[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 285; С. 713.]

Попередня     Головна     Наступна





1845



Не завидуй багатому,

Багатий не знає

Ні приязні, ні любові —

Він все те наймає.

Не завидуй могучому,

Бо той заставляє.

Не завидуй і славному,

Славний добре знає,

Що не його люди люблять,

А ту тяжку славу,

Що він тяжкими сльозами

Вилив на забаву.

А молоді як зійдуться,

Та любо та тихо,

Як у раї, — а дивишся:

Ворушиться лихо.

Не завидуй же нікому,

Дивись кругом себе,

Нема раю на всій землі,

Та нема й на небі.











«НЕ ЗАВИДУЙ БАГАТОМУ...»


Джерело тексту:

чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 12 — 12 звор.).

Подається за збіркою «Три літа».

Автограф датовано: «4 октября 1845. Миргород».

Датується за автографом: 4 жовтня 1845 р., Миргород.

Первісний автограф не відомий. У квітні — червні 1846 р., перебуваючи в Києві, Шевченко переписав вірш з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа».

Вперше за невстановленим джерелом вірш надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 3. — С. 2) зі значними відмінами від автографа. Очевидно, з цензурних міркувань редакція журналу переінакшила рядки 19 — 20 (замість «Нема раю на всій землі, Та нема й на небі» надруковано «Нема раю на всім світі, — Хіба що на небі?»).

Не витримано в першодруці графічну композицію Шевченкового тексту: два рядки зведено в один, від чого римування стало суміжним, а весь твір поділено на п’ять дворядкових строф.

Відомі списки походять від тексту першодруку (ІР НБУВ, I, 7450, арк. 9 звор.; ІЛ, ф. 1, № 811, арк. 80 звор.; ІЛ, ф. 1, № 808 — 809, с. 227; ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 19; Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, ф. 11, № 4350, с. 18 — 19).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д.Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 227, і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 239 — 240.

Імпульсом до написання вірша «Не завидуй багатому...», як і наступного — «Не женися на багатій...» стала, ймовірно, невдача, яка спіткала Шевченка, коли він зібрався посвататися до Феодосії Кошиць, дочки кирилівського священика Григорія Кошиця, під час перебування в Кирилівці наприкінці вересня 1845 р. Поет подобався Феодосії, проте її батьки, в яких Шевченко колись наймитував, вважали його нерівнею і перешкодили шлюбові. Роздуми поета на тему людського щастя та шляхів його досягнення розгортаються на основі мотиву марної суєтності (осудження гонитви за уявними цінностями, яким протиставлено цінності справжні) наближено до схеми, відомої ще з античної літератури та Біблії. Мотив марності буденної житейської суєти, невиправданості зусиль, зосереджених на досягненні матеріальних достатків та почестей, найповніше серед ближчих попередників Шевченка в українській літературі розробив Г. Сковорода. Відгуки (на образно-тематичному та композиційному рівнях) 12 та 21 пісень із «Саду божественных песней» простежуються у віршах «Не завидуй багатому...» та «Не женися на багатій...» (Ласло М. Влияние творчества Г. С. Сковороды на поэзию Т. Г. Шевченко // Доклады и сообщения, представленные на VII международном съезде славистов (окремий відбиток). — Centrul de multiplicare al Universităţii din Bucureşti. — 1973. — С. 16 — 20). /714/










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.