[Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1963. — Т. 10: Живопис, графіка 1857-1861.]

Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення








129. Портрет Василя Андрійовича Жуковського. Папір, акварель (27,3 × 21). [Пб.]. [1839 — 1844].

На звороті монтировочного аркуша вгорі чорнилом напис: Поэтъ В. А. Жуковскій || акварель кисти К. П. Брюллова. На тильному боці окантовки внизу зліва червоним олівцем напис: Е. Wsevolotsky.

Приналежність цієї акварелі К. П. Брюллову заперечується свідченням А. Мокрицького про те, що К. П. Брюллов почав працювати над олійним портретом В. А. Жуковського, призначеним для викупу Т. Г. Шевченка з кріпацтва, безпосередньо на полотні, а також і тим, що малоймовірно, щоб Брюллов копіював свій власний олійний твір в акварелі, до того ж в значно урізаному вигляді.

Техніка акварельного живопису і прийоми передачі зображення даного портрета дуже близькі до оригінальних творів Т. Г. Шевченка (портретів Є. П. Гребінки, М. О. Луніна, А. І. Лагоди, М. П. Соколовського, О. Є. Коцебу та ін., див. т. VII, № 11, 14, 17, 36, 73). Портрет міг бути виконаний Шевченком в час навчання в Академії художеств, коли він копіював окремі твори К. П. Брюллова («Сон бабусі і онуки», «Перерване побачення»). Художник М. І. Желєзнов згадував, що сам Брюллов доручав Шевченкові копіювати свої твори для замовців («Заметки о К. П. Брюллове. Из воспоминаний М. И. Железнова», «Живописное обозрение», 9 августа 1898, № 32, стор. 642).

Як роботу Шевченка цю акварель опубліковано в статті М. І. Мацапури «Портрет В. А. Жуковського пензля Т. Г. Шевченка» (журн. «Вітчизна», 1961, № 5, стор. 173 — 179). Остаточне визначення авторства Шевченка щодо цього твору вимагає ще додаткового дослідження.

Попередні місця збереження: власність В. І. Качуріна.


ДМШ, інв. № г — 1882. /65/










Попередня     Головна     Наступна                 Умовні скорочення


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Іносе:   У літературних творах інколи можна натрапити на застарілий нині східноукраїнський прислівник іносе «хай так, гаразд, згоден, зрозуміло». Його вживали переважно з метою підкреслити простомовність персонажів . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.