Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — С. 238-267.]

Попередня     Головна     Наступна             Листи





Коментарі до листів 1850-1857 рр.


1850



70. С. П. ЛЕВИЦЬКИЙ

6 березня 1850. Петербург


Подається за першодруком: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 263 — 264, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1900. — № 9. — С. 322 — 323. Публікація М. І. Стороженка.

Дата в автографі, як її відтворено в «Листуванні»: «1850 г. Марта 6. С.-Петербург».

Лист С. Левицького до Шевченка написаний завдяки нагадуванню колеги Левицького по Оренбурзькій прикордонній комісії столоначальника Олександра Григоровича Орлова. 21 лютого 1850 р. О. Орлов писав С. Левицькому до Петербурга, що його «...последнее письмо Бухарев принес в то время, когда у меня сидели Тарас Григорьевич и Ксенофонт Егорыч (Поспелов. — Ред.); нечего говорить, что мы с жадностию принялись за чтение его; меня Ваше письмо очень, очень удовлетворило; но в тех господам оно возбудило зависть ко мне, и сначала они хотя было крепились, но нако/239/нец не выдержали и сказали, что и они также ждут от Вас писем, а Вы благосклонны только ко мне одному. Считаю нужным это сказать Вам для того, чтобы просить Вас — обрадовать и их, особенно Тараса Григорьевича, которому ужасно хочется знать подробнее о Бодянском и Остроградском, а также о Чернышеве и приеме, какой сделали Вам последние двое; прошу Вас, не замедлите уведомить их и утешьте огорченных» (ДМШ. А — 13. Арк. 40 — 41).

...вже третій місяць... — У січні 1850 р. С. Левицький поїхав із Оренбурга у відпустку до Петербурга.

...не бачився ні с Остроградским, ні с Чернишовым... к которим Ви писали.... — Ці листи не відомі; Остроградський Михайло Васильович (1801 — 1862) — математик, фізик, астроном, академік Петербурзької Академії наук, знайомий Шевченка з 40-х років.

...письмо Ваше к Р[єпнін/ой... — Йдеться про лист до В. М. Рєпніної, яка жила тоді в Москві, від 1 січня 1850 р.

...пішов до Бодянского... як сказав, що... маю писульку... — Йдеться про лист до О. М. Бодянського від 3 січня 1950 р., який Левицький, зупинившись у Москві, передав йому особисто.

Редькін (Рєдкін) Петро Григорович (1808 — 1891) — юрист, професор Московського та Петербурзького університетів, секретар міністра внутрішніх справ Л. О. Перовського (брата В. О. Перовського) у 1848 — 1862 рр.

...вмісто Даля при Перовском... — Після служби урядовцем для особливих доручень при Оренбурзькому військовому губернаторові В. О. Перовському в 1835 — 1841 рр. В. І. Даль служив секретарем міністра внутрішніх справ Л. О. Перовського (1841 — 1849).

Бутаков Олексій Іванович (1816 — 1869) — капітан-лейтенант, керівник Аральської описової експедиції 1848 — 1849 рр.

...а Головко каже, що Вас не стало, а на місто того стало більш людей аж до 1000... — Головко Микола Олексійович (1825 — 1850) — математик, випускник Харківського університету, магістр; за вільнодумні висловлювання перебував під таємним наглядом. Його долю вирішив цей лист С. Левицького, знайдений у паперах Шевченка під час його арешту в Оренбурзі 23 квітня 1850 р. Начальник III відділу О. Ф. Орлов, запідозривши на підставі наведеної вище фрази, що в листі йдеться про таємну організацію в Петербурзі, до якої причетний Головко, наказав його арештувати. Під час арешту Головко застрелився (Тарас Шевченко : Документи та матеріали до біографії. — С. 201 — 202). Про розгляд жандармами III відділу «Дела о рядовом Шевченко, коллежском секретаре Левицком и магистре Головко» (ДМШ. А — 13) див.: Новицький М. М. До історії арешту Шевченка 1850 р. / Шевченко та його доба. Зб. 1. — XI, 1925. — С. 141 — 155.

...и при самом Карле Ивановиче... — Прізвисько царя Миколи І, який 1846 р. у театрі в Гатчині грав німця-булочника Карла Івановича; відомі також і його пронімецькі симпатії («Материалы для биографии императора Павла І». — Лейпциг, 1875. — С. 116). На щастя, у відібраних при арешті Шевченка листах згадувався і Карл Іванович Герн, на адресу якого жандарми й віднесли цю згадку (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 197 — 198).

Карл Іванович — К. І. Герн (1816 — ?), штабс-капітан, квартирмейстер 23-ої піхотної дивізії Окремого Оренбурзького корпусу, будівник форту Карабутак. Шевченко познайомився з ним 21 травня 1848 р., коли за участю членів Аральської експедиції було урочисто закладено цей форт. 1849 р. К. І. Герн інспектував Раїм.

Адольф Іванович — А. І. Герн (1821 — 1897), брат К. І. Герна, юрист, випускник Петербурзького університету, урядовець канцелярії оренбурзького генерал-губернатора (1845 — 1849); з 1849 р. служив у Петербурзі.














71. О. П. ЧЕРНИШОВ

29 березня 1850. Петербург


Подається за першодруком: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. — К., 1929. — Т. 3. Листування. — С. 264, де лист друкується за автографом, знайденим в архіві III відділу, нині не відомим. Публікація М. М. Новицького.

Дата в першодруці: «29 марта 1850. С.-Петербург».

Відповідь на невідомий лист Шевченка від 7 березня 1850 р. з Оренбурга,


...доставить мне право владеть рисунками Штернберга. — Після смерті В. Штернберга в Римі у Шевченка, з яким він квартирував у Петербурзі до свого від’їзду за кордон, залишився альбом його малюнків. Ці малюнки при виїзді в Україну 1845 р. Шевченко дав до сховку своєму товаришеві по навчанню в Академії мистецтв І. В. Гу/240/довському, який мешкав із ним у будинку Бема на 2-й лінії Васильєвського острова (нині № 3) (т. 10, с 76 — 77). Оскільки після смерті Шевченка згадані малюнки В. Штернберга знайдено в його колекції, можна припустити, що, не одержавши їх у 1850 р. (через арешт 23 квітня), Шевченко дістав їх при зустрічі з І. Гудовським у Києві влітку 1859 р. (т. 10, с 77).

...Вас опять командируют... На Мангишлак. — 22 січня 1850 р. командир Окремого Оренбурзького корпусу В. О. Обручов наказав на час відкриття навігації переправити Шевченка і Т. Вернера в Новопетровське укріплення для участі в експедиції в гори Каратау на півострові Мангишлак для пошуків покладів кам’яного вугілля (Тарас Шевченко : Документи та матеріали до біографії. — С. 181).

...новых №№ Калама нет... — Очевидно, Шевченко просив Чернишова придбати йому наступний випуск гравюр швейцарського художника О. Калама.

...брату Матвею... — М. П. Чернишову.

...писать программу на 2 золотую медаль... — Цей намір означав, по-перше, що художник уже дістав першу й другу срібні медалі й провчився в Академії мистецтв три роки (половину необхідного терміну). Одержання другої (або малої) золотої медалі давало право на звання класного художника и на участь у конкурсі на першу (велику) золоту медаль.

Левицкий — С. П. Левицький.















1855


72. М. О. ОСИПОВ

20 травня 1855. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. №. 280.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 88, з неповною датою та значними пропусками в тексті.

Дата в автографі: «1855 г., мая 20-го».

Відповідь на лист Шевченка до Ф. П. Толстого від 12 квітня 1855 р. з Новопетровського укріплення. Як видно з листа А. І. Толстої до Шевченка від 20 лютого 1856 р., обидві відповіді Шевченка на лист М. Осипова були йому відіслані.

Осипов Микола Осипович (1825 — 1901) — російський художник-портретист, мініатюрист. Вчився в Академії мистецтв як сторонній учень (з 1843 р.), працював учителем малювання (з 1850 р.). 1852 р. дістав звання некласного художника, 1855 р. — звання академіка. Взимку 1855 — навесні 1856 р. був поручиком Калузької стрілецької дружини і народного ополчення, що стояла на підступах до м. Севастополя..

Толстой Федір Петрович — російський скульптор, медальєр, художник, віце-президент Академії мистецтв (1828 — 1859). Як член комітету Товариства заохочування художників причетний до схвального відгуку комітету про подані Шевченком на розгляд малюнки (Тарас Шевченко : Документи та матеріали до біографії. — С. 9). Домагаючись повернення Шевченка до Петербурга у 1857 р., листовно звертався до президента Академії мистецтв Марії Миколаївни та міністра імператорського двору В. Ф. Адлерберга. Одержавши дозвіл з умовою «мати над ним належний нагляд», Ф. П. Толстой всіляко допомагав поетові, гостинно приймав його у своїй господі, надав йому кімнатку з майстернею у приміщенні Академії поряд із власною квартирою.











1856


73. А. І. ТОЛСТАЯ

20 лютого 1856. Петербург


Подається за автографом: І. Л. Ф. 92. № 307.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 88 — 89, без дати і з фрагментарно поданим текстом.

Дата в автографі: «С.-Петерб[ург], 20 февраля 1856».

Відповідь на лист Шевченка до Ф. П. Толстого від 12 квітня 1855 р., а також на невідомі листи Шевченка до М. О. Осипова, написані у жовтні-листопаді 1855 р. (орієнтовно) та 10 січня 1856 р. з Новопетровського укріплення.

Відповідь Шевченка — лист від 22 квітня 1856 р. з Новопетровського укріплення.


Толстая Анастасія Іванівна (дівоче прізвище — Іванова, 1817 — 1889) — дружина Ф. П. Толстого, господиня літературно-мистецького салону. Активно клопоталася за визврлення Шевченка із заслання й повернення його до Петербурга; в Академії /241/ мистецтв 13 квітня 1857 р. влаштувала благодійну аматорську виставу на користь Шевченка.

Письмо Ваше от 10 генваря... — Йдеться про другий лист Шевченка до М. О. Осипова з двох, згаданих у цьому листі.

Он поступил в ополчение... — Див. лист М. О. Осипова, написаний орієнтовно у грудні 1855 — березні 1856 р., розпочатий у госпіталі в Курську й закінчений на позиціях у Криму.

...и на другой день по получении предпоследнего письма Вашего отправился в Севастополь... — Із згаданого листа випливає, що Осипов залишив Петербург 27 листопада 1855 р.

В выполнении поручения Осипова встретились маленькие препятствия, о которых со следующею почтою Вам их опишу. — У відомих нам листах ця тема не порушувалась.

...надеюсь выслать Вам книги. — Йдеться про приготовані М. О. Осиповим для Шевченка номери журналу «Современник» з повістями Л. М. Толстого, які Осипов у листі за грудень 1855 — березень 1856 р. радив Шевченкові простудіювати як зразок композиційної викінченості. Ці журнали Шевченкові вислані не були, бо виникла надія на близьке звільнення, як випливає з наступного листа А. І. Толстої від 8 жовтня 1856 р.

Если бы вы вздумали писать Осипову... — На це Шевченко відповів: «Николаю Осиповичу пишу с этой же почтой»; однак листа не було закінчено до відправлення пошти, а з наступною Шевченко одержав згаданий вище лист Осипова й відповів на нього 20 травня 1856 р.










74. М. О. ОСИПОВ

Грудень 1855 березень 1856. Курськ — Біюк-Сойрень


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 81.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 90 — 91, де текст подано фрагментарно.

Автограф не датований. Датується за змістом листа: між виїздом М. О. Осипова із Петербурга 27 листопада 1855 р. та часом укладення Паризької мирної угоди 18 березня 1856 р. (про що Осипов писав наприкінці листа: «Говорят, что по заключении мира мы выступим в Россию»); враховуючи, що звістка про підписання угоди мала досягти Криму дещо пізніше, верхню часову межу можна визначити орієнтовно кінцем березня 1856 р.; лист датується: грудень 1855 р., Курськ — березень 1856 р., Біюк-Сойрень.

Відповідь на листи Шевченка: перший — написаний, ймовірно, у жовтні-листопаді 1855 р. і другий — від 10 січня 1856 р.; обидва не відомі. Про них згадує А. І. Толстая у листі від 20 лютого 1856 р. (див. коментар до цього листа).

Відповідь Шевченка — лист від 20 травня 1856 р. з Новопетровського укріплення.


Чтобы иметь возможность поступить на службу офицером, я старался получить звание академика... — Звання академіка надавалося за високі досягнення в мистецтві й давало право на чин 9-го класу (за «Табеллю про ранги», впровадженою ще Петром I, далі дещо вдосконаленою), а цьому чинові й відповідало військове звання поручика (раніше, у XVIII ст., — лейтенанта).

Государь назначил меня в Калужскую стрелковую дружину поручиком... — Через тяжку ситуацію на кримському театрі воєнних дій і великі втрати Микола I протягом 1855 р. тричі оголошував призов у народне ополчення (29 січня, 31 липня і 16 вересня), утворене з усіх станів суспільства. Кожна ополченська дружина налічувала 4 роти. Це погано навчене й недостатньо озброєне військо (кошти на спорядження вносили нерідко приватні особи) не було здатне брати участь у боях і несло переважно гарнізонну службу в близьких тилах війська (Петров Ф. В. Государственное ополчение : Исторический очерк и сравнительные последования действующего положения о государственном ополчении по русскому и иностранным законодательствам. — Спб., 1901).

Повесть Дармограя... отыскалась,... — Йдеться про повість «Княгиня» (1854), надіслану Шевченком редакторові «Современника» А. О. Краєвському разом із листом (кінець 1854 — початок 1855 р.). Не маючи звістки про долю повісті, Шевченко просив О. Плещеева розшукати її ( у листі. від 6 квітня 1855 р.), а також Бр. Залеського (у листі від 21 квітня 1856 р.), передаючи йому новий список твору, переслати його М. О. Осипову. Одержавши лист М. Осипова з повідомленням, що за влаштування повісті до друку взялася А. І. Толстая, Шевченко одразу ж просить Залеського залишити в себе рукопис «Княгині» й не посилати її в Петербург, бо «она уже приютилась» (лист від 20 травня 1856 р.). /242/

В тех журналах, которые будут к Вам присланы, кажется, есть повести Толстого... Прочтите, как хорошо округлен у него рассказ в повестях «Отрочество» и «Детство». Залишені Осиповим для Шевченка журнали мала переслати А. I. Толстая (див. її лист від 20 лютого 1856 р.); згадані повісті опубліковані: «Детство» у журналі «Современник» (1852. — № 9); «Отрочество» — там само (1854. — № 10).

Шебуєв Василь Козьмич (1777 — 1855) — російський художник-класицист, автор картин на історично-патріотичну, міфологічну, релігійну тематику.

Воробйов Максим Никифорович (1787 — 1855) — російський художник-романтик, урбаніст.

Віталі Іван Петрович (1794 — 1855) — російський скульптор-класицист.

Бруні Федір Антонович (.1799 — 1875) — російський художник, автор полотен на історично-міфологічну тематику, де поєднуються елементи класицизму й романтизму; з 1855 р. — ректор по відділу живопису й скульптури в Академії мистецтв.

...его сыном... — Йдеться про Воробйова Сократа Максимовича (1817 — 1888), художника, сина М. Н. Воробйова, випускника Академії мистецтв. Стажувався в Італії. Виконував обов’язки професора Академії мистецтв (з 1855 р.), був професором до 1872 р. Учитель І. І. Шишкіна, А. І. Мещерського та ін.

Пименов Микола Степанович (1812 — 1864) — російський скульптор, звертався й до жанрової тематики.

...для храма Христа Спасителя... — Храм Христа Спасителя у Москві, збудований на народні кошти (1839 — 1880) на честь перемоги у Вітчизняній війні 1812 р. за проектом архітектора К. А. Тона. Скульптурні рельєфи виконували скульптори Логановський Олександр Васильович (1810 чи 1812 — 1855), Клодт Петро Карлович (1805 — 1867), Рамазанов Микола Олександрович (1815 — 1868). Висаджений у повітря 5 грудня 1931 р.

Зарянко Сергій Костянтинович (1818 — 1870) — російський художник-портретист, відомий фотографічною точністю відтворення натури, що не викликало поваги у Шевченка (див. його запис у щоденнику від 12 липня 1857 р.).

Горавський Аполлінарій Гілярійович (1833 — ?) — російський художник, пейзажист, портретист, учень Воробйова і Бруні.

...получил 1-ю зол[отую] [медаль] за пейзаж... — Статут Академії мистецтв передбачав дві золоті й дві срібні медалі для оцінки виконаних її учнями творів. Перша золота медаль давала право не лише на звання класного художника, а й на відрядження’ за кордон на державний кошт для вдосконалення майстерності.

Моллер Федір Антонович (1812 — 1875) — російський художник-портретист, автор творів з історичними сюжетами.

Бельбек — річка в Криму, впадає у Чорне море північніше м. Севастополя й Чорної річки.

Михайлов Володимир Олексійович — прапорщик 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу, служив у Новопетровському укріпленні до середини 1853 р.

Робінзон Крузо — герой дуже популярного тоді однойменного роману Д. Дефо (1712), перекладеного в Росії ще у 1762 — 1764 рр.

...дружина наша, не быв в деле, уже потеряла более половины людей. — «Дружины ополчения понесли несравненно большие потери, чем регулярные войска. В начале марта 1856 г., т. е. через четыре-пять месяцев по прибытии в Крым курского, орловского, калужского (в якому був М. Осипов. — Ред.) и тульского ополчения, в 45 дружинах из 40 730 строевых чинов оставалось налицо всего 21 347 человек; остальные же поступили в госпитали, будучи одержимы поносом, лихорадкою и тифозною горячкою, которые принесли с собою из внутренних губерний, где в конце 1855 г. свирепствовали повальные болезни» (Петров Ф. В. Государственное ополчение... — С. 68 — 69).

...по заключении мира мы выступим в Россию немедленно... — Кримська війна 1853 — 1856 рр. завершилася Паризьким мирним договором, підписаним на Паризькому конгресі 18 березня 1856 р. «5 апреля 1856 г. последовало Высочайшее повеление о расформировании дружины ополчения и о роспуске ратников по домам» (Там само. — С. 69).










75. С. С. ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ

30 квітня 1856. Петербург


Подається за автографом: ІЛ, Ф. 92. № 61.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 82. Публікація Л. Ф. Кодацької.

Дата в автографі: «1856 года, апреля 30 дня».

Відповідь Шевченка — лист від 30 червня 1856 р. з Новопетровського укріплення. /243/


Получил я от неизвестного подателя письмо... — Шевченко не повірив версії про «неизвестного подателя» й щиро дякував за допомогу у листі від 30 червня 1856 р.: «Благороднійший ти із людей, брате-друже мій єдиний Семене! ...Ну, скажи по правді, чи єсть та великая душа на світі, окромя твоєї благородної душі, щоб згадала про мене в далекій неволі, та ще й 15 карбованців дала? Нема тепер таких великих душ на світі. Може і були коли-небудь, та в ірій полетіли. Одна твоя осталася меж нами зимовать та, тулячись самотня на морозі, і сочинила собі поему, да такую сердечную, задушевную поему, що я і досі читаю та плачу. Великий ти поет, друже мій Семене!».

...жінка моя тобі кланяється... — Гулак-Артемовська Олександра Іванівна (дівоче прізвище — Іванова, бл. 1825 — ?) — арфістка й піаністка.















76. БР. ЗАЛЕСЬКИЙ

8 — 9 червня 1856. Оренбург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 84.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 458 — 461, з пропусками в тексті й помилками у прочитанні.

Дата в автографі: «8 июня». Рік встановлюється за змістом (див. останній абзац тексту листа) і за листом З. Сераковського від 9 червня 1856 р.

Відповідь на листи Шевченка від 21 квітня та 20 травня 1856 р. з Новопетровського укріплення.

Відповідь Шевченка — лист, написаний у червні 1856 р. з Новопетровського укріплення.


Залеський Броніслав Францович (1820 — 1880) — польський історик, художник, політичний засланець. 1838 р. заарештований за участь у гуртку студентів Дерптського (нині Тартуського) університету; відбувши дворічне ув’язнення, був висланий до Чернігова, звідки повернувся 1845 р. до Вільно і знову взяв участь у польському революційному русі; 1846 р. був удруге заарештований і засланий рядовим в Окремий Оренбурзький корпус, куди прибув 1848 р. Познайомився з Шевченком в Оренбурзі в листопаді-грудні 1849 р., коли був відряджений як художник на допомогу Шевченкові для оформлення географічних ландшафтів берегів Аральського моря. Ближче зійшлися під час експедиції на Каратау 1851 р., після якої розпочалося інтенсивне листування. Після того, як він відзначився 1853 р. при штурмі Ак-Мечеті (нині — Кзил-Орда), йому надано чин унтер-офіцера, а 1856 р. звільнено із заслання (саме про це він і повідомляє поета наприкінці свого листа).

Я получил два куска шерстяной материи... — Про які саме малюнки Шевченка; (їх він конспіративно називав шматками шерстяної тканини) йдеться, невідомо.

...и... коротенькое послание твое... — Лист від 20 травня 1856 р.

Бюрно Карл Іванович (1796 — ?) — військовий інженер, генерал-майор; 1854 р. відзначився при будівництві укріплень на Сирдар’їнській лінії. О. М. Плещеев, близько познайомившись із ним під час спільного перебування в Ак-Мечеті, захоплювався його інтелігентністю (Минувшие годы. — 1908. — № 10. — С. 126). Із Бр. Залеським у К. І. Бюрно налагодилися дружні взаємини на грунті захоплення малярством. Пояснюючи, чому він не звернувся до Бюрно щодо продажу йому Шевченкового малюнка, Залеський відповідає на прохання, висловлене Шевченком у листі від 20 травня 1856 р., запропонувати один малюнок Бюрно, що добре розуміється на мистецтві.

...посылаю Ираклию... — Ускову Іраклію Олександровичу (1810 — 1882) — майору, коменданту Новопетровського укріплення (1853 — 1865). Приймав Шевченка у своїй господі як члена родини, дав йому змогу писати й малювати. На власну відповідальність видав йому квиток на проїзд до Петербурга, за що пізніше дістав стягнення, їх листування тривало й після повернення Шевченка до Петербурга.

Вельямінов-Зернов Володимир Володимирович (1830 — 1904) — російський історик-сходознавець, археолог, лінгвіст, академік Петербурзької Академії наук. У 1851 — 1856 рр. служив в Оренбурзькому краї; тут написав працю «Исторические известия о киргизкайсаках и сношениях России с Средней Азиею» (Уфа, 1853 — 1855); пізніше — співробітник Азіатського департаменту; вивчав історію касимівських та кримських татар; куратор Київського учбового округу (з 1888 р.), голова Київської археографічної комісії по розгляду давніх актів (з 1889 р.).

Сова твой подарок принял со слезами... — Желіговський Едвард Вітольд (літературний псевдонім — Антоній Сова; 1815 — 1864). Одночасно з Шевченком відбував заслання в Оренбурзькому краї як учасник польського національно-визвольного руху. Заочно познайомився і листувався з Шевченком у засланні, згодом зустрічався з ним у Петербурзі, де в 1859 р. видавав польську газету «Słowo» демократичного спрямування. В листі йдеться про копію повісті «Варнак», надіслану Бр. Залеському (із /244/ листом від 21 квітня 1856 р. та з рукописом повісті «Княгиня»), з проханням дати переписати, виправивши, й надіслати у Петербург М. Осипову для влаштування до друку. У наступному листі, від 20 травня, Шевченко попросив передати первісний рукопис у дарунок Е.-В. Желіговському з посвятою йому чи без неї — на розсуд адресата. Доля цього рукопису не відома.

Сигизмунд — Сераковський Зигмунт Гнатович (псевдонім — Доленго; 1826 — 1863); — польський засланець, відданий у солдати Окремого Оренбурзького корпусу за підозру у спробі перейти через кордон для участі в революційних подіях у Галичині в квітні 1848 р.; на початку 1853 р. дістав чин унтер-офіцера, а в березні

1856 р. — чин прапорщика і був призначений до 7-го запасного батальйону Брестського піхотного полку, що стояв у Катеринославі (нині — Дніпропетровськ). Але спершу Сераковський приїхав до Петербурга, де домігся прикомандирування до Зразкового кавалерійського полку, що базувався у Павловську під Петербургом (Усенко П. Г. Натхненний Сигізмунд. — Львів : Каменяр, 1990. — С. 62 — 72). Пізніше його переведено до Арзамаського драгунського полку в чині поручика, звідки він і вступив 1857 р. до Миколаївської Академії Генерального штабу, яку закінчив 1859 р. У 1861 — 1863 рр. служив у Генеральному штабі в чині капітана. Виключений як один з керівників польського визвольного повстання 1863 р. Страчений 15 червня 1863 р. (Глиноецкий Н. П. Исторический очерк Николаевской Академии Генерального штаба. — Спб., 1882. — С. 98).

Під час перебування в Петербурзі активно готував визвольне повстання, співпрацював у журналі «Современник» (осінь 1856 — липень 1857 р.), у відділі закордонних вістей. Був у дружніх стосунках з М. Костомаровим, Ф. Толстим, Шевченком, М. Чернишевським та ін.

...жду на днях верного и хорошего человека... — Про кого йдеться, невідомо.

К Аркадию я давно писал о прошении на Высочайшее имя и надеюсь, что твоя Варвара в этом не откажет. — Венгжиновський Аркадій Миколайович (1818 — ?) — чиновник, далекий родич Сераковських, з родини яких походила його мати. Дрібний чиновник в рідному Проскурові на Вінниччині (нині — м. Хмельницький). Працював у канцелярії Тобольського загального губернського правління (з 1842 р.); з 1 квітня 1845 р. — наглядач школи для киргизьких (казахських) дітей від Оренбурзької прикордонної комісії. Тут, в Оренбурзі, він належав до гуртка польських засланців, за що потрапив під таємний нагляд поліції (до 1857 р.). Подавши у відставку, в липні 1850 р. виїхав на Україну; через рік був зарахований у канцелярію одеського градоначальника. В Одесі тоді мешкала В. М. Рєпніна, якій графом О. Ф. Орловим, начальником III відділу, було суворо заборонено листування із засланим поетом. Шевченко підтримував листовні зв’язки з нею через Бр. Залеського і А. Венгжиновського. У листі до Бр. Залеського від 21 квітня 1856 р. Шевченко, діставши тяжку для нього звістку про відмову у підвищенні у чин унтер-офіцера, що дало б йому право на відставку, писав: «Напиши ты Аркадию и прося его от меня, чтобы он повидался или написал Варваре насчет прошения на Высочайшее имя; она не должна отказать во имя нашей дружбы и христианского милосердия». Саме Венгжиновському через В. Д. Спасовича, юриста й, літературознавця, пощастило допомогти З. Сераковському відновити своє дворянство, а з ним — і офіцерський чин, необхідний для вступу до Миколаївської Академії генерального штабу. Через зв’язки з учасниками польського повстання дістав репутацію неблагонадійного й змушений був піти у відставку (1863). Про останні роки його життя даних немає.

А. Венгжиновський провадив активне листуваня а Бр. Залеським; ці листи, з дописками Т. Шевченка, З. Сераковського, нині зберігаються в Ягеллонській бібліотеці у Кракові (докладніше див.: Зленко Г. Д. Він був добрим приятелем Кобзаря // Вітчизна. — 1989. — № 3. — С. 180 — 182).

...личное предубеждение В[асилия] А[лексеевича]... — В. А. Перовського, командира Окремого Оренбурзького корпусу (1851 — 1857). У лютому 1850 р. на клопотання А. І. та І. І. Лизогубів та їх родича — графа А. І. Гудовича, В. О. Перовський листовно звертався до начальника штабу корпусу жандармів Л. В. Дубельта із запитанням, чи не можна полегшити становище Шевченка (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 182 — 183), й дістав відповідь із посиланням на О. Ф. Орлова про передчасність такого клопотання (там само. — С. 185). Відтоді Перовський облишив офіційне клопотання, але сприяв подібним крокам з боку О. І. Ускова й не давав ходу дрібним доносам на Ускова й самого Шевченка. Дружина І. О. Ускова — Агата Омелянівна — згадувала в листі до О. Я. Кониського: «...когда Ираклий Александрович при отъезде из Оренбурга (де він був ад’ютантом В. О. Перовського; йдеться про весну 1853 р. — Ред.) в форт (до Новопетровського укріплення, куди Перовський призначив Ускова комендантом. — Ред.) пошел прощаться к Перовскому, то тот первый заговорил о Шевченко и просил мужа как-нибудь облегчить его положение, иначе Ираклий Александрович и не мог бы так решительно действовать, не /245/ имея поддержки свыше» (Воспоминания о Тарасе Шевченко. — С. 280, 285; Науковий збірник за рік 1926. — К., 1926. — Т. 21. — С. 159).

...теперь мне обещали, что будет сделано представление... — Невідомо, про чию обіцянку йдеться.

Алексей Иванович — О. I. Бутаков.

Карл — К. I. Герн.

...недалеко от кочевки... — Так В. О. Перовський називав свою літню резиденцію в степу під Оренбургом.

...и тогда я возьму у него и альбом, и карандаши и фотографию сделаю... — Свої прохання до К. Герна Шевченко висловив у попередніх листах до Бр. Залеського від 21 квітня та 20 травня 1856 р.

Сигизм[унд] займется этим делом... — Йдеться про намір З. Сераковського клопотатися у Петербурзі про царську амністію Шевченкові.

...не удивляйся совету моему в предыдущем письме. — Цей лист не відомий.

Михаил — М. Г. Цейзик.

...новые его работы я посылаю тебе... — Про фотопортрет З. Сераковського Шевченко відгукнувся пізніше в листі, написаному у другій половині червня 1956 р. Киргизские мальчики — ймовірно, малюнок «Байгуші під вікном» (т. 9, № 45).

...получил известие о дозволении возвратиться на родину. — Ця подія свінула Бр. Залеському після штурму Ак-Мечеті, за заслуги у якому він дістав офіцерський чин; 12 червня 1856 р. Залеського звільнено зі служби у чині прапорщика.

Пиши ко мне на имя Михаила: Михаилу Игнатьеву. — Йдеться, як визначив свого часу Л. Н. Большаков (див.: Літа невольничі. — С. 32 — 33), про Михайла Гнатовича Цейзика (1815 — ?) — аптекаря, фотоаматора, близького до кола польських засланців в Оренбурзі. Він допомагав і засланому поетові, пересилаючи його листи Бр. Залеському, виконуючи фотокопії малюнків, надісланих Бр. Залеському на продаж, фотопортрети поетових друзів,










77. З. СЕРАКОВСЬКИЙ

9 червня 1856. Оренбург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 301.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К.. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 82 — 83, де лист помилково датовано 1855 р., має неточності й пропуски і, крім того, помилково контамінований з припискою Сераковського до наступного листа Бр. Залеського від 3 липня 1856 р.

Дата в автографі: «9 июня 1856 года, Оренбург над Уралом».

Одержання листа Шевченко підтвердив у листі до Бр. Залеського, написаному в червні 1856 р. у Новопетровському укріпленні.


Бронислав наш получил сегодня полное увольнение... — Див. коментар до листа Бр. Залеського від 8 — 9 червня 1856 р.

...(не позже 1-го июля) едет на родину... — З листа Бр. Залеського До Шевченка від 3 липня 1856 р. випливає, що він мав виїхати на батьківщину 4 липня.

...я жду его и поеду вместе с ним или поеду его передовым. — 3 липня 1856 р. Бр. Залеський писав Шевченкові: «Сигизмунд едет со мною, а из Москвы отправится в Питер» — для того, щоб домогтися переводу в один із полків, розміщених біля Петербурга, й готуватися до вступу до Миколаївської Академії генерального штабу, про що стосовно Сераковського йшлося вже кілька років.

Полк, в который я назначен... — З. Сераковський разом із чином прапорщика дістав у березні 1856 р. призначення до 7-го запасного батальйону Бірестського піхотного полку;

Екатеринославль — Катеринослав (нині — м. Дніпропетровськ).

...я написал послание к батьке... — За ймовірним здогадом М. М. Павлюка, саме це послання й переписав З. Сераковський з невідомої чернетки на зворот листа Бр. Залеського до Шевченка від 3 липня 1856 р.

...мысль не моя чувство мое! — Думка могла бути й Шевченковою: наприклад, з «Передмови» до «Гайдамаків»: «Ми одної матері діти, що всі ми слов’яне. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря слов’янськая земля». Або ж із добре відомого Сераковському вірша «Полякам» (1847).

...дай Бог целовать тебя на берегах Днепра или в Петербурге. — Сераковський і Шевченко вперше зустрілися в Петербурзі 28 березня 1858 р. (див. запис у щоденнику) . /246/













78. БР. ЗАЛЕСЬКИЙ ТА З. СЕРАКОВСЬКИЙ

3 липня 1856. Оренбург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 85.

Вперше надруковано фрагмент листа — у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 82 — 83; без дописки З. Сераковського — у журналі «Киевская старина» (1897. — № 3. — С. 461); дописка Сераковського на звороті аркуша була опублікована М. К. Чалим у згаданій книжці як частина листа Сераковського до Шевченка від 9 червня 1856 р. (с. 83).

Дата в автографі: «3 июля». Рік написання встановлюється за змістом листа: йдеться про від’їзд обох кореспондентів із Оренбурга: 3 липня 1856 р.


Я получил письмо от Аркадия, который меня извещает, что Варвара взялась просить и хлопотать за тобою. — Лист А. Венгжиновського до Бр. Залеського не відомий. В. М. Рєпніна, як особа високого шляхетського походження, належала до фрейлін Олександри Федорівни, вдови Миколи І (щоправда, вважалася у відпустці), і мала вагомі зв’язки у вищих колах. М. К. Чалий зазначав: «Первый луч надежды на освобождение от солдатчины брошен в душу поэта (по инициативе В. Н. Репниной), по поручению графини Анастасии Ивановны Толстой, художником Осиповым» (Там само. — С. 88); див. коментар до листа М. О. Осипова від 20 травня 1856 р.

Василий Алексеевич — В. О. Перовський.

...фрейлина Марии Николаевны графиня Толстая расспрашивала... — Повідомляючи О. Я. Кониському обставини визволення Шевченка з заслання, Л. М. Жемчужников особливо відзначив вагомість клопотань президента Академії мистецтв великої княгині Марії Миколаївни (1819 — 1876), сестри Олександра II. Фрейліна останньої — графиня Олександра Андріївна Толстая (1817 — 1904), добра приятелька В. А. Жуковського, О. К. Толстого, В. О. Перовського, відвідавши останнього в Оренбурзі, мала з ним розмову про Шевченка (ІЛ. Ф. 77. № 127. Арк. 161, 238 — 239); можна припустити, що саме вона неофіційно сприяла успіхові клопотань Ф. П. Толстого перед президентом Академії мистецтв Марією Миколаївною, яка звернулася з відповідним проханням до уряду й домоглася успіху (Тарас Шевченко : Документи та матеріали до біографії. — С. 271, 278).

...нашего Монарха... — Олександра II.

Михаил — М. Г. Цейзик.

Людвиг — Балінський Людвіг, польський політичний засланець, відданий у солдати за участь у підготовці національно-визвольного повстання 1848 р.; кілька років служив разом із поетом у Новопетровському укріпленні, звільнений незадовго до Шевченка (Большаков Л. Н. Літа невольничі. — С. 376).

Фотография Михаилу не удалась... — Див. лист Бр. Залеського від 8 — 9 червня 1856 р. та коментар до нього.

Карл постоянно на своем хуторе... — Йдеться про К. І. Герна. Шевченко не раз прохав Бр. Залеського надіслати йому фотопортрети друзів. Так, 25 вересня 1855 р. він писав: «Если ты хочешь, чтобы моя радость была полная, то в первое твое письмо, которое ты мне напишешь, вложи свой портрет и портрет Михайла (Цейзика. — Ред.), а если можно, то и Карла (Герна. — Ред.) — ты меня этим подымешь на седьмое небо». А 21 квітня 1856 р. поет нагадує: «Кланяйся от меня Карлу и не забудь прислать мне фотографическое поличие».

Сигизмунд — З. Сераковський.

...с ним благословил я на дорогу твоего «Варнака». — Рукопис повісті Шевченка «Варнак», переписаний і підготовлений до друку Бр. Залеським за списком, надісланим йому Шевченком із листом від 21 квітня 1856 р.; Сераковський мав передати рукопис М. О. Осипову для вміщення, ймовірно, у журналі «Современник».

...певец Апокалипсиса... — Св. Іоанн Богослов, якому приписується «Апокаліпсис» {«Откровения Іоанна Богослова») — одна з книг «Нового завіту» (датується орієнтовно 95 р.); йому належить також четверте євангеліє і три послання.

Твои киргизята прекрасны! — Йдеться про декілька малюнків із зображенням киргизьких дітей, серед них і два невідомих.















79. О. Ф. ПИСЕМСЬКИЙ

6 липня 1856. Астрахань


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 284.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 93 — 94; текст подано фрагментарно, місцями переказано. За автографом вперше подано у виданні: Листа до Т. Г. Шевченка. — С. 88; публікація Л. Ф. Кодацької. /247/

Дата в автографі: «6 июля»; рік встановлюється за часом перебування О. Ф. Писемського в Новопетровському укріпленні у квітні-травні 1856 р. та згадками поета про нього у листах: 6 липня 1856 р., Астрахань. Постскриптум до листа написано пізніше, через кілька днів.


Писемський Олексій Феофілактович (1821 — 1881) — російський письменник, етнограф; влітку 1856 р. був учасником експедиції К. М. Бера на Каспійському морі, збираючи етнографічні дані (опис Новопетровського укріплення див. у сьомому розділі його «Путевых очерков»).

...я видел на одном вечере человек двадцать Ваших земляков... — Ймовірно, це були саме ті люди (місцева інтелігенція), що через рік, у вересні 1857 р., гостинно зустріли самого поета, оточили його піклуванням, навіть два дні — 15 і 16 серпня — вели за нього щоденник. Серед них — викладач географії в астраханській гімназії І. І. Клопотовський, який познайомився з Шевченком, ще коли був студентом Київського університету; флотські медики — І. Ф. Муравський, С. А. Незабитовський, Є. І. Одинцов, Ф. Чельцов, К. Новицький, Т. Зброжек та інші (докладніше див.: Большаков Л. Н. Їхав поет із заслання... Пошуки. Роздуми. Дослідження. — К., 1977. — С. 14 — 36).

Бэру я напомню письмом... — Бер Карл Максимович (Карл Эрнст, 1792 — 1876) — німецький та російський природознавець, біолог, географ (родом з Естляндії). Один із засновників Російського Географічного товариства, академік Петербурзької Академії наук. Дослідник Нової Землі, Каспійського моря (ця експедиція тривала з 1853 по 1856 рр.). До Новопетровського укріплення приїздив 21 вересня 1853 р., у серпні-вересні 1854 р. та у травні й липні-серпні 1856 р. Обіцяв поетові поклопотатися в Петербурзі про його визволення.

Все Ваши поручения и в Москве к Бодянскому, и в Петербурге к Костомарову... — Йшлося, ймовірно, про прохання письменника до друзів, відомих та впливових у науково-літературних колах, щодо влаштування друку його російських повістей.

С прошлой почтой я писал графине Толстой... — Лист, написаний на окремому аркуші, О. Ф. Писемський надіслав редактору-видавцеві журналу «Отечественные записки» А: О. Краєвському разом із листом такого змісту: «Почтеннейший Андрей Александрович! Обращаюсь к вам с моей покорнейшею просьбою: к записочке этой я прилагаю письмо к графине Толстой, жене вице-президента Академии художеств. Пишу в нем об известном вам несчастном Шевченке, к[оторы]й солдатом в Новопетров[ском] укреплении и с которым я познакомился, бывши на Тюк-Караганском полуострове. В чем состоит просьба, вы увидите из письма. Я не знаю имени графини и потому не могу писать к ней прямо. Потрудитесь узнать, как ее зовут, положить письмо в конверт, написать адрес и отправить к графине. Я болею и теперь так ослаб, что едва достало силы написать эти письма. [...] Ваш Писемский. 6 июля [1856 г.]» (Писемский А. Ф. Письма. — М — Л., 1936. — С. 98 — 99).

...будет непременно писать к графу... — К: М. Бер обіцяв написати листа до Ф. П. Толстого, віце-президента Академії мистецтв, котрий добре знав Шевченка-художника.

...в августе должна быть коронация. — Коронація Олександра II відбулася 26 серпня 1856 р.














80. М. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

7 серпня 1856. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 77. № 124.

Вперше надруковано: Культура. — 1925. — № 3. — С. 34, з пропуском слова «теперь». Публікація М. С. Возняка.

Дата в автографі: «7 августа, С.-Петербург»; рік встановлюється за згадкою про лист Шевченка до Ф. П. Толстого від 12 квітня 1855 р. та за проханням Шевченка, висловленим у листі від 30 червня 1856 р. до С. С. Гулака-Артемовського, доброго знайомого М. Лазаревського, стосовно звернення до скульптора К. І. Іохима щодо фігурки-зразка для занять Шевченка скульптурою; лист датується: 7 серпня 1856 р., Петербург.

Відповідь на лист Шевченка до С. С. Гулака-Артемовського від 30 червня 1856 р. з Новопетровського укріплення, з яким адресат ознайомив М. М. Лазаревського.

Відповідь Шевченка — лист від 8 жовтня 1856 р. з Новопетровського укріплення.


Семен — С. С. Гулак-Артемовський.

Письмо твое к г[рафу] Ф[едору] П[етровичу]... — Лист до Ф. П. Толстого від 12 квітня 1855 р.

...добрые люди просили о тебе... — Хоча прямих відомостей про осіб, на яких /248/ натякає Лазаревський, немає, але ними могли бути небіж Ф. П. Толстого граф О. К. Толстой, про значну роль якого в цій справі писав пізніше Л. М. Жемчужников у листі до О. Я. Кониського, а також, ймовірно, З. Сераковський і К. Бер (див. коментар до листа О. Ф. Писемського від 6 липня 1856 р.), О. І. Бутаков, В. Рєпніна та інші

Ираклий Александрович — І. О. Усков.

...не удивляйся прилагаемым в особом конверте... 20-ти рублям. — У згаданому листі до С. С. Гулака-Артемовського Шевченко, щиро дякуючи за переслані гроші, признавався, що йому дуже сутужно з грішми, і М. Лазаревський делікатно допоміг поетові.

...какие именно нужны тебе статуэтки... Иохим не вышлет. — Відповідь на прохання Шевченка до К. І. Іоахима в згаданому листі до С. С. Гулака-Артемовського.

Федор сегодня только приехал из уезда... — Ф. М. Лазаревський, чиновник міністерства уділів; часто бував у відрядженнях.















81. БР. ЗАЛЕСЬКИЙ

18 вересня 1856. Рачкевичі


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 86.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — №. 3. — С. 462 — 464, з пропусками й неточним прочитанням. Публікація М. К. Чалого.

Дата в автографі: «18 сентяб[ря] [18]56».

Відповідь на лист Шевченка за червень 1856 р. з Новопетровського укріплення.

Відповідь Шевченка — листи від 10, 15 лютого та від 8, 10, 13 20 травня 1857 р. з Новопетровського укріплення.


Михаил — М. Г. Цейзик.

Я шесть недель живу уже между своими... — Бр. Залеський, одержавши відставку, залишив Оренбург 4 липня 1856 р.; листа написано з маєтку Залеських — села Рачкевичі під Слуцьком.

...даже Чиркалу и сад около Новопетровска вспомню... — Чиркалатау (Шеркалатау) — вершина в горах Каратау, де Шевченко й Залеський побували в складі експедиції 1851 р.; сад коло Новопетровська — найпевніше, мальовничий Разуманівський сад в ущелині (кілометрів за 5 — 7 від укріплення); нижче, понад морем, лежить скеля «Монах», змальована Шевченком (т. 9, № 30).

Бог знает один, где придется умереть... — Бр. Залеський помер в еміграції, в Ментоні, 2 січня 1880 р.

Штемпель — підпис художника, який бажали бачити на малюнках покупці.

«Варнак»... переписан, остался у Совы вместе с принадлежащим ему экземпляром... — Див. коментар до листа Бр. Залеського від 8 — 9 травня 1856 р.

...хотел передать его Михайлову... — Михайлов Михайло Ларіонович (1829 — 1865) — російський письменник, критик, перекладач, співробітник журналу «Современник». У 1856 — 1857 рр. перебував в етнографічній експедиції в Оренбурзькому краї за відрядженням Морського міністерства. Переклав три вірші Шевченка — «Іван Підкова», «До Основ’яненка», «Заповіт» (Павлюк М. М. Шевченко в оцінці і перекладах М. Л. Михайлова // Радянське літературознавство. — 1969. — № 4. — С. 53 — 69), рецензував «Кобзар» 1860 р. (Русское слово. — 1860. — № 4. — С. 23 — 42, за підписом «М. Л.»). Передача рукописів через Михайлова не здійснилася, оскільки його експедиція тривала й наступного року.

В Москве я познакомился с некоторыми издателями «Русского вестника»... — Цей літературний та політичний журнал був щойно заснований М. М. Катковим та П. М. Леонтьєвим (1856) і перші п’ять років мав помірну, реформістську програму, чим приваблював до себе серйозних письменників та вчених.

Якушкін Євген Іванович (1826 — 1905) — російський етнограф, юрист, співробітник «Русского вестника»; син декабриста І. Якушкіна. Близький до родини Щепкіних: спільно з М. М. Щепкіним займався видавничою діяльністю.

Сигизмунд — З. Г. Сераковський.

Старик генерал, наверно, был уже у вас... — К. І. Бюрно відвідав Новопетровське укріплення в середині вересня 1856 р., і поет захоплено писав про нього Бр. Залеському 8 листопада 1856 р.

Ираклий Александрович — І. О. Усков /249/















82. А. І. ТОЛСТАЯ

8 жовтня 1856. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 308.

Вперше надруковано уривок у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Т. Г. Шевченка. — С. 89; повний текст за автографом — у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 91 — 92.

Дата в автографі: «Октября 8, 1856 года, С.-Петерб[ург]».

Відповідь на лист Шевченка від 22 квітня 1856 р. з Новопетровського укріплення.

Відповідь Шевченка — лист від 9 січня 1857 р. з Новопетровського укріплення.


...тем деятельнее действовала на бумаге. — Кому саме писала А. І. Толстая, невідомо.

Это Ваш аноним. — Йдеться про саму А. І. Толстую, чиє ім’я в листуванні прямо не називалося з огляду на цензуру.

...у меня старшая дочь... — Йдеться про Толстую-Юнге Катерину Федорівну (1843 — 1913), художницю; з Шевченком познайомилася 1858 р. одразу після його повернення до Петербурга. Ходила з ним на етюди, брала участь як перекладач у сеансах, коли Шевченко малював портрет американського актора Айри Олдріджа. Залишила спогади про Шевченка.

Письмо Ваше адресуйте прямо на мое имя в Академию. — Родина віце-президента Академії мистецтв Ф. П. Толстого мала помешкання в будинку Академії мистецтв на Васильєвському острові.

Повесть Дармограя хотят напечатать... — Йдеться про повість «Княгиня», надіслану М. О. Осипову, про яку останній писав Шевченкові навесні 1856 р.; «Рукопись я оставил у графини Толстой, она через знакомых ей литераторов передаст ее в редакцию «Современника». Однак надрукувати повість Шевченкові не вдалося. «Кобзарь Дармограй» — псевдонім Шевченка-повістяра.















83. А. М. МАРКЕВИЧ

25 жовтня 1856. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 271.

Вперше надруковано у виданні: Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 94, фрагмент без початку й кінця, текст неточний. За автографом опубліковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 92 — 93.

Дата в автографі: «25 октяб[ря] 1856, С.-П[етер]бург».

Відповідь Шевченка — лист від 22 квітня 1857 р. з Новопетровського укріплення; поет писав про цей лист Я. Г. Кухаренкові (22 квітня 1857 р.) та М. М. Лазаревському (22 квітня — 7 травня 1857 р.).


Маркевич (Маркович) Андрій Миколайович (1830 — 1907) — український та російський державний і громадський діяч, юрист, музикант-аматор; з 1898 р. — голова Товариства імені Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах. С.-Петербурга. Саме він домігся вилучення рукописів поета, забраних поліцією при арешті 5 квітня 1847 р., з надр архіву III відділу і передав їх спершу В. Д. Доманицькому, а потім до Музею української старовини В. Тарновського в Чернігові. На кошти Товариства видано й двічі перевидано найповнішу збірку поезій Шевченка (1907, 1908, 1910). З цього листа розпочалося їх заочне знайомство; зустрілись вони у березні 1858 р. у Москві, коли Шевченко повертався із заслання.

Ні, не один Семен посилав тобі грошенят... — Відгук на лист Шевченка до С. С. Гулака-Артемовського від 30 червня 1856 р. із сердечною вдячністю за надіслані гроші.

Оце ж іще тобі рублів, од нашого щирого серця... — 22 квітня — 7 травня 1857 р. поет повідомляв М. М. Лазаревському: «...почта із Петербурга привезла мені письмо і грошей 16 руб[лів] от А. Марковича с товарищами. Се буде син того самого Николая Марковича, що написав «Малороссийскую историю». З батьком його ми були колись великії приятелі. А сина його, сего самого Андрія, то я, здається, що й не бачив. А, може, бачив, то ще дитиною. Найди його там та поцілуй за мене, мій друже єдиний. Воно квартирує в Почтамтськой в доме Логинова».

Може, ти колись знав Миколая Андреєвича Марковича, да він таки бачив тебе у Качанівці у Тарновського... — Качанівка — село Борзнянського повіту Чернігівської губернії (нині — селище Ічнянського району Чернігівської області), маєток г. С. Тарновського. Григорій Степанович Тарновський (1788 — 1853) — український поміщик, меценат, аматор мистецтв, дядько В. В Тарновського-старшого. У Качанівці мав /250/ велику бібліотеку, й картинну галерею, запрошував до себе митців: у нього подовгу гостювали й творили М. В. Гоголь, М. І. Глінка, М. О. Максимович, С. С. Гулак-Артемовський, В. І. Штернберг, Л. М. Жемчужников. Познайомившись 1839 р. в Петербурзі з Г. Тарновським, Шевченко на його замовлення намалював олійну картину «Катерина» (див. лист до Г. С. Тарновського від 25 січня 1843 р.) і в травні 1843 р. привіз її в Качанівку, де зустрівся із добре знайомим йому з Петербурга істориком М. А. Маркевичем. У листі-відповіді Шевченко писав А. М. Маркевичу: «З батьком твоїм, друже мій, ми були колись великі приятелі і стрічалися з ним не в одній Качанівці».









84. Я. Г. КУХАРЕНКО

18 грудня 1856. Катеринодар


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 259.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 453 — 454; публікація М. К. Чалого.

Дата в автографі: «Екатеринодар, 18 декабря 1856 года».

Відповідь на лист Шевченка від 1, 11, 16 квітня 1856 р. з Новопетровського укріплення.

Відповідь Шевченка — лист від 22 квітня 1857 р. з Новопетровського укріплення.

Згадуючи цей лист Я. Кухаренка й очікуючи нового, Шевченко писав у щоденнику: «Замечательное явление между людьми этот истинно благородный человек. С 1847 года, по распоряжению высшего начальства, все друзья мои должны были прекратить со мною всякое сношение. Кухаренко не знал о таком распоряжении. Но так[же] не знал и о моем местопребывании. И будучи в Москве во время коронации депутатом от своего войска, познакомился со стариком Щепкиным и от него узнал о месте моего заключения. И, благороднейший друг! написал мне самое искреннее, самое задушевное письмо. Через девять лет и не забыть друга, и еще в несчастии друга. Это редкое явление между себялюбивыми людьми. С этим же письмом, по случаю, как он пишет, по случаю получения им Станислава первой степени, прислал он мне на поздравку 25 рублей серебром. Для семейного и небогатого человека большая жертва. И я не знаю, чем и когда я ему воздам за эту искреннюю, нелицемерную жертву» (запис від 13 червня 1857 р.).


...як пранці, британці та турки поганці заходились воювати з Нашим Білим Царем. — Мовиться про Кримську війну 1853 — 1856 рр., що закінчилася поразкою царської Росії від коаліції Англії, Франції, Туреччини й Сардинського королівства (на Паризькому конгресі 18 березня 1856 р. підписано Паризький мирний договір). «Пранці» (від Франція, французи) — слівце із арсеналу тогочасної політичної сатири, зразком якої є, скажімо, віршований памфлет П. Гулака-Артемовського «Воззвание к Франции по случаю ее союза с Англией в 1853 г. ...»:


Чого ви, пранці, розсвербілись?

Який вас гаспид розчесав?

(Багалей Д. И. Очерки из русской истории. Т. 1. Статьи из истории просвещения. — Х., 1911. — С. 388).

Того року, як тебе спіткало лихо... — Тобто 1847 р., коли Шевченка було заарештовано у справі Кирило-Мефодіївського товариства.

...мені прийшлось буть в Харкові, там я од Могили взнав, про твою гірку долю. — Від А. Л. Метлинського (літературний псевдонім — Амвросій Могила, 1844 — 1870), українського поета-романтика, доброго друга М. І. Костомарова; викладача Харківського університету.

...він ... дав мені твого надрюкованого «Гамалію»... — Йдеться про видання: Гамалія : Соч. Т. Шевченки. — Спб., 1844.

...для присутствования при священном короновании... — Коронація Олександра II і Марії Олександрівни відбулася 26 серпня 1856 р.

В Москві Щепкін прочитав мені напам’ять «Пустку»... — Із спогадів публіциста й педагога М. В. Соколова відомо, що вже в липні 1856 р. у актора М. С. Щепкіна була поезія «Заворожи мені, волхве...», яка в цьому списку мала назву «Пустка» (сам поет у листі до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. не міг пригадати твір з такою назвою).

...і мені дали в Москві Станіслава 1 степеня. — Цей російський орден 1-го ступеня з 28 червня 1855 р. давав право на спадкове дворянство (а його 2-й і 3-й ступені — лише на особисте дворянство).

Чи вцілів, брате, хоть один портрет Головатого із переданих мною тобі в Пітері? — Такі портрети не відомі; зберігся Шевченків начерк портрета А. Головатого /251/ (т. 7, № 284). На прохання Я. Г. Кухаренка, Шевченко обіцяв намалювати портрет отамана і в лютому 1843 р. писав йому: «Чом ви мені не присилаєте костюма для Головатого [...]. Я ось що думаю: замість того, щоб малювать Головатого для вас одного, то я лучше зроблю літографію в 200 екземплярів [...]. Я зроблю рисунок і пошлю в Париж літографіровать [...]. Я думаю його нарисовать, що він стоїть сумн[ий] коло Зімнього дворца, позаду Нева, а за Невою кріпость, де конав Павло Полуботок». Невідомо, чи прислав Кухаренко одяг, але з даного листа випливає, що прислав портрети свого попередника.















1857




85. М. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

17 січня 1857. Петербург


Подається за автографом: ЦНБ. III. 4864.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1901. — №2. — С. 285 — 286. Публікація В. Науменка.

Дата в автографі: «17 января, С.-Петербург». Рік написання встановлюється за змістом листа.

Відповідь на листи Шевченка від 5 листопада та 8 грудня 1856 р. з Новопетровського укріплення.

Відповідь Шевченка — лист від 22 квітня — 8 травня 1857 р. з Новопетровського укріплення.


...твое первое письмо с «Матросом»... — Разом із листом до М. М. Лазаревського та С. С. Гулака-Артемовського від 5 листопада 1856 р. Шевченко надіслав їм рукопис кількох розділів повісті, яку спершу назвав «Матроз», згодом замінив заголовок на «Старая погудка на новый лад. Этюд»; на рукописі — посвята М. Лазаревському та С. Артемовському (ІЛ. Ф. 1. № 99). Пізніше повість дістала назву «Прогулка с удовольствием и не без морали».

...я отдал его переписать... — У згаданому листі Шевченко писав: «Прошу вас, други мої, прочитайте його вкупі і поправте, що можно поправить, і оддайте доброму писареві переписать». Далі лист містив прохання автора віддати його до друку.

...о увольнении его в отставку уже последовало разрешение царя и сообщено об этом воен[ному] министру для исполнения... — Ці чутки швидко поширилися, про що свідчить лист літератора В. П. Гаєвського до В. М. Лазаревського від 6 січня 1857 р.: «Незабвенный и невидимый Василий Матвеевич, помня участие, которое Вы принимали в судьбе Шевченко, спешу уведомить, что оренбургский и самарский генерал-губернатор (В. О. Перовський. — Ред.), на заключение которого препровождено было прошение гр. Толстого о помиловании Шевченко, ныне уведомил, что Шевченко заслуживает облегчения участи, и потому представлен к увольнению от службы. Вследствие сего прошение гр. Толстого с отзывом гр. Перовского дня через два будет препровождено по принадлежности, к военному министру, о чем в то же время будет уведомлен и гр. Толстой» (ЦДАЛМ Росії. Ф. 277. Оп. 1. Од. зб. 56. Арк. 1 — 1 зв.). Однак тут не йдеться про наявність дозволу царя, необхідність якого, очевидно, і з’ясувалася одразу ж, і це значно затримало справу звільнення Шевченка. У січні 1857 р. шеф жандармів В. А. Долгоруков ще тільки погоджував із військовим міністром М. О. Сухjзанетом питання про звільнення Шевченка й інших політичних засланців. Цар затвердив пропозицію III відділу лише 1 травня 1857 р. (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 278 — 279).

Я дома не был уже семь лет... — В селі Гирявка Конотопського повіту на Сумщині.

Просьб его и твоих о разузнании о разных лицах не справлю. — В обох згаданих листах Шевченко сподівався на допомогу М. О. Осипова і О. Ф. Писемського у влаштуванні повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» у друк. Пізніше з’ясувалося, що художник Осипов перебував у цей час у війську в Криму; Писемський же у грудні 1856 р. довго хворів, не виходячи з дому, й завершував оповідання «Старая барыня», яке здав 1 січня 1857 р. до редакції журналу «Библиотека для чтения». З цієї причини М. Лазаревському не пощастило їх розшукати.

«Княгиня», кажется, теперь у Н. Д. Бел[озерского]... Отдал ее Кулиш ему... — Після обнадійливих слів А. І. Толстої (лист від 8 жовтня 1856 р.) про те, що повість «хотят напечатать, только с некоторыми изменениями», подана тут Лазаревським звістка прикро вразила поета, і він писав у листі-відповіді: «Лихий його знає, де той Осипов дівся. І Писемського, кажеш, немає в Петербурге. А «Княгиня», пишеш, в якогось Н. Д. Не знаю, хто се Н. Д. Якбы «Княгиню» взяв на свої руки Куліш, чи не лучше б було?». /252/

Білозерський Микола Данилович (1800 — 1879) — український поміщик, власник хутора Миколаєва на Борзнянщині, брат у других О. М. Білозерської-Куліш; близький друг М. В. Гоголя. Повітовий суддя (у 40-х роках). Етнограф, археолог-любитель. Їдучи наприкінці липня 1856 р. в Україну, П. Куліш віз із собою рукопис «Княгині», одержаний, імовірно, із кола знайомих родини Толстих, на чию адресу для М. О. Осипова переслав його Шевченко через Бр. Залеського. 2 серпня 1855 р. Куліш приїхав на хутір Миколаїв (Никольський) під Борзною, що належав М. Д. Білозерському, і, очевидно, саме тоді залишив частину своїх паперів, у тому числі й рукопис повісті «Княгиня», плануючи забрати його на зворотному шляху до Петербурга. Про це свідчить лист П. Куліша до дружини в Петербург, написаний із Києва 15 вересня 1856 р., де між іншим зазначено: «Княгиню (Шевченка) привезу» (Петров В. П. Пантелеймон Куліш у п’ятдесяті роки : Життя. Ідеологія. Творчість, — К., 1929. — Т. 1. — С. 253). 28 вересня Куліш повернувся до Москви, а невдовзі — до Петербурга, так і не завернувши, ймовірно, на Борзенщину. Можна думати, що про все це М. Лазаревський дізнався від П. Куліша після повернення його до Петербурга на початку жовтня 1856 р. Більше рукопис у листуванні не згадується.

...его жена... — Куліш Олександра Михайлівна (дівоче прізвище — Білозерська, 1828 — 1911) — українська письменниця (літературний псевдонім — Ганна Барвінок).

В. М. Бел[озерский] уехал жениться. — Білозерський Василь Миколайович (1825 — 1899) — український літератор, кириломефодіївець, брат О. М. Куліш та Н. М. Забіли; редактор журналу «Основа» (1861 — 1862). Одружився з майбутньою російською письменницею Надією Олександрівною Ген (1828 — 1912). Шевченко познайомився з нею пізніше — на вівторках М. І. Костомарова. Н. О. Ген у 1868 — 1873 рр. була домашнім секретарем М. І. Костомарова. Перекладачка, мемуаристка, залишила спогади про Костомарова, де згадано й про Шевченка (Русская старина. — 1886. — № 3,5,6). ...чтоб он от радости не зробив чого-небудь непригодного. — З подібними підозріннями у пияцтві Шевченко мав справу й пізніше, восени 1857 р., коли його так само застерігав М. Щепкін: були, ймовірно, якісь «зичливці», що поширювали такого роду наклепи.

Чи получив ти. мою посилку? — 22 квітня 1857 р. Шевченко відповів йому: «Якраз 7 апреля прийшла до нас почта і привезла твою дорогую посилку і твое радостное письмо от 17 генваря. Я трохи не одурів, прочитавши його. Та як закурив твою сигару (я десять літ уже не курив сигари), то як закурив твою Гавану, то так мені, друже мій єдиний, запахло волею, що я заплакав, як тая дитина».

Картина твоя, что ты сделал когда-то для Езучевского... — У тому ж листі Шевченко відповів: «Яка там моя картина була у Єзучевського, єй-богу, не знаю. Розіграли, кажеш, в лотерею, і вона досталася тобі. О мої добрії, мої щирії други! Нехай вас Бог так не забуде, як ви не забули, не покинули мене, безталанного, на чужині в неволі». Стосовно цієї картини І. В. Гудовський писав Шевченкові ще 22 вересня 1845 р.: «Єзучевський і Галуза вам кланяються. Картина ще не розіграна». Не дивно, що Шевченко встиг забути про неї. Оскільки у власності М. М. Лазаревського була лише одна олійна Шевченкова картина — «Селянська родина», мистецтвознавці вважають, що йдеться саме про неї (т. 7, № 75, 407),














86. БР. ЗАЛЕСЬКИЙ

2 березня 1857. Рачкевичі


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 87.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 464 — 466, з пропусками й помилками. Публікація М. К. Чалого.

Дата в автографі: «2-го марта [18]57 г.».

Відповідь на лист Шевченка від 8 листопада 1856 р. з Новопетровського укріплення.

Відповідь Шевченка — лист від 8, 10, 13, 20 травня 1857 р. з Новопетровського укріплення.


К Сигизмунду я писал давно... — Відповідь на прохання Шевченка, висловлене у згаданому листі: «Извини меня перед Сигизмундом (Сераковським. — Ред.), что я не пишу ему. [...] Напиши ему мой искренний привет и покорнейшую просьбу уничтожить «Варнака» и [...] прислать мне две плитки сепии... В настоящее время у меня этой краски ни полграна».

Я осенью писал к Ираклию Александровичу и приложил к письму записку к тебе... — Лист до I. О. Ускова не відомий; записка Шевченкові — ймовірно, лист від 18 вересня 1856 р.

Ничего интереснее «Блудного сына» для меня [нет]. — Це відповідь на висловлений у згаданому листі Шевченка намір «представить в лицах евангельскую /253/ притчу о блудном сыне, в нравах и обычаях современного русского сословия. Идея сама по себе глубоко поучительна, но какие душу раздирающие картины составил я в моем воображении на эту истинно нравственную тему. Картины с мельчайшими подробностями готовы (разумеется, в воображении), и дай мне теперь самые бедные средства, я бы окоченел над работой». У євангельській «Притчі про блудного сина» (Євангеліє від Луки, гл. 15, в. 11 — 32) оповідається про марнославного й марнотратного сина, що, прогайнувавши своє майно, змушений був пасти свиней. Коли ж він повернувся до батька, той простив йому все, не докоривши нічим, і влаштував пишну учту.

...с издателем «Виленского альбома»... — Вільчинським Яном Казимиром (1820 — 1885) — видавцем старовинних литовських пам’яток, знавцем старовини, доктором медицини; 1858 р. видав альбом літографій.

Сигизмунд писал мне, что видел в Петерб[урге] представление Василия Алексеевича об тебе. — Ще в часі підготовки коронаційного маніфесту царя Олександра II, що був оголошений 19 серпня 1856 р., з середини липня 1856 р. між військовим міністром, міністром внутрішніх справ та начальником III відділу розпочалося листування з приводу відомостей про відданих до війська політичних злочинців та умов полегшення їх долі. Тут згадано й ім’я Шевченка у зв’язку з клопотанням про нього великої княгині, президента Академії мистецтв Марії Миколаївни, віце-президента Академії Ф. П. Толстого та схвальним відзивом командира Окремого Оренбурзького корпусу В. О. Перовського (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 267 — 271). 12 січня 1857 р. військовий міністр М. О. Сухозанет повідомляє начальника III відділу В. А. Долгорукова про те, що В. О. Перовський надіслав військовому міністру список політичних злочинців із своїми пропозиціями щодо полегшення їх долі; стосовно поета пропонувалося: «Рядового Тараса Шевченку уволить от службы» (Там само, — С. 276 — 278). Ймовірно, що цей документ і бачив З. Сераковський.

Бюрно болен... но он об тебе помнит... — У згаданому листі Шевченко писав про К. І. Бюрно зі щирим захватом і передав йому «самое глубокое сердечное приветствие».

...его супруге... — Усковій Агаті Омелянівні (1828 — 1899). Знайома Шевченка з 1853 р.; дружньо поважала його, приймала у своїй господі, спонукала чоловіка допомагати засланому поетові. Шевченко певний час ідеалізував її, навіть був закоханий; пізніше, розчарувавшись, що було зовсім несправедливо, дав її іронічний портрет у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Виконав три її портрети. А. О. Ускова надіслала О. Я. Кониському спогади про поета (Записки Українського наукового товариства в Києві. Науковий збірник за рік 1926. — К., 1926. — Т. 21. — С. 158 — 173).















87. М. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

11 квітня 1857. Петербург


Подається за автографом: ЦНБ. III. 4865.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1901. — № 2. — С. 286 — 287. Публікація В. Науменка.

Дата в автографі: «11 апреля, С.-Петербург».

Відповідь Шевченка. — лист від 20 травня 1857 р. з Новопетровського укріплення.


Я воротился уже давно из Малороссии... — У листі від 17 січня 1857 р. М. Лазаревський писав, що 19 січня їде на батьківщину і повернеться в середині лютого.

...доклад... готов и будет представлен к пасхе. — Великдень 1857 р. припадав на 7 квітня.

...чтоб не отложили опять до 17 ч[исла]. — До дня народження царя Олександра II.

2-го отдела твоего «Матроса» еще не успели переписать... — 8 грудня 1856 р. Шевченко надіслав М. М. Лазаревському останні п’ять розділів першої частини повісті «Матроз» (пізніше — «Прогулка с удовольствием и не без морали»), прохаючи його зробити «этюду такое заглавие:

МАТРОЗ,

ИЛИ СТАРАЯ ПОГУДКА НА НОВЫЙ ЛАД

(РАССКАЗ)».















88. М. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

2 травня 1857. Петербург


Подається за автографом: ЦНБ. III. 4866.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1901. — № 2. — С. 288. Публікація В. Науменка. /254/

Дата в автографі: «2 мая 1857 г. С-Петербург».

Відповідь Шевченка — лист від 1 липня 1857 р. з Новопетровського укріплення.


...поздравляю, наконец, тебя ... с великой милостью царя. — 1 травня цар дозволив звільнити Шевченка від військової служби; на підставі відношення військового міністра М. О. Сухозанета до шефа жандармів В. А. Долгорукова у III відділі складено довідку: «1-го мая 1857 г. высочайше повелено: рядового Оренбургского линейного № 1 батальона Тараса Шевченку уволить от службы, с учреждением за ним там, где он будет жить, надзора, впредь до совершенного удостоверения в его благонадежности, с воспрещением ему въезда в обе столицы и жительства в них» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 279).

...третьего дня послана бумага командиру Оренбургского корпуса... — Див. коментар до листа М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р.

...гр. Толстой имеет у себя для тебя некоторую сумму денег... — Йдеться про збір на користь Шевченка від благодійної вистави, що відбулася 13 квітня 1857 р. у приміщенні Академії мистецтв (організована за ініціативою А. І. Толстої).

Я же посылаю... 75 рублей серебр[ом]... — У листі-відповіді Шевченко дякує за одержані гроші.

Ладиженський Михайло Васильович (1801 — ?) — генерал-майор, голова Оренбурзької прикордонної комісії, з 1853 р. — комендант м. Оренбурга; колишній начальник співробітників цієї комісії братів М. М., Ф. М. та В. М. Лазаревських; знав Шевченка й сприяв полегшенню його становища.















89. БР. ЗАЛЕСЬКИЙ

30 травня 1857. Рачкевичі


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 88.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 466 — 468, з неточностями й пропусками. Публікація М. К. Чалого.

Дата в автографі: «30 мая 1857 года».

Відповідь на лист Шевченка від 10, 15 лютого 1857 р. з Новопетровського укріплення.

Відповідь Шевченка — лист від 10 серпня 1857 р. з Астрахані.


...помолимся вместе в «Острой браме...» — У надбрамній церкві з образом Божої матері Остробрамської у Вільно, якій приписувалася чудесна здатність зціляти недуги (нині — Світанкова брама — Aušros vartai).

После письма, на которое ты мне отвечал, я писал еще весной... — Йдеться про лист Бр. Залеського від 2 березня 1857 р. з Рачкевичів.

Я взял с собою много оренбургских эскизов... — Захопившись малюзанням, особливо пейзажним, під впливом і за порадами Шевченка під час спільної експедиції 1851 р. на Каратау, Бр. Залеський виконав їх чимало за час перебування в Оренбурзькому краї, коли він узяв участь у експедиції на Мугоджари (1852) та облозі Ак-Мечеті (1853), а потім — працюючи по різних місцях Оренбурзького краю та в самому Оренбурзі. Згодом, у Парижі, частина цих робіт (а можливо, серед них і деякі Шевченкові) склала альбом літографій під назвою «Життя киргизьких степів» («La vie des steppes Kirghizes». — Paris. — 1865).

Я ... не в состоянии создать «Блудного сына»... — Див. коментар до листа Бр. Залеського від 2 березня 1857 р.

...любовь деятельная, сильная, как ее понимал св. Павел. — Йдеться про морально-етичні максими, висловлені у 14 посланнях апостола Павла в «Новому завіті».

Сию минуту я получил письмо Сигизмунда... — Лист З. Сераковського не відомий.

Согласно, новому указу Милостивого Монарха... — Див. коментар до листа М. М. Лазаревського від 2 травня 1857 р.

Материи я до сих пор не получил еще. — Це відгук на повідомлення Шевченка у згаданому листі: «Семена джугары и две штуки материи шерстяной пошлю тебе в последней половине марта. А когда ты его получишь, бог знает».















90. СОЛДАТИ-ПИСАРІ

23 липня 1857. Новопетровське укріплення


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 302.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 101 — 102. Публікація Л. Ф. Кодацької.

Дата в автографі: «23 июля 1857 года, укрепление Новопетровское».

Підпис нерозбірливий. /255/


По случаю Всемилостивейшего Манифеста... — Про маніфест Олександра II див. коментар до листа М. М. Лазаревського від 2 травня 1857 р.

...увольнением из египетской неволи... — Біблійний вислів, що стосується старозавітної легенди про перебування боговибраного народу в єгипетському полоні й визволення з нього; набув символічного смислу.















91. Я. Г. КУХАРЕНКО

7 серпня 1857. Катеринодар


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 260.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 455 — 456. Публікація М. К. Чалого.

Дата в автографі: «7 августа 1857 года, Екатеринодар».

Відповідь на лист Шевченка від 5 червня 1857 р. з Новопетровського укріплення.

Відповідь Шевченка — лист від 16 лютого 1858 р. з Нижнього Новгорода.

Цього листа Шевченко одержав 10 лютого 1858 р., про що пише у своїй відповіді Кухаренкові та занотовує у щоденнику під цією датою: «Получил письмо от кошового батька Я. Кухаренка от 7 августа. Оно из Екатеринодара прогулялось через Новопетровское укрепление и Оренбург и только сегодня достигло своей цели. А все-таки лучше позже, нежели никогда. Кухаренко не знал о моей резиденции. А я не знал, как растолковать себе его молчание. А теперь все объяснилось».


...взяв із інституту другу дочку... — Йдеться про одеський Інститут шляхетних дівчат, заснований 1829 р. Приймали туди дочок дворян, вищого офіцерства й купецтва. Щорічна плата за навчання складала 1000 крб. 3-класний курс навчання тривав шість років без жодної відпустки додому (Обозрение учреждений императрицы Марии в 25-летие с 1828 по 1853 г. — Спб., 1854. — С. 48 — 49; Лихачева Е. Материалы для истории женского образования в России. Кн. 3 (1828 — 1856). — Спб., 1895. — С. 7 — 8). Я. Кухаренко мав чотири дочки й чотирьох синів.

Тут застали твоє письмо з віршами. — До згаданого листа Шевченко долучив автографи поем «Москалева криниця» (друга редакція) та «Чернець» і поезію «Вечір» («Садок вишневий коло хати»).

Пошлю... старому Щепі... — У згаданому листі Шевченко просив Кухаренка: «...дай доброму писареві переписать і «Криницю», і «Ченця», і «Вечір». Та пошли старому Щепкіну. Нехай на старість читає та не забуває безталанного кобзаря Тараса Дармограя». Ці автографи нині не відомі. Кухаренкові копії цих поезій були надіслані М. С. Щепкіну (див. лист Шевченка до П. О. Куліша від 5 грудня 1857 р.).

...да думаю послати до Могили (Метлинского) і до Костомарова. — Чи здійснив Кухаренко цей намір — невідомо.

Вознесенськ — місто в Єлисаветградському повіті Херсонської губернії, порт на р. Південний Буг (нині — місто обласного підпорядкування Миколаївської області України).

...і показував твоє поличьє... — 3 листом від 22 квітня 1857 р. Шевченко надіслав Кухаренкові автопортрет сепією, нині не відомий.. Репродукцію твору опубліковано у журн. «Известия Общества любителей изучения Кубанской области» (1913. — Вип. IV. — Між С. 48 і С. 49); збереглася й фотокопія (ІЛ. Ф. 1. № 872) — див. т. 9, № 37.

На «Записки южноруські» я послав гроші в Пітер. — Тобто на перший том упорядкованих П. Кулішем «Записок о Южной Руси» (Спб., 1856), де вміщено фольклорно-етнографічні матеріали.















92. БР. ЗАЛЕСЬКИЙ

20 серпня 1857. Рачкевичі


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 89.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 468 — 469, з помилковим прочитанням, пропусками фрагментів. Публікація М. К. Чалого.

Дата в автографі: «20 августа 1857 года».

Відповідь на лист Шевченка від 8, 10, 13, 20 травня 1857 р. з Новопетровського укріплення.


Две твои посылки я получил... — 8 травня Шевченко писав, що з відновленням поштового сполучення разом із насінням джугари він надіслав три «штуки» свого «рукоделья», з них один малюнок — для подарунка А. І. Толстій (це сепія, умовно /256/ названа «Т. Г. Шевченко й казахський хлопчик, що грається з кішкою» — т. 9, № 56) та два, назви яких не відомі, — можливо, названі Бр. Залеським нижче. Тут же мовиться про три малюнки (ймовірно, це «Сцена из казарм», «Счастливый ловец», «Ловкий продавец»), а також 17 каратауських пейзажів для «Віленського альбома», надіслані, ймовірно, в другій посилці, згаданій у фрагменті цього ж листа, написаного 10 травня.

...аичею не богат. — Тобто золотом.

Что касается до каратауских видов... — 2 березня 1857 р. Залеський запропонував Шевченкові надіслати свої малюнки для видавця віленського альбома Я.-К. Вільчинського. 10 травня Шевченко відповів йому: «А для виленского альбома пришлю несколько штук из нашего каратауского вояжа и из здешних окрестностей. А что пришлю, о том напишу». 13 травня він уже пише про готову посилку: «Посылаю тебе 17 штук для «Виленского альбома». Выбери из них, которые тебе покажутся лучшими и пригоднейшими к делу. И сам назначь им цену, какую найдешь приличною. (...] Если бы заплатили по 15 рублей, я был бы более нежели доволен, и эти деньги посвятил бы на дорогу от Москвы до Рачкович».

Когда придет тебе издать «Блудного сына»... — Див. коментар до листа Бр. Залеського від 2 березня 1857 р.; 10 травня 1857 р. Шевченко писав: «...для «Блудного сына» мешал бистру с тушью и вышел тон почти сепии. Готовых уже у меня 8 штук. Первых четырех сцен еще не начинал за неимением модели. Необходим русский типический купец, чего здесь не имеется. Я отложил это до Москвы или до Петербурга. Расскажу тебе о «Блудном сыне» подробно в следующем письме. А теперь тороплюсь, завтра почта отходит». Більше в листуванні цей цикл творів не згадується; натомість пізніше, 26 червня, Шевченко записує в щоденнику: «...думаю со временем выпустить в свет в гравюре акватинта и собственное чадо — «Притчу о блудном сыне», приноровленную к современным нравам купеческого сословия. Я разделил эту поучительную притчу на двенадцать рисунков, они уже почти все сделаны на бумаге. Но над ними еще долго и прилежно нужно работать, чтобы привести их в состояние, в котором они могут быть переданы меди. Общая мысль довольно удачно приноровлена к грубому нашему купечеству».

Каульбах Вільгельм (1805 — 1874) — німецький художник-романтик; ілюстрував твори Й.-В. Гете, Ф. Шіллера; автор полотен на історичну тематику («Битва гуннів», «Руїна Єрусалима» та ін.).

Фюрих Йозеф (1800 — 1876) — австрійський художник, автор творів на релігійні сюжети («Плач Іуди», «Торжество Христа», «Блудний син» та ін.).















93. БР. ЗАЛЕСЬКИЙ

15 вересня 1857. Рачкевичі


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 90.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 469 — 470, з неточностями й пропусками окремих слів. Публікація М. К. Чалого.

Дата в автографі: «Рачкевичи. 15-го сентяб[ря] 1857 г.».

Відповідь на лист Шевченка від 10 серпня 1857 р. з Астрахані.


...я получил записку твою из Астрахани... — Лист Шевченка від 10 серпня 1857 р.

...за три куска твоей материи... — Див. лист Бр. Залеського від 20 серпня 1857 р. та коментар до нього.

...Михаилу Матвеевичу... — М. М. Лазаревському в Петербург.

Каратауских видов мне здесь продать не удалось... — Див. лист Бр. Залеського від 20 серпня 1857 р. та коментар до нього.

...нашел бы место для Чиркалы... — Під цією назвою відомі два малюнки, на яких зображено скелю Шеркала й місцевість навколо неї (т. 9, № 8, 9).

...ты живешь опять... в мире искусств... — Бр. Залеський був упевнений, що Шевченко вже в Петербурзі, й відправив листа «по адресу, тебе известному», як писав Шевченко з Астрахані. Це була адреса М. М. Лазаревського, який разом зі своїм листом від 12 жовтня 1857 р. надіслав до Нижнього Новгорода два останні листи Бр. Залеського. Шевченко занотував їх одержання в щоденнику 17 жовтня 1857 р.

...с Сигизмундом и Эдуардом... — Йдеться про З. Сераковського та Е. Желіговського, що жили в Петербурзі.

...знакомая женщина... — Мовиться про Гелену Скірмунт (1827 — 1874) — поміщицю, сусідку Бр. Залеського, художницю й меценатку, яка придбала у Б. Залеського Шевченкові малюнки «Дочь хиосского горшечника» та «Сцена из казарм» (т. 9, № 220, 221). Обидва малюнки не знайдено.

...какова судьба твоего «Блудного сына»... — Див. коментар до листа Бр. Залеського від 20 серпня 1857 р. /257/

Твой «Киргизенок» давно уже у Сигизмунда... — Це малюнок під умовною назвою «Т. Г. Шевченко й казахський хлопчик, що грається з кішкою», який Шевченко надіслав Бр. Залеському, а той через З. Сераковського передав у подарунок А. І. Толстій.















94. М. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

12 жовтня 1857. Петербург


Подається за автографом: ЦНБ. III. 4867.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1901. — № 2. — С. 289 — 290. Публікація В. Науменка.

Дата в автографі: «12 октября, С.-П[етер]бург».

Відповідь на лист Шевченка від 8 жовтня 1857 р. з Нижнього Новгорода.

Відповідь Шевченка — лист від 18 — 19 жовтня 1857 р. з Нижнього Новгорода.


...я получил письмо от Ирак[лия] Ал[ександровича] о вышедшем там недоразумении... — Лист І. О. Ускова нині не відомий; див. лист Бр. Залеського від 5 листопада 1857 р. та коментар до нього.

Жаль, что ты был болен. — Відгук на розповідь Шевченка у згаданому листі про те, як його затримали в Нижньому Новгороді й мали повернути до Уральська «для получения указа об отставке с какими-то ограничениями. Я занедужав». У листі до М. Лазаревського в Петербург Шевченко мусив підтвердити версію про свою хворобу, завдяки якій його залишили в Нижньому Новгороді.

Прилагаю 2 письма Залесского к тебе... — У згаданому листі Шевченко запитував про листи від Бр. Залеського та Я. Кухаренка; 17 жовтня Шевченко в щоденнику занотовує одержання цього листа від М. М. Лазаревського та двох листів від Бр. Залеського. — за 30 серпня та 15 вересня 1857 р.

Овсянников Павло Абрамович (рр. нар. і см. невід.) — архітектор, помічник керуючого нижегородської компанії пароплавного товариства «Меркурій»; Шевченко мешкав у його господі від дня приїзду до Нижнього Новгорода до 8 січня 1858 р., аж доки не перейшов на квартиру К. Шрейдером Намалював його портрет (т. 9, № 14).

...отсюда писали о тебе к Катенину... — Катенін Олександр Андрійович (1803 — 1860), генерал-ад’ютант, з квітня 1857 р. змінив В. Л. Перовського на посту командира Окремого Оренбурзького корпусу й оренбурзького й самарського генерал-губернатора. Лист до Катеніна та його автор не відомі.

Муравйов Олексій Миколайович (1792 — 1863) — нижегородський військовий губернатор (з 1856 р.); декабрист, засновник «Союза спасения» та член «Союза благоденствия»; засуджений на 25-річне заслання до Сибіру. Голова губернського комітету по влаштуванню й поліпшенню побуту поміщицьких селян, на відкритті якого він виголосив промову, про яку захоплено відгукнувся у щоденнику Шевченко як про натхненну, християнську, вільну промову (запис від 19 лютого 1858 р.); промова надрукована у газеті «Нижегородские губернские ведомости» (№ 10. — 1858. — 8 берез.).

...к графине Настасье Ивановне... — До А. І. Толстої.

...написал графу Ф[едору] П[етровичу] письмо... — Як свідчить запис у щоденнику від 13 листопада 1857 р., лист до Ф. П. Толстого Шевченко написав уже після такої ж поради А. І. Толстої в листі від 2 листопада 1357 р. Лист не відомий.

...будет просить президента. — Йдеться про Марію Миколаївну, яка на клопотання Ф. П. Толстого й інших відомих людей сприяла звільненню Шевченка з військової служби (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 271).

...но в Малороссию не езди... — Ймовірно, були певні застереження «у верхах» з приводу небажаності появи поета на Україні.

У нее есть для тебя деньги... — Див. коментар до листа М. М. Лазаревського від 2 травня 1857 р.

Белозерский женат на родственнице Катенина.., — Мати Н. О. Ген — з роду Катеніних.















95. М. І. КОСТОМАРОВ

28 жовтня 1857. Саратов


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 108.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 105 — 106, з неточним прочитанням, пропусками й перестановками окремих слів, без дати.

Дата в автографі: «Окт[ября] 28, 1857».

Відповідь Шевченка — лист від 6 листопада 1857 р. з Нижнього Новогорода, нині не відомий (див. запис у щоденнику під цією датою). /258/

...незапам’ятної пригоди 1847 року... — Арешту, слідства і заслання багатьох кириломефодіївців, зокрема Шевченка, Костомарова, Куліша. Та якщо двоє останніх справді пережили «пригоду» на засланні — Костомаров у Саратові, Куліш — у Тулі (але вже влітку 1851 р. він влаштований на службу в Петербурзі) й почувалися людьми — служили на державній службі, мали можливість письменницької праці, то солдатчина для Шевченка була життєвою катастрофою.

Два тижні чекав я тебе щодня в Петербурзі, повернувшись з чужини... — Звільнений за коронаційним маніфестом Олександра II влітку 1856 р., Костомаров у травні 1857 р. приїхав до Петербурга, щоб закінчити й влаштувати до друку свою розвідку «Очерк торговли Московского государства в XVI и XVII столетиях» (опублікована в журн. «Современник» у 1857 та 1858 рр.), й невдовзі вирушив на лікування захворювання очей і разом із тим у наукову й туристську подорож за кордон — у Швецію, Німеччину, Швейцарію, Італію, Австрію, Чехію. У жовтні через Петербург повернувся до Саратова, де чекала на нього мати. «От матушки я узнал, что в мое отсутствие проезжал через Саратов и заезжал ко мне освобожденный из ссылки Шевченко. Спустя немного времени до меня дошла весть, что его не пустили в Петербург, а велели ему оставаться в Нижнем Новгороде» (Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. — К., 1989. — С. 516). Одержавши цього листа, Шевченко не без прикрості занотував у щоденнику 5 листопада 1857 р.: «Сегодня окончательно проводил Варенцова в Петербург и сегодня же через него получил письмо от Костомарова из Саратова. Ученый чудак пишет, что напрасно прождал меня две недели в Петербурге и не хотел сделать ста верст кругу, чтобы посетить меня в Нижнем. А сколько бы радости привез своим внезапным появлением. Ничего не пишет мне о своих глазах и вообще о своем здоровье».

Білозерський — В. М. Білозерський.

Навроцький Олександр Олександрович (1823 — 1892) — поет, кириломефодієвець, двоюрідний брат М. І. Гулака; на час арешту 1847 р. закінчив Київський університет. Після піврічного ув’язнення у Вятці відбув заслання в Єлабузі. Наприкінці 50-х років жив у Петербурзі.















96. А. І. ТОЛСТАЯ

2 листопада 1857. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 309.

Вперше надруковано фрагмент листа у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 105 — 106, з неточностями й без дати.

Дата в автографі: «1857, 2 ноября, С.-Петерб[ург]».

Відповідь Шевченка — лист від 12 листопада 1857 р. з Нижнього Новгорода.

11 листопада 1857 р. Шевченко записав у щоденнику: «Сегодня у меня великий, торжественный, радостный день. Сегодня получил я письмо от моей святой заступницы графини Н. И. Толстой, дружеское, родственное письмо. За что она меня удостаивает этого неизреченного счастия? И чем я воздам ей за этот нечаянный светлый, сердечный праздник? Слезы радости и чистая молитва — твоя единая награда, моя благородная, моя святая заступнице».


...мы с графом... — З Ф. П. Толстим.

...с М[ихаилом] Мат[веевичем]... — З М. М. Лазаревським, що вів справи Шевченка в Петербурзі, пересилав адресовані йому листи.

...Ваш новопетровский комендант... начал звонить в колокола. — Йдеться про ті листи, які розіслав у різні інстанції комендант Новопетровського укріплення І. О. Усков, одержавши наприкінці серпня 1857 р. наказ по батальйону, де вимагалося усім «звільненим» від службы жити в Оренбурзі (див. пояснення І. Ускова генерал-майору Г. А. Фрейману, яким чином він видав Шевченкові квиток на вільний проїзд до Петербурга, у вид.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 286 — 287). З реєстру цих листів випливає, що Усков звернувся у міську поліцію Нижнього Новгорода, Москви, Петербурга й до Правління Академії мистецтв (Там само. — С. 288), вимагаючи повернути Шевченка до Оренбурга.

Пишите графу... — Див. коментар до листа М. М. Лазаревського від 12 жовтня 1857 р.

У меня есть Ваши деньги... — Див. коментар до листа М. М. Лазаревського від 2 травня 1857 р.

Я видела все Ваши рисунки... — Йдеться, ймовірно, про переслані Бр. Залеським З. Г. Сераковському сімнадцять каратауських пейзажів, які раніше призначалися Шевченком для «Віленського альбому», видавець якого Я.-К. Вільчинський виїхав за кордон, і 5 листопада 1857 р. Бр. Залеський повідомив, що «виды Актау я давно отправил к Сигизмунду» — З. Сераковському, близькому до родини Толстих. /259/

...в память 1-го генваря 1857 года... — Очевидно, А. І. Толстая цитує дарчий напис Шевченка на малюнку «Киргизя» (див. коментар до листа Бр. Залеського від 15 вересня 1857 р.). В цей день Шевченко одержав листа А. І. Толстої від 8 жовтня 1856 р. Лист був затриманий в укріпленні на 4 дні, розпечатаний і прочитаний, а тоді піднесений Шевченкові 1 січня 1857 р. як подарунок до Нового року. У листі до А. І. Толстої від 9 січня 1857 р. Шевченко з жалем писав про цю затримку давно очікуваного ним листа — обнадійливої звістки про те, що робиться все можливе для його визволення із заслання. Дарчий напис стерся, залишилася тільки літера «Т».

Виделись ли Вы с Далем? — 17 листопада 1857 р. Шевченко занотував у щоденнику: «Сделал визитацию В. И. Далю, и хорошо сделал, что я, наконец, решился на эту визитацию. Он принял меня весьма радушно, расспрашивал о своих оренбургских знакомых, которых я не видел с 1850 года, и в заключение просил заходить к нему запросто как к старому приятелю. Не промину воспользоваться таким милым предложением...».

...поклонитесь ему от... С. И. Жадовского — Особа не відома; не знав його и сам Шевченко: у щоденнику він з подивом пише про доручення «передать поклон В. И. Далю... от какого-то г. Жадовского» (запис від листопада 1857 р.).

Граф получил Ваше письмо... — Лист від 26 — 31 липня 1857 р. з Новопетровського укріплення.












97. БР. ЗАЛЕСЬКИЙ

5 листопада 1857. Слуцьк


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 191.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 471 — 473, з пропусками й неточностями. Публікація М. К. Чалого.

Дата в автографі: «Слуцк, 5-го ноября 1857 г.».

Відповідь на невідомий лист Шевченка, написаний 18 жовтня 1857 р. з Нижнього Новгорода (див. запис у щоденнику під цією датою: «Написал и отослал письма моим милым друзьям М. Лазаревскому и Б. Залецкому»).

Шевченко одержав цей лист 15 листопада 1857 р. і того ж дня занотував у щоденнику: «Получил письмо от моего милого Бронислава, жалуется, что его отец, захворал, и рекомендует мне какую-то свою приятельницу Елену Скирмонд, любительницу изящных искусств, мечтательницу и вообще женщину эксцентрическую».


Вчера я приехал сюда из Рачкевичей... — Тобто в Слуцьк, повітове місто Могильовської губернії; лежить на р. Случ.

...они застанут тебя в Нижнем, над твоим Богданом Хмельницким... — Можна гадати, що в згаданому листі Шевченко висловив захоплення працею М. І. Костомарова «Богдан Хмельницкий» — так само, як і в щоденнику (див. запис від 22 вересня 1857 р.): «...читал «Богдана Хмельницкого» Костомарова. Прекрасная книга, вполне изображающая этого гениального бунтовщика. Поучительная, назидательная книга!» Це була перша публікація праці під назвою «Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России» у журн. «Отечественные записки» (1857. — № 1 — 8). Інше припущення — робота Шевченка над невідомим малюнком на цю тему, на що вказує займенник твій.

Сигизмунд мне писал, что добрый Ираклий при отправке твоей наглупил... — З. Сераковський написав Бр. Залеському (лист не відомий) про причини зупинки Шевченка в Нижньому Новгороді зі слів самого Шевченка (за його листом до М. М. Лазаревського від 8 жовтня 1857 р.): «Новопетровский комендант по моей просьбе выдал мне пропуск прямо в Петербург, а командир батальона, мой ближайший начальник, обиделся распоряжением Ираклия Александровича и уведомил нижегородского полицмейстера, чтобы меня задержать и прислать в г. Уральск для получения указа об отставке с какими-то ограничениями». Однак Шевченко знав не все. Насправді за царським повелінням генерал-ад’ютант граф В. О. Перовський повідомив оренбурзького цивільного губернатора й військові власті про те, що «рядового батальйона № 1-го Шевченку разрешено уволить от службы с тем, чтобы впредь до окончательного увольнения их (політичних засланців. — Ред.) на родину они имели жительство в г. Оренбурге с учреждением за ними секретного полицейского надзора» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 282). Усков же знав лише наказ «завідуючого 1-м батальйоном» полковника О. Г. Михайльського про відправку кількох звільнених до Оренбурга — без змісту царського наказу, який одержано в укріпленні лише 23 серпня, через 21 день після від’їзду Шевченка. Ускову довелося писати пояснення «по начальству» й намагатися виправити становище — затримати Шевченка й повернути його до Оренбурга (Там само. — С. 286 — 287). Для цього він розіслав відповідне прохання в поліцію усіх міст по шляху, яким /260/ повертався до Петербурга Шевченко, та й у Петербург до правління Академії мистецтв (Там само. — С. 288). І лише «долговременная, усердная и полезная служба.» І. О. Ускова й клопотання впливових людей врятували його від великих службових прикростей: новий начальник Оренбурзького Окремого корпусу (й родич дружини В. М. Білозерського) генерал-ад’ютант О. А. Катенін обмежився суворрю доганою (Там само. — С. 289).

...меня неприятно поразил штемпель Нижнего Новгорода на твоем письме. — З попереднього листа Залеського видно, що він не мав сумніву у тому, що поет повернувся до Петербурга.

...у графини Настасии Ивановны... — А. І. Толстої.

...есть у меня еще другая знакомая, подруга ее... — Болсуновська Текля. Її ім’я часто зустрічається у листах Бр. Залеського до А. Венгжиновського 1851 — 1856 рр. «Завдяки Венгжиновському, який діяв у тісному зв’язку з родичкою Зигмунта Сераковського Феклою Болсуновською та поміщицею Подільської губернії Руженою Собанською, для допомоги політичним засланцям у Сибіру було організовано збір коштів, який провадився так уміло, що властям не вдалося викрити цей захід» (Зленко Г. Д. Він був добрим приятелем Кобзаря // Вітчизна. — 1989. — № 3. — С. 181).

...твое создание, твоя евангельская притча... — Йдеться про незакінчену серію малюнків Шевченка «Блудный сын», про яку він писав у травні 1857 р. і, ймовірно, відповідаючи на запит друга, у невідомому листі (від 18 жовтня 1857 р.).

С возвратом издателя «Виленского альбома» разговорюсь с ним насчет твоих приволжских видов... — Очевидно, у згаданому листі Шевченко писав про намір надіслати Бр. Залеському свої пейзажі.

Виды Актау я давно отправил к Сигизмунду... — 17 малюнків з Каратауської експедиції (див. лист Бр. Залеського від 20 серпня 1857 р. та коментар до нього) Бр. Залеський переслав до Петербурга З. Сераковському на продаж. Пізніше, вже у грудні 1857 р., вони — за ініціативою П. О. Куліша — куплені В. В. Тарновським, Г. П. Галаганом та С. О. Галаган за 250 крб.

Бюрно теперь в Петербурге... — Після повернення поета в Петербург знайомство з К. І. Бюрно, започатковане 15 листопада 1856 р. в Новопетровському укріпленні, було відновлене.

...посылай письмо к Сигизмунду и адресуй в Военную академию. — З. Сераковський навчався в Миколаївській Військовій академії з початку 1857 р. (Усенко П. Г. Натхненний Сигізмунд. — Львів : Каменяр, 1990. — С. 68 — 72).

Михаил был в этом году в Варшаве... и, верно, потому ты не получил от него ответа. — Лист Шевченка до М. Г. Цейзика не відомий.















98. М. О. БРИЛКІН

8 листопада 1857. Нижній Новгород


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 72.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченко. — С. 130, з пропусками й помилкою в написанні: Александровна замість Алексеевна.

Автограф не датований; дата встановлюється за річницею весілля подружжя Брилкіних: вони одружилися 8 листопада 1850 р. (ЦДАВМФ Росії. Ф. 283. Оп. 2. Спр. 2420. Арк. 22), як встановив Л. Н. Большаков (Їхав поет із заслання... — С. 264).

Брилкін Микола Олександрович — помічник керуючого пароплавством товариства «Меркурій»; випускник морського корпусу (1837 — 1842); служив на Чорноморському та Балтійському флотах. 1850 р. перейшов на цивільну службу, одружився і невдовзі почав працювати у пароплавстві, піднісшися з часом до посади керуючого ним. Познайомилися з Шевченком у перший же день ,його приїзду до Нижнього Новгорода — 20 вересня 1857 р., коли М. О. Брилкін прийшов до Сапожникових, де був і Шевченко, і «по секрету от других объявляет, сначала хозяину, а потом мне, что он имеет особенное предписание полицмейстера дать знать ему о моем прибытии в город» (див. запис у щоденнику Шевченка від 20 вересня 1897 р.). Саме нові друзі поета — М. Брилкін та П. Овсяников, що дав йому притулок у себе, врятували його від вимушеного повернення до Оренбурга на вимогу І. О. Ускова, порадивши йому «прикинуться больным, во избежание путешествия, пожалуй, по этапам, в Оренбург, за получением указа об отставке» (запис у щоденнику від 21 серпня 1857 р.). 10 жовтня 1857 р. Шевченко намалював портрет М. Брилкіна (нині не відомий)..

Брилкіна Аделаїда Олексіївна (дівоче прізвище — Ігнатьєва) — дружина М. О. Брилкіна; вийшла заміж за нього, коли він закінчив морську службу лейтенантом 3-го флотського екіпажу. Шевченко добре знав цю родину, у жовтні 1857 р. намалював портрет господині (нині невідомий).


/261/












99. М. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

19 листопада 1857. Петербург


Подається за автографом: ЦНБ. III. 4868.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1901. — № 2. — С. 290 — 291. Публікація В. Науменка.

Дата в автографі: «19 ноября, С.-Петербург».

Відповідь на лист Шевченка від 18 — 19 жовтня 1857 р. з Нижнього Новгорода.

Відповідь Шевченка — лист від 29 листопада 1857 р. з Нижнього Новгорода.


...твое письмо я в день получения передал Пант[елеймону] Алекс[андровичу]... — У згаданому листі Шевченко передав прохання П. О. Кулішеві надіслати до Нижнього Новгорода обидва томи його «Записок о Южной Руси» (Спб., 1856 — 1857).

Неужели из Оренбурга нет до сих пор ничего? — На вимогу коменданта Новопетровського укріплення І. О. Ускова повернути Шевченка до Оренбурга влада Нижнього Новгорода надіслала до штабу Окремого Оренбурзького корпусу лікарське посвідчення про хворобу Шевченка (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 289); сам поет і його друзі очікували відповіді зі штабу корпуса стосовно вирішення долі Шевченка.

...он, вероятно, будет видеться с Далем... — В. І. Даль наприкінці 40-х років узяв на службу В. М. Лазаревського, старшого з братів Лазаревських, який допомагав йому у збиранні лексикологічних та фольклорних матеріалів. Служив у Нижньому Новгороді керуючим Нижегородської удільної контори (1849 — 1859); підтримував як службові, так і просто прихильні стосунки з родиною Лазаревських.















100. П. О. КУЛІШ

26 листопада 1857. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 112.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1989. — № 2. — С. 231.

Дата в автографі: «1857, ноября 26, С.-Петерб[ург]».

Відповідь на рядки з листа до М. М. Лазаревського від 19 жовтня 1857 р., що стосуються Куліша.

Відповідь Шевченка — лист від 5 грудня 1857 р. з Нижнього Новгорода.


...московка преобразилась в українку да такі повісті вдрала... — На той час у друкарні Куліша набирався текст «Народних оповідань» Марка Вовчка — Марії Олександрівни Вілінської-Маркович (1833 — 1907), росіянки за національністю — української та російської письменниці й перекладачки.

...і про твоє дороге писання не споминаю. — Йдеться про автографи поем «Москалева криниця» й «Чернець», які Шевченко надіслав Кулішеві з В. Г. Варенцовим.

А тепер твій Приятель зараз їде... — Варенцов Віктор Гаврилович (1825 — 1867), російський фольклорист та етнограф, педагог. У 1854 — 1857 рр., викладаючи словесність у місцевій гімназії, дружньо зблизився з Костомаровим, познайомився з М. Г. Чернишевським. З 16 березня 1857 р. — інспектор дворянського інституту в Нижньому Новгороді, а з листопада того ж року дістав призначення на посаду ад’юнкта російської словесності Казанського університету, з чим пов’язана і його поїздка до Петербурга.

Чи получив ти мої книги? — Книжки були надіслані у відповідь на прохання до Куліша, висловлене у згаданому листі до М. М. Лазаревського. 10 листопада 1857 р. Шевченко занотував у щоденнику: «Получил от Кулиша книги: «Записки о Южной; Руси», два тома, и «Чорну раду»; подякував за них у листах до М. М. Лазаревського (29 листопада 1857 р.) та П. Куліша (5 грудня 1857 р.).

Спасибі ж тобі... за «Ченця». — 29 листопада 1857 р. Шевченко писав М. М. Лазаревському: «Подякуй доброго і розумного Куліша за його «Чорну раду» і за «Записки о Ю[жной] Р[уси]». [...] А поки що буде, послав я йому з Варенцовим «Москалеву криницю» і «Ченця». Та якби був знав, що він має од Щепкіна, то послав би що-небудь друге, у мене єсть багато дечого, тілько все то понедороблюване».















101. М. С. ЩЕПКІН

27 листопада 1857. Москва


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 332.

Вперше надруковано: Киевлянин. — 1870. — 4 квіт. Публікація М. К. Чалого.

Дата в автографі: «От 27 ноября 1857 года».

Відповідь Шевченка — лист від 4 — 5 грудня 1857 р. з Нижнього Новгорода. /262/

...получил ли мое письмо... — Лист Щепкіна, що був відповіддю на лист Шевченка від 13 листопада 1857 р., не відомий; найімовірніше, поет його не одержав і не відповів на нього. Цього листа він одержав 1 грудня 1857 р., занотувавши в щоденнику: «Получил письмо от М. С. Щепкина, в котором он предлагает мне свидание в селе Никольском (имение его сына) или же, если я не имею лишних денег на эту поездку... то он обещает сам приехать ко мне в Нижний. Как бы он возвеселил и меня, и своих нижегородских поклонников. Напишу ему, пускай едет сюда, и пускай на здешней бедной сцене тряхнет стариною. Теперь же, кстати, здесь дворянские выборы».

...у сына под Москвой ... есть дача... — Йдеться про село Нікольське, маєток Миколи Михайловича Щепкіна (1820 — 1886) — видавця, книготорговця, пізніше — мирового судді. Матеріально підтримував декабристів (через Є. І. Якушкіна); влітку 1857 р. відвідав у Лондоні О. І. Герцена, сприяв поширенню заборонених видань О. Герцена й М. Огарьова у Росії. З Шевченком познайомилися у Москві у березні 1858 р.

...думаю, г. Муравлев даст тебе вид какой-нибудь на проезд... — Мається на увазі документ на проїзд та перебування в Нікольському, що міг би бути виданий із дозволу нижегородського військового губернатора О. М. Муравйова (у Щепкіна помилково — Муравльова), котрий співчутливо поставився до засланого поета.

Варвара Николаевна Репнина, которой я читал твое письмо... — Йдеться про перший після визволення із заслання лист Шевченка до Щепкіна від 12 листопада 1857 р. із Нижнього Новгорода. Щепкін показав цей лист В. М. Рєпніній, що засвідчує їх приятельські взаємини, а також те, що Щепкін знав про її піклування щодо Шевченка.

У листі-відповіді Шевченко передає вітання Рєпніній і запитує її адресу.












102. Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

8 грудня 1857. Петербург


Подається за першодруком: Киевская старина. — 1897. — №2. — С. 152 — 153.

Публікація М. К. Чалого.

Дата в першодруці: «8 декабря, С.-Петербург».

Відповідь на лист Шевченка від 29 листопада 1857 р. до М. М. Лазаревського з Нижнього Новгорода.


...тебе понесло в Балахну... — Поїздка в Балахну — версія Шевченка, щоб виправдати свою відсутність у ніч, коли через Нижній Новгород проїжджав Ф. М. Лазаревський, повертаючись із чергового відрядження від міністерства уділів. 27 листопада 1857 р. Шевченко записав у щоденнику: «Поутру прихожу домой, другое горе: ночью проехал Федор Лазаревский. Был у Даля, посылал искать меня по всему городу и, разумеется, меня не нашли». Наступного дня: «Волей-неволей сегодня я должен был обедать у Даля и сочинять необыкновенное происшествие, случившееся со мною прошедшей ночью. Но вместо фигурной лжи, я сказал ложь лаконическую: я указал, что ездил в Балахну с Брылкиным, так, ради собственного удовольствия, и тем покончил дело». А 29 листопада він нотує: «Сегодня поутру [...] написал я М. Лазаревскому письмо, и насчет роковой ночи повторил ему ту же самую ложь, что и В. И. Далю. Одна ложь ведет за собою другую, это в порядке вещей». Балахна — селище при верфі біля Нижнього Новгорода.

...я поеду в Малороссию навестить сироту мать... — Лазаревську Афанасію Олексіївну (дівоче прізвище — Лащинська, 1801 — 1879) — матір шести братів Лазаревських і двох їхніх сестер; овдовіла після смерті Матвія Ілліча Лазаревського у липні 1857 р. (Український археографічний збірник. — К., 1927. — Т. 2. — С. 272).

Кебер Густав Васильович — помічник В. І. Даля, керуючого Нижегородською удільною конторою, знайомий Ф. Лазаревського по службі в системі міністерства уділів. «Сегодня посетил меня Густав Васильевич Кебер. Гость совершенно неожиданный. Он большой приятель Ф. Лазаревского, и тот, уезжая из Нижнего, поручил ему увидеться со мною...», — занотував поет 3 грудня 1857 р. у щоденнику. Л. Н. Большаков висловив здогад, що при побаченні Кебер передав Шевченкові написаний Ф. Лазаревським 26 листопада в Нижньому Новгороді лист — саме цей, що коментується; дослідник вважає за можливе передатувати його з 8 грудня на 26 листопада. (Їхав поет із заслання... — С. 278 — 279). Однак у листі згадується Балахна, про яку Ф. Лазаревський міг дізнатися лише з листа Шевченка до свого брата Михайла Лазаревського від 29 листопада. Гіпотеза, отже, безпідставна.

Поклонись Владимиру Ивановичу. — Цей лист Шевченко одержав 15 грудня 1857 р. і зробив запис у щоденнику: «Через В. И. Даля получил письмо от Федора Лазаревского. Пишет, он, что незабаром поедет опять куда-то через Нижний, и про/263/сит меня не ездить в Балахну. Не поеду. Цур їй!» Наступного дня Шевченко на висловлене в цьому листі прохання Ф. Лазаревського відвідав В. І. Даля.

Михайло хлопочеться о чім треба. — М. М. Лазаревський активно клопотався про повернення Шевченка до Петербурга.















103. М. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

9 грудня 1857. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 1. № 834.

Вперше надруковано: Киевская, старина. — 1901. — №2. — С. 291 — 292. Публікація В. Науменка.

Дата в автографі: «9 декабря. С.-Петербург».

Відповідь на лист Шевченка від 29 листопада 1857 р. з Нижнього Новгорода.

Відповідь Шевченка — лист від 4 січня 1858 р. з Нижнього Новгорода.


...Федор сильно ... жалеет, что не мог тебя отыскать в Нижнем... — Див. коментар до листа Ф. М. Лазаревського від 8 грудня 1857 р.

Слава ж Богу, что ты получил уже отставку... — Відгук на повідомлення Шевченка у згаданому листі: «Ти пишеш, чи получив я отставку із Оренбурга. Получив. Чисту получив». Цей документ не відомий.

Вчера я был у графа: добрая графиня обещала сама писать к тебе... — М. М. Лазаревський вперше побував у гостинній родині Ф. П. та А. І. Толстих 12 жовтня 1857 р. (див. його лист до Шевченка під цією датою), коли А. І. Толстая попрохала 3. Г. Сераковського привезти до неї друга поета М. М. Лазаревського, і відтоді він став у Толстих бажаним гостем. Обіцяний лист А. І. Толстая написала 13 грудня.

...с твоим письмом... — Тобто з листом від 13 листопада 1857 р., в якому Шевченко звертався до Ф. П. Толстого з проханням виклопотати дозвіл жити й працювати в Петербурзі (лист не відомий).

Графиня показывала мне твоего киргиза с твоим поличьем... — Надісланий Шевченком через Бр. Залеського та З. Сераковського малюнок під умовною назвою «Т. Г. Шевченко і казахський хлопчик, що грається з кішкою» (т. 9, № 56).

Сапожников у них не был... — У згаданому листі Шевченко цікавився, чи був у Толстої з його «поклоном» Сапожников Олександр Олександрович (1833 — 1887), астраханський купець і рибопромисловець, мільйонер; колишній учень Шевченка-художника у 40-х роках в Петербурзі. Люб’язно запросив Шевченка на свій пароплав, яким поет і прибув із Астрахані до Нижнього Новгорода. Далі їх зв’язки припинилися.

Белозерский — В. М. Білозерський.

Варенцов — В. Г. Варенцов.

Песни Метлинского посылаю тебе теперь же по почте. — Це відповідь на висловлене Шевченком у згаданому листі прохання переслати «наши народные думы, изданные Метлинским. 4 січня 1858 р. Шевченко одержав збірник А. Л. Метлинського «Народные южнорусские песни» (Киев, 1854) і в той же день написав М. Лазаревському вдячного листа.

...свой портрет ... пришли через почту... — 29 листопада Шевченко писав: «Нарисував я карандашем для тебе своє поличіє, та нема з ким переслать його, а по почті боюсь — зотреться. Думав переслать з Федором, так чорт, враг добрых наших помышлений, бачиш що зробив». Саме цей портрет Шевченко, ймовірно, подарував Щепкіну наприкінці грудня того року (т. 10, № 17), а Лазаревському надіслав інший, виконаний на початку 1858 р. (т. 10, № 18).

...съездить в Москву и благодатный хутор... — Це відгук на запрошення Шевченка у згаданому листі зустрітися на хуторі Нікольському: «А що, якби й ти, взявши Куліша та й Семена з собою, та й ви приїхали на той благодатний хутір».

Семен — С. С. Гулак-Артемовський.

Жемчужников Олексій Михайлович (1821 — 1908) — російський письменник, один із авторів, що виступали під колективним псевдонімом Козьма Прутков. Брати Олександр, Володимир, Лев і Олексій Жемчужникови були племінниками оренбурзького генерал-губернатора В. О. Перовського. Олександр Жемчужников з 1851 р. служив чиновником для особливих доручень при голові Оренбурзької прикордонної комісії і був заочно знайомий із Шевченком, який відбував заслання в Новопетровському укріпленні. 17 квітня 1858 р. Шевченко зробив запис у щоденнику про своє особисте знайомство в Петербурзі з трьома «очаровательными братьями» Жемчужниковими.

...от брата своего Льва... — Жемчужников Лев Михайлович (1828 — 1912) — художник, фольклорист; живучи на Україні у 1852 — 1856 рр., вперше прочитав твори Шевченка й захопився ними. Автор творів на шевченківську тематику («Кобзар /264/ на шляху», 1854; «Покинута», 1860; «Жебрак з хлопчиком», 1901; два портретні начерки поета). Продовжуючи шевченківську традицію, видав альбом офортів «Живописная Украина» (1861 — 1862); опублікував у журналі «Основа» щоденник Шевченка. Подружилися з поетом 1860 р. в Петербурзі. Одержавши цього листа, Шевченко нотує в щоденнику 13 грудня: «Жертва тайная, великодушная! Чем же я заплачу вам, добрые, великодушные земляки мои, за эту искреннюю жертву? Свободной, искренней песней, песней благодарности и молитвы!».

Кишкін Володимир Васильович (1825 — 1911) — капітан волзького пароплава «Князь Пожарский», на якому Шевченко мандрував у товаристві родини О. О. Сапожникова з Астрахані до Нижнього Новгорода. Знайомство з Кишкіним відбулося раніше за невідомих обставин. На пароплаві капітан познайомив Шевченка із «заветною портфелью» — зібранням творів російської потаємної поезії. Шевченко намалював його портрет (нині не відомий).

Узнай и скажи, откуда Павел Абрамович? — П. А. Овсянников родом із Конотопського повіту.

Сейчас принесли твое письмо к Кулишу... — Лист до П. О. Куліша від 4 грудня 1857 р.














104. М. С. ЩЕПКІН

11 грудня 1857. Москва


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 333.

Вперше, надруковано: Киевлянин. — 1870. — 4 квіт. Публікація М. К. Чалого.

Дата в автографі: «От 11 декабря». Рік написання встановлюється за змістом.

Відповідь на лист Шевченка від 4 — 5 грудня 1857 р. з Нижнього Новгорода.


...это будет зависеть от тамошнего начальства... — Ймовірно, мовиться про директора нижегородського театру Олександра Петровича Варенцова, з яким Шевченко домовився про гастролі Щепкіна в Нижньому Новгороді на бажаних акторові умовах.

...«Москаля», «Матроса», «Горе от ума», «Ревизора», «Свадьбу Кречинского», и еще есть маленькая комедия «Женихи, или седина в бороду, а бес в ребро». — Йдеться про водевілі І. Котляревського «Москаль-чарівник» й Т.-М.-Ф. Соважа і Ж.-Ж.-Г. Делюр’є «Матрос», комедії О. С. Грибоедова «Горе от ума» та О. В. Сухово-Кобиліна «Свадьба Кречинского», водевіль на одну дію М. Є. Вільде «Женихи...».

Поклонитесь от меня Далю... — Відповідь на повідомлення Шевченка у згаданому листі: «Сьогодні був у мене Вл[адимир] Ив[анович] Даль; я показав йому письмо твоє. Зрадів старий, як прочитав, що ти хочеш приїхать в Нижній. Низенько кланяється тобі Вл[адимир] Ив[анович] і сердечно просить не перемінять доброго наміренія».

...поблагодарите генерала Улыбашева за его радушное предложение. — В листі помилка Щепкіна, треба Улибишева. У згаданому листі Шевченко писав: «Поніс був уже я оце письмо на почту, та зострівся мені старий Улибишев і. просив написать од себе глубочайший поклон і просить тебе, щоб ти приїхав просто до його на квартиру».

Улибишев Олександр Дмитрович (1794 — 1858) — російський музичний критик, літератор, театрал; у молоді роки — учасник гуртка «Зелена лампа», потім — урядовець Колегії іноземних справ. Дослужився до статського радника; пішов у відставку (1841) та оселився у власному маєтку Лукіно під Нижнім Новгородом, присвятивши себе музикознавчій та літературознавчій праці. Там написав тритомну «Новую биографию Моцарта» (Ч. 1 — 3, 1843, рос. переклад — 1890 — 1892) та «Бетховен, его критики и толкователи» (Лейпціг, 1857), обидві — французькою мовою. З Шевченком познайомився 2 грудня 1857 р., зустрічалися в театрі й на музичних вечорах у господі Улибишева.

Завтра пойду и к Репниной, и к Максимовичу и выполню поручение. Адрес К[няжны]... — Передаючи у згаданому листі вітання В. М. Рєпніній та М. О. Максимовичу, Шевченко просив друга повідомити адресу княжни. У тексті велика літера «К» означає титул — княжна, який, як і всі інші титули й шанобливі звертання, завжди писався з великої літери. Адреса не збігається з тією, що вказана у монографії І. Карабутенка, А. Марусича й М. Новохатського «Шевченко в Москве» (К., 1989. — С; 174), — «в своем доме на Садовой улице», де, однак, не зазначено джерела відомостей. Але навряд чи є випадковим збігом із зазначеною в даному листі адреса Рєпніної, зафіксована у адрес-календарі за 1874 рік: «Спиридоньевка, д[ом] Лавроза» (Адрес-календарь Москвы, изданный по официальным сведениям к 1 января 1874 г. ... — М., 1874. — С. 272).


/265/













105. А. I. ТОЛСТАЯ

13 грудня 1857. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 310.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 108.

Дата в автографі: «С.-Петербург, 13 декаб[ря]».

Відповідь на лист Шевченка від 12 листопада 1857 р. з Нижнього Новогорода. Шевченко одержав його 21 грудня 1857 р. (див. запис у щоденнику під цією датою). Відповідь Шевченка — лист від 2 січня 1858 р. з Нижнього Новгорода.


Федор Петрович находит лучшим просить В[еликую] К[нягиню] в День праздника Христова... — Звернення віце-президента Академії мистецтв Ф. П. Толстого до президента Академії Марії Миколаївни датоване 28 грудня 1857 р., одразу після Різдва (Тарас Шевченко : Документи та матеріали до біографії. — С. 290).

На днях был у меня М. М. Лазаревский и сообщил, что Вы, может быть, будете на праздниках около Москвы... — Після одержання листа від М. С. Щепкіна, написаного 27 листопада 1857 р., де актор запрошував Шевченка приїхати на зустріч на хутір біля Москви, Шевченко писав М. М. Лазаревському 29 листопада 1857 р.: «Пише мені старий Щепкін і просить, щоб я приїхав до його на праздники в гості. В саму Москву мені їхать не можна, то він просить мене до свого сина на хутір, десь недалеко коло Москви. Я жду од [його] на днях письма, він мені напише, де той хутір і коли туди можна приїхать».

Царское село — заміська резиденція російських царів під Петербургом; відоме ліцеєм, де вчився О. С. Пушкін й інші видатні діячі російської культури. З 1918 р. — Детское село; з 1937 р. — м. Пушкінськ.

Павловское — Павловськ, місто під Петербургом, заміська резиденція російських царів.

Напишите несколько строк Н[иколаю] Осип[овичу} Осипову. — Шевченко негайно виконав це побажання, написавши М. О. Осипову 23 грудня 1857 р. (через два дні після одержання цього листа). З відповіддю А. І. Толстій він затримався до 2 січня 1858 р. — через приїзд М. С. Щепкіна, і відчуваючи незручність через те, що листа Осипову написав раніше, аніж їй, запевнив, що відповість Осипову теж 2 січня.














106. П. О. КУЛІШ

Середина грудня 1857. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 113.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1989. — № 2. — С. 229 — 230. Публікація М. І. Стороженка.

Автограф не датований; датується на підставі листа Шевченка від 4 — 5 грудня 1857 р., на який Куліш відповів цим листом.


Не подобає мені, друже мій Тарасе, їздить на розмову з тобою... — Це відповідь на запрошення Шевченка у згаданому листі приїхати разом зі Щепкіним до Нижнього Новгорода, щоб порадитись у літературних справах. У щоденнику 17 грудня 1857 р. Шевченко занотував: «Получил письмо от П. Кулиша. Он отказывается от свидания со мною здесь, не по недостатку времени и желания, но во избежание толков, которые могут замедлить мое возвращение в столицу. Я с ним почти согласен».

Пишеш ти про свої вірші. — У згаданому листі Шевченко питав у Куліша поради: «У мене багато дечого зібралось через десять літ, та не знаю, що мені робить з моїм добром, — як його пустить в люде».

Нема твого «Гуса» ні в кого, пане-брате. — Дякуючи в згаданому листі за поему «Наймичка», знайдену П. Кулішем завдяки А. Лизогубові, який зберіг поему, та Л. Жемчужникову, який одержав її від А. Лизогуба й передав Кулішеві, а той опублікував її у своїх «Записках о Южной Руси» (1856), Шевченко прохав Куліша: «Чи не знайдеш там у панночки-хуторяночки в альбомі мого «Івана Гуса»? Добре було б, якби найшов, а то шкода буде, як пропаде». Незважаючи на негативну відповідь Куліша, поет і надалі продовжував пошуки автографа поеми «Єретик» («Іван Гус»).

Про журнал я й не помишляю. — Запрошуючи Куліша до себе в Нижній Новгород, Шевченко збирався обміркувати з ним, із М. Щепкіним та М. Лазаревським справу утворення нового українського журналу на основі виданих Кулішем «Записок о Южной Руси» (Т. Г. — М., 1856; Т. 2. — 1957), які він одержав від Куліша 10 листопада 1857 р.: «Боже мій, як би мені хотілося, — звертався Шевченко до нього у згаданому листі, — щоб ти зробив свої «Записки о Южной Руси» постоянным периодическим изданием на шталт журнала. Нам з тобою треба б добре поговорить о сім /266/ святім ділі». А одержавши відповідь Куліша, розчаровано записав у щоденнику 17 грудня 1857 р.: «От журнала, о котором я ему писал, он наотрез отказался».

...доводив до ладу всяку всячину для «Записок»... — Йшлося про підготовку третього тому «Записок о Южной Руси», який так і не з’явився друком.

...а далі печатав Гоголя... — Видання «Сочинения и письма Н. В. Гоголя. — Т. 1. — Спб., 1857», упорядковане й видане Кулішем із власною передмовою й коментарем під псевдонімом «Николай М.» (Макаров).

...і почав я писать таке... — Про що мова, не з’ясовано; не знав того й Шевченко, зазначаючи в щоденнику у згаданому записі про лист П. Куліша: «Готовит материалы для третьего тома «З[аписок] о Южной Руси» и что-то начал писать серьезного, но что такое, не говорит».

...там ізвіковать у зимовнику... — На хуторі Мотронівка Борзнянського повіту на Чернігівщині (нині у складі села Оленівки Борзнякського району).

Пані моя на Вкраїні, то й не вітає тебе, а дуже шанує и поважає... — О. М. Куліш жила тоді на хуторі Мотронівка. Познайомилася з Шевченком ще в січні 1847 р., коли поет був боярином на їхньому з Кулішем весіллі. У Петербурзі 1859 р. підтримувала з Шевченком приязні взаємини, збиралася подорожувати разом із ним на хутір Максимовичів (див. лист О. М. Куліш до М. О. Максимовича від 30 квітня 1859 р. — ЦДАЛМ Росії. Ф. 314. Оп. 1. Од. зб. 29. Арк. 1). 15 лютого 1860 р. переказує вітання Шевченка Марії Василівні Максимович (Там само. — Од. зб. 47. Арк. 7 зворот). Поет теж приязно відгукувався про неї. О. М. Куліш залишила мемуари про Шевченка (Українська хата. — 1911. — № 2, 5 — в).












107. М. С. ЩЕПКІН

17 грудня 1857. Москва


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 77. № 124.

Вперше надруковано: Киевлянин. 1870. — 4 квіт. Публікація М. К. Чалого.

Дата в автографі: «От 17 декабря». Рік і місце написання встановлюються за змістом — лист написано перед приїздом Щепкіна до Нижнього Новгорода.

Шевченко одержав цього листа 21 грудня 1857 р. й радісно записав у щоденнику: «Сегодня получил письмо от М. С. Щепкина. Он сегодня выехал из Москвы, и послезавтра я обниму моего старого, моего искреннего друга. Как я счастлив этой нелицемерной дружбой! Не многим из нас бог посылает такую полную радость, и весьма, весьма немногие из людей, дожив до семидесяти лет, сохранили такую поэтическую свежесть сердца, как М[ихайло] С[еменович]. Счастливый патриархартист!»


...где-нибудь остановлюсь в гостинице... — Щепкін приїхав одразу до Шевченка, який мешкав тоді у квартирі П. А. Овсянникова.














108. М. О. МАКСИМОВИЧ

20 грудня 1857. Москва


Подається за першодруком: Киевская старина. — 1884. — № 4. — С. 645 — 646.

Публікація С. Пономарьова.

Дата в першодруці: «1857 г., 20 дек[абря], Москва».

Цього листа привіз Шевченкові М. С. Щепкін, а відповідь М. Максимовичу — лист від 4 січня 1858 р. — повіз до Москви П. А. Овсянников; із ним Шевченко передав ще кілька листів, тому й на тексті листа помітна поспішність.


Максимович Михайло Олександрович (1804 — 1873) — природознавець, історик, мовознавець, фольклорист («Малороссийские песни», 1827; «Украинские народные песни», 1834; «Сборник украинских песен», 1849); перший ректор Київського університету (з 1834 р.). Познайомився з Шевченком 1843 р. в Києві. 25 березня 1858 р. у Москві Максимович дав обід на честь визволеного Шевченка, присвятив йому вірш. У червні 1859 р. Шевченко відвідав Максимовичів у їх маєтку Михайлова гора біля села Прохорівки під Каневом, намалював портрети вченого і його дружини.

...і з письменного книжного Ігоря зробив співаку-українця. — Йдеться про переклад «Слова про похід Ігоря» українською мовою, виданий М. Максимовичем: «Песнь о полку Игореве, переведенная на украинское наречие». — Киев, 1857.

Боян — давньоруський співець і персонаж «Слова про похід Ігоря».

«Молва» — літературний тижневик, який видавав І. С. Аксаков 1857 р. в Москві; заборонений після виходу 38-го числа.

«Русская беседа» — журнал слов’янофільського спрямування, який видавав у Москві у 1856 — 1860 рр. О. І. Кошелєв. Участь у редагуванні брали М. Максимович, /267/ І. С. Аксаков, П. Бартенев. В «Русской беседе» друкувалися українські письменники Д. Мордовець, П. Куліш, Марко Вовчок та ін.

Знаю те по слічній «Наймичці»! — Йдеться про опубліковану П. Кулішем у другому томі «Записок о Южной руси» (1857) поему Шевченка «Наймичка».

...моя жінка... — Марія Василівна Максимович (дівоче прізвище — Товбич). Познайомилася з поетом 18 березня 1858 р. в Москві; поет подарував їй тоді автограф’ поезії «Садок вишневий коло хати». Пізніше листувався з нею, відвідав Максимовичів у липні 1859 р. в їхньому маєтку Михайлова Гора.













109. П. О. КУЛІШ

22 грудня 1857. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 1. № 263.

Вперше надруковано: Киевская старина — 1898 — № 2 — С. 231 — 232. Публікація М. І. Стороженка.

Дата в автографі: «1857, дек[абря} 22, С.-Петерб[ург]».

Відповідь Шевченка — лист від 4 січня 1858 р. з Нижнього Новгорода.


Посилаю... «Оповідання» Вовчка. — «Марко Вовчок. Народні оповідання. — Спб., видав П. Куліш, 1857; з передмовою Куліша».

Пишуть до мене з Москви... — Цей лист не відомий; найімовірніше — від М. О. Максимовича. В листі до Шевченка у Нижній Новгород від 20 грудня 1857 р. він просив надіслати твори для друку у газеті «Молва» чи журналі «Русская беседа»; а після Кулішевої публікації поеми «Наймичка» у другому томі «Записок о Южной Руси» (1857), сподіваючись, що Куліш має ще якісь твори поета, звернувся й до нього з цим проханням.

Послі 1847 году... — Після справи Кирило-Мефодіївського товариства й заслання поета.

От якби Гуса ти згадав або наново скомпоновав! — Йдеться про поему «Єретик» («Ян Гус»), чистовий автограф якої був відібраний у Шевченка під час арешту 1847 р. Пізніше Куліш знову нагадає Шевченкові про цей твір (див. лист від 20 січня 1858 р. та коментар до нього).

У 4-й книзі «Руської бесіди» єсть дещо про Гуса. — Йдеться про нарис історикаславіста Євгена Петровича Новикова (1826 — 1903) «Гус й Лютер», що друкувався в журналі «Русская беседа» (1857. — № 4; 1858. — № 1, 3, 4).















110. П. О. КУЛІШ

23 грудня 1857. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 114.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1898. — №2. — С. 232. Публікація М. І. Стороженка.

Дата в автографі: «1857, дек[абря] 23, С.-Петерб[ург]».

Відповідь Шевченка — лист від 4 січня 1858 р. з Нижнього Новгорода.


Се за твої невольницькі пейзажі. — Тобто за 17 малюнків з Каратауської експедиції 1851 р., про які йшлося в листах Бр. Залеського від 20 серпня та 5 листопада 1857 р.

Одержавши листа, Шевченко занотував у щоденнику 3 січня 1858 р.: «Получил от Кулиша письмо со вложением 250 рублей. Деньги эти выручены им за рисунки, которые я послал из Новопетровского укрепления Залецкому для продажи. Залецкий передал их Сераковскому, от Сераковского я не имел об них никакого известия и совершенно потерял их из виду. Не знаю, как они попали в руки Кулиша, и тот нашел им какого-то щедрого земляка-любителя, и мне как будто подарил 250 рублей к Новому году. Спасибо ему».

...я писав до наших панів... — 1 листопада 1857 р. П. Куліш писав В. В. Тарновському-старшому: «Тарас у Нижньому Новгороді дожидається якогось листа на проживання. [...] Прислав сюди 17 акварелей, которі представляють усі тії сторони, по которим він блукав невольником. Тут розіграють їх у лотерею, і шкода, що історія заточення нашого поета розійдеться по чужих руках. Годилось би панам нашим захватить у свої руки такі клейноти. 250 срібних їм ціна. Стоять того: душа Тарасова в тих видах так і сяє. Коли схочете Ви або Галаган купить, то зараз пишіть, а гроші шліть услід; ще можна захопить рисунки» (Т. Г. Шевченко в епістолярії Відділу рукописів [ЦНБ АН УРСР]. — К., 1966. — С. 24 — 25). Ці 17 малюнків придбали В. В. Тарновський та Г. П. Галаган; нині з них відомо лише сім (т. 9, №№ 3, 7, 9, 12, 58, 5.9, 60; див. там само коментар до № 58). /268/













Попередня     Головна     Наступна             Листи


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.