[Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1963. — Т. 10: Живопис, графіка 1857-1861.]

Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення

ТВОРИ, БЕЗПІДСТАВНО ПРИПИСУВАНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКОВІ

АЛЬБОМИ ТА ЗБІРКИ МАЛЮНКІВ

168 — 190. Альбом рисунків В. І. Штернберга. Папір, олівець. [1836 — 1839].

1935 р. за актом від 27 серпня з Чернігівського державного історичного музею було передано до Галереї картин Т. Г. Шевченка у Харкові колекцію пейзажів та жанрових рисунків під загальною назвою «Сімнадцять аркушів альбома Т. Г. Шевченка з набросками». На підставі цього акту всі 17 аркушів з рисунками було прийнято й занесено до інвентаря ГКШ, а потім і ДМШ як твори Т. Г. Шевченка.

В акті замість назв або опису творів зазначено лише порядкові або серійні їх номери, написані на рисунках чорнилом. Номери від 48 до 59 зроблено рукою Честахівського. Крім того, в акті зазначено чотири рисунки під серійними номерами 116 — 1, 116 — 2, 116 — 8, 116 — 33 та один без номера.

Зіставлення самих цих рисунків з описами, що вміщені за тими ж номерами у списках Г. М. Честахівського та М. М. Лазаревського (ІЛ, ф. I, № 457, 458, 459), показують, що всі ці рисунки зареєстровані в зазначених списках під рубрикою «Рисунки Штернберга». В «Каталоге музея украинских древностей В. В. Тарновского» ці рисунки зареєстровано під такою загальною назвою: «В. И. Штернберг. Альбом, составленный из 18 отдельных рисунков карандашем» (т. II, стор. 4, №21).

Рисунки за № 116 — 1 та 116 — 2 і звороти до них, як приналежні Шевченкові, опубліковано в т. VII, № 244 — 247, а рисунки на лицевій стороні аркуша № 48 та на обох сторонах аркуша № 50 опубліковано там же в розділі «Сумнівні (Dubia)» під № 338 — 340. Всі ж останні 23 рисунки (враховуючи лицеві та зворотні сторони) на 14 аркушах цього альбома, як зазначено у Честахівського, Лазаревського та Тарновського, дійсно належать Штернбергу, що стверджується яскраво виявленою манерою їх виконання та рядом інших доказів, що окремо зазначено в кожному коментарі.

Ці рисунки, за часом їх виконання, складають три групи: а) рисунки, виконані Штернбергом на Україні протягом літніх місяців 1836 — 1838 pp. ¹

¹ В сім’ї Прахових (Київ) зберігається олівцевий рисунок В. В. Штернберга (23,3 × 33,7), можливо, з цієї ж серії, який має на звороті такий напис, зроблений олівцем рукою М. А. Прахова: Качановка оригинал Т. Г. Шевченко || Подарен генералом Каховским моему отцу проф. А. В. Пракову. Н. Прахов, Киев, 6.VIII 44 г.

 (див. /77/ В. В. Стасов, Живописец В. И. Штернберг. Статьи и заметки, М., 1954, стор. 301 — 302); б) рисунки, виконані Штернбергом в Оренбурзі, його околицях, на Південному Уралі та під час Хівінського походу в травні — листопаді 1839 р. (див. лист В. І. Штернберга до В. І. Григоровича від 20.VIII 1839 — рукописний відділ Публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді, збірка П. Л. Вакселя, № 4917, частково опублікований в статтях: Г. Чабров, Художники России в Туркестане, «Звезда Востока», Ташкент, 1954, № 5, стор. 114 — 115; В. И. Даль, Письма к друзьям из похода в Хиву, «Русский архив», 1867, стор. 404 — 405) та портрет В. І. Штернберга, виконаний невідомим художником після повернення Штернберга до Петербурга 1840 р.

Треба гадати, що ці рисунки залишалися у Шевченка після смерті Штернберга і що Шевченко, від’їжджаючи на Україну в 1845 p., очевидно, залишив їх у художника І. В. Гудовського, з яким жив у Петербурзі на спільній квартирі. Підставою для такого припущення може бути лист художника О. Ф. Чернишова до Шевченка від 29.III 1850 p.: «Письмо ваше, добрый Тарас Григорьевич, [от 7 марта] я получил, за которое приношу вам мою искреннюю благодарность. Душевно благодарю также за желание ваше доставить мне право владеть рисунками Штернберга. — Дай бог, кабы вам прислал их Гудовский, а то он, кажется, хочет упорно действовать противу желания вашего, да где, я думаю, мне не видать этих рисунков, как ушей своих» (Тарас Шевченко, Листування, ДВУ, 1929, стор. 264).

Одержати тоді ці рисунки від Гудовського Шевченко не міг, бо вже в квітні 1850 р. був заарештований. З Гудовським Шевченко зустрівся в 1859 р. в Києві і, треба гадати, саме тоді забрав від нього рисунки Штернберга, які й було знайдено на квартирі Шевченка після його смерті.

168. Ярмарок. Начерки. Папір, олівець (24,7 × 33,5). [1836 — 1838].

Справа вгорі рукою Честахівського чорнилом напис: № 54; справа внизу напис чорнилом 1 та під ним олівцем: ч. 54.

На звороті зліва внизу напис олівцем: 1 руб.

У списках Честахівського за № 54 і М. Лазаревського за № [12] рисунок зареєстровано як роботу Штернберга.

Датується часом перебування Штернберга на Україні (див. прим. до № 168 — 190).

Попередні місця збереження: ЧМТ (Каталог, т. II, стор. 4, № 24), ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 776.

169. Хата на узліссі біля річки. Папір, олівець (25,1 × 33,2). [1836 — 1838].

Справа вгорі рукою Честахівського чорнилом позначено: № 57; справа внизу чорнилом напис: 10.

У списках Честахівського за № 57 і М. Лазаревського за № [10] рисунок зареєстровано як роботу Штернберга.

Датується часом перебування Штернберга на Україні (див. прим. до №168 — 190). /78/

Близький за характером краєвид зображено Штернбергом в рис. «Пейзаж з хатами» (див. прим. № 173), на звороті якого так само, як на звороті даного рисунка, є сюжетно близькі між собою начерки (див. прим. № 170 і 174).

Попередні місця збереження: ЧМТ (Каталог, т. II, стор. 4, № 21), ЧІМ, ГКШ.

На звороті «Танок біля хати» та інші начерки (див. № 170).

ДМШ, інв. № г — 779.

170. Танок біля хати та інші начерки. Папір, олівець (25,1 × 33,2). [1836 — 1838].

Справа внизу олівцем рукою Честахівського позначено: № 57.

У списку Честахівського за № 57 зареєстровано як роботу Штернберга.

На аркуші справа начерк ескіза сільської сцени. Сюжетно він пов’язаний з рисунком Штернберга «Біля шинку на селі» (див. № 357).

Легкий начерк в лівій частині аркуша є одним з перших варіантів ескіза Штернберга до картини «Український шинок», виконаного, як і цей ескіз, на звороті сюжетно близьких між собою пейзажів з хатами (див. прим. № 174, а також № 169 і 173).

Обернено до першої зарисовки на аркуші виконано начерк двох чоловіків в українському одязі, що сидять на горбку.

Датується часом перебування Штернберга на Україні (див. прим. до № 168 — 190).

Зворот рисунка № 169.

171. Постаті селян. Начерки. Папір, олівець (23,8 × 32,5). [1836 — 1838].

Справа вгорі рукою Честахівського чорнилом позначено: № 59; справа внизу олівцем напис: ч. 59.

На звороті справа вгорі, обернено до рисунка, чорнилом позначено: 2.

У списках Честахівського за № 59 і М. Лазаревського за № [2] рисунок зареєстровано як роботу Штернберга.

Датується часом перебування Штернберга на Україні (див. прим. № 168 — 190).

Попередні місця збереження: ЧМТ (Каталог, т. II, стор. 4, № 21), ЧІМ, ГКШ.

На звороті етюд «Дерева без листя» (№ 172).

ДМШ, інв. № г — 781.

172. Дерева без листя. Папір, олівець (32,5 × 23,8). [1836 — 1838].

Справа вгорі обернено чорнилом позначено: 2. За № [2] рисунок зареєстрований у списку М. Лазаревського під назвою: «Верби». Зворот рисунка № 171.

173. Пейзаж з хатами. Папір, олівець (25 × 33,5). [1836 — 1838].

Справа вгорі рукою Честахівського чорнилом позначено: № 49; справа внизу чорнилом написи: 3 та 1. /79/

У списках Честахівського за № 49 та М. Лазаревського за № [3] рисунок зареєстровано як роботу В. І. Штернберга.

Близький за характером пейзаж зображено і на іншому рисунку Штернберга — «Хата на узліссі біля річки» (див. прим. № 169), на звороті якого, так само як і на звороті даного рисунка, є сюжетно близькі між собою начерки (див. прим. № 170 і 174).

Попередні місця збереження: ЧМТ (Каталог, т. II, стор. 4, № 21), ЧІМ, ГКШ.

На звороті рисунок «Український шинок» (див. № 174).

ДМШ, інв. № г — 771.

174. Український шинок та інші ескізи і начерки. Папір, олівець (25 × 33,5). [1836 — 1838; 1840].

Справа внизу олівцем напис: 2 р.

В центрі аркуша один з ескізів до однойменної картини В. І. Штернберга, за яку, в числі інших семи робіт, художник в 1837 р. одержав від Академії художеств другу золоту медаль (див. «Живопись XVIII — начала XX века (до 1917 года)», М., Государственная Третьяковская Галлерея, 1952, стор. 475).

Збоку за межами ескіза — три начерки хлопців, що борються.

На цьому ж аркуші, на тлі центрального ескіза роботи Штернберга, накреслено маленький ескіз до малюнка Т. Г. Шевченка «Хлопчик з собакою в лісі», 1840 р. Репродукцію цього ескіза див. у т. VII, № 342, а репродукцію однойменного завершеного малюнка див. там же, № 24.

Зворот рисунка № 173.

175. Дві чоловічі постаті. Папір, олівець (13,1 × 17,4). [1836 — 1839].

Справа внизу олівцем напис: у Тарн. — Н. Н.

У списках Честахівського за № 51(61) і М. Лазаревського за № [13] рисунок зареєстровано як роботу Штернберга.

Рисунок за сюжетом міг бути виконаний Штернбергом або в роки його перебування на Україні, або під час перебування в Оренбурзі та його околицях, тобто між 1836 та 1839 pp. (див. прим. до № 168 — 190).

Попередні місця збереження: ЧМТ (Каталог, т. II, стор. 4, № 21), ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 917.

176. Табір в лісі. Кольоровий папір, білило, акварель (29,7 × 22,3), (25,7 × 19,6). [V — XI 1839].

Зліва внизу рукою Честахівського олівцем позначено: ч. 56 та напис олівцем рукою невідомого: 1 рб.

Аркуш з рисунком табору в лісі був розрізаний самим художником на дві частини, звороти яких використано для двох інших краєвидів: «Ірендик» (№ 177) та «Сакмарський городок» (№ 178). «Ірендик» має розмір 29,7 × 22,3, а другу частину з рисунком «Сакмарський городок» художником було обрізано і по висоті і по ширині, 25,7 × 19,6 см. /80/

За характером зображення рисунок «Табір в лісі» можна віднести до робіт Штернберга, виконаних ним під час перебування в травні — листопаді в околицях Оренбурга (див. прим. до № 168 — 190).

Ліва частина аркуша (з рисунком «Ірендик» на звороті) зберігалася у Шевченка і після його смерті разом з іншими роботами Штернберга була внесена до списків Честахівського за № 56 і М. Лазаревського за № 9. Права частина (з рисунком «Сакмарський городок» на звороті) в цих списках не зазначена.

Обидві частини аркуша належали потім А. О. Козачковському, В. П. Коховському, С. Д. Бразоль, ЧМТ (Каталог, т. II, стор. 4, № 21), ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 778 та г — 784.

177. Ірендик. Кольоровий папір, олівець (22,3 × 29,7). [VII 1839].

Справа вгорі рукою Честахівського чорнилом позначено: № 56. Внизу посередині рукою Штернберга неточна назва: Ерендыкъ, справа внизу : 9.

У списках Честахівського за № 56 та М. Лазаревського за № 9 рисунок зареєстровано як роботу Штернберга.

Гірський хребет Ірендик Штернберг переїздив під час подорожі від Оренбурга до Златоуста в липні 1839 р. (див. також №391 — 392). Цю подорож він описав у листі до В. І. Григоровича від 20 серпня 1839 року (Рукописний відділ Державної публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді, збірка П. Л. Вакселя, № 4917).

Зворот лівої частини рисунка «Табір в лісі» (див. також № 176).

ДМШ, інв. № г — 778.

178. Сакмарський городок. Кольоровий папір, олівець (19,6 × 25,7). 31.VII [1839].

Зліва внизу олівцем рукою Шгернберга напис: Сакмарск... гор... — 31 июля; справа вгорі чорнилом позначено: № 116 — 8.

Сакмарський городок — населений пункт на березі р. Сакмари в межах кол. Оренбурзької губернії.

Про перебування на берегах р. Сакмари під час подорожі з Оренбурга до Златоуста Штернберг пише в листі від 20 серпня 1838 р. до В. І. Григоровича: «Двадцатого июля мы выехали из кочевки, на другой день вечером мы прибыли в Преображенский завод, поднявшися на гору мы увидели множество рядов старых скал, покрытых местами темным сосновым лесом — это берега Сакмары» (Відділ рукописів Державної публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, збірка П. Л. Вакселя, № 4917).

Зворот правої частини рисунка «Табір в лісі» — див. прим. № 176.

ДМШ, інв. № г — 784.

179. Ліс у гористій місцевості. Начерк. Кольоровий папір, олівець (29,3 × 21,8), (25,1 × 16,9). [V — XI 1839].

Вгорі поверх напису олівцем 23 чорнилом позначено: № 116 — 33. /81/

Рисунок розрізаний на дві частини, звороти яких використано для двох інших зарисовок. Одна з цих частин (ліва) має розмір 29,3 × 21,8, а друга, яку до використання її звороту було обрізав художник і по висоті і по ширині, має 25,7 × 16,9.

За характером місцевості та прийомами виконання краєвид дуже близький до інших рисунків В. І. Штернберга, виконаних ним під час перебування в травні — листопаді 1839 р. в околицях Оренбурга.

Рисунок на звороті правої частини аркуша «Вид на озеро біля міста між горами» (див. прим. до № 181) зберігався у Шевченка і після його смерті разом з іншими роботами В. І. Штернберга ввійшов до списків Честахівського за № 55 і М. Лазаревського — за № [8]. Де знаходилася друга (ліва) частина аркуша, на звороті якої рис. «Губерля» (див. № 180), невідомо. Обидві частини аркуша належали потім ЧМТ (Каталог, II, стор. 4, № 21), ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 785 та г — 777.

180. Губерля. Кольоровий папір, олівець (21,3 × 29,3). [VIII 1839].

На рисунку олівцем напис: Губерля.

Губерля — селище на березі однойменної річки недалеко від Орська. В цій місцевості В. І. Штернберг був у серпні 1839 p., подорожуючи від Златоуста до Оренбурга, про що він пише в листі до В. І. Григоровича від 20 серпня 1839 p.: «На с[евер] от Златоуста есть гора Тагонай, одна из самых высоких сопок уральских и самое живописное место, которое я видел в нашем вояже. Тут мы переночевали и возвратились в Златоуст, откуда уже возвратились другим путем через Губерлинские горы в Оренбург» (Рукописний відділ Державної публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, збірка П. Л. Вакселя, № 4917).

Про Губерлю згадує і Шевченко в повісті «Близнецы». «Переночевал он еще в Губерле (предпоследняя станция перед Орской крепостью), собственно для того, чтобы полюбоваться на другой день Губерлинскими горами» (див. т. IV, стор. 84).

Зворот лівої частини рис. «Ліс у гористій місцевості» — див. прим. № 179.

ДМШ, інв. № г — 785.

181. Вид на озеро біля міста між горами. Кольоровий папір, олівець (16,9 × 25,7). [V — XI 1839].

У списках Честахівського за № 55 і М. Лазаревського за № [8] рисунок зареєстровано як роботу Штернберга.

За характером краєвиду рисунок міг бути виконаний Штернбергом під час його перебування в травні — листопаді 1839 р. в околицях Оренбурга (див. прим. № 168 — 190).

Зображення цього ж краєвиду з трохи іншої точки повторено в іншому рисунку (див. прим. № 182).

Зворот правої частини рис. «Ліс у гористій місцевості» — див. прим. № 179.

ДМШ, інв. № г — 777. /82/

182. Вид на озеро біля міста між горами. Папір, олівець (19,4 × 27,3). [V — XI 1839].

Справа вгорі рукою Честахівського чорнилом позначено: 53 (остання цифра написана поверх цифри 6).

У списках Честахівського за № 53 і М. Лазаревського за № [6] рисунок зареєстровано як роботу Штернберга.

За характером пейзажу цей рисунок міг бути зроблений Штернбергом під час перебування в травні — листопаді 1839 р. в околицях Оренбурга (див. прим. № 168 — 190).

Зображення цього ж пейзажу з трохи іншої точки повторене на іншому однойменному рисунку (див. прим. № 181).

Попередні місця збереження: ЧМТ (Каталог, т. II, стор. 4, № 21), ЧІМ, ГКШ.

На звороті рисунок «Граються в мухи» (№ 183).

ДМШ, інв. № г — 775.

183. Граються в мухи. Ескіз. Папір, олівець (19,4 × 27,3). [V — XI 1839].

Зліва внизу чорнилом позначено: 6.

Названо за списком Честахівського (№ 53), у М. Лазаревського (№ 6) — «Игра в горелки».

Зворот рисунка № 182.

184. Краєвид з лісом та горами. Кольоровий папір, олівець (21,8 × 29,4). [V — XI 1839].

Справа вгорі рукою Честахівського чорнилом позначено: № 51.

У списках Честахівського за № 51 і М. Лазаревського за № [4] рисунок зареєстровано як роботу В. І. Штернберга.

За характером зображеної місцевості рисунок міг бути зроблений Штернбергом під час його перебування в травні — листопаді 1839 р. в околицях Оренбурга (див. прим. № 168 — 190).

Попередні місця збереження: ЧМТ (Каталог, т. II, стор. 4, № 21), ЧІМ, ГКШ.

На звороті начерк коня (№ 185).

ДМШ, інв. № г — 773.

185. Кінь. Начерк. Кольоровий папір, олівець (21,8 × 29,4). [V — XI 1839].

Зворот рисунка № 184.

186. Вершник. Начерк. Папір, олівець (23,9 × 35). [V — XI 1839].

Справа вгорі рукою Честахівського чорнилом позначено: № 52; зліва внизу олівцем напис: У Тарн. Ниж. Над. [?].

У списках Честахівського за № 52 і М. Лазаревського за № [5] рисунок зареєстрований як робота Штернберга.

Одяг вершника, а також типи вершників, зображених на звороті цього рисунка, свідчать, що рисунок міг бути виконаний Штернбергом в травні — листопаді 1839 р. під час перебування в Оренбурзькому краї (див. прим. № 168 — 190). /83/

Попередні місця збереження: ЧМТ (Каталог, т. II, стор. 4, № 21), ЧІМ, ГКШ. На звороті начерк двох вершників та солдата з конем (№ 187).

ДМШ, інв. № г — 774.

187. Два вершники і солдат з конем. Начерк. Папір, олівець (23,9 × 35). [V — XI 1839].

В списку Честахівського обидва вершники названі татарами.

Зворот рисунка № 186.

188. Бухарці. Папір, олівець (25,8 × 19,7). [V — XI 1839].

Справа вгорі рукою Честахівського позначено: № 58. Справа внизу олівцем напис: у Тарн. — Нижн. Н. та чорнилом: 11.

У списках Честахівського за № 58 та у М. Лазаревського за № [11] рисунок зареєстровано як роботу Штернберга під назвою «Бухарці».

У верхній частині аркуша легкий начерк ескіза, мабуть, до картини «Група казахів на міновому дворі», в нижній — постаті чоловіка у східному одязі.

Про роботу на цей сюжет Штернберг писав у листі до В. І. Григоровича від 20 серпня 1839 p.: «Я начал писать группу киргизов, на меновом дворе с натуры, чтоб, по крайней мере, что-нибудь оконченное привезти в Петербург» («Звезда Востока», 1954, № 5, стор. 114).

Попередні місця збереження: ЧМТ (Каталог, т. II, стор. 4, № 21), ЧІМ, ГКШ.

На звороті начерки облич казахів (див. № 189).

ДМШ, інв. № г — 780.

189. Обличчя казахів. Начерки. Папір, туш (19,7 × 25,8). [V — XI 1839].

Зворот рисунка № 188.

190. Портрет Василя Івановича Штернберга, група біля вікна та зарисовки корів. Начерки. Папір, олівець (23,1 × 32). [І 1840].

Справа вгорі рукою Честахівського чорнилом позначено: № 48. Справа внизу рукою М. Лазаревського: № 1.

В списках Честахівського за № 48 і М. Лазаревського за № 1 рисунок зареєстровано як роботу Штернберга.

В групі біля вікна крайній зліва — Шевченко. Його профіль близький до карикатур роботи М. О. Степанова.

Портрет В. І. Штернберга виконано, очевидно, після повернення художника в січні 1840 р. з Оренбурга, про що згадує Шевченко у повісті «Художник»: «...сам [Штернберг], надевши башкирскую остроконечную шапку, наигрывает на гитаре» (див. т. IV, стор. 166).

На звороті цього рисунка кілька ескізів «Хрестовий похід під проводом Петра Пустельника» (див. т. VII, кн. 2, № 338).

Попередні місця збереження: ЧМТ (Каталог, т. II, стор. 4, № 21), ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 770. /84/

191 — 202. Рисунки із збірки Ф. Л. Ткаченка.

Всі рисунки мініатюрного розміру і знаходяться в конверті, який був запечатаний іменною печаткою і на якому чорнилом напис: Письма и рисунки (11) Т. Г. Шевченко. Нижче: Принадлежатъ Θ. А. Ткаченко 1896 года і ще нижче: Принадлежатъ В. В. Баршевскому 1902 г.

Федот Леонтійович Ткаченко — товариш Т. Г. Шевченка по Академії художеств, жив у Полтаві. В. В. Баршевський — його зять, 1923 р. подарував ці рисунки, як про це свідчить запис у книзі пожертвувань, ЧІМ.

20 жовтня 1933 р. збірка була передана з ЧІМ до ГКШ.

Кожен з рисунків цієї збірки має паперову обгортку, на якій є назва рисунка.

На лицевій стороні всіх рисунків є порядкові номери (від № 2 до 11). На зворотах рисунків № 191 — 196, 198, 199 чорнилом напис: Кн. пожертв. л. 78 12/V 1923, а на зворотах рисунків № 200, 202: Кн. пожертв., л. 79 12/V 1923.

Рисунок № 1 з цієї ж збірки — портрет К. П. Брюллова — див. у т. VII, кн. II, № 337, в числі творів, сумнівних щодо приналежності їх Шевченкові.

Рисунки в порівнянні з Шевченковими роботами професійно значно слабші і не мають аналогій в художній спадщині Шевченка.

Попередні місця збереження: власність Ф. Л. Ткаченка, В. В. Баршевського, ЧІМ, ІТШ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 686 — 695.

191. Портрет Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. Папір, олівець (8,7 × 6,8).

Зліва чорнилом внизу позначено: № 2.

ДМШ, інв. № г — 686.

192. Хлопчик, що малює. Папір, олівець (10 × 6,4).

Внизу посередині чорнилом позначено: № 3.

ДМШ, інв. № г — 687.

193. Голова козака. Папір, олівець (7,5 × 6,8). Справа внизу чорнилом позначено: № 4.

ДМШ, інв. № г — 688.

194. Возний з п’єси І. П. Котляревського «Наталка Полтавка». Папір, олівець (8,7 × 6,7).

Справа внизу чорнилом позначено: № 5.

ДМШ, інв. № г — 689.

195. Портрет Ф. Л. Ткаченка. Папір, олівець, туш, перо (7,7 × 6,4).

Справа внизу чорнилом позначено: № 6.

На звороті рисунка італійським олівцем рукою невідомого напис: Θедотъ Лентьевичъ Ткаченко. /85/

На паперовій обгортці рисунка чорнилом рукою невідомого напис: Фед. Леонтьевич Ткаченко, приятель Шевч. по Академии художеств, от которого эти рисунки перешли к его дочери, жене В. В. Баршевского, пожертвовавшего их в Черниг. музей.

ДМШ, інв. № г — 690.

196. Портрет хлопчика. Папір, олівець, перо (7,5 × 6,7).

Справа внизу чорнилом позначено: № 7.

На звороті рисунок «Голова людини» (див. № 197).

ДМШ, інв. № г — 691.

197. Голова людини в брилі. Папір, олівець. Зворот рис. № 196.

198. Портрет старої жінки. Папір, олівець (6,7 × 5,5).

Справа внизу чорнилом позначено: № 8.

На паперовій обгортці рисунка чорнилом рукою невідомого напис: (По словам жены В. В. Баршевского, лично знавшей Шевченку, — это рисунок бабушки, но наверное она утверждать этого не может).

ДМШ, інв. № г — 692.

199. Голова молодої жінки. Папір, олівець (6,1 × 3,5).

Зліва внизу чорнилом позначечено: № 9.

На паперовій обгортці рисунка чорнилом рукою невідомого напис: По словам жены Баршевского, рисунок Гликерии.

ДМШ, інв. № г — 693.

200. Голова літнього чоловіка з бородою. Папір, олівець (6 × 3,7).

Внизу посередині чорнилом позначено: № 10.

На звороті рисунок «Чорнильниця» (див. № 201).

ДМШ, інв. № г — 694.

201. Чорнильниця. Папір, олівець.

Зворот рисунка № 200.

202. Голова чоловіка у високій шапці. Папір, олівець (6,2 × 3,5).

Внизу посередині чорнилом позначено: № 11.

В неопублікованих матеріалах О. П. Новицького до академічного видання Т. Г. Шевченка помилково ототожнюється з постаттю козака на рисунку Шевченка «Смерть Потьомкіна» до «Истории Суворова» (див. т. VII, кн. 1, № 52).

ДМШ, інв. № г — 695.

203 — 260. Рисунки із збірки Закревських.

1919 р. О. М. Горький придбав у М. Г. Бенкендорф-Закревської збірку рисунків, виконаних олівцем та пером на 46-ти аркушах. Збірку супроводжувала записка: Рисунки Тараса Шевченко достались мнЂ отъ брата моего дЂда, Виктора /86/ АлексЂевича Закревского (1807 — 1858 гг.), бывшаго въ большой дружбЂ съ поэтомъ съ 1844 г. Рисунки хранились среди его бумагъ и перешли мнЂ вмЂсте съ именіемъ въ Полтазской губ. послЂ смерти моего брата, въ 1906 г. Марія Игнатьевна Бенкендорфъ, рожденная Закревская.

Нижче на цій же записці чорнилом, рукою О. М. Горького, напис: Рисунки эти куплены мною у М. И. Бенкендорфъ-Закревской 25-го октября 1919 г. в ПетербургЂ. М. Горькій.

Ще нижче зліва олівцем напис: Всіх 46 рисунковъ Б. Модзалевский. NB 46 не рисунковъ, а отдельныхъ листочковъ. Ад[олъф].

Цю збірку О. М. Горький передав до ПД, звідки вона по акту від 10 березня 1930 р. за № 32 надійшла до ГКШ і занесена до інвентаря, як приписувана Шевченкові, а звідти до ДМШ, де також зареєстрована як збірка рисунків, приписуваних Шевченкові.

Більшість рисунків цієї збірки — начерки жіночих і чоловічих постатей, окремих голів та еротичних сцен. За виконанням рисунки технічно безпорадні, одноманітні, обличчя майже у всіх жінок подібні одне до одного; низький технічний рівень рисунків свідчить про виконання їх дилетантом. Незначна частина рисунків цієї збірки виконана дещо в іншій, але також не Шевченковій манері.

Всі рисунки мають порядкову нумерацію від № 1 до № 46, проставлену в ГКШ.

Попередні місця збереження: власність В. О. Закревського, М. Г. Бенкендорф-Закревської, О. М. Горького, ПД, ІТШ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 318 — 363.

261 — 264. Малюнки з альбома М. П. Обручевої. Папір, акварель.

17 березня 1936 р. з КДМУМ до ГКШ надійшов альбом малюнків, який належав М. П. Обручовій. Чотири акварелі з цього альбома було експоновано в ГКШ і записано до інвентарних книг як роботи Шевченка, а саме: 1) Форт Кара-Бутак (20,2 × 29,9); 2) Укріплення Іргиз-Кала (20,4 × 29,5); 3) Укріплення Раїм (20,4 × 29,7); 4) Шхуни біля укріплення Кос-Арал (20,2 × 29,5).

Всі чотири акварелі є досить вмілими, але не точними за рисунком і колоритом копіями з робіт Т. Г. Шевченка, оригінали яких зберігаються в ДМШ (репродукції та коментарі до них див. у т. VIII, № 3, 7, 9 та 174).

ДМШ, інв. № г — 788, 789, 790 і 872.

265 — 268. Портрети та рисунки з архіву Туркестанського стрілецького батальйону.

За літературними даними (К. Давиденко, Спомини про Т. Шевченка, журн. «Життя і знання», Львів, 1933, № 3, стор. 65), в архіві Туркестанського, колишнього Оренбурзького, стрілецького батальйону було знайдено 4 роботи Шевченка: 1) портрет Шевченкового денщика Галущенка; 2) Виміна з киргизами російських полонених, полотно; 3) Піраміда з людських черепів, рисунок; 4) Портрет командира батальйону полковника Вериги. /87/

Перевіркою на місці не вдалося встановити наявність цих рисунків в архіві і підтвердити, що вони тут колись зберігалися. Незалежно від цього можливість виконання Шевченком рисунків на подібні сюжети заперечується тим, що: 1) Шевченко як солдат не міг мати в своєму розпорядженні денщика, 2) Шевченко не був свідком епізодів з туркестанських війн (виміна полонених), 3) в час перебування Шевченка на засланні в складі Оренбурзького батальйону полковника за прізвищем Верига не було.

269 — 273. Рисунки з альбома Ольги Сократівни Чернишевської. Папір, олівець.

Альбом належав Будинку-музею М. Г. Чернишевського в м. Саратові, нині зберігається в Центральному державному архіві літератури та мистецтва СРСР у Москві.

Вперше ці рисунки як шевченківські експонувались художником В. В. Мате на виставці творів Т. Г. Шевченка в Петербурзькій Академії художеств 1911 р.

Одну із зарисовок — «Саша Чернишевський верхи на коні» — як роботу Шевченка вперше опубліковано в 1925 р.

1939 р. Д. М. Косарик у статті «Т. Г. Шевченко і М. Г. Чернишевський» («Образотворче мистецтво», К., 1939, № 2 — 3, стор. 64) подав відомості про наявність п’яти рисунків Шевченка в альбомі О. С. Чернишевської. Того ж року фоторепродукції з них були експоновані на республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві (Каталог, № 294).

М. Шагінян у книзі «Шевченко» (М., 1941, стор. 254) повідомляє, що всі ці рисунки Шевченко виконав близько 1859 р. в Любані на дачі у Чернишевських, на що вказує власноручний напис сина М. Г. Чернишевського Михайла, зроблений під одним із рисунків.

Л. Хінкулов у книзі «Тарас Шевченко» (М., 1960, стор. 390 — 391) уточнює можливу дату виконання цих рисунків, обмеживши її травнем 1859 р. — коли Чернишевські поселились на дачі на Петровському острові.

До числа цих зарисовок, помилково приписуваних Шевченку, належать: 1) Голова казаха та начерк старечого профілю (італійський олівець); 2) Саша Чернишевський верхи на коні (графітний олівець), на якому внизу олівцем рукою М. М. Чернишевського зроблено напис: Наброски Т. Г. Шевченки в альбом О. С. Чернышевской около 1859 г. (на лошади сын Н. Г. Чернышевского — Александр); 3) Група казахів. Осідланий кінь (італійський олівець); 4) Старий мусульманин з палицею (графітний олівець); 5) Вівця (італійський олівець).

Усі зарисовки виконані без знання елементарної професійної грамоти рисунка і за характером лінії, штриховки, передачі об’ємної форми предметів не мають нічого спільного з олівцевими портретами Шевченка та його зарисовками казахів часу заслання. Також різко відмінні примітивні начерки коня в рисунках з альбома О. С. Чернишевської від зображення коня на відомому малюнку Шевченка «Казах на коні» (див. т. VIII, № 42) та від його ескізних зарисовок коня в експедиційних альбомах (т. VIII, № 73, 82, 85, 139). Ще більша різниця між зображенням дерев в альбомі О. С. Чернишевської та у пейзажах роботи Шевченка. /88/

ІЛЮСТРАЦІЇ ДО ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ ТА РІЗНИХ ВИДАНЬ

274 — 285. Віньєтки, заголовні літери та ілюстрації до оповідання Г. Квітки-Основ’яненка «Знахар» у виданні Я. О. Ісакова «Наши, списанные с натуры русскими». СПБ, 1841.

У виданні Я. О. Ісакова «Наши, списанные с натуры русскими», де вміщено заголовний рисунок Шевченка до твору Г. Квітки-Основ’яненка «Знахар» (див. т. VII, № 34), є ще 12 рисунків до цього ж твору, які окремими авторами в різний час також приписувалися Шевченкові (див. Ф. Каминский, Еще щепотка на могилу Шевченко, «Киевская старина», 1885, кн. III, стор. 527; Г. Е. Лебедев, Русская книжная иллюстрация XIX в., М., 1952, стор. 25, та ін.).

О. О. Сидоров у рецензії «Книги о русской графике» («Искусство», М., 1954, № 1, стор. 80) вперше виступив з твердженням, що «к очерку «Знахарь» в сборнике «Наши, списанные с натуры русскими» Т. Г. Шевченко сделал только «тип», другие же рисунки к этому очерку исполнены были Е. Ковригиным».

П. М. Попов, опублікувавши знайдену ним обкладинку 13-го випуску «Наших, списанных с натуры русскими», на якій вказано прізвище Є. І. Ковригіна як виконавця віньєток, остаточно зняв питання про приналежність Шевченкові вміщених у цьому виданні 12 рисунків («Из раннего творчества Шевченко-художника, журн. «Советская Украина», К., 1960, № 12, стор. 169 — 175).

286. Гайдамака. Папір, олівець (19,1 × 13,6).

Вгорі чорнилом напис: «Рисунок Т. Г. Шевченко».

Внизу — Собств. О. Тиша Тиш[инского].

На звороті напис олівцем: За дуже хороше спЂванье — славныхъ нашихъ писень въ память отъ Алексія Сенчило-Стефановського. 1856 г. 29 марта ¹.

Рисунок вважався автоілюстрацією Т. Г. Шевченка до поеми «Гайдамаки». В літературі він зустрічається під назвою: «Гайдамака-Галайда з свяченим над Дніпром» (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, стор. 75, № 563).

Авторство Шевченка заперечується наявністю майже тотожного рисунка П. О. Куліша на листі до С. Т. Аксакова від 22 березня 1854 р. (ЦДАЛМ, ф. № 10, опис № 1, арк. 56); різниця між ними лише в тому, що в листі селянина зображено з косою на плечі замість рушниці та з казанком у лівій руці замість ножа.

Попередні місця збереження: власність О. Сенчила-Стефановського, О. Тиша-Тишинського, ВІМШ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 907.

¹ О. П. Новицький невірно зазначає дату напису: «1851 г. 24 марта».

287. Жінка навколішках перед черницею. Ксилографія. (15 × 11).

Вперше опублікована 1914 р. як твір Шевченка («Искусство в южной Рос-/89/сии», К., 1914, № 1 — 2, стор. 31), але без назви. Пізніше ця гравюра згадується в літературі як автоілюстрація Шевченка до поеми «Мар’яна-черниця» (див. А. М. Скворцов, Жизнь художника Тараса Шевченко, М., 1929, стор. 93; Г. Д. Владимирский и А. Н. Савинов, Шевченко-художник, М. — Л., 1939, стор. 20), але епізод, зображений на малюнку, в даній поемі відсутній.

Авторство Шевченка заперечується також повною розбіжністю цього рисунка з творами Шевченка ілюстративного характеру.

Відбиток з цієї гравюри переданий з РМ до ІТШ, звідти до ГКШ і ДМШ, де його заінвентаризовано як ілюстрацію невідомого автора до поеми Шевченка «Гайдамаки» під назвою «Оксана на колінах перед черницею».

ДМШ, інв. № є — 252.

288 — 290. Ілюстрації до книги «Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни». Київ, 1849.

1894 р. в статті М. Шугурова «О рисунках Т. Г. Шевченка, исполненных по поручению Киевской Археографической комиссии в Волынской губернии» поруч з шевченковими краєвидами Почаївської лаври згадано також два краєвиди та один кресленик, а саме: «На двух рисунках тушью изображены: 1) церковь в с. Вербки, где был погребен князь А. М. Курбский, в трех верстах от Ковля, и 2) церковь, построенная в с. Секуни приятелем Курбского Келеметом. Приложенный к первому из этих рисунков чертеж представляет: а) наружный вид церкви и б) места, где отыскан склеп» («Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 319).

За свідченням кол. голови Київської Археографічної комісії М. О. Судієнка, всі три рисунки було схвалено генерал-губернатором Д. Г. Бібіковим до літографування (див. там же, стор. 319), але надруковано було тільки перший рисунок та кресленик (див. «Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни», К., 1849, том II, прилож., табл. I, II).

Обидва малюнки і кресленик від М. О. Судієнка перейшли до члена тієї ж комісії П. С. Роговича, який продав ці малюнки приватному збирачеві. Ніхто з власників цих малюнків не залишив свідчення, що це робота Шевченка. Очевидно, від останнього власника малюнки потрапили до «Музея украинских древностей В. В. Тарновского», де в каталозі їх зареєстровано як твори Т. Г. Шевченка.

1911 р. обидва рисунки експоновано на шевченківській виставці в Москві (Каталог, стор. 10) і 1929 р. — на виставці творів Т. Шевченка у Чернігові (Каталог, стор. 18).

1914 р. обидва рисунки репродуковано в кн. Новицького «Шевченко як маляр» (Львів — Москва, стор. 43). З цього часу ці рисунки ввійшли в літературу як твори Шевченка.

Наявність на рис. «Церква в селі Секуні» напису Шевченко, зробленого рукою невідомого, та те, що обидва ці рисунки зберігалися в Київській Археографічній комісії разом з оригінальними краєвидами Почаївської лаври роботи Шевченка, було єдиною підставою, за якою ці рисунки приписано Шевченкові. /90/

Порушення лінійної перспективи в обох малюнках, наївна трактовка дерев та примітивна техніка розкольоровки заперечують приналежність цих двох малюнків Шевченкові. Перспективна невправність кресленика також заперечує виконання його Шевченком.

288. Церква в селі Вербки. Папір, акварель (19,8 × 16,2).

Попередні місця збереження: Київська Археографічна комісія, власність М. О. Судієнка, П. С. Роговича, ЧМТ — № 157, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 402.

289. Церква в селі Секуні. Папір, акварель (19,8 × 16,2).

Справа внизу тушшю рукою невідомого напис: Шевченко. На звороті олівцем напис: Церковъ построенная въ Секуни пріятелемъ Курбского Михайломъ Келеметомъ.

Попередні місця збереження: Київська Археографічна комісія, власність М. О. Судієнка, П. С. Роговича, ЧМТ — № 158, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 403.

290. План церкви і гробниця кн. Курбського в с. Вербки. Папір, туш, перо (19,9 × 15,8).

Попередні місця збереження: Київська Археографічна комісія, власність М. О. Судієнка, П. С. Роговича, ЧМТ — № 159, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 404.

291 — 294. Ілюстрації до книги «Т. Г. Шевченко в ссылке». У збірнику статей «Т. Г. Шевченко в ссылке» (Чкалов, 1939) вміщено ряд ілюстрацій, з яких чотири приписуються Шевченкові з такими підписами: «Ночлег на берегу Аральского моря. Рисунок Т. Г. Шевченко, нарисованный им в экспедиции Бутакова 1848 г.» (стор. 37), «Пристань на Аральском море. Рисунок Т. Г. Шевченко» (стор. 41), «Туркестанский правитель. Рисунок Т. Г. Шевченко» (стор. 91) та «Киргизы (У киргизской юрты). Рисунок Т. Г. Шевченко» (стор. 110).

Оригіналів, за якими зроблено ці репродукції, не знайдено. В архіві Оренбурзького обласного видавництва знайдено ретушовані фотографії, з яких виконувались цинкографії для збірника. Незважаючи на сильну ретуш, видно, що ці фотографії зроблено з дуже примітивних малюнків, які не мають нічого спільного з роботами Шевченка років заслання (див. у т. VIII і IX зображення казахів, експедиційних таборів та шхун на Аральському морі).

Приналежність малюнка «Пристань на Аральському морі» Шевченкові заперечується, зокрема, тим, що тут зображено два пароплави, яких не було на Аральському морі 1848 — 1849 pp.

295. Краєвид. Папір, гальванографія. 1842.

