[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 85-88; С. 604-609.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





ТАРАСОВА НІЧ



На розпутті кобзар сидить

Та на кобзі грає,

Кругом хлопці та дівчата,

Як мак процвітає.

Грає кобзар, виспівує,

Вимовля словами,

Як москалі, орда, ляхи

Бились з козаками,

Як збиралась громадонька

В неділеньку вранці,

Як ховали козаченька

В зеленім байраці.

Грає кобзар, виспівує,

Аж лихо сміється...


«Була колись Гетьманщина,

Та вже не вернеться!..


Встає хмара з-за Лиману,

А другая з поля,

Зажурилась Україна —

Така її доля!

Зажурилась, заплакала,

Як мала дитина.

Ніхто її не рятує...

Козачество гине,

Гине слава, батьківщина,

Немає де дітись.

Виростають нехрещені

Козацькії діти,

Кохаються невінчані,

Без попа ховають,

Запродана жидам віра,

В церкву не пускають!

Як та галич поле криє,

Ляхи, уніяти

Налітають — нема кому

Порадоньки дати.

Обізвався Наливайко —

Не стало кравчини!

Обізвавсь козак Павлюга —

За нею полинув!

Обізвавсь Тарас Трясило

Гіркими сльозами:

«Бідна моя Україно,

Стоптана ляхами!

Україно, Україно!

Ненько моя, ненько!

Як згадаю тебе, краю,

Заплаче серденько...

Де поділось козачество,

Червоні жупани?

Де поділась доля-воля?

Бунчуки? Гетьмани?

Де поділося? Згоріло?

А чи затопило

Синє море твої гори,

Високі могили?..

Мовчать гори, грає море,

Могили сумують,

А над дітьми козацькими

Поляки панують.

Грай же, море, мовчіть, гори,

Гуляй, буйний, полем —

Плачте, діти козацькії,

Така ваша доля!»


Обізвавсь Тарас Трясило

Віру рятовати,

Обізвався, орел сизий,

Та й дав ляхам знати!

Обізвався пан Трясило:

«А годі журиться!

А ходім лиш, пани-брати,

З поляками биться!»


Вже не три дні, не три ночі

Б’ється пан Трясило.

Од Лимана до Трубайла

Трупом поле крилось. /87/

Ізнемігся козаченько,

Тяжко зажурився,

А поганий Конецпольський

Дуже звеселився.

Зібрав шляхту всю докупи

Та й ну частовати.

Зібрав Тарас козаченьків

Поради прохати.

«Отамани товариші,

Брати мої, діти!

Дайте мені порадоньку,

Що будем робити?

Бенкетують вражі ляхи

Наше безголов’я».

«Нехай собі бенкетують,

Нехай на здоров’я!

Нехай, кляті, бенкетують,

Поки сонце зайде,

А ніч-мати дасть пораду —

Козак ляха знайде».


Лягло сонце за горою,

Зірки засіяли,

А козаки, як та хмара,

Ляхів обступали.

Як став місяць серед неба,

Ревнула гармата,

Прокинулись ляшки-панки —

Нікуди втікати!

Прокинулись ляшки-панки

Та й не повставали.

Зійшло сонце — ляшки-панки

Покотом лежали.


Червоною гадюкою

Несе Альта вісті,

Щоб летіли круки з поля

Ляшків-панків їсти.

Налетіли чорні круки

Вельможних будити,

Зібралося козачество

Богу помолитись.

Закрякали чорні круки,

Виймаючи очі. /88/Заспівали козаченьки

Пісню тії ночі,

Тії ночі кривавої,

Що славою стала

Тарасові, козачеству,

Ляхів що приспала.


Над річкою, в чистім полі,

Могила чорніє,

Де кров текла козацькая,

Трава зеленіє.

Сидить ворон на могилі

Та з голоду кряче...

Згада козак Гетьманщину,

Згада та й заплаче!

Було колись, панували,

Та більше не будем!..

Тії слави козацької

Повік не забудем!..»


Умовк кобзар, сумуючи:

Щось руки не грають.

Кругом хлопці та дівчата

Слізоньки втирають.

Пішов кобзар по улиці —

З журби як заграє!

Кругом хлопці навприсядки,

А він вимовляє:

«Нехай буде отакечки!

Сидіть, діти, у запічку,

А я з журби та до шинку,

А там найду свою жінку,

Найду жінку, почастую,

З вороженьків покепкую».











ТАРАСОВА НІЧ


Джерела тексту:

уривок з цензурного рукопису альманаху «Ластівка» 1841 (рядки 137 — 150), наведений в описі, складеному П. О. Картавовим (РНБ, ф. 341, № 443);

фрагменти раннього тексту, контаміновані у виданні «Поезії Т. Гр. Шевченка, заборонені в Росії» (Женева, 1890. — С. 7 — 8, 10, між рядками 100 і 101 та 136 і 137) з рукопису М. Г. Щербака, що не зберігся; першодрук у «Кобзарі» 1840 (с. 105 — 114);

примірник «Кобзаря» 1840 з меншими цензурними купюрами і повнішим текстом (с. 105 — 115; Наукова бібліотека Санкт-Петербурзького університету, відділ рідкісних книг, шифр: Е І 4523, інв. № 18786); «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 (с. 36 — 49); рукописна збірка 1844 р. «Wirszy T. Szewczenka», укладена Я. П. де Бальменом, з виправленнями Шевченка 1845 — 1846 рр. (ІЛ, ф. 1, № 79, арк. 94 — 95);

«Кобзар» 1860 (с. 49 — 54);

чистовий автограф з рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (ІЛ, ф. 1, № 18, арк. 79 звор. — 82 звор.);

примірник «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 з виправленнями Шевченка 1859 — 1860 рр. (ІЛ, ф. 1, № 76, с. 36 — 42);

виправлення Шевченка у примірнику «Кобзаря» 1860, що належав Г. М. Честахівському (Музей-Архів УВАН у США, Нью-Йорк; публікація: В. М[іяковський]. Унікальний «Кобзар» 1860 року з власноручними поправками Шевченка // Шевченко. Річник 10. — Нью-Йорк, 1964. — С. 27 — 35). Подається за «Кобзарем» 1860. Цензурні купюри в рядках 15 — 16, 45 — 64, 131 — 136 відновлюються за примірником «Кобзаря» 1840 з повнішим текстом, що зберігається в бібліотеці Санкт-Петербурзького університету. Друкарська помилка у рядку 42 «Не стало Кривчини» виправляється на «кравчини» за автографом з рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий» та «Кобзарем» 1840.

Автографи та прижиттєві публікації не датовані. Дата у виданні «Поезії Т. Гр. Шевченка, заборонені в Росії» (с. 10): «6 ноября 1838 р.». Датується за цим виданням: 6 листопада 1838 р., С.-Петербург.

Первісний автограф не відомий. Імовірно, в листопаді 1838 р. разом з деякими іншими своїми творами («Причинна», «Вітре буйний, вітре буйний!..») Шевченко подав невеликий уривок поеми (рядки 137 — 150) Є. П. Гребінці для надрукування в задуманому ним українському літературному альманасі (в рукопису він мав назву «Малороссийский сборник», вийшов у світ під назвою «Ластівка»). 18 листопада 1838 р. Є. П. Гребінка писав Г. Ф. Квітці-Основ’яненкові: «А ще тут є у мене один земляк Шевченко, що то за завзятий писать вірші... Він мені дав гарних стихів на збірник» (Гребінка Є. Твори: В 3 т. — Т. 3. — С. 594 — 595). Як видно з опису цензурного рукопису «Ластівки», складеного П. О. Картавовим, автограф уривка «Тарасової ночі» містився в ньому після балади Л. Боровиковського «Вивідка» перед віршем Шевченка «Вітре буйний, вітре буйний!..» (РНБ, ф. 341, № 443). Видання альманаху «Ластівка» затяглося до 1841 р. Ще до початку його складання уривок «Тарасової ночі» закреслено в рукопису олівцем, мабуть, Є. П. Гребінкою, очевидно, тому, що на той час з друку вийшов «Кобзар» 1840, де вміщено й «Тарасову ніч». Текст уривка, поданий до альманаху «Ластівка», але не /605/ надрукований у ньому, був ідентичний тексту 137 — 150 рядків поеми «Тарасова ніч», опублікованому в «Кобзарі» 1840.

Ранній текст поеми — не відомо, автограф чи, ймовірніше, рукописний список — мав у 70 — 80-х роках XIX ст. М. Г. Щербак. Два фрагменти з нього: 36 рядків між рядками 100 і 101 та чотири — між рядками 136 і 137 (див. «Інші редакції та варіанти») — увійшли до видання «Поезії Т. Гр. Шевченка, заборонені в Росії» (с. 7 — 8, 10). У передмові (с. VI) зазначено, що «Тарасову ніч» подано в цьому виданні «по варіантам Щербака... Тільки в „Тарасовій ночі“ по варіанту Щербака не було віршів 4 — 29, котрі ми поставили по празькому „Кобзарю“» (йдеться про кн.: Кобзар з додатком споминок про Шевченка писателів Тургенєва і Полонського. — Прага, 1876. — Ред.). При цьому рукописи М. Г. Щербака як одне з джерел цього видання схарактеризовано в передмові (яка є єдиним свідченням про них) невиразно: «Ми просто взяли за основу нашого видання II том празького „Кобзаря“ (тобто: Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. — Прага, 1876. — Ред.) і тільки викинули з нього ті твори, котрі навряд щоб були Шевченкові, та додали дещо з пізніше дознаних рукописних варіантів, котрі дописав на нашому примірнику празького „Кобзаря“ один із його впорядчиків (Ф. К. Вовк. — Ред.). Ті варіанти виписані були в М. Гр. Щербака, хоч тепер виписавший вже не пам’ятає, чи все їм виписано з власних рукописів Шевченка, чи дещо (мала частина) із Щербакових рукописів» (Поезії Т. Гр. Шевченка, заборонені в Росії. — С. VI).

Наприкінці 1839 чи на початку 1840 року автографи поеми «Тарасова ніч» та інших ранніх творів поета бачив майбутній видавець «Кобзаря» 1840 П. І. Мартос, який замовив Шевченкові написати свій портрет і їздив до нього на сеанси. «Однажды, окончив сеанс, — розповів П. І. Мартос у надрукованих згодом спогадах про Шевченка, — я поднял с пола кусок исписанной карандашом бумажки и едва мог разобрать четыре стиха:


Червоною гадюкою

Несе Альта вісти,

Щоб летіли крюки з поля

Ляшків-панків їсти.


— Що се таке, Тарас Григорьевич? — спросил я хозяина. — «Та се, добродію, не вам кажучи, як іноді нападуть злидні, то я пачкаю папірець», — отвечал он. — Так що ж? Се ваше сочинение? — «Еге ж».

— А багато у вас такого? — «Та є чималенько». — А де ж воно? — «Та отам під ліжком у коробці». — А покажіть.

Шевченко вытащил из-под кровати лубочный ящик, наполненный бумагами в кусках, и подал мне. Я сел на кровать и начал разбирать их, но никак не мог добиться толку» (М[арто]с П. Эпизоды из жизни Шевченка // Вестник Юго-Западной и Западной России. — 1863. — Кн. 10. — С. 32 — 33).

Розібравши разом з Є. П. Гребінкою рукописи, П. І. Мартос запропонував Шевченкові опублікувати його твори і у квітні 1840 р. видав «Кобзар». Рукопис «Кобзаря» подано до Петербурзького цензурного комітету 7 березня, квиток на випуск надрукованої книжки в світ цензор П. О. Корсаков підписав 18 квітня 1840 р. За свідченням П. І. Мартоса, поему «Тарасова ніч» він подав до видання пізніше за інші твори, коли друкування «Кобзаря» завершувалося. На його прохання цензор /606/ П. О. Корсаков підписав поему до друку, не прочитавши її (Там само. — С. 33). Після надрукування книжки, яка була готова вже в перших числах квітня 1840 р., він зажадав значних вилучень у тексті. Останні сторінки книжки було переверстано, а в тексті поеми «Тарасова ніч» зроблено три купюри — рядки 15 — 16, 45 — 64, 131 — 136. Цензор не пропустив уривки, де згадувалася Гетьманщина, що «вже не вернеться». Перші ж примірники «Кобзаря», без цензурних вилучень у «Тарасовій ночі», встигли вийти в світ. Один з таких примірників зберігається у Науковій бібліотеці Санкт-Петербурзького університету (відділ рідкісних книг, шифр: Е І 4523, інв. № 18786). У 1962 р. його видано фототипним способом (Шевченко Т. Г. Кобзар: Фототипія першого видання 1840 року. — К., [1962]. Описано за обкладинкою).

Поема та вилучені з неї цензурою рядки поширювалися в рукописних списках. її переписано до рукописної збірки, складеної з кількох творів Шевченка з «Кобзаря» 1840 і кількох — з альманаху «Ластівка», що згодом належав О. І. Маркевичу (ІЛ, ф. 1, № 57, арк. 13 звор. — 17 звор.); з «Кобзаря» 1840 переписано до зошита пізнішого часу з кількома ранніми творами Шевченка та початком вірша М. Ю. Лермонтова «На смерть поэта» (ІЛ, ф. 1, № 629, арк. 1 звор. — 2). Рядки поеми, не пропущені в першодруці цензурою, були відомі П. О. Кулішеві. Це видно із згадки про них у листі П. О. Куліша до Шевченка від 25 липня 1846 р.: «Самое мужественное из Ваших произведений в „Кобзаре“, самое оконченное и самое народное по складу и простоте, есть „Тарасова ночь“ (без пропусков)» (Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — С. 40).

У 1844 р. поему переписав з «Кобзаря» 1840 до збірки «Wirszy Т. Szewczenka» (польською транслітерацією) Я. П. де Бальмен. Всі три цензурні купюри заповнено тут точним шевченківським текстом рядків 15 — 16, 49 — 68 та 135 — 136, який Я. П. де Бальмен, найімовірніше, одержав безпосередньо від поета під час зустрічей з ним 1843 р. 20 липня 1844 р. Я. П. де Бальмен переслав збірку В. О. Закревському для передачі Шевченкові. «Посылаю тебе, милый Виктор, — писав він, — плоды наших трудов — моих и Михайла Башилова (художнику М. С. Башилову належала в збірці значна частина ілюстрацій. — Ред.). Все главные творення Тараса с виньетками. Они писаны латинскими буквами для того, чтобы в случае фантазии Тараса издать это за границей, все могли бы читать, — в особенности поляки. Это тебе не подарок, а только посылается под твое сохраненье, про случай приезда самого Тараса, кому этот труд посвящен, и делать с ним он может, что ему заблагорассудится» (Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах. — С. 71 — 72). Одержавши згодом, 1845 р., цей рукопис, Шевченко зробив у ньому два виправлення в поемі «Тарасова ніч» — у рядках 78 та 87. Під час арешту кирило-мефодіївців збірку вилучено в М. І. Костомарова й разом з його паперами доставлено до III відділу.

З «Кобзаря» 1840 поему «Тарасова ніч» передруковано у «Чигиринському Кобзарі і Гайдамаках» 1844, без присвяти П. І. Мартосу та з деякими орфографічними змінами. Після повернення із заслання, готуючи нове видання творів, Шевченко піддав поему ґрунтовній правці й створив у підготовленому до видання рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (ІЛ, ф. 1, № 18) нову її редакцію. Проте, оскільки Головне управління цензури 25 липня 1859 р. не схвалило рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий», а дало згоду лише на нове видання раніше друкованих творів Шевченка (див.: Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — /607/ С. 131 — 133), нова редакція поеми «Тарасова ніч» не ввійшла до нового видання — «Кобзаря» 1860. Оригіналом для складання поеми «Тарасова ніч» у «Кобзарі» 1860 стали аркуші розшитого між 28 листопада та 5 грудня 1859 р. рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий», попередньо виправлені Д. С. Каменецьким. Правлячи їх, Д. С. Каменецький в основному узгодив текст з дозволеним до видання Головним управлінням цензури 25 липня 1859 р. друкованим текстом «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844, але подекуди зберіг новостворені варіанти рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий», що ввійшли до «Кобзаря» 1860. Текст поеми в «Кобзарі» 1860 є поєднанням друкованого тексту «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 та збережених Д. С. Каменецьким окремих варіантів рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий». Після виходу «Кобзаря» 1860 Шевченко в одному з його примірників, що належав Г. М. Честахівському (Музей-Архів УВАН у США, Нью-Йорк) зробив низку виправлень у рядках 69, 72, 74, 96, 100, 150 (див.: В. М[іяковський]. Унікальний «Кобзар» 1860 року з власноручними поправками Шевченка // Шевченко. Річник 10. — Нью-Йорк, 1964. — С. 27 — 35). За текстом «Кобзаря» 1860 поему видано в серії «Сільська бібліотека»: Тарасова ніч: Поема Т. Шевченка. — СПб., 1860 (цензурний дозвіл — 20 травня, дозвіл цензора В. М. Бекетова на випуск у світ — 9 грудня 1860 р.; див.: Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — С. 146, 147, 149, 152).

Поема поширювалася в нових рукописних списках. З «Кобзаря» 1860 її переписано (з довільно введеним епіграфом з Псалтиря: «И положил я, яко коло, яко трость пред лицем ветра») до рукописного «Кобзаря» 1861, що належав І. П. Левченкові (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № З, с. 67 — 70), та до збірки вибраних творів поета («До Основ’яненка», «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим...» та ін. — ІЛ, ф. 1, № 78, арк. З звор. — 4). Значного рукописного поширення набули уривки, не пропущені в «Кобзарі» 1860 царською цензурою. Їх відновлено на місці цензурних купюр та на вшитих аркушах у примірниках «Кобзаря» 1860 з дарчими написами поета Ф. М. Лазаревському (ІЛ, ф. 1, № 519, с. 49 — 51; відновлено рядки 15 — 16, 49 — 68), І. М. Лазаревському (РДБ, відділ рукописів, М-10790), Н. В. Тарновській (ІЛ, ф. 1, № 525, аркуші вшиті між с. 49 — 50, 52 — 53: відновлено рядки 15 — 16 та 135 — 136). Рядки 15 — 16 та 135 — 136 вписано рукою М. М. Лазаревського до рукописної збірки І. М. Лазаревського (ІЛ, ф. 1, № 63, арк. 16, 18). Не пропущені царською цензурою рядки Шевченкового тексту мав М. І. Михайлов. За невідомими рукописними списками вилучені цензурою рядки поеми опубліковано у львівських виданнях: газеті «Dziennik Literacki» (1861. — 30 липня. — С. 480; польською транслітерацією) та журналі «Вечерниці» (1862. — № 34. — С. 289; в останньому — без рядків 135 — 136). Очевидно, з «Вечерниць» переписано вилучені цензурою рядки 15 — 16 та 49 — 68 до примірника «Кобзаря» 1860, що належав Л. Г. Лопатинському (ІЛ, ф. 1, № 535). У 1865 р. один з вилучених уривків (рядки 49 — 68) переписано до збірки «Кобзарь Тараса Шевченка. Списав Дмитро Демченко» (ІЛ, ф. 1, № 81).

Дослідження історії тексту поеми див. у кн.: Бородін В. С. Над текстами Т. Г. Шевченка. — К., 1971. — С. 26 — 60.

В основі поеми — історична подія: розгром повсталими козаками на чолі з Тарасом Федоровичем (Тарасом Трясилом, як називають його джерела, якими користувався Шевченко) 25 травня 1630 р. під Переяславом /608/ польського війська коронного гетьмана С. Конецпольського. Поразка війська одержала назву «Тарасова ніч». Так, услід за «Историею русов», називає перемогу козаків на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом) над військом С. Конецпольського й Шевченко. «Тарас Трясило, — писав Шевченко в „приписах“ (примітках) до поеми „Гайдамаки“ — вирізав ляхів над Альтою; і та ніч, в котру те трапилось, зоветься Тарасова, або кровава (Бантиш-Каменський)».

На час написання поеми «Тарасова ніч» Шевченко, напевне, читав і «Историю русов» (поширювалась у рукописних списках), і «Историю Малой России» Д. Бантиша-Каменського, який у розповіді про повстання Тараса Трясила мав за основне джерело ту ж саму «Историю русов». «Казаки малороссийские, — читав поет в „Истории русов“, — соединенно с запорожскими... принуждены выбрать себе гетманом полковника корсунского Тараса Трясила, не употреблявшего после сего названия, и с ним подняли оружие против поляков оборонительное. И по сей системе, не чиня они над поляками никаких поисков, собрались к городу Переяславлю и, расположив стан свой между рек Трубежа и Альты, ожидали начинаний польских. Поляки стягались со всей Малороссии, а частию и из Польши и, собравшись в великих силах под командою коронного гетмана Конецпольского, повели атаку на стан казацкий, укрепленный обозом и артиллерией с окопами. Нападение повторяємо и всегда отбиваемо было несколько дней с великим уроном польским. НакоНец, казаки, дождавшись польского праздника, панским телом называемого, который они отправляют с пальбою и пиршествами, выслали в ту же ночь ползком знатную часть пехоты своей в одну ближайшую балку и на рассвете ударили с двух сторон на стан польский, вломились в него и, застав многих поляков полунагими, переколотили их, всех противившихся им истребили, а прочих перетопили в реке и разогнали, получив стан их со всеми запасами и артиллериею в свою добычу» (История русов, или Малой России. — М., 1846. — С. 51 — 52). За цим джерелом у поемі Шевченка подано не тільки загальну канву подій, а й окремі деталі. В жодному з історичних джерел, крім «Истории русов», немає вислову «Тарасова ніч» і Тараса Федоровича не називають Трясилом.

Встає хмара з-за Лиману... Така її доля! — варіація рядків народної пісні «Ой з-за гори, з-за Лиману вітер повіває...»:


Встає хмара з-за Лиману, а другая — з поля,

Заплакала Україна — така її доля.


(Лисенко М. Сім збірників українських пісень для одного голосу. — К., 1869. — 36. 2. — № 4). Вираз «Зажурилась Україна» Шевченко міг перейняти й з інших козацьких пісень, наприклад з пісні:


Зажурилась Україна, що нігде ся діти:

Витоптала орда кіньми усі малі діти.

(Украинские народные песни, изданные Михайлом Максимовичем. — С. 108).

Виростають нехрещені Козацькії діти... В церкву не пускають! — Ці рядки близькі до розповіді в збірнику І. І. Срезневського «Запорожская старина» (1834. — 4.1. — Кн. 3. — С. 110) про релігійні переслідування українського населення в Речі Посполитій: «Ужасно было в ту го/609/дину состояние украинцев. Права их были нарушены; вера попрана; церкви и монастыри, издавна сооруженные, иные запустели, иные запечатаны... Простолюдинов грабили, сажали в тюрьмы и морили голодом. Дети умирали без крещения и очищення от грехов; взрослые жили безбрачно, не зная ни исповеди, ни причащения св. тайн. Мертвые погребались без обрядов». Про релігійно-національні утиски українців у Речі Посполитій Шевченко знав також з «Истории русов», «Истории Малой России» Д. Бантиша-Каменського та народних переказів.

Уніати — прибічники унії — об’єднання православної й католицької церков, проголошеного 1596 р. на синоді в Бересті, віруючі греко-католицької церкви, що підпорядковувалася Ватикану, але зберігала традиційну грецьку літургію та обряди.

Наливайко Северин — один із ватажків козацького повстання в Україні та в Білорусі 1594 — 1596 рр. Після поразки повстанців у бою при Солониці 1596 р. біля Лубен був виданий верхівкою козацької старшини польському війську і після жорстоких тортур страчений (четвертований) у Варшаві 1597 р.

Павлюга — Павло Михнович Бут, більш відомий під ім’ям Павлюк, як звали його козаки. В «Истории русов» він Павлюга. Обраний нереєстровими козаками гетьманом, 1637 р. очолив повстання, що охопило значну частину України. Проте після перших успіхів повстанців розбито під Кумейками та Боровицею, Павлюка схоплено і страчено у Варшаві (1638). Виступ Павлюка стався дещо пізніше, а не раніше виступу Тараса Трясила (в поемі Шевченка — анахронізм).

Трубайло — народна назва річки Трубіж, лівої притоки Дніпра, на якій стоїть Переяслав.

Альта — притока Трубежа.

Було колись, панували... Повік не забудем!.. — Рядки запозичено з народної пісні «Ой сів пугач на могилі...»:

Ой колись ми панували,

А тепер не будем.

Того щастя, тії долі

Повік не забудем!

(Збірник народних українських пісень / Зібрав і для хору уложив М. Лисенко: Дев’ятий десяток. — К., 1899. — С. 5). З іншим варіантом пісні про пугача Шевченко міг ознайомитися в збірнику М. Максимовича, де є, зокрема, рядки:

Ой колись ми воювали, да більше не будем!..

Того щастя й тої долі повік не забудем!..

(Украинские народные песни, изданные Михайлом Максимовичем. — М., 1834. — С. 129).










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Шевченківські читання в cпільноті ua_kobzar:

Спогади О. Афанасьєва-Чужбинського, 1840 р.:   Еще мальчики могли научиться по-украински, но девочкам предстояло много труда понимать «по-мужицки», хотя ничто не мешало сохранять родной акцент и до глубокой старости. В то время, кроме «Энеиды» Котляревского, которой девицам читать не давали, на украинском языке были уже: повести Квитки, Полтова и приказки Гребенки, имелись везде рукописные сочинения Гулака-Артемовского; но все это читалось как-то вяло высшим кругом. Появление «Кобзаря» мигом разбудило апатию и вызвало любовь к родному слову . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.