[Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1963. — Т. 10: Живопис, графіка 1857-1861.]

Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення

НЕЗНАЙДЕНІ ТВОРИ

130. Рисунки 1838 — 1857 pp., продані з аукціону друзям Шевченка в травні 1861 р.

1861 р. в «Санктпетербургских ведомостях» було надруковано об’яву від М. М. Лазаревського: «Уполномоченный от наследников Т. Г. Шевченко Михаил Лазаревский приглашает гг. художников и знакомых Тараса Григорьевича к покупке оставшихся после его смерти разных рисунков и принадлежностей живописи в воскресенье, 21 мая, с 11 до 3 часов утра, в квартире Лазаревского, в 5 линии, на Васильевском острову, против Академии художеств, в доме Воронина, кв. 5».

Рисунки, продані на аукціоні друзям Шевченка — А. О. Козачковському, Д. Л. Мордовцю та ін., М. М. Лазаревським було пронумеровано під двома серіями: «116» та «117».

Рисунки з подвійними серійними номерами описано та зареєстровано в VII, VIII, IX та X тт. цього видання.

Оскільки в реєстрації М. М. Лазаревського, крім основного серійного номера, був і порядковий номер, треба гадати, що до першої серії входило щонайменше 97 рисунків, а до другої — 178. З рисунків серії «116» до нас дійшло лише 18 творів, з яких частина явно не належить Шевченкові, а частина входить до розділу сумнівних щодо їх приналежності Шевченкові, а тому встановити, яка кількість Шевченкових рисунків з цієї серії не збереглася, зараз неможливо. Що ж до рисунків серії «117», то тут зареєстровано виключно Шевченкові твори і відсутність окремих номерів дозволяє вважати, що досі не знайдено малюнків за номерами: 117 — 1, 117 — 2, 117 — 4, 117 — 6, 117 — 8, 117 — 9, 117 — 11, 117 — 13, 117 — 15, 117 — 18, 117 — 19, 117 — 77, 117 — 90, 117 — 92, 117 — 93, 117 — 112, 117 — 125, 117 — 136 — разом 19.

131. Автопортрет [Папір, олівець]. [1840 — 1861].

У відділі хроніки журналу «Искусство в Южной России, графика, живопись, художественная промышленность» (К., 1914, № 1-2, стор. 83) опубліковано повідомлення про те, що 20-го лютого 1914 р. мусило відбутися «собрание С.-Петербург[ского] Библиологического общества с документами, посвященными памяти Шев-/66/ченка, и демонстрированием неизвестных картин кисти поэта в собр. Н. М. Лисовского».

Повідомлення М. М. Лісовського про належний йому автопортрет Шевченка відбулося 27 березня 1914 p., про що є згадка в звіті Бібліологічного товариства: «В том же заседании Н. М. Лисовский сделал отложенное в одном из предыдущих заседаний сообщение о неизвестном карандашном автопортрете Шевченко, каковой был демонстрирован присутствующим» («Русское библиологическое общество». Доклады и отчеты (новая серия), выпуск III, 1913 — 1914, Пг., 1915, стор. 46).

Дата виконання автопортрета та сучасне місце його збереження невідомі.

132. Гермафродит. [Н. п. IX 1841].

Ромуальд Подбереський в статті «Kilka słów o pracach malarskich w Petersburskiej Akademii sztuk...» («Tygodnik Petersburski», 1842, № 36) називає твір Шевченка «Гермафродит», який разом з картиною «Циганка-ворожка» експонувався на виставці з нагоди річних зборів Академії художеств, що відбулися 28 вересня 1841 року (див. «Литературная газета» від 7.Х 1841 p., № 113).

В. Щурат в кн. «З життя і творчості Тараса Шевченка» (Львів, 1914, стор. 8 — 9) ототожнює «Гермафродита» з «Натурщиком» (див. т. VII, № 26).

133. Автопортрет. Папір, туш, перо. 1843.

1865 р. в журналі «Русский архив» було вміщено офіційний звіт про роботу Чертковської історичної бібліотеки у Москві за 1864 рік, де також зазначено, що «в Чертковскую библиотеку в 1864 г. поступило несколько пожертвований, за которые здесь изъявляется признательность», в тому числі і кн. В. М. Рєпніній, яка подарувала бібліотеці «портрет Т. Г. Шевченка, им самим писанный (пером) в 1843 г.» (стор. 10, 11).

