[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 283; С. 709-710.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти

Заворожи мені, волхве,

Друже сивоусий,

Ти вже серце запечатав,

А я ще боюся.

Боюся ще погорілу

Пустку руйновати,

Боюся ще, мій голубе,

Серце поховати.

Може, вернеться надія

З тією водою

Зцілющою й живущою,

Дрібною сльозою.

Може, вернеться з-за світа

В пустку зимовати,

Хоч всередині обілить

Горілую хату.

І витопить, і нагріє,

І світло засвітить...

Може, ще раз прокинуться

Мої думи-діти.

Може, ще раз помолюся,

З дітками заплачу,

Може, ще раз сонце правди

Хоч крізь сон побачу...

Стань же братом, хоч одури,

Скажи, що робити:

Чи молитись, чи журитись,

Чи тім’я розбити??!

«ЗАВОРОЖИ МЕНІ, ВОЛХВЕ...»

Джерела тексту:

чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 6 — 6 звор.);

першодрук у журналі «Пантеон» (1856. — № 6. — С. 84);

публікація в газеті «Русский инвалид» (1857. — 17 марта);

публікація в журналі «Основа» (1861. — № 1. — С. 6).

Подається за збіркою «Три літа».

Автограф датовано: «13 декабря 1844 р. С.-Петербург».

Датується за автографом: 13 грудня 1844 р., С.-Петербург.

Первісний автограф не відомий. У квітні — червні 1846 р., перебуваючи в Києві, Шевченко переписав вірш з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа». Перед арештом поета 5 квітня 1847 р. та в роки його заслання (1847 — 1857) вірш поширювався в рукописних списках. Один з найраніших із них — список О.М. Бодянського олівцем, що зберігається в Одеській науковій бібліотеці (ф. 42, картон 4, № 530, арк. 145 звор.). 10 липня 1856 р. у Москві М.С. Щепкін читав вірш присутньому в нього на обіді педагогові та публіцисту М.В. Соколову, який пізніше про це згадував: «Под конец обеда М.С. Щепкин прочел стихи Шевченки. Эти стихи, с горячим чувством, проникшим меня до глубины души, прочтенные Михаилом Семеновичем, — „Пустка“» (Заметки о Щепкине: Выдержки из дневника // Библиотека для чтения. — 1864. — № 8. — С. 3). Про читання того ж року вірша Шевченка М.С. Щепкіним за рукописним списком згадує також редактор газети «Русский инвалид» П. Лебедєв: «Помним, как М.С. Щепкин, останавливаясь от слез на каждом шагу, прочитал нам в 1856 г. эти стихи в Москве» (Русский инвалид. — 1861. — 2 марта). Є підстави гадати, що від списку, що належав М.С. Щепкіну і який не зберігся, походять публікації твору (зі значними різночитаннями, зокрема, без чотирьох останніх рядків) в журналі «Пантеон» (1856. — № 6. — С. 84; вірш умонтовано в твір Г. Кушелєва-Безбородька «Сказочник. Отрывок из путевых записок Грицки Григоренко», з приміткою: «Стихи одного из малороссийских поэтов») та — під заголовком «Пустка» — в газеті «Русский инвалид» (1857. — 17 марта). (Див.: Попов П.М. Ще одна прижиттєва публікація твору Т. Шевченка // Жовтень. — 1957. — № 8. — С. 112 — 114; Пилипчук Р. Я. Невідомі прижиттєві публікації Шевченкового вірша «Заворожи мені, волхве...» //Радянське літературознавство. — 1977. — № 5. — С. 36 — 43). Рукописний список «Заворожи мені, волхве...» (під назвою «Пустка») М.С. Щепкін подарував Я.Г. Кухаренкові під час перебування останнього в серпні 1856 р. у Москві. «В Москві, — сповіщав Шевченкові Я. Г. Кухаренко в листі від 18 грудня 1856 р., — Щепкін прочитав мені напам’ять „Пустку“, я зараз одгадав: я кажу, Тарас писав. Щепкін здивовався, що я вгадав. Хіба диво пізнати мову Тарасову, знавши Тараса добре? Щепкін, по просьбі, списав і передав мені твою, брате, „Пустку“» (Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — С. 76). Очевидно, саме М.С. Щепкін назвав твір Шевченка «Пусткою» (зважаючи на те, що /710/ в ньому є образ хати-пустки). Шевченко в листі від 22 квітня 1857 р. запитував Я.Г. Кухаренка: «Яку він там тобі „Пустку“ читав? Я, поганий з мене батько, забув свою рідну дитину». Після повернення із заслання до Санкт-Петербурга два списка «Заворожи мені, волхве...» з невідомих джерел зробив П. Куліш, один із них — з датою: «1855 року. Грудень 29» (ІЛ, ф. 1, № 642, № 653). У 1861 р. в журналі «Основа» (№ 1. — С. 6) вірш надруковано за життя Шевченка втретє — під назвою «Пустка», з присвятою М. С. Щепкіну, зі значними відмінами від автографа в зб. «Три літа» (зокрема, без чотирьох останніх рядків).

Походження списків, відомих нам, не встановлено, серед них список, що належав М.О. Максимовичу (РДАЛМ, ф. 314, оп. 2, № 25, арк. 19 звор. — 20), низка списків невідомою рукою (ІЛ, ф. 1, № 59, № 767, № 842, арк. 5; ІР НБУВ, I, 7450, арк. 8; ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, № 8), список І. Рудинського 1862 р. (ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп. 1, № 1814, арк. 9).

Вперше введено до збірки творів у виданнях: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д.Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 264 — 265, та Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 232 (в останньому з присвятою М.С. Щепкіну).

Вірш присвячено видатному російському та українському акторові й реформатору театру, українцеві, колишньому кріпаку Михайлу Семеновичу Щепкіну (1788 — 1863). Працював у театрах Харкова, Полтави, Києва (1816 — 1824), у Малому театрі в Москві (1824 — 1863). Восени 1844 р. Щепкін близько півтора місяця гастролював у Петербурзі на сцені Александринського театру, з великим успіхом виступаючи, зокрема, в п’єсах М. В. Гоголя та І. П. Котляревського. Шевченко відвідував вистави за участю Щепкіна, зустрічався з ним, захоплювався його грою. Висока оцінка Щепкіна — людини й актора, щира приязнь до нього відбиті на сторінках щоденника поета, в його листах. У грудні 1857 р. 69-річний Щепкін — єдиний з старих друзів Шевченка відвідав його в Нижньому Новгороді, де поет після звільнення із заслання чекав дозволу на в’їзд до Петербурга. В Нижньому Новгороді Шевченко подарував Щепкіну автопортрет і присвятив йому поему «Неофіти». В березні 1858 р. по дорозі до Петербурга Шевченко гостював у Щепкіна в Москві. Бачилися вони в 1860 р. й, можливо, в 1859 р. Шевченків вірш-послання «Заворожи мені, волхве...» — відгук на зустрічі поета з Щепкіним в Петербурзі 1844 р.

Ти вже серце запечатав... — Зміст цієї метафори не дістав однозначного тлумачення. Очевидно, йдеться про реалістичне, позбавлене ілюзій ставлення Щепкіна до життя й тодішньої суспільної ситуації в Російській імперії.

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти