[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 314-328; С. 726-730.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

(Містерія)


Положилъ еси насъ [поношеніе] сосЂдомъ нашымъ, подражненіе и поруганіе сущымъ окрестъ насъ. Положилъ еси насъ въ притчу во языцЂхъ, покиванію главы въ людехъ.

Псалом 43, ст. 14 и 15,



ТРИ ДУШІ


Як сніг, три пташечки летіли

Через Суботове і сіли

На похиленному хресті

На старій церкві. «Бог простить:

Ми тепер душі, а не люди,

А відціля видніше буде,

Як той розкопуватимуть льох.

Коли б вже швидче розкопали,

Тойді б у Рай нас повпускали,

Бо так сказав Петрові Бог:

„Тойді у Рай їх повпускаєш,

Як все москаль позабирає,

Як розкопа великий льох“».



І

Як була я людиною,

То Прісею звалась;

Я отутечки родилась,

Тут і виростала,

Отут, було, на цвинтарі

Я з дітьми гуляю

І з Юрусем-гетьманенком

У піжмурки граєм.

А гетьманша, було, вийде

Та й кликне в будинок,

Онде клуня. А там мені

І фіг і родзинок —

Всього мені понадає

І на руках носить...

А з гетьманом як приїдуть

Із Чигрина гості,

То це й шлють, було, за мною. /315/

Одягнуть, обують,

І гетьман бере на руки,

Носить і цілує.

Отак-то я в Суботові

Росла, виростала!

Як квіточка; і всі мене

Любили й вітали.

І нікому я нічого,

Ніже злого слова,

Не сказала. Уродлива

Та ще й чорноброва.

Всі на мене залицялись

І сватати стали,

А у мене, як на теє,

Й рушники вже ткались.

От-от була б подавала,

Та лихо зостріло!

Вранці-рано, в Пилипівку,

Якраз у неділю,

Побігла я за водою...

Вже й криниця тая

Замуліла і висохла!

А я все літаю!..

Дивлюсь — гетьман з старшиною.

Я води набрала

Та вповні шлях і перейшла;

А того й не знала,

Що він їхав в Переяслов

Москві присягати!..

І вже ледви я, наледви

Донесла до хати

Оту воду... Чом я з нею

Відер не побила!

Батька, матір, себе, брата,

Собак отруїла

Тію клятою водою!

От за що караюсь,

От за що мене, сестрички,

І в Рай не пускають.




II

А мене, мої сестрички,

За те не впустили,

Що цареві московському /316/

Коня напоїла

В Батурині, як він їхав

В Москву із Полтави.

Я була ще недолітком,

Як Батурин славний

Москва вночі запалила,

Чечеля убила,

І малого, і старого

В Сейму потопила.

Я меж трупами валялась

У самих палатах

Мазепиних... Коло мене

І сестра, і мати

Зарізані, обнявшися,

Зо мною лежали;

І насилу-то, насилу

Мене одірвали

Од матері неживої.

Що вже я просила

Московського копитана,

Щоб і мене вбили.

Ні, не вбили, а пустили

Москалям на грище!

Насилу я сховалася

На тім пожарищі.

Одна тілько й осталася

В Батурині хата!

І в тій хаті поставили

Царя ночувати,

Як вертавсь із-під Полтави.

А я йшла з водою

До хатини... а він мені

Махає рукою.

Каже коня напоїти,

А я й напоїла!

Я не знала, що я тяжко,

Тяжко согрішила!

Ледве я дійшла до хати,

На порозі впала.

А назавтра, як цар вийшов,

Мене поховали

Та бабуся, що осталась

На тій пожарині,

Та ще й мене привітала /317/

В безверхій хатині.

А назавтра й вона вмерла

Й зотліла у хаті,

Бо нікому в Батурині

Було поховати.

Уже й хату розкидали

І сволок з словами

На угілля попалили!..

А я над ярами

І степами козацькими

І досі літаю!

І за що мене карають,

Я й сама не знаю!

Мабуть, за те, що всякому

Служила, годила...

Що цареві московському

Коня напоїла!..




III


А я в Каневі родилась.

Ще й не говорила,

Мене мати ще сповиту

На руках носила,

Як їхала Катерина

В Канів по Дніпрові.

А ми з матір’ю сиділи

На горі в діброві.

Я плакала; я не знаю,

Чи їсти хотілось,

Чи, може, що в маленької

На той час боліло.

Мене мати забавляла,

На Дніпр поглядала;

І галеру золотую

Мені показала,

Мов будинок. А в галері

Князі, і всі сили,

Воєводи... і меж ними

Цариця сиділа.

Я глянула, усміхнулась...

Та й духу не стало!

Й мати вмерла, в одній ямі

Обох поховали!

От за що, мої сестриці, /318/

Я тепер караюсь,

За що мене на митарство

Й досі не пускають.

Чи я знала, ще сповита,

Що тая цариця —

Лютий ворог України,

Голодна вовчиця!..

Скажіте, сестриці?


«Смеркається. Полетимо

Ночувати в Чуту.

Як що буде робитися,

Відтіль буде чути».

Схопилися, білесенькі,

І в ліс полетіли,

І вкупочці на дубочку

Ночувати сіли.




ТРИ ВОРОНИ


1

Крав! крав! крав!

Крав Богдан крам.

Та повіз у Київ,

Та продав злодіям

Той крам, що накрав.


2

Я в Парижі була

Та три злота з Радзивілом

Та Потоцьким пропила.


3

Через мост идет черт,

А коза по воде.

Быть беде. Быть беде.


Отак кричали і летіли

Воро́ни з трьох сторон і сіли

На маяку́, що на горі

Посеред лісу, усі три.

Мов на мороз, понадувались,

Одна на другу позирали, /319/

Неначе три сестри старі,

Що дівували, дівували,

Аж поки мохом поросли.


1

Оце тобі, а це тобі.

Я оце літала

Аж у Сибір та в одного

Декабриста вкрала

Тро[хи] жовчі. От, бачите,

Й є чим розговіться!

Ну, а в твоїй Московщині

Є чим поживиться?

Чи чортма й тепер нічого?


[3]

Э... сестрица, много:

Три указа накаркала

На одну дорогу...


1

На яку це? На ковану?

Ну, вже наробила...


З

Да шесть тысяч в одной версте

Душ передушила...


1

Та не бреши, бо тілько п’ять,

Та й то з фоном Корфом.

Ще й чваниться, показує

На чужу роботу!

Капусниця! закурена...

А ви, мості-пані?

Бенкетуєте в Парижі,

Поганці погані!

Що розлили з річку крові

Та в Сибір загнали

Свою шляхту, то вже й годі,

Уже й запишались.

Ач, яка вельможна пава...


2 і 3

А ти що зробила?? /320/


1

А дзуськи вам питать мене!

Ви ще й не родились,

Як я отут шинкувала

Та кров розливала!

Дивись, які! Карамзіна,

Бачиш, прочитали!

Та й думають, що ось-то ми!

А дзусь, недоріки!

В колодочки ще не вбились,

Безпері каліки!..


2

Ото яка недотика!

Не та рано встала,

Що до світа упилася...

А та, що й проспалась!


1

Упилася б ти без мене

З своїми ксьондзами?

Чортма хисту! Я спалила

Польщу з королями;

А про тебе, щебетухо,

І досі б стояла.

А з вольними козаками

Що я виробляла?

Кому я їх не наймала,

Не запродавала?

Та й живущі ж, проклятущі!

Думала, з Богданом

От-от уже поховала.

Ні, встали, погані,

Із шведською приблудою...

Та й тойді ж творилось!

Аж злішаю, як згадаю...

Батурин спалила,

Сулу в Ромні загатила

Тілько старшинами

Козацькими... а такими,

Просто козаками,

Фінляндію засіяла;

Насипала бурта

На Орелі... на Ладогу /321/

Так гурти за гуртом

Виганяла та цареві

Болота гатила.

І славного Полуботка

В тюрмі задушила.

Отойді-то було свято!

Аж пекло злякалось.

Матер Божа у Ржавиці

Вночі заридала.


3

И я таки пожила:

С татарами помутила,

С мучителем покутила,

С Петрухою попила

Да немцам запродала.


1

Та ти добре натворила:

Так кацапів закрепила

У німецькі кайдани —

Хоч лягай та й засни.

