[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 376-377; С. 754-756.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





РУСАЛКА



«Породила мене мати

В високих палатах

Та й понесла серед ночі

У Дніпрі скупати.

Купаючи, розмовляла

Зо мною, малою:

«Пливи, пливи, моя доню,

Дніпром за водою.

Та випливи русалкою

Завтра серед ночі,

А я вийду гуляти з ним,

А ти й залоскочеш.

Залоскочи, моє серце,

Нехай не сміється

Надо мною, молодою,

Нехай п’є-уп’ється

Не моїми кров-сльозами —

Синьою водою

Дніпровою. Нехай собі

Гуляє з дочкою.

Пливи ж, моя єдиная.

Хвилі! мої хвилі!

Привітайте русалоньку...» —

Та й заголосила,

Та й побігла. А я собі

Плила за водою,

Поки сестри не зостріли,

Не взяли з собою.

Уже з тиждень, як росту я,

З сестрами гуляю

Опівночі. Та з будинку

Батька виглядаю. /377/

А може, вже поєдналась

З паном у палатах?

Може, знову розкошує

Моя грішна мати?» —

Та й замовкла русалочка,

В Дніпро поринула,

Мов пліточка. А лозина

Тихо похитнулась.


Вийшла мати погуляти,

Не спиться в палатах.

Пана Яна нема дома,

Ні з ким розмовляти.

А як прийшла до берега,

То й дочку згадала,

І згадала, як купала

І як примовляла.

Та й байдуже. Пішла собі

У палати спати.

Та не дійшла, довелося

В Дніпрі ночувати.

І незчулась, як зуспіли

Дніпрові дівчата —

Та до неї, ухопили,

Та й ну з нею гратись,

Радісінькі, що піймали,

Грались, лоскотали,

Поки в вершу не запхали...

Та й зареготались.

Одна тілько русалонька

Не зареготалась.











РУСАЛКА


Джерела тексту:

чорновий автограф на двох окремих аркушах (ІЛ, ф. 1, № 33); чистовий автограф у підготовчому рукопису проектованого 1847 р. видання «Кобзаря» (ІЛ, ф. 1, № 72, арк. 20 — 21);

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 88 — 90); /755/

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 40 — 41).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в чорновому автографі: «9 августа 1846. Киев»; у підготовчому рукопису: «Киев, 1846. 9 августа»; автограф у «Малій книжці» не датовано; в автографі «Більшої книжки»: «6 марта» (1858 р.) — день, коли Шевченко переписав твір.

Датується за чорновим автографом: 9 серпня 1846 р., Київ.

Найраніший відомий текст — чорновий автограф на двох окремих аркушах (№ 33). З цього автографа під час перебування у Седневі навесні 1847 р. (не раніше 8 березня й не пізніше 5 квітня) Шевченко переписав твір до підготовчого рукопису проектованого видання «Кобзаря», яке мало бути здійснене в Києві 1847 р. До цього зошита поет, крім «Русалки», переписав поему «Осика» («Відьма»), передмову до нового видання «Кобзаря» з датою — 8 березня, баладу «Лілея». Під час арешту Шевченка 5 квітня 1847 р. підготовчий рукопис нового «Кобзаря» був у нього вилучений і доставлений у III відділ, в архіві якого знаходився до 1907 р. Чорновий же автограф «Русалки» на двох аркушах, а також автографи «Лілеї», ймовірно, — «Осики», два альбоми рисунків, поезій та фольклорних записів, виконані в Україні у 1846 — 1847 рр., після вирішення справи кирило-мефодіївців було повернуто поетові, й він привіз їх з собою на заслання.

Після повернення в Оренбург з Аральської описової експедиції Шевченко не раніше 1 листопада 1849 р. і не пізніше 23 квітня 1850 р. переписав твір з чорнового автографа до «Малої книжки» (під № 6 до шостого зшитка за 1846 — 1847 рр.).

У березні 1848 р., перебуваючи в Нижньому Новгороді, Шевченко переписав твір з деякими змінами з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний. У щоденнику під 6 березня після нотатки про закінчення переробки поеми «Відьма» він зазначив: «Переписал и слегка поправил „Лилею“ и „Русалку“. Как-то примут земляки мою невольническую музу?».

З «Малої книжки» твір переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і тепер не відомий. Окремі рядки з нього опублікував О. Кониський (Кониський О. Я. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 2).

Різночитання з нині не відомого рукописного списку Г. Н. Мордовцевої 1859 р. подав В. М. Доманицький у примітці до балади «Русалка» в редагованому ним «Кобзарі» 1908 р.: 4 — «У Дніпро купати», 24 — «І заголосила», 47 — «Нагадала, як купала» (Кобзарь. — СПб., 1908. — С. 624).

Від «Більшої книжки» походить список на вклейці до «Кобзаря» 1860, що належав Л. Г. Лопатинському (ІЛ, ф. 1, № 535; криптонім переписувача: К. Д.). Від чорнового автографа (ІЛ, ф. 1, № 33) походить список у рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченку (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, с. 337 — 341), який містить варіанти верхнього шару виправлень Шевченка в чорновому автографі № 33 й деякі різночитання: 36 — «Моя бідна мати?»; 53 — «І не здріла, як зостріли»; 59 — 60 — «Поки аером не вкрили, — Та й зареготали...».

Вперше надруковано в журналі «Вечерниці» (1862. — № 22. — С. 185), з друкарськими помилками за невідомим неточним списком, можливо — списком з «Більшої книжки». /756/

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 355 — 356 (подано за «Більшою книжкою»).

В основі сюжету балади «Русалка» — народні повір’я про русалок, русальні пісні, які давали сюжети й для творів слов’янських, російських, українських романтиків (А. Міцкевич — «Рибка», О. Пушкін — «Русалка», М. Гоголь — «Майская ночь, или Утопленница», М. Маркевич — «Русалки» та ін.). Шевченко використав ці повір’я в баладах «Причинна» (1837), «Утоплена» (1841), у поемі «Наймичка» (1845). Фантастичний елемент у Шевченка служив розкриттю соціальних конфліктів. У баладі використано також мотиви й образи народних пісень про матір, яка топить у Дунаї позашлюбну дитину.

Та й понесла серед ночі У Дніпрі скупати. — Подібний сюжет має народна пісня (відома в численних варіантах) «Ой у полі могила...» (Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные П. П. Чубинским. — Т. 5. — С. 923. — № 486, В), «Ой у місті та на ринку Сталася новина» (Там само. — С. 890 — 891. — № 461), «Над морем глибоким...» (Там само. — С. 888 — 889. — № 458).











Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.