Як офорт, приписуваний Шевченку, вперше опублікований в альбомі «Малюнки Шевченка» (СПБ, 1911, вип. 1, табл. XX). /91/

Один з примірників цього краєвиду як робота Шевченка був придбаний Д. О. Ровінським: «Есть у меня еще маленький ландшафт, который я получил за работу Шевченка (sic!), но подлинность его более чем сомнительна» (див. «Подробный словарь русских граверов», 1895, т. II, стор. 756).

Авторство Шевченка заперечується наявним на краєвиді підписом художника: Hazenberger 1842.

Як зразок гальванографії, цей краєвид був опублікований в книзі «Гальванография, или способ производить гальванически медные доски для печатания кистью работанных рисунков, сочинение Франца фон Кобелля, доктора философии, профессора минералогии при Людвиге Максимиллиановском университете в Мюнхене и члена многих ученых обществ» (СПБ, 1843). Тут же було вміщено гальванокаустику Шевченка «Король Лір», з авторським підписом (див. т. VII, кн. І, № 72).

296 — 304. Могила Переп’ятиха та археологічні знахідки з неї. Хромолітографічні таблиці до видання «Древности», К., 1846.

На одному з примірників цього видання, який зберігається в Інституті археології АН УРСР, на аркуші перед титулом напис без дати: «Справка. Текст настоящей книги принадлежит профессору Киевского университета Н. Д. Иванишеву, а рисунки исполнены: первые девять Тарасом Григорьевичем Шевченком, а последние два Сенчиллой Стефановским. К. В. Болсуновский».

Це свідчення нумізмата К. В. Болсуновського лягло в основу всіх інших помилкових тверджень, за якими Шевченкові приписувалося виконання 9 рисунків до названого вище видання (див. О. Левицкий, Археологические экскурсии Т. Шевченко в 1845 — 1846 гг., «Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 236; О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, стор. 54, № 188 — 196, та інші).

Некритичне ставлення авторів до довідки Болсуновського пояснюється тим, що автори: 1) змішували розкопки могили Переп’ят влітку 1846 р. з розкопками могили Переп’ятихи 1845 p.; 2) що у виданні опубліковано матеріали до розкопок могили Переп’ятихи, а не Переп’ят (як це у О. П. Новицького); 3) що Шевченко 1845 p., коли відбувалися розкопки могили Переп’ятихи, знаходився на Полтавщині і брати участі в розкопках та у підготовці видання не міг, бо повернувся з Полтавщини на початку лютого 1846 p., а «Древности» було підписано до друку цензором 13.II 1846 р. і 4) що зарисовки Шевченком селян на розкопках, датовані 1846 p., стосуються до участі Шевченка в розкопках могили Переп’ят (див. т. VII, кн. 2, № 322 — 327 та т. VIII, № 58, 60, 91 — 100, 103, 106; на рис. № 60 рукою Шевченка напис: въ Перепьяти.

Друге видання «Древностей» датується цензурним дозволом від 15 травня 1846 р. В цьому виданні, що відзначається деякими відмінами від першого і відносно кращою якістю репродукцій, на першій таблиці, яка приписується Шевченкові, є підпис виконавця «М. К.» (див. П. М. Попов, До питання про Шевченка як художника-літографа, «Збірник праць XI шевченківської конференції»). /92/

305. Цигани. Ілюстрація до однойменної поеми О. С. Пушкіна. Папір, ксилографія.

Як робота Шевченка вперше згадується 1889 р. в праці Д. О. Ровінського «Подробный словарь русских гравированных портретов» (СПБ, т. II, стор. 1828). В тому ж році автор анонімної статті «Рисунки Шевченко», опублікованої в «Киевской старине» (кн. X, стор. 185), повторює це визначення Ровінського.

1895 р. в посмертному виданні книги Ровінського «Подробный словарь русских граверов» (СПБ, т. II, стор. 1178) виправлено цю помилку: «Что же касается до гравюры к «Цыганам» Пушкина, которую тоже приписывали Шевченко, то она оказалась работой К. Афанасьева». Ця поправка залишилася поза увагою пізніших дослідників: ілюстрація до поеми «Цигани» як робота Шевченка репродукована у виданні М. Калаушина («Т. Г. Шевченко в портретах и иллюстрациях», Л., 1940, стор. 47), згадана в книгах Є. П. Кирилюка («Тарас Шевченко», К., 1951, стор. 24), Ф. Я. Прийми («Шевченко и русская литература XIX в.», АН СССР, М. — Л., 1961, стор. 110) та в інших виданнях.

ПОРТРЕТИ

306. Автопортрет Броніслава Залеського. Папір, сепія (21 × 15,9). Справа внизу напис: Orenburg 1850 г.

Портрет вирізано по овалу і наліплено на папір, на звороті якого вгорі чорнилом напис: Portret Bronisława Zalieskiego robiony w 1849 przez towarzysza wygnania T. Szewczenka od ciotki Tekli Bolsunowskiej ¹.

На звороті монтировочного аркуша також чорнилом напис: Portret Bronisława Zalieskiego, akwarella, ofiarowana w 1851 roku w Tulczynie mojej ciotce Tekli Bolsunowskiej — Robota T. Scewczenki w Orenburgu, gdzie oni oba byli zaslani. K. Bolsun[owski] ².

В 1900 році експонувався в Художньому салоні в Києві на постійній виставці картин і скульптур (Каталог, № 2, стор. 15, 204) як робота Т. Г. Шевченка; в 1911 р. експонувався в репродукції на шевченківській виставці в Москві (Каталог, № 65).

Приналежність даного твору пензлю Шевченка заперечується манерою виконання, не властивою Шевченкові, а також листом Броніслава Залеського до Ружени Собанської від 30 березня 1850 р. з Оренбурга, в якому він пише: «Відповідно до бажання посилаю два портрети для брата і сестри ³;

¹ Портрет Броніслава Залеського, зроблений в 1849 р. товаришем по засланню Т. Г. Шевченком від тітки Теклі Болсуновської.

² Портрет Броніслава Залеського, акварель, подарована в 1851 р. в Тульчині моїй тітці Теклі Болсуновській. Робота Т. Шевченка в Оренбурзі, де вони обидва були заслані. К. Болсун[овський].

³ «Сестрою» Залеський називає в своїх листах як Ружену Собанську, так і Теклю Болсуновську, які постійно надавали допомогу польським засланцям в Оренбурзі.

тут всі знаходять, що дуже подібні, а на вади пензля хай добра пані буде вибачлива: робив я їх в дзеркало — /93/ а я не художник, як знаєте» («Prźegląd Polski», Kraków, 1881, Maj, zeszyt XI, стор. 213).

Попередні місця збереження: власність Т. Болсуновської, К. В. Болсуновського, ВІМШ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 760.

307. Автопортрет В. І. Штернберга. Тонований папір, олівець (20,4 × 17,2).

Праворуч внизу на паспарту олівцем напис: Вас. Ив. Штернберг, р. 1818 — 1845, художникъ (малорус. jанръ) другъ Т. Г. Шевченка.

По акту від 27 серпня 1935 р. переданий з Чернігівського державного історичного музею до ГКШ як автопортрет В. І. Штернберга (Акти вступу до ГКШ з 1933 по 1941 pp., кн. 19, стор. 35).

1939 р. цей автопортрет опубліковано в повісті Т. Г. Шевченка «Художник» (Л., 1939, між стор. 64 — 65) з помилковим визначенням: «В. И. Штернберг. Рисунок Т. Г. Шевченка 1840 — 1843 гг.», 1960 р. — в кн. М. І. Моринця «Шевченко в Петербурге» (Л., 1960, стор. 61) з визначенням: «В. И. Штернберг. Рисунок Т. Г. Шевченко».

Попередні місця збереження: ЧМТ, ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 1102.

308. Дід Т. Г. Шевченка. Папір, олівець (25,5 × 15,3).

Внизу олівцем напис: Батько Т. Шевченка (по указанію самого Шевченка).

27 березня 1933 р. надійшов з ЧІМ до ГКШ, де експонувався як робота Шевченка.

Рисунок є збільшеною копією з оригінального рисунка Шевченка, виконаного ним на звор. 8 арк. альбома 1839 — 1843 pp., де зображено цю ж людину в значно меншому розмірі (див. т. VII, кн. 2, № 170).

Попередні місця збереження: ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 814.

309. Портрет Петра Олексійовича Алфьорова (?). Картон, олія (36,2 × 27,6). [I-а половина XIX ст.].

Придбаний 17 липня 1939 р. ГКШ від Китаєвої Катерини Петрівни (Москва) як портрет її батька П. О. Алфьорова роботи Т. Г. Шевченка. Ніякими іншими даними ці свідчення не підтверджуються, а манера виконання портрета не дає підстав вважати його твором Шевченка.

До інвентаря ГКШ, а пізніше і ДМШ внесений як приписуваний Шевченкові.

ДМШ, інв. № ж — 115.

310 — 311. Портрети Павла Максимовича Андреєвича та ного дружини. Олія [1845].

В «Датах життя і творчості Т. Г. Шевченка» (журн. «Образотворче мистецтво», 1939, № 2-3, 3 стор. обкл.) зазначено: «1845. Написав портрети Андреєвича та його дружини (олія)». /94/

Підставою до цього був лист Катерини Едуардівни Андреєвич до дирекції ГКШ від 1 лютого 1936 p.: «У покойного мужа моего д-ра Андреевича остались два портрета — деда и бабки, писанные красками Тарасом Шевченко в бытность его в ссылке (?). По семейным преданиям, Тарас Шевченко был дружен с семьей деда, Павла Максимовича Андреевича, брата декабриста, проживавшего под Києвом, где Шевченко часто у него бывал и где им написаны оба портрета...» (фонди ДМШ).

Портрети не підписані. В ГКШ авторство Шевченка не було підтверджено і придбані вони не були.

Інших згадок про них в літературі немає. Немає також жодних відомостей про знайомство Шевченка з Андреєвичами.

В останні роки портрети зберігалися у племінниці Андреєвичів (м. Одеса).

312. Портрет Лаврентія Петровича Бойка.

За журнальною нотаткою, «У Л. П. Бойка, що живе в с. Білоцерківцях, Лохвицького пов., Полтавської губ., переховуються якісь малюнки, роблені, як каже Бойко, самим Шевченком: 1) Портрет Л. П. Бойка, 2) Ікона Спаса Нерукотворного (див. № 401). Сей Бойко служив у Тарновського, де й познайомився з ним Т. Шевченко. Власне ікона вже не у Бойка, а продана ним д. Володимирові Піщанському, що живе в Лубнах. Чи справді ці малюнки зроблені безсмертним поетом, не можемо сказати, бо їх не бачили, а лише чули про їх» («Літературно-науковий вісник», Львів, 1901, кн. 12, стор. 23, хроніка).

Інших відомостей, які підтверджували б виконання цього портрета Шевченком, немає.

313. Портрет військового. Брістольський папір, акварель (20,5 × 16,2). [I-а половина XIX ст.].

На портреті внизу ліворуч авторський підпис: Ясевичъ.

Ясевич Казимір Антонович (1812 — 1888), художник-портретист, вчився в петербурзькій Академії художеств з 1833 р.

Як робота Шевченка портрет заінвентаризовано в ГКШ та ДМШ під назвою «Портрет Ясевича». Помилковість назви пояснюється тим, що авторський підпис було прийнято за прізвище портретованої особи.

Цей портрет військового разом з портретом Товбича (див. № 338) 1920 р. було знайдено в архіві П. Максимовича і в квітні того ж року передано до Золотоніського музею.

З 1924 р. портрет під назвою «Портрет військового» (до передачі його 1933 р. в ІТШ) знаходився у ВІМШ як робота К. А. Ясевича.

ДМШ, інв. № г — 753. /95/

314. Портрет Євпраксії Миколаївни Вревської (Вульф). Полотно, олія. 1841.

Б. Л. Модзалевський в «Списке рукописей и некоторых других предметов, принадлежащих Пушкинскому Дому» («Известия имп. Академии наук», VI серия, т. V, СПБ, 1911, стор. 537), зареєстрував фотографію з портрета олійними фарбами баронеси Євпраксії Миколаївни Вревської, народженої Вульф, що зберігався в с. Голубово, Островського пов., Псковської губ., у Софії Борисівни Вревської, як фотографію з роботи Шевченка.

Оригінал цього портрета був подарований С. Вревською в 1917 р. ПД. В 1922 р. він експонувався на Першій звітній виставці ПД, як портрет, приписуваний Шевченкові (див. «Пушкин и его современники», Указатель первой отчетной выставки Пушкинского Дома при Российской Академии наук, Пб., 1922, стор. 19).

Портрет і фотографія з нього зберігається в ПД.

Приналежність цього портрета пензлю Шевченка заперечується наявністю підпису і дати на оригіналі: Богаевъ 1841.

315. Портрет генерала. Олія. [Пб.]. [1837 — 1838].

Перші біографи Шевченка В. Маслов і М. Чалий згадують, що якийсь генерал в кінці 1837 або на самому початку 1838 р. замовив Шевченкові написати його портрет, а коли Шевченко закінчив портрет, то генерал відмовився від нього. Шевченко, розсердившись, вирішив помститися генералові; зафарбувавши генеральські ознаки на одягу, Шевченко продав портрет в цирюльню для вивіски.

М. Костомаров з цього приводу пише: «Шевченко объявил мне, что ничего подобного не было и что это старый, избитый анекдот, давно уже ходивший в публике и кем-то приноровленный к нему, Шевченку, совершенно произвольно (див. Т. Г. Шевченко, Кобзарь з додатком споминок про Шевченка Костомарова й Мікешина, Прага, 1876, стор. VII).

316. Портрет Олександра Петровича Глассона. Картон, олія (19,7 × 16). [1847 — 1850].

Виконання цього портрета було приписане Шевченку Л. Владичем у статті «Три невідомі роботи Т. Г. Шевченка» (див. журн. «Образотворче мистецтво», 1939, № 2-3, стор. 73 — 74), де автор посилається: 1) на свідчення онуки О. П. Глассона — М. М. Крюгер про те, що, перебуваючи на засланні, Шевченко приїздив до м. Бузулука, де й намалював портрет її діда; 2) на однакову манеру письма даного портрета з портретом В. М. Рєпніної та автопортретом Шевченка, відомим в копії художника К. Д. Флавицького.

Посилання Л. Владича на свідчення М. М. Крюгер не можуть служити підставою для встановлення авторства Шевченка по відношенню до портрета Глассона, бо Шевченко ніколи не був у м. Бузулуку, чого не заперечує і сам автор.

Що ж до твердження про однакову манеру письма портрета Глассона з портретом Варвари Рєпніної і названим вище автопортретом, то воно непереконливе, /96/ оскільки портрет Рєпніної виконаний не Шевченком, а Глафірою Псьол, що ж до копії з автопортрета Шевченка 1859 p., то по ній не можна судити, як точно художник Флавицький відтворив у ній манеру Шевченківського письма.

Загальна темно-коричнева гама портрета Глассона також не властива живописним роботам Шевченка.

Власність І. С. Зільберштейна (Москва).

317. Портрет Миколи Васильовича Гоголя. Полотно, олія (20,3 × 16).

Зліва внизу над лінією овала підпис білилом: Т. Шевч.

Вперше опублікований як робота Шевченка в 1935 р. з визначенням дати виконання 1839 — 1840 pp. (див. «Литературное наследство», № 19 — 21, стор. 551 — 556).

Дослідження портрета Київським науково-дослідним інститутом судової експертизи в 1952 р. та Центральною державною художньо-реставраційною майстернею (Москва) в 1957 р. констатують, що лінію овала і підпис «Т. Шевч». зроблено значно пізніше, ніж виконано портрет. Манера письма та недосконала техніка виконання заперечують приналежність цього портрета пензлю Шевченка.

Попередні місця збереження: збірка О. О. Бахрушина, ДІМ, ЦМШ.

1939 р. експонувався на Республіканській ювілейній виставці в Києві (Каталог, № 117).

ДМШ, інв. № ж — 113.

318. Портрет Демидова. [Гатчина]. [1837].

Художник О. Сластьон серед портретів роботи Шевченка називає портрет кірасирського юнкера Демидова («Шевченко у мистецтві», альбом «Малюнки Шевченка», СПБ, вид. «Общества имени Т. Г. Шевченка», за артистичним доглядом проф. В. В. Мате, 1911, Вип. I, стор. 13). Шевченко згадує у щоденнику лише про виконаний ним портрет нареченої Демидова (див. т. VII, кн. II, прим. до № 372).

319. Портрет Ганни Іванівни Закревської. Полотно, олія (51,3 × 39,8).

Зліва внизу олійною фарбою скопійовані з оригіналу дата і підпис: 1843 || Т. Шевченко.

10 березня 1930 р. портрет передано з ПД до ІТШ як роботу Шевченка, і як Шевченків оригінальний твір його було занесено до інвентаря ГКШ. В ДМШ цей портрет заінвентаризовано вже як роботу, сумнівну щодо авторства Шевченка.

Художньо-технічний рівень виконання в порівнянні до оригінального портрета Г. І. Закревської (див. т. VII, кн. 1, № 87), деяка відмінність кольорової гами та скопійована дата і підпис із згаданого однойменного портрета заперечують приналежність цього твору Шевченкові.

Парну до цього портрета копію див. № 320.

Попередні місця збереження: збірка М. М. Закревської, ПД, ІТШ, ГКШ.

ДМШ, інв. № ж — 88. /97/

320. Портрет Платона Олексійовича Закревського. Полотно, олія (52 × 40,5).

10 березня 1930 р. портрет передано з ПД до ІТШ як роботу Шевченка, і як Шевченків оригінальний твір його було записано до інвентаря ГКШ. В ДМШ цей портрет заінвентаризовано вже як роботу, сумнівну щодо авторства Шевченка.

Художньо-технічний рівень виконання в порівнянні до оригінального портрета П. О. Закревського (див. т. VII, кн. 1, № 88), а також деяка відмінність кольорової гами не дають підстав приписувати цей твір Шевченкові.

Парну до цього портрета копію див. № 319.

Попередні місця збереження: збірка М. М. Закревської, ПД, ІТШ, ГКШ.

ДМШ, інв. № ж — 87.

321. Портрет дружини Броніслава Залеського. Папір, сепія.

1900 р. в Художньому салоні в Києві на постійній виставці картин і скульптури (Каталог, № 2, 1900, стор. 15) як робота Шевченка експонувався «Портрет нареченої Залеського».

1911 р. на шевченківській виставці в Москві разом з потретом Броніслава Залеського (див. № 306) було експоновано в репродукції і портрет його дружини як роботу Т. Г. Шевченка (Каталог, № 66). Належав також К. Болсуновському.

Можливість виконання Шевченком цього портрета заперечується тим, що з дружиною Залеського Шевченко ніколи не зустрічався.

Броніслав Залеський одружився 19 липня 1859 p., в серпні того ж року він мусив виїхати до Петербурга як член Редакційної комісії по підготовці селянської реформи, пробув там до весни 1860 р.

Дружина його залишалася в Литві і до Петербурга не приїжджала, про що свідчить лист Бр. Залеського до Аркадія Венгржиновського від 3 лютого 1860 p.: «Жінка далеко, і розстались ми за кілька тижнів по шлюбі. Думав, що тепер вже буду з нею знову, тим часом ще принаймні два місяці доведеться затриматись. На початку березня сподіваюсь виїхати до дружини. Кілька місяців проведу, здається, за кордоном» (Бібліотека Ягеллонська, № 4837).

322. Портрет Параски Миколаївни Залеської. Полотно, олія (420 × 370).

В Казахській Державній художній галереї ім. Т. Г. Шевченка в «Каталоге Выставки художественных произведений, посвященной столетию со дня смерти Тараса Григорьевича Шевченко» (Алма-Ата, 1961, стор. 31, № 1, табл. III) портрет зареєстрований і репродукований як робота Шевченка.

Манера виконання портрета не властива олійним роботам Шевченка. Інші мотиви, які заперечують авторство Шевченка, див. у примітці до № 334.

Казахська державна художня галерея ім. Т. Г. Шевченка.

323. Портрет Устима Кармалюка. Полотно, олія (100 × 62).

Копія художника М. М. Уварова з портрета Устима Кармалюка роботи невідомого художника. 1939 р. її було експоновано на Республіканській ювілейній шевченківській виставці (Каталог, № 8). /98/

1939 року в журналі «Новый мир» (№ 3, стор. 231) цей портрет безпідставно репродуковано як роботу Т. Шевченка.

Попередні місця збереження: Харківський історичний музей.

ДМШ, інв. № ж — 136.

324. Портрет Василя Матвійовича Лазаревського.

У вступній статті художника О. Сластьона «Шевченко в мистецтві» (альбом «Малюнки Тараса Шевченка», Пб., 1911, вип. I, стор. 13) зазначено, що Шевченко виконав тушшю портрет М. М. Лазаревського, А. О. Лазаревської та В. М. Лазаревського. Перші два портрети, виконані не тушшю, а італійським олівцем та білилом (див. № 25, 45), дійсно знаходилися у збірці В. М. Лазаревського і зараз належать ДМШ, третій портрет ні в описі робіт Шевченка, які належали В. М. Лазаревському («Киевская старина», 1888, кн. VI, стор. 82 — 83), ні в інших описах не згадується.

325. Портрет невідомого. Брістольский папір, олівець (14,5 × 12,1).

Внизу олівцем ледве помітний нерозбірливий напис. О. П. Новицький прочитував його як прізвище Шевченка, написане чужою рукою.

Рисунок знаходився у приватній збірці В. М. Аргутинського-Долгорукова. 14 січня 1928 р. придбаний РМ, звідки 28 лютого 1929 р. переданий до ІТШ як портрет В. І. Штернберга роботи Шевченка.

Автопортрет В. І. Штернберга 1838 — 1840 pp., який зберігається в ДМШ (інв. № ж — 188), та інший іконографічний матеріал заперечує визначення цього рисунка як портрета Штернберга, а за характером його виконання він також не може бути визначений і як робота Шевченка.

На звороті цього рисунка легкий начерк половини обличчя цієї ж особи.

ДМШ, інв. № г — 279.

326. Портрет невідомого. Брістольський папір, олівець.

Під малюнком чорнилом напис:Т. Шевченко. От А. И. Сомова изъ собранія П. Ф. Витовтова. Подарено К. И. Званцову 23 мая 1872 г.

На звороті виконаний тією ж рукою такий самий портрет.

У зв’язку з тим, що рисунок зіпсовано пізнішими дорисовками некваліфікованого рисувальника, встановити приналежність цього портрета Шевченкові неможливо.

ЦДАЛМ, ф. № 763, оп. № 1, один. збер. № 29, арк. 136.

327. Портрет невідомої. Полотно, олія (33 × 26,7).

1933 р. портрет разом з Шевченковими творами був переданий з ВІМШ до ІТШ.

До інвентаря ГКШ, а пізніше ДМШ внесений як твір, приписуваний Шевченкові. /99/

Оскільки на підрамку картини є напис: Тарновскій 30, можна припустити, що до ВІМШ портрет потрапив з Чернігівського «Музея украинских древностей В. В. Тарновского».

Художньо-технічні прийоми письма «Портрета невідомої» зовсім не властиві Шевченкові.

ДМШ, інв. № ж — 94.

328. Портрет невідомої. Картон, олія (6,5 × 6,5). [Середина XIX ст.].

Мініатюрний портрет в колі. Вперше як твір Шевченка під назвою «Портрет кн. В. Рєпніної» зареєстровано в «Каталоге музея украинских древностей В. В. Тарновского», т. II, Чернігів, 1900, № 429.

1914 р. О. П. Новицький в книзі «Тарас Шевченко як маляр» повідомляє, що для з’ясування портретованої особи він звернувся до гр. П. С. Уварової, що добре її [Рєпніну] знала, бо була в шлюбі з її родичем, і до Є. М. Орлової, що навіть її годуванка, але й та, і друга затвердили, що сей портрет не кн. В. М. Рєпніної» (стор. 43, № 58).

Внаслідок цієї публікації 1929 р. на виставці творів Т. Шевченка у Чернігові цей малюнок було експоновано вже під назвою «Портрет невідомої жінки в тюрбані» (Каталог, стор. 16, № 10).

1933 р. при передачі з ЧІМ до ГКШ цей портрет був записаний в акті знову як портрет В. Рєпніної, але вже як приписуваний Шевченкові. З таким визначенням він зберігався і в ДМШ.

За манерою письма і професійним рівнем виконання портрет не має нічого спільного з олійними портретами роботи Шевченка.

БМШ, інв. № 439.

329. Портрет невідомої. Папір, олівець (26,9 × 23,8).

17 квітня 1937 р. придбаний Галереєю картин Шевченка в Харкові від громадянки Миколаєнко з м. Білої Церкви, як портрет роботи Шевченка.

Портрет виконано на низькому професійному рівні. Відсутність лінійного рисунка, властивого олівцевим портретам роботи Шевченка, роздрібненість форми, невміла передача світлотіні, анатомічної будови обличчя та фактури матеріалу в даному портреті цілковито заперечують приналежність цього рисунка Шевченкові.

ДМШ, інв. № г — 794.

330. Портрет невідомої в блакитному вбранні. Брістольський папір, акварель, гуаш (27,7 × 21,7). [I-а половина XIX ст.].

Портрет молодої жінки (зображення в овалі) 1935 p., без визначення його автора, поступив з Полтавського міського музею до ГКШ і внесений до інвентаря як приписуваний Шевченкові. В інвентарі ДМШ так само зареєстрований як робота, приписувана Шевченкові. /100/

Авторського підпису, дати або інших написів, що стверджували б приналежність портрета пензлю Шевченка, немає. Манера письма, в якій виконано портрет, не характерна для шевченківських акварельних портретів.

ДМШ, інв. № г — 769.

331. Портрет графа Нарциза Олізара. Ескіз. [Вільно]. [1830].

B. Абрамавічус у статті «Тарас Шевченко в Вильнюсе» (газ. «Советская Литва» від 10.III 1961 р.) зазначає, що, перебуваючи у Вільнюсі, 1830 р. Шевченко виконав ескіз портрета графа Нарциза Олізара. Ніякими іншими джерелами виконання такого портрета Шевченком не підтверджується.

332. Портрет Ликери Полусмакової. (Полотно, олія).

В рецензії М. Шугурова на перший випуск каталога музею В. В. Тарновського, в огляді робіт Шевченка, писаних олійними фарбами, зазначено, що художник В. Д. Орловський бачив 1860 р. у Шевченка олійний портрет його нареченої Ликери Полусмакової (див. «Киевская старина», 1893, кн. VI, стор. 535).

Згадка ця викликає сумнів. Орловський, як це видно з листа М. К. Чалого до Шевченка від 16 жовтня 1860 p., міг прибути до Петербурга не раніше кінця жовтня, себто після розриву Шевченка з Л. Полусмаковою, що сталося у вересні того ж року. Відомо, що після розриву Шевченко знищив усе, що мало будь-яке відношення до його колишньої нареченої, і хотів також знищити її портрет, зроблений олівцем. Цей портрет випросив у Шевченка М. Й. Мікешин (див. примітку до № 55). Отже, саме цей портрет і міг бачити Орловський у Мікешина.

Інших відомостей, що підтверджували б виконання Шевченком олійного портрета Ликери Полусмакової, немає.

333. Портрет Варвари Миколаївни Рєпніної. Полотно, олія (40,6 × 37). [Женева]. [1839].

1902 р. портрет як роботу Г. І. Дуніної-Борковської (Псьол), датовану близько 1839 p., було експоновано на виставці, присвяченій пам’яті М. В. Гоголя і В. А. Жуковського, в Москві та репродуковано в альбомі цієї виставки (див. «Альбом выставки в память Н. В. Гоголя и В. А. Жуковского», М., 1902, стор. 29, 31 — 32).

1914 р. портрет було безпідставно приписано пензлю Шевченка («Русский библиофил», 1914, кн. I, стор. 39), що було неодноразово повторено у пізнішій літературі.

C. Раєвський у статті «Хто автор портрета В. М. Рєпніної?» (журн. «Образотворче мистецтво», К., 1941, № 5, стор. 30) опублікував лист вихованки В. Рєпніної, колишньої власниці цього портрета Є. М. Орлової, в якому вона свідчить, що «портрет писан приемной дочерью В. Н. Репниной, Глафирой Ивановной Псиол ¹, позже по мужу Дунин-Борковской.

¹ Г. І. Псьол була вихованкою в родині князя М. Г. Рєпніна.

Он писан в конце 30-х годов, думаю, что в Же-/101/неве, где Репнины тогда жили и где Глафира Ивановна училась живописи в ательє худ. Hornung’a. Этот портрет всегда висел у бабушки, а после ее смерти у нас. Он был доставлен в Москву из нашего деревенского дома в 1918 году».

1948 р. портрет було передано з ДТГ до ДМШ як роботу Шевченка.

Копія з цього портрета чи авторське його повторення зберігається в ДІМ (інв. № И 1 — 721).

Попередні місця збереження: власність В. М. Рєпніної, Є. М. Орлової, Державний музейний фонд СРСР, ДТГ.

ДМШ, інв. № ж — 58.

334. Портрет садівника. Полотно, олія (62 × 48). [Лихвин].

Як роботу Шевченка портрет опубліковано М. Г. Бурачеком в кн. «Великий народний художник» (1939, стор. 43).

1935 р. даний портрет разом з «Портретом селянки» (див. № 336) був переданий Лебединським краєзнавчим музеєм ім. Т. Г. Шевченка до ГКШ. До акту передачі додані документи й листи, які свідчать, що цей портрет 1918 р. був переданий до Лебединського музею з бувшого маєтку поміщика Д. О. Хрущова у Лихвині на «Выставку украинского искусства и старины». як робота Шевченка. На портреті нібито зображений садівник поміщика Хрущова Микола Іванович Денисенко, чоловік Приймакової Марії Петрівни (див. примітку до № 336).

Поміщик Д. О. Хрущов, з яким Шевченко 1859 р. їхав з Москви на Україну, жив на хуторі Лихвин Лебединського повіту на Харківщині. Йому належав і хутір Нов. Д. О. Хрущов запросив Шевченка погостювати в його маєтку. В Лихвині і Нові Шевченко був не більше 4 — 5 днів, як про це свідчать: лист Ф. М. Лазаревського з Орла до матері від 3 червня 1859 p., в якому він повідомляє матір про те, що до нього заїжджав Шевченко; написи на офортах, подарованих Шевченком дружині Хрущова Н. О. Хрущовій (див. № 38, 42 та 46) та О. М. Залеському (див. № 38).

З цих документів видно, що Шевченко приїхав до Лихвина не раніше 5 — 6 червня, а виїхав звідти не пізніше 9-го червня 1859 p., бо 10 червня він був уже в Пирятині, де написав поезію «Ой маю, маю я оченята».

За час перебування в Лихвині Шевченко замалював два види Лихвина (див. № 73, 75), написав поезію «Ой на горі ромен цвіте». В ці ж дні Шевченко з Хрущовим були один день на прогулянці на хуторі Нові.

Неможливо, щоб за 4 — 5 днів Шевченко міг виконати ще й два олійні портрети (див. № 336). Крім цього, приналежність даного портрета пензлю Шевченка заперечується також і манерою письма, не властивою Шевченкові.

ДМШ, інв. № ж — 112.

335. Портрет Олександра Олександровича Сапожникова.

О. П. Новицький у книзі «Тарас Шевченко як маляр» (Львів — Москва, 1914, стор. 47, № 95), посилаючись на запис Шевченка у щоденнику від 15 вересня 1857 p., написав, що Шевченко виконав у цей день портрет О. О. Сапожникова. /102/

Сам же запис Шевченка говорить: «Пользуясь сей непродолжительной стоянкой и продолжительным тихим переходом через сей Ураковский перекат, я нарисовал белым и черным карандашом, довольно удачно, портрет Михайла Петровича Комаровского, будущего капитана будущего парохода А. Сапожникова, за то, что он подарил мне свои бархатные теплые сапоги» (див. т. V, стор. 94).

Зрозуміло, що цей запис стосується не до Сапожникова, а до «майбутнього капітана» — М. П. Комаровського (див. рисунок № 11 та примітку до нього).

336. Портрет селянки. Полотно, олія (60 × 46,5).

Як робота Шевченка портрет вперше опублікований С. Є. Раєвським в кн. «Життя і творчість художника Тараса Шевченка» (1939, стор. 55 і табл. 34).

1935 р. цей портрет разом з «Портретом садівника» (див. № 334) був переданий Лебединським краєзнавчим музеєм до ГКШ. Документи і листи, додані до акту передачі, свідчать, що до Лебединського музею портрет надійшов 1932 р. із сусіднього хутора Хількова, що на портреті зображена дружина садівника поміщика Хрущова (див. № 334) Приймакова Марія Петрівна та що портрет, зі слів селян, виконаний Шевченком.

До ГКШ портрет надійшов у дуже поганому стані, а тому 1936 р. був реставрований. Перед реставрацією портрет було передано до судової експертизи. На підставі досліджень цієї картини Харківський інститут науково-судової експертизи 1936 р. записав у своїх висновках, що він «вважає за можливе припустити, що на дослідженому портреті в його первісному вигляді був напис підпису й дати «1846 Шевченко» (ДМШ, акт від 7.III 1936 р. та додаток до нього — фототаблиця № 1).

Але, як видно з фототаблиці судової експертизи, підпис «Шевченко» зроблений рукою невідомого. Що ж до дати «1846», то вона додатково стверджує, що даний портрет не належить Шевченкові, оскільки 1846 р. Шевченко не був на Харківщині, де знайдено портрет і де проживала М. П. Приймакова.

ДМШ, інв. № ж — 96.

337. Портрет Олександра Васильовича Суворова. Папір, гравюра на дереві (9,8 × 7,6). [Пб.]. [1842].

В. Ф. Анісов у статті «Життя Суворова в ілюстраціях Тараса Шевченка» (газ. «Радянська Україна» від 18.V 1950 р.) вказує, що для книги М. Полевого «История Суворова», крім ілюстрацій, Шевченко виконав ще й портрет О. В. Суворова. Цього твердження В. Ф. Анісов не вмотивовує, базуючись, очевидно, лише на подібності даного портрета до портрета Суворова, виконаного Шевченком для книги М. Полевого «Русские полководцы» (див. примітку до № 104 в т. VII). Оскільки обидва портрети виконані за відомим портретом Суворова роботи худож. І. Шмідта (1800 p.), вони мають ряд спільних рис. М. Обольянінов у кн. «Каталог русских иллюстрированных изданий 1725 — 1860 гг.» (т. II, М., 1915, на стор. 426) зазначає, що портрет О. В. Суворова для книги М. Полевого «История Суворова» виконав худ. Р. К. Жуковський, а гравюру з нього зробив гравер Г. В. Дерикер. /103/

338. Портрет Товбича. Папір, олівець (20,5 × 16,2). 1845.

На портреті внизу ліворуч рукою невідомого напис: Р. Т. Шевченко 1845 год.

Товбичі — власники маєтку поблизу с. Богодухівки, Золотоніського пов., Полтавської губернії, родичі Максимовичів через дружину М. О. Максимовича — Марію Василівну, народжену Товбич.

Особу Товбича, зображеного на портреті, було визначено за свідченням родичів П. Максимовича — Марковських.

Цей портрет разом з «Портретом військового» роботи Ясевича (див. № 313 та примітку до нього) 1920 р. був знайдений в архіві П. Максимовича, який 1919 р. перевіз своє майно з Прохорівки до Золотоноші.

У квітні 1920 р. портрет було передано до Золотоніського музею, а з 1924 до 1933 р. він зберігався у Всеукраїнському історичному музеї в Києві. В інвентарних книгах ГКШ (з 1933 р.) та ДМШ портрет зареєстровано як роботу Шевченка без будь-якої документації.

За характером рисунка даний портрет не відповідає відомим портретам цих же років роботи Шевченка.

ДМШ, інв. № г — 752.

339. Портрет Наталії Олександрівни Хрущової. Олія (Лихвин). [VI 1859].

В брошурі «Перебування Т. Шевченка на Сумщині» (Суми, 1956, стор. 18 — 19) П. Сапухін зазначає, що, перебуваючи в Лихвині та Лебедині влітку 1859 p., Шевченко нібито, крім двох пейзажів Лихвина (див. № 73, 75), виконав ще портрет Н. О. Хрущової, садівника-кріпака (№ 334), кілька ескізів та три невеликі картини олійними фарбами: «Купка селян біля пригаслого багаття» (№ 372). «Наймичка, яка зашиває на собі поділ порваної сорочки» (№ 376) та «Пастушок» (№ 381).

Мотиви, за якими згадані роботи не могли бути виконані Шевченком, див. у примітці до № 334.

340. Портрет Тараса Григоровича Шевченка. Папір, олівець (15 × 13,7).

Зліва внизу олівцем рукою Куліша напис: 1844, генв. 29. Справа внизу олівцем його ж підпис. П. К.

Рисунок помилково занесений 1907 р. Я. П. Забілою до списку автографів і нових творів Шевченка, знайдених в архіві департаменту поліції і переданих ЧІМ, під назвою «Портрет невідомого» (журн. «Україна», 1907, кн. VII — VIII, стор. 2 — 3).

До ГКШ надійшов з Чернігівського історичного музею за актом від 27 серпня 1935 р. як робота Куліша.

Підпис під малюнком, а також наявність 2-х подібних портретів в альбомі рисунків Куліша, який зберігався в ЧМТ (див. «Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского», т. II, Чернігів, 1900, стор. 3, № 6), свідчить про безпідставне приписування цього рисунка Шевченкові.

ДМШ, інв. № г — 1086. /104/

341. Портрет Тараса Григоровича Шевченка років заслання. Акварель (103 × 88).

1901 р. журналом «Киевская старина» (кн. IV, стор. 27) передруковано з газ. «Русские ведомости» замітку «Неизвестный портрет Т. Г. Шевченка» такого змісту: «У присяжного поверенного Н. Н. Коренева, в Москве, хранится портрет, рисованный медовыми красками на картоне и изображающий молодого человека в арестантском халате на фоне серой каменной стены. Теперешний собственник этого портрета получил его от своего покойного дяди, академика петербургской академии художеств Николая Назаровича Коренева. Предание говорит, что портрет этот, полученный покойным Н. Н. Кореневым от профессора петербургской академии художеств Якобия, изображает Т. Г. Шевченко в заключении и писан самим художником-поэтом. Было бы желательно, чтобы это предание было проверено компетентными лицами, которые могли бы определить значение этого интересного портрета («Русские Ведомости», № 60)».

Відсутність оригіналу перешкоджає встановити остаточно, чи є це автопортрет Шевченка, чи копія з нього.

Наявність в ДМШ автопортрета Шевченка, виконаного сепією 1849 р. (див. т. VIII, № 46), який повністю відповідає за описом тому портрету, що зберігався у Коренева, а також наявність численних копій, виконаних олією та сепією, дозволяє припустити, що у Коренева також була одна з копій.

Сучасне місцезнаходження цього портрета не встановлено.

342. Портрет Тараса Григоровича Шевченка («На муштрі»).

Під такою назвою як рисунок Шевченка опубліковано шаржоване зображення миколаївського солдата в журналі «Сяйво» (К., 1914, № 2, стор. 49) з підписом під малюнком: «Отъ так, jак бачите!»

В літературу увійшов як робота Шевченка.

Перша згадка про подібний рисунок належить В. Рєпніній, яка в листі до М. Чалого від 17 серпня 1882 р. писала: «Я знаю, что Шевченко прислал А. И. Лизогубу свой портрет в солдатском мундире с одной ногой носком вверх и подписал под ним: «От, як бачите!» Це свідчення у різних варіантах, але близько до першоджерела, повторюють численні автори, у тому числі В. Ф. Демич («Русская старина», СПБ, 1891, № 5, стор. 431), О. О. Андрієвський («Южнорусский альманах», 1901, стор. 6), О. П. Новицький («Тарас Шевченко як маляр», Львів — Москва, 1914, стор. 78) та Д. Багалій («Т. Г. Шевченко — поет пригноблених мас», X., 1931, стор. 68).

М. Білозерський, також посилаючись на А. І. Лизогуба, свідчить, що він бачив зовсім інший шаржований автопортрет Шевченка: «Андрей Иванович [Лизогуб] показывал мне, помнится, пять собственноручных писем к нему от Шевченка, писанных в 1847 и 1848 гг.; на одном едва был заметен очищенный резинкою рисунок карандашем. На нем Тарас в солдатском мундире и его унтер-офицер колотит тесаком, а внизу подпись: «Оттак тобі». Рисунок и надпись были стерты» («Киевская ста-/105/рина», 1882, кн. X, стор. 72). А. І. Родзевич, говорячи про цей же варіант рисунка, свідчить, що підпис під цим малюнком був такий: «І так бувало» («Русская старина», СПБ, 1891, № 5, стор. 435).

Справжнім автором цього портрета був офіцер Новопетровського укріплення В. П. Воронцов, про що свідчить його дружина в своїх спогадах, переказаних А. Матовим: «Прекрасной иллюстрацией поэта как фронтовика служит любопытный карандашный набросок Воронцова, сделанный им с Тараса Григорьевича во время маршировки. Портрет этот перед нами: уморительная фигура! Поэт марширует. Одна нога приподнята, ружье закинуто назад. Измятая фуражка задрана на самую макушку; узкий мундир лезет на грудь и под мышки, а из под него виднеются белье и подтяжки. Брюшко отвисло; фронтовик, видимо, всеми силами старается выпятить грудь, сделать ее «колесом», но, вместо нея, лезет вперед несчастный живот» (А. Матов, Тарас Григорьевич Шевченко в ссылке. Из воспоминаний современников старожилов», газ. «Камско-Волжский край», 1897, № 317).

342а. Портрет Тараса Григоровича Шевченка. Картон, олія (23,7 × 18,8).

1938 р. портрет було репродуковано в журналі «Малярство і скульптура», № 3, під назвою: «Шевченко. Автопортрет часів Аральської експедиції, придбаний Будинком-музеєм Т. Г. Шевченка у Києві» (див. М. Мацапура, Портрети Т. Г. Шевченка, журн. «Україна», 1960, № 5, стор. 8).

Відомостей про попередні місця його перебування, а також і про надходження до БМШ у Києві немає.

Портрет цей є недосконалою копією автопортрета Т. Г. Шевченка, виконаного сепією, що нині зберігається у ЛДМУМ (див. т. VIII, № 47).

БМШ, інв. № 103.

342б. Портрет Тараса Григоровича Шевченка. Картон, овал, олія (26,1 × 20,1).

Портрет цей є вільною копією автопортрета Т. Г. Шевченка, виконаного сепією, що нині зберігається у ЛДМУМ (див. т. VIII, № 47).

Як твір Шевченка репродукований в збірнику «На спомин 50-х роковин смерті Тараса Шевченка» (Москва, 1914, стор. 17). Під репродукцією зазначено: «Автопортрет (?) времени Аральской экспедиции (Прин. проф. Н. П. Тринклеру)». В книзі О. П. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» (Львів — Москва, 1914, стор. 4) зазначено: «Автопортрет часу Аральської експедиції. Олійними фарбами. Власність д-ра Н. П. Тринклера».

Портрет, як це видно з репродукцій, дуже попсований, на ньому багато дряпин, кракелюр, потертостей і місцями випадання фарби, що в значній мірі порушує саму форму деяких деталей портрета (див. М. Мацапура, «Портрети Т. Г. Шевченка», журн. «Україна», 1960, № 5, стор. 8).

Сучасне місце збереження даного портрета невідоме. /106/

342в. Портрет Тараса Григоровича Шевченка. Полотно, олія (24,5 × 19,8).

Портрет дубльовано на інше полотно, наклеєне на жовтуватий картон.

На зворотному боці на картоні напис чорнилом: «Симъ удостовЂряю, что этотъ портретъ Шевченко писаный самимъ Т. Шевченкомъ. Е. Мурашко».

Ствердження Є. Мурашком авторства Шевченка не переконливе і заперечується порівнянням даного портрета з оригіналами Шевченка (див. М. Мацапура, Портрети Т. Г. Шевченка, журн. «Україна», 1960, № 5, стор. 8).

Портрет цей є вільною копією автопортрета Т. Г. Шевченка, виконаного сепією (1848 — 1849), що нині зберігається у Львівському музеї Українського мистецтва (див. т. VIII, № 47).

Техніка його виконання дуже невисока, позбавлена чітких форм малюнка, живописні прийоми зовсім не властиві творчій манері Шевченка, вони більш характерні для художників другої половини XIX — початку XX ст.

Попередні місця збереження: збірка Квятковського, ВІМШ, ІТШ, ГКШ.

ДМШ, інв. № ж — 92.

343. Портрет Тараса Григоровича Шевченка. Кольоровий папір, олівець (11,1 × 8,5) 50-і роки XIX ст.

На звороті паспарту чорнилом напис рукою Є. І. Барановського: Портретъ этотъ переданъ мнЂ въ пятидесятых годахъ прошедшаго столЂтія сосланными въ Оренбургскій край поляками, по поручению Т. Г. Шевченко, нарисованъ имъ самимъ въ то время, когда томился въ изгнаніи въ пустыняхъ Каспія съ запрещеніемъ не только писать, но и рисовать. Этотъ дорогой мнЂ подарокъ передаю, достигши 86 летъ, Обществу, основанному въ память Т. Г. Шевченки. Октябрь 1906 года. Бывшій Оренбургскій Губернаторъ Е. И. Барановскій. Нижче чорнилом рукою Л. Жемчужникова: Съ разрЂшенія дорогого друга моего Егора Ивановича Барановского, — передаю этотъ портретъ на хра[не]ніе въ музей В. Тарновскаго. 17 января 1911 г. Левъ Жемчужниковъ.

Вперше як робота Шевченка згадується в кн. О. П. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» (Львів — Москва, 1914, стор. 39).

Даний портрет є копією автопортрета Шевченка, виконаного в Каратауській експедиції в 1851 р. (див. т. IX, № 16). Авторським повторенням його не можна вважати, бо виконання портрета відзначається недосконалістю рисунка. Автором його, можливо, є Бр. Залеський або хтось з його оренбурзьких знайомих, оскільки оригінал, з якого виконано копію, знаходився у Бр. Залеського. В 60-х роках XIX ст. за кордоном Бр. Залеський зробив з нього офорт, один з примірників якого зберігається в фондах ДМШ (інв. № г — 984).

Попередні місця збереження: власність Є. І. Барановського, ЧМТ, ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 685.

344. Портрет Тараса Григоровича Шевченка в профіль. Папір, туш, перо (20,7 × 16,7).

Рисунок виконано на звороті записки художника P. K. Жуковського до Шевченка від 28 квітня 1859 р. /107/

Ліворуч вгорі над портретом олівцем зроблено начерк вази з квітами.

У верхньому правому куті тушшю позначено: № 116 — 3.

1900 р. цей рисунок зареєстровано в «Каталоге Музея украинских древностей В. В. Тарновского» (№ 378) як автопортрет Шевченка. З цим же визначенням 1911 р. він був експонований на шевченківській виставці в Москві, тоді ж з цього портрета були виготовлені ювілейні емалеві жетони (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, стор. 40).

Портрет виконано невластивою для рисунків Шевченка подвійною лінією контура та одноманітною округлою штриховкою.

За композицією і характером зображення, а також за формою контура та окремих штрихів на обличчі й одягу даний рисунок дуже близький до портрета Шевченка в профіль, зробленого на полях друкованого вірша «Николаю Ивановичу Уткину в день его пятидесятилетнего юбилея. 12 декабря 1859 года» невідомим художником, можливо, М. Й. Мікешиним (див. коментар № 345 — 346).

Попередні місця збереження: ЧМТ — № 378, ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 608.

345 — 346. Портрет Тараса Григоровича Шевченка та невідомого. Пам’ятник тисячоліття Росії в Нижньому Новгороді. Начерки. Папір, олівець, туш, перо (27,2 × 21,4). [Пб.]. [Н. p. 12.XII 1859].

Рисунок виконано на 1-й та 4-й сторінках подвійного аркуша з друкованим текстом вірша «Николаю Ивановичу Уткину в день его пятидесятилЂтняго юбилея. 12 декабря 1859 года». Справа вгорі чорнилом напис: № 61.

1894 р. О. О. Русов у статті, присвяченій огляду колекції рисунків Шевченка, що належала раніше В. П. Коховському, згадує начерки на друкованому аркуші з віршем в честь М. І. Уткіна, як Шевченкову роботу («Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 182). На підставі акту передачі з ЧІМ від 27 серпня 1935 р. цей рисунок було внесено до інвентаря ГКШ і ДМШ також як Шевченкову роботу (див. примітку до № 150 — 172).

Характером рисунка начерки нагадують манеру М. Й. Мікешина; до того ж над портретом Шевченка і на 4-й сторінці цього ж аркуша виконано начерки ескізів пам’ятника тисячоліття Росії в Нижньому Новгороді, автором якого є М. Й. Мікешин. Аналогічний портрет Шевченка в профіль див. № 328.

У списку Честахівського (№ 62) записаний в рубриці творів Штернберга. М. М. Лазаревський записав їх в «Опись вещам, картинам, рисункам и пр. Т. Г. Шевченки», як начерки, виконані рукою невідомого (ІЛ, ф. I, № 457, 458).

Попередні місця збереження: власність А. О. Козачковського, В. П. Коховського, С. Д. Бразоль, ЧМТ — № 21, ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 786.

347. Портрет Тараса Григоровича Шевченка. Полотно, олія. [1860].

В. І. Масляк у статті «Два портрети Шевченка» повідомляв, що в мешканця с. Семирівки, біля Яворова, Стефана Трухіма 1891 р. знаходився автопортрет Шевченка. Портрет поясний на темно-сірому тлі. Шевченко в шапці, в кожусі, без /108/ бороди. Розмір портрета не більш як 60 × 40 см. На зворотній стороні портрета напис: Рысовалъ 1860 p. б. Т. Г. Шевченко въ ст. ПетербурзЂ. Портрет було придбано Теодором Кусніровським і в 70-х роках подаровано ним Стефану Трухіму (див. журн. «Зоря», 1891, № 5, стор. 94).

У 1860 р. Т. Г. Шевченко виконав лише один олійний автопортрет, який експонувався на виставці і тоді ж був куплений великою княгинею (див. коментар № 164). Цей портрет ніяк не міг потрапити до Кусніровського. Він міг придбати лише копію автопортрета 1860 р. Заперечення приналежності даного портрета пензлю Шевченка підтверджується також написом на його звороті, не властивим Шевченкові за орфографією та стилем.

348. Портрет Тараса Григоровича Шевченка та невідомого. Папір, туш, перо (15,4 × 22,4).

Вгорі чорнилом напис: рисунк[и] и ориги[налы] Т. Шевченко. Справа внизу чорнилом: Хазяенъ хати || Собствен[...] О. Тиша-Тишинского. По лівому краю іншою рукою олівцем напис: Малювавъ Шевченко для Богдана.

Малюнок наклеєний на картон. На звороті картону чорнилом напис: Александръ Григор. Тиша-Тишинський (Дар Е. К. Трегубова).

З червня 1934 р. рисунок був переданий Всеукраїнським історичним музеєм в Києві до ІТШ як оригінал Шевченка.

Приналежність даного рисунка Шевченкові заперечується використанням в рисунку прийомів роботи пером, не властивих Шевченкові: штриховка обличчя рядами рівнобіжних коротких рис та вживання круглястої плутаної штриховки на другій фігурі (волосся та комір).

Попередні місця збереження: власність О. Г. Тиша-Тишинського, Є. К. Трегубова, ВІМШ, ІТШ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 766.

349. Портрет Тараса Григоровича Шевченка. Полотно, олія (60 × 50).

Справа внизу на тлі портрета червоною фарбою дата і монограма: 1860 / ІІІ.

За свідченням власника цього портрета М. П. Смирнова-Сокольського, він придбав його від людини, близької до родини К. Ф. Юнге як автопортрет Шевченка 1860 р. Портрет нібито був подарований Ф. П. Толстому великою княгинею Єленою Павлівною в 1860 p., зразу ж після того, як вона купила його на виставці, а від Толстого перейшов до його дочки К. Ф. Юнге (див. И. Айзеншток, Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко, «Литературное наследство», М., 1936, т. 19 — 20, стор. 482 та Ник. Смирнов-Сокольский, История одного автопортрета, журн. «Огонек», М., 1961, № 11, стор. 8 — 10).

Питання про авторство Шевченка вимагає додаткового дослідження.

Якщо світлове рішення верхньої частини обличчя близьке до творчих прийомів Шевченка, то передача нижньої частини не властива Шевченкові, вона втратила форму, стерта. Твір в значній мірі попсований пізнішими неодноразовими підмальов-/109/ками і реставраціями. Крім цього, викликає сумнів і попередня історія збереження даного твору. Восени 1860 р. Ф. П. Толстого не було в Росії, отже, в той час автопортрет Шевченка йому не міг бути подарованим. К. Ф. Юнге, автор спогадів про Шевченка, також не згадує про цей твір. Він залишився невідомим і досліднику мистецької спадщини Шевченка — О. П. Новицькому, що був близьким знайомим і довіреною особою у К. Ф. Юнге, а тому мав можливість детально ознайомитися з її збіркою мистецьких творів.

Попередні місця збереження: власність М. П. Смирнова-Сокольського.

Власність С. П. Смирнової-Сокольської (Москва).

350. Портрет Тараса Григоровича Шевченка. Папір, олівець (19,7 × 15,8).

Придбаний РМ від проф. О. І. Малеїна як автопортрет Шевченка і 28 лютого 1929 р. переданий до ІТШ.

Рисунок повторює автопортрет Шевченка 1858 p., зроблений італійським олівцем і подарований М. М. Лазаревському (див. № 18 та коментар до нього), але значно відрізняється від нього манерою виконання. Відсутність у ньому чіткого рисунка, виразних штрихів, значне пом’якшення світлотіні, заміна штриха тушовкою, а також певна різниця в характеристиці та пропорціях зовнішніх рис Шевченка заперечують авторство Шевченка.

Попередні місця збереження: власність О. І. Малеїна, РМ, ІТШ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 274.

351. Портрет Тараса Григоровича Шевченка. Папір, олівець (12,4 × 9,8).

Придбаний Російським музеєм в Ленінграді від О. С. Яновської як автопортрет Шевченка.

Даний портрет, аналогічний до овального портрета роботи невідомого художника (див. № 350), є також копією з автопортрета Шевченка, подарованого М. М. Лазаревському, але також далекий від нього в характеристиці зовнішніх рис Шевченка та розробці деталей одягу.

Попередні місця збереження: власність К. П. Яновського, А. К. Яновського, О. С. Яновської.

РМ, інв. № 6963.

352. Портрет Михайла Семеновича Щепкіна (?). Полотно, олія (36,9 × 27).

Портрет придбано 5 березня 1948 р. Київським державним музеєм російського мистецтва від приватного власника колекціонера Арнінга Казиміра Федоровича (Москва), як роботу Т. Шевченка. 24 лютого 1949 р. портрет передано Державному музею Т. Г. Шевченка, до інвентаря якого він увійшов як твір, приписуваний Шевченкові.

Приписування цієї роботи Шевченку не аргументоване; портрет виконано в живописній манері, не властивій Шевченку. В літературі згадок про нього немає.

Якщо припустити, що це дійсно портрет Щепкіна, виконаний Шевченком, то /110/ він міг бути намальований або до заслання, в 1843 — 1844 роках, коли Шевченко познайомився з Щепкіним і коли останньому було 55 — 56 років, або ж після заслання, коли Щепкін був похилого віку (див. «Портрет М. С. Щепкіна» 1858 p., № 23). Обидва ці припущення малоймовірні, бо на даному портреті зображено людину значно молодшого віку.

Крім того, зіставлення цього портрета з портретами та фотографіями М. С. Щепкіна різних років також не дає підстав вважати, що зображена на портреті особа є саме М. С. Щепкін.

ДМШ, інв. № ж — 83.

353. О. С. Пушкін на смертному одрі. Папір, олівець (12,2 × 18,3).

На звороті напис чорнилом: А. С. Пушкинъ та іншою рукою: Рисунокъ П. А. Кулиша.

Автор першої публікації І. Борійчук (Малюнок Т. Г. Шевченка «Пушкін на смертному одрі», «Літературний журнал», К. — Х., 1937, № 4, стор. 113 — 114), помилково прийнявши лінії рисунка на подушці за ініціали «Т. Ш.», атрибутував його як роботу Шевченка. Відсутність автобіографічних та інших даних про відвідування Шевченком квартири померлого Пушкіна, а також відсутність (на відміну від інших творів Шевченка цих років) підпису не дають підстав вважати Т. Г. Шевченка автором рисунка. Висновки про Шевченкове авторство, побудовані на припущенні, що «Шевченко не міг не піти побачити мертвого Пушкіна» (В. Касіян, Ів. Борійчук, Автор малюнка — Т. Г. Шевченко, журн. «Малярство і скульптура», К., 1938, № 11, стор. 25 — 27), не достатні для атрибутування рисунка. В цих публікаціях також невірно визначено попередні місця його збереження.

Рисунок має багато спільного з аналогічними зарисовками О. Струговщикова і А. Мокрицького і може бути вільним повторенням одного з них. Напис на звороті дозволяє вважати, що автором цього повторення був П. О. Куліш (під час смерті О. С. Пушкіна його в Петербурзі не було).

Попередні місця збереження: Всеукраїнський літературний музей в Харкові, ГКШ.

1939 p., як робота, сумнівна щодо авторства Шевченка, експонувався на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві (Каталог, № 524).

ДМШ, інв. № г — 892.

354. Чоловік з люлькою. Полотно, олія (53,7 × 45).

На підрамнику справа олівцем напис: Алеко; на нижньому краю підрамника рукою невідомого напівстертий напис: Т. Г. Шевченко.

6 червня 1934 р. робота передана з ВІМШ до ГКШ як робота Шевченка без будь-яких умотивувань. В ДМШ зберігалася як твір, сумнівний щодо його приналежності Шевченкові.

За характером письма не має нічого спільного з живописом Шевченка і може бути віднесена до робіт 80 — 90-х років XIX ст.

КДМУМ, інв. № ж — 1325. /111/

КАРТИНИ ТА РИСУНКИ ПОБУТОВОГО ТА ІСТОРИЧНОГО ЗМІСТУ

355. Бандурист. Полотно, олія (48,5 × 39,5). [Середина XIX ст.].

Справа внизу кирилицею напис: Шевченко. На звороті до реставрації та дублювання був напис: 1886. Рисовалъ Шевченко. На память Ващенко отъ О. В. Нестеренко.

1937 р. картина придбана ГКШ як робота, приписувана Шевченкові, від Борійчука Василя Юхимовича, мешканця с. Черепин, Тетіївського р-ну, Київської обл.

Картина є довільним відтворенням офорта В. І. Штернберга, вміщеного як фронтиспис у першому виданні «Кобзаря» Шевченка (СПБ, 1840).

Попередні місця збереження: власність О. В. Нестеренка, Ващенка, В. Ю. Борійчука, ГКШ.

ДМШ, інв. № ж — 177.

356. Битва козаків з поляками. [Олія].

Вперше згадується як робота Шевченка в рецензії М. Шугурова на статтю В. П. Горленка «Шевченко — живописец и гравер», де рецензент повідомляє, що ця картина писана олійними фарбами і знаходиться в музеї В. В. Тарновського («Киевская старина», 1893, кн. VI, стор. 534).

В каталогах музею В. В. Тарновського (т. I, 1898, т. II, 1900) ця картина не зареєстрована. Ніяких інших згадок про цю роботу немає.

357. Біля шинку на селі. Папір, олівець (26,5 × 36). [Україна]. [1836 — 1838].

Вперше як твір Шевченка експонувався 1911 р. на виставці художніх творів Тараса Шевченка в Києві (Каталог, стор. 14).

Як робота Шевченка рисунок помилково репродукувався в журн. «Русский библиофил» (СПБ, 1914, № 1, між стор. 32 — 33). О. П. Новицький також вносить його до реєстру робіт Шевченка («Тарас Шевченко як маляр», Львів — Москва, 1914, стор. 68, № 455).

Сюжетно близький до цього рисунка начерк ескіза сільської сцени роботи В. І. Штернберга (див. № 170).

За побудовою композиції, характером зображення людських постатей дуже близький до малюнків Штернберга і зокрема до ескіза його картини «Паски святять» (див. № 380).

Попередні місця збереження: власність Л. М. Жемчужникова, І. Н. Терещенка, М. І. Терещенка.

Сучасне місцезнаходження не встановлене.

358. Валка чумаків у степу. Полотно, олія (65 × 96).

Справа внизу червоною фарбою підпис: Т. Шевченко, 1845, який за почерком значно відрізняється від автографів Шевченка.

Вперше відомості про цю картину, як твір Т. Г. Шевченка, опубліковано в газеті «Известия» від 26.IV 1940, № 96, в замітці «Неизвестная картина Т. Г. Шев-/112/ченко» та газеті «Вісті» від 26.IV 1940, № 96, в замітці «Цінна знахідка», в яких повідомлялося, що її знайдено на горищі одного з особняків у містечку Келломяках на Карельському перешийку.

16.V 1940 р. уповноваженим Леноблвиконкому в містечку Келломяках по акту № 1630 (кн. вх. 1791 — 1) картину передано до РМ.

Експертною комісією Державного Російського музею констатовано, що картина виконана на низькому професійному рівні, має підроблений підпис і не може бути твором Шевченка, у зв’язку з чим вона позбавлена музейної цінності і не підлягає дальшому обліку в РМ.

В Переяслав-Хмельницькому державному історичному музеї аналогічну до цієї картини роботу експоновано як копію з картини І. К. Айвазовського.

РМ.

359. Весілля. Полотно, олія (66,5 × 90,5).

До ІТШ картина надіслана від М. С. Соколовського як робота Шевченка по акту від 22 березня 1932 р. з доданою до неї запискою власника: «Куплена мною 1914 г. в Миргороде у Яковенка, неоконченная картина работы Т. Шевченка «Свадьба». Яковенко унаследовал имение от Макаренка, где жил одно время Т. Шевченко».