А в мене ще, враг їх знає,

Кого вони виглядають.

Вже ж і в крепость завдала,

І дворянства страшну силу

У мундирах розплодила,

Як тих вошей розвела;

Все вельможнії байстрята!

Вже ж і Січ їх бісновата

Жидово́ю поросла.

Та й москаль незгірша штука:

Добре вміє гріти руки!

І я люта, а все-таки

Того не зумію,

Що москалі в Україні

З козаками діють.

Ото указ надрюкують:

«По милості Божій,

І ви наші, і все наше,

І гоже, й негоже!»

Тепер уже заходились

Древности шукати

У могилах... бо нічого /322/

Уже в хаті взяти;

Все забрали любісінько. Та лихий їх знає,

Чого вони з тим поганим

Льохом поспішають.

Трошки, трошки б підождали,

І церква б упала...

Тойді б разом дві руїни

В «Пчеле» описали...


2 і 3

Чого ж ти нас закликала?

Щоб на льох дивиться?


1

Таки й на льох. Та ще буде

Два дива твориться.

Сю ніч будуть в Україні

Родиться близнята.

Один буде, як той Гонта,

Катів катувати!

Другий буде... оце вже наш!

Катам помагати.

Наш вже в череві щипає...

А я начитала,

Що, як виросте той Гонта,

Все наше пропало!

Усе добро поплюндрує

Й брата не покине!

І розпустить правду й волю

По всій Україні!

Так от бачите, сестриці,

Що тут компонують!

На катів та на все добре

Кайдани готують!


2

Я золотом розтопленим

Заллю йому очі!


1

А він клятий недолюдок,

Золота не схоче. /323/


3

Я царевыми чинами

Скручу ему руки!..


2

А я зберу з всього світа

Всі зла і всі муки!..


1

Ні, сестриці. Не так треба.

Поки сліпі люде,

Треба його поховати,

А то лихо буде!

Он, бачите, над Києвом

Мітла простяглася,

І над Дніпром і Тясмином

Земля затряслася?

Чи чуєте? Застогнала

Гора над Чигрином.

О!.. Сміється і ридає

Уся Україна!

То близнята народились,

А навісна мати

Регочеться, що Йванами

Обох буде звати!

Полетімо!.. — Полетіли

Й, летячи, співали:


1

Попливе наш Іван

По Дніпру у Лиман

З кумою.


2

Побіжить наш ярчук

В ірій їсти гадюк

Зо мною.


3

Как хвачу да помчу,

В самый ад полечу

Стрелою. /324/




ТРИ ЛІРНИКИ


Один сліпий, другий кривий,

А третій горбатий.

Йшли в Суботов про Богдана

Мирянам співати.


1

Що то сказано, ворони.

Уже й помостили,

Мов для їх те сідало

Москалі зробили.


2

А для кого ж? Чоловіка,

Певне, не посадять

Лічить зорі...


1

Ти то кажеш.

А може, й посадять,

Москалика або німця.

А москаль та німець

І там найдуть хлібець.


3

Що це таке верзете ви?

Які там ворони?

Та москалі, та сідала?

Нехай Бог боронить!

Може, ще нестись заставлять,

Москаля плодити.

Бо чутка є, що цар хоче

Весь світ полонити.


2

А може, й так! Так на чорта ж

Їх на горах ставить?

Та ще такі височенні,

Що й хмари достанеш,

Як вилізти...


3

Так от же що:

Ото потоп буде. /325/

Пани туда повилазять

Та дивиться будуть,

Як мужики тонутимуть.


1

Розумні ви люди,

А нічого не знаєте!

То понаставляли

Ті фігури он для чого:

Щоб люди не крали

Води з річки та щоб нишком

Піску не орали,

Що скрізь отам за Тясьмою.


2

Чортзна-що провадить!

Нема хисту, то й не бреши.

А що, як присядем

Отутечки під берестом

Та трохи спочинем!

Та в мене ще шматків зо два

Є хліба в торбині,

То поснідаєм в пригоді,

Поки сонце встане... —

Посідали. — А хто, братця,

Співа про Богдана?


3

Я співаю. І про Яси,

І про Жовті Води,

І містечко Берестечко.


2

В великій пригоді

Нам сьогодня вони стануть!

