[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 279-281; С. 706-708.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





У неділю не гуляла

Та на шовки заробляла,

Та хустину вишивала,

Вишиваючи, співала.


«Хустиночко мережана,

Вишиваная,

Вигаптую, подарую,

А він мене поцілує,

Хустино моя

Мальованая.

Здивуються вранці люди,

Що в сироти хустка буде

Мережаная,

Мальованая.

А я косу розплітаю,

З дружиною похожаю.

Доленько моя,

Матінко моя».


Отак вона вишивала,

У віконце поглядала,

Чи не ревуть круторогі,

Чи не йде чумак з дороги.

Іде чумак з-за Лиману

З чужим добрим, безталанний,

Чужі воли поганяє,

Поганяючи, співає:

«Доле моя, доле,

Чом ти не такая,

Як інша, чужая?

Чи я п’ю, гуляю, /280/

Чи сили не маю,

Чи до тебе доріженьки

У степу не знаю?

Чи до тебе свої дари

Я не посилаю?

Є у мене дари —

Очі мої карі.

Молодую мою силу

Багаті купили,

Може, й дівчину без мене

З іншим заручили...

Навчи ж мене, моя доле,

Гуляти навчи».


Та й заплакав, сіромаха,

Степом ідучи.

Ой застогнав сивий пугач

В степу на могилі,

Зажурились чумаченьки,

Тяжко зажурились.

«Благослови, отамане,

Коло села стати,

Та понесем товариша

В село причащати».

Сповідали, причащали

Й ворожки питали —

Не помогло... з незціленним

В дорогу рушали.

Чи то праця задавила

Молодую силу,

Чи то нудьга невсипуща

Його з ніг звалила.

Чи то люди поробили

Йому, молодому,

Що привезли його з Дону

На возі додому.

Благав Бога, щоб дівчину...

Хоч село побачить.

Не доблагав... Поховали,

Ніхто й не заплаче!


Поставили громадою

Хрест над сиротою

Й розійшлися... Як билина, /281/

Як лист за водою,

Пішов козак з сього світа,

Все забрав з собою.

А де ж тая мальована,

Шитая хустина,

А де ж тая веселая

Дівчина- дитина?!


На новому хресті хустку

Вітер розвіває,

А дівчина у черниці

Косу розплітає.











«У НЕДІЛЮ НЕ ГУЛЯЛА...»


Джерела тексту:

рукописний список невстановленої особи на окремому аркуші (Державний архів Полтавської області, ф. 222, оп. 1, №789);

список О.С. Афанасьєва-Чужбинського (ІЛ, ф. 99, № 186, арк. 82 — 83 звор.);

чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 7 — 8 звор.). /707/

Подається за збіркою «Три літа».

Автограф датовано: «18 октября 1844, С.-Петербург».

Датується за автографом: 18 жовтня 1844 р., С.-Петербург.

Найраніший відомий текст — рукописний список невстановленої особи, датований 27 грудня 1844 р., що належав згодом К. М. Скаржинській (Державний архів Полтавської області, ф. 222, оп. 1, № 789). Список опубліковано: Бузинний О. Новий рукопис Шевченкової «Хустини» («У неділю не гуляла...») // Червоний шлях. — 1927. — № 3. — С. 137 — 141; Ротач П. Полтавський список «Хустини» Т.Г. Шевченка// Науково-інформаційний бюлетень Архівного управління УРСР. — 1963. — № 1 (57). — С. 44 — 47.

Наприкінці 1844 року Шевченко надіслав вірш В.М. Рєпніній, яка знайомила з ним декого із «земляків». «Я получила доброе Ваше письмо... (нині цей лист поета не відомий. — Ред.), — писала Шевченкові В. М. Рєпніна в листі, що датується 10 січня — 22 лютого 1845 р. — Сколько я могла понять Вашу „Хустину“, она очень мне понравилась, землякам же Вашим очень» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 35).

Найімовірніше, в квітні — травні 1846 р., під час спільного проживання з Шевченком у будинку І. І. Житницького у Києві, вірш разом із поезією «Минають дні, минають ночі...» та переспівом 136-го псалма переписав О.С. Афанасьєв-Чужбинський (ІЛ, ф. 99, № 186, арк. 82 — 83 звор.). Текст цих списків (трьох творів поета) Шевченко авторизував власноручним підписом (Там само, арк. 83). Вірш поширювався і в інших списках. Один із них згодом належав П.Г. Житецькому (ІР НБУВ, III, 67992). 12 червня 1862 р. П.Г. Житецький надіслав його редактору «Основи» В.М. Білозерському. «Посылаю Вам, — писав він, — „Хустину“ Шевченко. Она до сих пор нигде не напечатана» (Т.Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. — С. 39 — 40).

У квітні — червні 1846 р., перебуваючи в Києві, Шевченко переписав вірш з невідомого автографа, з пропуском рядків 42 — 43, до рукописної збірки «Три літа». На початку 1847 р., найімовірніше, в лютому — березні, під час перебування в селі Седневі у А. І. Лизогуба, готуючи нове видання «Кобзаря» (лишилося нездійсненим), поет вніс виправлення олівцем у 36-й рядок і вписав пропущені 42 — 43-й рядки. Вірш набув остаточного вигляду.

Вперше надруковано під заголовком «Хустина» за нині не відомим списком, що належав О.Я. Кониському, у київському альманасі «Луна» (1881. — Ч. 1. — С. 3 — 6) і того ж року — у львівському журналі «Світ» (№ 6. — С. 110) за списком, що належав І. Шиманову, з таким переднім словом: «Поміщаємо досі не печатану поезію Т. Шевченка „Хустина“. Дісталась вона від п. Шиманова, адвоката харківського, д-ру Пулюєві, котрий читав її п. Кулішеві. По їх думці, нічого сумніватись, що ся поезія зложена Шевченком, котрого чимало рукописей ходило довго з рук до рук, поки 1876 р. зроблено за границею у Празі нове видання „Кобзаря“» (Світ. — 1881. — № 6. — С. 110).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь. — Львів, 1893. — Ч. 1. — С. 11 — 13 (подано за першодруком).

Вірш «У неділю не гуляла...» пройнятий народнопісенними мотивами. В його основі — чумацькі пісні про смерть чумака в дорозі, відомі Шевченкові з народних уст та з фольклорних збірників, зокрема М. Макси/708/мовича (див. також ці пісні у зб.: Чумацкие народные песни И.Я. Рудченко. — Пісні XXVII — XXXV; пісню «Ой ходив чумак сім рік по Дону» — у зб. «Історичні пісні»). Мотив смерті чумака ускладнюється у вірші мотивом чекання милого коханою дівчиною. Ідучи за народнопісенною традицією, Шевченко надав образові чумака виразної соціальної характеристики (він — наймит-сирота, «З чужим добрим, безталанний, Чужі воли поганяє», його «молоду силу» «багаті купили»). Пор. чумацьку пісню, що її співає Яким у повісті «Наймичка»:


Та вырис я в наймах, в неволи,

Та не було доли николы.

Та гей!..

Ой вырис я в наймах, в дорози,

При чужому вози, в дорози.

Та гей!..

Та чужие возы мажучи,

Та чужие волы пасучи.

Та гей!..

(див. цю пісню в кн.: Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные П.П. Чубинским. — Т. 5. — С. 1060).


Народнопісенний мотив смерті чумака в дорозі Шевченко згодом використав у поезіях 1848 р. «Ой не п’ються пива, меди...» і «У неділеньку та ранесенько...».

«Доле моя, доле...» — Перші три рядки пісні, що її співає чумак, — з народної пісні «Ой ішов козак з Дону та з Дону додому...», записаної Шевченком у 1843 — 1847 рр. (див. т. 5 цього видання). її співає й один із персонажів повісті «Близнецы».

На новому хресті хустку... — Завішування хусток на хрестах, що ставили на могилі козаків, було народним звичаєм (див.: Колесса Ф. Фольклористичні праці. — С. 221). Пор.: «Над козаками хусточки!» («Гайдамаки», розділ «Свято в Чигирині»).











Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.