Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — С. 218-238.]

Попередня     Головна     Наступна             Листи





Коментарі до листів 1845-1848 рр.


1845





34. КАНЦЕЛЯРІЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО, ПОЛТАВСЬКОГО І ХАРКІВСЬКОГО ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА

17 січня 1845. Харків


Подається за відпуском. ДМШ. А — 58. Спр. 171/4088. — Арк. 14.

На документі напис: «С препровождением 3 руб. серебром».

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 44, за машинописною копією, що зберігається в ІЛ (Ф. 1. № 450).

Дата в документі: «17 января, 1845 года, № 38, г. Харьков».















35. В. М. РЄПНІНА

Між 10 січня 22 лютого 1845. Яготин


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 297.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 167 — 168, з пропусками і незначними відступами від автографа.

Автограф датований частково: друга половина листа означена датою: «22 февр[аля]». Помилково написане прізвище «Бабаніна» виправляється на «Балабіна».

Датується приблизно за змістом листа: близько 10 січня — 22 лютого 1845 р.

Відповідь на невідомий лист Шевченка.


...с дороги в Прилуку, куда мы повезли священные останки его, т. е. в Густынский монастырь. — Про відвідання Густинського монастиря і церкви, де був похований князь М. Г. Рєпнін, у жовтні-листопаді 1845 р. Шевченко писав у повісті «Музикант»: «Я... по поручению Киевской археографической комиссии, посетил эти полуразвалины и... узнал, что монастырь воздвигнут... в 1664 г. ...нарисовавши, как умел, главные, или святые, ворота, да церковь о пяти главах Петра и Павла, да еще трапезу и церковь, где погребен вечныя памяти достойный князь Николай Григорьевич Репнин, да еще уцелевший циклопический братский очаг... я на другой день хотел было оставить Прилуки...» (т. 3, с. 131). За малюнками, зробленими в с. Густині (село Пирятинського повіту Полтавської губернії, тепер — Прилуцького району Чернігівської області), Шевченко створив три акварелі: «В Густині. Церква Петра і Павла», «В Густині. Трапезна церква», «Брама в Густині. Церква св. Миколая».

...а я с Глафирой и братом... да еще с несколькими друзьями... — Тобто з Г. І. Дунін-Борковською та В. М. Рєпніним. Серед тих, хто проводив князя М. Г. Рєпніна «в последнее его жилище», був і Г. П. Галаган. Він залишив про це запис у своему щоденнику (див.: Киевская старина. — 1889. — № 11. — С. 229 — 230).

Деньги Вы получите от Степана Васильевича Василевского... — Особа не відома.

...получила также «Украину» есть у меня Ваших денег 105 ассиг[нациями] и 30 руб[лей] сереб[ром]... — Йдеться про видання «Живописной Украины» і гроші, що В. Рєпніна зібрала від передплатників цього видання.

Сколько я могла понять вашу «Хустину»... — Вірш Шевченка «У неділю не гуляла...»; був поширений на Полтавщині в списках з 1844 р.

...моей невестки... — Є. П. Рєпніної (дівоче прізвище — Балабіна).















36. В. М. РЄПНІНА

6 березня 1845. Яготин


Подаєтьря за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 298.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 168 (публікація М. Чалого), з окремими відмінами від автографа: наприклад, замість «ни словечка» — «ни слова», замість «Преданная Вам душою Варвара Репнина» — «В. Р.»

Дата в автографі: «6-го марта 1845-го года, Яготин».


Я надеюсь, что Вы получили мое письмо... — Йдеться про лист від 10 січня — 22 лютого 1845 р.


/219/















37. В. М. РЄПНІНА

20 березня 1845. Яготин


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 77. № 124. Арк. 127.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — №2. — С. 168 — 169 (пкблікація М. К. Чалого), з незначними відмінами від автографа.

Дата в автографі: «20 марта 1845, Яготин».


Я не понимаю Вашего молчания... — Причина Шевченкового мовчання залишається нез’ясованою. В цей час він, мабуть, збирався на Україну, і вже 25 березня виїхав з Петербурга. По дорозі в с. Мар’їнське Миргородського повіту, куди Шевченко їхав разом із О. А. Лук’яновичем, йому, очевидно, не вдалося заїхати до Рєпніних, але в жовтні-листопаді поет знову побував на Полтавщині і, звичайно, якісь зв’язки з В. М. Рєпніною підтримував (про це можна судити з листа В. Рєпніної від 9 грудня 1845 р.). Жодного листа Шевченка до В. Рєпніної за 1845 р. не збереглося.















38. Я. Г. КУХАРЕНКО

25 травня 1845. Станиця Уманська


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 1. № 35.

На звороті листа записаний рукою Шевченка чорновий варіант 149-го псалма, датований «20 дека[бря]».

Вперше надруковано: Україна. — 1925. — № 1/2. — С. 73 — 74 (публікація М. Новицького).

Дата в автографі: «Стан[иця] Уманська. 25 мая 1845 года».

Відповідь на лист Шевченка від 23 березня 1845 р. з Петербурга.


Із Таганрога дві дороги... — Це відповідь на запитання Шевченка у згаданому листі: «Буду літом у Таганрозі, то будь ласкав, напиши до мене, як там шлях найти до твого гнізда». Таганрог — портове місто на північно-східному березі Таганрозької затоки Азовського моря (тепер місто обласного підпорядкування Ростовської області Російської Федерації).

...нашу Вкраїну. — Йдеться про колишню Кубанську область, заселену вихідцями з України, запорозькими козаками, через деякий час після зруйнування Запорозької Січі. Тепер це територія Краснодарського краю Російської Федерації.

...перша... на Єйську косу... — Єйськ — портове місто на березі Азовського моря (тепер Краснодарський край).

...як я вже писав тобі... — Цей лист не зберігся. Як видно із згаданого Шевченкового листа, він не одержав його.

...друга на Ростов і Кущовку... — Йдеться про теперішнє місто Ростов-на-Дону, обласний центр Російської Федерації. Кущівка — станиця Кущовська Краснодарського краю.

...курінний отаман Моргун... — Особа не відома.

...питай пана Літевського... — Літевський Петро Іванович служив у Кубанському козачому війську.

Уманська — станиця Кубанської області, де знаходився штаб Уманського полкового округу.

Таганрозька трупа грає мій «Побит». — Яка саме трупа в Таганрозі ставила п’єсу Я. Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані між 1794 і 1796 роками» — невідомо. Про оцінку Шевченком цієї п’єси див. коментар до листа Я. Кухаренка від 2 листопада 1844 р.

Приїзди, будь ласкав... — Шевченкові не вдалось здійснити цю поїздку.

...подивитись на тих потомків, котрі два віки різались з ляхами, а третій з черкесами. — Йдеться про кубанських козаків, потомків запорожців, що у XVII ст. боролися проти польської експансії на Україну, а після переселення на Кубань стали сусідами кавказьких народів, яких тут названо черкесами. Конфлікти з черкесами були зумовлені агресивною щодо кавказьких народів політикою Російського самодержавства. Кубанські козаки входили до Чорноморського козацького війська, що було підпорядковано командуванню російської армії.

Слова Я. Кухаренка «два віки різались з ляхами...» явно перегукуються з Шевченковим «За що ж боролись ми з ляхами? // За що ж ми різались з ордами?» з вірша «Чигрине, Чигрине...», написаного 19 лютого 1844 р. Чи був знайомий Я. Кухаренко із цим твором? Чи, може, цей вислів щодо козацтва був обом добре знайомий із часу їх зустрічей і розмов в Петербурзі у 1840 р. /220/













39. КАНЦЕЛЯРІЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО, ПОЛТАВСЬКОГО І ХАРКІВСЬКОГО ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА

8 вересня 1845. Харків


Подається за оригіналом: ДМШ. А — 58. Спр. 171/4088. Арк. 44 — 44 зворот.

На документі написи: «С препровождением денег» та «по ненахождении г. Шевченка в С.-Петербурге возвращено обратно в Харьков».

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 46.

Дата в оригіналі: «Сентября 8-го дня 1845 года. № 805, Харьков».

Шевченко виїхав із Петербурга 23 березня 1845 р. і з того часу був на Україні. Намагаючись з’ясувати місце перебування Шевченка, С. Ф. Танський 26 квітня 1846 р. написав лист «В канцелярию Императорской Академии художеств». Очевидно, ці листи потрапили до Шевченка лише в листопаді 1846 р., бо 13 листопада датований лист Шевченка в канцелярію Чернігівського, Полтавського і Харківського генерал-губернатора, в якому він повідомив, куди адресувати замовлення на одержання естампів «Живописной Украины».















40. І. В. ГУДОВСЬКИЙ

22 вересня 1845. Петербург


Подається за публікацією: Україна. — 1925. — № 1/2. — С. 83 — 84 (публікація М. М. Новицького), де лист надруковано за автографом, нині не відомим.

Дата в автографі, як її відтворено в журналі «Україна»: «Санкт-Петербу[рг]. 1845-го сент[ября] 22».

Відповідь на лист Шевченка (нині не відомий), написаний, ймовірно, в першій половині вересня 1845 р., адресований І. Гудовському і М. Карпові.


Гудовський Іван Васильович (? — 1860) — художник-портретист, фотограф. Навчався в Академії мистецтв з 1844 по 1849 рр. Тут познайомився з Шевченком, певний час жив з ним на одній квартирі в буд. Бема на 2-й лінії Васильєвського острова (тепер 2-а лінія, буд. № 3). Шевченко, виїхавши 1845 р. на Україну, доручив І. Гудовському організацію друкування естампів «Живописной Украины» та розсилання їх замовникам.

...отдав Служинському 35 руб. 60 коп..., а печатать ему ніколи... — Слуджинський Франц Йосипович, гравер, 1837 р. закінчив Академію мистецтв. Займався друкуванням тиражу офортів першого випуску «Живописной Украины».

Долгов Єгор Микитович (1800 або 1797 — 1847) — гравер, майстер Печатної палати Академії мистецтв (з 1824 р.).

Посилаю Вам «Дівчину» і кар[тину] Рембранта... — Про які тут картини йдеться, з’ясувати не вдалося.

Карно — М. М. Карпо.

Єзучевський Василь Йосипович (1805 — ?) — чиновник, походив із сім’ї дрібних поміщиків на Чернігівщині. Шевченко познайомився з ним у 40-х роках. В. Єзучевський підтримував поета у засланні.

Галуза — Галузевський Василь Федорович (1802 — 1852), чиновник міністерства державних маєтків, родич В. Й. Єзучевського (їхні дружини були сестрами). Разом із В. Й. Єзучевським допомагав Шевченкові реалізовувати його малярські твори.