Бо там коло льоху

Базар люду насходилось,

Та й панства не трохи.

От де нам пожива буде!

Ану, заспіваєм!

Проби ради...


1

Та цур йому!

Лучше полягаєм /326/

Та виспимось. День великий.

Ще будем співати.


3

І я кажу: помолимось

Та будемо спати.


Старці під берестом заснули;

Ще сонце спить, пташки мовчать,

А коло льоху вже проснулись

І заходилися копать.


Копають день, копають два,

На третій насилу

Докопалися до муру

Та трохи спочили.

Поставили караули.

Ісправник аж просить,

Щоб нікого не пускали,

І в Чигрин доносить

По начальству. Приїхало

Начальство мордате,

Подивилось. «Треба, — каже, —

Своди розламати,

Вєрнєй дєло...». Розламали,

Та й перелякались!

Костяки в льоху лежали

І мов усміхались,

Що сонечко побачили.

От добро Богдана!

Черепок, гниле корито

Й костяки в кайданах!

Якби в форменних, то добре:

Вони б ще здалися...

Засміялись... А ісправник

Трохи не сказився!

Що нічого, бачиш, взяти,

А він же трудився!

І день і ніч побивався

Та в дурні й убрався.

Якби йому Богдан оце

У руки попався,

У москалі заголив би,

Щоб знав, як дурити /327/

Правительство!! Кричить, біга,

Мов несамовитий.

Яременка * в пику пише, [* Козака Яременка клуня на тім місці, де стояли Богданові палати.]

По-московській лає

Увесь народ. І на старців

Моїх налітає.

«Вы што делаете, плуты!!»

«Та ми, бачте, пане,

Співаємо про Богдана...»

«Я вам дам Богдана,

Мошенники, дармоеды!

И песню сложили

Про тако[го] ж мошенника...»

«Нас, пане, навчили...»

«Я вас навчу!.. Завалить им!»

Взяли й завалили —

Випарили у московській

Бані- прохолоді.

Отак пісні Богданові

Стали їм в пригоді!!

Так малий льох в Суботові

Москва розкопала!

Великого ж того льоху

Ще й не дошукалась.


Стоїть в селі Суботові

На горі високій

Домовина України,

Широка, глибока.

Ото церков Богданова.

Там-то він молився,

Щоб москаль добром і лихом

З козаком ділився.

Мир душі твоїй, Богдане!

Не так воно стало;

Москалики що заздріли,

То все очухрали.

Могили вже розривають

Та грошей шукають,

Льохи твої розкопують

Та тебе ж і лають.

Що й за труди не находять! /328/

Отак-то, Богдане!

Занапастив єси вбогу

Сироту Украйну!

За те ж тобі така й дяка.

Церков-домовину

Нема кому полагодить!!

На тій Україні,

На тій самій, що з тобою

Ляха задавила!

Байстрюки Єкатерини

Сараною сіли.


Отаке-то, Зіновію,

Олексіїв друже!

Ти все оддав приятелям,

А їм і байдуже.

Кажуть, бачиш, що все-то те

Таки й було наше,

Що вони тілько наймали

Татарам на пашу

Та полякам... Може, й справді!

Нехай і так буде!

Так сміються ж з України

Стороннії люди!

Не смійтеся, чужі люде!

Церков-домовина

Розвалиться... і з-під неї

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..











ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

(Містерія)


Джерела тексту:

чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 87 — 98 звор., 75 — 77 звор.);

рукописний список І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка (ІЛ, ф.1, № 68).

Подається за збіркою «Три літа». В епіграфі помилково переписане Шевченком слово «подражание» виправляється, за Біблією, на «подражнение».

Автограф датовано: «21 октября 1845. Марьинское». Ця дата стосується не лише 75 — 77 аркушів, тобто фрагмента «Стоїть в селі Суботові...» (500 — 547 рядків), а всієї містерії «Великий льох», епілогом якої є «Стоїть в селі Суботові...». Список І. М. Лазаревського не датовано. Переглядаючи його після повернення з заслання, Шевченко зробив на ньому позначку: «Миргород. 1845». Встановлена з пам’яті, ця вказівка на Миргород як місце написання містерії не може вважатися цілком точною.

Датується за автографом у збірці «Три літа» (після «Стоїть в селі Суботові...»): 21 жовтня 1845 р., Мар’їнське.

Первісний текст не відомий. Наприкінці жовтня 1845 р., перебуваючи на Полтавщині й зустрівшись з О. С. Афанасьєвим-Чужбинським, Шевченко ознайомив його з містерією «Великий льох», яка тоді ще не мала назви. «Дивные вещи были у Шевченка! — згадував згодом О. С. Афанасьєв-Чужбинський. — Из больших в особенности замечательны: „Иоанн Гус“, поэма, и мистерия без заглавия. В первой он возвысился, по моєму мнению, до своего апогея, во второй, уступающей „Гусу“ по содержанию, он рассыпал множество цветов чистой украинской поэзии» (Русское слово. — 1861. — № 5. — С. 8). Після повернення до Києва Шевченко десь у квітні — червні 1846 р. переписав «Великий льох» разом з іншими своїми творами з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа». Під час оправлення збірки у вигляді цілісного альбому, складеного з дев’яти зшитків меншого обсягу, поет припустився недогляду і завів до нього зшиток із заключним текстом «Великого льоху» (рядками 444 — 547) раніше від зшитка з початком містерії (рядками 1 — 443). Помилку виправлено астериском, поставленим власноручно Шевченком після 443 рядка «І заходилися копать» (на останній сторінці теперішнього восьмого зшитка, який насправді мав бути сьомим), і ним же повтореним перед 444 рядком «Копають день, копають два» (на першій сторінці теперішнього сьомого зшитка, який насправді мав бути восьмим). Під час переписування твору до цих зшитків, з яких потім було складено цілісну збірку «Три літа», Шевченко поправив 151, 327 та 350-й рядки, згодом вніс ще низку виправлень: чорнилом темнішого кольору — в рядки 154, 162, 165, 167, 210, 255, 352, олівцем — у 212-й рядок. Правку олівцем, імовірно, зроблено під час перебування Шевченка в лютому — березні 1847 р. у А. І. та І. І. Лизогубів у Седневі на Чернігівщині і тоді ж її наведено по олівцю чорнилом (темнішого кольору). Виправлення у збірці «Три літа» надали тексту остаточного, завершеного вигляду.

У середині 1840-х років, до арешту поета 5 квітня 1847 р., деякі фрагменти твору починають поширюватись у рукописних списках, зокрема у /727/ колі учасників Кирило-Мефодіївського братства. Під час арештів кирило-мефодіївців списки «Великого льоху» відібрано у В. М. Білозерського (ДАРФ, ф. 109, оп. 5, 1 експедиція, № 81, ч. 4, арк. 53 звор. — 60 звор.) та М. І. Костомарова (Там само, № 81, ч. З, арк. 56 звор.). Обидва списки неповні (список В. М. Білозерського — рядки 1 — 499, список М. І. Костомарова — 14 — 113 рядки), обидва походять, хоч і не безпосередньо, від збірки «Три літа» і відбивають її текст, крім виправлення у рядку 212, зробленого Шевченком олівцем у лютому — березні 1847 р., коли він перебував у Седневі (див.: Бородін В. С. Твори Шевченка в архіві кирило-мефодіївців // Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. — С. 114 — 126). Після арешту Шевченка, в роки його заслання, початок містерії (рядки 1 — 174) переписав О. М. Бодянський (ІЛ, ф. 99, № 138, арк. 312 — 315 звор.), частину тексту мав М. О. Максимович (РДАЛМ, ф. 314, оп. 2, № 25). Два розділи твору: «Три ворони» та «Три лірники», тобто рядки 175 — 399, після повернення із заслання мав П. О. Куліш (тепер зберігаються: ЛНБ, ф. 1, спр. 4317/284, арк. 1 — 10; повідомив О. О. Федорук). Це був, найімовірніше, список зі списку (копій) низки творів поета зі збірки «Три літа», зробленого А. І. Лизогубом під час перебування поета в нього у Седневі в лютому — березні 1847 р. За свідченням Л. М. Жемчужникова в пізніших листах до О.Я. Кониського, А. І. Лизогуб власноручно переписав низку цих творів для нього, а він ознайомив з ними й П. О. Куліша (Возняк М. З оточення Тараса Шевченка // Культура. — 1925. — № 3. — С. 30 — 50). З невстановленого неповного й недосконалого списку (рядки 1 — 399, без епіграфа) містерію наприкінці 50-х років XIX ст. переписав І. М. Лазаревський (ІЛ, ф. 1, № 68). Список І, М. Лазаревського не відбивав остаточного тексту «Великого льоху», створеного у збірці «Три літа», і містив багато спотворень та перекручень. Переглядаючи його після повернення із заслання, Шевченко зробив численні виправлення, частину спотворень усунув, частково відновив варіанти збірки «Три літа», подекуди створив нові, проте, зроблені з пам’яті, ці правки не усунули всіх спотворень і відмін від тексту збірки «Три літа».

Містерію, її частини продовжували переписувати й після повернення поета із заслання. Один із фрагментів було переписано невідомою особою до збірки, що згодом належала Л. М. Жемчужникову і в якій, за свідченням О. Я. Кониського, Шевченко поробив окремі виправлення. Збірка нині не відома. Окремі рядки містерії «Великий льох» опублікував з неї О. Я. Кониський (з розділу «Три ворони», назву якого в публікації спотворено: «Три корони», та з фрагмента «Стоїть в селі Суботові...», що мав назву «Суботів»): рядки 409 («Не зовсім так сталось»), 410 — 411 «Москалики, що зустріли, Те все очухрали»), 419 («Сироту Вкраїну»), 420 («За те ж тобі така дяка») (Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 1 — 2). Решта наведених О. Я. Кониським рядків ідентична тексту рукописної збірки «Три літа». Про назву фрагмента «Стоїть в селі Суботові...» О. Я. Кониський писав: «...в манускрипті, який був у мене в руках (у згаданій вище збірці. — Ред.) і на якому є поправки, зроблені рукою автора, стоїть Суботів (назва)» (Там само. — С. 2).

Без фрагмента «Стоїть в селі Суботові...» «Великий льох» переписано до «Кобзаря» 1861, що належав І. П. Левченкові (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, арк. 165 — 175). У 1865 р. Д. Демченко переписав до укладеного /728/ ним у Києві рукописного «Кобзаря» рядки під назвою «Великий льох» та рядки під назвою «Суботів» (ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 88, 73 звор.). Уривок під назвою «Суботів» переписано до рукописного «Кобзаря», укладеного у Катеринославі невідомою особою протягом 1863 — 1867 рр. (ІЛ, ф. 1, № 811, арк. 58 — 58 звор.). 1889 р. невідомою рукою містерію переписано (1 — 174 рядки) до збірки поезій Шевченка, укладеної у Полтаві (ІЛ, ф. 84, арк. 22 — 26), можливо, переписано з того ж самого джерела, з якого за життя Шевченка переписав цей же текст О. М. Бодянський.

З нині не відомого автографа фрагмента «Великого льоху» — «Стоїть в селі Суботові...», що належав Орловій (родичці В. М. Рєпніної), на початку XX ст. зробив список О. І. Маркевич. Десять рядків з цього списку, так само тепер не відомого, надруковано в ЗНТШ (1903. — Кн. 4. — Miscellanea. — С. 6), зокрема рядки 534 — 540:


Що вони тільки наймали

Татарам на пашу

Та ляхам — а може, й справді!

Нехай по їх буде!

Так сміються ж з України

Стороннії люде...

Не смійтеся ж, чужі люде!


За браком і автографа, і списку з нього визначити точність цього тексту в усіх його деталях, як і публікації в цілому, важко. Інші наведені в цій публікації рядки (512 — «Могили все розривають», 520 — «За те ж тобі така й доля», 525 — «Ляхи задавили») мають ознаки спотвореного тексту, можливо, внаслідок неправильного прочитання автографа чи списку з нього. Вперше надруковано рядки 500 — 547, тобто фрагмент «Стоїть в селі Суботові...», за нез’ясованим джерелом у газеті «Dziennik Literacki» (1861. — № 62. — С. 495 — 496; публікація, ймовірно, П.Свєнціцького) і незабаром під назвою «Суботів» у журналі «Основа» (1862. — № 7. — С. 6 — 7). Рядки 175 — 399, тобто розділи «Три ворони» та «Три лірники» (як з’ясувалося нещодавно, див.: Федорук О. З історії першої публікації поеми Тараса Шевченка «Великий льох» // Київська старовина. — 1999. — № 2. — С. 113 — 121), вперше надруковано за списком П. О. Куліша (ЛНБ, ф. 11, спр. 4347/284, арк. 1 — 10) у журналі «Правда» (1869. — № 2/3. — С. 12 — 16).

До збірки творів уперше введено (без рядків 1 — 174 та 500 — 547) у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 323 — 333, де текст передруковано з журналу «Правда» (1869. — № 2/3. — С. 12 — 16). Видання виходило спочатку окремими випусками, останній з яких, де передруковано «Великий льох», вийшов у світ 1869 р. і тоді ж приєднаний до попередніх випусків — 1867 і 1868 рр.

У дотеперішніх виданнях, зокрема в Повному виданні творів за редакцією П. Зайцева (Т. 3. — С. 83 — 100), Повному зібранні творів у десяти томах (Т. 1. — С. 293 — 309) та Повному зібранні творів у шести томах (Т. 1. — С. 306 — 307), рядки 1 — 499 (під назвою «Великий льох») та 500 — 547 (під назвою «Стоїть в селі Суботові...») помилково друкувалися як окремі твори. Перші повні публікації (рядки 1 — 545) — у виданнях: Кобзар. — Вінніпег, 1952. — Т. 2. — С. 153 — 168; Повне зібрання творів у дванадцяти томах. — 1989. — Т. 1. — С. 221 — 233. Про належність фрагмента «Стоїть в селі Суботові...» до тексту містерії «Великий льох» /729/ див.: Білецький А. Великий льох // Кобзар. — Вінніпег, 1952. — Т. 2. — С. 261 — 282, 425 — 432; Білецький О. І. Ідейно-художнє значення поеми «Великий льох» // Зібрання праць: У 5 т. — К., 1965. — Т. 2. — С. 245; Бородін В. С. «Великий льох» // Над текстами Т. Г. Шевченка. — К., 1971. — С. 165 — 181.

Містерія (грецьк. — таїнство) — різновид романтичної алегорично-символічної поеми, для якої характерні поєднання фантастичного з реальним, символіка, філософічність, тяжіння до драматизації. У містерії Шевченка основний містичний мотив — віщування народження (за надприродних умов) двох близнят-антагоністів, один з яких — національний месія, рятівник України, другий — її кат. Спостерігати цю надзвичайну містерію зібралися звідусюди три пташки, три ворони та три лірники. Три душі — образи, що спираються на народні вірування про митарства душ, які караються навіть за мимовільні, несвідомі гріхи; вони уособлюють у поемі українську свідомість і духовність трьох зламних періодів української історії — за Б. Хмельницького, І. Мазепи та царювання Катерини II. Три ворони — символи зла, демонічно-руїнницьких сил в історичній долі українського, російського та польського народів; їх об’єднує прагнення знищити українського месію. Епілог поеми сповнений віри у відродження нації, духовні скарби якої укриті у великому льосі, недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів.

Юрусь — син Б. Хмельницького Юрій. Був гетьманом у 1659 — 1663 та 1677 — 1681 рр.

...цареві московському Коня напоїла В Батурині, як він їхав В Москву із Полтави. — Мова йде про повернення Петра І з-під Полтави після розгрому шведів (насправді він прямував до Польщі на зустріч з польським та прусським королями).

Як Батурин славний Москва вночі запалила, Чечеля убила... — Йдеться про трагічні сторінки української історії початку XVIII ст.: оскаженіле знищення московським військом 1 листопада 1708 р. за наказом О. Д. Меншикова столиці І. Мазепи Батурина та всіх його мешканців, що сталося внаслідок зради прилуцького полковника І. Носа. Дмитро Чечель — батуринський полковник, мужній захисник Батурина, вірний І. Мазепі.