До акту додано висновок проф. М. Г. Бурачека, в якому категорично заперечується приналежність даної роботи Шевченкові. Картина не закінчена. За характером виконання вона ближча до живописних творів В. І. Штернберга.

Попередні місця збереження: власність М. О. Макаренка, В. І. Яковенка, М. С. Соколовського, ІТШ, ГКШ, ДМШ.

БМШ, інв. .№ 442.

360. Вітер гуде — трава шумить, козак-бідак убит лежить. Хата. Церква. Папір, олівець (35,2 × 22,3).

На аркуші три окремих рисунки, під першим олівцем рукою Куліша напис: Вітеръ гуде — трава шумит, || козакъ бідах убитъ лежить; над рисунком іншою рукою чорнилом напис: Рисунок Шевченка. На звороті аркуша написи: олівцем — Рисунокъ Шевченка; нижче чорнилом дарчий напис професора А. Ю. Кримського: В музей Наукового Товариства імені Шевченка у Львові (од проф. А. Кримського). (Сей малюночок Шевченків знаходився був у Якова Лазаревського і дістався його вихованиці — княгині Мариї Гагариній, а вона подарувала його міні).

Як робота Шевченка вперше експонувався 1920 р. на шевченківській виставці у Львові (Каталог, стор. 19).

До інвентаря ДМШ внесено як рисунки, приписувані П. О. Кулішеві, що більше відповідає дійсності, бо рисунки ці мають суто дилетантський характер і за характером виконання дуже далекі від Шевченкових робіт олівцем.

Попередні місця збереження: власність Я. Лазаревського, М. Гагаріної, А. Ю. Кримського, Музей Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.

ДМШ, інв. № г — 1408. /113/

361. Голівка. Офорт [1858 — 1860].

1889 p. Д. О. Ровінський в «Подробном словаре русских гравированных портретов» (СПБ, т. II, стор. 1828) в примітці до огляду портретів Т. Г. Шевченка зазначає, що у нього є кілька офортів Шевченка і серед них називає офорт «Голівка». Того ж року відомості про офорт «Голівка» повторені в журн. «Киевская старина» (1889, кн. X, стор. 184 — 185).

В «Подробном словаре русских граверов» Д. О. Ровінського (видання 1895 р.) офорт «Голівка» виключений з реєстру Шевченкових робіт. Ігноруючи це, ряд пізніших авторів йде за першою публікацією Ровінського і безпідставно стверджує наявність серед творів Шевченка офорта «Голівка», не даючи, однак, жодних відомостей про цей офорт та репродукції з нього.

362. Ескізи до невідомої картини на історичну тему. [II 1847].

1 лютого 1847 р. Шевченко в листі до М. І. Костомарова писав: «Свої композиції з грішми або сам привезу, або пришлю із Чернігова» (див. т. VI, стор. 38).

Посилаючись на цей лист, І. Л. Болясний у статті «Шевченко-художник» робить безпідставний висновок, начебто Шевченко тут говорить про ескізи до невідомої картини і чекає «поради і товариської критики від свого приятеля Костомарова, як історика» («Великий поет-революціонер», «Науково-літературний збірник Одеського державного університету, присвячений 125-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка», Одеса, 1939, стор. 231). В примітці до цитованого І. Л. Болясним листа речення «Свої композиції... або сам привезу, або пришлю із Чернігова» пояснюється так: «Мова йде, очевидно, про поетичні твори, які Шевченко тоді готував до нового видання» (див. т. VI, стор. 397).

363. Єврейське весілля. Папір, акварель (24,1 × 36,7).

Як роботу Шевченка малюнок вперше експоновано 1911 р. на виставці художніх творів Т. Шевченка у Києві. В каталозі виставки (стор. 12) зазначено, що в малюнку є монограма з літер «ТШ». На репродукції цього малюнка, опублікованого як твір Шевченка також в альбомі «Малюнки Т. Шевченка» (Пб., 1914, вип. II, табл. XXVI), цієї монограми не видно.

За композицією, характером зображення людей і дерев робота не належить пензлю Шевченка.

Попередні місця збереження: власність Мелешко-Малешкевичів, В. П. Кочубея.

Сучасне місце знаходження оригіналу не встановлене.

364. Жінка на канапі. Тонований папір, пастель (31,2 × 38,3).

Придбано 22 березня 1932 р. ІТШ від мешканця м. Миргорода Михайла Самійловича Соколовського, який стверджував, що малюнок цей був куплений ним 1913 р. у бувшого миргородського судді Оголевця і що це є, можливо, портрет одної з Закревських, виконаний Шевченком. /114/

До заяви Соколовського була прикладена записка-висновок тодішнього наукового консультанта ІТШ художника М. Г. Бурачека, який вважав, що «...виконання цього рисунка можна приписати Шевченкові: в рисунку багато від академічних традицій, він досить грамотний, а сюжет такий, який Шевченко не раз розробляв у своїх творах інтимного характеру. Трохи є сумнів, чи це не є часом повторення, копія, взагалі наслідування когось з французьких майстрів, як, напр., Буше, Фрагонара тощо. Але в кожному разі можна припустити, що рисунок цей належить олівцю Т. Шевченка».

Фактично даний малюнок, що належить руці невідомого художника, є вільним повторенням портрета Вікторії О’Мюрфі роботи Буше (див.: Pierre de Nolhac, Boucher, Paris, 1925, між стор. 144 — 145).

ДМШ, інв. № г — 377.

365. Знай службу.

Вперше як твір Шевченка репродуковано в 1876 р. під назвою «Знай службу. С оригинального рисунка Т. Г. Шевченко. Гравировал Дуво» (журн. «Пчела», 1876, т. II, № 16, стор. 8). Малюнок включений в «Каталог Музея украинских древностей В. В. Тарновского», т. II, Чернігів, 1900, стор. 201, № 517) як репродукція з загубленої роботи Шевченка. У всю наступну літературу увійшов на основі репродукції в журн. «Пчела».

Без наявності оригіналу, по самій гравюрі, виконаній на низькому технічному рівні, авторство встановити неможливо.

366. Кадриль в лазареті. Олія. [1840 — 1850].

Картина увійшла в літературу як сумнівна щодо авторства Шевченка.

Вперше репродукована В. Дмитрієвим у статті «Мысли о русском мастерстве» («Аполлон», СПБ, 1914, № 4, між стор. 28 — 29) як твір, що може належати пензлю Шевченка або Федотова.

За манерою письма картина ближча до творів Федотова останніх років його життя.

Попередні місця збереження: власність П. В. Деларова, Й. І. Лур’є (Ленінград), М. П. Смирнова-Сокольського (Москва).

Власність С. П. Смирнової-Сокольської (Москва).

367. Казахи біля юрти. Папір, олівець (13,9 × 22,9).

Як робота Шевченка рисунок експонувався в 1911 р. на виставці художніх творів Тараса Шевченка в Києві (Каталог, стор. 14).

В альбомі P. M. Чернишова, що зберігається в ДІМ, повторені деякі деталі даного малюнка.

За композиційними прийомами і трактовкою форми близький до рисунків В. І. Штернберга.

Попередні місця збереження: власність Л. М. Жемчужникова, І. Н. Терещенка, РМ, ІТШ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 364. /115/

367а. Казка (Солдат і смерть). Папір, туш, пензель, перо (28,4 × 22,1).

Копія з однойменного офорта Т. Г. Шевченка.

Зображення передано в тому ж положенні, що й на офорті.

Під малюнком зліва рукою невідомого каліграфічний напис тушшю: Т. Г. Шевченко. 1844 г. Нижче посередині назва твору: «Казка». Ще нижче спотворений текст з напису під офортом Шевченка: «А видкиля и куды Богъ несе Господа Москалю? а все таки табачку дайте: чи несчимиричкою часом? бо ми Васъ знаємъ... піддобрики... изь самой засЂки идемо, на той свитъ сударыня смерть, а табачекъ истинно Лубеньскій».

Малюнок придбаний 7.III 1934 р. в ДЛМ від О. О. Бахрушина як робота Шевченка.

Низька художня якість виконання малюнка, невдале моделювання постаті солдата, безпорадна передача форми дерева, хати, прийоми розтушовки та заливки тушшю заднього плану зовсім не відповідають творчій манері Шевченка і повністю заперечують його авторство.

Попередні місця збереження: збірка О. О. Бахрушина.

ДЛМ, інв. № 1517/A.524 — 1031.

368. Карикатура на диякона Миколу Шпака.

В літературі є згадка про те, що, перебуваючи 1859 р. на Черкащині, Шевченко намалював карикатуру на диякона троїцької церкви в Черкасах Миколу Шпака, що начебто і було причиною арешту Шевченка (О. Олександрів, Шевченко на Черкащині, «Україна», К., 1925, кн. 1-2, стор. 157 — 160).

Іншими будь-якими даними знайомство Шевченка з Шпаком не підтверджується. Виставлені тут причини арешту Шевченка не відповідають дійсності.

369. Карикатури на осіб царської родини.

В замітках Л. В. Дубельта, опублікованих Л. Ф. Пантелєєвим, є згадки про те, що при перегляді паперів, відібраних у Шевченка під час арешту, були знайдеш карикатури на осіб царської родини (див. «Голос Минувшего», 1913, кн. III, стор. 170). Що мав на увазі Дубельт, невідомо, бо в описі речей Шевченка, відібраних у нього під час арешту, ніяких карикатур не згадується.

Цього не видно і з вироку над Шевченком, якого засуджено на заслання лише «...за сочинения возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений...» («Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах», К., 1950, стор. 114).

Як видно з листа шефа жандармів О. Ф. Орлова до воєнного міністра О. І. Чернишова, Микола I, стверджуючи вирок над Шевченком, наказав «определить Шевченку рядовым в отдельный Оренбургский корпус с запрещением писать и рисовать...» (там же, стор. 115).

Сам Шевченко в щоденнику 19 червня 1857 р. записав: «Писать запрещено за возмутительные стихи на малороссийском языке. А рисовать и сам верховний судия не знает за что запрещено» (т. V, стор. 13). /116/

370. Киргиз верхи. Пастель.

Як твір, приписуваний Шевченкові, та як власність Л. В. Крушинського, малюнок експоновано 1911 р. на шевченківській виставці в Москві (Каталог, стор. 5, № 7). Згадку про нього див. у збірнику «На спомин 50-х роковин смерти Тараса Шевченка 1861 26.II» (М., 1912, стор. 19, №7).

Відсутність оригіналу або репродукції з нього, а також відсутність будь-яких інших даних позбавляє можливості встановити, чи дійсно такий малюнок був виконаний Шевченком.

371. Козак Мамай. Картон. Олівець.

За повідомленням варшавського журналу «Наша Бесіда», 1926 (№ 15-16, стор. 5), в приватній збірці Ерато Маврогордато в Лозанні (Швейцарія) зберігався рисунок з популярної народної картини «Козак Мамай», виконаний нібито Шевченком.

Приписування цього рисунка Шевченку належить одному із власників рисунка — М. П. Присіці, від якого рисунок потрапив до П. А. Маврогордато.

Репродукція цього рисунка не дає підстав приписувати його Шевченку.

Попередні власники: Буженицька, її син полковник М. П. Присіка (м. Миколаїв), його племінник П. А. Маврогордато.

Колекція Ерато Маврогордато (Лозанна, Швейцарія).

372. Купка селян біля пригаслого багаття. Олія [Лебедин]. [VI 1859].

Картина помилково приписана пензлю Шевченка (див. коментарі № 334, 339).

373. Музикант. Полотно, олія (30 × 25,5). [І пол. XIX ст.].

Справа внизу чорною фарбою підроблений підпис: Т. Шевченко.

В ДМШ придбано від Є. Г. Коновалової (Москва) як роботу Шевченка за актом від 19 грудня 1951 р.

Характер письма не властивий творам Шевченка і швидше нагадує портрети роботи В. А. Тропініна.

З цього портрета відома копія пастеллю, також приписувана Шевченкові (див. № 374).

ДМШ, інв. № ж — 255.

374. Музикант. Тонований папір, пастель (36,1 × 29,5).

Справа внизу підроблений підпис: Шевченко. Вище нього сліди напису, що не прочитується.

Як роботу Шевченка помилково зареєстровано в «Каталоге музея украинских древностей В. В. Тарновского» (Чернігів, 1903, т. II, стор. 190, № 389).

1911 р. експонувався на шевченківській виставці в Москві як портрет невідомого, що грає на скрипці, роботи Шевченка (Каталог, стор. 11, № 159); 1929 р. під такою ж назвою експонувався на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові (Каталог, стор. 19, № 30). /117/

До ГКШ надійшов як робота Шевченка з ЧІМ за актом від 20 жовтня 1933 р.

Даний твір є довільною копією невідомого художника з приписуваної Шевченкові однойменної олійної картини (див. № 373 та примітку до нього).

ДМШ, інв. № г — 617.

375. Наймичка. Полотно, олія.

В журн. «Киевская старина» (1901, кн. IX, стор. 99 — 100) на підставі публікації Брешко-Брешковського в журн. «Россия» вміщено замітку про «Три картини Т. Г. Шевченка», які були подаровані В. В. Тарновським Чернігівському музею і які тимчасово зберігалися в Чернігівській губернській земській управі. Автор замітки так описує одну з цих картин: «Хата, крытая соломой... Дед и бабуся сидять на заваленке и тихо, грустно балакают о чем-то; вероятно, о горемычной судьбе своей дони, что зажурившись стоит поодаль у дерева. У плетня в колыске спит «дытыночка» — плод греха бедной Катерини...».

Картина, яку Брешко-Брешковський приписує Шевченкові, в дійсності є твором М. С. Башилова на тему Шевченка «Наймичка», що зберігався в «Музее украинских древностей В. В. Тарновского» (див. Каталог, т. II, Чернігів, 1900, стор. 216, № 644) і нині знаходиться в ДМШ (інв. № ж — 181).

376. Наймичка, яка зашиває на собі поділ порваної сорочки. Полотно, олія [Лихвин]. [VI 1859].

Картина помилково приписана пензлю Шевченка (див. коментарі № 334, 339).

377. Наталка Полтавка. Полотно, олія (98 × 71).

В неопублікованих матеріалах О. П. Новицького до академічного видання творів Шевченка ця картина була репродукована як робота Шевченка під назвою «Біля криниці» за № 967 з таким поясненням: «Одержав я фотознімок з цієї картини од Льва Захаровича Павловського 31 жовтня 1914 р. разом з листом, де він писав: «Картина сия приобретена мною у члена Государственного Совета Кучерова, бывшего одно время председателем Харьковской губернской земской управы. Кучеров получил сию картину от Жемчужникова; Жемчужников получил ее лично от Шевченка. На загибе полотна имеется надпись: «Т. Шевченко». Подпись сия не могла быть воспроизведена на фотографическом снимке, так как она находится в плоскости перпендикулярной к плоскости картины». Саму картину мені бачити не довелося, і про дальшу долю її нічого мені не відомо».

В 1954 р. до Державного музею Т. Г. Шевченка від власниці цієї картини М. С. Поплавської (м. Орел), дружини Л. 3. Поплавського (а не Л. 3. Павловського, як це помилково зазначає О. П. Новицький), надійшли листи, до яких було додано письмове свідчення професора М. Ф. Сумцова, зроблене в 1915 p., про те, що ця картина належить пензлю Шевченка. /118/

Композиційні прийоми, трактовка форми, особливості в пропорціях постаті та в перспективі, а також сама манера письма типові для українських народних картин першої половини XIX ст. і не мають нічого спільного з творчістю Шевченка.

Попередні місця збереження: власність Л. М. Жемчужникова, Кучерова, Л. З. Поплавського.

Власність М. С. Поплавської (м. Орел).

378. Панська карета, італійські лаццароні та російські старці. Карикатури.

Д. Клеменсов у статті «Кое-что из жизни Т. Г. Шевченко в Раиме», написаній зі слів прапорщика Е. В. Нудатова, згадує про карикатури, що нібито були причиною заслання Шевченка: «Воспоминания Н. И. Костомарова» («Русская Мысль», 1885, кн. V) дают намек на то, что причиной ссылки была принадлежность поэта к Кирилло-мефодиевскому братству, а сам Тарас Григорьевич на месте своей ссылки (в Раиме) рассказывал товаришам по службе о двух карикатурах, изображавших: одна — толпу лаццарони, щедро оделяемых червонцами из блестящей кареты с русским гербом, а другая — толпу русских нищих, от той же кареты получающих одно чистое русское «Бог подаст» («Южно-Русский Край», 1890, № 3435; Д. Іофанов, Матеріали про життя і творчість Тараса Шевченка, К., 1957, стор. 51).

Інших відомостей про існування таких карикатур немає. Сам же Шевченко в листах до О. М. Бодянського від 15 листопада 1852 p., до В. А. Жуковського (близько 10 січня 1850 р.) та до О. Ф. Орлова від 10 січня 1850 р. заперечував виконання ним будь-яких «предосудительных» малюнків. У листі до О. М. Бодянського Шевченко писав: «Шестой год уже, как я обезволен. Не жаль бы было, если б терпел да знал за что? А то, ей-богу, не знаю. Например, мне запрещено рисовать, а я во всю жизнь мою одной черты не провел предосудительной» (див. т. VI, стор. 71).

379. Панько Рудий, пасічник із Диканьки. Полотно, олія (57,5 × 138).

Картина має форму трикутника. В верхньому куті білою олійною фарбою напис: Панько Рудый Пасичникъ изъ Деканьки. По правому краю на вуликах червоною олійною фарбою написи: Основяненко, Гребенка, Гоголь, Котляревский. З правої сторони від постаті пасічника напис білою фарбою: Добро пожаловать господа въ пасіку проходитьця на пчилъ и трутнивъ подивиться.

На звороті на лівій планці підрамника чорнилом напис: Нарисованъ Т. Гр. Шевченко въ сороковыхъ годахъ для пасЂки Пономарева въ Конотопскомъ уЂздЂ, в хут. ЖелЂзняковъ, между с. с. Гирявкою и Шаповаловкою. На нижній планці підрамника, теж чорнилом, не повністю збережений напис: МнЂ подаренъ дочерьми Пономарева по сл. Шевченко приЂхавъ въ пасЂку отца ихъ и не заставъ его дома, наскоро нарисовалъ... на память А. Лазаревскій 1882.

Вперше згадка про цю картину як про твір Шевченка з’явилася в журн. «Киевская старина» (1888, кн. VI, стор. 82), потім в рецензії М. В. Шугурова на статтю В. П. Горленка «Шевченко — живописец и гравер» (там же, 1893, кн. VII, стор. 534) та в журн. «Искусство и печатное дело» (К., 1911, № 3, стор. 138 — 139). /119/

Ця картина репродукувалася в кількох виданнях та експонувалася в 1911 р. на виставці художніх творів Т. Шевченка в Києві (Каталог, № 86).

Картина належить до творів народного живопису з характерними для нього прийомами композиції, моделюванням форми та своєрідною перспективою з багатьма точками зору і за манерою письма не має нічого спільного з живописними творами Шевченка.

Попередні місця збереження: власність О. М. Лазаревського, Г. М. Лазаревської, Г. О. Лазаревського, Державний фонд музеїв Наркомату освіти УРСР ДМШ.

БМШ, інв. № 438.

380. Паски святять. Ескіз. Папір, олівець, акварель (17,1 × 27,8). [1838].

Вгорі на аркуші рукою Штернберга напис: Пасхи святят.

1911 р. малюнок як роботу Шевченка було експоновано на виставці творів Шевченка у Києві (Каталог, стор. 14). Як роботу Шевченка цей малюнок було зареєстровано в кн. О. П. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» (Львів — Москва, 1914, стор. 72, № 506) та репродуковано під назвою «Великдень на Україні» в альбомі «Малюнки Т. Шевченка». (Пб., 1914, вип. II, табл. XXV).

В дійсності це ескіз до олійної картини В. І. Штернберга «Праздник светлого Христова воскресенья», яку 1838 р. було експоновано на виставці в Академії художеств у Петербурзі (див. «Новые картины Штернберга» в журн. «Художественная газета», СПБ, 1838, № 14, стор. 442).

Ескіз розграфлений на квадрати для перенесення рисунка на полотно.

Попередні місця збереження: власність Л. М. Жемчужникова, І. Н. Терещенка, М. І. Терещенка, РМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 1373.

381. Пастушок. Олія. [Лебедин]. [VI 1859].

Картина помилково приписана пензлю Шевченка (див. коментарі № 334, 339).

382. Постать чоловіка в кашкеті. Папір, чорнило, перо.

1916 р. в «Русских пропилеях» (т. II, стор. 256) було опубліковано лист до В. М. Рєпніної, на якому між рядками було накреслено невеличку постать чоловіка. Оскільки лист цей приписувався Шевченкові, то йому ж приписувався і рисунок.

