[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 80-81; С. 599-601.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





ДУМКА


Вітре буйний, вітре буйний!

Ти з морем говориш,

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє море.

Воно знає, де мій милий,

Бо його носило,

Воно скаже, синє море,

Де його поділо.

Коли милого втопило,

Розбий синє море;

Піду шукать миленького,

Втоплю своє горе,

Втоплю свою недоленьку,

Русалкою стану,

Пошукаю в чорних [хвилях],

На дно моря кану.

Найду його, пригорнуся,

На серці зомлію.

Тогді, хвиле, неси з милим,

Куди вітер віє!

Коли ж милий на тім боці,

Буйнесенький, знаєш,

Де він ходить, що він робить,

Ти з ним розмовляєш.

Коли плаче, то й я плачу,

Коли ні — співаю,

Коли ж згинув чорнобривий,

То й я погибаю.

Тогді неси мою душу

Туди, де мій милий,

Червоною калиною

Постав на могилі. /81/

Буде легше в чужім полі

Сироті лежати,

Буде над ним його мила

Квіткою стояти.

І квіткою, й калиною

Цвісти над ним буду,

Щоб не пекло чуже сонце,

Не топтали люде.

Я ввечері посумую,

А вранці поплачу,

Зійде сонце — утру сльози,

Ніхто й не побачить.

Вітре буйний, вітре буйний!

Ти з морем говориш,

Збуди його, заграй ти з ним,

Спитай синє море...











ДУМКА («Вітре буйний, вітре буйний!..»)

Джерела тексту:

фрагменти тексту цензурного рукопису альманаху «Ластівка», наведені в описі, складеному П. О. Картавовим (РНБ, ф. 341, № 443, арк. 4);

першодрук в альманасі «Ластівка» (с. 23 — 25);

список І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 7 — 7 звор.); /600/

«Кобзар» 1860 (с. 36 — 37).

Подається за «Кобзарем» 1860. Рядки 14 — 16, відсутні у прижиттєвих публікаціях, де їх замінено рядком крапок, подаються за рукописною вставкою Шевченка у списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 7). Недописаний у списку І. М. Лазаревського рядок 15 «Пошукаю в чорних...» доповнюється словом «хвилях» за фрагментом тексту підготовчого рукопису альманаху «Ластівка», наведеним П. О. Картавовим у його описі цього рукопису: «Пошукаю в чорних хвилях» (РНБ, ф. 341, № 443, арк. 4).

Датується орієнтовно на підставі повідомлення Є. П. Гребінки в листі до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 18 листопада 1838 р. про передачу Шевченком творів для публікації в альманасі «Ластівка»: 1838 р., С.-Петербург.

Автограф не відомий. В кінці 1838 року Шевченко передав Є. П. Гребінці текст вірша разом з кількома іншими творами для публікації в альманасі «Ластівка». Про Шевченкову участь в альманасі Є. П. Гребінка повідомив у листі до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 18 листопада 1838 р.: «Він мені дав гарних стихів на збірник» (Гребінка Є. П. Твори: В 3 т. — Т. 3. — С. 595). За описом П. О. Картавова, підготовчий рукопис «Ластівки» містив писарську копію вірша, підписану поетом. Рядки 14 і 16 було позначено в ній крапками, між ними рядок 15 наведено повністю: «Пошукаю в чорних хвилях» (РНБ, ф. 341, № 443, арк. 4). За цією авторизованою копією вірш надруковано під назвою «Вітре буйний...», без рядка 15, знятого, очевидно, в коректурі, в альманасі «Ластівка» (с. 23 — 25; цензурний дозвіл — 12 березня 1840 р., дозвіл цензора П. О. Корсакова на випуск у світ — 27 квітня 1841 р.; див.: РДІА, ф. 777, оп. 27, № 273, арк. 21 звор.).

У кінці 50-х років XIX ст. поезію переписав з «Ластівки» І. М. Лазаревський (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 7 — 7 звор.). Переглядаючи цей рукопис після повернення із заслання, Шевченко зробив у тексті кілька виправлень олівцем та чорнилом, створивши нові варіанти рядків 9 та 41, вписав рядки 14 — 16. У 1860 р. вірш надруковано в «Кобзарі», де його подано за «Ластівкою» під назвою «Думка», спільною для чотирьох віршів: «Тече вода в синє море...», «Вітре буйний, вітре буйний!..», «Тяжко-важко в світі жити...» і «Нащо мені чорні брови...». Виправлення, зроблені перед тим Шевченком у тексті твору в списку І. М. Лазаревського, в «Кобзарі» 1860 не враховано.

Вірш поширювався в списках. Від публікації в «Ластівці» походить список у недатованій збірці Шевченкових творів (НМТШ, А-546). «Кобзар» 1860 є джерелом списків у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 213 — 214), рукописному «Кобзарі» 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 105 — 105 звор.), записній книжці П. М. Волгіна 1872 р. (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, № 636, арк. 37 — 38 звор.), зошиті І. Д. Гиіпоіва першої половини 70-х років XIX ст. (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, № 709, арк. 11 — 22 звор.) та ін. У рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченкові, крім 14 — 16 рядків, випущено ще й рядок 13 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, с. 133 — 134). У примірнику «Кобзаря» 1860, що належав Н. В. Тарновській (ІЛ, ф. 1, № 525), три випущених рядки, 14 — 16, дописано невідомою рукою на аркуші, вклеєному між сторінками 36 — 37. Дописка має різночитання у рядку 15: «Пошукаю в синіх хвилях» й орієнтовно датується початком 60-х років XIX ст. /601/

Зачин вірша — звернення до вітру — посередника між розлученими закоханими — має паралелі в народних піснях («Повій, вітре буйнесенький, з глибокого яру...», «Ой повій, вітре, в тую сторононьку...») та в літературних пам’ятках (плач Ярославни в «Слові о полку Ігоревім»).










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.