Картина ще не розіграна... — Йдеться, очевидно, про картину Шевченка «Селянська родина», написану олійними фарбами 1843 р. У листі до Шевченка від 17 січня 1857 р. М. М. Лазаревський писав: «Картина твоя, что ты сделал когда-то для Езучевского, досталась мне в лотерею». 22 квітня 1857 р. Шевченко відповів М. М. Лазаревському: «Яка там моя картина була у Єзучевського, ей-богу, не знаю». У коментарі до картини «Селянська родина» (т. 7, кн. 1. — С. 29 — 30) читаемо: «Оскільки відомо, що крім. «Селянської родини», у М. М. Лазаревського інших олійних картин Шевченка не було, є підстави вважати, що в рецензії (див.: Киевская старина. — 1893. — Июнь. — С. 535. — Ред.) йдеться про картину «Селянська родина».

Спасибі Вам, що не забули побачиться з моєю матусею і сестричкою. — П. Жур так коментував ці рядки: «У першій половині серпня з Лубен через Пирятин поштовим шляхом поет виїхав до Переяслава. Очевидно, саме в цей час, проїжджаючи через Пирятин, він провідав матір і сестру Івана Васильовича Гудовського» (Жур. П. Дума про Огонь. — С. 113).

Хіврич. — особа не відома.

Попов. — особа не відома.

...одійшов до Кунілакіса... — Прізвище Кунілакіса Миколи (1827 — ?) фігурує в екзаменаційних списках учнів натурного класу Академії мистецтв за 1844 р. У цьому ж списку є і Шевченко (див.: Тарас Шевченко : Документи та матеріали до біографії. — С. 47).


/222/















41. М. М. КАРПО

22 вересня 1845. Петербург


Подається за публікацією: Україна. — 1925. — № 1/2. — С. 84 (публікація М. Новицького), де надруковано за автографом, нині не відомим.

Датується на основі дати на початку листа І. В. Гудовського до Шевченка від 22 вересня 1845 р. (листи І. Гудовського і М. Карпа, як видно з їх змісту, написані одночасно).

Відповідь на лист Шевченка (нині не відомий), написаний, ймовірно, в першій половині вересня 1845 р. і адресований І. Гудовському та М. Карпові.


Карпо Михайло Мартинович (1827 — ?) — український художник. 1851 р. закінчив Академію мистецтв. У 1844 — 1845 рр. жив разом із Шевченком на одній квартирі «в будинку Бема на Васильєвському острові, на 1-й лінії» (Ковальов В. В. Спогади про Т. Г. Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка. — С. 85).

Матвеєв Володимир Максимович (1814 — ?) — художник, разом із Шевченком вчився в Академії мистецтв. Його прізвище зустрічається в екзаменаційних списках учнів натурного класу Академії мистецтв за 1842 — 1844 рр. (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 40, 41, 56).

Як будете у Харкові... — Харків Шевченко не відвідав.

Дудирєв — особа не відома.















42. В. М. РЄПНІНА

9 грудня 1845. Яготин


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 1. № 7.

Вперше надруковано неповний текст: Киевская старина. — 1893. — № 3. — С. 463; повний текст: Україна — 1925. — № 1 — 2. — С. 74 (публікація М. Новицького), де подано за автографом, нині не відомим.

Дата в автографі, як її відтворено в журналі «Україна»: «9-го декабр[я] 1845 года».

Відповідь на невідомий лист Шевченка, посланий, очевидно, з с. В’юнище, де Шевченко перебував з 4 грудня 1845 р. по 22 грудня включно, бо вже 25 грудня Шевченко був у Переяславі (про що свідчить хронологія його творів).

...посылка моя... — Свій лист та два номери журналу «Отечественные записки» В. М. Рєпніна, очевидно, переслала через посланця, який прийшов до Яготина від Шевченка з В’юнищ (див.: Жур. П. Дума про Огонь. — С. 176).

«Отечественные записки» — російський науково-літературний і політичний журнал; виходив у 1839 — 1884 рр. у Петербурзі. В «Отечественных записках» друкувалися позитивні рецензії на «Кобзар» Шевченка (1840. — № 5), на окремі видання поеми «Гайдамаки» (1842. — №5), «Тризни» (1844. — №6), «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» (1844. — № 9 — 10). Тут вміщувалися відгуки на українські альманахи «Ластівка», «Сніп». «Молодик», твори Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Вовчок. Шевченко читав деякі номери «Отечественных записок» і на засланні, про що свідчить його лист до А. Толстої від 22 квітня 1856 р., де серед видань, які поетові хотілося б прочитати, він назвав і цей журнал. В «Отечественных записках» Шевченко мав намір надрукувати свої повісті «Княгиня», «Варнак» і першу частину повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». 1860 р. журнал опублікував рецензію М. Костомарова (без підпису) на «Кобзар» 1860 р. Ряд інших матеріалів про життя і творчість Шевченка було надруковано вже після смерті поета.

...краски Вам какие... — У листах до Шевченка від 22 лютого та 6 березня 1845 р. В. Рєпніна доручала йому купити фарби для Глафіри Псьол. На час написання листа, посланого з с. В’юнище, Шевченко, за свідченням А. О. Козачковського, «запропонував мені намалювати мій портрет; замість цього я просив намалювати мені його портрет. Він узявся за роботу і закінчив її, залишалася незначна обробка, тому ідучи в Яготин до князя Рєпніна, він узяв портрет, пообіцявши мені незабаром надіслати його...» (Спогади про Тараса Шевченка — С. 77 — 78). Очевидно, для роботи над. цим портретом Шевченко просив фарби, які могли бути у Глафіри Псьол.

...жених ее Вам знаком, это Петр Дмитриевич Дунин-Борковский... — В. М. Рєпніна згадувала П. Д. Дунін-Борковського у листу до Шевченка від 20 грудня 1844 р. серед тих, з ким вона радила б Шевченкові підтримувати дружні стосунки.

Жаль очень, что Вы так легкомысленно отказались от доброго дела для родных Ваших.. — Мабуть, поет розповів В. Рєпніній про свої справи з виданням «Живописной Украины», випуск якого в 1845 р., головно з причини нестачі грошей, він мусив /223/ припинити. Видання не принесло сподіваних коштів, на які Шевченко збирався викупити своїх рідних із кріпацької неволі.

Но то хорошо, что у Вас есть занятие... — Шевченко, очевидно, повідомив, В. М. Рєпніну, що його постійною роботою буде служба в Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів у Києві.















1846




43. В. Г. ШЕВЧЕНКО

5 липня 1846. Кирилівка


Подається за публікацією у виданні: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 239 — 240, де надруковано за автографом, нині не відомим.

Вперше опубліковано: Киевская старина. — 1904. — № 2. — С. 61 — 63, з помилковою датою — 5 липня 1840 р.

Дата в копії листа: «5 іюля 1846. Кирилівка».


Шевченко Варфоломій Григорович (1821 — 1892) — троюрідний брат і свояк Тараса Шевченка (брат поета Йосип був одружений з сестрою В. Шевченка — Мотрею). Викупившись із кріпацтва, служив у конторах по управлінню поміщицькими маєтками. 1859 р. був управителем маєтку князя П. П. Лопухіна в м. Корсуні. Його зв’язки з поетом встановились не раніше 1837 р., коли Шевченко почав листуватися з братом Микитою, а Микита, не знаючи грамоти, просив Варфоломія відписувати за нього (див.: Спогади про Тараса Шевченка. — С. 27). 1859 р. Шевченко певний час гостював у В. Шевченка у Корсуні. Про зустрічі із Шевченком у 1844, 1845 та 1859 рр. В. Шевченко писав у «Споминках про Тараса Григоровича Шевченка» (Там само. — С. 26 — 35).

Особливо активне листування між Шевченком і В. Шевченком припадає на останні роки життя поета. Після його смерті В. Г. Шевченко доглядав за могилою.

Біла Церква — місто Київської губернії (тепер райцентр Київської області). Шевченко бував тут неодноразово: по дорозі в Кирилівку (1843) та Кам’янець-Подільський (1846). Біла Церква згадується в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

...як я почув, що Вам щось там сказано не пускать меж люди писання якогось, що колюче, то аж затрусився... — Які чутки так занепокоїли В. Шевченка — невідомо. Очевидно, це були якісь загальні розмови про твори Шевченка 1843 — 1845 рр., що поширювалися у списках і викликали не тільки захоплення, а й часом острах. Зі спогадів В. Шевченка відомо, що він знав деякі твори Шевченка, прочитав поему «Гайдамаки», після чого «написав до Тараса, радячи йому не виступати з такими творами» (див.: Спогади про Тараса Шевченка. — С. 28). Пізніше, у вересні 1845 р., коли поет гостював у Кирилівці, він читав В. Г. Шевченкові «Кавказ» («За горами гори, хмарою повиті»). «Я слухав, притаївши дух, — згадував В. Шевченко, — волосся у мене піднялося дибом. Я став радити йому, щоб не дуже «заходив він у хмари» (Там само. — С. 28).

Кирилівка — село Звенигородського повіту Київської губернії (тепер село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області).

Вільшана — містечко Звенигородського повіту Київської губернії (тепер селище міського типу Городищенського району Черкаської області). Шевченко служив там козачком у П. Енгельгардта. Поет згадує Вільшану у своїх примітках до поеми «Гайдамаки» та в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Лисянка — містечко Звенигородського повіту Київської губернії (тепер райцентр Черкаської області). В «Автобіографії» Шевченко писав, що «бежал в местечко Лысянку, где и нашел себе учителя живописи», від якого «на четвертый день бежал» (т. 5). Про Лисянку як один з центрів Коліївщини Шевченко писав у поемі і «Гайдамаки» (розділ «Бенкет у Лисянці»); неодноразово згадано Лисянку і в повісті «Прогулка з удовольствием и не без морали».

Про Ваші «Гайдамаки» я частенько читаю. — Це, очевидно, слід розуміти як повідомлення, що він читає поему «Гайдамаки». Шевченко «напечатавши вперше... переслав мені їх, надписавши: «Братові Варфоломею Шевченку на завічну знаємість» (див.: Спогади про Тараса Шевченка. — С. 28).

Як діждем контрактів... надіюсь буть в Києві... — Йдеться про контрактові ярмарки, що відбувалися у Києві щороку між 5 і 25 лютого. На цих ярмарках укладалися торговельні угоди (контракти).


/224/













44. П. О. КУЛІШ

25 липня 1846. Петербург


Подається за публікацією: Україна. — 1925. — № 1/2. — С. 80 — 83.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 305 — 310, без зазначення дати, з окремими помилками.

Дата, зазначена в публікації, за якою подається лист: «Року 1846, іюля 25 дня. З С.-Петербурга».


Перечитывая несколько раз... Вашего «Кобзаря» и «Гайдамаки»... — Йдеться про видання «Кобзарь» (Спб., 1840) та «Гайдамаки»: Поэма Т. Шевченка» (Спб., 1841).

