[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 367; С. 749.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Минають дні, минають ночі,

Минає літо, шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь...

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої,

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні... то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше — спати, спати

І спати на волі,

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти, доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої! злої!











«МИНАЮТЬ ДНІ, МИНАЮТЬ НОЧІ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 74 — 74 звор.);

першодрук у журналі «Основа» (1861. — № 3. — С. 1 — 2).

Подається за збіркою «Три літа».

Автограф датовано: «21 декабря 1845, Вьюнища».

Датується за цим автографом: 21 грудня 1845 р., В’юнище.

Найраніший відомий текст — чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа», до якої вірш переписано з невідомого автографа у квітні — червні 1846 р., під час перебування Шевченка в Києві. Вірш набув певного поширення в рукописних списках. Після повернення із заслання Шевченко дістав текст поезії «Минають дні, минають ночі...» і 1860 р. разом з багатьма іншими своїми творами передав його до журналу «Основа». Вірш опубліковано після смерті поета (Основа. — 1861. — № 3. — С. 1 — 2) з істотною відміною в рядках 18 — 20 від тексту збірки «Три літа», відібраної в Шевченка під час його арешту 5 квітня 1847 р. Хоч не виключена можливість пристосування цих рядків до підцензурного друку самим поетом, більш імовірне редакторське втручання в напрямі пом’якшення антирелігійних мотивів.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 224 — 225, де подано за першодруком, і того ж року — у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 238 — 239.

За невідомим рукописним списком (як зазначено в примітці, «рукописом 1848 року») неточний текст вірша подано в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 197 — 198).

Вірш поширювався у списках і після смерті Шевченка. Від першодруку в журналі «Основа» походять список у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 454 — 455), рукописні «Кобзарі»: 1865, переписаний Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 42 — 43), та 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 17 — 17 звор.).










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.