месяцем: между ними сидят и бородачи лет за сорок. Некоторые знают наизусть стихи из Вашего «Кобзаря». Кроме двух мужских школ — на Подоле и на Новом строении, — во 2-ю гимназию собираются по воскресениям девочки: их взялись учить классные дамы соседнего пансиона m[adame] Нельговской; но эта мадам, кажется, хочет только порисоваться перед публикою своими прогрессивными тенденциями — а дела не делает. Но есть надежда, что за это дело скоро возьмутся женщины более гуманные: тогда можно ожидать истинной пользы.

Соха Вам кланяется низенько, извиняясь перед Вами в своем долгом молчании. Что-то все хандрит. Удивляется, что работа его не спорится: он хотел бы, чтобы и в 50 лет иметь столько же огня и силы, сколько имел он в 25. Наш Иван Максимович неисправим. Он все тот же, что и был по время оно, когда Вы вместе боролись с людьми и с жизнию: добрый товарищ, щира душа, гонитель неправды и подлостей, трибун народный. /162/

Жінка моя дякує Вам за пам’ять об нас.

Бувайте здорові!


Преданный Вам земляк.


8 сентября 1860 года.


Наш славный критик и беллетрист П. А. Кулиш прожил в Киеве недели две, упиваясь так называемым обожанием одной хорошенькой институтки, которой он едва было не повредил в мнении ее жениха Делинского. Все, однако ж, кончилось как следует — свадьбою

Впрочем, это между нами: жене ни гу-гу!















211. А. О. ЛАЗАРЕВСЬКА

11 вересня 1860. Гирявка


1860 г., 11 сентября. Гирявка.


Сердечно благодарю Вас, мой дорогой и добрейший сын, Тарас Григорьевич, за Ваше внимание ко мне; не знаю, чем могла я заслужить его, но я горжусь им и высоко его ценю.

Благословляю Вас чистым сердцем на предстоящую Вам новую жизнь. Желаю Вам насладиться в ней возможным на земле счастием! Желаю Вам так искренно, так чистосердечно, как я желала бы его моему родному сыну. Молю Бога, чтобы он когда-нибудь привел меня увидеть и обнять Вас с Вашей супругою в моем доме, где так еще свежа память о Вашем посещении.


Усерднейший Вам друг и маты

А. Лазаревская.















212. А. С. БАЛДІН

16 вересня 1860. Петербург


Пятница, 16 сентября.


Многоуважаемый Тарас Григорьевич!


Я вчера забыл Вам оставить свой адрес, вот он: на Панасовке в д[оме] Ладовского, а ежели там не найдете, то спросите обо мне в д[оме] Хлопова, против Острога. Я сегодня еду и буду Вас с нетерпеньем ждать в Харькове.


Готовый к услугам Вашим

А. Болдин.















213. А. М. МАРКЕВИЧ

16 вересня 1860. Петербург


Не имея решительно никого, чтобы послать за вещами Лукерьи, я полагаю лучше всего, если Вы пришлете их прямо ко мне с Федором и приедете сами, чтобы присутствовать при открытии сундука.

Завтра до 11 час[ов] я дома, а еще лучше послезавтра в воскресение между часом и тремя пополудни.


Ваш А. Маркевич.


16 сент[ября].


/163/














214. Н. М. ЗАБІЛА

18 — 19 вересня 1860. Петербург


Почтеннейший Тарас Григорьевич!


Боюсь, щоб Лукерія іще в яку-небудь историю не впутала меня. У меня нет ни одной ее и Вашей вещи, корсет же она при мне сняла и при мне понесла его в своих руках к Карташевским; другие же вещи я не знаю где, только не у меня. Скажу об этом Андр[ею] Ник[олаевичу]. Лиштвы отдам, но не знаю, что возьмут за них, работа очень трудная.


Преданная Вам

Над. Забела.


От Саши получила письмо, вона Вам низенько кланяется.















215. Н. М. ЗАБІЛА

21 вересня 1860. Петербург


Многоуважаемый Тарас Григорьевич!


Сколько я ни желала и ни старалась сделать для Вас приятное, но все старания мои остались тщетными; лиштвы Ваши никто не взялся докончить, находя, что это работа очень трудная и для того, чтоб она была хороша, нужно вышивать ее как можно отчетливее. Извещаю Вас об этом теперь же, может быть, Вы сами скорее найдете мастерицу, которая блестящим образом докончит Ваши лиштвы.


Преданная Вам

Надежда Забела.


21 сентября.


На четвертій сторінці:

Его высокоблагородию Тарасу Григорьевичу


Шевченку.

На Васильевский остров, в Академию художеств.















216. А. О. КОЗАЧКОВСЬКИЙ

6 жовтня 1860. Переяслав


6 октября 1860 р., Переяслав.


Получили ль Вы писанное, кажется, в мае мое послание, в котором я благодарил Вас за присылку Вашего «Кобзаря», неначитного, как ненаглядно прекрасное, безыскусственное произведение природы, неначитного для всякого, как глубокий, мировой анализ сердца человеческого, для щирого же сына Украины, как живая, грустно отрадная, как песня наша, картина еще небезотрадного, не вконец загинувшего нашего настоящего и славного, в одной только форме невозвратимого прошедшего; да, при всем влиянии не обошедшей и нас деморализации мы еще не прожили вконец наследия отцов наших — основных элементов, из которых сложилась и в будущем может и должна сложиться, хотя, конечно, в другой современной форме наша слава «голосна та правдива, як Господа слово». Еще раз благодарю Вас, батьку і друже /164/ мій рідний, за Ваш прекрасный подарок, дорогой для меня; кроме абсолютного его достоинства и по воспоминаниям о тех немногих петербургских и октябрьских 46-го года вечерах, которые так часто и так живо и светло припоминаются и подчас так грустно шепчут мне: «Молодеє лихо, якби ти вернулось, проміняв би долю, що маю тепер». Да, настоящее мое незавидно, оно двигается неотрадным регрессом и -бросает все одно неутешительную тень на будущее. Средства мои по мере расширения нужд суживаются. Пожар ввел меня в новые долги, в то время, когда я только что пришел было в возможность избавиться от старых.

Перемены в акцизной системе, послужившие к поощрению пьянства и обеднению народа, к обогащению откупщиков и жидов, отняли у меня до 600 р[ублей] сер[ебром] ежегодного дохода. Плохие средства имения моего, для сбережения которого я потерял служебный свой карьер, в будущем наладятся в руках брата моего, намерений которого я до сих пор не могу добиться. Жалованья получаю я 296 р. с [еребром], что делится еще на два оклада, следовательно, дотянувши 30-летний термин службы, я имею удовольствие получать 143 р. пенсии. Добавьте к этому грустное безлюдье, хоть, кажется, и прошли те времена, когда людей гнали со света. Эти обстоятельства заставляют меня бросить дом и имение и искать службы, которая могла бы сколько-нибудь обеспечить будущее существование моего семейства. Я завел переписку об этом с генерал-штаб доктором действующей армии, надеюсь на его доброе ко мне расположение. Но недавно слышал я, как о совершившемся уже факте, будто бы в каждом уезде будет 2 врача в земстве Госуд[арственных] имуществ с хорошим содержанием и выгодною пенсиею, которой прежде на этой службе, кажется, совсем, не было. Имея эту должность, мне не было бы необходимости оставлять недостроенный дом и имение, с месяца на месяц ожидающее межевания и решения крестьянского вопроса, да и подъем на новое место, при моей семейной обстановке, меня очень заботит. В Полтавской палате у меня нет знакомых, следовательно, этим путем я смело могу ожидать неудачи. Помню, что Вам хорошо знаком Лазаревский. Будьте ласкави, узнайте положение этого дела, и если оно так, хорошо, то похлопочите, чтобы мне не покидать Переяслав; я уверен в Вашей доброй ласке, хотя... что же за «хотя», Вы спросите? А. вот что: пора высказаться; последнее наше свидание оставило во мне тягостное впечатление. Обстоятельства жизни не на всех одинаково действуют: у одних они в состоянии набросить только наружный, хотя более или менее яркий оттенок, нисколько не касаясь внутренней силы характера и убеждений; у других все бьется, словно им подчиняется. Меня тяготит мысль, что я показался Вам принадлежащим к числу последних личностей. Может быть, обстоятельства, под влиянием которых мы находились, поставили нас обоих в несовершенно светлую точку зрения; может быть, это было причиною, выставившею наши отношения не похожими на прежние: во всяком случае, мне было очень грустно, и вот почему я долго не писал к Вам. Надо было высказаться, а по заказу это не делается, не писать опять грех, и вот я разразился вышереченным тощим по объему и содержанию посланием. Не судите меня, добрый друже мой! И не считайте меня личностию, которую 14 лет, со всеми их обстоятельствами, могли исковеркать; об Вас помыслить подобным образом не дозволяют ни мне и никому другому высокие обстоятельства Вашей жизни. Ваше положение высоко, но как бы оно во всех отношениях высоко ни было, Ваше простое сердце всегда будет близко тем чувствам и убе/165/ждениям, которые никогда не изменятся в глубоко щиро преданное Вам и с нетерпением ожидающем от Вас искреннего, утешительного слова


А. Козачковском.


Жинка моя и диткы низенько Вам кланяются и часто поминают усатого дядька.















217. П. О. КУЛІШ

7 жовтня 1860. Петербург


Добродію Тарасе Григоровичу!


Другий тип «Хати» вже додруковується. Ваш гостинець давно надруковано. Ще ж треба Вам знати, що цензура другого типу була не тут, а в Москві; то тут би була морока з поправками.

Всі хатні сотрудники у «Хаті» в мене рівні. Кожний аркуш (12 листків) дав чистої прибилі 60 цілкових. Вашого гостинця тільки 9 листків, та нехай іде за рівний аркуш. Посилаю 60 цілкових. Не здивуйте за малу плату. Якби розцінювати, що чого стоїть, то прийшлось би таким поетам, як Кузьменко, заплатить тілько по копійці за стих, а ми й йому, сердечному, заплатили так, як і Вам.

Вибачте, що не прислав і досі Вам грошей. Тут немалий був скрут на гроші, та, спасибі Богу, сяк-так роздобув і отсе вже розплачуюсь.


П. Куліш


1860, окт[ября] 7.















218. П. О. ЛОБКО

7 жовтня 1860. Київ


7 октября 1860. Киев


Милостивый государь

Тарас Григорьевич!


Прошу извинить меня за медленное исполнение Ваших поручений; причиною этому были отчасти, обстоятельства, от меня не зависящие.

Г. Сошенко здравствует и ходит на уроки в гимназию; ни у него, ни у Чалого я еще не был, потому что в обыкновенные дни они заняты, а в праздники до сих пор погода мешала мне выходить из квартиры. О здоровьи г. Сошенка я узнал при помощи своего родственника, ученика 2-й гимназии.

Брошюры «Голос из Юго-Западной Руси» и «Несколько слов о Юго-Западной Руси по поводу «Писем из Польши» мною куплены и будут на днях Вам высланы вместе с польскими брошюрами, какие удастся собрать. Затем примите уверение в готовности служить.


Ваш П. Лобко.

/166/











219. М. П. ФЕДОРОВ

8 жовтня 1860. Петербург


Милостивый государь

Тарас Григорьевич!


Посылаю Вам переписанные стихотворения Ваши. Продержите корректуру и, если найдете кое-что неверное — отметьте. Завтра же я зайду за ними и снова перепишу.

Чтение, по случаю отъезда Н. А. Некрасова, отлагается до субботы, 22 октября, а может быть, и раньше, как только вернется Некрасов.


Всегда готовый к услугам

Мих. Федоров.


8 октября 1860 г.















220. В. В. ТАРНОВСЬКИЙ (молодший)

10 жовтня 1860. Качанівка


Шановний мій добродію Тарас Григорович!


Перш усього поздоровляю Вас з невісткою і бажаю Вам всього лучшого у світі. Дай Боже, щоб її дружні очі доглядали любовно старість нашого славного Кобзаря.

Порученіє Ваше я вже ісполнив і написав у Київ, щоб відтіль переслали їх («Кобзарів») по Вашому назначенію. Простіть мене, ледачого, добродію, що нічого не написав Вам про те, що не шлю пам’ятників Київської комісії. Не шлю, бо у всьому Києві ані єдиного екземпляра. Мені обіщали добуть, то одержавши його, зараз Вам вишлю. Коли мій лист ще застане моїх батька і матір, то поцілуйте їх од мене укупі з тіткою моєю, а Вашою кумою.

Бувайте ж здорові, нехай з Вами діється усе добре і не забувайте до Вас щиро прихильного


Вас. Тарновського.


1860,

місяцю паздернику 10 дня,

с. Качанівка.


Часть «Кобзарів» продана, то я вишлю туди гроші.














221. К. О. ГЕН

13 жовтня 1860. Петербург


Многоуважаемый Тарас Григорьевич!


Имея в виду еще несколько подписчиков, решился я до завтра оставить подписной лист у себя. До сих пор подписка идет успешно, осталось всего 22 номера.


Всегда готовый к услугам Вашим


Констант[ин] Ген.


13 октября 1860 г.


На звороті другого аркуша:

Тарасу Григорьевичу Шевченке.

На Вас[ильевском] острове в Академию художеств,

отдать швейцару.



/167/















222. М. К. ЧАЛИЙ

16 жовтня 1860. Київ


16 октября 1860 г., Киев


Милостивый государь Тарас Григорьевич!


Рекомендую Вам будущего деятеля на поприще русского искусства г. Орловского. Желая посвятить себя исключительно живописи, он оставил нашу гимназию с целью поступить в Академию художеств. Судя по тем копиям, которые написал он в течение двух последних лет, судя по той страсти, с какою он предавался труду, забывая нередко все на свете — можно надеяться, что из него выйдет со временем замечательный художник. Он сделал три копии с хороших картин и продал их за полтораста или за двести рублей, чтобы добраться до Питера. Что с ним будет дальше, он об этом не думал. Примите же его, дорогой земляк, под свое покровительство, укажите ему дорогу, по которой он должен итти, будьте его наставником и руководителем.

Соха присоединяет и свою просьбу к моей: Орловский ему очень близок к сердцу: это плоть от плоти его, кость от костей его. Он им гордился, он ему помогал. Не писал к вам Соха потому, что у него в доме «неблагополучие», как говорят у нас в Черниговской губернии. Жинка его, как говорится, дышит на ладан: ей очень худо, так что едва ли встанет.

Получили ли Вы мое письмо?

Воскресная школа Новостроенская с сегодняшнего числа переходит в нашу гимназию; в уездном училище, где она помещалась до сих пор, ей стало тесно: дело, как видите, идет вперед, назло нашей администрации, которая как раз пятится назад.

К сожалению, сегодня мне некогда распространяться насчет разных разностей — нехай другим часом, а теперь бувайте здоровы нашему людови ко чти и ко славе!


Преданный Ваш земляк

Савва.















223. Г. І. МАРКЕЛОВА

23 жовтня 1860. Петербург


Тарас Григорьевич! Добрые люди так не делают: обещали быть ко мне — и до сих пор глаз не кажете. А я считаю Вас из добрых добрым и до сих пор еще не теряю надежды видеть Вас у меня. Если Вам не очень многого стоит, то обрадуйте, приходите в четверг вечером. Позовите и Михайлова. У нас по четвергам кое-кто собирается, а может, и никого не встретите. Это как случится.


Ваша горячая почитательница

А. Маркелова


23 октября.


/168/















224. Л. I. ПОЛУСМАКОВА

Жовтень 1860. Петербург


Послуша[й] Тара[с] твоими записками издес неихто ненужаеца у нас у суртири бумажок много.















225. М. П. ФЕДОРОВ

1 листопада 1860. Петербург


Милостивый государь Тарас Григорьевич!


Чтение может состояться на будущей неделе, во вторник или среду, но никак не позже четверга 10 ноября. Надеюсь, что Вы еще будете в Петербурге и не лишите публику удовольствия слышать Вас. Жду, во всяком случае, ответа по следующему адресу: Михаилу Павловичу Федорову, в Почтамтской, в собственном доме. Еще раз льщу себя надеждой, что Вы не покинете Петербург так скоро, и имею честь быть всегда готовым к услугам


Мих. Федоров.


Вторник, 1 ноября 1860.















226. М. П. ФЕДОРОВ

9 листопада 1860. Петербург


Милостивый государь Тарас Григорьевич!


Чтение будет непременно в пятницу, 11 ноября в 7½ часов вечера, в зале Пассажа (вход с Итальянской улицы). Надеюсь видеть Вас в этот день в зале Пассажа в 7 часов вечера, в ожидании чего имею честь быть всегда готовым к услугам


Мих. Федоров.


9 ноября 1860 г.















227. Є. П. КОВАЛЕВСЬКИЙ

10 листопада 1860. Петербург


Егор Петрович Ковалевский, свидетельствуя совершенное свое почтение милостивому Тарасу Григорьевичу, покорнейше просит пожаловать к нему в воскресение, 13-го сегб ноября, в 1 час пополудни для совещания по предмету публичных чтений.


№ 653

Ноября 10 дня, 1860 г.


Его Выс[окоблагоро]дию Т. Г. Шевченко.


Адр[ес] Е. П. Ковалевского: на Мойке, у Певческого моста,

дом Министерства иностранных дел.


/169/















228. В. С. ГНИЛОСИРОВ

Жовтень не пізніше 20 листопада 1860. Харків


Щироповажаємий пане й добродію Тарас Григорович!


Хто до кого, а ми до Вас, коханий пане, шануючи Ваше письменство і розум, кидаємось прохати поради в такім новім ділі, як діло введення нашого язика в тутешніх школах, в науку городянам нашого міста поки що. Отак як бачите: у нас, у Харкові, хлопці, пориваючись навипередки, доступили до начальства й виканючили дозволеніе огулом вчить людей письма вже в другій празниковій школі. Порадившись між собою, замість одного (якби начальника або виборного, як завели в першій школі) парубота учинила раду школи з 11 членів, а сі то людці нараяли мене списатись з Вами, а Ви скажете і яку пораду дасте, бо діло притьмом хороше, та поки й важеньке — вчить земляків по-своєму. Воно, знаєте, виступа боязко, наче соромлячись, бо ще не знає, як його привітають в світі. Люд наш ще поки мовчить, і велика праця малої купки людей, опріч, може, Вас, минала й минає його, як всякий світ істини. Скажу по щирій правді — невелика надія, щоб у Харкові доля приголубила оце нове діло. Тутешній люд чимало призабував дечого свого рідного, якось трохи окацапів — й далі й далі — овсі відцурається або загубе й останні шматки своєї самостайності: бо вже й так єлє не наскрізь пронявсь городовим чвирем, себто... Та Вам, Т[арас] Гр[игорович], нічого доказувати... Тута вся річ об тім тілько, щоб діло наклюнулось зверху (верхом дратую я тут Х[аркі]в), бо ця ініціятива не підійметься в малих укр[аїнських] городках, а тим паче в селах. Поки наші городяне не почнуть шанувати свою мову й не зв’яжуть з нею діло розумної жизні — то всує і більш для глузування турбоватимуться люде з гарячим серцем. Щиро віщую, що тепер і для Вкраїни починається переходна пора і що се діло треба віддати на людську волю і силу історії, а ця щось дуже закудлана в наше урем’я. Напростець кажу, що коли діло се не дурниця, то ніхто не зупинить його... Така смутна думка в’ялить кожного одинокого ч[олові]ка, поки він не вдариться на широкий битий шлях... Почин, добродію, виступа тихесенько в оцю Заверюху (мов чує то таємне) в далеку дорогу — благословіть же оці думи на своїм порогу... Хто щиро візьметься за грамоту, з тим можна буде читати українські книжки або й дарувати їх, хай розходяться поки по нашому сірому світові. Про оці-то книжки я зараз же лагоджусь писати й П[антелеймону] Ол[ександровичу]. Коли маєте що лишне з наських книжок, а надто і свої самостійні поетичні творення, то, будьте ласкаві, наділіть нас, чим можна буде. Нехай діло буцім само собою вирина, а то для заводу друга празн[икова] шк[ола], поки що не маючи нікотрого скарбу, не втне самотужки нічого значного, а тілько, мабуть, Граматки Золотова на 1-оє хазяйство. Просю Вас по ласці, застановіть згадувать, добродію, — будьте невсипущі й щедрі на почин — орудуйте нами, як знайдете кращим. /170/













229. КАНЦЕЛЯРІЯ ВЕЛИКОГ КНЯГИНІ ОЛЕНИ ПАВЛІВНИ

23 листопада 1860. Петербург


Господин Шевченко приглашается пожаловать в канцелярию государыни великой княгини Елены Павловны в Михайловском дворце в пятницу 25 сего ноября от 11 до 2-х часов для получения денег, следующих за купленный ея императорским высочеством портрет.


23 ноября 1860 года















230. А. І. КЛОБЕРГ

25 листопада 1860. Петербург


Извините, Тарас Григорьевич, что не могу сегодня к Вам прийти, я сильно простудилась; конечно, я виновата, что не уведомила-с Вас раньше о том, но думала вчера вечером, что буду к сегодняшнему дню здорова, надеясь поправиться к пятнице утру.


Амалия.


25-го ноября,

в пятницу, в 9 часов утром.


На першій сторінці:

Его благородию

Тарасу Григорьевичу

г-ну Шевченко.

На В[асильевском] острове,

между 2 и 4 линиями,

в Академии на 2 галерее.















231. Д. С. КАМЕНЕЦЬКИЙ

28 листопада 1860. Петербург


Шановний добродію Тарасе Григорієвичу!


Вибачайте, будьте ласкаві, що і досі не доставив Вам брошурок, що Ви казали, — усе ніколи, то за сим, то за тим.

А ось тепер посилаю із земляком-москалем, він живе у Вашій стороні, дак і взявся подати до рук Ваших сі книжечки, щоб і на Вас поглянуть, бо він, коли хочете знать, плакав щирими сльозами, як йому читали Вашого «Кобзаря», і шанує і поважає Вас за ті діла Ваші більше, ніж кого другого на світі.