В послании «До Основ’яненка» нужно исправить на стр. 92 стих «На степі козачій». К рифме плаче придется и украинский род: на степу козачім. — У виданні «Кобзаря» 1860 р. Шевченко врахував цю пропозицію П. Куліша.

Головатий Антон Андрійович (? — 1797) — запорозький полковий старшина, пізніше військовий суддя Чорноморського війська. Інтерес до цієї постаті виник у Шевченка під впливом нарису Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Головатый (Материал для истории Малороссии)», де образ Головатого романтизована (Отечественные записки. — 1839. — № 10. — С. 1 — 29). Тоді ж, 1839 р., поет написав вірш «До Основ’яненка».

...Вы превозносите Головатого... Не лучше ли напечатать: Наша пісня, наша дума Не вмре, не загине... — У «Кобзарі» 1840 р. і в «Чигиринському Кобзарі і Гайдамаках» 1844 р. ці рядки звучали: «Наш завзятий Головатий Не вмре, не загине». У виданні «Кобзаря» 1860 р. Шевченко, враховуючи пораду П. Куліша, зняв ім’я Головатого і, переставивши порядок слів у першому рядку, написав: «Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине...». Ці ж рядки у рукописній збірці «Поезія Т. Шевченка. Том первий», що була підготовлена Шевченком до друку на початку 1859 р., мали такий вигляд: «Наша дума, славослови, Не вмре, не загине».

Шекспір Уїльям (1564 — 1616) — англійський поет і драматург. П. Куліш переклав 13 п’єс В. Шекспіра, які у 1882 — 1902 рр. були видані у Львові під редакцією І. Франка.

...во время моего пребывания за границею... — П. Куліш тоді вже готувався до поїздки за кордон. Остаточне рішення комітету міністрів: «Отправить Кулиша для изучения славянских наречий в Пруссию, Саксонию и Австрию, на два с половиной года...» (Шенрок В. П. А. Кулиш. — С. 24), прийняте 1 і 15 жовтня 1846 р. Ця поїздка була перервана арештом П. Куліша у Варшаві у зв’язку з Кирило-Мефодіївською справою.

Николай Иванович — очевидно, М. І. Костомаров.















45. ПРАВИТЕЛЬ КАНЦЕЛЯРІЇ КИЇВСЬКОГО, ПОДІЛЬСЬКОГО І ВОЛИНСЬКОГО ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА

3 вересня 1846. Київ


Подається за відпуском: ДМШ. А — 53. Арк. 9 — 9 зворот. (Дело Киевской временной комиссии по разбору древних актов. 1845 г.).

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1894. — № 2. — С. 235.

Дата в документі за № 6651: «3 сентября 1846».

Рапорт на ім’я київського, подільського і волинського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова про витрачені гроші під час подорожі в Полтавську губернію Шевченко подав 20 вересня 1846 р. (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 77 — 78).

...выдано Вам из канцелярии г. генерал-губернатора... — «Подорожную и примерно на прогоны сто пятьдесят рублей серебром при расходной тетради...», як видно з Шевченкової розписки, він одержав 28 листопада 1845 р.

для некоторых разысканий в Полтавской губернии... — Як співробітник Тимчасової комісії для розгляду, давніх актів у Києві Шевченко побував на Полтавщині у Переяславі, Лубнах, Хоролі, Миргороді (див. «Археологічні нотатки», т. 5).















46. КАНЦЕЛЯРІЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО, ПОЛТАВСЬКОГО І ХАРКІВСЬКОГО ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА

7 вересня 1846. Харків


Подається за відпуском: ДМШ. А — 58. Спр. 171/4088. Арк. 52.

Вперше надруковано: Т. Г. Шевченко в документах і Матеріалах. — К., 1956. — С. 80. /225/

Дата в документі за № 998: «7 сентября 1846 г.».

Відповідь Шевченка на цей лист датована 13 листопада 1846 р.


...куда следует адресовать к Вам деньги... — У листі-відповіді Шевченко повідомляв: «...адресовать требования на издаваемые мною эстампы под названием «Живописная Украина» в город Киев, в Киевскую археографическую комиссию на мое имя...».















47. Д. Г. БІБІКОВ

21 вересня 1846. Київ


Подається за відпуском: ДМШ. А — 53. Арк. 20, 47 (Дело Киевской временной комиссии по разбору древних актов. 1845 год. — С. 90 — 92).

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1894. — №2; — С. 239 — 240.

Дата в документі за № 7247: «21 сентября 1846».


Бібіков Дмитро Гаврилович (1792 — 1870) — київський військовий губернатор, київський, подільський і волинський генерал-губернатор у 1837 — 1852 рр. Д. Г. Бібікову адміністративно була підпорядкована Тимчасова комісія для розгляду давніх актів у Києві, де працював Шевченко. У поемі «Юродивий» (1857) Шевченко так писав про нього: «Капрал Гаврилович Безрукий Та унтер п’яний Долгорукий Украйну правили. Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра. А надто стрижений Гаврилич...» (т. 2, с 230).

Д. Г. Бібіков брав участь у розгромі Кирило-Мефодіївського товариства.

Г[осподину] сотруднику Временной комиссии для разбора древних актов Шевченке. — Офіційно співробітником Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві Шевченко став 10 грудня 1845 р., коли Комісія звернулася до «киевского воєнного, подольского и волынского генерал-губернатора о приглашении... художника Академии Тараса Шевченка в звание сотрудника Комиссии для снимков с предметных памятников». На цьому документі є резолюція: «Согласен. Д. Г. Бибиков» (див.: Тарас Шевченко : Документи та матеріали до біографії. — С. 72).

Київська археографічна комісія, як її скорочено називали, була науковою установою, створеною 1843 р. при канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора для збирання і видання історичних документів. В роботі Комісії брали участь відомі вчені — М. Владимирський-Буданов, М. Довнар-Запольський, М. Іванишев, В. Іконников, 1. Каманін, О. І. Левицький, а також близькі друзі Шевченка — М. Костомаров, М. Максимович, О. М. Лазаревський.

Перші наукові завдання від Комісії Шевченко одержав ще влітку 1845 р. під час своєї поїздки по Київщині та Полтавщині. У листопаді Комісія відрядила Шевченка на Полтавщину і Чернігівщину.

1 березня 1847 р. датовано ухвалу Київської археографічної комісії про виключення Шевченка з її складу під явно надуманим приводом: «сотрудник комиссии Шевченко без всякого согласия комиссии отлучился из Киева и по комиссии не занимается» (Там само. — С. 88). Справжня причина цієї ухвали, що фактично була оформлена заднім числом, — арешт Шевченка у справі Кирило-Мефодіївського товариства.

Про роботу Шевченка в Київській археографічній комісії писали: Левицкий О. Археологические экскурсии Т. Г. Шевченка в 1845 — 1846 гг. // Киевская старина. — 1894. — Кн. 2. — С. 234 — 236; Левицкий О. И. Пятидесятилетие Киевской комиссии для разбора древних актов. — К., 1893; Иванцов И. Т. Г. Шевченко — историк-археолог // Исторический журнал. — 1839. — № 4; Шовкопляс Г. М., Шовкопляс І. Г. За покликом серця. — К., 1990, та ін.

Поручаю Вам отправиться в разные места Киевской, Подольской и Волынской губерний... — 25 вересня 1846 р., як випливає з дослідження П. Жура (Дума про Огонь. — С. 277), Тарас Шевченко виїхав до м. Кам’янця-Подільського і, пробувши там близько тижня — з 27 вересня до 3 жовтня, через Житомир вирушив до Почаєва. До Києва Шевченко повернувся не пізніше 28 жовтня 1846 р.

...отправитесь в Почаевскую Лавру и там снимите: а) общий наружный вид Лавры, б) внутренность храма и в) вид на окрестность с террасы. — В Почаєві (містечко. Кременецького повіту Волинської губернії, тепер — селище міського типу Кременецького району Тернопільської області) Шевченко виконав чотири малюнки аквареллю: «Почаївська Лавра з півдня», «Вид на околиці з тераси Почаївської лаври», «Почаївська лавра зі сходу» і «Внутрішній вигляд Почаївської лаври» (т. 7, кн. 1. — №№ 148 — 151) та два ескізи олівцем: «Почаївська лавра зі сходу» і «Собор Почаївської лаври. (Внутрішній вигляд)» (т. 7, кн. 2. — №№ 331, 332). /225/

Подорожную и примерно на прогоны и кормовые 150 рублей сереб[ром]... — Розписку про одержання документів і грошей Шевченко підписав того ж дня, 21 вересня 1846 р. (див.: Тарас Шевченко : Документи та матеріали до біографії. — С. 79).















1847



48. М. I. КОСТОМАРОВ

13 березня 1847. Київ


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 107.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. (Свод материалов для его биографии). — Киев., 1882. — С. 60, з помилковим датуванням — кінець лютого, й пропусками в тексті.

Дата в автографі: «Марта 13.1847».

Відповідь на лист Шевченка від 1 лютого 1847 р. з Борзни.


Костомаров Микола Іванович (1817 — 1885) — український і російський письменник, історик, етнограф; засновник народницького напряму в історіографії. Український лірик-романтик (збірки «Українськії балади», 1839; «Вітка», 1840), драматург (перша українська історична драма «Сава Чалый», 1838; трагедії «Переяславська ніч», 1841; «Кремуций Корд», 1849; «Эллины Тавриды», 1884); автор оповідань та повістей російською мовою («Сын», 1864; «Кудеяр», 1874; «Сорок лет», 1876; «Холуй», 1878) та повісті «Черниговка» (1881), написаної двома мовами (мова автора й російських персонажів — російська, українських персонажів — українська). Близький друг Шевченка (познайомились у Києві навесні 1846 р.). Залучив поета до заснованого ним Кирило-Мефодіївського братства, на зібраннях якого відбувався інтенсивний обмін ідеями. М. Костомаров, П. Куліш, інші кириломефодіївці взяли участь у збиранні коштів для видання нової збірки творів поета, а Костомаров мав її редагувати. Після повернення обох до Петербурга відновилося перерване засланням дружнє спілкування й співробітництво, зокрема в новозаснованому ними журналі «Основа», а також під час організації недільних шкіл та видання підручників для народної освіти тощо. Залишив спогади про Шевченка; упорядкував (разом з Г. Вашкевичем) його «Кобзар», виданий 1867 р. Д. Кожанчиковим.

Доки ти... сидітимеш у тій Цареградській гостиниці? — Про перебування разом із О. С. Афанасьєвим-Чужбинським 1846 р. у чернігівському готелі Шевченко згадував у щоденнику: «Судьба столкнула нас в «Цареграде», не в Оттоманской столице, а в единственном трактире в городе Чернигове» (запис від 2 липня 1857 р.). З останніх рядків згаданого листа Шевченка Костомаров знав, що поет має бути в Чернігові. Однак Шевченко у цей час перебував у Седневі та Бігачі (Чернігівщина); очевидно, саме через це лист не знайшов його.

...тебе вже наставлено наставником малярського іскуства в Універс[итеті] св. Влад[имира]... — Дізнавшись від тодішнього університетського вчителя малювання й свого давнього знайомого й наставника К. С. Павлова про його намір вийти на пенсію, Шевченко 27 листопада 1846 р. звернувся з проханням до куратора університету генерал-майора О. С. Траскіна прийняти його на цю посаду. Прохання підтримала перед міністром освіти С. Уваровим мати В. М. Рєпніної Варвара Олексіївна (Из переписки Т. Шевченко с разными лицами // Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 173). Мало значення й те, що Шевченко брався безплатно виконувати обов’язки літографа в університетській майстерні. На це місце претендували художники Н. М. Буяльський, П. Шлейфер та Й. Габерцетель. 21 лютого 1847 р. С. Уваров підписав лист до О. Траскіна з повідомленням про те, що Шевченко затверджений на цій посаді з річним іспитовим терміном (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 83 — 88). Але приступити до роботи Шевченкові перешкодив арешт 5 квітня 1847 р.

Іванишев Микола Дмитрович (1811 — 1874) — професор Київського університету, ректор (1862 — 1865), правознавець і археолог, один з ініціаторів утворення Київської Археографічної комісії, її секретар. 1846 р. брав із собою Шевченка на розкопки кургану Переп’ятиха коло с Мар’янівка під Васильковим.

Твій Сажин не дав твоїх вещей... — Сажин Михайло Макарович (? — 1885) — художник-пейзажист, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1855 р.), співучень Шевченка по Академії. З 1844 р. жив на Україні; у квітні 1846 р. обидва художники мешкали разом у квартирі на Козиному болоті (нині — провулок Т. Г. Шевченка, 8 а) у будинку чиновника І. І. Житницького (нині тут Будинок-музей Т. Г. Шевченка). Вони разом працювали над альбомом видів Києва; збереглися спільно виконані малюнки «Костьол у Києві» (VII, № 143), «Церква Всіх святих у /226/ Києво-Печерській лаврі» (VII, № 144), «Аскольдова м’огила» (VII, № 145). За окремими малюнками виконано літографії в альбомі «Виды Киева» Лауфера (К., 1846). Виїжджаючи з Києва наприкінці вересня 1846 р., Шевченко залишив у Сажина деякі свої малюнки, художницьке приладдя, інші папери. У згаданому листі він прохав М. Костомарова послати його слугу Хому Голубченка до М. Сажина, щоб забрати у нього ці речі, бо Сажин мав виїздити з міста.

А віршей чом нема? Швидше присилай друковати. — У цей час Шевченко готував до видання нову збірку поезій, до якої у Седневі (березень 1847 р.) написав передмову, а також переробив поему «Осика» («Відьма»), балади «Лілея» та «Русалка». До майбутньої збірки мали увійти, найімовірніше, ті твори з альбому «Три літа», що не мали позацензурного характеру. Кошти на її видання були зібрані за ініціативою М. Костомарова та П. Куліша. Про це свідчить лист П. Куліша до С. Т. Аксакова від 5 грудня 1855 р. з Києва, в якому йдеться про київського колекціонера, археолога К. Свідзінського, польського аристократа: «Тот же граф Свидзинский, узнав случайно о нашей складчине для нового издания стихотворений Шевченко (это было в начале 1847 года), тотчас просил позволения быть также вкладчиком» (ЦДАЛМ Росії. — Ф. 2591. — Оп. 2. — Од. зб. 26. — Арк. 40). Можна припустити, що у складчині взяли участь і кириломефодіївці — В. Білозерський, О. Маркович, О. Навроцький, Ю. Андрузький та ін.















49: А. І. ЛИЗОГУБ

21 жовтня 1847. Чечельник


Подається за виданням: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 245 — 247, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 312 — 314. Публікація М. І. Стороженка.

Дата в автографі, як її відтворено в «Листуванні»: «21 октября 1847». Місце написання встановлюється за листом А. І. Лизогуба від 31 грудня 1847 р.: «Приїхавши у Чечельник (коло Балти), я до Вас писав...».

Відповідь Шевченка — лист від 11 грудня 1847 р. з Орської фортеці.

...як прочитав Ваш лист... — Лист не відомий; адресований він був не художникові М. Сажину (як могло б випливати з цього фрагмента), а іншій особі, як про це пише А. Лизогуб у листі від 31 грудня 1847 р. з Одеси. Адресатом міг бути О. Ф. Сенчило-Стефановський.

«Блажен раб, его же Господь обрящет бдяща! недостоин, его же обрящет унывающа». — Євангеліє від Матвія, гл. 24, в. 46.

...кого люблю, того й караю... — Притчі Соломонові, гл. 3, в. 12.

Шраге (Шраг) Людвіг Іванович (рр. нар. і см. невід.) — лікар, родом із Дрездена; у 40-х роках був домашнім лікарем у родині Лизогубів.

...брат мій Ілля... — Лизогуб Ілля Іванович (1787 — 1867) — колишній військовий, ад’ютант М. Г. Рєпніна-Волконського, член масонської ложі «З’єднаних слов’ян», музикант-віолончеліст, композитор, 1821 р. вийшов у відставку в чині полковника. Обидва брати жили у своєму маєтку в Седневі (містечко Чернігівського повіту Чернігівської губернії, нині — селище міського типу Чернігівського району Чернігівської обл.), де й познайомився з ними Шевченко 1846 р. Вдруге поет приїхав у Седнів, імовірно, на початку березня 1847 р. Тут він розпочав готувати рукопис нового видання «Кобзаря», що мав друкуватися в Києві за участю М. Костомарова та П. Куліша (див. коментар до листа М. І. Костомарова від 13 березня 1847 р.). Живучи у флігелі (пізніше знищеному пожежею), поет записував на шпалерах уривки поезій, малював; зокрема, виконав портрети А. І. Лизогуба (т. 7, № 133), І. І. Лизогуба (т. 7, № 134), декілька пейзажів — «Коло Седнева», «Чумаки серед могил», «В Седневі» (т. 7, № 135 — 137).

В його руках усе на світі... — Перефразована цитата з поеми Шевченка «Сліпий» (рядки 366 — 369):

«В твоїх руках все на світі.

Твоя свята воля!

Нехай буде так, як буде —

Така моя доля!»

(т. 1, с 375)

...Ваш лист, де Ви просите переслать до Вас рисунки, альбом і ще дещо... — В арештованого 4 квітня 1847 р. Шевченка вилучено папери: «1. Связка стихов, писем, разных бумаг... 2. Книга писанных стихов под заглавием: «Три літа». 3. Ма/227/ленький альбом со стихами и рисунками» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 106). З цих речей йому повернено лише альбом з малюнками та фольклорними записами 1846 р. Шевченко не раз намагався повернути відібрані при арешті речі, частина яких, зокрема ящик з фарбами й портфель з малюнками, спершу залишалися у київського і подільського військового губернатора Д. Бібікова. Коли поета відправляли у заслання з III відділу, він просив О. Ф. Орлова, начальника відділу, повернути йому ці папери. На вимогу останнього Д. Бібіков переслав їх до Петербурга. «Но как, — писав О. Ф. Орлов до командира Окремого Оренбурзького корпусу В. О. Обручова 15 липня 1847 р., — предметы сии оказались совершенно незначительными и не заслуживающими пересылки, то я приказал оставить оные при делах III отделения...» (Там само. — С. 152). У цей же час, 16 липня, Шевченко звернувся з листом до І. І. Фундуклея; одночасно на прохання Шевченка до Фундуклея звернувся і командир батальйону Д. В. Мешков (Там само. — С. 154 — 155). Фундуклей написав Д. Бібікову й дістав відповідь, що речі Шевченка переслано до III відділу (причому з документів випливає, що вони були надіслані до Петербурга двома заходами і залишені у III відділі. — Там само. — С. 154), про що Фундуклей повідомив Д. Мешкова листом від 19 серпня 1847 р. (Там само. — С. 155).

...коли Вам можна мальовать... — Хоча при відправці Шевченка в Аральську експедицію командир Окремого Оренбурзького корпусу В. Перовський наказав лише перевести його з 5-го батальйону, розташованого в Орській фортеці, до 4-го, розташованого в Раїмі, існувала, очевидно, усна домовленість Перовського з О. І. Бутаковим, начальником Аральської експедиції, про використання Шевченка як художника — для «знімання видів». Про це свідчить рапорт О. Бутакова від 22 квітня 1849 р. начальникові 23-ї піхотної дивізії П. О. Толмачову з проханням перевести Шевченка по закінченні експедиції до Оренбурга, оскільки «последний был назначен его высокопревосходительством господином корпусным командиром для снимания видов в степи и на берегах Аральского моря» (Тарас Шевченко: Документа та матеріали до біографії. — С. 166).















50. В. М. та Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКІ

Жовтень 1847. Оренбург


Подається за першодруком: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — 1929. — Т. 3. Листування. — С. 252 — 253, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

У першодруці — редакторська дата: січень 1848 р., Оренбург. Це датування поставив під сумнів Л. Н. Большаков (Літа невольничі. — К., 1971. — С. 281 — 282). Датується орієнтовно жовтнем 1847 р. — за часом перебування В. М. Лазаревського в Оренбурзі (липень — початок листопада 1847 р.): «Определен я был чиновником особых поручений при председателе Оренбургской пограничной комиссии 6 мая 1847 г., тогда же переименован на коллежского секретаря, а в июле уже в Оренбурге. [...] С. Ладыженским (головою комісії. — Ред.) мы отлично сошлись, и в ноябре я выехал в Одессу, чтобы проводить оттуда его семейство в Петербург, куда сам он отправился прямо из Оренбурга» (Лазаревский В. М. Мое знакомство с Далем // Русский архив. — 1894. — №8. — С. 544). До Оренбурга В. Лазаревський більше не повернувся, влаштувавшись у Петербурзі, спершу неофіційно, а з 6 липня 1848 р. офіційно — помічником удільного секретаря в Особливій канцелярії міністра внутрішніх справ Л. О. Перовського (Там само. — С. 548; О. М. Лазаревський [Короткі біографії братів Лазаревських] // Український археографічний збірник. — Т. 2. — К., 1927. — С. 67 — 68; Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 75).

Відповідь на невідомий лист Шевченка до Ф. М. Лазаревського з Орської фортеці, написаний, імовірно, в липні-серпні 1847 р.


Лазаревський Василь Матвійович (1817 — 1890) — письменник, перекладач, урядовець Оренбурзької прикордонної комісії (липень 1847 — червень 1848 рр., але неофіційно він залишив Оренбург у листопаді 1847 р.); з січня 1848 р. він у Петербурзі, а з березня фактично став помічником удільного секретаря В. І. Даля в Особливій канцелярії міністра внутрішніх справ Л. О. Перовського, рідного брата командира Окремого Оренбурзького корпусу й оренбурзького військового губернатора В. О. Перовського. З 1852 р. він разом із Л. О. Перовським перейшов до міністерства уділів; у 1857 — 1863 рр. працював у міністерстві державного майна; з 1863 р. — у міністерстві внутрішніх справ; з 1873 р. — таємний радник. Він автор оповідань, а також повістей і роману «Житейские встречи» (не опублікованих), перекладач драм Шекспіра, збирач фольклору, помічник В. І. Даля в укладанні «Академического словаря русского языка». З Шевченком познайомився лише в Петербурзі 28 березня 1858 р.

Лазаревський Федір Матвійович (1820 — 1890) — урядовець Оренбурзької прикор/228/донної комісії (з 1845 р.); урядовець для особливих доручень при Петербурзькому губернаторі (з 1854 р.); потім працював у міністерстві уділів; з 1890 р. — завідувач удільної контори в Орлі, потім — Єтавропольського удільного маєтку на Кавказі (з 1870 р.; десь на цей час припадає конфлікт з М. Лобач-Жученком). Останні роки доживав на х. Побиванка в Гадяцькому повіті.

Ф. М. Лазаревський разом із братом Михайлом першими розшукали й привітали привезеного фельд’єгерем до Оренбурга рядового Шевченка; систематично листувався з ним і всіляко допомагав йому: зустрічалися у листопаді-грудні 1849 та березні-квітні 1850 рр. в Оренбурзі між відрядженнями Лазаревського; після арешту Шевченка 1850 р. просування Ф. Лазаревського по службі, як причетного до листування з поетом, було загальмовано. Ф. Лазаревський згодом написав спогади про нього.

...на имя нашего попечителя Александрийского... — Александрійський Михайло Семенович (1810 — ?) — урядовець Орської дистанції Оренбурзької прикордонної комісії, жив із сім’єю в Орській фортеці, допомагав поетові, одержував його кореспонденцію.

...об Б... я чув не все добре... — Особа не відома, можливо, Бархвіц Станіслав Августович — підпоручик 5-го Оренбурзького лінійного батальйону, який невдовзі виявився негідником: взимку 1847 — 1848 рр. позичив у Шевченка 68 крб. і відмовився повернути, обвинувативши Шевченка в наклепництві (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 165 — 166; Большаков Л. Н. Літа невольничі. — С. 126 — 134).

Один Ваш добрий петербурзький знакомий... прислав... через брата ящик сигар... — В автобіографічній статті «Мое знакомство с Далем» В. М. Лазаревський згадував: «За короткое время пребывания в Оренбурге мне не пришлось съездить в Орскую; но я переслал Шевченке привезенные из Петербурга карандаши, краски, сигары, книги. Узнав, что я уезжаю обратно в Петербург, он передал мне просьбу следующего содержания: «Освободить меня от солдатства может только Василий Алексеевич Перовский (в то время член Адмиралтейского совета); у Перовского же, лучше всякого другого, мог хлопотать Даль, лично ему человек совершенно близкий» (Русский архив. — 1894. — № 8. — С. 545). Однак лист Шевченка до В. Лазаревського такого змісту не.відомий; натомість він написав про це вже після від’їзду В. Лазаревського — у листі від 20 грудня 1847 р. до М. М. Лазаревського, що тоді перебував у відпустці в Петербурзі; цього листа безперечно прочитав і Василь Матвійович, приїхавши до Петербурга в січні 1848 р.

С Бессребренником я вже давно розійшовся... — Особа не відома; Л. Н. Большаков припускає, що це може бути Л. І. Федяєв (див. коментар до листа Ф. М. Лазаревського від 27 квітня 1848 р.).

Даль Володимир Іванович (літ. псевдонім Казак Луганский; 1801 — 1872) — російський письменник, фольклорист, лексиколог; у 1835 — 1841 рр. — чиновник особливих доручень при Оренбурзькому військовому губернаторі В. О. Перовському; у 1841 — 1849 рр. — секретар по уділах в канцелярії міністра внутрішніх справ Л. О. Перовського, управитель удільної контори в Нижньому Новгороді, де 1857 р. його відвідав Шевченко.

Дзюбин І. — петербурзький знайомий Шевченка, власник його автопортрета.

Чернышев — Олексій Пилипович Чернишов.















51. О, П. ЧЕРНИШОВ

2 грудня 1847. Оренбург


Подається за першодруком: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 247 — 248, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Дата в першодруці: «2 декабря 1847. Оренбург».

Відповідь на лист Шевченка від 24 жовтня 1847 р. з Орської фортеці (нині не відомий).


Чернишов Олексій Пилипович (1824 — 1863) — російський художник-жанрист, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1860 р.), родом із Оренбурга. Шевченко зустрічався з ним в Оренбурзі у 1847 та 1849 — 1850 рр.

...приложенные же письма, по приезде моем в Петербург, будут отданы по принадлежности. — Ці листи нині не відомі; М. Лазаревський у листі до Шевченка від 12 лютого .1848 р. з Петербурга повідомляє про стан виконання доручень Шевченка, переданих через О. Чернишова: при цьому згадуються імена К. Брюллова, В. Жуковського, В. Даля, Л. Дубельта. Однак не з’ясовано, кому з них адресовано листи, /229/ а з ким Чернишов чи М. Лазаревський або інші друзі поета мали зустрітися й переговорити.

Д’Андре Лев Іванович (1819 — ?) — російський етнограф, художник-аматор, урядовець для особливих доручень при оренбурзькому та самарському генерал-губернаторі В. П. Обручові.

Тихобразов Микола Іванович (1820 — 1874) — російський художник, академік Петербурзької Академії мистецтв (з 1852); знайомий із Шевченком із часу навчання у Товаристві заохочування художників (малюнки обох Комітет товариства розглядав 4 жовтня 1835 р.); вчилися разом в Академії мистецтв (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 9 — 10).

Генс Дмитро Григорович (1819 — 1849) — лікар Оренбурзької прикордонної комісії, вихованець Дерптського університету; з Шевченком познайомився, ймовірно, завдяки своєму другові художнику О. Чернишову.

...жил во внутренней Орде киргизов... — Внутрішня, або Букеєвська, орда киргизів (казахів) посідала частину Астраханського краю на лівому березі Волги, між Самарською губернією, Уральською областю й Каспійським морем.

...в здешней роще... — Йдеться про Зауральний гай в Оренбурзі, на лівому березі річки Урал.

...за Меновым двором. — За дві. версти од міста знаходився «Меновой двор» — торговельний комплекс, обгороджений кам’яними мурами, куди на східний базар привозили товари караванами верблюдів із далеких областей Середньої Азії.

...какой-то арестант из сенатских чиновников... — Особа не відома.

...брат Александр... — Чернишов Олександр Іларіонович — художник-самоук, урядник Оренбурзького козачого війська, двоюрідний брат О. П. Чернишова. Він зображений, як і Шевченко, в групі польських засланців в Оренбурзі на малюнку О. П. Чернишова (див. докладніше у кн.: Большаков Л. Н. Літа невольничі. — С. 34 — 39; репродукція малюнка там же, між сс. 96 і 97).

...и мой младший брат... — Йдеться про Матвія Пилиповича Чернишова, він теж захоплювався мистецтвом, малював; Шевченко в листах цікавився його навчанням.















52. А. І. ЛИЗОГУБ

31 грудня 1847. Одеса


Подається за виданням: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 248 — 249, де лист друкується за автографом, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 314 — 315. Публікація М. І. Стороженка.

Дата в автографі, як її відтворено в «Листуванні»: «Одесса. 1847. Декабря 31».

Відповідь на лист Шевченка від 22 жовтня 1847 р. з Орської фортеці.

Відповідь Шевченка — лист від 1 лютого 1848 р. з Орської фортеці.


...я писав до Вас... от 15 до 28 октября... — Йдеться про лист А. І. Лизогуба до Шевченка від 21 жовтня 1847 р.

...Ваш лист до якогось незнакомого мені пана... — Ймовірно, до художника О. Ф. Сенчила-Стефановського (див. примітку до листа А. Лизогуба від 21 жовтня 1847 р.).

Чечельник (Ольгополь) — нині райцентр Вінницької області.

Балта — нині райцентр Одеської області.

Княжна тож до Вас писала... — Лист В. М. Рєпніної нині не відомий.















53. О. П. ЧЕРНИШОВ

Грудень 1847. Оренбург


Подається за першодруком: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 248, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Лист не датовано; датується на підставі початкової фрази даного листа («До сих пор я еще не уехал из Оренбурга...») і дати попереднього листа з Оренбурга.

Л. Н. Большаков приписує авторство цього листа Олександру Іларіоновичу Чернишову, двоюрідному брату О. П. Чернишова, уряднику Оренбурзького козачого війська, вважаючи, що саме про цей лист йдеться у відповідях Шевченка на «Вопросные пункты», поставлені йому слідчим Г. Чигирем 1 липня 1850 р., «де прямо сказано: «Листа від 9 грудня 1847 р. від Чернишова, який служить урядником в Оренбурзькому козачому війську, одержав я в фортеці Орській...» (Тарас Шевчен/230/ко : Документи та матеріали до біографії. — С. 216). Підтвердити авторство Олександра Чернишова може також згадка в цьому листі про генерала Жуковського, який був на той час наказним отаманом Оренбурзького козачого війська» (Большаков Л. Н. Літа невольничі. — С. 399). Однак листа, датованого 9 грудня, в справі не було: в «Описи письмам и другим бумагам», відібраним у Шевченка при арешті 23 квітня 1850 р., значаться два листи від Чернишова: перший — від 2 грудня з помилково прочитаним роком — 1849 (треба — 1847), а другий — «без означения числа и года» (Тарас Шевченко : Документи та матеріали до біографії. — С. 190). Чи міг би Шевченко через два з половиною роки, та ще й на допиті, точно пригадати дату листа? Найімовірніше припустити, що у відповіді Шевченка на «Вопросные пункты» йдеться про лист від 2 грудня, коли цифра 2 могла бути прочитана як 9. Більше того, за давністю часу був переплутаний і кореспондент.

Обидва листи від Чернишова і пізніший лист із Петербурга від М. Лазаревського мають спільну тему — поїздку О. П. Чернишова до Петербурга з листами Шевченка і його дорученнями. Згадка про генерала Жуковського не може служити аргументом тільки виключно на користь Олександра Чернишова: знайомим генерала міг бути й художник Олексій Чернишов. Другий же лист від Чернишова у цьому документі взагалі не згадується (Там само. — С. 216).

Жуковський Григорій Васильович — генерал-майор, командуючий башкиро-мещеряцьким військом» а з 1848 р. до кінця 1852 р. — наказний отаман Оренбурзького козачого війська.















1848





54. А. І. ЛИЗОГУБ

7 січня 1848. Одеса


Подається за виданням: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 249 — 250, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 316 — 317 (публікація М. І. Стороженка).

Дата в автографі, як її відтворено в «Листуванні»: «7. января 1848. Одесса».

Відповідь на лист Шевченка від 11 грудня 1847 р. з Орської фортеці.


Превеликая Вам дяка і за лист, і за Вас... — Разом із листом Шевченко надіслав А. І. Лизогубові й свій автопортрет у солдатській формі (т. 7, № 1).

...у Оренбург до Лазаревського з передачею... — Тобто до Ф. М. Лазаревського.

Вашу цидулку до В[арвары] Н[иколаевны] послав по адресу. — Йдеться про лист від 24 грудня 1847 р., надісланий А. І. Лизогубу разом із листом до нього від 22 жовтня 1847 р. для пересилання В. М. Рєпніній, яка жила в Яготині. На цей лист В. М. Рєпніна відповіла 13 січня 1848 р.

Глафіра — Г. І. Дунін-Борковська.

Тетяна Іванівна — Т. І. Псьол.

...як моя манюсенька донька Лізочка отходила до Бога... — Про смерть малої дочки Лізи А. І. Лизогуб писав Шевченкові 21 жовтня 1847 р.

...«Одіссеї», перевод Жуковського, печатної ще нема, і. ніхто її не знає і не читав, опріч Гоголя, що пом’янув у своїх письмах. — Переклад «Одіссеї» Гомера, виконаний В. І. Жуковським, опубліковано 1849 р. Шевченко міг дізнатися про нього зі статті М. Гоголя «Об Одиссее, переводимой Жуковским (Из письма Н. В. Гоголя к Н. М. Языкову)» (Московские ведомости. — 1846. — 25 липн. — № 89; Современник. — 1846. — № 7; Гоголь Н. В. Выбранные места из переписки с друзьями. — Спб., 1847).

...Шекспіра найшов... — Драматические сочинения Шекспира. Пер. Н. Кетчера. Вып. 1 — 13. 1841 — 1848. У згаданому листі Шевченко прохав А. І. Лизогуба надіслати йому цю серію.

...бых болен и в темнице и не посетисте мене. — Цитата з Євангелія від Матвія, гл. 25, в. 43.















55. В. М. РЄПНІНА ТА Г. І. ДУНІН-БОРКОВСЬКА

13 січня 1848. Яготин

Подається за виданням: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 251 — 252, де лист друкується за автографом, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1898. — № 3. — С. 424 — 427. /231/

Дата в автографі, як її відтворено у «Листуванні»: «13 января 1848-го года. Яготин».

Відповідь на лист Шевченка від 24 жовтня 1847 р., пересланий через А. І. Лизогуба з листом до нього від 22 жовтня 1847 р. До листа В. М. Рєпніної зробила дописку Г. І. Дунін-Борковська.

Відповідь Шевченка — лист від 25 — 29 лютого 1848 р. з Орської фортеці.

...нет, я бы не рассмеялась... — Відповідь на слова Шевченка у згаданому листі: «Вы непременно рассмеялись бы, если б увидели теперь меня. Вообразите себе самого неуклюжего гарнизонного солдата, растрепанного, небритого, с чудовищными усами, — и это буду я».

Андрей Иванович — А. I. Лизогуб.

...как папенька накануне нового года... — Новий 1844 рік Шевченко зустрічав у гостинній родині князя М. Г. Рєпніна в Яготині.

Вот 3 года, как его нет между нами... — М. Г. Рєпнін помер 18 січня 1845 р.

Таня — Т. I. Псьол.

...это бывший киевский студент, которого Вы видели у меня в Киеве... — Як встановив П. В. Жур, йдеться про Симонова Матвія Терентійовича (псевдонім — Номис, 1823 — 1901) — українського фольклориста, етнографа, письменника; 1848 р. закінчив «словесний» факультет Київського університету. Автор праці «Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О. В. Марковича і других» (1864), збірки оповідань (1900). П. Жур розшукав лист В. М. Рєпніної до М. В. Юзефовича про Симонова (ЦДІА України. Ф. 873. Оп. 1. № 64. Арк. 4; посилання за виданням: Жур П. В. Шевченківський Київ. — К.: Дніпро, 1991. — С. 158).

«Будите убо вы совершени, якоже Отец ваш небесный совершен есть». — За Євангелієм від Матвія, гл. 5, в. 48.

Есть ли у Вас Евангелие? — За свідченням Ф. М. Лазаревського, Шевченко привіз Біблію з собою на заслання: «Я побежал в казармы и с трудом отыскал там новопривезенного арестанта. Лежал он ничком на нарах, углубившись в чтение Библии» (Из воспоминаний Ф. М. Лазаревского о Шевченко // Киевская старина. — 1899. — №2. — С. 152).

Я обещаюсь писать часто к Вам... — Після цього листа В. Рєпніна писала ще двічі в березні цього ж року; листування перервалося спершу через від’їзд Шевченка в складі Аральської описової експедиції (1848 — 1849); далі, після арешту поета у квітні 1850 р., через заборону III відділу, висловлену в листі його начальника О. Ф. Орлова до В. М. Рєпніної (див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 208 — 209). Тому й листи Шевченка до В. Рєпніної (з Оренбурга від 14 листопада 1849 р., 1 січня та 7 березня 1850 р., 12 січня 1851 р. з Новопетровського укріплення) залишилися без відповіді, аж доки не пощастило налагодити зносини з нею через Бр. Залеського та його друга А. Венгжиновського, що оселився на початку 50-х років в Одесі, де подовгу жила й В. М. Рєпніна.

«...Від сльоз дрімає нудьга невсипуча...» — Вірш, можливо, належить або самій Г. І. Дунін-Борковській, або її сестрі Олександрі, авторці кількох поезій.

...я же с благодарностию припоминаю Ваше доброе посещение моему мужу в Киеве. — 1846 р., ймовірно, у вересні, поет відвідав у Києві помираючого від туберкульозу П. Д. Дунін-Борковського. Шевченко, як повідомляє зі слів В. М. Рєпніної М. К. Чалий, «выказал чрезвычайную заботливость к больному. Он советовал между прочим вынести его на чистый воздух и положить на свежее сено. Вообще в этот раз своим состраданием чужому горю он произвел глубокое впечатление на всех окружающих умирающего» (Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. (Свод материалов для его биографии). — Киев, 1882. — С. 48).















56. А. I. ЛИЗОГУБ

7 лютого 1848. Одеса


Подається за виданням: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 253 — 254, де лист друкується за автографом, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 317 — 318. Публікація М. І. Стороженка.

Дата в автографі, як її відтворено в «Листуванні»: «7 февраля 1848. Одеса».

Відповідь Шевченка — лист від 7 березня 1848 р. з Орської фортеці.


Сьогодні ровнісінько місяць, як я писав до Вас... — Йдеться про лист А. І. Лизогуба від 7 січня 1848 р. /232/

...я їх у дві книжки переплів... — Ці два томи Шекспіра забрано у Шевченка при арешті 1850 р. (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 188).

Десть — так звана російська десть — 24 аркуші паперу до писання.

...я тільки копірую мою дочку... — Трирічна донька Лизогубів Ліза, портрет якої перемальовував А. Лизогуб, померла в Києві 5 вересня 1847 р.












57. М. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

12 лютого 1848. Петербург


Подається за першодруком: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 255, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Дата в першодруці: «12 февраля 1848».

Відповідь на лист Шевченка від 20 грудня 1847 р. з Орської фортеці.


Лазаревський Михайло Матвійович (1818 — 1867) — урядовець Оренбурзької прикордонної комісії, близький друг Шевченка. Разом із братом Федором розшукав щойно привезеного й переодягненого в солдатську шинелю поета (червень 1847 р.); вів з ним активне листування, допомагав матеріально, надсилав книжки, малярське приладдя тощо; був серед тих, хто визволяв Шевченка з заслання. Після повернення в Петербург дав йому притулок у своєму помешканні, де поет прожив близько трьох місяців. Шевченко намалював його портрети (1849, 1858), подарував йому свій щоденник, автопортрет 1858 р., офорт «Притча про робітників на винограднику». М. Лазаревський турбувався про хворого поета; потім влаштовував похорон і перевезення його праху на Україну. Зберіг Шевченкові рукописи, був його розпорядником у майнових справах.

Карл Павлович тільки двинув плечима... — Йдеться про художника, професора Академії мистецтв К. П. Брюллова (1799 — 1852), учнем якого у 1838 (офіційно — 1841) — 1845 рр. був Шевченко. Наприкінці .1847 р. Шевченко передав йому через О. П. Чернишова перед його поїздкою до Петербурга (див. лист О. П. Чернишова до Шевченка від 2 грудня 1847 р.) лист із проханням поклопотатися про полегшення його долі на засланні (можливо, домогтися дозволу малювати). У згаданому листі до М. М. Лазаревського Шевченко прохав побачитися з Чернишовим і розпитати його, «чи він пооддавав мої письма, що я посилав через його, і що йому сказано на ті письма, та попросіть його од мене, щоб він докучав моєю просьбою надто Карлу Павловичу...».

Жуковський і досі на Рейні в Дюссельдорфі... — Відповідь на запит Шевченка у згаданому листі. Жуковський Василь Андрійович (1783 — 1852) — російський поет-романтик. Дізнався про долю кріпака Шевченка від К. Брюллова та А. Мокрицького; позував Брюллову для портрета, який планувалося розіграти в лотерею, щоб здобути кошти на викуп Шевченка, і 25 квітня 1838 р. сам вручив Шевченкові відпускну. Поет присвятив Жуковському свою поему «Катерина», згадував його в повісті «Художник», у щоденнику, листуванні з А. Лизогубом, В. Рєпніною, М. Лазаревським. Відома й чернетка його листа до Жуковського (січень 1850 р.) з проханням допомогти визволитися з заслання; але чи надіслано цього листа адресатові, так і не відомо. Жуковський оселився в Німеччині після одруження з Лізою Рейтерн (21 травня 1841 р.); з 1847 р. родина жила у Франкфурті, влітку 1848 р. — у Баден-Бадені. Намір поета повернутися в Росію не здійснився через хворобу дружини й власну (загроза сліпоти). Помер у Баден-Бадені 12 квітня 1852 р.

«Одіссея» його ще не печаталась... — Переклад «Одіссеї» Гомера, виконаний В. А. Жуковським, був уперше опублікований як 8-й і 9-й томи «Стихотворений В. Жуковского» (Спб., 1849. — Вид. 5-те).

У Дубельта і Даля Чернишев ще не був... — Йдеться про начальника III відділу Дубельта Леонтія Васильовича (1792 — 1862), який 1847 р. провадив слідство в справі про участь Шевченка в Кирило-Мефодіївському товаристві, та російського письменника В. І. Даля, близького до В. О. Перовського. У згаданому листі до М. М. Лазаревського Шевченко прохав його передати О. П. Чернишову, «з Дубельтом щоб притьмом побачився», а самому М. Лазаревському писав: «Як побачитеся з В. І. Далем, то, поклонившися йому од мене, попросіть його, щоб він ублагав В. Перовського, щоб той визволив мене хоч із казарм (сиріч випросив мені позволєніє рисовать)».

Сам я... не бачився ні з Далем... — З Далем М. М. Лазаревський був знайомий через свого старшого брата Василя, що служив під началом В. Даля у міністерстві; очевидно, не без допомоги В. І. Даля М. Лазаревський був влаштований на службу в канцелярію петербурзького губернатора. «Даль чоловік добрий, розумний і могущий, він добре знає, як ми тут пропадаємо, то тяжкий гріх йому буде, як вій не /233/ схоче промовить за мене хоч одно слово», — писав Шевченко у згаданому листі.

Дзюбин Лев Миколайович — знайомий Шевченка з 40-х років у Петербурзі; прагнучи нагадати йому про себе, Шевченко писав М. Лазаревському: «Поклонітесь гарненько од мене Дзюбину, як побачите. Добряга чоловік. Нагадайте йому про Ізлера і ростягаї, про Адольфінку й прочії дива. Скажіть, що я його частенько згадую».

Єзучевський Василь Йосипович (1805 — ?) — чиновник у Петербурзі, родом із чернігівських поміщиків, земляків Лазаревських. Знайомий Шевченка з 40-х років. Для нього Шевченко намалював картину «Селянська родина». У згаданому листі Шевченко писав: «Здається, ви знакомі з Василем Єзучевським. Коли він вернувся з дому, то, як побачитесь, гарненько вилайте його за мене за його щирость і добрість, і Галузу (Галузевського. — Ред.), свояка його, добрі і щирі люде, щоб ти знав, земляче».

З Василем приїхав тепер з України і Іван. — Йдеться про братів Михайла Матвійовича — Василя та Івана Лазаревських. Лазаревський Іван Матвійович (1836 — 1887) — наймолодший із братів; вчився в Конотопському повітовому училищі, потім — у Ніжинській гімназії; 1855 р. вступив до 7 класу 2-ї гімназії у Петербурзі, а 1856 р. — до Петербурзького університету, який закінчив 1860 р.

Глушановський Антон Андрійович (1815 — ?) — викладач Ніжинського ліцею (1842 — 1844), юрисконсульт (синдик) при Київському університеті (1844 — 1850). Познайомився з Шевченком у 40-х роках у Києві.

Посилаю тобі Лермонтова... — Ймовірно, саме ці два томи творів поета (видання О. Смірдіна. — Спб., 1847) були відібрані при арешті Шевченка 23 квітня 1850 р. (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 188). Оскільки вони надіслані до Оренбурга Федорові Лазаревському, а той збирався переслати їх в Орську фортецю на ім’я М. С. Александрійського лише з листом від 27 квітня 1848 р., — найімовірніше, що Шевченко одержав ці книжки, лише повернувшися з експедиції восени 1849 р. до Оренбурга. Про це свідчить час створення вірша «Мені здається, я не знаю...» із вдячними рядками другові М. Лазаревському за ці книжки. Вірш записаний до «Малої книжки» п’ятим номером між творами 1850 р., отже, створений на початку цього року.

...то все тобі буде од Федора... — Ф. М. Лазаревського, який служив в Оренбурзі й пересилав Шевченкові петербурзьку кореспонденцію.

. Сьогодні мені сказали, що нічого і хлопотать тут... — Можливо, ці відомості були попереднім неофіційним наслідком клопотання В. М. Рєпніної в листі від 13 січня 1848 р. на ім’я начальника III відділу графа О. Ф. Орлова (Тарас Шевченко : Документи та матеріали до біографії — С. 160 — 161); офіційне ж листування між Петербургом і Оренбургом у цій справі тривало до грудня 1849 р. і завершилося відмовою Миколи І (Там само. — С. 175).














58. А. І. ЛИЗОГУБ

23 лютого 1848. Одеса


Подається за виданням: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3; Листування. — С. 256, де лист друкується за автографом, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 318 — 319. Публікація М. І. Стороженка.

Дата в автографі, як її відтворено в «Листуванні»: «23 февраля 1848. Одесса».

Відповідь на лист Шевченка від 1 лютого 1848 р. з Орської фортеці.

Відповідь Шевченка — лист від 9 травня 1848 р. з Орської фортеці.


А писав Вам про се удруге, бо не знав, чи ви при[й]няли мій перший лист, писаний у октябрі. — Йдеться про листи до Шевченка від 21 жовтня та 31 грудня 1847 р.

...мій четвертий лист... і Шекспіра... — Тобто лист до Шевченка від 7 лютого 1848 р. (див. коментар до нього)..

Варвара Николаевна — В. М. Рєпніна.

...до сестри своєї... — Є. М. Кривцової.

Ви писали, щоб я взяв у Сажина Ваші дрібнії рисунки... — Це прохання висловлене в листі до А. І. Лизогуба від 11 грудня 1847 р. /234/









59. Ф. М ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

Лютий 1848. Оренбург


Подається за першодруком: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 254, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Лист не датовано. Датується орієнтовно за листом А. І. Лизогуба від 7 лютого 1848 р., надісланим на ім’я Ф. Лазаревського для пересилання Шевченкові; лист Лазаревського був супровідним.


Посылаю Вам письмо... — Згаданий лист А. І. Лизогуба.

Брат, который теперь в Петербурге... — Йдеться про М. М. Лазаревського, який, тимчасово перебуваючи в Петербурзі, запрошував Шевченка звертатися до нього з усіма проханнями (див. його лист від 12 лютого 1848 р.).

Коли Вам не треба уже... «Русской истории»... — Йдеться про підручник історика Миколи Герасимовича Устрялова (1805 — 1870) «Начертание русской истории для средних учебных заведений. Сочинение Н. Устрялова, принятое министерством народного просвещения в руководство для гимназий. Издание шестое».

...для маленького моего учащегося брата... — Для гімназиста Олександра Лазаревського, що вчився в Петербурзі.










60. В. М. РЄПНІНА

Початок березня 1848. Одеса


Подається за виданням: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 257, де лист друкується за автографом, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1893. — № 3. — С. 465. Публікація М. І. Стороженка.

Лист не датований. Датується орієнтовно як відповідь на лист Шевченка від 25 — 29 лютого 1848 р. з Орської фортеці.


Христе, свете истинный... — Молитва, складена, ймовірно, на основі молитовних текстів самою Рєпніною.












61. О. І. ПСЬОЛ

Початок березня 1848. Одеса


Подається за виданням: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 257, де лист друкується за автографом, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1893. — № 3. — С. 465. Публікація М. І. Стороженка.

Лист не датований. Датується орієнтовно, як і лист В. М. Рєпніної до Шевченка: початок березня 1848 р., оскільки написаний на звороті цього листа.

Відгук на лист Шевченка до В. М. Рєпніної від 25 — 29 лютого 1848 р. з Орської фортеці.


Псьол Олександра Іванівна (1817 — 1887) — українська поетеса, вихованка родини Рєпніних, знайома поета з часу перебування його в Яготині (1843 — 1844). Автор циклу «Три сльози дівочі», поезій «Свячена вода», «До сестри», «Молим тебе, боже правди».

...чтобы Вас по крайней мере не исторгали из Эдема... — У згаданому листі до Рєпніної Шевченко, повідомляючи про наступну експедицію на Аральське море, писав: «Бывалые в подобных походах здешнюю в крепости Орской жизнь сравнивают с Эдемом. Каково же должно быть там, коли здесь Эдем!..» О. I. Псьол має на увазі збереження духовності — Едему внутрішнього.

...сестру Таню... — Т. І. Псьол.










62. В. М. РЄПНІНА

19 березня 1848. Яготин


Подається за виданням: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 258, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького. /235/

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1893. — № 3. — С. 465 — 466.

Дата в автографі, як її відтворено в «Листуванні»: «Яготин, 19-го марта 1848 года».

Публікатор листів Рєпніної М. І. Стороженко зазначив, що до цього листа додано поезію О. І. Псьол «Молим тебе, боже правди, боже благостині...», звернену до поета. Подаємо текст цієї поезії:


Молим тебе, боже правди, боже благостині,

Не покидай сиротою у степу-пустині

Брата нашого! Як батько, як рідная мати,

Озовись до його душі, не дай унивати!

Збери, боже, наші сльози в темнісіньку хмарку

І, як серцю розбитому стане нудно, жарко,

Зроби чудо — вони стануть святою водою,

Живущою, цілющою, всі рани загоять,

Як в купелі викупають і душу напоять.

(Тридцять українських поетес // Антологія. — К., 1968. — С. 49).


...что я так долго медлила с присылкою книги «Избранные места»... другую же книгу не посылаю... — У листі від 24 жовтня 1847 р. Шевченко писав: «...я просил бы Вас, добрая Варвара Николаевна, ежели достанете последнее сочинение Гоголя «Письма к друзьям», то пришлите мне [...] и, если можно, «Чтение Московского археологического общества», издаваемое Бодянским». У наступному листі від 25 — 29 лютого 1848 р. поет нагадував про книги і просив ще «...книгу Фомы Кемпейского «О подражании Христу», Сперанского перевод»; яку з них «другую книгу» має на увазі В. Рєпніна, невідомо.

...к празднику... — На свято Великодня — 11 квітня 1848 р.

Глафира уехала в Киев к больной сестре... — Йдеться про Г. I. Дунш-Борковську та Т. I. Псьол.











63. Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

Березень 1848. Оренбург


Подається за першодруком: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 258 — 259, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

В першодруці дата редакторська: березень 1848 р.

Датується за згадкою у попередньому листі Ф. Лазаревського за лютий 1848 р. (дата орієнтовна), де кореспондент просить повернути йому історію Устрялова.

Відповідь на невідомий лист Шевченка, написаний, імовірно, наприкінці лютого — на початку березня 1848 р. з Орської фортеці.


...а солдату «Русская история» здасться... — У Шевченковому листі йшлося, очевидно, про те, що він передав книжку з якимось військовим, що їхав до Оренбурга.

...а коли по Вашому листу пришлють мені «Историю» із Москви... — Згаданий лист Шевченка до Москви не відомий.

Що получив, то й посилаю Вам... — Про що йдеться, невідомо.

...а що пишуть, що посилають Лермонтова... — Федір Лазаревський, як видно, не знав, що Лермонтова вислав, написавши про це у листі від 12 лютого 1848 р., його брат Михайло.

Важка пошта — пошта, що перевозила посилки й інші важкі вантажі.

...Василію Матвієвичу, [в] Большой Миллионной... — В. М. Лазаревський на цей час уже неофіційно працював у міністерстві внутрішніх справ помічником В. І. Даля.

Левицький Сергій Петрович (1822 — 1855) — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії (1845 — 1850), приятель Ф. М. Лазаревського. Випускник Київського університету. Знайомий Шевченка з червня 1847 р., коли разом із Ф. М. Лазаревським клопотався перед чиновником особливих доручень при генерал-губернаторі В. П. Обручові — Ю. М. Матвєєвим; приймав Шевченка у себе вдома, листувався з ним.

Безсребреник — ймовірно, Л. І. Федяєв. /236/










64. А. І. ЛИЗОГУБ

7 квітня 1848. Одеса


Подається за виданням: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 259, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 319 — 320.

Дата в автографі, як її відтворено у «Листуванні»: «7 апреля 1848. Одесса».

Відповідь на лист Шевченка від 7 березня 1848 р. з Орської фортеці

Відповідь Шевченка — лист від 9 травня 1848 р. з Орської фортеці.


...сей найбільший празник християнам... — Великдень, який 1848 р. припадав на 11 квітня.

...сподобив мене милості хоть трохи розігнать тугу Вашу... — Це відгук на вдячний лист Шевченка, сповнений радості від одержання «малярської справи» — скриньки з фарбами, пензлями й іншим приладдям, надісланої А. І. Лизогубом.

А степу безлюдного нічого лякаться... — Відповідь на висловлену у згаданому листі надію на те, що коли В. М. Рєпніна пришле йому книжки, то «тойді я і тяжкого походу, і Аральського моря, і безлюдного степу киргизького не злякаюсь».

Коли вже потягнетесь на те Аральське море... — Йдеться про участь Шевченка у майбутній Аральській описовій експедиції 1848 — 1849 рр.










65. Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

20 квітня 1848. Оренбург


Подається за першодруком: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 260, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Дата в першодруці: «20 апрел[я]».

Відповідь на невідомий лист Шевченка з Орської фортеці.


...посылаю Вам письмо княжны; «Выбранные места из писем» Гоголя также получены... — Йдеться про лист В. М. Рєпніної від 19 березня 1848 р., де вона повідомляє, що висилає книжку М. Гоголя «Выбранные места из переписки с друзьями» (1847).

...нужно послать еще Лермонтова... — Двотомник творів Лермонтова, надісланий із Петербурга М. М. Лазаревським разом із листом від 12 лютого 1848 р.

К чему Вам проситься в экспедицию... — У згаданому листі Шевченко, як видно, повідомив друга про бажання вирватися з-під влади брутального капітана Д. В. Мешкова бодай у невідомість майбутньої експедиції.











66. Ф. М ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

27 квітня 1848. Оренбург


Подається за першодруком: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 260 — 261, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Дата в першодруці: .«27 апреля». Рік уточнюється за змістом листа, що є відповіддю на лист Шевченка від 22 квітня 1848 р. з Орської фортеці.


І за що б таки мені на Вас сердиться... — Відповідь на докір Шевченка у згаданому листі: «Чи не розсердилися Ви на мене часом? Або, крий мати Божа, чи не забули мене, безталанного, що пишу, пишу до Вас, а Ви хоть би словечко...».

...та й то виноват поганий москаль... — Особа не відома: хтось із залоги Орської фортеці, що їхав до Оренбурга.

...«Историю» Устрялова... — «Начертание русской истории для средних учебных заведений. Сочинение Н. Устрялова, принятое министерством народного просвещения в руководство для гимназий. Издание шестое».

...сказав він Вам, що «Историю» отдав в мої руки... — Відповідь на повідомлення Шевченка у згаданому листі: «Так же купець, що привіз Вам оту живущу «Историю» Устрялова, що і в солдатських руках не згинула, забожився мені, що притьмом у Ваші руки оддав».

...я тільки збирався відвічать на Вашу писульку... — Лист Шевченка до Ф. М. Лазаревського, написаний орієнтовно у березні — на початку квітня 1848 р. з Орської фортеці, не відомий. /237/

Раїм — військове укріплення на р. Сирдар’ї, за 64 км вгору від гирла.

...лікарю Белєву... — Белову Василю Миколайовичу — старшому лікарю Раїмського лазарету; з 1849 р. працював в Оренбурзькому військовому госпіталі (Большаков Л. И. Літа невольничі. — С. 191 — 192).

Субханкулов Абдулкадир Фейзулович — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії, старший товмач, колезький радник. Щойно призначений до Раїму (з 20 квітня 1848 р.). У 1852 р. відкликаний в Оренбург.

Брат Василь зовсім остався у Петенбурзі... Справи він Вам не прислав... — Відповідь на запитання Шевченка: «Чи вернувся брат Василь із Пітера? Чи привіз він мені ту справу, що я його просив (бо мені затого -можна буде рисовать)». Лист до В. М. та Ф. М. Лазаревських з проханням надіслати малярську «справу» не відомий. Писав про це він і А. І. Лизогубові (див. лист від 1 лютого 1848 р.) і, одержавши бажане, дякував останньому 7 березня й 9 травня 1848 р. перед походом на Аральське море.

З Безсребреником скоро побачитесь... — Особа не відома; існує припущення, що під прізвиськом приховане ім’я Логвина Івановича Федяєва (1794 — ?) — командира першої бригади 23-ї піхотної дивізії Окремого Оренбурзького корпусу, який навесні 1848 р. інспектував Раїм (Большаков Л. Н. Літа невольничі. — С. 385). За спогадами Е. В. Нудатова, він привіз Шевченкові у Раїм з Оренбурга набір фарб — ймовірно, обіцяний йому Ф. Лазаревським у цьому листі (Клеменсов Д. Г. Кое-что из жизни Т. Г. Шевченко в Раиме // Южный край. — 1890. — № 5. — С. 91 — 94; Воспоминания о Тарасе Шевченко. — К., 1988. — С. 238).

Левицького я дуже поскуб... — Відгук на прохання Шевченка: «Та ще поскубіть за чуб отого ледачого Левицького...».

Здається, Бог Вас знов зведе с Почешовим... — У першодруці це прізвище прочитане помилково: треба — Почешев Герман (? — не пізніше 1851 р.) — поручик 5-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. В його команді Шевченко долав етап з Оренбурга до Орська у червні 1847 р. До нього Шевченко звернувся щодо повернення власних речей, що залишилися в Києві у губернатора І. І. Фундуклея (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 143; Большаков Л. Н. Літа невольничі. — С. 346 — 347).

Од Михайла Семеновича получите Лермонтова і Гоголя «Выбранны[е] места». — Ф. Лазаревський листувався з Шевченком через М. С. Александрійського, попечителя прилінійних казахів. Твори Лермонтова надіслав Ф. Лазаревському для передачі Шевченкові М. М. Лазаревський з Петербурга ще 12 лютого 1848 р.; «Выбранные места из переписки с друзьями» (1847) М. Гоголя переслала Шевченкові В. М. Рєпніна 19 березня 1848 р.

...прапорщик Бєляковський... — У першодруці прочитано неправильно: як встановив Л. Н. Большаков, у списках офіцерів корпусу такого прізвища немає, очевидно, йдеться про Бєлоновського Петра Федоровича, хорунжого Оренбурзького козачого війська, асесора комісії військового суду (козачий чин хорунжого відповідає, армійському чину прапорщика). Див.: Большаков Л. Н. Літа невольничі. — С. 192.










67. Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

Травень 1848. Оренбург


Подається за першодруком: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 261, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Лист не датований. Датується орієнтовно за часом між останнім листом Ф. М. Лазаревського (від 27 квітня) та початком Аральської описової експедиції (11 травня 1848 р.). Надсилаючи цю записку, Ф. Лазаревський не мав певності, що вона ще застане Шевченка в Орській фортеці.


На Раиме... — Аральська описова експедиція, у складі якої був Шевченко, прибула туди 19 червня й стояла там до 25 липня, готуючись до плавання.

...податель сего возник Иван Фаддеевич Петров... — Петров Іван Тадейович (рр. нар, і см. невід.) — асесор комісії військового суду Уральського козачого війська (українське «возний» — судовий чиновник на Україні до початку XIX ст.). Очевидно, сáме українське слово із значенням «судовик» мав на увазі Ф. Лазаревський. /238/










68. А. І. ЛИЗОГУБ

15 липня 1848. Хутір поблизу Одеси


Подається за першодруком: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 261 — 262, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 320 — 321. Публікація М. І. Стороженка.

Дата в автографі, як її відтворено в «Листуванні»: «15 іюля 1848. Хутор коло Одессы».

Відповідь на лист Шевченка від 9 травня 1848 р. з Орської фортеці.


...моє щиреє слово... знайде і на Раїму, і на берегу Аральського моря... — 11 травня 1848 р. транспорт Раїмського укріплення з начальником експедиції капітаном-лейтенантом О. І. Бутаковим, флотською командою та ротою піхоти вирушив із Орської фортеці у степ. 14 червня транспорт досяг берега Аральського моря, а ще через п’ять діб, рухаючись виключно вночі (через спеку), прибув у Раїмське укріплення.

...у Одесі холера... — Влітку 1848 р. південні та південно-східні області Російської імперії були охоплені страшною епідемією (так само й Оренбурщина), якій тоді не могли дати ради, а тому спустошення були колосальні.

...як цей лист поспіє до Вас на Аральське... — Шевченко одержав його через М. С. Александрійського лише у другій половині серпня 1848 р.

В[арваре] Н[иколаевне]... — В. М. Рєпніній.










69. М. С. АЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ

16 серпня 1848. Орська фортеця


Подається за першодруком: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 262, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Дата в першодруці: «Креп[ость] Орская, 16 августа». Рік написання встановлюється за змістом листа й за датою листа А. І. Лизогуба від 15 липня 1848 р., якого М. С. Александрійський переслав Шевченкові із оцим супровідним листом.

...от неизвестного мне г. Лизогуба. — Лист від А. І. Лизогуба від 15 липня 1848 р.

...удобнее ли Вам здесь. — Йдеться про перебування Шевченка в Аральській експедиції (з травня 1848 р.).

...все затеи европейской политики в настоящее время! — Мовиться про буржуазно-демократичні революції, що розпочалися 1848 р. в Європі: у січні — в Італії, лютому — у Франції, березні — у Німеччині, Австрії, Угорщині, Чехії, Польщі. Можливо, ці події спричинилися до створення поеми «Царі» («Старенька сестро Аполлона»), написаної на Косаралі у другій половині 1848 р.














Попередня     Головна     Наступна             Листи


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.