Мазепа Іван Степанович (1644 — 1709) — видатний державний діяч, гетьман Лівобережної України (1687 — 1708). Багато зробив для розвитку освіти, культури, мистецтва в Україні, щедрий меценат. Довідавшись про плани Петра І ліквідувати українську державність, шукав шляхи виходу України зі складу Російської імперії, а також зовнішню силу, на підтримку якої можна було б опертися. Коли військо шведського короля Карла XII, що йшло на Москву, в жовтні 1708 р. завернуло в Україну, І. Мазепа з кількома тисячами козаків приєднався до нього. Після поразки шведського війська в Полтавській битві 1709 р. І. Мазепа та Карл XII з рештками війська відступили до турецьких володінь, де І. Мазепа 22 вересня 1709 р. помер. Шевченко не раз писав про І. Мазепу в своїх творах («Іржавець», «Чернець», «Близнецы»), згадував його в археологічних та археографічних нотатках.

Чута — назва лісу поблизу Суботова.

Радзивілл, Потоцький — польські магнати. Володіли величезними маєтками в Польщі, Литві й в Україні. Брали участь у польському повстанні 1830 — 1831 рр. Після його придушення емігрували в Париж і практично відійшли від визвольної боротьби польського народу. /730/

Три указа накаркала На одну дорогу... — Йдеться про будівництво залізниці між Санкт-Петербургом та Москвою.

Карамзіна, Бачиш, прочитали! — Тобто «Историю государства Российского» М. М. Карамзіна (1766 — 1826), видану в 12-ти томах у 1816 — 1826 рр., позначену наскрізною тенденцією звеличення московської монархії. Шевченка обурювало в праці М. М. Карамзіна насамперед те, що в ній цілу київську добу зображено як органічну складову частину історії Московської держави.

Із шведською приблудою... — Йдеться про шведського короля Карла XII, який наприкінці жовтня 1708 р. вступив з військом в Україну.

Ромен, або Ромни — повітове місто Полтавської губернії над річкою Сулою (тепер районний центр Сумської області). Тут мова йде про нещадну розправу над козацькими старшинами — спільниками І. Мазепи наприкінці 1708 р. загоном «Малоросійських козаків», вірних Петрові І.

...а такими, Просто козаками, Фінляндію засіяла; Насипала бурта На Орелі... на Ладогу Так гурти за гуртом Виганяла та цареві Болота гатила. — За часів Петра I українські козаки брали участь у війні з Швецією, зокрема на території Фінляндії; багато козаків зігнали також на будівництво Петербурга і фортець, на зведення укріплень на річці Орелі, на риття Ладозького каналу тощо. У війні з Швецією, а також на важких земляних роботах загинуло багато людей.

Мучитель — російський цар Іван IV Грозний (1530 — 1584).

Петруха — російський цар Петро I (1672 — 1725).

«Пчела» — «Северная пчела», російська політична і літературна газета, що виходила в Петербурзі у 1825 — 1864 рр.

Тясьмин — притока Дніпра, на якій стоїть Чигирин, колишня резиденція Б. Хмельницького.

Ярчук — за народним повір’ям, собака, що народжується видющою, з вовчими зубами.

Яси — місто в теперішній Румунії, тут 1652 р. старший син Б. Хмельницького Тиміш одружився з Розандою, дочкою молдавського господаря (князя) Лупула.

Берестечко — тепер місто Горохівського району Волинської області. Під Берестечком у червні 1651 р. відбулася кривава битва Б. Хмельницького з польською армією. Зрада татарського хана Гірея, тодішнього тимчасового союзника Б. Хмельницького, дала змогу полякам виграти бій. Козаки зазнали великих утрат.

Зіновій — друге ім’я Б. Хмельницького.

Олексій — російський цар Олексій Михайлович (1629 — 1676), за царювання якого 1654 р. Україна була приєднана до Московської держави.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Шевченківські читання в cпільноті ua_kobzar:

Спогади О. Афанасьєва-Чужбинського, 1840 р.:   Еще мальчики могли научиться по-украински, но девочкам предстояло много труда понимать «по-мужицки», хотя ничто не мешало сохранять родной акцент и до глубокой старости. В то время, кроме «Энеиды» Котляревского, которой девицам читать не давали, на украинском языке были уже: повести Квитки, Полтова и приказки Гребенки, имелись везде рукописные сочинения Гулака-Артемовского; но все это читалось как-то вяло высшим кругом. Появление «Кобзаря» мигом разбудило апатию и вызвало любовь к родному слову . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.