Бувайте здорові!

Нехай Вам Господь помагає на все добре!

Всею душею прихильний до Вашої милості


Данило Каменецький.


28 ноября 1860


На четвертій сторінці:

Вельможному і поважному добродію

Тарасу Григорієвичу Шевченкові,

До рук подати.

Од Д. Каменецького.


/171/














232. М. К. ЧАЛИЙ

29 листопада 1860. Київ


29 ноября 1860 г.


Кажется я, пользуясь Вашим добрым расположением ко мне, начинаю уже Вам наскучать своими письмами. Но как не написать дорогому земляку при таком удобном случае? Губернский землемер Филонович, вызванный в Петербург по крестьянскому делу, просил меня познакомить его с Вами. Как отказать? Человек он порядочный, близкий мой знакомый, а главное, горячо сочувствующий интересам крестьян и, след[овательно], могущий принесть им пользу своим участием в Комитете (об улучшении быта...). Если Филонович пожелает видеть картинные галереи, то будьте так добры, уважаемый Тарас Григорыч, не откажите ему в содействии Вашем. Вы знаете, как трудно нашему брату-провинциалу видеть столичные редкости, не имея никого знакомого...

Благодарю Вас за радушный прием нашего ученика Орловского: он писал Сошенку и хвалился принятым Вами участием в судьбе его, за что Иван Максимович поручил мне сказать Вам от него великое спасибо.

Братья Яхненко и Симиренко вошли вчера ко мне с прошением о дозволении открыть им воскресную школу при заводе. Учить взялись учителя приходского училища и служащие при заводе. Там дело пойдет превосходно — за это можно ручаться. Дай Бог, чтобы пример Яхненка подействовал на окрестных землевладельцев; если не по сознанию великости этого святого дела, то хоть бы по моде, из тщеславия эти господа заводили у себя школы. Ничто не действует!


. . . . . . . . .Не хотять

Познать, розбити тьму...

I всуе Господа глаголи,

I всуе трепетна земля.


Наши киевляне (разумеется, лучшие из них) чрезвычайно заинтересованы ожидаемым к новому году подарком: я говорю про «Основу». Судя по программе, можно надеяться, что это будет весьма дельный и солидный журнал. Широкое основание задумали положить будущему изучению родного края знатоки нашей народности, которой до сих пор почти не касалась наука: да поможет им Бог да добрые люди! А наш удел — пользоваться плодами чужих трудов. Мы — люди, загнанные службою, прибитые и пришибленные однообразием обыденной, насущной работы, — мы, вложивши[е] в свой труд всю душу свою и все данные нам Богом способности. След [овательно], на наше содействие родному делу рассчитывать нечего. Мы будем только читать да похваливать. Впрочем, если только мне удастся попасть в директоры, я буду иметь возможность вложить и свою лепту в сокровищницу родного слова: чем богаты, тем и рады служить родине; но покіль сонце взійде — роса очі виїсть...

По крайней мере, перечитавши имена сотрудников редакции, я нашел между ними и такил, которые ничем особенным не заявили своей полезной деятельности и, след[овательно], ничем не лучше и нашего брата — любителя всего малороссийского; но между любителем и настоящим деятелем литературы — большая разница. Зачем же эти господа садятся не в свои сани, лезут в печать? Разве только для того, /172/ чтобы увеличить собой небольшой, тесный кружок наших литераторов? И назло, в пику москалям похвалиться многочисленностию малороссийских писателей? Но Боже мой! Много ли мы насчитаем их на самом деле? Едва ли наберется десяток... А при теперешнем направлении молодежи нашей, устремившейся более к общечеловеческому, чем к своему, родному, едва ли можно ожидать появления новых талантов. Только с освобождением крестьян, с образованием масс забьет ключом наша родная поэзия, пробившись сквозь твердую... [далі відірвано. — Ред.]

От бачите, як розходився, що й паперу нестало. А треба ще, як там кажуть, щоб воза докласти. Остается ещё один пункт, 4-й и последний — это старе ледащо Сошенко. Не сердитесь на нього! Он все собирается писать к Вам, да никак не соберется. При том же и занят три дня в гимназии, а остальные четыре малює дещо — то богів, то царів, Я советую ему оставить эти высокие предметы и обратиться к низменной нашей сфере родной; первый опыт его довольно удался: он написал с художнического листка «Сдачу рекрут» Соколова. Не говоря уже о том, что этот труд несравненно приятнее и в материальном отношении гораздо будет прибыльнее: теперь между богатыми людьми вошло в моду поощрять проявления национальности; всякий если не из любви, то из тщеславия купит хорошую копию. Но увы! У нас вовсе нет картин из малороссийского быта. Поблагодетельствуйте, добрейший Тарас Григорьевич! Собирайте все, что Вы найдете в Питере по части нашей народной живописи (напр.: «Гаданье», «Ночь на Ивана Купала», «Свидание парубка с дивчиной» и проч., что может для нас оставаться долго тайной) да и пришлите нам, а что будет стоить — сочтем.

Устарел наш Иван Максимович крепко; прежде как пойдет, бывало, на охоту или на рыбную ловлю, то не сойдешься с ним, хоть он со мною ходил в качестве михоноши; а теперь просит, чи не можна взять извозчика. Жинка его — скрипуче дерево! Вечно болеет. Ганнуся чорнявая поїхала до матері. Зачала вередовать, так її і спровадили у Звенигородку на свій хліб. Как оказалось, панна Леонтина имела сильное влияние на ее характер: ни с того ни [с] сего начала капризить.

А добра була колись дівчина!

За сим — бувайте здорові нашему люду ко чти и ко славе, а нам, грішним, к великому утешению; порадуйте нас новиною. «Утни, батьку!..»


Преданный Вам земляк

Савва.


На п’ятій сторінці вгорі дописано:

Пантелеймону Александровичу поклонітесь низенько.















233. Ф. Л. ТКАЧЕНКО

6 грудня 1860. Полтава


Щирошануємий Тарас Григорьевич!


Совість мене давно вже упрікає в тім, що не пишу, так що ж його писати, коли кирпу-чорнобривку утеряли, уже засватана тоді була, як я писав, та тільки я не знав сего. Горенько, мені здається, їй буде, бо він дідом зовсім вигляда, таки дуже похожий на витрушену калиточку, пом’яту і замазану; а вона, як сливка та, повненька була, а те/173/пер вже й здалася; ще ж і лиха не бачила, а ще ж і пекельні дні настануть. От до чого прокляті злидні людей доводять: він, бач, трошки багатенький, а вона дуже молода та зелена, а батько й мати бояться, щоб не осталась дівчиною, як перва в них дочка; одно, кажу, злидні саме більше лихо роблять, а сім’я велика, а той, як кіт на сало надививсь, та й заходивсь...

Вона інститутка; оце таку лиху годину робить та школа дівчатам, мабуть, їм там ніхто ніколи нічого не каже ні до ума, ні до серця, та й кому там діло, а тут ще треба й самим пошукати сего добра, їм аби б набрались панської пинфи дівчата та з тим і в світ, а з молодою головою, та ще з таким малим запасом всього доброго як пуститься між людей, та як спіткнеться, то так упаде, що вже б раде і піднятись, так нікуди. Мені здається, пора б уже ці школи трохи почистить, а то вони дуже зацвіли. Я й батька не оправдаю, мені здається, моя дитина хліба не переїсть. А, може, воно все буде гаразд, нехай їм Бог помагає з діточками управлятись як слід; у неї буде дочка, вони вмісті з нею учились в одній школі, так[а] велика, як і мачуха, і син, дванадцять годів уже буде, от і єсть біля кого серце прикладувати.

Треба самому, Тарас Григор’євич, сюда приїхати, скоріш найдемо, та ще треба таку, щоб був хоть один плуг, щоб було чим хліба робити.

Діти мої всі кланяються низенько і дякують за добре слово...


Щиро шануючий

Федот Ткаченко.


1860 года, декабря 6,

Полтава.


Адрес: учителю гімназії.


Там чи не приїде родич мій з Москви, скубент Березницький, дуже бажає познакомиться з тобою. Хлоп’я дуже щире до вчення і дотепне, він син рідної сестри моєї покійниці жінки.

Приїжджай, тільки весною, удобніш буде тебе приймати, бо тут давно вже збирається уся Полтава, а зимой і місця не найдемо такого, щоб усім поміститься.















234. І. М. СОШЕНКО

13 грудня 1860. Київ


Златоглавый Киев.

1860 года, 13 декабря.


Наконец и я кричу к Вам ура-ра-ра!!! Почтеннейший Тарас Григорьевич! Прежде всего прошу Вас выбачить мени за, то, что до сих пор не откликавсь до Вас, и даже своим молчанием неоднократно вызывал Вас на дружеское выражение, называя меня (старий та ще й ледащий и протч.), впрочем, сказано кстати и очень метко. Вы не поверите, какой я лентяй насчет письменных корреспонденции. Перо совсем мне не далось, Вы гораздо счастливее меня в этом отношении. Получив от Орловского письмо и узнав, что Вы живете в Академическом здании, спешу немедленно уведомить Вас о себе и вместе с тем свидетельствую Вам искренное почтение, смело надеясь, что письмо мое верно достанется в собственные Ваши руки.

Что же касается до моего существования, к сожалению, не могу чем похвалиться добрым, кроме служебных трудов. Я должен употреб/174/лять свободное от уроков время и даже дни праздничные на посторонние занятия, чтобы поддержать кое-как семейную жизнь, с утра и до вечера побиваюсь только для того, чтобы едва иметь насущный кусок хлеба и квартиру; теперь же, кроме своих домашних неприятных обстановок, еще имею и родственников, которых участь крайне огорчает меня и тем более, что не имею возможности этому горю пособить.

На днях был я в своего инспектора г-на Чалого, он благодарил Вас за письмо и велел сказать Вам, что получил повестку на посылку Вашу и только дожидает транспорта и, получивши книги, отдаст по принадлежности кому следует.

Благодарю Вас, добрейший Тарас Григорьевич, что Вы приласкали моего ученика Владимира Орловского, и впредь прошу не отказывайте ему в своих советах, пока он будет в них нуждаться; мне кажется, что с него может быть прок; поведение его еще в Киеве убеждало меня, что он имеет наклонность быть художником, в науках он хорошо приготовлен, только заставьте его и убедите, чтобы он принялся крепко за карандаш — самый фундамент живописи — а копии пускай бросит, а особенно за деньги; там есть еще один из нашей гимназии — Богданов, пусть Орловский его с Вами познакомит, может быть, и в этом найдете что-нибудь оригинальное. Помню я его, то тоже в своем роде был хорош; к Орловскому в скором времени тоже напишу, только пусть он прикажет дворнику, чтобы он почтальону указал бы его квартиру, в случае он переменит ее — квартиру.

За сим следует моя к Вам усерднейшая просьба — потрудитесь, многоуважаемый Тарас Григорьевич, уведомить меня, где бы можно и как приобресть для гимназии рисовальных образцов, а именно: начиная с голов и до целых человеческих фигур, но так, чтобы на одном и том же листе был контур и тут же тушевальный образец, если можно, то чтобы ближе подходили тушевальным манером к рисункам натурным; глазок, носов, губ, ушей мне не нужно. Это можно достать и здесь. Если отыщутся таковые, то потрудитесь, не отлагая, уведомить меня о их достоинстве, а также и цене, а я посредством гимназического начальства вышлю Вам на это деньги, сколько будет нужно, и Вы тогда вышлете модели и еще напишите, почем продается фунт итальянских карандашей, у. меня находятся охотники рисовать с гипсовых голов.

Если существует еще старик Служинский, то прошу передать мой поклон, а также и Сажину. Эта любезная галич во время оно был добрый малый, кланяйтесь и ему. Беляев еще существует и при всяком удобном случае всегда восторгается батюшкою Егоровым. Алексеев прозябает в Новгород-Северском. Васько ездил за границу и в настоящее время уже дома, только никак нельзя его видеть, все говорят — нет его дома.


С истинным уважением преданный Вам

покорный слуга И. Сошенко.


Дописка М. Т. Сошенко:

Я, хотя не имею удовольствия лично быть с Вами знакома, но мне желательно было побеседовать с Вами, почтеннейший Тарас Григорьевич, только муж мой разохотился писать, упустил меня с виду и не оставил местечка, только настолько, чтобы засвидетельствовать своеручно Вам мое почтение, что исполняя, остаюсь с истинным уважением к Вам


Мария Сошенкова.


/175/















235. М. О. МАКСИМОВИЧ

14 грудня 1860. Михайлова гора


1860 г., 14 дек[абря], Мих[айлова] Гора.


Ви зовсім забули за нас, коханий земляче Тарас Григор’євич! Вы не откликнулись даже и на мой мартовский листик, которым извещал я Вас о рождении у меня сына Олексы. Что за немилость такая? А мы с Марусею моею немало тужим об тим всякий раз, как вспоминаем Вас, а это случается нередко. Из нескольких писем, полученных мною в последнее время от некоторых знакомых, я с грустию и досадою вижу, что завелась какая-то мара, которая перехватывает, и чуть ли не в нашей Золотоноше, если не в Петербурге и Борзне, наши письма: и мои к ним, и их ко мне, особенно последние, почему и подозреваю больше на Золотоношу... Грустное утешение себе сочиняю, что и Ваше молчание к нам подходит под эту категорию. Озовитесь, пожалуйста, к нам и дайте о себе нам знать: как Вы поживаете и сподиваться ли нам [Вас] на Украйну в следующее лето?..

Наше житье-бытье такое же, как видели, кроме радостной прибавки в хлопятке нашем, которым Господь взвеселил Михайлову Гору. Вы полюбовались бы этим прекрасным младенцем. В нем весь мир мой теперь. С того дня, как мы расстались в Мошнах, я совершенный отшельник и домосед, так что и Золотоноши даже не вижу, цур ей! Ничего не писал — даже до сего месяца; ничего почти и не читал нового, не выписывая ни книг, ни журналов, ни газет, кроме «С.-Петербургских ведомостей», изредка и не вполне присылаемых от соседа моего, Вам известного брата жены моей. Вот как живу я, малограмотно! Рад душевно, что Белозерский успел устроить «Основу»: исполать ему! И помогай ему Бог!

Нынешний год унес с сего света многих для меня дорогих людей. К числу отшедших принадлежит и наш золотоношский Лукаш, которого называли Вы придурковатым, бо й справди такый був и перед смертью, что завещал библиотеку свою, в том числе и Маркевичев архив, — в раздел между наследницами, четырьмя дочками малолетними! Не стало и Маркевича: хорошо бы известить о нем в «Основе», да при том случае припечатать Ваше послание к нему, не вошедшее в «Кобзаря»:


Бандуристе, сизый орле...


Не забудьте и не оставьте без исполнения моей просьбы: собрать для меня все Ваши гравюры новые; Вы нам дали только две, а мне хочется иметь все их.

Затем бывайте здоровеньки и вдохновенны! Кланяємось Вам все трое.


М. Максимович, Марья Максимовичева, Алексей.















236. Є. П. КОВАЛЕВСЬКИЙ

16 грудня 1860. Петербург


Егор Петрович Ковалевский, свидетельствуя совершенное свое почтение милостивому государю Тарасу Григорьевичу, имеет честь ему сообщить, что чтение в пользу «Общества для пособия нуждающимся литераторам и ученым», в котором он изъявил согласие принять уча/176/стие, назначено в Пассаже, 18-го сего декабря, в воскресенье в 7½ часов вечера.


16 декабря 1860.


Его выс[окоблагоро]дию Т. Г. Шевченко.















237. М. I. СУХОМЛИНОВ

21 грудня 1860. Петербург.


Посылаю Вам, дорогой Тарас Григорьевич, портрет мого батька. Закажите рамку деревянную позолоченную и уведомьте, когда я могу прийти или прислать узнать: что она будет стоить и когда будет готова.


Ваш М. Сухомлинов.


21 дек[абря] 1860.


На четвертій сторінці:

Тарасу Григорьевичу Шевченку.















238. М. В. ОСТРОГРАДСЬКИЙ

Осінь 1860. Петербург


Чортзна коли вже готове. Як я сказав, так і було. Трохи по тім боці не зазимовав. Приходьте сьогодні обідати.


М. Остроградський












239. Н. Б. СУХАНОВА

Осінь 1860. Петербург


Приезжала сама к Вам, недобрый земляку просить Вас приехать завтра вечером, то есть в субботу, на вареники. Если не приедете, значит, окончательно забыли меня или сердитесь. Вчера послала к Вам записку, не знаю — получили Вы?


Н. Суханова


/177/















1861


240. О. С. АФАНАСЬЄВ-ЧУЖБИНСЬКИЙ

Осінь 1860 початок 1861. Петербург


Таке ніколи припало, коханий друже, що не можна одлучиться з дому. Посилаю тобі десять карбованців, а остатні принесу незабаром. Бувай здоров.


Твій А. Афанасьєв.


Прийми і книжечку на пам’ять.















241. Ф. ФІЯЛКОВСЬКИЙ

1 січня 1861. Радом


Radom, dnia 1/13 stycznia, 1861.


Kochany Tarasie!


Pamiętasz zapewne nasze pożegnanie w Nowopietrowsku, kiedyś siadał w małeńką kosowuzkę? Miłą dla mnie była ta chwila i zarazem smutną, kiedym patrząc za Tobą, w krótkiem czasie straciłem Cie z oczu; dziś pozostało mi tylko miłe o Tobie wspomnienie, a z Twojej wierzby (pod którą w wiliją mego znów wyjazdu upiłem się z poczciwym Kulichem) zerwane listki przechowywani u siebie, jakby jaki skarb drogi. — Tak, kochany Tarasie! Ta tylko jedna pozostała mi po Tobie pamiątka, bo pierwszy tom Gogola sprzedałem przy braku funduszu mego. Smutna była moja podróż do Orenburga bez funduszu — w Orenburgu przebywszy pare miesiący i zajmując się pracą Ci wiadomą, wraz z przeznaczonemi pieniędzmi, na parę pocztowych koni do miasta Radomia miałem kilka set rubli w kieszeni — na początku grudnia 1857 r. wyjechałem z Orenburga do Moskwy przez Kazań, przez Niżny przejechałem w nocy i nie wiedziałem o tem, że Ty tam jesteś, i dopiero w Moskwie dowiedziałem się od Szczepkina, gdzie się obracasz. Napisałem do Ciebie list i oddałem go na pocztę w Wiaźmie; zajadając smaczne pierniki i popijając starke, żałowałem mocno, że Ciebie tam nie było; w liście tym wskazałem Ci mój adres lecz podotąd niernam o tobie żadnej wiadomości — miło Ci zapewne będzie dowiedzieć się, co się ze mną dzieje, i jak mi się powodzi. Przyjechałem do Radomia dnia 9 lutego 1858 r. wysiadłszy z dyliżansu, zaczałem szukać moich dawnych znajomych, lecz niestały czas zatarł w ich pamięci to wszystko, co bym w ich objęciach chciał znaleźć — ruszyłem zatem w dalszą drogę ku granicy Rossyi traktem Kijowskim, szukając zapewne tylko przykrego wiatru w polu, bo to było w marcu — przejeżdżając przez Nową Aleksandryją, tam poznałem panienkę, mówiłem z nią kwadrans i pojechalem dalej, napisałem do niej list i w 9-tym naszej korespondencyi /178/ oświadczyłem się — drugi raz widziałem ją na zaręczynach, trzeci raz przy ołtarzu, i już upływa dwa lata, jak jestem żonatym, mam niewielki majątek, wróciłem na powrót do Radomia i jestem w szpitalu s-go Kazimierza intendantem czyli (смотрителем), jestem dobrze widziany, u władzy odbieram piśmienne podziękowania, a nawet i gratyfikacyją, słowem powiedziawszy, powodzi mi się dobrze.

Kulich bawił u mnie jakiś czas po powrócie z Nowopietrowska i zazdrośćił mojemu szczęśćiu, lecz powołany do wojska wrócił na Kaukaz.

Mojej żonie opowiadam o tobie, rada by Cię widzieć i pragnie żebyś z nami mieszkał. Obecnie u mnie bawi Sadowski z Orenburga — o reszcie naszych towarzyszów broni nie wiem.

Rądź zdrow, sciskam Cię serdecznie. Twój szczerze kochający Cię kolega


Felix Fijałkowski.


Oddawcę listu polecam Ci w opiekę, o ile będziesz mógl miej o niem staranie, jesto syn biednej poczciwej wdowy po urzędniku. Staraj się poznajomić go, aby mógł mieć korepetycye.


На звороті адреса:

Его благородию

Тарас[у] Григорьевичу

Шевченко.

В Императорскую Академию

художеств.

В С.-Петербурге.


Дописка В. Домарацького:

Proszono mnie, bym od pana odpowiedź odebrał i takową w moim lispie p[anu] Fijałkows[kiemu] przesłał. Proszę więć oddać list do uniwerzytetu na ręce szwajcara dla oddania Wiktorowi Domarackiemu, studentowi uniwer[zytetu].


W. D.



Переклад:


Радом, 1/13 січня, 1861.


Коханий Тарасе!


Пам’ятаєш, мабуть, наше розставання в Новопетровську, коли ти сідав у маленьку косовузку. Люба для мене була та хвилина й одночасно сумна, коли, дивлячись на тебе, в найближчому часі втратив тебе з очей; сьогодні залишився для мене тільки любий про тебе спогад, а зірване листя з твоєї верби (під якою напередодні свого виїзду я випивав з шановним Куліхом) зберігаю у себе, ніби якийсь дорогий скарб. Так, коханий Тарасе! Тільки єдина пам’ятка про тебе залишилась у мене, бо перший том Гоголя продав за браком коштів. Сумна була моя подорож до Оренбурга без коштів. В Оренбурзі, перебуваючи кілька місяців і займаючись відомою тобі роботою, разом з грішми, призначеними на пару поштових коней до міста Радома, мав у кишені кілька сот карбованців. На початку грудня 1857 р. виїхав я з Оренбурга до Москви через Казань. Через Нижній проїжджав я вночі і не знав про те, що ти там, і тільки в Москві довідався від Щепкіна, де ти перебуваєш. Написав до тебе листа і віддав його на пошті у Вязьмі. Споживаючи смачні пряники і попиваючи старку, дуже жалкував, що тебе /179/ там не було; в тому листі я вказав тобі свою адресу, але до цього часу не маю про тебе жодної звістки. Тобі, мабуть, буде приємно довідатись, що зо мною діється і як мені живеться. Приїхав я до Радома 9 лютого 1858 р. Тільки-но вийшов я з диліжанса, зразу ж почав шукати своїх давніх знайомих, але невблаганний час стер у їх пам’яті все те, що я хотів знайти в їхніх обіймах. Потім вирушив далі в дорогу до кордону Росії Київським трактом, шукаючи, мабуть, тільки прикрого вітру в полі, бо це було в березні: проїжджаючи через Нову Александрію, познайомився з панянкою, поговорив з нею чверть години і поїхав далі, написав до неї листа і в 9-му (листі) нашого листування освідчився. Другий раз бачив її на заручинах, третій раз перед вівтарем, і вже минає два роки, як я одружений. Маю невеликий маєток, повернувся назад до Радома і служу тепер в госпіталі св. Казимира інтендантом, тобто (смотрителем). Мене тут уже добре знають, від начальства одержую письмові подяки і навіть нагороди, коротше кажучи, живеться мені добре.

Куліх деякий час гостював у мене після повернення з Новопетровська і заздрив моєму щастю, але, призваний до війська, повернувся на Кавказ.

Своїй дружині часто розповідаю про тебе, вона була б рада тебе бачити і бажає, щоб ти жив з нами. Тепер у мене гостює Садовський з Оренбурга — про решту наших товаришів нічогісінько не знаю.

Бувай здоровий, обіймаю тебе сердечно. Твій щиро люблячий тебе товариш


Фелікс Фіялковський.


Подавця листа передаю під твою опіку. Наскільки зможеш, допоможи йому, це син бідної доброї вдови, дружини урядовця. Постарайся познайомити його, щоб він міг мати приватні уроки.


На звороті адреса:

Его благородию

Тарас[у] Григорьевичу

Шевченко.

В Императорскую Академию

художеств.

В С.-Петербурге.


Дописка В. Домарацького:

Мене прохали, щоб я від пана отримав відповідь і переслав її в моєму листі п[ану] Фіялковському. Прошу тому віддати лист швейцару університету для передачі Вікторові Домарацькому, студентові універ[ситету].


В. Д.















242. ДІЯЧІ КИЇВСЬКИХ НЕДІЛЬНИХ ШКІЛ

8 січня 1861. Київ


Тарас Григорьевич!


Педагогические советы киевских воскресных школ: Новостроенской, Подольской, Печерской, г-жи Нельговской и г-жи Гогоцкой выражают /180/ Вам искреннюю благодарность за присланные Вами в пользу школ 50 экземпляров «Кобзаря».


Киев,

8 января 1861 года.


Член Новостроенской воскресной школы К. Шейковский

Член Новостроенской воскресной школы А. Стоянов

Член Новостроенской воскресной школы Г. Булюбаш

—-- » —-- » —-- » —-- Горячковский

—-- » —-- » —-- » —-- П. Сорока 1-й

—-- » —-- » —-- » —-- В. Ковалевский

 —-- » —-- » —-- » —-- А. Енкуватов

 —-- » —-- » —-- » —-- П. Сорока 2-й

 —-- » —-- » —-- » —-- В. Беренштам

 —-- » —-- » —-- » —-- А. Д[енисевич]

 —-- » —-- » —-- » —-- Е. Белогруд

 —-- » —-- » —-- » —-- О. Беренштам

 —-- » —-- » —-- » —-- Г. Нейкирх

 —-- » —-- » —-- » —-- Н. Булюбаш

 —-- » —-- » —-- » —-- К. Линниченко

 —-- » —-- » —-- » —-- А. Савесков

 —-- » —-- » —-- » —-- М. Домбровский

Член Новостроенской воскр[есной] шк[олы] Константин Рубисов

Член Новостроенской воскресной школы Андрей Стефанович

Член Подольской воскресной школы Леопольд Шварц

Член Подольской воскресной школы Константин Пятницкий

Член Подольск[ой] воскр [есной] школы Н. Голубов

Член Подольской школы Михаил Еремеев

Член Подольской школы Евгений Николаевский

—-- » —-- » —-- » —-- Иван Нечипоренко

—-- » —-- » —-- » —-- Иван Голубов

Член Подольской воскр[есной] школы Антонин Самусь

Член Подольской воскр[есной] школы Яков Шмулевич

—-- » —-- » —-- » —--Павел Стефанович

Член Подольской воскр[есной] школы Ал. Гар[нич]

—-- » —-- » —-- » —-- Алексей Тулаченко-Артемовскин

—-- » —-- » —-- » —-- Васыль Сикевич

—-- » —-- » —-- » —-- Иван Незабитовский

—-- » —-- » —-- » —-- П. Завистовский

Член П[одольской] шк[олы] Илья Горонескул

Член Подольской воскр[есной] школы М. Константинович

Член Подольской воскр[есной] школы Орлов

 —-- » —-- » —-- » —-- Юзефович

Преподавательница Подольской воскресной школы Мария Лычкова Преподавательница Подольской воскресной школы Виктория Смородинова

—-- » —-- » —-- » —-- Юлия Барская

 —-- » —-- » —-- » —-- София Лычкова

 —-- » —-- » —-- » —-- Анна Печенева

Преподавательница женской школы Клеопатра Лычкова

—-- » —-- » —-- » —-- Екатерина Бутович

—-- » —-- » —-- » —-- Елизавета Лычкова

Распорядитель Подольской воскр [есной] школы Яков Лободовский

Библиотекарь Каэтан Тузилькевич /181/

Преподавательницы Фундуклеевской женской воскресной школы:

Анна Хижнякова

Екатерина Макеевская

Л. Гогоцкая

Прасковья Соловьева

А. Гогоцкая

Л. Кучинская

Л. Чехович

Н. Чалая

М. Вирская

Распорядитель М. Чернявский

Член Подольской воскресной школы Николай Константинович

—-- » —-- » —-- » —-- Феодосии Вороной

Член Печерской воскресной школы Евгений Моссаковский

Член Печерской воскресной школы Александр Лашкевич

—-- » —-- » —-- » —-- Константин Воскресенский

—-- » —-- » —-- » —-- Николай Орлов

 —-- » —-- » —-- » —-- Иван Лашкевич

Член Подольской воскресной школы Е. Мокиев

Член Новостроенской воскресной школы Г. Стрижевский















243. Д. С. КАМЕНЕЦЬКИЙ

Перша половина січня 1861. Петербург


Я чрез полчаса буду у Михаила Матвеевича. «Букварь» посылаю. Вчера никак не успел быть у М. М.


Д. Каменецкий.














244. В. М. БІЛОЗЕРСЬКИЙ

13 січня 1861. Петербург


Все мы душевно пожалели о Вашем нездоровьи, многоуважаемый Тарас Григорьевич, но не теряем надежды, что при добром желании Вы превозможете немножко себя и не лишите нас удовольствия видеть Вас посреди «основателей» как первоначальника общего дела.

Николай Иванович повторяет свое извинение, что не, успел доставить Вам книжки лично и боится, что, помешав сделать это мне, возбудил, быть может, Ваше неудовольствие (чего, впрочем, я не думаю, считая Вас выше подобных самолюбий).

Посылаю Вам две книжки; назначенную для Вас в переплете получите особо.

Верьте моей искренней и неизменной любви, уважению и преданности.


В. Белозерский.


13 января 1861.


/182/















245. В. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

19 січня 1861. Петербург


Що ти, мій голубе любий, закутавсь у своїй хатині — очей на світ не кажеш. Нездужаєш, кажуть. Завтра, може, заверну до тебе, а теперечки пані мої просять переслать тобі на ралець деяку дещицю, щоб не отощать тобі з твоїм Хведором.

До свидания, обнимаю тебя крепко и люблю.


Твой душевно

В. Лазаревский.


19. 1. 61.














246. Р. Д. ТРИЗНА

30 січня 1861. Чернігів


Виглядаю «Кобзаря» — вже і ждать остило, —

Нема його... Де ж він дівся? В лобу закрутило!

Ну скажіть же, добродію, як тут догадаться?..

Одно тільки осталося — знахаря спитаться.


Розкажіть мені, будьте ласкаві, хто се такий Василь Васильович Тарновський? Одного я знаю трохи, дак той, кажуть, і теперечки у Петембурсі, шануючи правду, придумує, як би хрещеной братії хоч трохи руки розв’язати, а оцей, що заглабав «Кобзаря» да й пари з уст не пустить, чи не син його? Де ж воно, і що воно такеє? Чи нахудоби [?] де живе, чи грамоти доходить?

Настрочіть сьому Тарновському, щоб він знав, кому і скільки прислать книжок, або скажіть мені, де найти його.

З букварем був я у Філарета: «Треба, каже, наперед отдать у консисторію, як вона посудить». — «Да вже, кажу, владика Ісидор судив і кріпко дякував». — «Я сам, каже, поважаю Тараса Григоровича, да порядка минуть не можна». Да тут і почав гомоніть і о синодальнім букварі, що обіцяли вислать йому 24 тисячі, а вислали тільки 500, и о заведении при своем монастыре типографии, щоб уже друкувать там отії синодальнії букварі і продавать пастві, — так що, як не поверни, а ждать од його — нічого не діждешся. Директор тож щось мнеться, складує на округ і каже, що букварів мало в училища требується. З управляющим П. Г. И. ще не потолкував, бо його не було в городі. От і вся недовга.

Не тільки світа, що в окні, і без моцних панів найдуться добрі люди і розберуть: що кому вадить — кого борщем годувать, а кого щами-с.

У квитанції написано один пуд букварів. Скілько ж їх там буде? Я тільки получу — зараз до ладу одпишу. А що не писав довго, то була притча: раз те, що з дня на день ждав «Кобзаря», а друге, що захворав кріпко і тільки другий день піднявся на ноги, а ноги то і болять од нудного сидіння, — да і Ви, кажуть, мій милостивий добродію, частенько жалієтесь. /183/

Будьте ласкаві, не піддавайтесь, і да хранить Вас праведний на діло добра і правди.

Нехай буде усе добре!


Роман Тризна.


30 января 1861 року,

Чернигов.


Я сказав Філарету, что Ви по весні будете у Чернігові, і він кріпко хоче познакомиться з Вами.















247. В. В. ТОЛБІН

5 лютого 1861. Петербург


5 февраля 1861 года.


Милейший мой пан и господин

Тарас Григорьевич! Многоуважаемый!


Уповаю, что Ваше драгоценное здоровье поправилось, прошу Вас прибыть в фотографию Александровского (против Казанского собора) для присоединения Вашего портрета к галерее русских литераторов.

Сняты уже: Гончаров, Писемский, Панаев, Майков, Полонский, Щербина (Н. Ф.), Розенгейм, Курочкин, Бруни, Айвазовский, Толбин.

Обратитесь с следующими краткими словами: по приглашению Толбина в галерею русских литераторов — Тарас Григорьевич Шевченко, и дело сделано, и Вы еще получите 12 карточек.


Целую Вас В. Толбин.


Збоку дописано:


P. S. Вы имеете право также взять по карточке всех литераторов.

Можете прибыть, когда угодно и в какой угодно день — только до двух часов по полудни, а то будет темно.


На звороті:

Его высокоблагородию

Тарасу Григорьевичу Шевченко.

На Васил[ьевском] острове,

в главном здании Академии художеств,

рядом с церковью.

Нужное.















248. ПОЛТАВСЬКА ГРОМАДА

25 лютого 1861. Полтава


Петербург,

Академия художеств, Тарасу Шевченко


Батьку, полтавці поздравляють любого Кобзаря з іменинами і просять: «Утни, батьку, орле сизий».


Полтавська громада.


/184/













249. М. О. МАРКОВИЧ

8 березня 1861. Рим


Мій дуже дорогий Тарас Григорович! Чую, що Ви усе нездужаєте та болієте, а сама вже своїм розумом доходжу, як то Ви не бережете себе і які сердиті тепер. Оце добрі люди скажуть: «Тарас Григорович! Може, Ви шапку надінете — вітер!» — А Ви зараз і кирею з себе скидаєте. — «Тарас Григорович, треба вікно зачинити — холодно...» — А Ви хутенько до дверей: нехай настеж і стоять. А самі Ви тілько одно слово вимовляєте: «Одчепіться», — да дивитесь тілько у лівий куток. Я все те добре знаю, та не вбоюся, а говорю Вам і прошу Вас дуже: бережіте себе. Чи таких, як Ви, в мене поле засіяно?..

Їздили Ви на Україну, були Вам там пригоди, писали мені. Коли-то побачимось? Буду дожидати. Я тепер пишу до Вас з Рима; коли б же Вас сюди заніс який човничок, щоб Ви не од людей почули, а на свої очі побачили, які тут руїни, дерева, квіти, а народ який, а яке тепло, яке сонце! Я була в Колізеї на самому вишку, на окні сиділа, а як звідти зійшла, то й сама не знаю. Була в Ватікані — коли б же Ви були там, Тарас Григорович. У мене є для Вас фотографія, та як її Вам передати? Я тут і роботаю, і вчуся, і гуляю. Ви напишіть мені словечко, коли час буде. Ви забули чи ні, що Ви названий батько? Коли взяли ім’я, то взяли й біду батьківську: тепер думайте і не забувайте.

Прощавайте. Бережіть же себе, прошу Вас дуже.


Щиро до Вас прихильна М. М[аркович].















250. НЕВІДОМІ

Початок березня. 1861


Гей, степи безкраї, гори, туманом повиті, могили високі, байраки глибокі, годі вам сумувати!.. Не будете ви більше одкликатись на сльози і жалібні пісні своїх синів; загуркотить, мов грім, голосна і вольна пісня, вирвуться з душі високі думки і вітром буйним пронесуться від краю до краю... стрепенуться від радості сини України... Кобзарю дивний! Будь здоров і щаслив на многі літа, хай доля шанує тихий супокой твоєї душі, щоб струни твоєї ліри голосно дзвеніли на втіху й науку рідним дітям України. День твого янгола зійшовсь з великою годиною волі народної сім’ї... Настане час, що й вони, бідні, дізнаються грамоти, що й їх душі освітяться й од темного сну прокинуться; зашумотять крила розуму й полетять за хмару високі думки народні...


/185/











Попередня     Головна     Наступна             Коментарі


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.