Наявність під листом підпису «Д. Е.», що розшифровується як підпис архітектора Дмитра Єгоровича Єфімова, заперечує приналежність листа та рисунка Шевченкові.

383. Розпис будинку Рєпніних. [Яготин]. [1843 — 1844].

В статті «Подорож по Україні» Д. М. Косарик згадує, що в Яготині йому «показували напівзруйнований будинок Рєпніних, на стінах якого й на стелі намальовані сюжети неначебто рукою Тараса Григоровича» («Малярство і скульптура», К., 1938, № 3, стор. 10). /120/

В листах до Шарля Ейнара Варвара Рєпніна докладно описує перебування Шевченка в Яготині і виконані ним в цей час роботи. Але жодної згадки про розпис будинку в її спогадах немає. Ніякими свідченнями ці відомості Д. М. Косарика не підтверджені.

384. Сатрапи. Акварель.

На звороті олівцем напис: По всей вероятности работа Тараса Шевченко. А. Бен[уа].

Як роботу Шевченка без всяких застережень опубліковано в журн. «Образотворче мистецтво» (1939, № 4, стор. 13) з підписом під репродукцією: «Т. Г. Шевченко. Сатрапи. Акварель. 1847 — 1857 pp. Публікується вперше».

В альбомі Обручова є малюнок, на якому зображено три постаті (ДМШ, інв. № г — 1189). Всі вони є персонажами малюнка «Сатрапи». Подібні постаті зображені ще на одному малюнку з цього ж альбома (ДМШ, інв. № г — 1188).

В альбомі P. M. Чернишова (ДІМ) є малюнок з підписом Бр. Залеського, чоловічі постаті якого дуже нагадують постаті, зображені на малюнку «Сатрапи».

Зважаючи на те, що манера письма не властива роботам Шевченка, а також на наявність підписаного Бр. Залеським малюнка з подібними персонажами, малюнок «Сатрапи» немає підстав вважати роботою Шевченка.

ПД № 51016, КП 1420.

385. Свято в селі. Папір. Акварель.

Як малюнок, приписуваний Шевченкові, 1903 р. був експонований на виставці XII Археологічного з’їзду в Харкові та репродукований в альбомі цього ж з’їзду («Альбом Выставки XII Археологического съезда в г. Харькове», М., 1903, табл. XXXI, рис. 85).

За композиційними прийомами і технікою виконання робота не належить до творів Шевченка. Про близькі до цього малюнка роботи див. № 359 та № 363.

386 — 387. Середньовічні сцени: «Рицар у монастирі» (80 × 92,8) та «Біля монастирської брами» (80 × 92,5). Полотно, олія [1-а половина XIX ст.].

На обох картинах справа внизу червоною фарбою підпис: Т. Г. Шевченко.

В перші роки революції картини були передані на збереження до РМ з приватної збірки Женні Лазарівни Руманової, а 1928 р. їх включено до інвентаря музею. 26 серпня 1940 р. картини передано до ГКШ, а звідти до ДМШ, де вони були внесені до інвентаря як приписувані Шевченкові.

Техніка виконання картин та їх кольорова гама не властиві творам Шевченка. Підписи на картинах також нічого не мають спільного з підписом Шевченка і зроблені, очевидно, пізніше рукою невідомого.

ДМШ, інв. № ж — 110 і 111. /121/

388. Судня рада. Акварель (47 × 60).

Як роботу Шевченка цей малюнок зареєстровано О. П. Новицьким в кн. «Тарас Шевченко як маляр» (Львів — Москва, 1914, стор. 83) з такою анотацією: «У музеї Наукового товариства імені Шевченка, у Львові, єсть акварель «Судної ради», доставленої д. Кричевським із Київа, розмір 470 × 600. Вона має невеликі зміни проти офорта і зроблена навпак», тобто обернено по відношенню до офорта (див. т. VII, кн. 1, № 93).

Акварель цю виконано недосконалою рукою невідомого художника з значними огріхами порівняно до оригіналу.

Пізніше в статті «Прийоми композицій в Шевченкових картинах» («Глобус», К., 1928, № 5, стор. 67 — 68) О. П. Новицький розглядає дану акварель як один з етапів до створення Шевченком офорта.

Місцезнаходження акварелі не встановлено.

Судячи з репродукції, вміщеної у вищезгаданому джерелі, цей малюнок, як і подібні до нього дві інші олійні картини, що зберігаються в ДМШ, є довільними копіями з підготовчого Шевченкового малюнка, місцезнаходження якого також не встановлено.

389. «Та нема гірше так нікому, як бурлаці молодому». Полотно, олія (30 × 26,4).

На картині білою олійною фарбою напис: «Та нема гирше такъ никому, якъ бурлаци молодому».

Картина невідомого художника-самоучки І половини XIX ст. подарована в 1879 р. проф. Н. Д. Борисяком «Музею изящных искусств и древностей» Харківського університету. 1903 р. її було експоновано на виставці XII Археологічного з’їзду у Харкові, як твір, приписуваний Т. Г. Шевченкові («Альбом выставки XII Археологического съезда в Харькове», М., 1903, табл. XVIII).

Розбіжність між змістом зображення і текстом пісні (що було зазначено і в «Альбомі» — стор. 23, № 152) та живописна манера письма, характерна для народної картинки 1-ої половини XIX ст., заперечують приналежність цього твору Шевченкові.

1935 р. фото з цієї картини було передано з Чернігівського історичного музею до ГКШ. Зараз це фото зберігається в фондах ДМШ (інв. № ф — 113).

Місце збереження картини не встановлене.

390. Танок козаків.

У збірці віршів Шевченка, виданій 1954 р. (Т. Шевченко, Стихотворения, Л., Советский писатель, 1954), між стор. 176 — 177 вміщено малюнок невідомого художника під назвою «Пляска казаков» як твір Шевченка без будь-яких на те доказів з підзаголовком «Автоиллюстрация Т. Г. Шевченка к поэме «Гайдамаки».

Манера виконання опублікованого малюнка заперечує приналежність його Шевченкові. /122/

391. Український хлопчик. Олія.

В нотатці журн. «Na ziemi naszej» (1911, № 5, стор. 8) під назвою «Твір Тараса Шевченка» опубліковано сумнівні дані про портрет українського хлопчика, виконаний нібито Шевченком: «В збірці п. Францішка Равіти-Гавронського в Лозині під Яновом знаходиться олійний твір, що зображає голову українського хлопця. Київський тип. Твір, не підписаний художником, вважав за роботу Шевченка і як таку переховував у себе учитель малювання п. Гавронського Сошенко, особистий приятель Шевченка ще з Петербурга перед вступом в Академію. Час виконання цієї голівки повинен бути віднесений до перебування Шевченка в Києві, перед від’їздом за Дніпро.

Теперішній власник купив твір при розпродажі майна Сошенка після його смерті. Чи це робота Шевченка, абсолютної певності, як вище сказано, немає, тому що твір не підписаний».

Сучасне місцезнаходження портрета не встановлено.

392. Уральський козак верхи. Пастель.

1911 р. малюнок експонувався на шевченківській виставці в Москві. В каталозі цієї виставки (М., 1911, стор. 5, № 6) та в збірнику «На спомин 50-х роковин смерті Тараса Шевченка, 1861 26.II — 1911» (М., 1911, стор. 19) зареєстрований з поміткою: «По свідоцтву Н. Н. Черницького приписують Шевченкові. Належить М. В. Тесленкові в Москві».

Місцезнаходження оригіналу не встановлено.

За відсутністю оригіналу або ж репродукції з нього неможливо встановити, чи йде мова про нині втрачений малюнок Шевченка, чи про малюнок, приписуваний Шевченкові.

Попередні місця збереження: власність М. В. Тесленка.

393. Хлопчик-козачок замітає підлогу в панських покоях. Картон, олія (44,3 × 38).

Внизу праворуч червоною фарбою рукою невідомого підроблений підпис: Шевченко.

Картину було придбано 26 березня 1941 р. ГКШ від інженера К. М. Ліверова (Харків) як роботу невідомого художника, що за своєю тематикою могла б ілюструвати життя самого Шевченка, до інвентаря ГКШ картину було внесено як твір, приписуваний Шевченкові.

Експертизою РМ 1951 р. висловлено припущення, що це посередня копія картини худ. К. О. Зеленцова 1827 p., відомої під назвами: «Мальчик, убирающий комнату», «Молодой поломет», «Утро в комнатах молодого человека». Друга копія цієї ж картини зберігається в ДІМ. На ній є напис: писалъ Павелъ Безсоновъ 1836.

Попередні місця збереження: власність М. М. Уварова, Давидовича, К. М. Ліверова, ГКШ.

ДМШ, інв. № ж — 99. /123/

394. Хлопчик-козачок прислуговує в панських покоях. Полотно, олія (38,2 × 48,8).

Картину придбано 26 березня 1941 р. ГКШ від інженера К. М. Ліверова (Харків) як роботу невідомого художника. До інвентаря ГКШ внесено як твір, приписуваний Шевченкові за спорідненістю сюжету, кольорової гами та композиції з картиною «Хлопчик-козачок замітає підлогу в панських покоях», копію з якої в свій час також приписували Шевченкові (див. № 393).

Попередні місця збереження: власність М. М. Уварова, Давидовича, К. М. Ліверова, ГКШ.

ДМШ, інв. № ж — 98.

395. Ярмарок. Папір, акварель (25,3 × 36,6). [1837 — 1838].

Справа внизу акварельною фарбою позначено: 815.

На звороті посередині чорнилом напис: Jarmark ukrainski (Collekt. Adama Mieleszko-Malieszkiewicza, № 32). Цифру № 32 перекреслено і олівцем написано: № 52.

В «Каталоге музея украинских древностей В. В. Тарновского» зазначено, що на звороті є напис польською мовою, який вказує на приналежність цього рисунка Шевченкові (т. II, Чернігів, 1900, стор. 190, № 387). Зараз цієї частини напису немає.

Як Шевченкову роботу малюнок було експоновано в репродукції на шевченківській виставці 1911 р. в Москві (Каталог, № 137) і в оригіналі 1929 р. — на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові (Каталог, стор. 19, № 33).

З ЧМТ до ЧІМ, а з ЧІМ до ГКШ малюнок передано як твір Шевченка, але до інвентаря ГКШ внесено як твір В. І. Штернберга.

За характером композиції, статичністю постатей та колоритом малюнок не належить Шевченкові.

Попередні місця збереження: власність Адама Мелешко-Малешкевича, ЧМТ — № 387, ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 1389.

МІФОЛОГІЧНІ ТА РЕЛІГІЙНІ СЮЖЕТИ

396. Антіной. Чотири рисунки з різних боків [Пб.]. [1837].

Т. Г. Шевченко в автобіографічній повісті «Художник» від імені художника І. М. Сошенка розповідає: «После долгих размышлений я с двугривенным обратился к живому Антиною, натурщику Тарасу ¹, чтобы он в неклассные часы пускал моего ученика в гипсовый класс. Потом перевел я его в фигурный класс и велел ему на первый раз нарисовать анатомию с четырех сторон» (див. т. VI, стор. 128).

¹ Малишеву.

При публікації тексту «Художника» в «Киевской старине» 1887 р. (кн. І, стор. 15) було припущено помилку. Замість: «...велел ему на первый раз нарисо-/124/вать анатомию с четырех сторон» було надруковано: «велел ему на первый раз нарисовать Антиноя с четырех сторон».

Цю помилку було повторено у виданнях: О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, стор. 7, 77, № 601; М. Г. Бурачек, Великий народний художник, X., 1939, стор. 14.

397. Запрестольний образ божої матері в Новопетровській церкві.

О. А. Грімм в книзі «Каспійское море и его фауна» на основі свідчень старожила Новопетровської фортеці твердить: «В форте Александровске достопримечательностей очень немного, разве только образ божией матери, писанный Шевченко с особого разрешения высшего начальства» («Труды Арало-Каспийской экспедиции», СПб., 1877, вип. II, стор. 19).

Факт написання Шевченком запрестольного образа для церкви Новопетровського укріплення заперечується спогадами М. Ф. Савичева, листом начальника штабу окремого Оренбурзького корпусу до коменданта Новопетровського укріплення І. О. Ускова та листом Шевченка до Бр. Залеського від 6 червня 1854 р. про те, що йому не дозволили писати вищезгадану ікону (М. Ф. Савичев, Кратковременное знакомство с Тарасом Григорьевичем Шевченко, газ. «Казачий вестник», 1884, № 53 — 54 та «Літературний журнал», 1939, № 2; Родзевич, Тарас Шевченко в Закаспийском крае, «Русская старина», 1891, IV, стор. 440 та Т. Шевченко, т. VI, стор. 89).

398. Запрестольний образ спасителя. Олія.

М. Ф. Сумцов у статті «Рисунки и картины Т. Г. Шевченко» («Из украинской старины», X., 1905, стор. 111) повідомляє, що в художній колекції Б. Г. Філонова (Харків) була картина Шевченка «Спаситель»: «На видном месте висит большая картина Шевченка «Спаситель», вышиной аршина два и шириной полтора, в большой золоченной раме, в верхней своей части закрывшей надпись І. Н. Ц. І. — обычную в запрестольных образах. По преданию, картина эта была нарисована Шевченком, по заказу крестьян, в одну сельскую церковь как запрестольный образ; но затем сельское общество прислало других своих представителей, которые визвали чем-то неудовольствие художника, и картина была им продана петербургской школе рисования и живописи. Долгое время она здесь служила для учеников источником копирования, была выставлена на Морской для продажи по оценке в 1700 руб. и куплена Б. Г. Филоновым с уступкой за 1350 руб. Работа чистая; краски свежие, отлично сохранившиеся; но стиль чисто академический. Христос изображен по пояс в профиль со взором, обращенным на небеса. Лик, как и должно быть в запрестольном образе, исполнен величавого достоинства и носит печать сердечной доброты. В картине заметно влияние Брюллова, и самый лик Христа напоминает отчасти лик Спасителя в картинах и эскизах Брюллова, изображающих «Положение Христа во гроб». Если верно предположение о принадлежности этой картины Шевченку, а сомневаться в том нет достаточного основания, то «Христос» Шевченка представляется одной из лучших картин школы Брюллова». /125/

Інших даних про приналежність цього образа Шевченкові та про продаж його в «Общество поощрения художников» не знайдено.

В час, коли ця картина належала ГКШ, вона була атрибутована як твір, що не належить Шевченкові.

Попередні місця збереження: власність Б. Г. Філонова, Н. М. Філонової, Харківський музей Слобожанщини, Харківська обласна картинна галерея.

Картина загинула в Харкові під час Великої Вітчизняної війни.

399. Звільнення апостола Петра з темниці. Папір, олівець, пастель (25,9 × 21,4).

Праворуч внизу олівцем напівзатертий підпис, що не прочитується. На звороті олівцем зроблено напис: Тарас Шевченко.

Цей малюнок під назвою «Святий апостол Петро» з помилковим визначенням техніки (акварель) зареєстровано в «Каталоге музея украинских древностей В. В. Тарновского» (т. II, Чернігів, 1900, № 388) та опубліковано в книзі О. П. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» (Львів — Москва, 1914, стор. 73, № 526 і табл. № 69).

Даний малюнок є довільною копією з рисунка П. В. Басіна, зробленого з фрески Рафаеля (зал Геліодора у Ватікані) і 1829 р. переданого з Ермітажу до Академії художеств (див. «Сборник материалов для истории императорской Академии художеств за сто лет ее существования, под редакцией П. Н. Петрова», СПб., 1864, ч. II, стор. 235).

Малюнок виконано у не властивій для Шевченка техніці пастелі на низькому професійному рівні, що цілковито відрізняє його від робіт Шевченка.

Попередні місця збереження: ЧМТ, ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 616.

400. Образ Різдва Богородиці. [Олія]. [Седнів].

Вперше згадано про цю ікону, намальовану нібито Шевченком для церкви Лизогубів у Седневі на Чернігівщині, в листі О. Г. Сластьона до О. П. Новицького в 1911 р. Він радив О. П. Новицькому звернутися з цього приводу до голови Полтавської управи Федора Андрійовича Лизогуба з проханням, щоб він допоміг дістати цю ікону (О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, стор. 73).

Це твердження О. Сластьона заперечується листом Шевченка до В. Рєпніної з заслання від 7 березня 1850 p., де він, згадуючи про Седнівську церкву, писав: «...не теряю надежды, что испытанию моєму “прийдет когда-нибудь конец. Тогда отправляюся прямо в Седнев и, по мере сил моих, олицетворю мою так долго лелеянную идею. В седневской церкви над иконостасом два вделанные в стену железные крюка меня неприятно поражали — и я думал, чем закрыть их? И ничего лучше не мог выдумать, как картиною, изображающей смерть спасителя нашего» (див. т. VI, стор. 61).

Після заслання Шевченко у Седневі не був.

В літературі пізніших років згадок про цю ікону немає. /126/

401. Образ Спаса Нерукотворного.

Див. примітку до № 312.

402. Образ цариці Олександри. Олія. [Пб.].

За повідомленням Є. А. Ганенка: «В церкви полтавской военной гимназии есть образ царицы Александры, рисованный Шевченком; иконостас был заказан в Петербурге в то время, как он был учеником академии» («Древняя и Новая Россия», 1875, т. II, стор. 193).

1911 р. репродукцію з цього образа експоновано на шевченківській виставці в Москві (Каталог, стор. 8, № 69).

Оригінал не зберігся, репродукція з нього знаходиться у неопублікованих матеріалах О. Новицького. За характером виконання це типовий зразок українського іконопису кінця XVIII — початку XIX ст.

403. Христос в Еммаусі. Гравюра.

За літературними даними, у громадянки Трофілової в 1924 р. була гравюра «Христос в Еммаусі» нібито роботи Шевченка, з авторським написом про подарування її Михайлу Лазаревському. Там же зазначено, що ця гравюра перейшла до Трофілової від Лазаревських.

В повідомленні невірно визначене авторство Шевченка лише на підставі дарчого напису. Подібного офорта Шевченко не виконував.

Всі виконані Т. Г. Шевченком офорти відомі з публікацій. Детальний їх опис дав Д. О. Ровінський у праці «Подробный словарь русских граверов» ще 1895 р.

АНІМАЛІСТИЧНІ РИСУНКИ

404 — 405. Віл. Верблюд. Тонований папір, олівець, туш (15,3 × 23,3).

На лицевій стороні завершене зображення з натури осідланого вола. На звороті обрізаний і незакінчений начерк олівцем лежачого нав’юченого верблюда.

Рисунок з альбома Бр. Залеського, що в 1933 р. був придбаний ГКШ в крамниці «Міжнародна книга» в Ленінграді.

Манерою виконання рисунок відрізняється від робіт Шевченка.

ДМШ, інв. № г — 386.

406 — 407. Корови коло ясел. Дерева та голова людини. Папір, олівець, вугіль (15,1 × 31,2).

На лицевій стороні рисунок «Корови коло ясел». Справа вгорі чорнилом позначено: № 104.

На звороті обрізаний начерк «Дерева та голова людини».

Рисунок як Шевченків твір зареєстровано у списку Честахівського за № 110 /127/ та в «Каталоге музея украинских древностей В. В. Тарновского» за № 407 (т. II, Чернігів, 1900, стор. 191).

20 жовтня 1933 р. разом з Шевченковими матеріалами рисунок було передано з ЧІМ до ГКШ.

Порівнюючи начерк на лицевій стороні, а також зарисовки дерев на звороті цього аркуша з начерками дерев на рис. «Табір у лісі» (див. примітку № 176) та з начерком корів (див. примітку № 190), які належать В. І. Штернбергу, слід і ці рисунки вважати його творами.

ДМШ, інв. № г — 634.

408. Осідланий кінь. Папір, олівець (17,7 × 21,3).

Рисунок з альбома Л. М. Жемчужникова, належав І. Н. Терещенкові. 1911 р. як твір Шевченка, експонувався на виставці художніх творів Шевченка у Києві (Каталог, стор. 14). В книгу О. П. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» малюнок внесено як твір Шевченка (Львів — Москва, 1914, стор. 70, № 490), репродукцію з нього вміщено в неопублікованих матеріалах О. П. Новицького до академічного видання творів Шевченка (стор. 247, № 713).

За характером виконання і низьким технічним рівнем рисунок далекий від аналогічних за сюжетом робіт Т. Шевченка (див. т. VII, кн. 1, № 73; т. VIII, № 42, 73, 84, 86, 139, 146 та т. IX, № 10).

Сучасне місцезнаходження невідоме.

КРАЄВИДИ

409. Краєвид парку. Начерк. Папір, олівець (16,7 × 24,5).

Справа вгорі чорнилом позначено: № 116 — 15.

1861 р. Честахівський включив цей рисунок до реєстру робіт Шевченка, що були на квартирі Шевченка після його смерті, і записав під назвою «Дом в саду над ставком якогось дуки, бо віеця корогва на щоглі» (№ 92), помилково визначивши, що рисунок цей зроблено на фарбованому папері. Пізніше також під описовою назвою «Сад, пруд, повидимому, статуя Лаокоона, сзади флаг над домом» рисунок був внесений до «Каталога музея украинских древностей В. В. Тарновского» (т. II, Чернігів, 1900, стор. 175, № 185), а на виставці творів Т. Шевченка в Чернігові експонувався як «Куточок Літнього саду з групою Лаокоона» (Каталог, стор. 15, ч. 2, № 10). Назва статуї неправильна, скоріше це може бути скульптурна композиція невідомого італійського скульптора «Викрадення сабінянки».

Рисунок погано зберігся. Технічно низький рівень його виконання, а також прийом зображення дерев, не властивий Шевченкові, не дають підстав вважати цей рисунок роботою Шевченка.

Попередні місця збереження: ЧМТ — № 185, ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 426. /128/

410. Краєвид старого Києва. Папір, олівець (22,8 × 36,2).

1861 р. помилково внесений Г. Честахівським до опису малюнків Шевченка, зроблених після заслання (№ 107 чи 108). Під назвою «Київ з боку Дніпра» цей рисунок згаданий у О. Русова («Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 187).

В літературі зустрічається також під назвами «Вид на город» та «Город, на первом плане деревья».

Характер рисунка в цілому, а також його композиційна побудова, штриховка дерев, однакова розробка другого й третього планів заперечують приналежність даного рисунка Шевченкові.

Попередні місця збереження: власність А. О. Козачковського, В. П. Коховського, С. Д. Бразоль, ЧМТ — № 404, ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 632.

411. Видубецький монастир. Кольоровий папір, олівець (19,1 × 13,5).

По нижньому краю олівцем рукою Штернберга напис: Выдыбецькій монастырь.

Зберігався в РМ як робота А. М. Гороновича із збірки Л. М. Жемчужникова. 10 березня 1932 р. рисунок як твір невідомого художника було передано Харківським історичним музеєм до ІТШ.

В ГКШ та ДМШ без умотивування заінвентаризовано як роботу Шевченка.

Приналежність рисунка Шевченкові заперечується характером його виконання (див. однойменний рисунок та офорт Шевченка у т. VII, кн. 1, № 81, 97).

Попередні місця збереження: збірка Л. М. Жемчужникова, РМ, Історичний музей ім. Г. С. Сковороди в Харкові, ІТШ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 367.

411а. Видубецький монастир. Папір, туш, перо (21,1 × 25,6).

Копія з однойменного офорта Т. Г. Шевченка.

Зображення передане в тому ж положенні, що й на офорті.

Під малюнком зліва рукою невідомого напис тушшю: Шевченко. 1844 г. Нижче посередині каліграфічний напис теж тушшю: Выдубецкій Монастирь у Кыеви.

Малюнок придбав 15.V 1933 р. ДЛМ від О. О. Бахрушина як роботу Т. Г. Шевченка. Як твір Шевченка опублікований в статті І. Я. Айзенштока «Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко» («Литературное наследство», 1935, № 19-21, стор. 469) під назвою «Выдубецкий монастырь под Києвом. Офорт Т. Г. Шевченко. 1844».

Прийоми і досить примітивна манера виконання цього малюнка зовсім не властиві Шевченкові.

Попередні місця збереження: збірка О. О. Бахрушина.

ДЛМ, інв. № Арх. 655 /А-185.

412. Вулиця в українському селі. Полотно, олія (24 × 31).

На звороті на полотні зліва внизу тушшю напис: 1840 г. Шевченко.

До інвентаря ЛДМУМ 1926 р. картину внесено як твір Шевченка. /129/

Живописна манера та кольорова гама картини не властиві олійним роботам Шевченка.

Попередні місця збереження: власність В. Ластоуцького (Львів).

ЛДМУМ, інв. № 24721, ж — 318.

413. Гірський краєвид з вершниками в околицях Златоуста. Папір, акварель, туш (21,2 × 36,6). [VII — VIII 1838].

Справа вгорі олівцем рукою Штернберга напис: Златоустъ та чорнилом позначено: 116 — 34.

Малюнок як твір Шевченка зареєстровано в «Каталоге музея украинских древностей В. В. Тарновского» (т. II, Чернігів, 1900, № 308) та в кн. О. П. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» (Львів — Москва, 1914, стор. 59, № 280), в ЧМТ, ГКШ та ДМШ його заінвентаризовано також як твір Шевченка.

За манерою виконання малюнок належить В. І. Штернбергу, що підтверджується написом «Златоустъ», зробленим рукою художника, та його листом до В. І. Григоровича від 20 серпня 1839 р. з Оренбурга про мандрівку по Оренбурзькому краю: «В конце июля Василий Алексеевич [Перовский] мне предложил ехать в Златоуст с Далем, я, разумеется, очень рад был случаю видеть самую живописную часть этой губернии... Вся дорога от Верхне-Уральска до Златоуста чрезвычайно богата видами. Дорогой мы часто останавливались, я рисовал» (Державна публічна бібліотека ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді, Рукописний відділ, збірка П. Л. Вакселя, № 4917).

Під час цієї подорожі Штернберг виконав також рисунки № 177, 178, 180, 414, які приписувались Шевченку.

Попередні місця збереження: ЧМТ — № 308, ЧІМ, ГКШ.

На звороті малюнок «Краєвид з горбами та юртою» — див. № 414.

ДМШ, інв. № г — 543.

414. Краєвид з горбами та юртою. Папір, акварель, туш (21,2 × 36,6). [VII — VIII 1838].

Зворот рисунка № 413.

415. Гора Щекавиця в Києві. Папір, олівець (11,3 × 15,4).

Рисунок наклеєно на картон, поля обрізано.

1911 р. як роботу Шевченка під назвою «Гора Скавика в Київі» його було експоновано на шевченківській художній виставці у Києві (Каталог, стор. 14, № 66).

За літературними даними («Искусство и печатное дело», К., 1911, № 3, стор. 142; О. Новицький, Тарас Шевченко як маляр, Львів — Москва, 1914, стор. 54), рисунок знаходився в альбомі Л. Жемчужникова (219 аркуш, № 285) у збірці І. Н. Терещенка, звідки його було передано до РМ.

1932 р. твір було передано з Харківського державного історичного музею до ГКШ і там, а пізніше і в ДМШ, рисунок заінвентаризовано як роботу Шевченка. За характером виконання рисунок не належить Шевченкові.

ДМШ, інв. № г — 380. /130/

416 — 417. Гориста місцевість коло Оренбурга. Начерки. Папір, олівець (21,7 × 29). 1857.

Зліва внизу чорнилом напис: Оренбургъ 1857 [Без]траві смутни гори.

О. Русов у статті «Коллекция рисунков Шевченка» («Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 186) повідомляє про наявність у збірці А. О. Козачковського рисунка з написом «Безтраві смутни гори».

Пізніше цей рисунок був придбаний В. В. Тарновським і 1900 р. увійшов до реєстру Шевченкових творів у «Каталоге Музея украинских древностей В. В. Тарновского» (т. II, Чернігів, стор. 186, № 346).

Напис на рисунку: Оренбургъ 1857 року помилковий і зроблений рукою Честахівського після смерті Шевченка.

За характером виконання (безладні контурні лінії, хаотична тушовка, нерозробленість переднього плану та відсутність єдиного джерела освітлення) рисунок не відповідає прийомам, звичним у пейзажних творах Шевченка років заслання.

Аналогічний за характером зображення легкий начерк гір на звороті цього рисунка не є роботою Шевченка.

Попередні місця збереження: власність А. О. Козачковського, В. П. Коховського, С. Д. Бразоль, ЧМТ, ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 581.

418. Краєвид з вітряком. Полотно, олія (40 × 59).

1911 р. картина експонувалась на виставці художніх творів Т. Г. Шевченка в Києві. До каталога картина не ввійшла. У огляді виставки подано відомості, що картина ця належала С. С. де Бальмену і що намалював її Шевченко в один з приїздів на Полтавщину, але, зважаючи на наявність на картині підпису червоною фарбою «М. Б.», оглядач виставки вважає, що «вопрос о принадлежности картины Шевченке нужно оставить открытым» (журн. «Искусство и печатное дело», К., 1911, № 3, стор. 138).

1914 р. в кн. О. П. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» (Львів — Москва, стор. 82) цю картину зареєстровано як твір начебто роботи Шевченка.

1927 р. Прилуцький окружний музей придбав цю картину від селянина с. Линовиця як краєвид цього села і 8 жовтня 1928 р. передав як Шевченків твір до ІТШ.

В ГКШ і ДМШ твір заінвентаризований як приписуваний Шевченкові.

Ініціали червоною фарбою «М. Б.», що прочитувалися на картині до її реставрації, а також сама манера виконання картини, не властива Шевченковим олійним картинам, ставлять під сумнів приналежність цієї роботи Шевченкові. За свідченням Л. М. Жемчужникова, цей краєвид, що його він бачив у С. С. де Бальмена, виконаний М. Башиловим («Мои воспоминания из прошлого». Вып. 2-й. В крепостной деревне. 1852 — 1857, М., 1927).

Попередні місця збереження: збірка де Бальменів, Прилуцький окружний музей, ІТШ, ГКШ.

ДМШ, інв. № ж — 85. /131/

419. Краєвид з річкою. Начерк. Олівець (16 × 24,6).

Рисунок був занесений за № 188, але без назви, до каталогу ЧМТ як робота Шевченка. У О. П. Новицького в кн. «Тарас Шевченко як маляр» (Львів — Москва, 1914, стор. 53, № 170) рисунок зареєстровано під назвою «Краєвид».

Низький технічний рівень виконання рисунка не дає підстави зараховувати цей краєвид до творів Шевченка.

Попередні місця збереження: ЧМТ — 188, ЧІМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 429.

420. Краєвид «На Нові».

Є. Середа в роботі «Основні хронологічні дати з життя і творчості Т. Г. Шевченка» («Літературна критика», К., 1939, № 2-3, стор. 205) називає краєвид, нібито виконаний Шевченком на хуторі Нові 9 червня 1859 p., що не підтверджується будь-якими іншими джерелами.

421. Моринці (30.VI 1859).

О. Кониський у кн. «Тарас Шевченко — Грушівський» (Львів, 1898, том II, стор. 274), посилаючись на розповіді людей, які він чув 1891 p., писав про те, що Шевченко 1859 p., їдучи з Кирилівки, заїздив до Моринець, де оглядав церкву в середині і начебто щось малював. О. Кониський припускає, що це був «вид з церкви, або з іконостасу», але цього він не стверджує, як не стверджує й того, «чи був, чи є якийсь малюнок з Моринець між тими, що лишились після його смерті».

О. П. Новицький, спираючись на ці дуже відносні відомості О. Кониського, вносить до реєстру творів Шевченка рисунок під назвою «Моринці» вже як існуючий рисунок і датує його 30 червня 1859 р. (див. «Тарас Шевченко як маляр», Львів — Москва, 1914, стор. 66).

422. Оренбурзька фортеця. Папір, акварель (21,9 × 35,5). 1929 р. малюнок передано з РМ до ІТШ як роботу Шевченка.

Жодних підтверджень приналежності цього малюнка Шевченкові немає. За характером виконання різко відмінний від усіх акварелей Шевченка часу перебування в Аральській експедиції та в Оренбурзі.

Попередні місця збереження: РМ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 263.

423. Руїни будинку Богдана Хмельницького в Суботові.

Вперше як твір Шевченка малюнок було репродуковано в журн. «Пчела» (1875, № 30, стор. 359) з такою підтекстовкою: «Развалины дома Богдана Хмельницкого в Субботове (С наброска Шевченки. Рис. Панов; грав. Гогенфельден)». Повторно малюнок як твір Шевченка було вміщено в журн. «Исторический вестник» (1884, т. XVII, стор. 169). О. Сластьон в ст. «Шевченко у мистецтві» («Малюнки Т. Шевченка», Пб., 1911, вип. I, стор. 6) автором цього малюнка також називає Шевченка.

О. М. Лазаревський в «Киевской старине» (1890, кн. III, стор. 539 — 599) заперечує авторство Шевченка: «Гуляя прошлым летом в обширном и великолепном /132/качановском парке В. В. Тарновского, мы неожиданно набрели на «дом Хмельницкого» в натуре, почти в том самом виде, как он представлен в рисунке «Пчелы». Субботовский дом Хмельницкого оказался развалинами качановского парка. А затем В. В. Тарновский показал нам и оригинал напечатанного в «Пчеле» рисунка. Оригиналом вказалась писанная масляными красками картина известного художника Штернберга, написавшего эти развалины в одно из его посещений Качановки. Затем кем-то был сделан с этой картины карандашный эскиз и кем-то при напечатании его в «Пчеле» был снабжен заманчивой подписью».

Як зазначено в журн. «Пчела» (1875, № 30, стор. 368), цей малюнок для репродукування одержано від А. В. Прахова. Відомості про те, яким чином він потрапив до А. В. Прахова, див. у ст. О. Русова «Коллекция рисунков Т. Г. Шевченко», де наведено слова власника колекції В. П. Коховського: «А. Прахов не возвратил многих работ Т. Г. Шевченко: 1) Дом Хмельницкого в Субботове; 2) Дом Мазепы в Батурине; 3) Хмельницкий у хана; 4) Вирсавия (офорты) и проч.» («Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 184).

В т. VII кн. 2 (№ 411), малюнок помилково зареєстровано в числі незнайдених творів Т. Г. Шевченка.

Сучасне місцезнаходження олійної картини В. І. Штернберга та малюнка з нього невідоме.

424. Руїни палацу гетьмана Мазепи в Батурині. Гравюра на дереві.

За свідченням О. О. Русова, в збірці рисунків Шевченка, які зберігалися у А. О. Козачковського, а потім у В. П. Коховського, нібито знаходився рисунок «Будинок Мазепи в Батурині», який взяв у Коховського проф. А. В. Прахов і не повернув власнику (див. «Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 184).

В журн. «Пчела» (1876, № 16, стор. 4) було вміщено репродукцію гравюри на дереві І. Панова під назвою «Руїни палат гетьмана Мазепи в Батурині» з припискою: «С оригинального рисунка Т. Г. Шевченка». В тексті до цієї гравюри зазначено, що з рисунка Шевченка на дошці «рисовал И. С. Попов, гравировал Паннемакер». Одна з таких репродукцій експонувалася в 1911 р. на шевченківській виставці в Москві (Каталог, № 194) як робота Шевченка. О. П. Новицький вніс цю роботу до реєстру творів Шевченка у видання «Тарас Шевченко як маляр» (Львів — Москва, стор. 54, № 204). В неопублікованих матеріалах О. П. Новицького до академічного видання повного зібрання творів Шевченка ця робота зареєстрована вже як твір, приписаний Шевченкові.

Можливість зображення цього сюжету Шевченком заперечується тим, що будинок Мазепи у Батурині був цілком зруйнований ще 1807 р.

Місцезнаходження оригіналу не встановлено.

425. Сосновий ліс. [н. п. 1859].

У спогадах В. В. Ковальова, який одночасно з Шевченком навчався в Академії художеств, є згадка про те, що він бачив у майстерні Шевченка в 1859 р. «боль-/133/шой, 3/4 арш. в вышину, прекрасный рисунок «Сосновый лес» (див. «Біографія Т. Г. Шевченка за спогадами сучасників», К., 1959, стор. 272). Чи був цей твір роботою Шевченка, чи когось з його друзів художників, з спогадів не випливає.

Друкуючи уривок із спогадів Ковальова, коментатори вище згаданого видання роблять помилку, припускаючи, що це копія з роботи М. І. Лебедєва, з якої зробив офорт Т. Г. Шевченко. На картині Лебедєва зображений листв’яний ліс, в той час як автор спогадів твердить, що це був ліс сосновий. Ніякі інші джерела виконання цієї роботи Шевченком не підтверджують.

426. У Кирилівці. [1843 — 1847].

С. Є. Раєвський у книзі «Життя і творчість художника Тараса Шевченка» (1939, стор. 58) поруч з рисунком «Батькова хата» згадує зарисовку під назвою «У Кирилівці». Що саме зображено на цьому рисунку, автор не зазначає. Виконання його Шевченком ніякими іншими джерелами не підтверджується.

427. Хата батьків Т. Г. Шевченка. Папір, олівець (17,7 × 26,7). [Яготин]. [1843].

Під малюнком олівцем рукою Шевченка дата, напис і підпис: 1814 г. 25 февраля || въ комъ вЂры нЂтъ надежды нЂтъ || Надежда богъ и вЂра свЂтъ || Т. Шевченко.

Вперше як малюнок Шевченка репродукований В. П. Масловим з написом: «Хата Шевченка им самим рисованная, а для печати уменьшенная академиком Трутовским» («Тарас Григорьевич Шевченко», М., 1874, між стор. 36 — 37). Як Шевченкова робота рисунок експонувався 1939 р. на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві (Каталог, № 150).

В дійсності це копія роботи В. М. Рєпніної з альбомного рисунка Шевченка 1843 р. з автографом Т. Г. Шевченка (див. репродукцію у т. VII, кн. 2, № 181) та з додатком постаті Шевченка, якої немає в оригіналі.

Про цю копію В. М. Рєпніна писала в листі до М. К. Чалого від 17 липня 1882 p.: «Как Вам ни трудно расстаться с портретом Шевченка, я прошу Вас его мне возвратить, также и хату, которую не он рисовал, а я срисовала из его книжки, где было несколько набросков, им сделанных» («Киевская старина», 1887, кн. II, стор. 173).

Попередні місця збереження: власність В. М. Рєпніної, О. П. Орлової.

Власність І. С. Зільберштейна (Москва).

428. Церква в Прилуках.

О. П. Новицький у книзі «Тарас Шевченко як маляр» (Львів — Москва, 1914, стор. 52), посилаючись на повість Шевченка «Музикант», вносить до реєстру робіт Шевченка малюнок під назвою «Церква в Прилуках» і датує його 1845 р.

У повісті «Музыкант» дійсно є згадки Шевченка про те, що начебто він «после двадцатилетнего... странствования по нечужим краям» повернувся на Україну і там, «проезжая смиренный город Прилуки.., принялся рисовать прекрасно освещенную /134/ вечерним солнцем каменную церковь довольно неуклюжей, но оригинальной архитектуры, построенную полковником прилуцким Игнатом Галаганом» (див. т. III, стор. 221 — 222).

Оскільки повість «Музыкант» написана 1855 p. на засланні, а описані в ній події стосуються хронологічно пізнішого часу, треба вважати, що відомості про змалювання Шевченком церкви в Прилуках можуть розглядатися лише як літературний епізод, а не як факт з творчої біографії Шевченка.

429. Церква в с. Прохорівці. Папір, олівець (20 × 26,2).

Внизу праворуч чорнилом напис: Рисовалъ Т. Г. Шевченко.

Під цією назвою як роботу Шевченка рисунок було передано 1933 р. з ВІМШ до ІТШ. В інвентарях ГКШ та ДМШ рисунок також записано як роботу Шевченка.

Відомо, що Шевченко був у Прохорівці влітку 1859 p., але при порівнянні даної зарисовки з рисунками Шевченка, виконаними 1859 р. на Україні, а також з його архітектурними краєвидами, зробленими на Україні ще 1845 p., яскраво помітна повна невідповідність манери виконання цього рисунка з Шевченковими творами. Саме це, а також технічна недосконалість рисунка, що виявляється, перш за все, в порушенні основ перспективи, заперечує приналежність даного рисунка Шевченкові.

Попередні місця збереження: ВІМШ, ГКШ.

ДМШ, інв. № г — 754.

430. Церква Петра і Павла. [Переяслав]. [1845].

В роботі Є. О. Середи «Основні хронологічні дати життя і творчості Т. Г. Шевченка» (журн. «Літературна критика», К., 1938, № 1, стор. 47) названо малюнок Т. Г. Шевченка «Церква Петра і Павла», який він виконав неначебто в Переяславі; насправді ж церкву під цією назвою він намалював у Густині в альбомі 1845 р. (див. т. VII, кн. 2, № 204).

431. Шлях коло Києва. Папір, туш, олівець (14,5 × 22).

Рисунок як робота Шевченка експонувався 1911 р. на виставці художніх творів Шевченка в Києві (Каталог, № 67) та 1939 р. на Республіканській ювілейній шевченківській виставці в Києві (Каталог, № 345).

Манера виконання рисунка, особливо штриховка дерев, статична трактовка постатей та їх контурів, не властива художнім прийомам Шевченка.

Попередні місця збереження: власність Л. М. Жемчужникова, І. Н. Терещенка, РМ, ЦМШ.

ДМШ, інв. № г — 862.

Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення