[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 191; С. 675-676.]

Попередня     Головна     Наступна





1841



Вітер з гаєм розмовляє,

Шепче з осокою,

Пливе човен по Дунаю

Один за водою.

Пливе човен, води повен,

Ніхто не спиняє,

Кому спинить — рибалоньки

На світі немає.

Поплив човен в синє море,

А воно заграло,

Погралися гори-хвилі —

І скіпок не стало.


Недовгий шлях — як човнові

До синього моря —

Сиротині на чужину,

А там і до горя.

Пограються добрі люди,

Як холодні хвилі,

Потім собі подивляться,

Як сирота плаче,

Потім спитай, де сирота, —

Не чув і не бачив.











«ВІТЕР З ГАЄМ РОЗМОВЛЯЄ...»


Джерело тексту:

чистовий автограф на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 5).

Подається за автографом.

Автограф не датований. Дата в списку О. О. Корсуна: «р. 1841. СПб.» (ІР НБУВ, XXII, 383).

Датується за цим списком: 1841 р., С.-Петербург.

Первісний автограф не відомий. З раннього автографа Шевченко переписав твір для публікації у другій книжці альманаху «Сніп» і в січні 1842 р. надіслав його разом із текстом поеми «Мар’яна-черниця» видавцеві альманаху О. О. Корсуну в Харків. Видання здійснене не було. Автограф залишився в родинному архіві О. О. Корсуна, який перешкоджав усім спробам видавців творів поета ознайомитися з ним або домогтися присилання копії цих творів. Лише 15 лютого 1887 р. О. О. Корсун надіслав А. Л. Костомаровій власноручний список автографа під назвою «Човен»: «Не угодно ли Вам будет принять от меня в благодарность за твори (йдеться про „Збірник творів І. Галки“ (Одеса, 1875), надісланий А. Л. Костомаровою О. О. Корсуну. — Ред.) стихотворение Шевченко, которое он мне прислал для „Снопа“? Вы можете поместить его в сборнике (ймовірно, мова йде про майбутній збірник на честь М. І. Костомарова, запроектований його дружиною. — Ред.)» (ІР НБУВ, XXII, 383; Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. — К., 1966. — С. 95-96). Список значно відмінний від автографа:

Назва: Човен

7 — 9 Може б, спинив рибалонька,

Та його немає.

Гойдається сюди-туди,

Аж серденько мліє!

Без весельця пливе собі,

Куди вітер віє...

Виплив човен в синє море

11 — 12 Погралися чорні хвилі —

Та й скіпок не стало!

17 — 18 Пограються добрі люде,

Як холодні хвилі,

Поки схочуть, поки стане

В сердешного сили.

Список було знайдено в архіві А. Л. Костомарової та опубліковано М. Могилянським у журналі «Вестник Европы» (1909. — № 5. — С. 195 — 196). /676/

У квітні 1917 р. автографи Шевченка придбано Російською Академією наук для Пушкінського дому (ІРЛІ); 1933 р. автограф твору передано до Інституту Тараса Шевченка, а 1936 р. — до Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук Української РСР (нині — НАН України).

Вперше надруковано в журналі «Вестник Европы» (1909. — № 5. — С. 195 — 196) за списком О. О. Корсуна з архіву А. Л. Костомарової.

Вперше введено до зібрання творів поета у виданні: Кобзарь / За ред. В. Доманицького: 3-тє вид. — СПб., 1910. — С. 142 — 143, за першодруком.

Текст автографа вперше надруковано у вид.: Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 10 т. — К., 1939. — Т. 1. — С. 152.

Наявні у вірші мотиви самотності й сирітства наскрізні в ранній ліриці поета. Є образно-тематичні перегуки твору Шевченка з віршем Є. П. Гребінки «Човен» (1833), який, імовірно, послужив стимулом до його написання (див.: Ващук Ф. Т. Творчо-редакційна робота Шевченка над поезією раннього періоду // Збірник праць вісімнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1971. — С. 33 — 34). Образ човна (корабля) в розбурханому морі ще в античній традиції, а також в українській бароковій, звідки його запозичили й романтики, уособлює залежність долі людини чи країни від могутніших за неї, здебільшого вищих сил. У вірші Шевченка доля бідного сироти залежить від «добрих» (точніше, злих) людей, тобто від соціуму.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.