Оскільки близький за даними цього опису автопортрет Шевченка, рисований пером 1843 p., що був подарований художником В. М. Рєпніній того ж року, знаходився у власниці до її смерті (1891), треба гадати, що В. М. Рєпніна подарувала Чертковській бібліотеці якийсь інший автопортрет, місцезнаходження якого не встановлене (див. Б. С. Бутник-Сіверський, До історії деяких малюнків Т. Г. Шевченка, «Мистецька спадщина Т. Г. Шевченка», К., 1959, стор. 152 — 154).

134. Альбоми малюнків (1843 — 1847). У польського археолога, бібліографа Костянтина Свідзінського зберігались дорожні альбоми Шевченка періоду його перебування на Україні. 1855 р. їх бачив у Свідзінського П. Куліш: «За несколько дней до его [Свідзінського] смерти приехал я в Киев. Ему сообщили о моем приезде и больной пожелал меня видеть... Но что всего поразительнее было для меня, так это его любовь ко всему малороссийскому. Где только ни находили в Киеве картину, гравюру или эскиз из малороссийской истории и быта, все это отовсюду везли к Свидзинскому, и умирающий антикварий с наслаждением всматривался /67/ в каждую черту, верно переданную художником. Странным и непостижимым явлением был бы для какого-нибудь малороссийского пана умирающий поляк, католик и аристократ, окруженный такими вещами как медные доски с украинскими сценами, гравированные поэтом Ш[евченко], как его дорожные альбомы, добытые из живых рук за большую плату, и тому подобные предметы, — тогда как наши так называемые патриоты считают все это безделушками, не стоящими внимання!» («Воспоминание русского о польском археологе, Константине Свидзинском», «Русский вестник», 1857, т. XI, кн. 2, Смесь, стор. 231 — 232).

По заповіту Свідзінського його збірка передана опіці Мисаковських з умовою відкриття музею, а потім перейшла до бібліотеки Красінських у Варшаві («Епсуklopedija powszechna», т. 14).

Під час другої світової війни бібліотека Красінських згоріла, доля альбомів і офортних дощок Шевченка невідома.

Інші дорожні альбоми Т. Шевченка 1839 — 1850 pp. див. т. VII і VIII.

135. Малюнки могили Переп’ят. [червень — вересень, 1846].

За дорученням Київської археографічної комісії Шевченко 1846 р. брав участь як художник в розкопках могили Переп’ят: «...с половины июля Иванишев, по поручению Комиссии, приступил к раскопкам могилы Перепета, в Васильк. у., близ м. Фастова. Это была громадная группа курганов и насыпей разной формы и величины, расположенных в правильном круге, и потому не удивительно, что раскопки продолжались с небольшими перерывами, с июня до начала октября. Главным помощником проф. Иванишева в этом деле был сотрудник Комиссии Прушинский, ведший правильный журнал раскопкам и расчитывавшийся с рабочими, но здесь же находился и Т. Г. Шевченко, записывавший вместе с Прушинским народные предания и делавший рисунки» (О. Левицкий, Археологические экскурсии Т. Г. Шевченко в 1845 — 1846 гг., «Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 238 — 239).

Згадані Левицьким малюнки Шевченка не знайдені. Зарисовки цього часу див. у т. VII, кн. 2, № 322 — 328 та т. VIII, № 58.

136. Автопортрет. Італійський олівець, папір [1847 — 1857].

У списку Г. Честахівського за № 66(3) записано: «Портрет Кобзарів Шевченків тільки й трошечки ни похожий на его, Италіянським карандашем викомпонованый роблений в Оренбурги».

З автопортретів Шевченка, виконаних ним в Оренбурзі, досі було відомо три (див. т. VIII, № 46, 47, 52). Але за технікою жоден з них не відповідає описові Честахівського, всі три виконані сепією.

Пізніше, в Новопетровському укріпленні, Шевченко також виконував автопортрети, з яких нам відомі три: автопортрет, виконаний під час Каратауської експедиції в 1851 р. італійським олівцем та білилом, який був в альбомі Б. Залеського (див. т. IX, № 16); другий, відомий з репродукції, виконаний сепією і надісланий Шевченком Я. Кухаренкові (див. т. IX, № 37); про третій відомо з листа Шевченка /68/ до Бодянського, в якому він повідомляв останнього, що передає йому через П. П. Семенова-Тяньшанського свій автопортрет (див. т. IX, № 215).

Отже, в списку Честахівського за № 66 зареєстровано якийсь інший, не відомий нам автопортрет Шевченка років заслання.

137. Портрет Володимира Васильовича Кишкіна. [Нижній Новгород]. [23.IX 1857].

23 вересня 1857 р. Шевченко намалював портрет капітана пароплава «Князь Пожарский» Володимира Васильовича Кишкіна, записавши про це до щоденника: «От нечего делать нарисовал сегодня портрет В. В. Кишкина удовлетворительно» (див. т. V, стор. 104).

138. Церква Георгія в Нижньому Новгороді. [Нижній Новгород]. [25.IX 1857].

25 вересня Шевченко робив зарисовку Георгіївської церкви у Нижньому Новгороді, про що записав до щоденника: «Утро было хотя и неясное, по крайней мере без ветру и дождя. Воспользовавшись сиею бесцветною погодой, я с крылечка моей квартиры начертил верхушку церкви св. Георгия. Хоть что-нибудь да делал» (див. т. V, стор. 104).

139. Портрет Анхен Шауббе. [Нижній Новгород]. [28.IX 1857].

28 вересня Т. Г. Шевченко намалював портрет гувернантки дітей головного управителя компанії пароплавства «Меркурій» М. О. Брилкіна, про що записав до щоденника: «Нарисовал портрет Анхен Шауббе. Гувернантка Брылкиных, очень милая молодая немочка, резвая, наивная, настоящий мальчик в юбке» (див. т. V, стор. 105).

140. Дзвіниця Архангельського собору в Нижньому Новгороді. [Нижній Новгород]. [29.IX 1857].

29 вересня 1857 р. Шевченко виконав начерк дзвіниці соборної Архангельської церкви в Нижегородському Кремлі, про що записав до щоденника: «Солнце сегодня взошло светло, весело. Я пошел в Кремль и начал рисовать соборную колокольню, но руки так озябли, окоченели, что я едва мог сделать общий абрис» (див. т. V, стор. 106).

Крім цього начерку, Шевченко виконав завершений малюнок собору (див. № 15).

141. Автопортрет. [Папір, сепія або туш]. [Нижній Новгород]. [IX 1857 — III 1858].

М. Білозерський в статті «Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц» пише, що «у И. И. Белозерского находится собственноручный портрет Шевченка тушью или сепией, замечательный тем, что изображает Тараса у бороди» («Киевская старина», 1882, кн. X, стор. 77).

На думку О. П. Новицького, даний портрет являє повторення автопортрета 1851 р. Він двічі реєструє цей портрет — під № 18 і 26. У примітці до № 18 він за-/69/значає, що це такий же портрет, як той, що був у Є. І. Барановського. Далі, під № 26, він говорить: «Як я чув від М. Ф. Біляшівського, у Миколи Вас[ильовича] Білозерського в Петербурзі є малюнок Шевченка — автопортрет, але я його не бачив, мабуть, се той, що № 18» («Тарас Шевченко як маляр», Львів — Москва, 1914, стор. 39, 40).

Ймовірніше, що до Білозерського міг потрапити автопортрет Шевченка з бородою, виконаний ним у Нижньому Новгороді, а не під час Каратауської експедиції, оскільки Шевченко зустрічався з Білозерським вже після заслання.

142. Портрет І. П. Граса. [Нижній Новгород]. [2.Х 1857].

1 жовтня 1857 р. Шевченко записав до щоденника: «Грязь, туман, слякоть и прочая атмосферическая гадость, вследствие чего я предложил сеанс г. Грасу, зятю Н. А. Брылкина. Сеанс на половине был прерван приходом г. Лапы и г. Гартвиг» (див. т. V, стор. 107). 2 жовтня Шевченко зазначає в щоденнику про закінчення портрета.

143. Портрет Аделаїди Олексіївни Брилкіної. [Нижній Новгород]. [Н. р. 4.Х 1857].

4 жовтня 1857 р. чужою рукою в щоденнику Шевченка зроблено запис про його роботу над портретом А. О. Брилкіної. 5 жовтня Шевченко продовжує: «Я вчера только вид показывал, что я будто бы рисую, а где там, и фон не мог конопатить. Так только, абы-то» (див. т. V, стор. 109). Чи був портрет зроблений — невідомо.

144. Портрет Миколи Олександровича Брилкіна. Папір. [Нижній Новгород]. [10.Х 1857].

10 жовтня 1857 р. Шевченко виконав портрет головного управителя компанії пароплавства «Меркурій» Миколи Олександровича Брилкіна, про що записав до щоденника: «Сегодня погода не поблагоприятствовала моєму доброму намерению рисовать Архангельский собор в Кремле, и я предложил сеанс Н. А. Брылкину и нарисовал его портрет» (див. т. V, стор. 111).

145. Портрет Ганни Миколаївни Попової. Папір, олівець. [Нижній Новгород]. [13 — 14.Х 1857].

13 жовтня 1857 р. Шевченко почав малювати портрет дружини секретаря нижегородської казенної палати, про що зробив відповідний запис до щоденника: «Рисовал карандашами портрет Анны Николаевны Поповой, слывущей здесь красавицей первой стати. Действительно, она красивая и еще молодая женщина, но увы, маненько простовата... Первый портрет рисую за деньги, за 25 рублей. Посмотрим, что дальше будет. Не худо б, естли б этаких тароватых красавиц было погуще в Нижнем. Хоть бы на портного заработал». 14 жовтня Шевченко зазначає про закінчення портрета: «К величайшему удовольствию красавицы и ее благоверного сожителя и, в особенности, к своєму собственному удовольствию, сегодня я портрет окончил, отдал» (див. т. V, стор. 112). /70/

146. Кремлівська стіна в Нижньому Новгороді і краєвид Заоччя. Папір, олівець. [Нижній Новгород]. [15.Х 1857].

15 жовтня 1857 р. Шевченко записав до щоденника: «При ветре и морозе нарисовал вид двух безыменных башень, часть Кремлевской стены и вид на Заочье. В целом вышел порядочный рисунок. Я тороплюсь сделать побольше эскизов на случай, естли придется мне здесь зазимовать, так чтобы была хоть какая-нибудь работа» (див. т. V, стор. 112). Завершений малюнок з авторською назвою «Вид на Заочье» зареєстровано В. Горленком в списку акварелів та сепій Шевченка, що належали В. М. Лазаревському (див. коментар № 147).

147. Краєвид Заоччя. Папір, сепія, акварель. [Нижній Новгород]. [X 1857 — III 1858].

В. Горленко в статті «Картины, рисунки, офорты Шевченка» у списку акварелей та сепій Шевченка, що належали В. М. Лазаревському, називає малюнок: «Берег реки в Нижнем Новгороде, с барками и фигурами. Подпись: Видъ на Заочье» («Киевская старина», 1888, кн. VI, стор. 83).

Про подібну зарисовку згадує Шевченко в щоденнику 15 жовтня 1857 р. (див. коментар № 146).

148. Портрет Марії Олександрівни Дорохової. Папір. [Нижній Новгород]. [1 — 4.ХІ 1857].

З М. О. Дороховою, директрисою дівочого інституту в Нижньому Новгороді, Шевченко познайомився 31 жовтня 1857 р. 1 листопада він розпочав малювати її портрет, про що записав до щоденника: «Рисовал портрет М. А. Дороховой, и после удачного сеанса по дороге зашел к Шрейдерсу». 4 листопада Шевченко зазначає в щоденнику, що роботу над портретом закінчено (див. т. V, стор. 118, 119).

149. Портрет Ніни Пущиної. [Нижній Новгород]. [4.XI 1857].

4 листопада 1857 р. Шевченко записав до щоденника: «Кончил сегодня портреты М. А. Дороховой (див. примітку № 148) и ее воспитанницы Нины, побочной дочери Пущина, одного из декабристов. Удивительно милое и резвое создание. Но мне как-то грустно делается, когда я смотрю на побочных детей» (див. т. V, стор. 119).

150. Портрет Софії Федорівни Варенцової з сином. [Нижній Новгород]. [14 — 19.ХІ 1857].

З 14 по 19 листопада 1857 р. Шевченко працював над портретом Варенцової. В запису до щоденника від 14 листопада 1857 р. він говорить: «Начал портрет м. Варенцовой. Плотная, кавалергард-мадам. Ничего женственного, ни даже самого обыкновенного кокетства». Запис від 19 листопада свідчить, що це був портрет матері з сином: «К общему удовольствию сегодня, наконец, я окончил портрет гусароподобной м. Варенцовой и ее будущего собачника-сына. Она чрезвычайно /71/довольна портретом, потому что он похож на какую-то кокетливую нимфу в амазонке, а я еще больше доволен, что, наконец, развязался с этой неуклюжею Бобелиною» (див. т. V, стор. 124).

151. Груповий портрет К. А. Шрейдерса, А. К. Кадницького та М. А. Фреліха. Ескіз. Папір, олівець. [Нижній Новгород]. [30.XI 1857].

26 листопада 1857 р. Шевченко записав до щоденника про те, що одержав авансом від К. А. Шрейдерса, А. К. Кадницького і М. А. Фреліха 125 крб. за їх груповий портрет. 30 листопада він записав: «Сегодня начал портрет в группе своих щедрых приятелей. Не знаю, будет ли толк из этой затеи, приятели неаккуратны в сеансах, обстоятельство важное при работе. Посмотрю, что дальше будет, и естли сеансы затянутся, то нарисую отдельно каждого карандашом и тем покончу мой счет с приятелями. Чего бы мне больно не хотелось, и тем более, что предполагаемый рисунок сепиею очень удачно сгруппировался. И мне бы хотелося достойно заплатить им свой долг» (див. т. V, стор. 124, 126).

Задуманий груповий портрет залишився незакінченим. Замість нього Шевченко виконав три окремі портрети олівцем (див. № 19, 21, 22).

152. Портрет Олєйникова. [Нижній Новгород]. [9.I 1858].

8 січня 1858 р. Шевченко перейшов на нову квартиру до Шрейдерса, а 9 він записав до щоденника: «На новосельи у Шрейдерса нарисовал сегодня портрет Олєйникова с условием, чтобы он написал фельетонную статейку для «Московских ведомостей» о пребывании М. С. Щепкина в Нижнем. Хорошо, если бы не соврал» (див. т. V, стор. 136).

153. Портрет Олександра Євграфовича Бабкіна. Папір. [Нижній Новгород]. [13.I 1858].

13 січня 1858 р. Шевченко виконав портрет нижегородського ісправника О. Є. Бабкіна, про що записав до щоденника: «Бабкин подарил мне прекрасную акватинту, изображающую смерть Людовика XVI, а я сегодня за это назидательное произведение изобразил его собственную персону и довольно удачно» (див. т. V, стор. 138 та примітку до № 20 в т. X).

154. Портрет Гаврила Суханова-Подколзіна. Папір, олівець. [Пб.]. [Н. р. 28.III] 1858.

В спогадах про Шевченка його колишній учень Б. Г. Суханов-Подколзін писав: «У меня сохранились следующие его произведения: 1) Портрет меньшого моего брата, простым карандашем, помечен 1858 годом...» («Киевская старина», 1885, кн. II, стор. 239).

В листі до О. Я. Кониського від 5.Х 1898 р. він знову згадує цей портрет: «Перед каким-то праздником Т. Гр. нарисовал наши портреты в подарок нашей матушке» (ІЛ, відділ рукописів, ф. 77, № 127, арк. 232).

Портрет Бориса Суханова-Подколзіна див. у цьому ж томі (№ 27). /72/

155. Портрет дочки С. С. Гулака-Артемовського. Тонований папір, олівець. [Пб.]. [28.III 1858 — 1860].

Портрет був знайдений після смерті Шевченка серед його речей. У списку Г. М. Честахівського під рубрикою «рисунки на крашенім папері, карандашем» зазначено: «119. Голова маленької дівчинки, рисовано з дочки українського актора Артемовського».

156. Верби на Смоленському кладовищі. Тонований папір, олівець. [Пб.]. [Н. р. IV 1858 — 1860].

Малюнок залишився після смерті Шевченка серед його речей. У списку Г. М. Честахівського під рубрикою: «Рисунки на крашенім папері, карандашем» зазначено: «114. Верби на Смоленському кладовищі. Любиме місце Кобзареве. Ступнів з десяток від цего міста він був захований й пролежав два місяці». До цього опису Честахівський зробив примітку про час виконання малюнка: «Після ссилки. В ПетербургЂ».

Малюнок Смоленського кладовища Шевченко виконав також і в час навчання в Академії (див. т. VII, № 25 та примітку до нього).

157. Дві дівчини. Папір, сепія. [Пб.]. [Н. р. V 1858].

Малюнок належав Б. Г. Суханову-Подколзіну, про що він говорить у спогадах: «...у меня сохранились следующие его произведения: ...2) Большая сепия; сюжет: две малороссиянки, стоящие с коромыслами под вербами, вдали сидит кобзарь...» («Воспоминание о Т. Г. Шевченко его случайного ученика», «Киевская старина», 1885, кн. II, стор. 240).

Фотографія з даного малюнка, яка зберігалася в ЧМТ за № 527, зазначена Г. М. Честахівським в описі речей Шевченка під № 23: «Дві малоросіянки ідуть садочком, одна воду несе, а друга поруч іде й пучок квітів в руках несе (рисував сепією на папері з козачки Соколівни Кобзар Шевченко в Петербурзі по возвращенії з Оренбурга). Оригінал в пані Сухановой, натурщицею була козачка Одарочка Соколівна з Славгорода». За цим малюнком Шевченко виконав офорт, див. № 100. Збереглися також ескізи аналогічного малюнка «Дві дівчини» (див. № 69, 99).

158. Турок з одаліскою. Папір, сепія. [Пб.]. [Н. р. V 1858].

На час смерті Шевченка малюнок був серед його речей. У списку Честахівського він позначений під № 72.

Про нього ж згадує Б. Г. Суханов-Подколзін: «Я помню еще исполнявшиеся при мне рисунки сепией. Один изображал старого турка, в роде тех, которые красуются на табачных вывесках, т. е. в полной своей турецкой форме, в чалме, при кинжале и чубуке, сидящего, без особенно видимых целей, рядом с одалиской. Для этой работы являлся старик-натурщик и очень скромная, почти даже безобраз-/73/ная девушка» («Воспоминание о Т. Г. Шевченке его случайного ученика», «Киевская старина», 1885, кн. II, стор. 234).

Мотиви датування див. у примітці до ескізів постаті одаліски до цієї сепії (№ 102 і 103).

159. Портрет Наді Карташевської. [Пб.]. [VI 1858 — весна 1860].

Варвара Яківна Карташевська у спогадах про Шевченка згадує виконаний ним портрет її дочки: «Я с Надей ездила в Академию к нему. Он рисовал Надин портрет, который, к сожалению, исчез, как все мои вещи, оставленные в Питере» («Из воспоминаний В. Я. Карташевской о Т. Г. Шевченко», «Киевская старина», 1900, кн. II, стор. 63).

Портрет міг бути виконаний не раніше червня 1858 p., коли Шевченко оселився в Академії, і не пізніше від’їзду Карташевської за кордон навесні 1860 р.

160. Портрет Айри Олдріджа. Папір, офорт. [Пб.]. [Н. p. 25.XII 1858].

М. Й. Мікешин в спогадах про Шевченка пише: «Шевченко делал с Ольдриджа посредством травлення портрет и, действительно, вскоре на вечере у Толстых появились отпечатки этого портрета, походившего скорее на чорта, чем на Ольдриджа...» (Т. Г. Шевченко, Кобзарь с додатком споминок про Шевченка Костомарова и Микешина, Прага, 1876, стор. XVIII).

Про наявність офортного портрета Айри Олдріджа свідчить також О. Русов. У статті «Коллекция рисунков Т. Г. Шевченка» в огляді офортів він називає під № 277 портрет Айри Олдріджа з написом: Ira Aldridg 1858 Т. Шевченко 25 декабря («Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 185).

Згаданий напис є також на портреті Олдріджа, виконаному олівцем. Однак він не міг бути в колекції, описаній Русовим, тому що безпосередньо від родини Толстих був переданий у Третьяковську галерею (див. № 33 та примітку до нього).

1911 р. в альбомі «Малюнки Тараса Шевченка» вміщена репродукція портрета Олдріджа з помилковим зазначенням, що вона зроблена за фотографією з офорта; в дійсності це репродукція фотографії з відомого олівцевого портрета Олдріджа.

Місце знаходження офорта, згаданого Мікешиним і Русовим, не встановлено. Репродукції з нього також невідомі.

161. Сомко-Мушкет. [III — V 1859].

М. Білозерський в статті «Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц» говорить, що в березні 1859 р. П. А. Кочубей замовив Шевченкові 4 олійних картини для свого будинку: «Помню два сюжета для этих картин: один — «Як русалки місяць ловлять», а другий про Сомка-Мушкета» («Киевская старина», 1882, кн. X, стор. 74). /74/

На підставі спогадів Білозерського О. П. Новицький включає «Сомка-Мушкета» до реєстру малярських праць Шевченка (Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, стор. 75, № 564). Однак чи працював Шевченко над сюжетом «Сомко-Мушкет», не встановлено. З замовлення Кочубея відомий лише виконаний Шевченком ескіз розпису «Русалки» (див. № 37).

162. Краєвид в Мошнах. Папір. [VI 1859].

В описі малярських творів Т. Г. Шевченка В. Горленко, автор статті «Картины, рисунки и офорты Шевченко» зазначає, що в альбомі 1858 — 1859 pp. був рисунок «Краєвид в Мошнах» («Киевская старина», 1888, кн. VI, стор. 83).

Рисунок не знайдений. Коментарі до збережених рисунків з цього альбома див. № 68 — 85.

163. Дуб. Папір, олівець. [Пб.]. [Н. п. VIII 1860].

Копія з твору А. І. Мещерського.

В описі особистих речей та малюнків Шевченка, зробленому після його смерті, М. М. Лазаревський під рубрикою «Рисунки поэта» зазначає: «Карандашом... 7. Копія Мещерскаго» (ІЛ, відділ рукописів, інв. № 1540). Там же позначено, що малюнок проданий «громаді» за 2 крб. Очевидно, це був підготовчий рисунок до однойменного офорта, виконаного н.п. серпня 1860 р. (див. № 56), оскільки з 1 вересня 1860 р. цей офорт експонувався на виставці в Академії художеств.

[Автопортрет. Олія. 59 × 48, в овалі. Національний художній музей України.]

164. Автопортрет. Олія. [Пб.]. [Н. п. VIII 1860].

Автопортрет був експонований на Академічній художній виставці 1860 p., про що повідомляв В. Тімм: «Известный малороссийский поэт Т. Г. Шевченко выставил пять очень удачных гравюр а l’eau forte и свой собственный портрет, написанный масляными красками. Мы слышали, что художник предназначил этот портрет для розыгрыша в лотерею, сбор с которой он определил на издание дешевой малороссийской азбуки. От всей души желаем, чтобы этот слух оказался справедливым и чтобы предприятие Т. Г. Шевченка сопровождалось полным успехом» («Русский художественный листок», издаваемый Тиммом, СПБ, 1860, № 36. Художественная летопись, стор. 152).

На виставці портрет був куплений за 200 крб. вел. кн. Єленою Павлівною, дружиною вел. кн. М. П. Романова. 23 листопада 1860 р. Шевченко одержав запрошення: «Господин Шевченко приглашается пожаловать в канцелярию государыни, великой княгини Елены Павловны в Михайловском дворце в пятницу 25 ноября от 11 до 2-х часов для получения денег, следующих за купленный ея императорским высочеством портрет».

На початку 1861 р. Шевченко виконав авторське повторення цього портрета для згаданої лотереї (див. № 67 та коментар до нього). /75/

165. Портрет Льва Михайловича Жемчужникова. Полотно, олія. [1860].

В рецензії М. Шугурова на «Каталог украинских древностей коллекции В. В. Тарновского» 1898 р. в огляді олійних праць Шевченка зазначено: «От художника В. Д. Орловского мы слышали, что в 1860 году он видел у Шевченка, кроме вышеупомянутого собственного портрета его, еще другие портреты, писанные им масляними красками, из которых помнит... не вполне оконченный портрет Жемчужникова (вероятно, Льва М.); где именно эти портреты находятся в настоящее время — не знаєм» («Киевская старина», 1893, кн. VI, стор. 535).

Інших відомостей про виконання Шевченком портрета Жемчужникова немає.

166. Портрет Л. І. Зотової. Полотно, олія. [Пб.]. [1860].

М. Шугуров в рецензії на «Каталог украинских древностей коллекции В. В. Тарновского» писав: «В. М. Лазаревскому принадлежал еще один портрет, писанный Шевченком масляными красками, именно г-жи Л. И. Зотовой, который в настоящее время принадлежит младшему сыну В. М. Лазаревского» («Киевская старина», 1893, кн. VI, стор. 535).

167. Портрет невідомої. [Пб.]. [I 1861].

В статті «Последний день жизни Т. Г. Шевченко» О. М. Лазаревський писав, що в січні 1861 р. Шевченко розпочав портрет однієї жінки і що «последний сеанс был в конце января; он весело и спокойно работал с 12 до 4 часов» («Северная пчела», 1861, № 48, 28/II). Чий це портрет и чи був він закінчений, відомостей немає. /76/

Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення