Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — С. 313-354.]

Попередня     Головна     Наступна             Листи





Коментарі до листів 1860-1861 рр.


1860




176. Д. С. КАМЕНЕЦЬКИЙ

Січень 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 95.

Дати в автографі немає. Датується орієнтовно за часом виходу в світ «Кобзаря» Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 182, з неточним визначенням, про яку коректуру йдеться, і неточним датуванням.


А Ви узяли з собою... коректуру «Наймички»? — Публікатор Л. Ф. Кодацька вважала, що в листі мовиться про окреме видання поеми «Наймичка» в серії «Сільська бібліотека» (СПб., 1860) й відповідно (за датою цензурного дозволу — 13 травня 1860 р.) датувала лист початком травня 1860 р. (Листи до Т. Г. Шевченка — С. 295) М. М. Новицький відніс цей лист до грудня 1859 р. (Советская Украина. — 1962 — № 11 — С. 145). На думку В. С. Бородіна, текст «Наймички» у серії «Сільська бібліотека» повністю повторював текст «Кобзаря» 1860 р. і тому не потребував авторської коректури. Отже, в листі йдеться про коректуру аркушів «Кобзаря» 1860 р., тому датувати лист слід за часом виходу в світ цієї збірки — груднем 1859 — січнем 1860 р. (Див.: Бородін В. С. Над текстами Т. Г. Шевченка. — К., 1971 — С. 23—24)

...ми з одним земляком провірили її гарненько... — За припущенням М. М. Новицького (Радянське літературознавство. — 1966; — № 2. — С. 65), йдеться про Г. С. Вашкевича.















177. В. Г. ШЕВЧЕНКО

Лютий 1860. Корсунь


Подається за першодруком уривка листа: Основа. — 1862. — № 6. — С. 11. Повний текст листа не відомий.

Дати в першодруці немає. Датується орієнтовно як відповідь на лист Шевченка від 1 лютого 1860 р. з Петербурга.


Трощинський Дмитро Андрійович — поміщик, власник маєтків у Київській та Полтавській губерніях. В. Г. Шевченко вів із ним переговори про купівлю земельної ділянки для Шевченка; було перебрано кілька варіантів, але зрештою власник відмовився продати землю.

Рудяки — село Переяславського повіту Київської губернії (тепер у складі села Головурів Бориспільського району Київської області).

...мені розказував отой Гр[игорович]... — Особа не встановлена. Шевченко в лис/314/тах від 22 квітня та 15 травня 1860 р. писав В. Г. Шевченкові: «Каменецький мені сказав, що Григорович од потилиці до п’ят паскуда»; «подивися сам на ті Рудяки, бо Григорович і збрехати уміє».













178. І. С. ТУРГЕНЄВ

Лютий березень 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 315.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 131.

Дати в автографі немає, позначено лише: «Воскресенье, утр[о]». Датується за часом приїзду М. О. Спєшнєва до Петербурга — 6 лютого 1860 р. (див.: Литературный архив. — М.; Л., 1961. — Вып. 6. — С. 281), та від’їзду I. С. Тургенєва за кордон у квітні 1860 р.


Тургенєв Іван Сергійович (1818 — 1883) — російський письменник. Про творчість Шевченка та його заслання міг дізнатися від своїх знайомих, зокрема М. С. Щепкіна. Особисто познайомився з Шевченком у лютому 1859 р., часто зустрічався з ним у Петербурзі, цікавився його поезією, однак до її захоплених оцінок сучасниками ставився стримано (Листи до Марка Вовчка : У 2-х т. — Т. 1. — С. 125). Брав діяльну участь у заходах Літфонду по звільненню родичів Шевченка. Для празького видання «Кобзаря» 1876 р. написав спогади про свої зустрічі з Шевченком.

Спєшнєв Микола Олександрович (1821 — 1882) — російський громадський діяч, учасник суспільно-визвольного руху. Як член революційного гуртка М. В. Петрашевського 1849 р. засуджений до страти, заміненої десятьма роками каторги. Шевченко був особисто знайомий із кількома петрашевцями ще до свого арешту, зустрічався з ними й на засланні. Петрашевці виявляли інтерес до діяльності Кирило-Мефодіївського братства, високо оцінювали революціонізуючий вплив поезії Шевченка на маси.

...приходите. Мы все ... будем очень рады видеть Вас. — Тодішня петербурзька адреса І. С. Тургенєва — «на Большой Конюшенной в доме Вебера». Відомостей про те, чи відгукнувся Шевченко на це запрошення, немає. В листі до Марка Вовчка від 20 березня 1860 р. І. С. Тургенєв сповіщав, що часто бачиться з Шевченком та Карташевськими (Там само. — С. 89).















179. Г. Н. ТА Д. Л. МОРДОВЦЕВИ

5 березня 1860. Саратов


Подається за автографом: ЦДАЛМ Росії. Ф. 320. Оп. 1. № 17.

Вперше надруковано: Прийма Ф. Я. Шевченко в отзывах Д. Л. Мордовцева. Страницы истории русской литературы. К 80-летию члена-корреспондента АН СССР Н. Ф. Бельчикова. — М., 1971. — С. 341—342.

Дата в автографі: «Саратов, 1860, 5-е марта».


Мордовцева Ганна Никанорівна (у першому шлюбі Пасхалова, 1833 — 1885) — російська письменниця і фольклористка. Живучи в Саратові, подружилася із засланим туди М. І. Костомаровим, разом із ним зібрала й видала дві збірки російських билин та народних пісень (друкувалися протягом 1854 — 1855 рр. в «Саратовских губернских ведомостях», вміщені у виданні: Тихонравов Н. Летописи русской литературы и древностей. — СПб., 1862. — Т. 4.). 1854 р. вийшла заміж за Д. Л. Мордовцева, який працював у Саратовському статистичному комітеті й друкувався в «Саратовских губернских ведомостях». Познайомилася з творчістю Шевченка за допомогою Д. Л. Мордовцева та М. І. Костомарова. За спогадами Д. Л. Мордовцева, «Костомаров очень часто ездил к нам на дачу, в шести верстах от Саратова, где мы проводили лето 1855 года. С. глубоким, теплым чувством я вспоминаю о наших постоянных беседах и спорах по предметам, интересовавшим русскую интеллигенцию 50-х годов; вспоминаю наши чтения произведений общего украинского любимца, бессмертного Т. Г. Шевченко, который в то время находился в ссылке за Аральским морем» (ІЛ. Ф. 77. № 124. Арк. 107 звор.). У тих же спогадах є згадка, що під час свята слов’янського фольклору, влаштованого саратовською інтелігенцією в ніч на Івана Купала, виконувалися пісні різних слов’янських народів, «но чаще всех звучали «Думи мої, думи мої» и «Волга-матушка» (Там само. — Арк. 108).

Мордовцев Данило Лукич (1830 — 1905) — український та російський -письменник та історик. Познайомився з Шевченком 1859 р. у Петербурзі, опублікував рецензію на «Кобзар» (Русское слово. — 1860. — №6), виступав проти недооцінки історич/315/них творів Шевченка («Гайдамаччина», 1869, «За крашанку — писанка П. О. Кулішеві», 1882). Протягом 25 років був організатором вечорів пам’яті Шевченка, заступником голови Товариства імені Шевченка в Петербурзі. Згодом опублікував спогади про свої зустрічі з поетом (ЛНВ. — 1902. — № 6).

...присланная Вами мне книга... — Йдеться про «Кобзар» (Спб., 1860), надісланий Шевченком Г. Н. Мордовцевій з дарчим написом. Згадка про це є в листі М. І. Костомарова до М. М. Мордовцева від 6 лютого 1860 р.: «Вам пошлется вместе с тем от Шевченка «Кобзарь» и мое сочинение «О начале Руси» (Русская старина. — 1885. — № 6. — С. 623). Ще до того Г. Н. Мордовцева мала в своєму розпорядженні рукописи недрукованих творів Шевченка. У вересні 1859 р. в Петербурзі її рукою було переписано зошит під заголовком «Поезія Тараса Григоровича Шевченка 1847 — 1850, 1857 — 1859, А. Н. М.» (Див.: Стебницький П. З архіву Д. Л. Мордовцева // Україна. — 1907. — № 9. — С. 286). Цей список, з наявними в ньому варіантами, був використаний В. М. Доманицьким у другому виданні підготовленого ним «Кобзаря» (СПб., 1908); нині він не відомий.















180. Я. Г. КУХАРЕНКО

8 березня 1860. Катеринодар


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 262.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 457.

Дата в автографі: «8 марта 1860, Екатеринодар».


...прислав нових «Гайдамак»! — Ідеться про надісланий Шевченком «Кобзар» 1860 р., в якому вміщено й поему «Гайдамаки».

...не отдрюковав ти за одним разом «Пустки», «Криниці»... — Вірш «Заворожи мені, волхве» та поема «Москалева криниця» не ввійшли до «Кобзаря» 1860 р., оскільки Шевченкові було дозволено вмістити в ньому лише твори, опубліковані до заслання. Назву «Пустка», очевидно, мав список вірша, який Я. Г. Кухаренко чув у виконанні М. С. Щепкіна (про що сповістив Шевченка в листі від 18 грудня 1856 р.).

...тобою мені присланого з того окаянного Петровського. — Разом із листом від 5 червня 1857 р. з Новопетровського укріплення Шевченко надіслав Я. Г. Кухаренкові, крім поеми «Москалева криниця», автографи поеми «Чернець» та вірша «Садок вишневий коло хати». Ще за життя Шевченка були надруковані в періодиці «Москалева криниця» (Основа. — 1861. — № 2), «Заворожи мені, волхве» (Пантеон. — 1856. — №6; Русский инвалид. — 1857 — 17 берез.; Основа. — 1861. — № 1), «Чернець» (Основа. — 1861. — № 1) і «Садок вишневий коло хати» (Русская беседа. — 1859. — № 3).

...назбиравши ще дечого, та тиснути ще раз? — Повніше видання «Кобзаря» вийшло вже після смерті Шевченка (СПб., 1867) заходами М. І. Костомарова та Г. С. Вашкевича і накладом Д. Ю. Кожанчикова.

Що пак ваша «Хата»... — Виданий П. О. Кулішем альманах «Хата» Шевченко надіслав Я. Г. Кухаренкові разом із листом від 25 березня 1860 р.

Де він тепер обрітається... — У березні 1860 р. П. О. Куліш перебував у Петербурзі, у квітні виїхав на Україну.

Із поличчя твого... — У «Кобзарі» 1860 р. вміщено портрет Шевченка роботи М. О. Микешина.















181. В. М. БІЛОЗЕРСЬКИЙ

16 березня 1860. Петербург


Подається за автографом: ЦНБ. III. № 4995.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1905. — №2. — С. 139 — 140.

Дата в автографі: «16 марта 1860».


Жінка моя... — Н. О. Білозерська.

...співать отакого котка... — Українська народна пісня, зафіксована на той час як у рукописних (З. Доленга-Ходаковський), так і друкованих фольклорних збірниках (Сборник украинских песен, издаваемый Михайлом Максимовичем. — К., 1849. — Ч. 1. — С. 74. Див. також: Пісні великого Кобзаря // Упорядкування, коментарі та примітки О. Правдюка, — К., 1964. — С. 331 — 332). За спогадами О. М. Лазаревського, Шевченко часто наспівував цю пісню, буваючи 1860 р. в петербурзькій квартирі М. М. Лазаревського (Киевская старина. — 1899. — № 2. — С. 291 — 295).

...ні до куми... — Очевидно, йдеться про Тарновську Надію Василівну (? — 1891). Познайомилася з Шевченком 1843 р. в Качанівці, 1845 р. у с Потік разом із ним хрестила дитину місцевого диякона. Шевченко зустрічався з нею в Петербурзі, присвятив їй вірші «Н. Т.» та «Кума моя і я». /316/

...у Варвари Яківни. — В. Я. Карташевської (1832 — 1902), петербурзької знайомої Шевченка, сестри М. Я. Макарова, на вечорах у квартирі якої збиралися російські та українські літератори й часто бував Шевченко.











182. М. І. КАТЕНІН

23 березня 1860. Заніно


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 99.

Вперше надруковано: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 175 — 176, з неточностями в тексті.

Дата в автографі: «1860 г., марта 23. с. Занино».


Катенін Микола Іванович (1818 — після 18-76 р.), — інженер-капітан у відставці, брат матері Н. О. Білозерської. Надав В. М. Білозерському кошти на видання журналу «Основа».

...благодарю за «Кобзаря»... — Примірник «Кобзаря» 1860 р., подарований Шевченком М. І. Катеніну, нині не відомий.

Чистые сердцем, сказано, в блаженствах узрят Бога. — Цитата з Євангелія від Матвія (гл. 5, в. 8).

...учил старших быть слугами меньших братьев... — Євангеліє від Марка (гл. 10, в. 43).

...не осудил блудницу... — Євангеліє від Іоанна (гл. 8, в. 3 — 11).

...любил детей за их незлобие... — Євангеліє від Матвія, (гл. 19, в. 14),

Заніно — село в Костромській губернії, де був маєток М. І. Катеніна.















183. М. О. МАКСИМОВИЧ

25 березня 1860. Михайлова гора


Подається за автографом: ЦНБ. III. № 4893.

Вперше надруковано: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 177, частково; постскриптум — в журналі «Киевская старина» (1884. — №4. — С. 647), повністю — в журналі «Україна» (1925. — № 1 — 2. — С. 142 — 143).

Дата в автографі: «Року 1860-го на святе Благовіщеннє» (за церковним календарем відзначалося 25 березня).


...первородного сина Алексія... — Максимович Олексій Михайлович (1860 — ?). Навчався в київській Колегії Павла Галагана, служив прокурором Вітебської судової палати.

...получили ми із Переяслава... — В листі від 24 січня 1860 р., надісланому до Переяслава А. И. Козачковському, Шевченко просив переслати на ім’я М. О. Максимовича три примірники «Кобзаря» 1860 р. з його дарчими написами.

Деркач Лев Павлович (1788 — ?) — засідатель нижчого земського суду в Золотоноші, двоюрідний брат М. О. Максимовича. З ним та його дружиною Шевченко познайомився влітку 1859 р. Подарований йому «Кобзар» нині зберігається в Будинку-музеї Т. Г. Шевченка в Києві.

...Костомаров заївся зо мною за Яська... — Йдеться про полеміку М.. І. Костомарова з М. О. Максимовичем з приводу написання українських імен (див.: Костомаров Н. Ответ г. Максимовичу (По поводу правописания казацких имен в сочинениях Богдана Хмельницкого) // Санктпетербургские ведомости. — 1860. — № 8; Максимович М. Спор о малороссийских именах // Санктпетербургские ведомости. — 1860. — № 103).

Петров Ясон Васильович (1780 — ?) — професор ботаніки та фармакології Петербурзького університету.

...передать мой поклон Марку Вовчку и его подружию... — Марко Вовчок та О. В. Маркович у цей час перебували в Лозанні.















184. В. Г. ШЕВЧЕНКО

Після 23 березня 1860. Корсунь


Подається за першодруком уривків з листа: Основа. — 1862. — № 6. — С. 12. Повний текст листа не відомий.

Дати в першодруці немає. Датується за листами Шевченка до В. Г. Шевченка від 18 лютого та 23 березня 1860 р., в яких він запитував про своїх племінників та про реакцію П. Ф. Симиренка на появу «Кобзаря» 1860 р. Відповіддю на ці листи є коментований лист, одержаний Шевченком 26 березня 1860 р. /317/

У брата Микити три сини... — Про імена та вік своїх племінників Шевченко запитував у зв’язку із заходами по звільненню своїх родичів від кріпацтва: «Робота моя об їх волі аж шкварчить, а ти анітелень» (лист від 23 березня 1860 р.).

...так розсердивсь, що аж поблід... — П. Ф. Симиренко несхвально поставився до оголошеної (без погодження з ним) на титульній сторінці «Кобзаря» 1860 р. участі його у фінансуванні видання і перестав відповідати на Шевченкові листи.















185. В. Г. ШЕВЧЕНКО

Березень 1860. Корсунь


Подається за першодруком: Основа. — 1862. — № 6. — С. 14.

Дати в першодруці немає. Датується орієнтовно за листом-відповіддю Шевченка від 28 березня 1860 р. з Петербурга.

Відповідь на лист Шевченка від 18 лютого 1860 р. з Петербурга.

Відповідь Шевченка — лист від 22 квітня 1860 р.


...той ліс, що треба на хату, по твоєму плану... — Очевидно, мається на увазі первісний план хати-майстерні Шевченка (т. 10, № 113, 114).

А так як твій план уже змінився, тепер уже не хата, а домичок з скляним ганком... — У згаданому листі Шевченко писав про новий план хати: «Посилаю тобі нашвидку зроблений план хати... Мені тілько й треба, щоб робоча була дубова, та круглий ганок скляний на Дніпро». Цей план також зберігся (т. 10, № 115, 116).

...він продає тобі за 1500. — У листі-відповіді Шевченко погоджується на таку ціну: «Проси Трощинського, щоб він розклав плату на три часті по 500 карбованців; до нового 1861 року я виплачу всі 1500 карбованців».

Маю надію жить коло тебе в сусідстві — На це Шевченко з радістю відповідав: «А дуже, дуже добре б було нам укупі вік докоротать...»















186. К. М. ЗИГМУНТОВСЬКИЙ

9 квітня 1860. Форт Олександровський


Подається за автографом: ЦНБ. Ф. III. № 4887.

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів — К., 1927. — Т. 4. — С. 368.

Дата в автографі: «Апреля 9 дня 1860 года».

Лист написано на звороті листа К. М. Зигмунтовського до книгарні Д. Ю. Кожанчикова в Петербурзі:

«В магазин русских [и] иностранных книг А. Д. Кожанчикова

Прилагая при сем кредитными билетами два рубля серебром, покорнейше прошу выслать мне сочинение Тараса Григорьевича Шевченка йод названием «Кобзарь» с его портретом. При чем прошу покорнейше, как я не знаю к нему адреса, передать ему прочесть на обороте к нему писанные строки. К. Зыгмунтовский.

Апреля 9 дня 1860 года.

Прошу уведомить, что будет стоить с пересылкой «Энеида» на малороссийском языке, сочин[ение] Котляревського.

Адрес: Его благородию милостивому государю Константину Николаевичу г. Зыгмунтовскому, отставному чиновнику 12 класса при форте Александровском Оренбургской губерний. Через городок Гурьев».


Зигмунтовський Костянтин Миколайович — відставний губернський секретар, повірений Астраханського акцизного комісіонерства в Новопетровському укріпленні Шевченко підтримував із Зигмунтовським та його дружиною Софією Самійлівною приятельські взаємини, бував у них удома, згадував у щоденнику (записи від 14 та 30 червня 1857 р.). Подружжя Зигмунтовських стало прообразом сім’ї Прехтелів у повісті Шевченка «Прогулка с удовольствием и не без морали».

...пишите ко мне... — Листування Шевченка з Зигмунтовським не відоме.














187. Я. Г. КУХАРЕНКО

26 квітня 1860. Катеринодар


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 263.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 457 — 458.

Дата в автографі: «26 квітня 1860 р. Єкатеринодар».

Відповідь на лист Шевченка від 25 березня 1860 р. з Петербурга. /318/

Попереду письмо, а потім «Хату» получив я квітня 26-го... — Разом із листом Шевченко надіслав Я. Г. Кухаренкові альманах «Хата» (СПб., 1860): «Посилаю тобі к великодню замість писанки «Хату». І не журнал, а тільки альманах, попередник нашого будущого журналу «Основа». Начнеться він з того року».

...хіба ви «Хату» будовали догори ногами? — Гра слів у назвах: «Основа» мала з’явитися пізніше від «Хати».

...може, на тій основі зробите клуню та почнете молотити? — Згадка про «клуню» може свідчити, що Я. Г. Кухаренкові були відомі плани П. О. Куліша в обхід заборони українського журналу випускати серію періодичних літературних збірників під сталими назвами. В листі до Марка Вовчка від 24 лютого 1860 р. П. О. Куліш писав: «Вслед за «Хатою» хочу пустить «Леваду», потом «Пасіку», потом «Гумно», а на следующий год опять «Хату», «Леваду», «Пасіку», «Гумно»... (Листи до Марка Вовчка.: У 2-х т. — Т. 1. — С. 86).

А наш закадишний Костомара у Пітері панує. — М. І. Костомаров навесні 1859 р. . був запрошений читати лекції в Петербурзькому університеті й виїхав із Саратова, куди був засланий після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Вжитий тут русизм «закадишний» був висміяний Шевченком у листі до Я. Г. Кухаренка від 17 січня 1859 р.: «Мабуть, ти давно в землях християнських не бував і доброї мови християнської не чував, що зовеш мене закадишним другом».

Панько — П. О. Куліш.

Срезневський Ізмаїл Іванович (1812 — 1880) — російський та український філолог та історик, академік Петербурзької академії наук. Упорядкував і видав збірники «Запорожская старина» (кн. 1 — 6, Харків, 1833 — 1838); вміщені в них історичні та фольклорні матеріали привернули увагу Шевченка й користувалися великою популярністю серед української громадськості.

Гулак — С. С. Гулак-Артемовський.

Кукольник Нестор Васильович (1809 — 1868) — російський письменник. Навчаючись в Академії мистецтв, Шевченко бував у нього на літературних вечорах, але ставився до нього неприязно. Про «Кобзар» 1840 р. Кукольник відгукнувся несхвально.















188. М. Я. МАКАРОВ

Квітень 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 270. Описка в адресі: «В Академию наук» виправляється за змістом: «В Академию художеств».

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 130, з великими пропусками.

Дати в автографі немає, позначено лише: «Вторник». Датується орієнтовно за часом перебування М. Я. Макарова в Петербурзі (у травні 1860 р. він уже виїхав за кордон) та його спілкування з П. А. Кочубеєм (див. лист Шевченка до М. Я. Макарова від 12 квітня 1860 р.).


Кочубей Петро Аркадійович (1825 — 1893) — російський хімік, мінералог, історик техніки, нащадок В. Л. Кочубея, страченого 1708 р. за наказом гетьмана І. С. Мазепи. Шевченко познайомився з ним у Петербурзі, намалював на його замовлення ескіз розпису плафона «Як русалки місяць ловлять» та портрет В. Л. Кочубея (т. 10, №35,37).

Чи не поїхали Ви прямо до Марковича... — Очевидно, йдеться про А. М. Маркевича, музиканта-аматора й композитора, юриста за фахом (у листі до М. Я. Макарова від 6 вересня 1860 р. Шевченко теж називає його «Марковичем»). Припущення Б. Б. Лобача-Жученка, що йдеться про чоловіка Марка Вовчка О. В. Марковича (див.: Лобач-Жученко Б. Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. — С. 95 — 96) суперечить викладеним у листі обставинам: О. В. Маркович не мав можливості влаштовувати музичні вечори-концерти й запрошувати на них знайомих.

...сестра моя... — В. Я. Карташевська.















189. В. Г. ШЕВЧЕНКО

Квітень 1860. Корсунь


Подається за першодруком: Основа. — 1862. — № 6. — С. 15.

Дати в першодруці немає. Датується за листом Шевченка до В. Г. Шевченка від 22 квітня 1860 р., який є відповіддю на цей лист.

Харита — X. В. Довгополенко.


/319/












190. П. О. КУЛІШ

10 травня 1860. Василівка


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 119.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1898. — № 2. — С. 238 — 239.

Дата в автографі: «Василівка (Гоголева), 1860, мая 10».


Полтавці, зазвавши мене до себе на бенкет... — П. О. Куліш приїхав до Полтави 3 травня 1860 р. На його честь 9 травня Полтавська громада за ініціативою Д. П. Пильчикова, О. Я. Кониського, В. Л. Трунова та ін. влаштувала за підпискою публічний обід у міському саду, на якому були присутні понад двісті чоловік. За спогадами О. Я. Кониського, обід перетворився на урочисте вшанування Шевченка: «На обеде были представители всех славянских национальностей, но преобладали, весьма натурально, украинцы. По содержанию и характеру застольных речей случилось как-то само собою так, что чествование принадлежало более отсутствующему Шевченке, чем присутствующему Кулишу... Вечер прошел в оживленной беседе исключительно об украинской литературе — о предстоящем издании «Кобзаря» и «Основы» (Шенрок В. П. А. Кулиш : Биографический очерк. — С. 153 — 154).

...жалкували, що Ви до них торік не завітали. — Перебування Шевченка на Україні влітку 1859 р. було перерване його арештом на Канівщині та вимушеним від’їздом до Петербурга.

...нігде в світі таких щирих і прихильних до себе дітей не знайдете, як у тій Полтаві. — Поздоровлення з днем народження від Полтавської громади Шевченко одержав незадовго до своєї смерті.

...а я поїду ще Вашого брата одвідати... — Йдеться про В. Г. Шевченка в Корсуні, якого П. О. Куліш просив допомогти з купівлею хати.













191. М. Д. НОВИЦЬКИЙ

16 травня 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 278.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 174, з кількома пропусками й неточностями.

Дата в автографі: «Мая 16 дня». Рік написання встановлюється за змістом (йдеться про заходи по звільненню з кріпацтва родичів Шевченка).


Новицький Микола Дементійович (1833 — 1906) — офіцер, учасник революційно-визвольного руху, член таємного товариства «Земля і воля». Познайомився з Шевченком наприкінці 50-х років у Петербурзі, брав участь у звільненні родичів Шевченка з кріпацтва. Згодом записав і опублікував спогади Є. М. Косарева про перебування Шевченка в Новопетровському укріпленні (Киевская старина. — 1889. — № 3) та свої власні спогади про зустрічі з Шевченком у Петербурзі (Киевская старина. — 1899. — № 3).

...мне удалось выхлопотать доверительное письмо к Филярковскому, — В листі від 16 травня 1860 р. комітет Літературного фонду звернувся до М. Д. Новицького, який після закінчення Академії генерального штабу був призначений до Єлисаветградського кавалерійського училища, з проханням по дорозі до місця служби заїхати до с Кирилівки й особисто погодити з родичами Шевченка та їхнім поміщиком В. Е. Фліорковським умови їхнього звільнення, оскільки на попереднє листовне звернення комітету від 19 березня 1860 р. поміщик не дав відповіді. М. Д. Новицький тут же сповістив про це Шевченка. Згодом він опублікував цього листа в своїх спогадах (Киевская старина. — 1899. — № 3. — С. 731 — 732). Текст його див. також: Тарас Шевченко : Документи та матеріали до біографії. — С. 353 — 354.

Ковалевський Єгор Петрович (1811 — 1868) — російський географ, дипломат і громадський діяч, один із засновників і перший голова Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим. Шевченко зустрічався з ним у Петербурзі у справах Літературного фонду, дарував йому свої малюнки (див. лист Шевченка до Є. П. Ковалевського від 23 квітня 1860 р.).

Галахов Олексій Дмитрович (1807 — 1892) — російський літератор і громадський діяч, секретар комітету Літературного фонду. Викладав в Академії генерального штабу. Шевченко познайомився з ним, повернувшись із заслання (запис у щоденнику від 20 квітня 1858 р.), зустрічався в Петербурзі.

...уведомлю о них и Вас. — Див. лист М. Д. Новицького до Шевченка від 7 вересня 1860 р.

Когда я еду... не позже 24, 25 или 26 мая. — Як зазначив М. Д. Новицький у своїх спогадах, його від’їзд відклався до початку липня 1860 р. В цей час він часто /320/ бачився з Шевченком, який дуже турбувався про долю своїх братів і сестри й просив допомогти їм (Киевская старина. — 1899. — № 3. — С. 733).

Вы собирались поехать к Чернышевскому на дачу... — Чернишевський Микола Гаврилович (1828 — 1889) — російський учений, письменник і громадський діяч, один із керівників революційно-демократичного руху кінця 50-х — початку 60-х років. Високо цінував Шевченка та його позицію. Брав участь у засіданнях комітету Літфонду, де йшлося про звільнення родичів Шевченка з кріпацтва (див.: Тарас Шевченко : Документи та матеріали до біографії. — С. 349 — 356). Як припускає Н. М. Чернишевська, намір М. Д. Новицького поїхати на дачу в Любань, де перебувала тоді сім’я Чернишевських (згадка про це — свідчення особистого знайомства Шевченка з М. Г. Чернишевським), був пов’язаний саме із справою викупу Шевченкових родичів (Чернышевская Н. М. Н. Г. Чернышевский и Т. Г. Шевченко. — К., 1978. — С. 62). М. Д. Новицький також був близько знайомий із М. О. Добролюбовым, С. Сераковським, О. М. Пипіним та іншими діячами демократичного руху.













192. В. Г. ШЕВЧЕНКО

17 травня 1860. Корсунь


Подається за першодруком: Основа. — 1862. — № 6. — С. 18.

Дата в першодруці: «16 травня 1860 р.»

Відповідь на листи Шевченка від 22 квітня та 14 травня 1860 р. з Петербурга.

Відповідь Шевченка — лист від 29 червня 1860 р. з Петербурга.


Коли хочеш ... моя жінка висватає тобі Наталку Ш[улячів]ну... — Йдеться про Щуляченко Наталію Романівну (1837 — ?), гувернантку в домі В. Г. Шевченка. Шевченкові вона не дуже подобалася, і на пропозицію В. Г. Шевченка він відповів досить стримано: «Я її добре не розгледів, здається, трошки педантка І не дуже чепурна, а нечепурна жінка і циганові не дружина».

...Харита ... зробилась грубіянка ... завела романси з писарем.,.. — Як згодом зазначив В. Г. Шевченко у спогадах, не бажаючи образити Шевченка рішучою відмовою Харитини Довгополенко, В. Г. Шевченко вирішив «збрехати Тарасові ... і написав ... що Харита стала груба, непокірна і сердита». Невдовзі вона вийшла заміж за молодого й гарного парубка — писаря Гриненка (Правда. — 1876. — № 2. — С. 68).















193. БР. ЗАЛЕСЬКИЙ

Кінець вересня 1859 — весна 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 93.

Вперше надруковано: Культура. — 1925. — № 3. — С. 35; публікація М. С. Возняка.

Дати в автографі немає, позначено лише день тижня: «Niedziela».

Датується за часом перебування Бр. Залеського в Петербурзі, куди він приїхав як член комісії по підготовці селянської реформи від Мінської губернії наприкінці вересня 1859 р. й виїхав за кордон навесні 1860 р.: кінець вересня 1859 — весна 1860 р.















194. БР. ЗАЛЕСЬКИЙ

Кінець вересня 1859 весна 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 77. № 124. Арк. 37.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 175.

Дати в автографі немає, позначено лише день тижня: «Piątek».

Датується орієнтовно — за часом перебування Бр. Залеського в Петербурзі (див. коментар до попереднього листа).

...[Альбом з Каратау...] — Під час перебування в експедиції для пошуку кам’яного вугілля в горах Каратау на Мангишлацькому півострові з квітня по вересень 1851 р. Шевченко зробив 17 пейзажних і жанрових акварелей і сепій та 53 малюнки й ескізи олівцем (Т. 9, №№ 1 — 17, 71 — 124).















195. К. Т. СОЛДАТЬОНКОВ

8 червня 1860. Москва


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 272.

Вперше надруковано: Новицкий М. М., Дорошенко К. П. Неизвестные письма к Шевченко // Советская Украина. — 1962. — № 11. — С. 146 — 147 (про авторство пуб/321/лікації див.: Літературна газета. — 1962. — 10 листоп., 7 груд.). У виданні «Листи до Т. Г. Шевченка» (С. 184 — 296) внаслідок помилкового прочитання підпису — ініціялів К. С. як Н. С. — невірно атрибутовано як лист «від невідомого — Н. С[еребрякова]?».

Дата в автографі: «Москва, 8 июня 1860».


Солдатьонков Кузьма Терентійович (1818 — 1901) — російський книговидавець, колекціонер, меценат. Випускав твори прогресивних російських письменників — В. Г. Бєлінського, М. О. Некрасова, М. П. Огарьова, О. В. Кольцова, І. С. Тургенєва, О. І. Полежаева та ін., перекладену М. Г. Чернишевським «Всеобщую историю» Г. Вебера, наукові праці з питань історії, економіки, мистецтва. Зібрав велику колекцію творів російських художників і скульпторів, багату бібліотеку. Жертвував великі суми на благодійні цілі.

Шевченко познайомився з К. Т. Солдатьонковим у березні 1858 р. в Москві, 1860 р. через М. М. Лазаревського вів з ним переговори про видання «Кобзаря» (Див.: Судак В. Шевченко і російський видавець К. Т. Солдатьонков // В сім’ї вольній, новій. — К., 1988. — Вип. 4. — С. 327 — 328).

Посылку Вашу и письмо получил... — Ідеться про офорти Шевченка і лист (нині не відомий).

Раєв Василь Єгорович (1808 — 1871) — російський художник. Походив з кріпаків, разом із Шевченком навчався в Академії мистецтв, 1851 р. став академіком. Жив у Москві в будинку К. Т. Солдатьонкова на вул. М’ясницькій, 37, де мав свою майстерню і розписав будинок у грецькому стилі. В листопаді 1858 р. Шевченко надіслав йому, а також К. Т. Солдатьонкову, М. С. Щепкіну, О. С. Уварову відбитки свого офорту за картиною Рембрандта «Притча про робітників на винограднику».

...Ваше желание исправить присланный Ваш рисунок «Вирсавию». — В колекції К. Т. Солдатьонкова була картина К. П. Брюллова «Вірсавія» (придбана 1852 р. у Римі в самого автора незадовго до його смерті). Шевченко, напевне, бачив її, будучи в Москві 1858 р. та 1859 р., попросив зробити з неї кілька фотознімків і виконав за ними офорт, який було представлено в Академію мистецтв на здобуття звання академіка. 30 травня 1860 р. відбиток офорту було подаровано Ф. М. Лазаревському, однак Шевченко не був ним задоволений і звернувся через К. Т. Солдатьонкова до художника В. Є. Раєва з проханням підправити офорт за оригіналом, але той не наважився це зробити.

Сорокін Євграф Семенович (1821 — 1892) — російський художник. Разом із Шевченком навчався в Академії мистецтв, згодом викладав у Московському училищі живопису, скульптури і зодчества.

Я займусь и сам лично напишу г. Шевченко. — Відомостей про те, чи виконав Є. С. Сорокін прохання Шевченка і свою обіцянку написати йому, немає.

Еще присланные Ваши два рисунка... — Як припускає В. О. Судак, це могли бути сепія та офорт Шевченка «Сама собі в своїй господі»: саме вони були серед творів Шевченка, згодом переданих спадкоємцями К. Т. Солдатьонкова до Державного музею образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна. Крім них, у колекції К. Т. Солдатьонкова були також інші твори Шевченка: офорт за картиною Рембрандта «Притча про робітників на винограднику», офорт за картиною К. П. Брюллова «Вірсавія», ранні акварелі — ілюстрація до поеми О. С. Пушкіна «Полтава», «Циганка-ворожка», копії малюнків К. П. Брюллова «Перерване побачення» і «Сон бабусі та онучки».















196. П. О. БРИЛКІН

18 червня 1860. Нижній Новгород


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 73.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 184 — 185.

Дата в автографі: «18-го июня 1860 года».


По письму моему... — Лист нині не відомий.

...получил от Вас 40 рублей серебром... — Ідеться про частину боргу в 50 крб., які Шевченко був винен П. О. Брилкіну (див. про це у листі М. М. Лазаревського до Шевченка від 13 червня 1859 р.). /322/











197. В. Г. ШЕВЧЕНКО

Червень 1860. Корсунь


Подається за першодруком уривка листа: Основа. — 1862. — № 6. — С. 19. Повний текст листа не відомий.

Дати в першодруці немає. Датується за відповіддю Шевченка від 1 липня 1860 р. з Петербурга.


...од того місця, де ти сам вибрав... — Ідеться про ділянку землі в урочищі Мотовиловщина на вершині Великого Скіфського городища, яка належала поміщикові Н. П. Парчевському. Шевченко вподобав її для будівництва своєї хати-майстерні, однак при обмірі ділянки стався інцидент, внаслідок якого Шевченка було звинувачено в «богохульстві», заарештовано й вислано з України. Місце ідентифіковано З. П. Тарахан-Березою (Див.: Тарахан-Береза З. Вікова таємниця Мотовиловщини // В сім’ї вольній, новій. — К., 1989. — Зб. 5. — С. 207 — 222).

...на городських землях, на високій горі... — На Чернечій горі, яка входила до земель, що належали місту Каневу. Зіткнувшися з відмовою Н. П. Парчевського та кількох інших поміщиків продати земельну ділянку Шевченкові через протидію губернських властей, В. Г. Шевченко спробував купити не приватну, а громадську землю. Очевидно, попередню згоду на це було одержано, ще восени 1860 р. Шевченко вів листовні переговори про купівлю лісу й будівництво хати. Після його смерті В. Г. Шевченко наполіг, щоб поета було поховано на Чернечій горі, запевнивши, що саме це місце Шевченко вибрав під будівництво хати влітку 1859 р. Юридично купівля цієї ділянки була оформлена в Канівській міській думі тільки через 30 років — у листопаді 1891 р. (ЦНБ. II. № 2163).

Монастирище (Монастирок) — давня назва вулиці під Чернечою горою, пов’язана з колишнім монастирем. На ній були оселі рибалок.

Кринишна вода неподалеку... — Ідеться про джерельце в урочищі Меланчин потік.















198. Ф. Г. ЛЕБЕДИНЦЕВ

7 липня 1860. Київ


Подається за першодруком: Киевская старина. — 1898. — № 11. — С. 48 — 50.

Дата в першодруці: «7 июля 1860 г.».


...чоловік їде в ваші краї... — Мовиться про Терновського Пилипа Олександровича (1838 — 1884), професора церковної історії в Київському університеті та Київській духовній академії. Клікгер — тут знавець Талмуду, від імені Соломона Клугера (Клігера, 1788 — 1868), відомого галицького талмудиста.

А я, як бачте, і досі нічого не зробив. — Очевидно, йдеться про обіцяну Ф. Г. Лебединцевим передмову до переданої ним Шевченкові проповіді (див. коментар до листа Ф. Г. Лебединцева від 22 жовтня 1859 р.).

...маю бігти до Юзефовича... — М. В. Юзефович був на той час головою Київської археографічної комісії.

...тоді і видрюкую Мелхиседека. — Див. коментар до листа Ф. Г. Лебединцева від 22 жовтня 1859 р.

«Актова комісія» — Тимчасова комісія для розгляду давніх актів. Ф. Г. Лебединцев був її членом з 1860 р.

Спасибі Вам велике за книжечку. — Надісланий Шевченком «Кобзар» 1860 р. з дарчим написом.

...як дід Ваш з Мінеї. — Неточна цитата з епілогу до поеми «Гайдамаки». У Шевченка:

Бувало, в неділю, закривши Мінею...

Батько діда просить, щоб той розказав

Про Коліївщину, як колись бувало.

... патретів Ваших у мене аж три... — Тобто фотографій Шевченка, які поширювалися серед української інтелігенції. Одну з них (роботи І. В. Гудовського) Шевченко надіслав Ф. Г. Лебединцеву разом із «Кобзарем».

...випряли вже «Основу». Може, і верстат уже поставили. — Йдеться про завершення підготовки до видання журналу «Основа», перший номер якого з’явився у січні 1861 р.

Чи не напряду і я чого-небудь. — Крім переданої Шевченкові проповіді «Об’ярмарках», вміщеної в «Основі» (1861. — № 6), інші матеріали Ф. Г. Лебединцева в цьому журналі не друкувалися. /323/

Спасибі Білозерському і мені таки прислав звістку. — Мабуть, В. М. Білозерський надіслав запрошення друкуватися в «Основі».

Читав мені Юзефович письмо своє до Білозерського... — Очевидно, відповідь на запрошення збирати для публікації в «Основі» фольклорні матеріали.

Хананок — зухвалий, непоштивий молодик (за Біблією — Ханаан, син Хама, проклятий своїм дідом Ноєм (Буття, гл. 9, в. 25).

Чи лежить у Вас наш журнал... — Йдеться про журнал «Руководство для сельских пастырей», що його протягом 1860 — 1863 рр. редагував Ф. Г. Лебединцев. В особистій бібліотеці Шевченка були №№ 42 — 52 цього журналу за 1860 р. (див.: Тарас Шевченко : Документи та матеріали до біографії. — С. 369).















199. М. К. ГЛАДИШ

10 липня 1860. Зіньків


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 76.

Вперше надруковано: Новицкий М. М., Дорошенко К. П. Неизвестные письма к Т. Г. Шевченко // Советская Украина. — 1962. — № 11. — С. 147.

Дата в автографі: «Июля 10 дня 1860. м. Зиньков».


Зіньків — нині село Віньковецького району Хмельницької області.

Вже отсе друге письмо пишу до Вас... — Перший лист Михайла Казимировича Гладиша до Шевченка не відомий, як і особа адресата та обставини їхнього знайомства. Очевидно, поет подарував йому «Кобзар» 1860 р.

Посилаю Вам ... дві пісні... — Ці вірші М. К. Гладиша не відомі.















200. А. О. КОЗАЧКОВСЬКИЙ

10 липня 1860. Переяслав


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 103.

Вперше надруковано: Новицкий М. М., Дорошенко К. П. Неизвестные письма к Т. Г. Шевченко // Советская Украина. — 1962. — № 11. — С. 147 — 148.

Дата в автографі: «Переяслав, року 1860, июля 10 дня».


Козачковський Андрій Осипович (1812 — 1889) — лікар, приятель Шевченка. Познайомився з ним 1841 р. у Петербурзі, 1845 — 1846 рр. Шевченко відвідував А. О. Козачковського у Переяславі, жив у його будинку й користувався його лікарською допомогою. Під час заслання Шевченко листувався з ним, присвятив йому вірш «А. О. Козачковському». Перебуваючи на Україні влітку 1859 р., Шевченко двічі відвідав А. О. Козачковського у Переяславі. Згодом А. О. Козачковський опублікував спогади про ці зустрічі (Киевский телеграф. — 1875. — 26 лют.), зібрав колекцію Шевченкових малюнків..

...дякую за Вашого «Кобзаря». — Йдеться про «Кобзар» 1860 р., подарований Шевченком родині А. О. Козачковського.

Прислані Вами книжки доставлені по наказу... — В листі від 24 січня 1860 р. Шевченко просив передати три примірники надісланого на ім’я А. О. Козачковського «Кобзаря» М. О. Максимовичу, один примірник — спільному знайомому Тарасевичу.

...семінарію нашу переводять в Полтаву... — Працюючи з 1844 р. міським лікарем у Переяславі, А. О. Козачковський згодом став лікарем і викладачем медицини в Переяславській духовній семінарії.

...був свій резон пропустить посвященіє «Гайдамак»... — Вступ до поеми «Гайдамаки» був заборонений у «Кобзарі» 1860 р. за вимогою цензора О. Г. Тройницького, на думку якого там «слишком сильно, до слез, выражается скорбь об исчезнувшем былом времени гайдамачества» (Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 329).

...одповідь Вам Основ’яненка на посланіє Ваше до його... — Очевидно, мається на увазі лист Г. Ф. Квітки-Основ’яненка до Шевченка від 28 жовтня 1840 р., в якому він дякував за «Кобзар» 1840 р., надісланий йому до Харкова. Вірш Шевченка «До Основ’яненка» було вміщено і в першому, і в останньому прижиттєвому виданнях «Кобзаря».

Жінка і діти низенько Вам кланяються... — На примірнику «Кобзаря», надісланому А. О. Козачковському, Шевченко зробив дарчий напис: «Марії Степановні Козачковской з чоловіком і дітками». Нині він зберігається в ІЛ (Ф. І. № 517). /324/














201. В. Г. ШЕВЧЕНКО

Липень 1860. Корсунь


Подається за першодруком уривка листа: Основа. — 1862. — № 6. — С. 19. Повний текст листа не відомий.

Датується орієнтовно за листом Шевченка від 29 червня 1860 р. з Петербурга, в якому йдеться про купівлю хати для П. О. Куліша.


...як не пришле 400 карбов[анців], то хату хтось інший купить. — Підшуканої йому В. Г. Шевченком хати П. О. Куліш не придбав.














202. О. М. ЖЕМЧУЖНИКОВ

Червень серпень 1860. Калуга


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 81..

Дати в автографі немає. Датується орієнтовно, за часом літніх шкільних канікул 1860 р. (під час канікул 1859 р. Шевченка не було в Петербурзі).

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 155, з неточною атрибуцією і датуванням. Зокрема, упорядниця першодруку Л. Ф. Кодацька не уточнила, від якого з братів Жемчужникових — Олексія чи Олександра — одержав Шевченко цього листа й датувала його проміжком часу 1858 — 1860 рр. Автор і рік написання листа встановлено М. М. Новицьким за згадкою про Р. О. Подгорецького — викладача гімназії в Калузі, де проживав Олексій Жемчужников (див.: Новицкий М. М., Дорошенко К. П. Неизвестные письма к Шевченко // Советская Украина. — 1962. — № П. — С. 148; Новицький М. М. Про видання «Листи до Т. Г. Шевченка» 1962 року // Радянське літературознавство. — 1966. — № 2. — С. 64 — 65).


Подгорецький Річард Осипович (1833 — 1867) — викладач російської мови та географії в Калузькій гімназії. Був автором п’єс «Боль врача ищет», «Надолго ли», «Сестрица», які виставлялися в Москві. За свідченням Олексія Жемчужникова в автобіографії, з січня 1858 р. він вийшов у відставку й проживав у Калузі (Жемчужников А. М. Избранные произведения. — М. — Л., 1963. — С. 62 — 64).















203. М. Є. БАЖАНОВ

8 серпня. 1860. Форт Олександровський


Подається за автографом: ЦНБ. Ф. III. № 4888.

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів, — К., 1927. — Т. 4. — С. 266 — 267.

Дата в автографі: «Александровский форт, 8 августа 1860 года».


Бажанов Микола Єфремович — підпоручик, плац-ад’ютант і наглядач півгоспіталю в Новопетровському укріпленні. Шевченко підтримував з ним приязні взаємини, намалював портрет його з дружиною (т. 9, № 42), згадував у щоденнику.

...скоро сравняется 15 лет, как я провожу подобного рода жизнь... — У Новопетровському укріпленні М. Є. Бажанов служив із 1845 р. (Див.: Большаков Л. Н. Літа невольничі. — С. 186).

...позвольте попросить Вас исходатайствовать мне перевод... — Чи відповів Шевченко на це прохання, невідомо.














204. М. Я. МАКАРОВ

13 серпня 1860. Аахен


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 267.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 164, з помилкою в даті (18/25 серпня 1860 р.) та ініціалах (О. Я. Макаров).

Дата в автографі: «13/25 августа 1860 г. Аахен».

Відповідь на лист Шевченка до М. Я. Макарова від 30 липня 1860 р. з Петербурга.


...в отношении Ликерии... — Полусмакова Ликера Іванівна (1840 — 1917), служниця в домі В. Я. Карташевської, колишня кріпачка М. Я. Макарова; родом із Ніжинщини. Шевченко познайомився з нею в Петербурзі 1860 р. і мав намір одружитися.

...если на то Ваша и ее добрая воля. — Шевченко у згаданому листі та Ликера Полусмакова в листі, продиктованому нею О. М. Куліш (див.: Чалый М. К. Жизнь /325/ и произведения Тараса Шевченка. — С. 164), просили М. Я. Макарова дати згоду на їхній шлюб.

...нужно порассудить хорошенько... — Формально не заперечуючи проти шлюбу, М. Я. Макаров не схвалював наміру Шевченка одружитися з Ликерою й усіляко намагався відмовити його, збираючись повернутися для цього до Петербурга. Марко Вовчок у листі до І. С. Тургенєва від 23 — 24 серпня 1860 р. сповіщала, що «Макаров уезжает расстраивать свадьбу Шевченко» (Листи Марка Вовчка: У 2-х т. — К., 1984. — Т. 1. — С. 97).

...я до Вас скоро приеду... — За свідченням П. В. Анненкова, «при моєму від’їзді з Аахена М. Я. Макаров ще лишався там, оскільки весілля Шевченка ... розладналося само собою» (Анненков П. В. Литературные воспоминания. — М., 1960. — С. 453).














205. Ф. Л. ТКАЧЕНКО

16 серпня 1860. Полтава


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 305.

Вперше надруковано: Новицкий М. М., Дорошенко К. П. Неизвестные письма к Шевченко // Советская Украина. — 1962. — № 11. — С. 149 — 150.

Дата в автографі: «1860 г., августа 16-го».

Відповідь на лист Шевченка від 30 травня 1860 р. з Петербурга.

Відповідь Шевченка — лист від 28 вересня 1860 р. з Петербурга.


Ткаченко Федот Леонтійович (1819 — бл. 1885) — український художник і педагог, приятель Шевченка — разом були учнями в артілі В. Г. Ширяева в Петербурзі. Колишній кріпак, 1834 р. відпущений на волю своїм поміщиком, у 1835 — 1842 рр. навчався у К. П. Брюллова в Академії мистецтв, у 1841 — 1842 рр. жив із Шевченком на одній квартирі. З 1842 р. викладав у Полтавській гімназії. Написав спогади про своє знайомство з Шевченком (Древняя и новая Россия. — 1875. — № 6).

...дуже дякую тобі і за прежній гостинець... — Про який подарунок ідеться, невідомо. Можливо, це був офорт Шевченка «Приятелі» (т. 10, № 38).

Ковальов Віктор Васильович (1822 — 1894) — художник, знайомий Шевченка. 1844 р. відвідував рисувальні класи Академії мистецтв, жив із Шевченком на одній квартирі. 1851 р. закінчив Академію мистецтв, викладав малювання в Полтавській гімназії. 1859 р. бачився в Петербурзі із Шевченком і одержав від нього в подарунок офорт за картиною І. І. Соколова «Приятелі», про що розповів у своїх спогадах (По морю и суше. — 1896. — № 8).

...за письмо через советника Витавського. — Очевидно, йдеться про згаданий лист Шевченка. Витавський Родіон Петрович (1812 — бл. 1871) — полтавський чиновник. Шевченко познайомився з ним навесні 1860 р. в Петербурзі, високо оцінив його літературні спроби. Кілька байок Р/ П. Витавського надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 1, 4, 7).

...єсть така сама, якої просиш пошукати... — Йдеться про дочку Р. П. Витавського. У згаданому листі Шевченко просив Ф. Л. Ткаченка: «Накинь оком полтавку, кирпу чорнобривку».

Тимофєєв Павло Терентійович (1828 — ?) архітектор у Полтаві. Згадані тут його літературні твори нині не відомі.

...наваримо і нажаримо ще лучше, як Кулішеві в мал місяці... — Про бенкет на його честь у Полтаві П. О. Куліш розповів Шевченкові в листі від 10 травня 1860 р.















206. В. Е. ФЛІОРКОВСЬКИЙ

21 серпня 1860. Жаботин


Подається за першодруком: Народное чтение. — 1860. — № 5. — С. 172. Помилка в тексті («Василий» замість потрібного «Валерий») виправляється.

Дата в першодруці: «21 августа 1860, Жаботин».

Відповідь на лист Шевченка від 27 липня 1860 р. з Петербурга.


Фліорковський Валерій Еразмович — відставний штаб-ротмістр, поміщик, власник села Кирилівки. Його кріпаками родичі Шевченка стали після того, як 1855 р. він придбав частину маєтку померлого 1849 р. П. В. Енгельгардта в його сина М. П. Енгельгардта. В листі до редактора «Народного чтения». О. О. Оболонського інший син колишнього Шевченкового поміщика В. П. Енгельгардт дав В. Е. Фліорковському негативну характеристику: «Когда мы производили раздел имением, оставшимся после покойного отца, — я еще не знал Шевченки, и познакомился с ним только после возвращения его из ссылки. Хотя, конечно, я знал о нем понаслышке /326/ уже давно, но однако во время пребывания моего в Киевской губернии (когда я заведывал всеми нашими делами) никакое обстоятельство о нем не напомнило, а теперь я сожалею, что брат продал свое имение, ибо я ручаюсь вам, что в таком случае не пришлось бы выкупать семейства Шевченки. Впрочем, если состоится на этот предмет подписка, то позвольте и мне в оной участвовать. Весь ваш В. Энгельгард.

Штаб-ротмистра Флиорковского зовут Валерием Эразмовичем. Барин он весьма тугой и неподатливый» (Непокупний А. П. Т. Г. Шевченко і В. П. Енгельгардт // Вісник Академії наук Української РСР. — 1989. — № 10. — С. 83).

Ваши братья и сестра... — Шевченко Микита Григорович (1811 — бл. 1870), Шевченко Йосип Григорович (1821 — бл. 1878), Бойко Ярина Григорівна (1817 — 1865) з родинами.

...отказавшиеся было от предложенной мной даровой свободы... — У відповідь на клопотання громадськості поміщик В. Е. Фліорковський погодився без викупу відпустити на волю родичів Шевченка, але відмовився продати їм садиби та орну землю. Не приставати на це схиляв їх і Шевченко; 28 березня 1860 р. він писав В. Г. Шевченку: «Добре б ти зробив, якби поїхав у Керелівку та сказав би Микиті, Йосипові і Ярині, щоб вони не квапились на волю без поля і грунту. Нехай лучче підождуть». Це застереження повторено і в листі від 29 червня 1860 р.: «Керелівчанам скажи, щоб вони на ту погану безземельну волю не дуже квапились».

...впоследствии обдумались, одобрили мое предложение и заключили со мною условие... — Всупереч порадам Шевченка його родичі під тиском поміщика погодилися з його умовами, підписавши угоду про це 10 липня 1860 р. Шевченко оцінив цей крок як помилковий.

Я согласился на всевозможные уступки... — Всіляко рекламуючи свою готовність сприяти звільненню братів і сестри Шевченка і навіть узяти на себе погашення банківського боргу за 11 душ Шевченкових родичів, що становив близько 900 крб. сріблом, поміщик умовчував, що це був його власний борг за маєток, а не борг його кріпаків.

...письмо их ... не будет оглашено во всеуслышание... — Йдеться про лист Комітету Літературного фонду до В. Е. Фліорковського від 19 березня 1860 р. з проханням звільнити родичів Шевченка (Киевская старина. — 1890. — № 2. — С. 336 — 337). Незважаючи на особистий характер листа, В. Е. Фліорковський опублікував його в газетах «Киевский телеграф» (1860. — № 45) та «Русский инвалид» (1860. — № 142) разом із своєю відповіддю від 6 червня 1860 р., де згоджувався відпустити цих кріпаків на волю, тільки без землі.

После того, как явилося в печати соболезнование Ваше... — Мається на увазі заключна фраза в автобіографії Шевченка, опублікованій у журналі «Народное чтение» (1860. — № 2. — С. 229 — 236): «...оно тем более для меня ужасно, что мои родные братья и сестра, о которых мне тяжело было вспоминать в своем рассказе, до сих пор — крепостные. Да, милостивый государь, они крепостные до сих пор!»

Напечатание письма Вашего ко мне предоставляю Вашему усмотрению... — Свого листа від 27 липня 1860 р. разом із відповіддю В. Е. Фліорковського і текстом угоди його з родичами Шевченко опублікував у журналі «Народное чтение» (1860. — № 5).















207. М. С. КУРОЧКІН

Серпень 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 257. Під текстом листа позначка Шевченка: «Быть первому. А впрочем, быть по сему. 182, N. р. и. Август».

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 135, з помилками та пропусками. Автором листа публікатор вважав російського поета, перекладача, журналіста В. С. Курочкіна.

[?] питаєм...» («Мы все живем, все не знаєм...»), вперше надрукованого у журналі «Народное чтение» (1860. — № 5. — С. 103 — 104) перекладених М. С. Курочкіним віршів Шевченка «Доля», «Муза» (в перекладі «К доле», «Музе»), про які йдеться в листі, а також наявною під ними в цій публікації датою перекладу — 1 серпня 1860 р.: серпень 1860 р., Петербург (докладнішу аргументацію датування див.: Павлюк М. М. Кілька уточнень до Шевченкового листування (Т. Шевченко і М. Курочкін) //Радянське літературознавство. — 1970. — № 6. — С. 81 — 82).


Курочкін Микола Степанович (1830 — 1884) — російський поет, перекладач, журналіст. Закінчив Медико-хірургічну академію, служив військовим лікарем. З 1860 р. відійшов від медицини і повністю зосередився на літературній та громадській діяльності Співробітничав у редакції сатиричного журналу «Искра», редактором-видав/327/цем якого був його брат В. С. Курочкін. У наступні роки редагував журнали «Иллюстрация», «Книжный вестник», працював у редакції «Отечественных записок». Активний учасник революційного руху, член товариства «Земля і воля». Найбільше проявив себе у публіцистиці та критиці. Велике літературне значення мали його поетичні переклади (О. Барб’є, Ш. Бодлер, В. Гюго, Дж. Леопарді, К. Порта та ін.). Був одним із перших перекладачів поезій Шевченка російською мовою.

Шевченко познайомився з Миколою та Василем Курочкіними невдовзі після повернення із заслання. 26 квітня 1858 р. він занотував у щоденнику: «На обеде у Сошальского лично познакомился с поэтом Курочкиным и с братом его Николаем, достойным молодым человеком». Як видно з наступних записів, Шевченко часто спілкувався з братами, цінував перекладацький хист Миколи Курочкіна. Надсилаючи автографи своїх віршів до журналу «Народное чтение», Шевченко писав редакторові О. О. Оболонському: «Предложите перевести Курочкину то, что вы найдете удобопереводимым». Як свідчать записки М. Курочкіна до Шевченка, працюючи над перекладами віршів українського поета, він прислухався до його порад, прагнув точніше відтворити оригінал. М. Курочкін — автор статті про російський переклад «Кобзаря» (Русский мир. — 1860. — 29 жовт.). Виступив із промовою на похороні Шевченка в Петербурзі.

...стучался у дверей, на которых мелом начертана буква «Ш.». — Йдеться про майстерню Шевченка в приміщенні Академії мистецтв, де він мешкав з червня 1858 р. до смерті.

Быть первому. А впрочем, быть по сему. — Ця нотатка Шевченка могла бути пов’язана із заміткою О. І. Герцена «Новости из России» під рубрикою «Смесь» у газеті «Колокол» від 15 травня 1860 р. В замітці висміюється безглузда резолюція царя Олександра II на доповіді святійшого, синоду про трьох кандидатів на вакансію вікарія санктпетербурзької єпархії, єпископа ревельського: «Быть первому, а впрочем, быть по сему», яку О. І. Герцен цитує з офіційного повідомлення. Шевченко міг переглядати цей номер «Колокола» (у ньому опубліковано й статтю Герцена «Библиотека» — дочь Сенковского», в якій узято під захист «Народні оповідання» Марка Вовчка від несправедливої критики О. Дружиніна) і для пам’яті занотувати царську резолюцію на звороті курочкінського листа (Павлюк М. М. Кілька уточнень до Шевченкового листування (Т. Шевченко і М. Курочкін) // Радянське літературознавство. — 1970. — № 6. — С. 82).















208. М. С. КУРОЧКІН

Серпень жовтень 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 258.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 134 — 135. Публікатор невірно визначив автора листа (вважав ним В. С. Курочкіна).

Дати в автографі немає. Датується орієнтовно за часом першодруку в журналі «Народное чтение» (1860. — №6. — С. 108) перекладу вірша Шевченка «Огні горять, музика грає...» (назва в перекладі — «Бал»), про який ідеться в листі, а також наявною в першій публікації датою раніших перекладів Курочкіна з Шевченка (див. коментар до попереднього листа).


Перевел я, Тарасенька, твои «Слезы»... — Йдеться про вірш «Огні горять, музика грає...».

Гербель Микола Васильович (1827 — 1883) — російський поет, перекладач, видавець. Перекладав Дж. Байрона, Ф. Шіллера, Й.-В. Гете, видав багатотомні зібрання їх творів.

З Шевченком познайомився в Ніжині 1846 р., коли був студентом Ліцею князя Безбородька. Зустрічався з ним у Петербурзі після повернення поета з заслання. Свій перший переклад з Шевченка — вірша «Думка» («Нащо мені чорні брови»), що був і першим опублікованим російським перекладом з «Кобзаря», Гербель надрукував у журналі «Библиотека для чтения» (1856. — № 12). Продовжуючи працювати над перекладом Шевченкової поезії, 1860 р. видав за своєю редакцією «Кобзарь» Тараса Шевченка в переводе русских поэтов», де, крім власних 11 перекладів, вмістив і переклади інших поетів, зокрема переклад М. Курочкіна вірша «Один у другого питаєм...» («Мы все живем, все не знаєм...»), вперше надрукованого у журналі «Народное чтение» (1858. — № 4). Примірник книги з написом «Тарасу Григорьевичу Шевченко от почитателя его таланта и переводчика и издателя его сочинений Николая Гербеля» (ІЛ. Ф. 1. № 558) М. Гербель подарував авторові. У доповненому і доопрацьованому вигляді «Кобзарь» перевидався М. В. Гербелем у 1869 та 1876 рр. і був /328/ основним джерелом ознайомлення російськомовного читача з поезією. Шевченка в другій половині XIX — на початку XX століть. Всього М. Гербель переклав 18 творів Шевченка, серед них поеми.«Гайдамаки», «Катерина». 1846 р. Шевченко записав в альбомі Гербеля початок (4 рядки) вірша «Гоголю», наприкінці життя подарував йому автограф вірша «Л.» («Поставлю хату і кімнату...»).

Если Гербель будет у тебя просить этих переводов... — Тобто переклади віршів «Доля», «Муза», «Огні горять, музика грає...», з приводу яких і написано записки Курочкіна до Шевченка.















209. М. Д: НОВИЦЬКИЙ

7 вересня 1860. Єлисаветград


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 279.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 174.

Дата в автографі: «7 сентября». Рік написання встановлюється за змістом (заходи щодо звільнення родичів Шевченка з кріпацтва).


Был я [у] Флиорковского. — Див. коментар до листа М. Д. Новицького від 16 травня 1860 р.

Об всем он обещался написать к Ковалевскому. — На засіданні Комітету Літературного фонду 13 вересня 1860 р. читалися листи В. Е. Фліорковського до голови комітету Єг. П. Ковалевського від 19 травня, 6 червня та 21 серпня 1860 р. з обгрунтуванням відмови поміщика продати землю родичам Шевченка (Киевская старина. — 1890. — №’ 2. — С. 335 — 336).

...я здесь встретил человечка... — Про кого йдеться, невідомо.

У Варфоломия я был... — У листах до В. Г. Шевченка від 15 травня та 29 червня 1860 р. поет повідомляв: «Як ще не був, то незабаром буде у тебе Новицький. Добре б ти зробив, якби ... поїхав з Новицьким у Жаботин та вдвох сказали б тому дурневі, щоб він не боявся керелівчан, а положив би яку хоче плату за грунти і за землю (не менше чотирьох десятин на душу) і щоб зараз же написав тому президенту Єгору Петровичу Ковалевському».














210. М. К. ЧАЛИЙ

8 вересня 1860. Київ


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 16.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1895. — № 2. — С. 44.

Дата в автографі: «8 сентября 1860 года».

Відповідь на лист Шевченка від 11 серпня 1860 р. з Петербурга.


Чалий Михайло Корнійович (1820 — 1907) — український педагог і громадський діяч. Познайомився з Шевченком у серпні 1859 р. в Києві, де був тоді інспектором Другої гімназії. Допомагав поширювати в Києві «Кобзар» і «Букварь южнорусский», брав участь у похороні Шевченка в травні 1861 р. Першим почав збирати біографічні матеріали про Шевченка, видав книгу «Жизнь и произведения Тараса Шевченка». Опублікував спогади про свої зустрічі з поетом та про його перебування в Україні влітку 1859 р. (Основа. — 1862. — № 5, 6; Киевская старина. — 1889. — № 2).

Я получил от Вас два подарка с Вашею надписью... — Шевченко надіслав М. К. Чалому «Кобзар» 1860 р. і, очевидно, один із своїх офортів з дарчими написами. Нині книга зберігається в Будинку-музеї Т. Г. Шевченка в Києві. Про історію його збереження у спадкоємців М. К. Чалого див.: Уварова. В. М. Т. Г. Шевченко і Київ. — К., 1962. — С. 62 — 63.

Получив Ваше письмо... — У згаданому листі Шевченко просив М. К. Чалого одержати на пошті надіслані на його ім’я 50 примірників «Кобзаря» й здати їх на комісію київським книгарям. М. К. Чалий запропонував доцільніший спосіб їх поширення.

...помочь Киевским воскресным школам... — Недільні школи для безплатного навчання грамоти й основ арифметики дітей і дорослих із найширших верств були відкриті в Києві (одними з перших у Російській імперії) за ініціативою демократичної інтелігенції, підтриманою попечителем Київського учбового округу М. І. Пироговим та професором історії в Київському університеті П. В. Павловим. Перша така школа відкрилася 11 жовтня 1859 р. при Подільському повітовому училищі (добре відомому Шевченкові, оскільки під час свого перебування в Києві у серпні 1859 р. /329/ він відвідував тут свого приятеля, викладача малювання, художника О. Ф. Сенчила-Стефановського), друга — при Новостроєнському повітовому училищі.

...некоторым студентам, принимающим близко к сердцу дело грамотности нашего бедного люда. — Найдіяльнішу участь у створенні недільних шкіл брали, зокрема, Я. М. Бекман, М. Д. Муравський та інші члени таємного Харківського політичного товариства, переведені до Київського університету. До викладання в недільних школах було залучено широке коло київських студентів і гімназистів; 1861 р. було відкрито щоденну вечірню школу в одній із аудиторій університету. Шевченко виявляв глибокий інтерес до недільних шкіл, обстоював викладання в них українською мовою, уклав і видав для народного вжитку «Букварь южнорусский» і мав намір створити також інші підручники, всіляко намагався підтримати недільні школи матеріально, надсилаючи на їх користь свої книжки.

...всякий несет свою лепту. — Основним джерелом фінансової підтримки недільних шкіл були приватні пожертвування й кошти, зібрані серед громадськості.

...во 2-ю гимназию собираются по воскресениям девочки... — Див. коментар до листа діячів київських недільних шкіл від 8 січня 1861 р.

Нельговська Агата Осипівна (1828 — 1875) — власниця пансіону для дівчат.

Соха — Сошенко Іван Максимович (1807 — 1876), український художник і педагог. Навчаючись в Академії мистецтв у Петербурзі, 1836 р. зустрівся з Шевченком, зацікавився його талантом, познайомив з українськими та російськими письменниками і художниками, які організували викуп Шевченка з кріпосної залежності. Жив із Шевченком на одній квартирі, після закінчення Академії мистецтв 1838 р. повернувся на Україну і викладав малювання в Ніжинському ліцеї та Київській другій чоловічій гімназії. Шевченко зустрічався з ним 1846 р. у Ніжині та 1859 р. у Києві; повернувшись до Петербурга, листувався з ним. У травні 1861 р. Сошенко брав участь у перевезенні тіла поета з Києва до Канева. Його спогади про Шевченка в записі М. К. Чалого опубліковано в журналі «Основа» (1862. — № 5).














211. А. О. ЛАЗАРЕВСЬКА

11 вересня 1860. Гирявка


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 266.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 168 — 169, з приблизною датою: «в половине сентября» та незначними скороченнями в тексті.

Дата в автографі: «1860 г., 11 сентября. Гирявка».

Відповідь на лист Шевченка від 28 серпня 1860 р. з Петербурга.


Благословляю Вас чистым сердцем на предстоящую Вам новую жизнь. — Відповідь на прохання у згаданому листі Шевченка: «Я оце заходився жениться. Поблагословіть мене здалека, може, моя доля покращає». В одночасно написаному листі до сина Олександра від 11 вересня 1860 р. А. О. Лазаревська висловила сумнів щодо слушності Шевченкового вибору й радила відмовляти його від одруження з Ликерою Полусмаковою: «Душевно мне жаль его, что он такую невыгодную собирает себе партию... Но не мне его отговаривать, и я его благословляю по его просьбе: может быть, она, выйшовши замуж, будет хорошей женой... Если вы и многие находят невыгодною женитьбу Шевченка, то почему его не отвлекут; мне кажется, что он Михайла и Василя послушал бы, вот попробуйте уговорить его» (Лазаревська К. Шевченко і брати Лазаревські (Дещо з родинного архіву Лазаревських) // Україна. — 1928. — № 4. — С. 51).

...когда-нибудь привел меня увидеть и обнять Вас с Вашей супругою... — Одруження Шевченка не відбулося внаслідок того, що він був грубо ображений непорядністю Ликери Полусмакової. Розрив їхніх взаємин стався саме в ті дні, коли він міг одержати листа з благословінням А. О. Лазаревської — не пізніше 14 вересня 1860 р., яким датовано присвячений М. Я. Макарову вірш «Барвінок цвів і зеленів».

...в моем доме, где так еще свежа память о Вашем посещении. — Шевченко перебував у Гирявці з 21 по 25 серпня 1859 р., повертаючись з України до Петербурга, і намалював там портрет А. О. Лазаревської (т. 10, № 45).















212. А. С. БАЛДІН

16 вересня 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 71.

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 10-ти т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 495. /330/

Дата в автографі: «Пятница, 16 сентября». Рік написання встановлюється за змістом та за листом-відповіддю Шевченка А. С. Балдіну від 5 листопада 1860 р. з Петербурга.


Балдін (Болдін) Анатолій Семенович (1843 — ?) — випускник Харківської гімназії. Зустрівшись із Шевченком у Петербурзі 15 вересня 1860 р., взявся допомогти в поширенні «Кобзаря» у Харкові. Навчався на юридичному факультеті Харківського університету разом із В. С. Мовою (Лиманським), В. С. Гнилосировим, А. Шимановим та ін. прихильниками таланту Шевченка, активними популяризаторами української культури та діячами народних шкіл, зв’язаними з таємним Харківсько-Київським політичним товариством. Згодом був старшим чиновником для особливих доручень при харківському, чернігівському та полтавському генерал-губернаторі (див.: Жур П. Третя зустріч. — С. 214 — 215: Ротач П. З приводу примітки // Літературна Україна. — 1986. — 9 січ.).

...буду Вас с нетерпением ожидать в Харькове. — У листі-відповіді Шевченко згадував про свій намір відвідати Харків «цею зимою», однак здійснити його не вдалося.















213. А. М. МАРКЕВИЧ

16 вересня 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 1. № 20. На звороті листа Шевченко записав первісний варіант вірша «Кума моя і я».

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 196, з купюрою наприкінці першого речення: «чтобы присутствовать при открытии сундука».

Дата в автографі: «16 сент[ября]». Рік написання встановлюється за змістом — йдеться про розрив Шевченка з Ликерою Полусмаковою.


...послать за вещами Лукерьи... — Порвавши стосунки з Ликерою Полусмаковою, Шевченко вимагав, щоб вона повернула подарований ним одяг та інші речі. За спогадами очевидців конфлікту, «Тарас, впавши в страшну лютість, підняв догори руки, затупав ногами і не своїм голосом крикнув: — Так убирайся ж ти од мене, бо я тебе задавлю... Усе оддай мені!.. Усе оддай... до нитки оддай!.. і старих подраних черевиків я тобі не подарую!..» (Наталка Полтавка. Споминки про Т. Шевченка // Зоря. — 1892. — № 5. — С. 85 — 86).

...полагаю лучше всего, если Вы пришлете их прямо ко мне с Федором... — Ідеться про Ф. Ерістова, служителя Академії мистецтв, який доглядав квартиру-майстерню Шевченка, допомагав йому вести господарство. Шевченко пристав на цю пораду й у листі до Н. М. Забіли від 18 вересня 1860 р. просив її: «Коли цьому правда і буде можна, то вручите Федорові рекомые вещи...»















214. Н. М. ЗАБІЛА

1819 вересня 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 91. № 82.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 171. У «Листах до Т. Г. Шевченка» (С. 196) лист подано неповністю.

Дати в автографі немає. Датується за листом Шевченка від 18 вересня 1860 р., відповіддю на який є цей лист.


Забіла Надія Михайлівна (бл. 1826. — ?) — сестра В. М. Білозерського та О. М. Куліш. Познайомилася з Шевченком 1847 р., зустрічалася з ним у Петербурзі. На її дачі в Стрєльні влітку 1860 р. жила Ликера Полусмакова, з якою Шевченко хотів одружитися. Негативно ставилася до цього наміру й відмовляла поета від нього.

У меня нет ни одной ее и Вашей вещи... — Список речей Шевченко навів у згаданому листі. Не маючи серйозних намірів одружитися з Шевченком, Ликера Полусмакова не приховувала свого чисто меркантильного ставлення до його подарунків. За свідченням Н. М. Кибальчич, дочки Н. М. Забіли, «коли розібрали діло, то виходить, що Ликера свої речі перевезла до Карташевських і там комусь із слуг дала їх переховати. Вона, як була ще на квартирі, то хвалилась своїй хазяйці, що от, мовляв, перевезу речі і покину його (Шевченка). Речі відібрали від Ликери (корсет голубий шовковий і коралі, як пригадує собі мати, Тарас відіслав своїй небозі), і Шевченко написав моїй матері сердечне письмо, де він кається, що відразу не пойняв /331/ їй віри за Ликеру, називає її рідною матір’ю, що бажала йому тільки щастя і т. ін. На жаль, сього письма немає — десь, видно, затратилось» (Наталка Полтавка. Спомини про Т. Шевченка // Зоря. — 1892. — № 5. — С. 86).

Скажу об этом Андр[ею] Ник[олаевичу]. — Відповідь на висловлене у згаданому листі прохання: «...сообщите о сем А[ндрею] Н[иколаевичу] яко власть имеющему. Душі своєї не шкода було для Ликери, а тепер шкода нитки! Чудне щось робиться зо мною». На час від’їзду за кордон на лікування В. Я. Карташевської, в якої служила й жила Л. Полусмакова, та М. Я. Макарова опікуватися дівчиною було доручено його двоюрідному братові А. М. Маркевичу, тому до нього апелювали всі причетні до конфлікту Шевченка з Ликерою.

Лиштвы отдам... — У згаданому листі Шевченко писав: «Посилаю вам лиштви, начатые Ликерою, и рисунок. Отдайте их, кому знаєте, кончить». Це вишивання (за власноручним малюнком Шевченка) для свого посагу було єдиною роботою, дорученою Л. Полусмаковій після того, як Шевченко оголосив її своєю нареченою. Вона займалася нею на дачі Н. М. Забіли в Стрєльні та після повернення до Петербурга, однак, не закінчила.

От Саши получила письмо... — Йдеться про О. М. Куліш.















215. Н. М. ЗАБІЛА

21 вересня 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 83.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 196 — 197.

Дата в автографі: «21 сентября». Рік написання встановлюється за змістом та поштовим штемпелем: «21 сентября 1860».


...лиштвы Ваши никто не взялся докончить... — Див. коментар до листа Н. М. Забіли від 18 — 19 вересня 1860 р. Повернуте Н. М. Забілою вишивання Шевченко переслав дочці В. Г. Шевченка Прісі. За свідченням М. К. Чалого, ці лиштви були на ній під час похорону Шевченка на Україні (Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 171).















216. А. О. КОЗАЧКОВСЬКИЙ

6 жовтня 1860. Переяслав


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 104.

Вперше надруковано уривок — у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 176 — 177, без дати; повністю — у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 197 — 199, з кількома неточностями в тексті.

Дата в автографі: «6 октября 1860 г., Переяслав».


...писанное, кажется, в мае мое послание... — Лист А. О. Козачковського до Шевченка від 10 липня 1860 р.

...«голосна та правдива, як Господа слово». — Цитата з вірша Шевченка «До Основ’яненка» (т. 1, с. 53).

...по воспоминаниям о тех немногих петербургских и октябрьских 46-го года вечерах... — Ідеться про зустрічі в Петербурзі, де вони познайомилися з Шевченком восени 1841 р., та в Переяславі з кінця жовтня 1845 р. до січня 1846 р., коли поет — з перервами — жив у будинку А. О. Козачковського. В Переяславі Шевченко написав поеми «Наймичка» та «Кавказ», посвяту П. Шафарикові до поеми «Єретик», вірш «Заповіт», намалював автопортрет (нині не відомий) та кілька краєвидів. Нині в цьому будинку міститься Переяславський історично-краєзнавчий музей; відтворена кімнату, де жив Шевченко.

«Молодеє лихо, якби ти вернулось, проміняв би долю, що маю тепер». — Цитата з поеми «Гайдамаки» (т. 1, с 109).

Вам хорошо знаком Лазаревский. — Чи вдалося Шевченкові допомогти А. О. Козачковському — невідомо, але розмова про це з М. М. Лазаревським, очевидно, була. Як згадував пізніше А. О. Козачковський, завітавши до нього після смерті Шевченка, М. М. Лазаревський засвідчив його глибоке почуття приязні до А. О. Козачковського (див. Козачковский А. Из воспоминаний о Т. Г. Шевченко // Киевский телеграф. — 1875. — 26 февр.).

...последнее наше свидание оставило во мне тягостное впечатление. — Йдеться про розбіжності в оцінках звільнення селян від кріпосної залежності. За спогадами А. О. Козачковського, ці розмови вони вели і на початку, й наприкінці перебування Шевченка на Україні влітку 1859 р.: «Зашла речь об ожидаемой тогда воле. В то /332/ время у нас уже совершалось по требованию правительства обсуждение об улучшении быта крестьян, в котором я принимал письменно деятельное участие. Не стесняясь его симпатиями, я откровенно высказывал свой взгляд на ожидаемую реформу, указывая на некоторые, по моему мнению, практические неудобства и затруднения. Грустное впечатление производил на него взгляд мой... Скоро после отъезда в Петербург он прислал мне «Кобзаря». На письмо мое к нему в Петербург он не ответил, и меня тяготила мысль, что, может быть, взгляды мои на ожидаемую крестьянскую реформу не согласовывались с его взглядами...» (Козачковский А. Из воспоминании о Т. Г. Шевченко // Киевский телеграф. — 1875. — 25 февр.). Крім того, А. О. Козачковського вразив пригнічений настрій поета під час їхньої зустрічі в Переяславі 13 серпня 1859 р., куди Шевченко заїхав по дорозі з Києва до Петербурга.















217. П. О. КУЛІШ

7 жовтня 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 120.

Вперше надруковано: Киевская старина. — 1898. — № 2. — С. 239.

Дата в автографі: «1860, окт[ября] 7».


Ваш гостинець давно надруковано. — Під рубрикою «Кобзарський гостинець» у «Хаті» було вміщено десять віршів Шевченка (з них два під авторськими, решта — під редакторськими заголовками): Калина («Чого ти ходиш на могилу»), Пустка («Рано вранці новобранці»), На Різдво («Не додому вночі йдучи»), Козацька доля («Нащо мені женитися»), На Вкраїну («Немає гірше, як в неволі»), Хатина («Не молилася за мене»), До зорі («Зоре моя вечірняя», з поеми «Княжна»), Хустина («Чи то на те Божа воля»), Доля («Ти не лукавила зо мною»), Пісня («Ой по горі ромен цвіте»).

...цензура другого типу була не тут... — На відміну від першого накладу (цензурний дозвіл: Петербург, 25 лютого 1860 р., цензор А. Ярославцев), другий наклад альманаху. «Хата. — 1860. Видав П. А. Куліш. Типом другим. Петербург» цензурувався в Москві (цензурний дозвіл: Москва, 11 травня 1860 р., цензор І. Росковшенко).

Кузьменко Петро (1831 — 1874) — український письменник та етнограф, співробітничав у газеті «Черниговский листок» та в журналі «Основа». В альманасі «Хата» надруковано шість його віршів під спільним заголовком «Первоцвіт».















218. П. О. ЛОБКО

7 жовтня 1860. Київ


Подається за автографом: ЦНБ. III. № 4886.

Вперше надруковано у виданні: Шевченко та його доба. — Збірник 2. — К., 1926. — С. 163; публікація М. М. Новицького.

Дата в автографі: «7 октября 1860. Киев».


Лобко Петро Олександрович (? — після 1886 р.) — студент Харківського університету, причетний до Харківсько-Київського таємного політичного товариства. Займався виданням і поширенням українських книжок (його накладом вийшов другий том «Народних оповідань» Марка Вовчка. — Спб., 1862), брав участь у діяльності недільних шкіл (див.: Жур П. Третя зустріч. — С. 208 — 214).

...исполнение Ваших поручений... — Познайомившись у серпні 1860 р. із П. О. Лобком, уродженцем Києва й вихованцем київської гімназії, та дізнавшись, що він їде з Петербурга до Києва, Шевченко просив його дізнатися про здоров’я І. М. Сошенка, зустрітися з М. К. Чалим, а також придбати кілька виданих на Україні брошур про польсько-українські взаємини. Свідчення про це П. О. Лобко залишив у своїх згодом надрукованих спогадах (див.: Лобко П. Письмо в редакцию // Санктпетербургские ведомости. — 1866. — 2 июн.).

Брошюры «Голос из Юго-Западной Руси» и «Несколько слов о Юго-Западной Руси по поводу «Писем из Польши» мною куплены и будут на днях Вам высланы... — В описі бібліотеки Шевченка, складеному після його смерті, зазначені брошури: «Несколько слов из Юго-Западной Руси» (К., 1859) та «Голос из Юго-Западной Руси» (К., 1860; див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 367). Перша з них, написана П. Г. Лебединцевим і видана під псевдонімом «Южнорусс», була спрямована проти анексіоністських замірів польських поміщиків, які заявляли претензії на значну частину українських земель, вважаючи їх приналежними Польщі, а також полемізувала з газетою К. С. Аксакова «Парус», в якій не визнавалося права на існування українського /333/ народу (див. про це лист Шевченка до М. О. Максимовича від 22 листопада 1858 р. та лист П. О. Куліша до Шевченка у цій же справі близько 22 листопада 1858 р.). У другій брошурі, написаній, очевидно, також П. Г. Лебединцевим і виданій без підпису, йшлося про потребу видати для народного вжитку ряд букварів і популярних посібників для початкової освіти й морального виховання селянства.

...вместе с польскими брошюрами, какие удастся собрать. — В бібліотеці Шевченка було кілька брошур польською мовою, виданих у Житомирі 1860 р.; переважно це посібники для початкової освіти, букварі, популярні книжки для селян, спрямовані на ополячування населення Волині та пропаганду католицької віри: Elementarz dla chłopów wiejskich, przez I. K. Gregorowicza, Woroszona, 1860; Pielgrym na Dobrowilnie, czyli nauki wiejskie; Katechyzm rzymo-katolicki, przez X. Chwaliboga; Godzina czytania dzieciom (див.: Тарас Шевченко : Документи та матеріали до біографії. — С. 369 — 370). Шевченка вони цікавили в зв’язку з його роботою над «Букварем южнорусским».















219. М. П. ФЕДОРОВ

8 жовтня 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 316. На другій сторінці автографа запис Шевченка: «Великому» і адреса, написана невідомою рукою: «Против Саперных казарм, в Графском переулке, дом Белова, Василию Васильевичу Толбину.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 200.

Дата в автографі: «8 октября 1860 г.».


Федоров Михайло Павлович — секретар Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим (Літературного фонду), яке влаштовувало добродійні виступи популярних письменників у Петербурзі.

Посылаю Вам переписанные стихотворения Ваши. — Які вірші мав читати Шевченко на цьому вечорі — невідомо.

...по случаю отъезда Н. А. Некрасова... — М. О. Некрасов у цей час виїхав до м. Владимира й мав повернутися 20 жовтня 1860 р.















220. В. В. ТАРНОВСЬКИЙ (молодший)

10 жовтня 1860. Качанівка


Подається за автографом: ЦНБ. III. № 4880.

Вперше надруковано у виданні: Шевченко та його доба. — Збірник 2. — К., 1926. — С. 164; публікація М. М. Новицького.

Дата в автографі: «1860, місяцю паздернику 10 дня, с Качанівка».

Відповідь на лист Шевченка від 7 серпня 1860 р. з Петербурга.


Тарновський Василь Васильович (молодший, 1837 — 1899) — український громадський діяч і колекціонер. Познайомився з Шевченком 1845 р. у маєтку свого батька в с Потік на Канівщині (тепер Миронівського району Київської області). Навчався в Москві й Петербурзі, закінчив Київський університет. 1857 р. придбав 17 малюнків Шевченка часів заслання. Зібрав цінну колекцію українських старожитностей, а також рукописів, книжок, малярських творів Шевченка, на основі якої було створено Музей української старовини в Чернігові (згодом експонати передано до кількох музеїв та архівних сховищ Чернігова й Києва). 1859 р., повертаючись із України до Петербурга, Шевченко зустрічався з В. В. Тарновським в Качанівці.

...поздоровляю Вас з невістою... — Відгук на звістку у згаданому листі Шевченка про те, що він подарував 100 примірників «Кобзаря» 1860 р. своїй нареченій Ликері Полусмаковій.

Порученье Ваше я вже ісполнив... — Шевченко просив із числа 100 примірників «Кобзаря», взятих В. В. Тарновським у Д. С. Каменецького, переслати 50 Р. Д. Тризні у Чернігів на користь недільних шкіл, а 50 — М. К. Чалому в Київ з тією ж метою. В листі від 10 лютого 1861 р. Шевченко знову нагадував В. В. Тарновському, щоб він надіслав обом адресатам обіцяні книги.

...не шлю пам’ятників Київської комісії. — Йдеться про видання «Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов» (К., 1845 — 1859. — Т. 1 — 4). У бібліотеці Шевченка були тільки другий і третій томи (1846 — 1848); очевидно, він просив В. В. Тарновського надіслати йому четвертий том (1859), але не одержав його.

...моїх батька й матір... — Тарновського Василя Васильовича (старшого, 1810 — 1866) та Л. В. Тарновську. Познайомилися з Шевченком 1845 р. у своєму маєтку в с Потік, згодом неодноразово зустрічалися. /334/

...укупі з тіткою моєю... — Н. В. Тарновською.

Часть «Кобзарів» продана, то я вишлю туди гроші. — Як видно з листа Шевченка від 10 лютого 1861 р., Р. Д. Тризна ні книжок, ні грошей від В. В. Тарновського на той час не одержав.















221. К. О. ГЕН

13 жовтня 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 75.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 201.

Дата в автографі: «13 октября 1860 г.».


Ген Костянтин Олександрович (1839 — після 1863 р.) — студент Петербурзького університету, брат Н. О. Білозерської. За участь у студентських заворушеннях 1861 р. був засланий до Петрозаводська.

До сих пор подписка идет успешно... — Близький до редакції журналу «Основа», К. О. Ген допомагав поширювати «Кобзар» 1860 р.















222. М. К. ЧАЛИЙ

16 жовтня 1860. Київ


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 17.

Вперше надруковано уривок — у журналі «Киевская старина» (1895. — № 2. — С. 44), зі змінами в тексті; повністю — у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка (С. 201 — 202).

Дата в автографі: «16 октября 1860 г., Киев».

Відповідь Шевченка — лист від 2 грудня 1860 р. з Петербурга.


Орловський Володимир Донатович (1842 — 1914) — вихованець Другої київської гімназії, учень І. М. Сошенка. За допомогою Шевченка вступив до Академії мистецтв, став відомим художником, академіком (з 1874 р.). У листі-відповіді Шевченко сповіщав: «До мене щодень приходить Орловський, здається, з його будуть люди».

Соха — І. М. Сошенко.

Получили ли Вы мое письмо? — Очевидно, йдеться про лист М. К. Чалого від 8 вересня 1860 р.

Воскресная школа Новостроенская... — Заснована в районі Киева, що прилягав до річки Либідь, тоді нещодавно забудованому й тому названому «Новое строение».















223. Г. І. МАРКЕЛОВА

23 жовтня 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. №272.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К.. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 130, не повністю.

Дата в автографі: «23 октября». Рік написання встановлюється за часом роботи Г. І. Маркелової в Ермітажі: «У 1860 — 1861 роках вона копіювала в Ермітажі картини старих майстрів. Підпис «А. Маркелова» можна бачити в реєстраційних книгах Ермітажа — він цілком збігається з почерком цього листа» (Новицький М. М. Про видання «Листи до Т. Г. Шевченка» 1962 року // Радянське літературознавство. — 1966. — № 2 — С. 64). У виданні «Листи до Т. Г. Шевченка» (С. 148, 280) підпис «А. Маркелова» було розшифровано невірно: упорядниця вважала, що йдеться про російську дитячу письменницю Маркелову Олександру Григорівну.


Маркелова Ганна Іванівна (1822 — 1903) — російська художниця.

Позовите и Михайлова. — Очевидно, йдеться про російського художника Михайлова Григорія Карповича (1814 — 1867), разом із яким Шевченко навчався у К. П. Брюллова в Академії мистецтв. Про свої зустрічі з Г. К. Михайловим у Петербурзі після заслання Шевченко зробив записи у щоденнику 10 квітня та 6 травня 1858 р. /335/















224. Л. І. ПОЛУСМАКОВА

Жовтень 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 1. № 273.

Вперше надруковано: Русский библиофил. — 1914. — № 1. — С. 21; публікація П. I. Зайцева.

Автограф не датований. Датується орієнтовно за часом розриву Шевченка з Ликерою Полусмаковою.

Записку написано, очевидно, у відповідь на вимогу Шевченка повернути його листи (тепер не відомі).















225. М. П. ФЕДОРОВ

1 листопада 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 317.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 202.

Дата в автографі: «Вторник, 1 ноября 1860».


Чтение может состояться... не позже четверга 10 ноября. — Літературне читання, в якому взяв участь Шевченко, відбулося 11 листопада 1860 р.















226. М. П. ФЕДОРОВ

9 листопада 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 318.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 202 — 203; публікація Л. Ф. Кодацької.

Дата в автографі: «9 ноября 1860 г.».


Чтение будет непременно в пятницу, 11 ноября... — М. П. Федоров уточнює повідомлену в своему попередньому листі до Шевченка (від 1 листопада 1860 р.) дату проведення літературного читання. Поет виступив на вечорі з трьома віршами. Це був перший його виступ на читаннях, які влаштовувались Літературним фондом. Свідчення про читання 11 листопада лишив у листі до дружини від 13 листопада 1860 р. грузинський літератор і публіцист (тоді студент) Д. І. Кіпіані: «Позавчора був я на публічному читанні літераторів у Пасажі. Читали: Бенедиктов — чудово; наш Полонський, — добре; Майков — прекрасно; Достоєвський, Писемський — посередньо, а Шевченко, малоросійський поет і художник — найкраще. Зал був повний-повнісінький» (див.: Асатіані Л. Тарас Шевченко і грузинська література // Радянське літературознавство. — 1957. — № 3. — С. 79).

...в зале Пассажа... — Тобто у концертному залі Пасажу (нині драматичний театр ім. В. Ф. Комісаржевської). В цьому приміщенні 21 листопада та 18 грудня 1860 р. відбулися і два наступні відомі нам виступи Шевченка на літературних читаннях.















227. Є. П. КОВАЛЕВСЬКИЙ

10 листопада 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 1. № 261.

Вперше надрукованому виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. — 203; публікація Л. Ф. Кодацької.

Дата в автографі: «Ноября 10 дня, 1860 г.».


Ковалевський Єгор Петрович (1809, за іншими даними 1811 — 1868 р.) — мандрівник, письменник, учений, з 1857 р. почесний член Петербурзької Академії наук. 1828 р. закінчив Харківський університет. У 1847 — 1848 рр. досліджував країни Північно-східної Африки, в 1849 — 1850 і 1851 рр. мандрував по Китаю. Склав описи Монголії і Китаю, написав нариси про мандрівки. У 1857 — 1865 рр. був помічником голови Російського географічного товариства. З 1856 по 1861 рр. — директор азіатського департаменту міністерства іноземних справ. Один із членів-засновників і перший голова комітету Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим (1855 — 1868). У 1860 р. як голова Товариства клопотався про викуп з кріпацтва братів і сестер Шевченка. Шевченко познайомився з Ковалевським у Петербурзі, очевидно, на початку січня 1859 р. через російську письменницю (з походження — україн/336/ку) Анастасію Яківну Марченко (див. її лист до Є. П. Ковалевського від 3 січня 1859 р. з проханням прийняти Шевченка і посприяти через брата Євграфа Петровича Ковалевського, тоді міністра освіти та начальника Головного цензурного управління, в отриманні дозволу на публікацію творів поета // Україна. — 1991. — № 2. — С. 10. — 11). Як один із членів-засновників цього Товариства Шевченко бував у Ковалевського вдома на нарадах з питань публічних літературних читань. Цікава характеристика Є. П. Ковалевського, дружньої й ділової атмосфери, що панувала на нарадах у його квартирі в будинку міністерства іноземних справ, міститься у спогадах поета і критика П. М. Ковалевського, племінника Є. П. Ковалевського: «Оно (Товариство для допомоги нужденним літераторам і вченим. — Ред.) было последним делом его жизни, и в него он положил все те свойства своей неисчерпаемой подвижности, которую до конца не успел расточить на разнообразных житейских поприщах. И если мысль образовать такое общество принадлежит Дружинину, то ея воплощение и укрепление на ногах положительно дело рук Ковалевского. Он провел устав и получил приют для собраний членов благодаря своему влиянию у брата, министра народного просвещения, и был первым председателем комитета, оставаясь до конца жизни не только его руководителем, но и первым работником: не раз он составлял протоколы за секретарей, когда ими были столько же превосходные литераторы, сколько никуда не годные письмоводители, и переписывал сам набело. Оживление, как везде овладевшее им и здесь, сообщилось другим, а личная привлекательность и ни в каких случаях не покидавший юмор сделали то, что партии, в литературе непримиримые, приятельски собирались около его председательского стола. Собственно и стола такого не было, а садился всякий, где хотел, пили чай, с виду будто и шутили, но на деле решали вопросы вовсе не шутя. Дверь и кошелек Е[гора] П[етровича] — последний, когда милостью английского клуба бывал хоть мало-мальски оставлен не пустым, — были во всякое время открыты просящим и предупреждали рассмотрение просьб в комитете; так же как связи в высших служебных сферах всегда помогали так или иначе пристроить просителя на должность с жалованьем. В его гостиной сливались потоки до тех пор еще. не сливавшихся отборных сил администрации и литературы (Ковалевский П. Встречи на жизненном пути: 1. Егор Петрович Ковалевский // Исторический вестник. — 1888. — № 2. — С. 391 — 392).















228. В. С. ГНИЛОСИРОВ

Жовтень не пізніше 20 листопада 1860. Харків


Подається за автографом: ЦНБ. III. 4020.

Автограф чорновий, без підпису і дати. Особа адресанта встановлюється за почерком: лист знайдено в архіві В. С. Гнилосирова.

Вперше надруковано: Україна. — 1925. — № 1 — 2. — С. 144 — 145, з кількома неточностями в прочитанні слів та пропусками. Публікація Г. П. Житецького.

Датується орієнтовно за змістом і відомостями про час відкриття перших недільних шкіл у Харкові: осінь 1860 р., Харків.


Гнилосиров Василь Степанович (1836 — 1900) — український письменник, журналіст, педагог. Навчався на історично-філологічному факультеті Харківського університету. Вчителював на Харківщині та у м. Звенигородка (тепер Черкаської області), 1873 — 1895 рр. завідував Канівським міським двокласним училищем. У студентські роки належав до гуртка молоді, члени якого ставили собі за мету поширювати освіту в народі, зокрема брали діяльну участь в організації недільних шкіл. З особою і творчістю Шевченка пов’язаний весь життєвий шлях Гнилосирова. У 1860 — 1863 рр. під час канікул він розповсюджував книжки і портрети Шевченка по селах Полтавської і Харківської губерній (див. його нарис про одну з таких подорожей: Гавриш А. П’ять день із життя Х-го студента (Вічній пам’яті Т. Г. Шевченка) // Основа. — 1862. — № 10. — С. 60 — 73). Вірші про Шевченка є в поетичній спадщині Гнилосирова. Велика його заслуга — зберігання та впорядкування могили Шевченка, якою він опікувався після переїзду до Канева до самої смерті, а також заснування «Тарасової світлиці» — першого музею поета в Каневі (1884), збирання цінних меморіальних матеріалів.

...виканючили дозволеніє огулом вчить людей письма вже в другій празниковій школі. — Архівних документів про відкриття і діяльність недільних шкіл у Харкові лишилося мало (див.: Білан В. Мережа недільних шкіл на Україні (1859 — 1862 рр.) // Архіви України. — 1966. — № 5. — С. 36), У листі від 25 грудня 1860 р. одного із засновників Харківсько-Київського таємного товариства М. Д. Муравського до В. О. Манасеїна названо дату відкриття третьої харківської недільної школи — 20 листопада 1860 р. (цит. в кн.: Лежке М. Очерки освободительного движения 60-х гг. — СПб., 1908. — С. 308). Ймовірно, що друга недільна школа у Харкові, з приводу організа/337/ції якої В. С. Гнилосиров звернувся до Шевченка, була також відкрита восени, але не пізніше 20 листопада 1860 р.

...лагоджусь писати й П[антелеймону] Ол[ександровичу]. — П. О. Кулішу.

...Граматки Золотова... — Золотов Василь Андрійович (1804 — 1882), російський педагог, автор багатьох підручників для шкіл та училищ. Серед найбільш відомих — «Русская азбука» (витримала близько тридцяти видань), про яку пише Гнилосиров. Згадка підручника Золотова могла бути пов’язана з підготовкою «Азбуки по методе Золотова для Южнорусского края», видана на початку 1861 р. у Полтаві без зазначення прізвища автора: ним був керівник 1-ї Полтавської недільної школи О. І. Стронін, про що міг знати Гнилосиров.















229. КАНЦЕЛЯРІЯ ВЕЛИКОЇ КНЯГИНІ ОЛЕНИ ПАВЛІВНИ

23 листопада 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 1. № 281.

Вперше надруковано: Русский библиофил. — 1914. — № 1. — С. 20; публікація П. I. Зайцева.

Дата в автографі: «23 ноября 1860 года».


Олена Павлівна (Фредеріка — Шарлотта — Марія, 1806 — 1873) — російська велика княгиня, дочка вюртембергського принца Павла, дружина великого князя Михайла Павловича (з 1824 р.). Широко займалася доброчинністю. Під час Кримської війни 1854 р. заснувала Хрестовоздвиженську общину сестер милосердя, що стала прообразом Червоного Хреста. Сприяла підготовці селянської реформи 1861 р., за два роки до неї звільнила від кріпацтва власних селян. Цікавилась наукою і мистецтвом. За її діяльного участю виникло російське музичне товариство. 1858 р. в її палаці відкрито перші класи консерваторії. Спілкувалася з багатьма діячами культури.

...для получения денег, следующих за купленный ея императорским высочеством портрет. — Йдеться про автопортрет Шевченка олією, представлений разом із п’ятьма офортами на вересневій виставці в Петербурзькій Академії мистецтв. Повідомлення про виставку та Шевченкові роботи на ній, зокрема опис автопортрета, вмістила газета «Северная пчела» (1860. — 24 верес). Про участь Шевченка у виставці Академії мистецтв йшлося також у «Русском художественном листке, издаваемом Тиммом» (СПб., 1860. — № 36. — С. 152): «Известный малороссийский поэт Т. Г. Шевченко выставил пять очень удачных гравюр и свой собственный портрет, нарисованный масляными красками. Мы слышали, что художник имел в виду разыграть этот портрет в лотерее, сбор от которой он предназначал на издание дешевой малороссийской азбуки». Автопортрет купила з виставки за 200 крб. велика княгиня Олена Павлівна. За гіпотезою І. Я. Айзенштока, в статті якого «Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко» цей автопортрет вперше репродукувався, він був придбаний Оленою Павлівною, ймовірно, за порадою Ф. П. Толстого, родині якого вона одразу й подарувала його (Айзеншток И. Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко // Литературное наследство. — 1935. — Т. 19 — 20. — С. 482). Нині автопортрет Шевченка 1860 р. зберігається в Державному музеї українського образотворчого мистецтва України.

Внизу під текстом листа рукою В. М. Лазаревського написано: «Этот портрет Шевченка писан был им же и предполагался к лотерее. Выручка предназначалась на полезное издание. Великая княгиня купила его на выставке за 200 р. Вместо его Шевченко написал другой, который теперь принадлежит мне. Этот последний разыгран был в лотерею (20 билетов по 10 р.) — выиграл архитектор Андр. Ив. Резанов (впоследствии ректор Акад. художеств) и подарил мне. В. Лазаревский». В. Лазаревський помилився: А. I. Резанов у 1871 — 1887 рр. був ректором Академії архітектури. Як доведено сучасними дослідниками, розіграний у лотереї автопортрет — не авторська копія з придбаного Оленою Павлівною автопортрета, в самостійний твір, початий Шевченком, очевидно, наприкінці 1860 р. і завершений у січні 1861 р. (нині зберігається у Державному музеї Т. Г. Шевченка в Києві, див.: Дорофієнко І. П. З досліджень живопису Т. Г. Шевченка // Питання шевченкознавства. — К., 1978. — С. 112 — 114; Яцюк В. Живопис — моя професія. Шевченкознавчі етюди. — К., 1989. — С. 266 — 275). /338/














230. А. І. КЛОБЕРГ

25 листопада 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 100. Записка, ймовірно, написана рукою іншої особи.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 170, з неточністю у датуванні; публікація Л. Ф. Кодацької.

Дата в автографі: «25-го ноября, в пятницу, в 9 часов утром». Рік написання — 1860 — встановлюється на підставі відомостей про час зустрічей Шевченка з А. І. Клоберг, які відбувалися восени 1859 р. у Петербурзі після повернення на початку вересня Шевченка з України (документуються опублікованими 1914 р. П. І. Зайцевим записами А. І. Клоберг в альбомі Шевченка 1858 — 1859 рр., один із записів датований 24 вересня 1859 р. (див.: Зайцев П. Новое о Шевченко. К столетию со дня рождения // Русский библиофил. — 1914. — № 1. — С. 18 — 20; нині місцезнаходження аркушів із записами А. І. Клоберг невідоме). Зустрічі, очевидно, продовжувалися наступного, 1860 р., день написання записки — 25 листопада припадав на п’ятницю саме 1860 р. (Новицький М. М. Про видання «Листи до Т. Г. Шевченка. 1962» // Радянське літературознавство. — 1966. — № 2. — С. 65).

Клоберг Амалія Іванівна — службовця в магазині малярського приладдя Аванцо в Петербурзі, знайома Шевченка. Лишила записи в альбомі Шевченка 1858 — 1859 рр., нині відомі з публікації П. Зайцева. Цитуємо ці записи за статею П. Зайцева разом з його супровідними міркуваннями: «На одной из страниц альбома находится такая безграмотная запись адресата:

A Brakshin bereuluk Домъ

K вesemski Домъ № 1.

Кваrdir № 33. Sprasit Lisabet Filimoна

Sprasit Amalie Іваноно

Акdemi.


А еще на 2-х страницах, тою же рукой, очень неграмотно написано по-немецки вперемешку: какая-то импровизация несколько сального характера, тут же чудная песня Гейне о глазках возлюбленной, потом — бессмысленный диалог и, наконец... строки циничного характера.

Внизу дата и подпись:

dan 24 von September 1859.

Amalia Kloberg.

Тот факт, что под строчками вышеуказанного содержания авторша их не постеснялась поставить полностью свое имя, избавил бы меня от необходимости догадываться о роде занятий этой дамы, но, к моему удивлению, я среди бумаг Шевченка, принадлежащих С. В. Лазаревскому, нашел счет из магазина Аванцо, написанный ея же безграмотным почерком». Далі П. Зайцев опублікував без змін в орфографії рахунок за придбані Шевченком у жовтні 1860 р. та січні 1861 р. малярські товари, виписаний 31 березня 1861 р., тобто вже після смерті поета. «Ветренная немочка», на його думку, очевидно, служила в магазині Аванцо касиркою або продавщицею (Русский библиофил. — 1914. — № 1. — С. 18 — 20). Місце знаходження рахунку нині не відоме. Оскільки записка до Шевченка від 25 листопада написана грамотно правильною російською мовою, є підстави вважати, що написала її на прохання А. І. Клоберг інша людина. Гіпотеза М. Шагінян про те, що знайома Шевченка за часів навчання в Академії мистецтв небога його квартирної хазяйки Маша, виведена у повісті «Художник» під іменем Паші, і А. І. Клоберг — одна особа (Шагинян М. Собрание сочинений. — М., 1957. — Т. 5. — С. 190 — 193), спростована П. I. Журом (див.: Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 79, 173 — 174).















231. Д. С. КАМЕНЕЦЬКИЙ

28 листопада 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 77. № 124. С. 44.

Вперше надруковано неповний текст у виданні: Чалый М: К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 180; повністю — в журналі «Культура» (1925. — № 3. — С. 36); публікація М. Возняка.

Дата в автографі: «28 ноября 1860».


Вибачайте... що і досі не доставив Вам брошурок... — Йдеться, очевидно, про книжечки-«метелики» з творами Шевченка, надруковані в серії П. О. Куліша «Сільська /339/ бібліотека» — першому систематизованому виданні творів української літератури, призначеному для масового читача. В серії друкувалися твори Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, П. О. Куліша, М. І. Костомарова, Ганни Барвінок та ін. Кожна брошурка містила один твір. На час написання листа в «Сільській бібліотеці» вже були видані поеми «Катерина» і «Гамалія» (випущені з друкарні 8 жовтня 1860 р.), «Наймичка» (випущена з друкарні 24 жовтня 1860 р.) (Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура : Дослідження та документи. 1840 — 1862 роки. — С. 71 — 73). Пізніше у цій серії вийшли й інші твори Шевченка — «Тополя», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Перебендя», «Давидові псалми». Менш імовірно, що Д. С. Каменецький передав Шевченкові польські брошури, якими поет особливо цікавився у зв’язку з роботою над складанням «Букваря южнорусского». Ці брошури видавались на Україні на рубежі 50 — 60-х років і призначались для керівництва шкіл, які польські поміщики відкривали для українських дітей. Брошури були пройняті колонізаторськими ідеями і передбачали заходи для ополячення українського народу. Про інтерес Шевченка до польських брошур свідчить його доручення П. О. Лобку вислати їх з України. Шевченкове прохання Лобко виконав (див. його лист до Шевченка від 7 жовтня 1860 р. та коментар до цього листа; див. також: Жур П. Третя зустріч. — К., 1970. — С. 210 — 213).

...посилаю із земляком-москалем... — Особа не встановлена.















232. М. К. ЧАЛИЙ

29 листопада 1860. Київ


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 18.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 204 — 206; публікація Л. Ф. Кодацької.

Дата в автографі: «29 ноября 1860 г.».

Відповідь на лист Шевченка від 6 листопада 1860 р. з Петербурга.


...вызванный в Петербург по крестьянскому делу... — Йдеться про селянську реформу 1861 р. у Росії, підготовка якої восени 1860 р. вступила у завершальну стадію. У листопаді в Головному комітеті у селянській справі в процесі гострої дискусії остаточно встановлювались розміри селянських наділів по різних губерніях, які нарізались на ревізьку душу. Для вирішення конкретних надільних цифр, а також інших специфічних особливостей проведення реформи (зокрема місцевих положень для окремих губерній) запрошувались експерти. Одним із них мав, очевидно, стати губернський землемір Філонович, про якого пише М. К. Чалий.

....своим участием в Комитете (об улучшении быта...). — Йдеться про Головний комітет у селянській справі, найвищу державну ланку в розробці реформи по скасуванню кріпацтва. Був організований за розпорядженням царя Олександра II 3 січня 1857 р. як таємний «особливий» комітет і легалізований розпорядженнями 8 січня та 18 лютого 1858 р. До його складу на різних етапах роботи входило близько десяти осіб з царського оточення, що представляли різні погляди на реформу. Восени 1860 р. на чолі комітету став великий князь Костянтин Миколайович. Останнє (45-е) засідання Головного комітету відбулося 14 січня 1861 р. Детальна розробка питань, пов’язаних з реформою, проводилась спочатку в спеціально створених губернських комітетах, згодом — в редакційних комісіях, що готували проект реформи.

Благодарю Вас за радушный прием нашего ученика Орловского... — Див. лист М. К. Чалого до Шевченка від 16 жовтня 1860 р. та коментар до нього.

Братья Яхненко и Симиренко вошли вчера ко мне с прошением о дозволении открыть им воскресную школу при заводе. — При Городищенському заводі Яхненків — Симиренка існував комплекс соціальноосвітніх закладів — лікарня на 100 ліжок, шестикласна школа, в якій викладали вчителі з університетською освітою, аматорський театр тощо (див.: Клебановский П. Воспоминания о фирме братьев Яхненко — Симиренко // Киевская старина. — 1896. — № 1. — С. 104).

...Не котять Познать, розбити тьму... І всує Господа глаголи, І всує трепетна земля. — Рядки з Шевченкового переспіву псалма 81, які М. К. Чалий цитує за першодруком — «Кобзарем» 1860 р.

...чрезвычайно заинтересованы ожидаемым к новому году подарком: я говорю про «Основу». — Це був перший український громадсько-політичний та літературно-мистецький щомісячний журнал; виходив у Петербурзі в 1861 — 1862 рр. під редакцією В. М. Білозерського за участю П. О. Куліша, М. І. Костомарова, О. Ф. Кістяківського. В «Основі» друкували свої твори Марко Вовчок, С. Руданський, Л. Глібов, А. Свидницький, О. Стороженко, Д. Мордовець, О. Кониський, М. Максимович та інші українські письменники, виступали діячі російської науки і культури Л. Жемчужников, М. Сухомлинов. П. Якушкін, П. Анненков та ін. Безпосередню участь в органі/340/зації й діяльності «Основи» брав Шевченко. Ідея українського часопису вабила його від часів київського періоду життя (див.: Збірник пам’яті Т. Шевченка. — К., 1915. — С. 133, 136, 250), не полишала на засланні (див., зокрема, лист до П. Куліша від 5 грудня 1857 р. з Нижнього Новгорода), але почала реалізовуватись лише наприкінці життя. У листах до Марка Вовчка від 25 травня 1859 р. та Я. Кухаренка від 25 березня 1860 р. поет просить прислати матеріали до майбутнього часопису, в середині. 1860 р. посилає на Україну оголошення про вихід «Основи» (перші оголошення почали з’являтися в періодиці — газетах «Санкт-Петербургские ведомости», «Московские ведомости», «Северная пчела» та журналах «Сын отечества», «Отечественные записки», «Русское слово» та ін. — з червня 1860 р.). Шевченко передав до «Основи» свої численні ще не опубліковані твори, бував майже на всіх нарадах редакції 1860 та початку 1861 рр. Поет безпосередньо не належав до керівництва «Основи», проте саме йому насамперед журнал зобов’язаний своїм існуванням. Вірші та поеми під спільним заголовком «Кобзар» та матеріали про поета друкувалися в кожній книжці «Основи». За життя Шевченка вийшла лише перша книжка. Всього надруковано в «Основі» сімдесят його творів, а також великі уривки з щоденника, листи (див.: Бернштейн М. Д. Журнал «Основа» і український літературний процес кінця 50 — 60-х років XIX ст. — К., 1959).

Судя по программе, можно надеяться, что это будет весьма дельный и солидный журнал. Широкое основание задумали положить будущему изучению родного края знатоки нашей народности... — Протягом 1860 р. редакція «Основи» розіслала в різні міста України — в «громади», а також деяким вченим та літераторам, примірники програми часопису. В ній декларувалось прагнення редакції охопити в журналі всі сфери життя України: «Программа... журнала следущая: I. Изящная словесность: - стихотворения, повести и рассказы на южнорусском языке; а также и на великорусском, но изображающие жизнь и природу южного края; II. История. Жизнеописания. Древности. Акты исторические и юридические. Старинные записки; III. Народ описание. Языкознание. Современный общественный и частный быт; IV. Воспитание и образование; V. Землеведение. Естествознание. Медицина в применении к южнорусскому краю; VI. Сельское хозяйство, промышленность и торговля; VII. Правительственные постановления и распоряжения, относящиеся к южнорусскому краю; VIII. Разбор замечательнейших сочинений и указатель всех книг и статей, также музыкальных и художественных произведений, предметом коих будет южнорусский край; IX. Областные известия; переписка; вопросы; заметки и вообще мелкие статьи» (Основа. Южнорусский литературно-ученый вестник. С. 1 — 2). Дальші міркування М. Чалого, пов’язані з «Основою», також є відгуком на текст оголошення про вихід часопису.

...если только мне удастся попасть в директоры... — 1861 р. М. К. Чалий дістав посаду директора гімназії в Білій Церкві (Дорошенко Д. М. К. Чалый // Україна. — 1907. — № 3. — С. 396).

...перечитавши имена сотрудников редакции, я нашел между ними и такия, которые ничем особенным не заявили своей полезной деятельности... — В оголошенні про вихід «Основи» редакція називала подані до журналу матеріали — вірші, прозові твори, статті на різні теми з прізвищами їхніх авторів, а також наводила список осіб, які дали згоду брати участь у журналі (Основа. Южнорусский литературно-ученый вестник. — С. 7 — 8).

...он написал с художнического листка «Сдачу рекрут» Соколова. — Тобто скопіював з репродукції картину І. І. Соколова «Проводы в город парубков, назначенных в рекруты», один із багатьох творів художника на українську тематику.

Жинка его скрипуче дерево! Вечно болеет. А Ганнуся чорнявая поїхала до матері... панна Леонтина имела сильное влияние на ее характер... — Відповідь на запитання Шевченка в згаданому листі: «Скажіть І[вану] М[аксимовичу], щоб він вам щиро сказав, чи здорова його жінка і його чорнява Ганнуся». Небогу Сошенка, «любу панночку Ганнусю», й приятельку його дружини панну Леонтину (у Шевченка неточно — Валентину) поет згадував у листі від 9 жовтня 1859 р. до І. М. Сошенка з Петербурга і рекомендував Ганнусі «не радитись з панною Валентиною», бо вона її «доброму не кавчить». Розповідаючи про свою першу зустріч із Шевченком на квартирі Сошенків у серпні 1859 р., М. К. Чалий писав і про Ганнусю та про панну Леонтину: «Тарас Григорьевич был тогда, что называется, в ударе: много шутил с вертливой панной Леонтынкой, знакомой жены Сошенка, говорил комплименты «чорнявой Ганнуси», племяннице Ивана Максимовича, высказывал свои суждения о разных литературных и художественных знаменитостях, подтрунивал над «старым ледащо» — самим хозяином и в заключение (признак хорошего расположения духа) спел несколько любимых своих песен: «Зироньку», «Сирыя гусы» и др. С женой Сошенка и панной Леонтыной все время говорил по-польски, хотя они обе прекрасно понимали и русскую речь. Кокетливая панна была в восторге от любезностей поэта, хотя не утерпела конфиденциально сообщить Сошихе свое мнение об успехах Шевченко в польском языке: «Pan Szewczenko bardzo dobrze mówi po polsku, ale w jego mowie /341/ zawsze jest coś chłopskiego!» Тарас Григорьевич не только не обиделся таким резким приговором панны, а, напротив, она польстила его самолюбию, что, говоря на панском языке, он все-таки не терял своего демократического характера, оставаясь верен родной национальности. Из писем поэта ко мне и старому Сохе можно отчасти видеть, какое впечатление произвела на него шустрая панна, задавшаяся мыслию skokietować Шевченка во что бы то ни стало; но он ее понимал отлично» (Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 147).

...порадуйте нас новиною. — Тобто новими творами.

«Утни, батьку!..» — Цитата з вірша Шевченка «До Основ’яненка».

...земляк Савва. — Під криптонімом Сава Ч. М. К. Чалий 1862 р. розпочав свою літературно-наукову діяльність.

Пантелеймону Александровичу... — П. О. Кулішу.













233. Ф. Л. ТКАЧЕНКО

6 грудня 1860. Полтава


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 306.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 206 — 207; публікація Л. Ф. Кодацької.

Дата в автографі: «1860 года, декабря 6, Полтава».

Відповідь на лист Шевченка від 28 вересня 1860 р. з Петербурга.

Відповідь Шевченка — лист від 4 січня 1861 р. з Петербурга.


...кирпу-чорнобривку утеряли... — Йдеться про дочку Р. П. Витавського (див. лист Ф. Л. Ткаченка від 16 серпня 1860 р. та коментар до нього).

...набрались панської пинфи... — Пинхва, пинфа — груба, безглузда витівка, коли сплячому вдувають в ніс через паперову трубку дим тліючої вати, а також сама трубка. Тут у переносному значенні: підступність, каверзність.

Приїжджай, тільки весною, удобніш буде тебе приймати... — Відповідь на слова у згаданому листі Шевченка: «Якщо теє, то я і весни не діжду, опівзими до вас прибуду».















234. І. М. СОШЕНКО

13 грудня 1860. Київ


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 303.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 207 — 209; публікація Л. Ф. Кодацької.

Дата в автографі: «Златоглавый Киев. 1860 года, 13 декабря».


...своим молчанием неоднократно вызывал Вас на дружеское выражение... — В листі до М. К. Чалого від 6 листопада 1860 р. з Петербурга Шевченко писав: «Він (Сошенко — Ред.) мені сам не напише. Ледащо! Та ще й старе ледащо!». Докоряє Сошенкові з приводу його мовчання Шевченко і в наступних листах до М. К. Чалого — від 2 грудня 1860 р. та 12 січня 1861 р. Одержавши, нарешті, довгоочікуваний лист І. М. Сошенка від 13 грудня 1860 р., Шевченко в тому ж тоні теплої дружньої іронії повідомляв про цю подію М. К. Чалого у листі від 4 січня 1861 р. з Петербурга: «Старе ледащо таки спромоглося на аркуш паперу та вже так його змережав, що й курці нема де клюнути, та вже так по-письменному, що я насилу второпав. Кланяюсь і йому і його жінці».

На днях был я в своего инспектора г-на Чалого, он благодарил Вас за письмо... — Йдеться про лист Шевченка до М. К. Чалого від 2 грудня 1860 р., в якому поет просить передати на комісію книгопродавцеві 100 примірників «Кобзаря», надісланих ним до Киева.

Богданов Микола Антонович (1840 — 1898) — рисувальник; спочатку виконував мініатюрні жіночі та дитячі портрети на слоновій кості. 1870 р. одержав від петербурзької Академії мистецтв звання некласного художника. Співробітничав у журналах «Нива», «Искра», «Стрекоза». Відомостей про знайомство з ним Шевченка немає.

...моя к Вам усерднейшая просьба... — Шевченко мав намір виконати прохання І. М. Сошенка — надіслати приладдя й посібники з малярства, про що писав 4 січня 1861 р. з Петербурга М. К. Чалому: «Те, що просив він (Сошенко. — Ред.), може, зробиться».

Эта любезная галич... — М. М. Сажин, який походив з «купецьких дітей» міста Галича колишньої Костромської губернії (див.: Новицький М. М. Про видання «Листи до Т. Г. Шевченка. 1962» // Радянське літературознавство. — 1966. — № 2, — С. 65). /342/


Бєляєв — очевидно, художник, один із спільних знайомих Шевченка та Сошенка по Петербургу.

Єгоров Олексій Єгорович (1776 — 1851) — російський художник, академік петербурзької Академії мистецтв, автор картин на релігійні та міфологічні сюжети, портретів. З 1307 по 1840 рр. викладав у Академії мистецтв, лишив по собі пам’ять як відмінний викладач, мав вплив на освіту кількох поколінь художників. У повісті «Близнецы» Шевченко високо оцінив малюнки Єгорова.

Алексеев Сергій Олексійович (1812 або 1813 — ?) — художник, походив із кріпаків; з 1833 р. — сторонній учень петербурзької Академії мистецтв, знайомий Шевченка з часів навчання в рисувальних класах Товариства заохочення художників (1837). 1837 р. удостоєний звання некласного художника і тоді ж почав працювати вчителем малювання у Переяславському повітовому училищі. В 40 — 50-х роках був учителем малювання в 2-ій Київській гімназії. В травні 1856 р. на це місце призначено і. М. Сошенка.

Васько Гаврило Андрійович (1820 — бл. 1865) — український живописець. 1844 р. закінчив петербурзьку Академію мистецтв. З 1847 по 1863 рр. — вчитель малювання та завідувач живописним кабінетом Київського університету. Працював у жанрі портрета.

Я, хотя не имею удовольствия лично быть с Вами знакома... — Ці слова дружили I. М. Сошенка Марцеліни (а не Марії, як вона називає себе нижче) Тимофіївни свідчать про неточність М. К. Чалого, який, описуючи через більш ніж два десятиліття обставини свого знайомства з Шевченком на квартирі Сошенків, згадував серед присутніх дружину господаря (Чалый М. К. Жизнь и призведения Тараса Шевченка. — С. 147).















235. М. О. МАКСИМОВИЧ

14 грудня 1860. Михайлова гора


Подається за першодруком: Киевская старина. — 1884. — № 4. — С. 647 — 648. Публікація С. Пономарьова.

Дата в першодруці: «1860 г., 14 дек[абря], Мих[айлова] Гора».


Ви зовсім забули за нас... — Останній лист Шевченка до Максимовичів датований 9 жовтня 1859 р.

Вы не откликнулись даже и на мой мартовский листик... — Лист від 25 березня 1860 р. Охолодження взаємин між Шевченком і Максимовичем після гостювання поета на Михайловій горі у червні 1859 р. відзначено багатьма дослідниками. Точні причини його не відомі (див. коментар П. Филиповича у вид.: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів. Щоденні записки (журнал). — К., 1927. — Т. 4. — С. 686 — 687).

Золотоноша, Борзна — повітові міста, перше — Полтавської, друге Чернігівської губернії. До Золотоніського повіту належав хутір Михайлова гора.

С того дня, как мы расстались в Мошнах... — Як свідчить лист Максимовича від 23 липня 1859 р., він мав намір приїхати до Мошен. Відомостей про його зустріч із Шевченком немає. Ймовірно, поет не дочекався Максимовича, 27 липня його з Мошен відправлено до Києва (див. лист до Максимовича від 26 липня 1859 р.).

«Санкт-Петербургские ведомости» — російська газета; виходила в Петербурзі з 1728 р. двічі на тиждень, а з 1800 р. — щоденно. У газеті висвітлювались внутрішні й зовнішні політичні події, наука, мистецтво, промисловість, торгівля тощо. Видання припинено 1917 р.

Белозерский успел устроить «Основу»... — Тобто журнал «Основа» (див. коментар до листа М. К. Чалого від 29 листопада 1860 р.).

...золотоношский Лукаш... — Йдеться про поміщика, предводителя дворянства Золотоніського повіту у 1853 — 1860 рр., бібліофіла Лукашевича Івана Яковича (1811 — 1860), який купив основну частину надзвичайно цінної рукописної колекції М. А. Маркевича за життя останнього.

...завещал библиотеку свою, в том числе и Маркевичев архив... — 3 часом зібрання книг і рукописів І. Я. Лукашевича, у складі якого були рукописи з колекції М. А. Маркевича, надійшло до Рум’янцевського музею (РДБ), куди потрапила і решта рукописів та бібліотека М. А. Маркевича (див.: Собрание И. Я. Лукашевича и Н. А. Маркевича. Описание. — М., 1959).

Не стало и Маркевича: хорошо бы известить о нем в «Основе»... — М. А. Маркевич помер 21 червня 1860 р. у своему маєтку Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Ялтинського району Київської області). У зв’язку з його смертю в перших двох книжках «Основи» за 1861 р. були надруковані стаття М. Я. Макарова «Воспоминание о Н. А. Маркевиче» (Кн. 1. — С. 293 — 297) та «Заметка к /343/ статье «Воспоминание о Н. А. Маркевиче» Л. М. Жемчужникова (Кн. 2. — С. 185 — 187), до останньої додано портрет Маркевича роботи Жемчужникова.

...припечатать Ваше послание к нему, не вошедшее в «Кобзаря». — Вірш «Н. Маркевичу» 1843 р. надрукований в альманасі «Молодик» (Харків).

...не оставьте без исполнения моей просьбы: собрать для меня все Ваши гравюры новые... — З цим проханням М. Максимович звертався до Шевченка і в листі від 6 жовтня 1859 р.















236. Є. П. КОВАЛЕВСЬКИЙ

16 грудня 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 101.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 210; публікація Л. Ф. Кодацької.

Дата в автографі: «16 декабря 1860».


...чтение... назначено в Пассаже, 18-го сего декабря... — 18 грудня 1860 р. відбувся третій відомий нам виступ Шевченка на читаннях, що влаштовувались на користь «Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим». У читаннях мали взяти участь також В. Г. Бенедиктов, А. М. Майков, Руновський (Санкт-Петербургские ведомости. — 1860. — 16 дек.). У повідомленні про вечір, надрукованому 24 грудня тією ж газетою, відзначалося: «Публика громкими аплодисментами встретила малороссийского поэта, которого давно знает...». Виступ Шевченка описав у спогадах російський літературознавець А. О. Ананьев, знайомий поета (спогади записані його сином О. А. Ананьєвим): «...небувалий натовп народу, захватний ентузіазм та сердечний, чулий прийом. На цей раз поет краще володів собою. Він хвилювався, але вже міг читати. «Чернець» — це був перший твір, що його він продекламував. Майстерності в читанні він не виявив. Він скоріше не читав, а співав, розтягуючи склади, через що було мало в читанні виразності. Голос йому тремтів, як розбитий, але все це не розхолодило аудиторію, і Шевченкові прийшлося без кінця-краю виходити на виклик публіки й читати до повної страти голосу. Читав він дрібні свої речі, що були відомі публіці, які саме — тепер згадати не можу. Цей вечір був ізнову цілковитий тріумф для Тараса Григоровича — тим більший і рідкий, що петербурзька публіка взагалі мала дуже мало ентузіазму й треба було багато даних, щоб розворушити її» (Ананьев О. Зі споминів про Тараса Шевченка // Україна. — 1930. — № 3/4. — С. 108).















237. М. І. СУХОМЛИНОВ

21 грудня 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 77. № 124. С. 142.

Вперше надруковано: Культура. — 1925. — № 3. — С. 36. Публікація М. С. Возняка.

Дата в автографі: «21 дек[абря] 1860».


Сухомлинов Михайло Іванович (1828 — 1901) — російський філолог, історик літератури, академік (з 1872 р.) Петербурзької Академії наук. Народився в Харкові, був учнем М. І. Костомарова в Харківському чоловічому пансіонаті, закінчив історично-філологічний факультет Харківського університету, де був учнем І. І. Срезневського. 1852 р. призначений ад’юнктом Петербурзького університету. Автор багатьох праць про давньоруську літературу, нарисів про російських письменників XVIII — XIX ст., 8-томної «Истории Российской академии» (1847 — 1888). Видав «Материалы для истории императорской Академии наук» (в 10-ти томах, 1885 — 1900). Коли Шевченко познайомився з Сухомлиновим — невідомо. Після повернення поета з заслання вони зустрічалися в Петербурзі (див. щоденникові записи Шевченка від 25 квітня та 10 травня 1858 р.). На думку чеського дослідника О. Зелінського, М. І. Сухомлинов — найбільш імовірна особа із знайомих Шевченка, з ким він міг переслати П. Й. Шафарикові до Праги присвяту та початок поеми «Єретик» (Радянське літературознавство. — 1963. — № 2. — С. 74).















238. М. В. ОСТРОГРАДСЬКИЙ

Осінь 1860. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 77. № 124. Арк. 120.

Вперше надруковано: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 130. /344/

Автограф не датований. Упорядники Повного зібрання творів Тараса Шевченка (К., — 1929. — Т. 3. — С. 338) датували лист приблизно: 1858 — 1860 рр. Судячи із згадки «трохи по тім боці не зазимував», лист написано пізньої осені, коли до початку льодоставу на Неві розводили мости і на деякий час припинялося сполучення між окремими районами Петербурга. Датується орієнтовно.


Чортзна коли вже готове. — Про що йдеться — невідомо.














239. Н. Б. СУХАНОВА

Осінь 1860. Петербург


Подається за автографом; ІЛ. Ф. 92. № 304.

Вперше надруковано у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 130, з неточностями й пропусками.

Автограф не датований. Датується орієнтовно — за свідченням Б. Г. Суханова-Подколзіна про сварку Шевченка з Н. Б. Сухановою 1860 р. (Киевская старина. — 1885. — № 5. — С. 240).

Суханова Наталія Борисівна — воронезька поміщиця;, познайомилася з Шевченком 1858 р. у Петербурзі, придбала кілька його малюнків. Відмова повернути один із них спричинилася до погіршення їхніх взаємин.

Вчера послала к Вам записку... — Нині цей лист не відомий.















1861



240. О. С. АФАНАСЬЄВ-ЧУЖБИНСЬКИЙ

Осінь 1860 початок 1861. Петербург


Подається за першодруком: Культура. — 1925. — Кн. 3. — С. 36; публікація М. Возняка.

Дати в першодруці немає. Датується орієнтовно за твердженням О. С. Афанасьєва-Чужбинського в його «Воспоминаниях о Т. Г. Шевченке» про те, що його зустрічі з Шевченком поновилися у вересні 1860 р. в Петербурзі (Русское слово. — 1861. — № 5). та на підставі згадки в записці про книжку, що її він подарував Шевченкові: збірка віршів «Що було на серці» (СПб., 1855) з дарчим написом автора О. С. Афанасьєва-Чужбинського була в бібліотеці Шевченка (див.: Опись книгам, принадлежавшим Т. Г. Шевченко // Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Шевченка. — К., 1976. — С. 341): осінь 1860 — початок 1861 р., Петербург.


Афанасьєв-Чужбинський (справжнє прізвище — Афанасьев) Олександр Степанович (1816 — 1875) — український і російський письменник, історик, мовознавець, етнограф. В 1845 — 1846 рр. супроводжував Шевченка у подорожі по Лівобережній Україні, 1846 р. деякий час жив разом із ним та художником М. Сажиним у Києві на Козиному болоті (тепер провулок Т. Шевченка). На вихід «Кобзаря» 1840 р. Афанасьев-Чужбинський написав вірш «Шевченкові» (опубліковано 1843 р. в «Молодику»), дав відзив на «Кобзарь Тараса Шевченка в переводе русских поэтов» (Санкт-Петербургские ведомости. — 1860. — 22 груд.), надрукував статтю-некролог «Землякам. Над могилою Т. Г. Шевченка» (Русское слово. — 1861. — № 2). та «Воспоминания о Т. Г. Шевченке» (Русское слово. — 1861). 1846 р. в Чернігові Шевченко намалював портрет Афанасьєва-Чужбинського і записав до його альбому вірш «Не женися на багатій» (портрет та альбом не збереглися). У щоденнику (запис від 2 липня 1857 р.) поет негативно відізвався про Афанасьєва-Чужбинського, засудив його надрукований в газеті «Санкт-Петербургские ведомости» (1856. — № 2; у Шевченка помилково названо газету «Русский инвалид») вірш на честь генерала Тотлебена як «отвратительную и подлую лесть русскому оружию». За спогадами О. С. Афанасьєва-Чужбинського, після повернення Шевченка з заслання їхні дружні стосунки відновилися не відразу (Русское слово. — № 5). Афанасьєв-Чужбинський відвідував поета під час його смертельної хвороби.

Посилаю тобі десять карбованців... — Йдеться, очевидно, про борг Шевченку з 1846 р., про який він згадував у щоденнику (запис від 2 липня 1857 р.).

Прийми і книжечку на пам’ять. — Збірку віршів О. С. Афанасьєва-Чужбинського «Що було на серці», видану анонімно в Петербурзі 1855 р.


/345/















241. Ф. ФІЯЛКОВСЬКИЙ

1 січня 1861. Радом


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 319.

Вперше надруковано в перекладі з польської на українську мову в брошурі: Дорошенко К. П. Т. Г. Шевченко — борець за свободу та єдність слов’янських народів. — К., 1950. — С. 13 — 15; в оригіналі — у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 213—214.

Дата в автографі: «Radom, dnia 1/13 stycznia, 1861».


...[наше розставання в Новопетровську]... — Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення 2 серпня 1857 р.

...[зірване листя з твоєї верби]... — Йдеться про вербу в гарнізонному саду Новопетровського укріплення, під якою Шевченко любив відпочивати. Цю вербу Шевченко виростив з гілки, яку підібрав на вулиці Гур’єва у жовтні 1850 р., коли його переводили з Орської фортеці до Новопетровського укріплення (див. лист Шевченка до М. О. Осипова від 20 травня 1856 р.).

Куліх Франц Карлович — польський політичний засланець, рядовий, згодом унтерофіцер 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. У 1853 — 1855 та 1857 рр. служив у Новопетровському укріпленні. Був у дружніх стосунках із Шевченком, привіз йому з Уральська подарунок С. Пшеволоцького — книжку польського філософа К. Лібельта «Естетика». Як свідчать щоденникові записи поета від 22 та 23 липня 1857 р., Куліх постачав йому письмове приладдя.

...[перший том Гоголя продав]... — Перед від’їздом із Новопетровського укріплення Шевченко подарував Фіялковському том творів М. В. Гоголя.

...[моя подорож до Оренбурга]... — Ф. Фіялковський повертався з Новопетровського укріплення найбільш поширеним, офіційним шляхом — тим, яким везли Шевченка на заслання — через Гур’єв, Уральськ, Оренбург. 8 серпня 1857 р. в Астрахані Шевченко згадав у щоденнику, що цього дня мають вирушити з Новопетровського укріплення інші звільнені разом із ним засланці і вирізнив з-поміж них Фіялковського щирим побажанням «лучшей будущности».

В Оренбурзі, перебуваючи кілька місяців... — Ф. Фіялковський жив в Оренбурзі з 10 серпня по грудень 1857 р.

Через Нижній проїжджав я вночі і не знав про те, що ти там... — Шевченко прибув до Нижнього Новгорода 20 вересня 1857 р. і збирався відразу ж продовжити шлях до Петербурга, але був затриманий у місті за розпорядженням з Оренбурга і жив у Нижньому Новгороді до 8 березня 1858 р.

...тільки в Москві довідався від Щепкіна, де ти перебуваєш. — Про ці відвідини Ф. Фіялковського М. С. Щепкін повідомив Шевченкові в листі від 6 лютого 1858 р.

Написав до тебе листа... — Цей лист не відомий.

Вязьма — повітове місто у Смоленській губернії, через нього проходив шлях із Москви на Брест.

Нова Александрія (Ново-Александрія) — посад Ново-Александрівського повіту Люблінської губернії; розташований на березі Вісли (тепер територія Польщі). В середині XIX ст. мав важливе торгово-промислове значення.

Садовський Олександр Петрович — польський політичний засланець, унтер-офіцер 3-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. Знайомий Шевченка по Оренбургу у 1849 — 1850 рр.

Подавця листи... — Ним був, як випливає з дописаних в кінці листа рядків, студент петербурзького університету Віктор Домарацький.

Мене прохали, щоб я від пана отримав відповідь... — Чи відповів Шевченко Ф. Фіялковському, невідомо.














242. ДІЯЧІ КИЇВСЬКИХ НЕДІЛЬНИХ ШКІЛ

8 січня 1861. Київ


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 1. № 470.

Вперше надруковано: Радянське літературознавство. — 1970. — № 3. — С. 52; публікація І. І. Марахова.

Дата в автографі: «Киев, 8 января 1861 года».


Новостроєнська — друга чоловіча недільна школа у Києві; відкрилася 25 жовтня 1860 р. при повітовому училищі на Новому строєнії (Новій забудові) — історичній місцевості в теперішніх Московському та Ленінському районах (була розташована в районі університету). Налічувала близько 150 учнів. /346/

Подільська — перша в Києві (і в Росії) чоловіча недільна школа; почала діяти 11 жовтня 1859 р. в будинку Києво-Подільського повітового училища. Налічувала понад 100 учнів. Жіноча недільна школа працювала на Подолі з листопада 1860 р. при парафіяльному училищі.

Печерська — чоловіча недільна школа, відкрита в жовтні 1860 р. на Печерську при парафіяльному училищі.

...г-жи Нельговской... — Йдеться про першу жіночу недільну школу в Києві (відкрилася 31 січня 1860 р. при другій гімназії), в якій тоді працювали М. К. Чалий та І. М. Сошенко. М. К. Чалий брав активну участь в її організації (див. його лист до Шевченка від 8 вересня 1860 р.). Містилася на Бібіковському бульварі (тепер бульвар Тараса Шевченка), 18.

...г-жи Гогоцкой... — Мовиться про другу жіночу недільну школу, відкриту 6 листопада 1860 р. при першій (Фундуклеївській) жіночій гімназії. Містилася на Фундуклеївській вулиці (тепер Богдана Хмельницького), 6.

...за присланные Вами в пользу школ 50 экземпляров «Кобзаря». — Про надіслані через В. В. Тарновського-молодшого (див. лист Шевченка до Тарновського від 7 серпня 1860 р.) на користь київських недільних шкіл 50 примірників «Кобзаря» Шевченко сповістив М. К. Чалого в листі з Петербурга від 11 серпня 1860 р.: «Убедительнейше прошу вас получить (с почты) 50 экземпляров моего «Кобзаря» и по вашему усмотрению передать упомянутые 50 экз[емпляров] одному из киевских книгопродавцев, а вырученные деньги отдайте в кассу Киевских воскресных школ...».

Шейковський Каленик Васильович (1835 — 1903) — мовознавець, етнограф, педагог, громадський діяч. З 1858 по 1861 рр. — студент історично-філологічного факультету Київського університету, 1862 р. закінчив педагогічні курси при університеті. У серпні 1859 р. під час перебування Шевченка в Києві, ймовірно, зустрічався з ним. Учасник руху за створення недільних шкіл, підготував для них підручники «Домашня наука. Перші початки» (1860), «Домашня наука. Вищі початки» (1861), «Дещо про світ божий» (підручник з фізики, виданий 1863 р.). Був розпорядником Новостроєнської недільної школи. Служив судовим слідчим в Орловській губернії, потім — у Бобруйську, з 1876 р. після висилки до Мензелінська (Уфимська губернія) — інспектором Мензелінської прогімназії. Протягом 30 років працював над укладанням словника української мови, який повністю виданий не був (Марахов Г. І. Невідомі листи К. Шейковського // Вісник АН УРСР. — 1970. — № 5. — С. 102 — 107; його ж: Т. Г. Шевченко в колі сучасників. — К., 1976. — С. 136 — 137. Далі при коментуванні осіб, що підписали даний лист, використані матеріали цієї книжки).

Стоянов Олександр (1841 — ?) — громадський діяч. У 1859 — 1863 рр. навчався на історично-філологічному факультеті Київського університету. Чилен Київської громади. Брав активну участь у створенні недільних шкіл, викладів у Новостроєнській недільній школі.

Горячковський Федір (1837 — ?) — студент Київського університету; у 1858 — 1863 рр.; вступив на медичний, згодом перейшов на історично-філологічний факультет. У 1860 — 1862 рр. викладав у Новостроєнській недільній школі.

Сорока Петро (1838 — ?) — педагог, громадський діяч. З січня 1859 р. — студент фізично-математичного факультету Київського університету. Викладав арифметику в Новостроєнській недільній школі.

Ковалевський Віктор (1837 — ?) — лікар. У 1857 — 1862 рр. студент медичного факультету Київського університету. Один із організаторів Новостроєнської недільної школи, її викладач у 1860 — 1862 рр.. Згодом працював лікарем у різних містах України.

Єнкуватов Олександр (1837 — ?) — юрист. Студент юридичного факультету спочатку Харківського, а з 1860 р. — Київського університетів. У 1860 — 1861 рр. викладав у Новостроєнській недільній школі.

Беренштам Вільям Людвігович (1839 — 1904) — громадський діяч, педагог. У 1857 — 1862 рр. навчався в Київському університеті (вступив на фізично-математичний факультет, 1858 р. перевівся на Гсторично-філологічний факультет), 1864 р. закінчив педагогічні курси університету. Викладав у військових гімназіях, зокрема Київській (1868 — 1879) та Петербурзькій (1880 — 1898). Упорядкував твори Шевченка, видані у Петербурзі у 1883 та 1884 рр. Був одним із організаторів «Товариства імені Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах С.-Петербурга» (1898).

Денисевич Андрій (1842 — 1864) — громадський діяч. З 1860 р. студент юридичного факультету Київського університету. Викладав у Новостроєнській недільній школі. У серпні 1861 р. перевівся до Петербурзького університету, восени того ж року брав участь у студентських заворушеннях, за що був ув’язнений. Після звільнення від покарання перебрався на початку 1862 р. за кордон. 1863 р. брав участь у повстанні Радомської губернії Царства Польського, був керівником загону в чині по/347/встанського майора. 9 квітня 1864 р. Денисевича взято в полон царськими військами і розстріляно в Радомі.

Белогруд Євген (1838 — ?) — студент Казанського, згодом (близько 1860 р.) історично-філологічного факультету Київського університету. Брав участь в організації Новостроєнської недільної школи і викладав у ній.

Беренштам Ольгерд Людвігович (1843 — ?) — юрист, молодший брат В. Л. Беренштама. Навчався на юридичному факультеті Київського університету. Викладав у Новостроєнській недільній школі.

Булюбаш (Болюбаш) Микола (1840 — ?) — студент Київського університету, навчався на фізично-математичному факультеті, закінчив його 1861 р. У 1860 — 1861 рр. викладав у Новостроєнській недільній школі.

Лінниченко Костянтин (1841 — ?) — студент фізично-математичного факультету Київського університету, до якого вступив близько 1858 р. Викладав у Новостроєнській недільній школі.

Савєсков Андрій (1838 — ?) — лікар. У 1860 — 1865 рр. — студент медичного факультету Київського університету. Один із активних організаторів недільних шкіл у Києві, викладач Новостроєнської недільної школи.

Домбровський Мартин (1838 — ?) — педагог. 1857 р. склав іспити на звання вчителя математики повітових училищ. Викладав у Новостроєнській недільній школі. 1861 р. в його будинку було організовано недільну школу для українських дітей в пам’ять про Шевченка.

Рубісов Костянтин (1839 — ?) — громадський діяч. З 1855 р. студент Київського університету, де навчався спочатку на медичному, а з 1858 р. — на фізично-математичному факультеті. Для недільних шкіл підготував підручник з початкової арифметики. Брав участь в організації Новостроєнської недільної школи.

Стефанович Андрій (1836 — ?) — громадський діяч. Брат П. Стефановича. У 1859 — 1863 рр. — студент історично-філологічного факультету Київського університету. Брав участь у створенні недільних шкіл, викладав у Новостроєнській недільній школі.

Шварц Леопольд Іванович (1843 — ?) — громадський діяч. З 1859 р. студент історично-філологічного факультету Київського університету. У 1860 — 1862 рр. брав активну участь в організації недільних шкіл, викладав у Подільській недільній школі, використовуючи при цьому «Кобзар» Шевченка.

П’ятницький Костянтин (1841 — ?) — педагог. У 1858 — 1862 рр. студент історично-філологічного факультету Київського університету. Один із організаторів Подільської недільної школи, її викладач.

Єремєєв Михайло (1842 — ?) — педагог. Близько 1858 р. вступив на історично-філологічний факультет Київського університету. Брав участь в організації недільних шкіл, у 1860 — 1861 рр. викладав у Подільській недільній школі.

Нечипоренко Іван (1841 — ?) — викладач Подільської недільної школи в 1861 — 1862 рр. З 1859 р. навчався на історично-філологічному факультеті Київського університету.

Голубов Іван (1839 — ?) — студент Київського університету, де вчився на фізично-математичному та юридичному факультетах. У 1860 — 1861 рр. викладав у Подільській недільній школі.

Самусь Антін (1840 — ?) — громадський діяч. У 1857 — 1859 рр. — студент фізично-математичного факультету Харківського університету. 1859 р. перевівся до Київського університету і закінчив його 1862 р. Член Київської громади. Один із організаторів Подільської недільної школи, її викладач.

Шмулевич Яків (1840 — ?) — лікар, громадський діяч. З 1856 р. студент медичного факультету Харківського університету, член Харківського таємного товариства. У квітні 1858 р. брав участь у студентських заворушеннях, був виключений з університету. Згодом продовжив навчання в Київському університеті. 1859 р. брав участь у створенні недільних шкіл. 1860 р. був заарештований, того ж року його звільнено і дозволено закінчити університет. Викладав у Подільській недільній школі.

Стефанович Павло (1840 — ?) — громадський діяч. Брат А. Стефановича. Студент медичного факультету Київського університету, викладав у Подільській недільній школі.

Гулаченко-Артемовський — Гулак-Артемовський Олексій Львович (1837 — бл. 1904) — лікар, етнограф. Родич поета П. П. Гулака-Артемовського. З 1859 р. вчився у Київській духовній академії. 1861 р. перевівся на медичний факультет Київського університету (закінчив 1866 р.). У 1860 — 1861 рр. викладав у Подільській недільній школі. 1868 р. видав збірку «Народні українські пісні з голосом. 50 пісень і 5 додатків».

Сикевич Василь (1839 — ?) — громадський діяч. Закінчив Київську духовну семінарію. З 1858 р. — студент юридичного факультету Київського університету. 1860 р. брав участь у створенні недільної школи при 2-й Київській гімназії. Викладав у Подільській недільній школі. /348/

Незабитовський Іван (1839 — ?) — юрист. З 1859 по 1864 рр. навчався на юридичному факультеті Київського університету. Брав участь у створенні Подільської недільної школи.

Завистовський Петро (1839 — ?) — педагог. З 1858 р. — студент історично-філологічного факультету Київського університету. Викладав у Подільській недільній школі. В листопаді 1860 р. брав участь у створенні недільної школи при Київському університеті.

Горонескул Ілля Романович (1840 — ?) — педагог, громадський діяч. З 1858 по 1863 рр. — студент природничого факультету Київського університету. У 1860 — 1862 рр. викладав у Новостроєнській недільній школі. У 1863 — 1864 рр. навчався на педагогічних курсах при Київському університеті. У 1865 — 1867 рр. — наглядач пансіонату 1-ї Київської гімназії, згодом — викладач географії.

Константинович Митрофан Олександрович (1841 — ?) — педагог, громадський діяч. З 1859 р. — студент Київського університету, де вчився спочатку на історично-філологічному, потім на медичному, згодом — на фізично-математичному факультетах. Викладав у Подільській недільній школі.

Орлов Ераст (бл. 1839 — ?) — юрист. 1858 р. закінчив Київську духовну семінарію і того ж року вступив на юридичний факультет Київського університету. З 1859 р. брав участь у створенні недільних шкіл, викладав у Подільській недільній школі. 1862 р. його заарештовано у справі зберігання та розповсюдження антиурядової літератури серед студентів і звільнено під нагляд поліції.

Смородинова Вікторія (бл. 1839 — ?) — педагог. Одна з активних учасників створення жіночих недільних шкіл. Разом із Ю. Барською та К. Бутович організувала Подільську жіночу недільну школу і викладала в ній у 1860 — 1862 рр.

Барська Юлія — одна з організаторів та викладачка Подільської жіночої недільної школи.

Бутович Катерина (бл. 1841 — ?) — викладачка недільних шкіл у Києві, одна з організаторів Подільської жіночої недільної школи.

Лободовський Яків Кузьмич (1836 — ?) — громадський діяч. Закінчив Київську духовну семінарію. Близько 1858 р. вступив на юридичний факультет Київського університету. Брав участь у створенні недільних шкіл, був розпорядником Подільської недільної школи. Можливо, зустрічався з Шевченком під час відвідання поетом Подільської недільної школи напередодні її відкриття. 1862 р. Я. Лободовського було заарештовано у справі зберігання і поширення нелегальної літератури, того ж року звільнено від арешту під нагляд поліції.

Гогоцька Л. (бл. 1840 — ?) — викладачка жіночої недільної школи, відкритої при першій жіночій гімназії. Очевидно, дочка професора Київського університету С. С. Гогоцького. Закінчила Київський інститут благородних дівиць.

Кубинська Л. (бл. 1839 — ?) — викладачка жіночої недільної школи, відкритої при першій жіночій гімназії. У 1859 — 1862 рр. брала участь в організації недільних шкіл у Києві.

Вірська М. (бл. 1842 — ?) — викладачка жіночої недільної школи, відкритої при першій жіночій гімназії. Освіту здобула в приватному пансіоні Києва.

Вороний Феодосій Якович (1837 — 1910) — педагог, громадський діяч. У 1857 — 1861 рр. навчався на історично-філологічному факультеті Київського університету, у 1861 — 1862 рр. — на педагогічних курсах при університеті. Виступив з ідеєю створення безкоштовних недільних шкіл для бідних, один із організаторів та найбільш активних їх діячів. Студентом написав семестровий твір на тему «Какие условия необходимы для составления библиографического учебника русской истории для воскресных школ», в якому йшлося про необхідність поширення історичних знань серед народу. У 1859 — 1861 рр. викладав історію у Подільській недільній школі. Можливо, зустрічався з Шевченком у серпні 1859 р. під час перебування поета в Києві. У 1863 — 1864 рр. — учитель Немировської гімназії, з 1865 р: вчителював у Полтавській губернії.

Моссаковський Євген Михайлович (1839 — бл. 1884) — громадський діяч. 1859 р. вступив на історично-філологічний факультет Київського університету. В 1859 — 1861 рр. — один із організаторів недільних шкіл, викладав історію у Печерській недільній школі. Написав статтю «Воскресные школы», в якій розглядав принципи роботи і методику викладання в недільних школах. 1861 р. створив у Київському військовому училищі підпільну групу, яка вивчала і пропагувала «Колокол», «Полярную звезду», твори Шевченка. Заарештований за це у листопаді 1861 р., влітку 1862 р. засланий до Харкова під нагляд поліції з правом закінчити університет. Підготував до видання твори Шевченка та його біографію, пробував видати їх у друкарні О. С. Баліної. Цей намір здійснити не вдалося. З 1866 по 1883 рр. працював ревізором у Київській контрольній палаті.

Лашкевич Олександр (1842 — ?) — викладач Печерської недільної школи. З 1858 р. — студент історично-філологічного факультету Київського університету. /349/

Воскресенський Костянтин (1841 — ?) — викладач Печерської недільної школи. Вчився в Київській духовній академії, звідки 1860 р. перевівся на історично-філологічний факультет Київського університету й закінчив його 1864 р.

Мокієв Юхим (1841 — ?) — лікар. Близько 1860 р. вступив на медичний факультет Київського університету. Був викладачем Подільської недільної школи. Після закінчення університету працював лікарем у різних містах України.

Стрижевський Гаврило (1838 — ?) — педагог, громадський діяч, 1856 р. вступив на історично-філологічний факультет Харківського університету. У квітні 1858 р. брав участь у заворушеннях студентів, за що був виключений з університету. Продовжував навчання в Київському університеті. Один із активних діячів недільних шкіл, викладав у Новостроєнській недільній школі.















243. Д. С. КАМЕНЕЦЬКИЙ

Перша половина січня 1861. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 96.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 216; публікація Л. Ф. Кодацької.

Автограф не датований. Датується орієнтовно за часом виходу «Букваря южнорусского» — квиток на його вихід у світ цензор В. М. Бекетов підписав 31 грудня 1860 р., 4 січня 1861 р. Шевченко вже мав примірники «Букваря» (див. його листи до П. Ф. Симиренка, М. К. Чалого, Ф. Л. Ткаченка від цього числа, в яких поет повідомляв про вислані ним примірники «Букваря» і просив продати їх на користь недільних шкіл та поширювати в сільських і повітових школах): перша половина січня 1861 р., Петербург.


...буду у Михаила Матвеевича. — У М. М. Лазаревського.

«Букварь» посылаю. — Ця записка Д. С. Каменецького, як і Шевченкова записка до нього від 18 листопада 1860 р., свідчить, що серед багатьох Шевченкових доручень, що виконував Каменецький, були й справи, пов’язані з виданням та поширенням «Букваря южнорусского».















244. В. М. БІЛОЗЕРСЬКИЙ

13 січня 1861. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 77. № 124. С. 10.

Вперше надруковано уривок у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 183, з помилкою у датуванні; повністю — в журналі «Культура» (1925 — № 3 — С. 36); публікація М. Возняка.

Дата в автографі: «13 января 1861».


Все мы... — Як видно з дальшого тексту листа, йдеться про «основателей» — співробітників журналу «Основа».

...пожалели о Вашем нездоровьи... — Симптоми тяжкої хвороби Шевченка були помітні давно. Про них ще 1 березня 1860 р. писала у листі до сина Л. В. Тарновська: «Бедный Шевченко болен, и. я боюсь, не водянка ли у него в груди; он не лежит, но движение его тяжело, и лицо обрюзгло» (Дорошкевич О. Шевченко в приватному листуванні // Записки історично-філологічного відділу УАН. — 1926. — Т. 7 — 8. — С. 377). Погіршення здоров’я поета в кінці вересня — на початку жовтня 1860 р. відзначив Ф. І. Черненко (Кониський О. Т. Шевченко-Грушівський. — Т. 2. — С. 365). Від М. М. Лазаревського відомо, що, зустрівшись 23 листопада 1860 р. у нього на квартирі з лікарем Е. Я. Барі, Шевченко «жаловался особенно на боль в груди. Доктор, выслушав грудь, советовал Тарасу Григорьевичу поберечься. С тех пор здоровье его плошало со дня на день» (Жемчужников Л. Воспоминание о Шевченко // Основа. — № 3. — С. 3). На різдво Шевченко ходив у гості, бував на людях, після чого хвороба його загострилася, і він зліг. У листі до П. Ф. Симиренка, написаному між 4 і 12 січня 1861 р., поет вперше скаржився на недугу і слабкість: «О многом и многом нужно бы писать вам, но я нездоров и так гнусно ослабел, что едва пером двигаю», а трохи пізніше в листі від 22 січня 1861 р. до В. Г. Шевченка писав: «Погано я зустрів оцей новий поганий рік. Другий тиждень не вихожу з хати: чхаю та кашляю, аж обісіло».

Николай Иванович — М. І. Костомаров.

...не успел доставить Вам книжки лично... — Йдеться про примірники першого номеру «Основи», що вийшов 12 січня 1861 р. В ньому вміщено Шевченкові поезії «Не для людей і не для слави», «Посланіє славному П. І. Шафарикові при поемі «Іван Гус» або «Єретик», «Пустка» («Заворожи мені, волхве»), «Ой три шляхи широ/350/кії» та поему «Чернець». Перша книжка «Основи» є у списку особистої бібліотеки Шевченка (див.: Опись книгам, принадлежащим Т. Г. Шевченко // Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — С. 341).















245. В. М. ЛАЗАРЕВСЬКИЙ

19 січня 1861. Петербург


Подається за автографом: ІЛ. Ф. 92. № 63.

Вперше надруковано у виданні: Листи до Т. Г. Шевченка, — С. 216; публікація Л. Ф. Кодацької.

Дата в автографі: «19. 1. 61».


Що ти... закутавсь у своїй хатині... Нездужаєш, кажуть. — Про тяжку хворобу Шевченка йшлося в коментарях до листа В. М. Білозерського від 13 січня 1861 р. ...з твоїм Хведором. — Тобто Ф. Ерістовим.















246. Р. Д. ТРИЗНА

30 січня 1861. Чернігів


Подається за автографом: ЦНБ. III. 4882.

Вперше надруковано уривки у виданні: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 181 — 182, з помилкою у датуванні та іншими неточностями; повний текст — у збірнику «Шевченко та його доба» (Зб. 2. — К., 1826. — С. 165, публікація М. М. Новицького).

Дата в автографі: «30 января 1861 року, Чернигов».


Тризна Роман Дмитрович (1816 — ?) — член Чернігівської межової комісії від дворян, пізніше — голова палати цивільного суду, знайомий Шевченка з 1846 р. Поширював «Кобзар» на Чернігівщині (див. листи Шевченка до В. В. Тарновського-молодшого від 7 серпня 1860 р. та 10 лютого 1861 р.), брав участь в організації і налагодженні роботи недільних шкіл, клопотався перед місцевою духовною владою про дозвіл викладати у школах за «Букварем южнорусским».

Виглядаю «Кобзаря» вже і ждать остило... — В цих віршованих рядках, як і нижче — прозових, Р. Тризна повідомляв Шевченкові, що виділені поетом ще в серпні 1860 р. 50 примірників «Кобзаря» на користь чернігівських недільних шкіл, які мав за його дорученням переслати на ім’я Тризни В. В. Тарновський-молодший (див. лист Шевченка до В. В. Тарновського-молодшого від 7 серпня 1860 р. з Петербурга), ще не одержані.

Одного я знаю трохи... — Йдеться про В. В. Тарновськдго-старшого, що в 1859 — 1860 рр. жив у Петербурзі і працював членом-експертом редакційних комісій, які готували проект селянської реформи 1861 р.

...заглабав «Кобзаря» да й пари з уст не пустить... — Відповідаючи на лист Шевченка від 7 серпня 1860 р. лише 10 жовтня 1860 р., В. В. Тарновський писав із Качанівки поетові: «Порученіє Ваше я вже ісполнив і написав у Київ, щоб відтіль переслали їх («Кобзарів») по Вашому назиаченію». Насправді ж, як свідчить лист Р. Д. Тризни, Шевченкове доручення В. В. Тарновський не виконав. У своїх листах того часу Л. В. Тарновська не раз докоряє синові за зволікання з взятими на себе зобов’язаннями (див.: Дорошкевич О. Шевченко в приватному листуванні // Записки історично-філологічного відділу УАН. — 1926. — Кн. 7 — 8. — С. 377 — 378).

Настрочіть сьому Тарновському... — Шевченко написав В. В. Тарновському 10 лютого 1861 р.

З букварем був я у Філарета... — Йдеться про чернігівського архієрея Філарета (Д. Г. Гумилевського).

Консисторія — у дореволюційній Росії заклад при єпархіальному архієреї з адміністративними та судовими функціями.

...владика Ісидор... — Митрополит Новогородський та Санкт-Петербурзький (з 1860 р.) Ісидор (Никольський Яків Сергійович, 1799 — 1892).

...о синодальнім букварі... — Тобто про буквар для церковних шкіл, що видавався Синодом — у дореволюційній Росії найвищим органом управління Російською православною церквою. На Україні синодальний буквар був засобом русифікації сільського населення. Хоча книжок для народу, зокрема й букварів, на той час на Україні дуже бракувало, про що Філарет зізнається у дальшій розмові з Р. Д. Тризною, переданій останнім у цьому ж листі до поета, Шевченків український буквар не був рекомендований церковною владою для навчання у своїх школах.

Директор тож щось мнеться... — Очевидно, йдеться про директора світської школи. /351/

...складує на округ... — Округи у дореволюційній Росії — адміністративно-територіальні одиниці, які запроваджувались для певної одиниці управління. Тут мовиться про учбовий округ.















247. В. В. ТОЛБІН

5 лютого 1861. Петербург


Подається за автографом: ЦНБ. III. 4885.

Вперше надруковано: Шевченко та його доба. — 1926. — Кн. 2. — С. 166; публікація М. М. Новицького.

Дата в автографі: «5 февраля 1861 года».


Толбін Василь Васильович (псевдонім — В. Борщов, 1821 — 1869) — російський письменник, журналіст. Літературну діяльність почав у середині 40-х років. Автор повістей, оповідань, численних нарисів та рецензій. Співробітничав у багатьох виданнях — журналах, газетах, альманахах. Особливо багато писав з історії живопису, перший склав біографічні нариси про життя і творчість багатьох діячів образотворчого мистецтва — художників, скульпторів, архітекторів (І. К. Айвазовського, Ф. А. Бруні, О. А. Іванова, Ф. П. Толстого, О. А. Кипренського, П. А. Ставассера, С. К. Зарянка, А. М. Мокрицького, П. К. Клодта та ін.). На початку 60-х років був фельєтоністом «Северной пчелы», «Санкт-Петербургских ведомостей», «Русского инвалида». Кілька його віршів вміщено в «Колоколе» О. I. Герцена.

Коли Шевченко познайомився з Толбіним, невідомо. 1858 р. вони обидва брали участь у виданні «Русский иллюстрированный альманах. С. 200 рисунками, гравированными на дереве» (СПб.) — Толбін як автор статті «Ревель и Гельсингфорс», Шевченко як один із художників видання. 1860 р. в газ. «Северная пчела» за 17 та 24 вересня анонімно надруковано огляд осінньої виставки в Академії мистецтв. Автором статті був В. Толбін. Оглядач, високо оцінивши представлені на виставці твори Шевченка, припустився грубих помилок, зокрема приписав Шевченкові малюнок «Петро I». Збереглася незакінчена нотатка Шевченка до редакції «Северной пчелы», в якій поет у різкій формі спростовував помилки в огляді. Цей конфлікт, як свідчить лист Толбіна до Шевченка, серйозних наслідків не мав. Після смерті Шевченка в тижневику «Иллюстрация» (1861. — № 180). Толбін надрукував нарис «Ученики Брюллова. Шевченко».

...прошу Вас прибыть в фотографию Александровского... — Свідчень про відвідання Шевченком фотомайстерні немає.

Гончаров Іван Олександрович (1812 — 1891) — російський письменник, автор широковідомих романів із життя Росії 40 — 60-х років XIX ст. «Обыкновенная история» (1847), «Обломов» (1859), «Обрыв» (1869), книги подорожніх вражень «Фрегат «Паллада» (1858).

Панаев Іван Іванович (1812 — 1862) — російський письменник, журналіст, один із редакторів та видавців (разом із М. Некрасовим) журналу «Современник». Як і Шевченко, був одним із членів та організаторів Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим. У середині XIX ст. успіхом користувалися повісті Панаева «Маменькин сынок» (1845), «Родственники» (1847), «Внук русского миллионера» (1858), роман «Львы в провинции» (1852). Був знайомий із Шевченком. Написав про зустрічі з ним в «Литературных воспоминаниях» (1861). Матеріали, пов’язані з творчістю Шевченка, публікувались у щомісячних оглядах «Петербургская жизнь. Заметки Нового поэта», які вів Панаєв у журналі «Современник» (1859. — № 3; 1860. — № 7, 11; 1861. — № 3, 5).

Майков Аполлон Миколайович (1821 — 1897) — російський поет, перекладач. Найбільш відомий як автор віршів про природу та віршів і поем на історичну тематику. Клопотався про полегшення становища засланого Шевченка, присвятив йому вірш «На белой отмели Каспийского поморья» (1863). Шевченко та Майков часто зустрічалися в родині Толстих, разом виступали на літературних вечорах тощо.

Щербина Микола Федорович (1821 — 1869) — російський поет. Основний жанр його поезії — написані на теми і в манері античної літератури антологічні вірші, високо оцінені, зокрема, Шевченком (лист до А. Головачова від 15 листопада 1852 р.). Популярністю користувались епіграми Щербини. Знайомий Шевченка з 6 квітня 1858 р. (див. запис у Шевченковому щоденнику за це число). Шевченко не раз згадував Щербину та його твори в листах, у щоденнику.

Розенгейм Михайло Павлович (1820 — 1887) — російський поет, публіцист. Набув популярності у 50 — 60-х роках XIX ст. як викривач моральних пороків та окремих зловживань у житті російського суспільства.

Курочкін — очевидно, йдеться про Курочкіна Василя Степановича (1831 — 1875) — російського поета, перекладача, журналіста, редактора-видавця журналу «Искра», брата перекладача Шевченкових творів М. С. Курочкіна. /352/

Айвазовский (Гайвазовський) Іван Костянтинович (1817 — 1900) — російський живописець-мариніст. З 1845 р. — академік, з 1887 р. — почесний член петербурзької Академії мистецтв. Член багатьох іноземних академій. Автор численних картин на українську тематику. У травні 1840 р., перед поїздкою до Італії, більше місяця жив на квартирі Шевченка і В. Штернберга в Петербурзі. В повісті «Художник» Шевченко згадує про проводи В. Штернберга та Айвазовского за кордон. Про твори Айвазовського, що експонувалися на виставці в петербурзькій Академії мистецтв, Шевченко писав С. Т. Аксакову 25 квітня 1858 р.















248. ПОЛТАВСЬКА ГРОМАДА

25 лютого 1861. Полтава


Подається за оригіналом: ІЛ. Ф. 1. № 272.

Вперше надруковано: Основа. — 1861. — №6. — С. 15. Телеграму вміщено в написаній М. О. Максимовичем редакційній статті «Значение Шевченко для Украины. Проводы тела его на Украину из Петербурга». Разом із телеграмою зберігається візитна картка О. М. Лазаревського з таким поясненням: «Прилагаемую телеграмму (полученную Шевченком в день его смерти от полтавцев) нашел у себя в подлинном и спешу препроводить в собрание Василия Васильевича» (тобто В. В. Тарновського-молодшого. — Ред.).

Дата в оригіналі: «25 лютого 1861 року».

...полтавці поздравляють... — Український письменник, педагог і громадський діяч, член Полтавської громади О. Я. Кониський розповів згодом про обставини відправлення телеграми: «Увечері в переддень Тарасових іменин громада збиралася у Пильчикова (українського громадського діяча, педагога, знайомого Шевченка по КирилоМефодіївському товариству. — Ред.), порадила ту телеграму і доручила мені подати її. Квиток телеграфний на ту телеграму я переслав в архів «Просвіти». На громаді того вечора, опріч мене і Пильчикова, були: Милорадовичка, Майнова, Лобода Віктор, Щелкан, Кизимовський Михайло, Трунов Василь. Кулик Василь, Шохин Петро і Гавриленко Григорій» (Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя. Т. 2. — Львів, 1901. — С. 339 — 340). Про культ Шевченка серед членів Полтавської громади, писав поетові П. О. Куліш у листі від 10 травня 1860 р.

«Утни, батьку, орле сизий!» — Рядок із Шевченкового вірша «До Основ’яненка».















249. М. О. МАРКОВИЧ

8 березня 1861. Рим


Подається за першодруком: Основа. — 1861. — № 6. — С. 11 — 12. Лист вміщено у написаній М. О. Максимовичем редакційній статті «Значение Шевченко для Украины. Проводы тела его на Украину из Петербурга».

Датується за уточненою датою листа Марка Вовчка до О. В. Марковича, в який був вкладений лист для Шевченка (див.: Листи Марка Вовчка. — Т. 1. — С. 319): 8 березня 1861. Рим.


Чую, що Ви усе нездужаєте та болієте... — Особа Шевченка постійно цікавила Марка Вовчка під час її перебування за кордоном, про що свідчить і листування Марка Вовчка з М. Я. Макаровим, І. С. Тургенєвим, П. О. Кулішем, О. В. Марковичем та ін. (див.: Листи до Марка Вовчка : У 2-х т. — К., 1979. — Т. 1.-№№ 38, 40, 41, 46, 48).

Я тепер пишу до Вас з Рима... — Марко Вовчок виїхала з Парижа до Італії 17 лютого 1860 р. через Ліон і Марсель, а далі морем до Чівітто-Веккії та залізницею до Рима.

Колізей — найбільший із римських амфітеатрів, пам’ятник давньоримської архітектури. Призначався для гладіаторських боїв та інших видовищ.

Ватікан — держава-місто у західній частині Рима, політичний та адміністративний центр католицької церкви, резиденція її глави папи, великий архітектурний комплекс соборів та палаців.

Я тут і роботаю, і вчуся, і гуляю. — Ці слова Марка Вовчка перегукуються з порадою І. С. Тургенєва у листі до неї від 17 лютого 1861 р. з Парижа: «Постарайтесь, по крайней мере, извлечь всевозможную пользу из Вашего пребывания в Риме: не млейте, сидя по часам обок с Вашими, впрочем, милейшими приятелями; смотрите во все глаза, учитесь, ходите по церквам и галереям» (Листи до Марка Вовчка. — Т. 1. — С. 121).

Ви забули чи ні, що Ви названий батько? — Вперше «донею», продовжувачкою своєї справи Шевченко, назвав Марка Вовчка у присвяченому їй вірші — «Марку /353/ Вовчку», написаному «на пам’ять 24 января 1859» (тобто дня їхнього знайомства). Далі ця тема батьківства продовжилася в дарчому напису на рукопису поеми «Неофіти», подарованому Марку Вовчку на спогад про один із днів їхніх зустрічей: «Моїй єдиній доні Марусі Маркович. На пам’ять 3-го апреля 1859 года. Т. Шевченко». У 1860 р. Шевченко надіслав письменниці примірник «Кобзаря» з написом «Моїй єдиній доні Марусі Марков[ич] і рідний і хрещений батько Тарас Шевченко». З свого боку Марко Вовчок підтримувала цю тему і в попередньому листі до Шевченка за травень 1859 р.















250. НЕВІДОМІ

Початок березня 1861


Подається за першодруком: Основа. — 1861. — № 6. — С. 12 — 13. Лист опубліковано у написаній М. О. Максимовичем редакційній статті «Значение Шевченко для Украины. Проводы тела его на Украину из Петербурга» серед листів, адресованих Шевченкові, одержаних уже після його смерті, у супроводі такого тексту: «С какой почтительной любовью, с каким восторгом обращаются к Кобзарю вовсе незнакомые ему люди в телеграммах и письмах, написанных из разных сторон Украины — увы! — к последнему дню его именин, а також по случаю освобождения крестьян, — которого он ждал с таким болезненным нетерпением...

Вот что, между прочим, причитали мы на одном посланном ему листе с рисунком, изображающим в лицах освобождение крестьянина от крепостной зависимости». Далі наводиться текст листа з приміткою: «Мы не сочли себя вправе назвать авторов по имени, не имея на то от них позволения, но готовы объявить об них по первому требованию с их стороны». Прізвища авторів листа встановити не вдалося.

Датується орієнтовно за змістом листа, в якому йдеться про звільнення селян від кріпацтва (маніфест з цього приводу підписано 19 лютого 1861 р., опубліковано 5 березня 1861 р.): початок березня 1861 р.


День твого янгола зійшовсь з великою годиною волі народної сім’ї... — Шевченко народився 25 лютого в день Тарасія Святителя.


/354/
















СПИСОК СКОРОЧЕНЬ


БМШ — Меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка

ДМШ — Київський Державний музей Т. Г. Шевченка

ДПБ — Державйа публічна бібліотека ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Спб.), відділ рукописів

ІЛ — Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України, відділ рукописів

ЦНБ АН України — Центральна наукова бібліотека ім. В. І. Вернадського АН України, Інститут рукопису.
















Попередня     Головна     Наступна             Листи


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.