[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 409-588.]

Попередня     Головна     Наступна





ІНШІ РЕДАКЦІЇ ТА ВАРІАНТИ



Повне зведення редакцій та варіантів тексту творів Шевченка, взятих з автографів, списків та друкованих публікацій, побудовано за генеалогічним принципом.

Усі досі виявлені редакції та варіанти розташовуються в їхній хронологічно-творчій, генеалогічній послідовності: від найперших, чорнових, до передостанніх включно (остаточні редакції вміщено в основному тексті).

Повне генеалогічне зведення послідовних редакцій та варіантів, від найраніших до передостанніх і далі до основного тексту включно, дає хронологічно послідовне читання всіх шарів рукописного і друкованого тексту творів Шевченка і, таким чином, з максимально можливою на сьогодні повнотою відбиває становлення й рух тексту, графічно виражену історію задуму й тексту кожного твору, всі послідовні й взаємопов’язані її стадії та фази.

Редакції, що мають самостійне значення, наводяться повністю. В усіх інших випадках подаються тільки варіанти, що мають творчий характер: окремі рядки, групи рядків, уривки, відмінні від інших текстових джерел.

У редакціях, уміщуваних повністю, рядки перенумеровуються. Цифри цієї нумерації, на відміну від основної, замикаються в круглі дужки.

Різночитання рукописних списків та неавторизованих публікацій, що є викривленням чи спотворенням шевченківського тексту, до видання не входять (у разі потреби відзначаються в коментарях). Різночитання, належність яких Шевченкові припускається, але за браком повних даних остаточно не доведена, наводяться з відповідними поясненнями й довідками у текстологічних коментарях.

Рубрикація матеріалів за їхніми джерелами та характером тексту здійснюється за допомогою підзаголовків, наприклад: «Варіанти першодруку в «Кобзарі» 1840», «Варіанти «Кобзаря» 1860», «Варіанти чорнового автографа в альбомі 1846 — 1850 рр.», «Варіанти автографа у «Малій книжці» тощо.

У середині кожної рубрики варіанти наводяться в хронологічній послідовності. При цьому повернення від хронологічно пізнішого варіанта до попереднього чи взагалі ранішого фіксується як окремий, самостійний варіант (елемент руху тексту). Ряд послідовних варіантів того самого рядка чи групи рядків позначається літерами а, б, в і т. д. Перед варіантами зазначаються (ліворуч на полі сторінки) номери відповідних рядків основного тексту.

Попередні варіанти раніших редакцій, а також тексту чорнових автографів і друкованих джерел з порівняно рясною правкою, наводяться в підрядкових виносках (до кожного рядка чи групи рядків окремо) під літерами а, б, в і т. д. /412/

При наведенні варіантів частин тексту, що не ввійшли до основного тексту, робиться позначка: «Після рядка...», «Між рядками...». При наведенні неповного варіанта, відхиленого поетом, — позначка: «Почато». Варіанти наводяться в контексті, хоча б у мінімальному, що розкриває їхній генетичний зв’язок з попередньою чи наступною фазою розвитку тексту.

Варіанти прозових текстів друкуються разом з тими уривками (одним чи кількома словами, частиною фрази чи тексту), яких вони стосуються, з позначенням ліворуч на полі номерів сторінок і рядків основного тексту. Після цифри рядка (чи рядків) подається потрібний уривок основного тексту, праворуч — після вертикальної риски — попередній варіант (чи варіанти). Якщо наводиться великий уривок основного тексту чи повторюється довгий варіантний текст, то неварійовані частини уривка опускаються і опущена частина тексту заступається значком — (тильдою).

Неповний варіант на початку рядка наводиться з редакторською позначкою: «Початої/» і друкується після неї.

Нерозібране в автографі слово позначається: «нрзб.»; якщо не розібрано кілька слів, зазначається їхнє число, наприклад: «2 нрзб.».

Слова, пропущені автором і вставлені редактором за змістом, а також редакторські доповнення недописаних слів або пошкоджених місць, відновлюваних за здогадом (кон’єктури), замикаються в квадратові дужки ([]).

Сумнівне прочитання у варіантах супроводжується знаком питання, замкнутим у квадратові дужки, що стоїть після відповідного слова чи групи слів: [?].

Усі редакції та варіанти друкуються прямим шрифтом, усі редакторські анотації (позначки, пояснення й заголовки) — курсивом.











ПРИЧИННА

(С. 73)


Виправлення Шевченка в цензурному рукопису альманаху «Ластівка», наведені в описі, складеному П. О. Картавовим

(РИБ, ф. 341, № 443, арк. 12)


Присвята: а В. И. Григоровичу на память 22 апреля 1838.

б [Викреслено]

76а . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

б «Журись», — думка каже, жалю задає

91а . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

б . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . очерет

199а Вже крадуться, щоб ізлякать

б Підкралися, щоб ізлякать




Варіанти першодруку в альманасі «Ластівка»

(СПб., 1841. — С. 230-242)


7 Неначе човен в синім морю

64 І хто їй розкаже і хто теє зна?

66 Чи в бистрім Дунаю коня напува /413/

76 «Журись», — каже думка, жалю завдає

144 Закувала зузуленька

159 Як кує зузуля

207 Задзвеніли дзвони

218 Прилітає зузуленька




Виправлення Шевченка у списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст.

(ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 9 — 12 звор.)


3-6а Додолу верби нагина,

Рве синю хвилю білобоку.

А ясний місяць із-за хмари

На землю де-де поглядав 1.

б Додолу верби нагина,

Рве синю хвилю білобоку.

А хвиля гнеться коло д [?]

12 Та ясен по лісу скрипів 2

17 Може, вийшла русалонька 3

22-24а То дівчина бродить,

Й сама не зна (бо причинна)

б Сама собі, й сама не зна,

Чого вона ходить 4

26 Щоб то не журилось

Молодеє хорошеє,

А щоб так ходило 5

27 А ходячи опівночі 6

29 — 30 Свого любого додому,

Що вторік покинув 7.

31 Обіцявся вернутися 8

35 Не умили лице біле 9



1 Було: Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підніма.

І блідний місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав

2 Було: Та ясен раз у раз скрипів

3 Було: Може, вишла русалонька

4 Було: То дівчина блудить,

І сама не знає (бо причинна),

Що такеє робить.

5 Було: Щоб менше журилась

6 Було: Щоб ходя опівночі

7 Було: Козаченька молодого,

Що торік покинув.

8 Було: Обіщався вернутися

9 Було: Не вимили біле личко /414/



41 — 42 Дарма його чорнобрива

Плаче, виглядає. 1

44 — 45 І не привітає,

Не розплете чорну косу 2

47 — 48 Закреслено 3

51 За те, що так щиро вона полюбила 4

64 І хто їй розкаже, і хто теє зна 5

68 Її, чорноброву, її забуває 6

76 Журись каже; думка жалю завдає 7

82 Ліг коло моря одпочить 8

90 Зелені коси (бо дівчата) 9

93 Ходім шукати вечеряти 10

95 Веселої заспіваєм 11

176 Коло серця козацького 12

186 — 187 — За що ж вони тебе вбили?

Боже мій з тобою! 13

191 Та, знай, співають ідучи 14

199 Підкрались нишком, щоб злякать 15









ДУМКА («Тече вода в синє море...»)

(С. 79)

Виправлення Шевченка у списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 5 — 5 звор.)


22 На той бік ключами 16



1 Було: Дарма щоніч дівчинонька

Його виглядає.

2 Було: Та й не привітає,

Не розплете довгу косу

3 Було: Не на ліжко — в домовину

Сиротою ляже!

4 Було: За те, що так щиро-щиро полюбила

5 Було: І хто їй розкаже, і хто теє знає

6 Було: Її, чорноброву, давно забуває

7 Було: Журись каже; думка жалю задає

8 Було: Ліг біля моря одпочить

9 Було: З осоки коси (бо дівчата)

10 Було: Ходім шукать вечеряти

11 Було: Та пісеньку заспіваєм

12 Було: Коло серця козаченька

13 Було: — За що ж вони розлучили

Мене із тобою?.. —

14 Було: Та, знай, співають уночі

15 Було: Підкралися, щоб ізлякать

16 Було: Додому ключами /415/






ДУМКА («Вітре буйний, вітре буйний!..»)

(С. 80)

Варіанти у цензурному рукопису альманаху «Ластівка», наведені в описі, складеному П. О. Картавовим (РНБ, ф. 341, № 443, арк. 4)

Назва відсутня


14 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

15 Пошукаю в чорних хвилях

16 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .



Варіанти першодруку в альманасі «Ластівка» (СПб., 1841. — С. 23 — 25)

Назва: Вітер буйний

14 — 16 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .



Виправлення Шевченка у списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 7 — 7 звор.)


9 Може, милого втопило 1

14 — 16 Русалкою стану,

Пошукаю в чорних [хвилях],

На дно моря кану 2

41 Увечері посумую 3




1 Було: Коли милого втопило

2 Було: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

3 Було: А ввечері посумую







ДУМКА («Тяжко-важко в світі жити...»)

(С. 82)

Варіанти першодруку в альманасі «Молодик» (Харків. — Ч.2. — С. 91-92)


8 І нема де дітись

21 — 32 «Чи я ж тобі не вродливий,

Чи не в тебе вдався,

Чи не люблю тебе щиро,

Чи з тебе сміявся?

Люби ж собі, моє серце,

Люби, кого знаєш,

Та не смійся надо мною,

Як коли згадаєш.

А я піду на край світа... /416/

На чужій сторонці

Найду кращу або згину,

Як той лист на сонці».



Варіанти «Кобзаря» 1860 (с. 38 — 39)

8 І нема, де дітись

21 — 32 «Чи я ж тобі не вродливий,

Чи не в тебе вдався,

Чи не люблю тебе щиро,

Чи з тебе сміявся?

Люби ж собі, моє серце,

Люби, кого знаєш,

Та не смійся надо мною,

Як коли згадаєш.

А я піду на край світа...

На чужій сторонці

Найду кращу або згину,

Як той лист на сонці».






ДУМКА («Нащо мені чорні брови...»)

(С. 84)


Варіанти першодруку в «Кобзарі» 1840 (с. 8387)

16 Ні з ким веселитись


Варіанти автографа з рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, № 4)

9 Серце в’яне, співаючи

10 Мов пташка без волі

11 Свої люде — мов чужії

16а Ні з ким веселитись

б Ні з ким говорити

21 Чого серце, мов голубка

25 Чужі люде не питають







ТАРАСОВА НІЧ

(С. 85)

Фрагменти раннього тексту, контаміновані з рукописного списку М. Г. Щербака у виданні: Поезії Т. Гр. Шевченка, заборонені в Росії. — Женева, 1890. С. 4 — 10.

Між 96 і 97 А поки що одпочиньмо.

Чи багато наших? /417/

«Трохи, пане отамане,

Та й ті щось ледачі».

«Зледащіли, побачимо.

Нема чого ждати!

Бенкетуйте ж, вражі ляхи, —

Прийду помагати,

Прийду, ляхи, почастую

Не медом-ситою,

Ні, прокляті католики,

Кров’ю червоною

Почастую за Павлову

Праведную душу,

А коли ні, Боже милий,

Сам випити мушу.

Боже, нехай пропадає

Голова Тараса!

Дай-то тільки, щоб та шляхта

Кров’ю упилася,

Тоді й мою головоньку

Нехай ворон будить:

Не прокинусь! Товариші!

Що буде, то й буде.

Сю ніч ляхів-католиків

Ходім частувати.

Чи так, брати-отамани?»

«Що маєм казати?

Роби, пане отамане,

Як сам добре знаєш,

А ми будем помагати,

Поки силу маєм».

«Добре, хлопці!». Пішов нишком,

Люлечку смакує,

Дума думку, поглядає...

Доля ж бенкетує.

Між 132 і 133 Була колись козацькая

І слава і воля,

Слава сяє, а воленьку

Спіткала недоля.



Уривок у цензурному рукопису альманаху «Ластівка», наведений в описі, складеному П. О. Картавовим (РНБ, ф. 341, № 443)

137 — 150 Сидить кобзар, зажурився,

Щось руки не грають. /418/

Кругом хлопці та дівчата

Слізоньки втирають.

Пішов кобзар по улиці,

З журби як заграє.

Кругом хлопці навприсядки,

А він вимовляє:

«Нехай буде отакечки,

Сидіть, діти, у запічку,

А я з журби та до шинку,

Найду в шинку свою жінку,

Найду жінку, почастую

Та з ворогів покепкую».



Варіанти першодруку в «Кобзарі» 1840 (за примірником з меншими цензурними купюрами і з повнішим текстом, що зберігається в Науковій бібліотеці Санкт-Петербурзького університету, шифр: Е І 4523, інв. № 18786)

Присвята: П. І. Мартосу

4 Як мак розцвітає

5 Грає кобзар, приспівує

9 Як збиралася громада

15 — 16 Була колись Гетьманщина —

Та вже не вернеться!.. 1

23 Ніхто її не ратує!

34 Ляхи налітають

38 Не стало кравчини (1) !.. 2

45-64 Україно, Україно!

Ненько моя, ненько!

Як згадаю тебе, краю,

Заплаче серденько...

Де поділось козачество,

Червоні жупани?

Де поділась доля-воля?

Бунчуки? Гетьмани?

Де поділося? Згоріло?

А чи затопило

Синє море твої гори,



1 В інших примірниках «Кобзаря» 1840, з більшими цензурними купюрами, ці рядки вилучено. Купюру позначено двома рядками крапок.

2 Знак посилання наприкінці цього рядка свідчення наміру Шевченка подати примітку до слова «кравчини», проте самої примітки ні в «Кобзарі» 1840, ні в інших виданнях не надруковано. Текст її не відомий. /419/



Високі могили?..

Мовчать гори, грає море,

Могили сумують,

А над дітьми козацькими

Поляки панують.


Грай же, море, мовчіть, гори,

Гуляй, буйний, полем,

Плачте, діти козацькії,

Така ваша доля! 1

75 Од Лимана до Трубежу

93 Нехай собі бенкетують

95 А ніч-мати пораду дасть

114 Ляшеньків будити...

121 Тії ночі кровавої

129 Сидить крячок на могилі

131 — 136 Згада козак Гетьманщину,

Згада та й заплаче!

Було колись, панували —

Та більше не будем!..

Тії слави козацької

Повік не забудем!.. 2

143 Кругом хлопці навприсідки





Варіанти «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 (с. 36-42)

4 Як мак розцвітає

5 Грає кобзар, приспівує

9 Як збиралася громада

15-16 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

23 Ніхто єї не ратує!

34 Ляхи налітають

45 — 64 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


1 В інших примірниках «Кобзаря» 1840, з більшими цензурними купюрами, цей уривок (рядки 4564) вилучено. Купюру позначено чотирма рядками крапок.

2 В інших примірниках «Кобзаря» 1840, з більшими цензурними купюрами, ці рядки вилучено. Купюру позначено двома рядками крапок.

3 Вилучено рядки: Була колись Гетьманщина, Та вже не вернеться /420/



 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1

66 Віру рятувати

93 Нехай собі бенкетують

95 А ніч-мати пораду дасть

114 Ляшеньків будити

121 Тії ночі кровавої

122 Що славою стала

131-136 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2

143 Кругом хлопці навприсідки




Виправлення Шевченка 1845 — 1846 рр. у рукописній збірці «Wirszy T. Szewczenka», укладеній Я. П. де Бальменом (ІЛ, ф. 1, № 79, с. 89 — 98)

74 Б’ється наш Трясило 3

83 Зібрав Тарас козачество 4



1 Вилучено рядки: Обізвавсь Тарас Трясило

Гіркими сльозами:

«Бідна моя Україна,

Стоптана ляхами!

Україно, Україно!

Ненько моя, ненько!

Як згадаю тебе, краю,

Заплаче серденько...

Де поділось козачество,

Червоні жупани?

Де поділась доля-воля?

Бунчуки? Гетьмани?

Де поділося? Згоріло?

А чи затопило

Синє море твої гори,

Високі могили?..

Мовчать гори, грає море,

Могили сумують,

А над дітьми козацькими

Поляки панують.


Грай же, море, мовчіть, гори,

Гуляй, буйний, полем.

Плачте, діти козацькії,

Така ваша доля!»

2 Вилучено рядки: Згада козак,

Згада та й заплаче!

Було колись, панували,

Та більше не будем!..

Тії слави козацької

Повік не забудем!..

3 Було: Б’ється пан Трясило

4 Було: Зібрав Тарас козаченьків /421/





Виправлення Шевченка 18591860 рр. у примірнику «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 (ІЛ, ф. 1, № 76, с. 36 — 42)

4 Як мак процвітає 1

34 Ляхи, уніяти 2

106 Та не повставали 3

113 Налетіли гайворони 4

117 Закрякали гайворони 5

150 Та з ворогів покепкую 6




Текст автографа з рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (ІЛ, ф. 1, № 18)

На розпутті кобзар сидить

Та на кобзі грає,

Кругом хлопці та дівчата —

Як мак процвітає.

5 Грає кобзар, приспівує,

Вимовля словами,

Як москалі, орда, ляхи

Бились з козаками,

Як збиралась громадонька

10 В неділеньку вранці,

Як ховали отамана

В зеленім байраці.

Грає кобзар, приспівує —

Аж лихо сміється,

15 «Була колись гетьманщина,

Та вже не вернеться.


Встала хмара з-за Лиману,

А другая з поля,

Зажурилась Україна —

20 Така її доля!

Зажурилась, заплакала,

Як мала дитина.



1 Було: Як мак розцвітає

2 Було: Ляхи налітають

3 Було: Та й не повставали

4 Було: Налетіли чорні крюки

5 Було: Закрякали чорні крюки

6 Було: З вороженьків покепкую /422/



Ніхто її не рятує...

Козачество гине,

25 Гине слава лицарськая,

Немає де дітись,

Виростають нехрещені

Козацькії діти,

Кохаються невінчані,

30 Без попа ховають,

Запродана жидам церков,

В церков не пускають!

Як та галич поле криє,

Ляхи, уніати

35 Налітають — нема кому

Порадоньки дати.

Обізвався Наливайко —

Не стало кравчини!

Обізвавсь козак Павлюга —

40 За нею полинув.

Обізвавсь Тарас Трясило

Волю рятувати,

Обізвався, орел сизий,

Та й дав ляхам знати!


45 Вже не три дні, не три ночі

Б’ється наш Трясило.

Од Лимана до Трубайла

Трупом поле крилось.

Ізнемігся наш Трясило,

50 Тяжко зажурився,

А поганець Конецпольський

Тому звеселився.

Зібрав шляхту всю докупи

Та й ну частувати.

55 Зібрав Тарас товариство

Поради питати.1

«Отамани товариші,

Брати мої, діти!

Дайте мені порадоньку,

60 Що мені робити?

Бенкетують вражі ляхи

Наше безголов’я».



1 Було: Поради прохат[и] /423/



«Бенкетують, препогані,

Собі на здоров’я!

65 Нехай, кляті, бенкетують,

Поки сонце зайде,

А ніч-мати дасть пораду,

Козак ляха знайде».


Лягло сонце за горою,

70 Зорі засіяли,

А козаки, як та хмара,

Ляхів обступали.

Як став місяць серед неба,

Ревнула гармата,

75 Прокинулись ляшки-панки —

Нікуди втікати!

Прокинулись ляшки-панки,

Та не повставали.

Встало сонце — ляшки-панки

80 Покотом лежали.


Червоною гадиною

Несе Альта вісти,

Щоб летіли круки з поля

Та ляшеньків їсти.

85 Налетіли гайворони

Вельможних будити...

Зібралося козачество

Богу помолитись.

Закрякали гайворони,

90 Виймаючи очі,

Заспівали козаченьки

Пісню тії ночі,

Тії ночі кровавої,

Що славою стала

95 Тарасові, козачеству,

Ляхів що приспала.


Над річкою, в чистім полі,

Могила чорніє;

Де кров лилась козацькая,

100 Трава зеленіє.

Сидить крячок на могилі

Та з голоду кряче... /424/

Згада козак колишнєє,

Згада та й заплаче».


105 Умовк кобзар, сумуючи,

Щось руки не грають.

Кругом хлопці та дівчата

Слізоньки втирають.

Пішов кобзар по улиці —

110 3 журби як заграє!

Кругом хлопці навприсядки,

А він вимовляє:

«Нехай буде отакечки,

Сидіть, діти, у запічку,

115 А я з журби та до шинку,

Найду в шинку свою жінку,

Найду жінку, почастую,

Та з ворогів покепкую».




Виправлення Шевченка у примірнику «Кобзаря» 1860, що належав Г. М. Честахівському (Музей-Архів УВАН у США, Нью-Йорк; публікація: В. М[іяковський]. Унікальний «Кобзар» 1860 року з власноручними поправками Шевченка // Шевченко. Річник 10. Нью-Йорк, 1964. С. 27-35)

69а Обізвався пан Трясило

б Обізвався наш Трясило

72а З поляками биться!

б З шляхтичами биться!


74а Б’ється пан Трясило

б Б’ється наш Трясило


96а Козак ляха знайде

б Козак пана знайде


100а Ляхів обступали

б Ляхів оступали


150а З вороженьків покепкую

б Та з ворогів покепкую /425/












НА ВІЧНУ ПАМ’ЯТЬ КОТЛЯРЕВСЬКОМУ

(С. 89)

Варіанти першодруку в альманасі «Ластівка» (СПб., 1841. — С. 306 — 312)

9 Згадай лихо, то й байдуже

13 Отож гляну та й згадаю

22 Мусить уставати

33 Піде на шлях подивиться

43 З ножем у халяві — піде луна гаєм

47 Нехай він лютує, поки сам загине

52 — 53 Пішла дібровою луна,

Луна гуляє, Божа мова

55 — 57 Підуть корови на діброви;

Вийдуть дівчата воду брать,

Вигляне сонце. Рай, та й годі!

59 — 60 Злодій заплаче, дарма що злодій,

Так було перш; тепер дивись.

67 А де дівся соловейко

85 Праведная душе! прийми ж мою мову

88 Прилини до мене хоч на одно слово

90 — 91 Нехай усміхнеться душа на чужбині,

Хоч раз усміхнеться. — Дивлючись, як ти

102 — 103 Може, моя доля на тім боці плаче,

Бо сироту всюди люди осміють

105 — 107 Там місяць, там сонце яснійше сія,

І з вітром могила в степу розмовляє,

Там не одинокий з нею був би я.




Виправлення Шевченка у списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 3 — 5)

22а Повинен вставати !

б Встає працювати

33 Піде на шлях подивитись 2

43 З ножем у халяві, — піде руна гаєм 3

47 Нехай же лютує, поки сам загине 4

52—53 Пішла дібровою руна,



1 Було: Мусить уставати

2 Було: Піде на шлях подивиться

3 Було: З ножем у халяві — піде луна гаєм

4 Було: Нехай він лютує, поки сам загине /426/



Руна гуляє, Божа мова 1.

55 — 57 Корови підуть по діброві,

Дівчата вийдуть воду брать,

І сонце гляне — рай, та й годі! 2

59 — 60 Заплаче злодій, лютий злодій.

Було так перш — тепер дивись 3.

102 — 103 Злая доля, може, по тім боці плаче,

Сироту усюди люде осміють 4.

106 Там з вітром могила в степу розмовляє 5



1 Було: Пішла дібровою луна,

Луна гуляє, Божа мова

2 Було: Підуть корови по діброві;

Вийдуть дівчата воду брать,

Вигляне сонце. Рай, та й годі!

3 Було: Злодій заплаче, дарма що злодій,

Так було перш; тепер дивись.

4 Було: Може, злая доля по тім боці плаче,

Бо сироту люди всюди осміють;

5 Було: І з вітром могила в степу розмовляє












КАТЕРИНА

(С. 92)

Фрагменти раннього тексту в рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченку (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, с. 65 — 95)

Між 98 і 99 Чи то ж тая доля, що серденько ждало,

Збираючись в люди, людей щоб любить?

Вони ж теє серце, вони привітали,

За що ж молоденьке, за що розірвали,

Не дали, як треба, до щастя дожить?

Не смійтеся, люди, — недобре вам буде:

Вас лихо спіткає, — загине вона,

Зав’яне, загине, серце ж не забуде,

Що раз полюбила, поки докона.

Не пташка, серденько, не голуб сизенький,

Не вміє, не знає, куди полинуть,

Не зна, чи далеко милий, чи близенько,

Нудить білим світом, не хоче заснуть.

Воно б не журилось, воно б заспівало,

Та думка карає, проклята мара,

За годину щастя, що на світі знало,

Так довго катує, так тяжко кара!

Не знала ж Катруся, що таке їй буде /427/

За темнії ночі, вишневий садок,

Що Бог покарає, доконають люди,

Що на сміх, на злидні найдеться синок!..

Терпи ж, серце, муку — така твоя доля,

Нехай судять люди — на те Божа воля,

Вилий дрібні сльози на жовтий пісок...

Між 467 і 468 Я щось дуже забрехався;

Що ті мені люди!..

Ну, та цур їм! Вернімося

Між 532 і 533 Тяжко Катерині свій вік на чужині,

А треба як-небудь його доконать;

Смерть не за горою... А що буде з сином?..

Бодай того лиха нікому не знать! —

Між 543 і 544 Край неба синього палає,

Насилу місяць маячить,

Мороз лютує, сніг рипить,

Не вмившись, вітер позіхає

Та іней з дерева збива,

Сова з бенкету поспішає

Та в пір’я пазурі хова;

Ще люди сплять, біліє поле,

Ярами мріють чагарі

544-545 А на узліссі, на горі,

Діди неначе, суходолі

Після 750 Отак доля людей ділить —

Доброго минає,

Ледачого ж, поганого

За сина кохає...

Нащо доля — якби мати!

Та де її взяти!

Покинула маленького,

Ні в кого спитати:

Чорні гори не говорять,

А люди сміються...

Плач, Івасю, попідтинню,

Поки сльози ллються,

Тихесенько, серце моє,

Щоб не чули люди,

Не питай їх, мій голубе!

Скажуть — гірше буде...


Отаке-то! — Той гуляє,

Тому світ немилий!

Лихо матір утопило, /428/

Щука-риба з’їла;

Батько ходить у жупані,

Їздить у берлині,

А син росте з лобурями

В латаній свитині —

Отак доля людей ділить:

Панує ледащо,

А сирота світом нудить

І не знає за що!




Варіанти першодруку в «Кобзарі» 1840 (С. 21 — 67)

Присвята: В. А. Жуковському,

на память 22 апреля 1838.

11 Що родила на світ Божий

15 Люди серця не спитають

20 Сміються над вами

28 Так занапастила

37 Нехай собі злії люди

39 Вона любить і не чує

48 Любо потужити

52 Тоді Катерина

59 Що дівчата на улиці

63 Візьме відра опівночі

76 В окно виглядає

97-98 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1

167 Сидить батько в кінці стола

177 Де світилка з друженьками

178 Старости, бояра?

186 Було б утопила

197 Не слухала річей моїх

265 Вийшла з села, — серце ниє

269 Як дерево, стала в полі

295 Та нема де прихилиться

314 З нудьгою, та горем

322 Срібними сльозами

324 Білими ногами

334 Кого що втомило

401 У латаній свиточці

423 Було таке, що й під тином

433 Бо люди те знають



1 Вилучено рядки: Як ту матір, що вам на сміх Сина породила. /429/



460 — 467 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1

533-554 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2

592 Де ж ти так барився! —

612 — Боже мій!.. Івасю!

628 Що колись кохались

703 Що осталось. . . . . ? 3

715 Мале дитя, біля його

720 То бублик, то гроші

723 — 726 Задивляться чорноброві:

 — І босе, і голе!

Дала, — кажуть, — бровенята,

Та не дала долі!



1 Вилучено рядки: Отаке-то лихо, бачите, дівчата.

Жартуючи кинув Катрусю москаль.

Недоля не бачить, з ким їй жартувати,

А люде хоч бачать, та людям не жаль:

«Нехай, — кажуть, — гине ледача дитина,

Коли не зуміла себе шанувать».

Шануйтеся ж, любі, в недобру годину

Щоб не довелося москаля шукать.

2 Вилучено рядки: Сирота-собака має свою долю,

Має добре слово в світі сирота;

Його б’ють і лають, закують в неволю,

Та ніхто про матір на сміх не спита;

А Йвася спитають, зараннє спитають,

Не дадуть до мови дитині дожить.

На кого собаки на улиці лають?

Хто голий, голодний під тином сидить?

Хто лобуря водить? Чорняві байстрята...

Одна його доля — чорні бровенята.

Та й тих люде заздрі не дають носить.

IV

Попід горою, яром, долом,

Мов ті діди високочолі,

Дуби з гетьманщини стоять.

У яру гребля, верби вряд,

Ставок під кригою в неволі

І ополонка — воду брать...

Мов покотьоло червоніє,

Крізь хмару сонце зайнялось.

Надувся вітер; як повіє —

Нема нічого: скрізь біліє...

Та тілько лісом загуло.

3 Вилучено слово: байстрюкові. /430/






Варіанти «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 (с. 42 — 74)

Присвята: В. А. Жуковскому.

На пам’ять 22 апріля 1838.

11 Що родила на світ Божий

15 Люди серця не спитають

20 Сміються над вами

28 Так занапастила

37 Нехай собі злії люди

39 Вона любить і не чує

48 Любо потужити.

49 Обіщався чорнобривий

51 Обіщався вернутися

52 Тоді Катерина

59 Що дівчата на улиці

63 Візьме відра опівночі

70 Аж коли не плаче

97 — 98 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1

119 Отут на муштру виглядала

167 Сидить батько в кінці стола

177 Де світилка з друженьками

186 Було б утопила

197 Не слухала річей моїх

265 Вийшла з села — серце ниє

295 Та нема де прихилиться

314 З нудьгою, та горем

334 Кого що втомило

401 У латаній свиточці

423 Було таке, що й під тином

433 Бо люди те знають

Між 459 — 460 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

461 Жартуючи кинув Катрусю свою

462 — 467 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2



1 Вилучено рядки: Як ту матір, що вам на сміх Сина породила.

2 Вилучено рядки: Недоля не бачить, з ким їй жартувати,

А люде хоч бачать, та людям не жаль:

«Нехай, — кажуть, — гине ледача дитина,

Коли не зуміла себе шанувать».

Шануйтеся ж, любі, в недобру годину

Щоб не довелося москаля шукать. /431/




533 Сирота собака маєть свою долю

534 — 554 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1

612 Боже мій!.. Івасю!

628 Що колись кохались

703 Що осталось. . . . . . ? 2

715 Мале дитя, біля його

720 То бублик, то гроші

723 — 726 Задивляться чорноброві:

— І босе, і голе!

Дала, — кажуть, — бровенята,

Та не дала долі!




Виправлення Шевченка 18451846 рр. у рукописній збірці «Wirszy T. Szewczenka», укладеній Я. П. де Бальменом (ІЛ, ф. 1, № 79, с. 15-53)

20 Згнущаються вами 3

52 Тойді Катерина 4

332 Хаврашки гуляють 5



1 Вилучено рядки: Має добре слово в світі сирота;

Його б’ють і лають, закують в неволю,

Та ніхто про матір на сміх не спита;

А Йвася спитають, зараннє спитають,

Не дадуть до мови дитині дожить.

На кого собаки на улиці лають?

Хто голий, голодний під тином сидить?

Хто лобуря водить? Чорняві байстрята...

Одна його доля — чорні бровенята.

Та й тих люде заздрі не дають носить.

IV

Попід горою, яром, долом,

Мов ті діди високочолі,

Дуби з гетьманщини стоять.

У яру гребля, верби вряд,

Ставок під кригою в неволі

І ополонка — воду брать...

Мов покотьоло червоніє,

Крізь хмару сонце зайнялось.

Надувся вітер; як повіє —

Нема нічого: скрізь біліє...

Та тілько лісом загуло.

2 Вилучено слово: байстрюкові.

3 Було: Сміються над вами

4 Було: Тоді Катерина

5 Було: Ховряшки гуляють /432/






Варіанти «Кобзаря» 1860 (с. 63 — 94)

11 Що родила на світ Божий

15 Люде серця не спитають

20 Сміються над вами

28 Так занапастила

37 Нехай собі злії люде

39 Вона любить і не чує

48 Любо потужити

49 Обіщався чорнобривий

51 Обіщався вернутися

52 Тоді Катерина

59 Що дівчата на улиці

63 Візьме відра, опівночі

97 — 98 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1

265 Вийшла з села — серце ниє

460 — 467 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2

533-554 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .



1 Вилучено рядки: Як ту матір, що вам на сміх Сина породила.

2 Вилучено рядки: Отаке-то лихо, бачите, дівчата.

Жартуючи кинув Катрусю москаль.

Недоля не бачить, з ким їй жартувати,

А люде хоч бачать, та людям не жаль:

«Нехай, — кажуть, — гине ледача дитина,

Коли не зуміла себе шанувать».

Шануйтеся ж, любі, в недобру годину

Щоб не довелося москаля шукать. /433/



 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1




Виправлення Шевченка 1859 — 1860 рр. у примірнику «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 (ІЛ, ф. 1, № 76, с. 42 — 74)

332 Хаврашки гуляють 2

533 Сирота, собака має свою долю 3

534 Має добре слово в світі сирота 4




Виправлення Шевченка у примірнику «Кобзаря» 1860 (ІЛ, ф. 1, № 70, с. 67)

11 Що привела на світ Божий 5

15 Люде серця не побачать 6

20 Згнущаються вами 7

28 Там занапастила 8



1 Вилучено рядки: Сирота-собака має свою долю,

Має добре слово в світі сирота;

Його б’ють і лають, закують в неволю,

Та ніхто про матір на сміх не спита;

А Йвася спитають, зараннє спитають,

Не дадуть до мови дитині дожить.

На кого собаки на улиці лають?

Хто голий, голодний під тином сидить?

Хто лобуря водить? Чорняві байстрята...

Одна його доля — чорні бровенята.

Та й тих люде заздрі не дають носить.

IV

Попід горою, яром, долом,

Мов ті діди високочолі,

Дуби з гетьманщини стоять.

У яру гребля, верби вряд,

Ставок під кригою в неволі

І ополонка — воду брать...

Мов покотьоло червоніє,

Крізь хмару сонце зайнялось.

Надувся вітер; як повіє —

Нема нічого: скрізь біліє...

Та тілько лісом загуло.

2 Було: Ховряшки гуляють

3 Було: Сирота собака маєть свою долю

4 Було: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

5 Було: Що родила на світ Божий

6 Було: Люде серця не спитають

7 Було: Сміються над вами

8 Було: Так занапастила /434/



37 Нехай собі тії люде 1

39 Вона любить, то й не чує 2

48 Любо й потужити 3

49 Обіцявся чорнобривий 4

51 Обіцявся вернутися 5

52 Тойді Катерина 6

59 Бо дівчата на улиці 7

63 Возьме відра, опівночі 8

67а Стане собі під вербою

б Стане собі під калину 9

97 — 98 Як ту матір, що вам на сміх

Сина породила 10

265 Вийшла з села — серце мліє 11













ПЕРЕБЕНДЯ

(С. 110)

Варіанти першодруку в «Кобзарі» 1840 (с. 1320)

Посвята: Е. П. Гребенке

49 Білий ус, стару чуприну

78 Старим би назвали, од себе прогнали




Виправлення Шевченка 1859 — 1860 рр. у примірнику «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 (ІЛ, ф. 1, № 76, с. 11 — 15)

Назва: а Кобзарь 12

б Перебендя 13

4 І на кобзі грає 14



1 Було: Нехай собі злії люде

2 Було: Вона любить і не чує

3 Було: Любо потужити

4 Було: Обіщався чорнобривий

5 Було: Обіщався вернутися

6 Було: Тоді Катерина

7 Було: Що дівчата на улиці

8 Було: Візьме відра, опівночі

9 Було: Стане собі під калину

10 Було: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

11 Було: Вийшла з села — серце ниє

12 Було: Перебендя

13 Назву Перебендя відновлено хвилястою рискою, слово «Кобзарь» лишилося незакресленим (через недогляд).

14 Було: Та на кобзі грає /435/



49 Сивий ус, стару чуприну 1

62 Орлом сизокрилим літає, гуляє 2

67 Спита чорну гору — чому ти німа? 3

73 Один він меж нами, як сонце високе 4

95 А на сльози зверне 5




Текст неповного автографа (рядки 179) з рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (ІЛ,ф. 1, № 18, арк. 4 звор. — 5 звор.)

Назва: Кобзар

Перебендя старий, сліпий, —

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люде;

Він їм тугу розганяє,

А сам світом нудить.

Попідтинню сіромаха

І днює й ночує;

Нема йому в світі хати,

Недоля жартує

Над старою головою,

А йому байдуже...

Сяде собі, заспіває

«Ой не шуми, луже!» —

Заспіває та й згадає,

Що він сиротина,

Пожуриться, посумує,

Сидячи під тином.

Отакий-то Перебендя

Старий та химерний;

Заспіває весільної,

А на журбу зверне;

З дівчатами на вигоні

«Гриця» та «Веснянку»,

А у шинку з парубками



1 Було: Білий ус, стару чуприну

2 Було: Орлом сизокрилим літає, ширяє

3 Було: Спита чорну гору — чого ти німа?

4 Було: Один він меж ними, як сонце високе

5 Було: А на журбу зверне /436/



«Сербина», «Шинкарку»;

З жонатими на бенкеті

(Де свекруха злая)

Про тополю, лиху долю,

А потім «У гаю»;

На базарі — про Лазаря...

Або, щоб те знали,

Тяжко-важко заспіває,

Як Січ руйновали.

Отакий-то Перебендя,

Старий та химерний,

Заспіває, засміється,

А на сльози зверне.


Вітер віє-повіває,

По полю гуляє;

На могилі кобзар сидить

Та на кобзі грає.

Кругом його степ, як море

Широке, синіє;

За могилою могила,

А там — тілько мріє.

Сивий ус, стару чуприну

Вітер розвіває;

То приляже та послуха,

Як кобзар співає,

Як серце сміється, сліпі очі плачуть.

Послуха й повіє.

Старий заховавсь

В степу на могилі, щоб ніхто не бачив,

Щоб вітер по полю слова розметав,

Щоб люде не чули, бо то Боже слово,

То серце по волі з Богом розмовля,

То серце щебече Господнюю славу...

А думка за світом на хмарі гуля,

Орлом сизокрилим літає, гуляє,

Аж небо високе широкими б’є;

Спочине на сонці, у його спитає,

Як воно ночує, як воно встає?

Послухає моря, що воно говорить,

Спита чорну гору: чому ти німа?

І знову на небо, бо на землі горе,

Бо на їй, широкій, куточка нема

Тому, хто все знає, тому, хто все чує, /437/

Його на сім світі ніхто не прийма,

Один він між нами, як сонце високе,

Його знають люде, бо носить земля,

А якби почули, що він, одинокий,

На могилу ходить, з морем розмовля 1, —

На Божеє слово вони б насміялись,

Дурним би назвали, од себе б прогнали.

Нехай понад морем, сказали б, гуля!












ТОПОЛЯ

(С. 113)

Варіанти першодруку в «Кобзарі» 1840 (с. 6982)

6 Нащо зеленіє?

26 Було б не любила

28 Було б не пустила

40 Кого любить: нехай в’яне

54 Співа собі, поки вийде

68 — 69 Воно чуло недоленьку,

А сказать не вміло;

73 А нікто не чує...

78 Не співає, — як сирота

89 Ніхто не питає

91 — 93 Мати не спитала,

За старого, багатого

Нищечком єднала.

103 — 105 А дружки поплачуть —

Легше мені в труні лежать,

Як його побачить.

108 Все бачила чорнобрива,

112 — 113 Чи довго їй на сім світі

Без милого жити?

123 Скажи, коли знаєш...

124 Бо видає мене мати

137 Скажу твою долю...

178 — 185 Пішла... Вмилась, напилася,

Побігла та й стала

Вдруге, втретє, та мов сонна

В степу заспівала

190 Рости тонка та висока



1 Було: а Почато: Сп[іва]

б Ходить на могилу, з морем розмовля, — /438/



192 Спитай Бога, чи діждуся

199 По полю гуляє

206 Мене мати сама хоче

222 — 225 Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала...

Зілля дива наробило —

Тополею стала,

Після 225 Не вернулася додому,

Не діждала пари —

Тонка, тонка та висока,

До самої хмари




Варіанти «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 (с. 15 — 25)

6 Нащо зеленіє?

54 Співа собі, поки вийде

68 — 69 Воно чуло недоленьку,

А сказать не вміло

78 Не співає — як сирота

89 Ніхто не питає

91 — 93 Мати не спитала,

За старого, багатого

Нищечком єднала.

102 — 105 Нехай попи заспівають,

А дружки поплачуть —

Легше мені в труні лежать,

Як його побачить

108 Дивилася чорнобрива

112 — 113 Чи довго їй на сім світі

Без милого жити?

123 — 125 Скажи, коли знаєш...

Бо видає мене мати

За старого заміж.

178 — 185 Пішла... Вмилась, напилася,

Побігла та й стала,

Вдруге, втретє, та, мов сонна,

В степу заспівала

190 Рости тонка та висока

192 Спитай Бога, чи діждуся

199 По полю гуляє

206 Мене мати сама хоче

222 — 225 Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала... /439/

Зілля дива наробило —

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари.

Тонка, тонка та висока,

До самої хмари.




Варіанти «Кобзаря» 1860 (с. 8 — 16)

6 Нащо зеленіє?

19 Пострівайте, все розкажу

21 Полюбила чорнобріва

42 Бо не довго, чорнобріві

55 Чорнобріва з хати

68 — 69 Воно чуло недоленьку,

А сказать не вміло

76 Не співає чорнобріва

78 Не співає, — як сирота

91 — 93 Мати не спитала,

За старого, багатого

Нищечком єднала

95 Не вік дівовати

97 Будеш пановати

98 — Не хочу я пановати

103 А дружки поплачуть:

104 Легше мені в труні лежать

108 Все бачила чорнобріва

112 — 113 Чи довго їй на сім світі

Без милого жити?

123 Скажи, коли знаєш!

124 Бо видає мене мати

130 Коли не жив чорнобрівий

138 Сама колись дівовала

178 — 185 Пішла, вмилась, напилася,

Мов не своя стала,

Вдруге, втретє, та, мов сонна,

В степу заспівала

198 Там десь милий чорнобрівий

199 По полю гуляє

222 — 225 Таку пісню чорнобріва

В степу заспівала

Зілля дива наробило —

Тополею стала.

Не вернулася додому, /440/

Не діждала пари;

Тонка-тонка та висока —

До самої хмари.




Виправлення Шевченка 1859 — 1860 рр. у примірнику «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 (ІЛ, ф. 1, № 76, с. 15 — 25)

6 Марне зеленіє? 1

54 Виспівує, поки вийде 2

68 — 69 Чуло серце недоленьку,

Сказати не вміло 3

78 Не співає — сиротою 4

80 Без милого батько, мати 5

82 Без милого сонце світить 6

84 Без милого скрізь могила 7

88 — 93 Сохне вона, як квіточка.

Мати не питає:

— Чого в’янеш, моя доню? —

Стара не спитала,

За сивого, багатого

Тихенько єднала 8.

102 — 105 Нехай попи заспівають,

А дружки заплачуть,

Легше, мамо, в труні лежать,

Ніж його побачить 9.

108 Дивилася чорнобрива 10



1 Було: Нащо зеленіє?

2 Було: Співа собі, поки вийде

3 Було: Воно чуло недоленьку,

А сказать не вміло

4 Було: Не співає, — як сирота

5 Було: Без мылого батько, маты

6 Було: Без мылого сонце світить

7 Було: Без мылого скрізь могыла

8 Було: Сохне вона, як квіточка.

Ніхто не питає:

— Чого в’янеш, моя доню? —

Мати не спитала

За старого, багатого

Нищечком єднала.

9 Було: Нехай попи заспівають,

А дружки поплачуть —

Легше мені в труні лежать,

Як його побачить.

10 Було: Все бачила чорнобрива /441/



112 — 113 Чи довго їй одинокій

На сім світі жити? 1

117 Де милий-серденько? 2

120 Скажи ж мені, де мій милий? 3

123 Скажи, бо знаєш... 4

124 Мене мати хоче дати 5

178 — 185а Прийшла... Вмилась, напилась

І зареготалась 6

б Прийшла... Вмилась, напилася,

Тихо усміхнулась,

Вдруге, втретє напилася

І не оглянулась.

Полетіла, мов на крилах,

Серед степу пала,

Пала, стала, заплакала

І... і заспівала

190 Рости гнучка та висока 7

192 Спитай Бога, чи діжду я 8

199 Співає, гуляє 9

206 Сама хоче мене мати 10

222 — 225 Отак тая чорнобрива

Плакала, співала...

І на диво серед поля

Тополею стала 11.



1 Було: Чи довго їй на сім світі

Без милого жити?..

2 Було: Де мылый-серденько?

3 Було: Скажи ж мені, де мій мылый

4 Було: Скажи, коли знаєш...

5 Було: Бо видає мене мати

6 Було: Пішла... Вмилась, напилася,

Побігла та й стала,

Вдруге, втретє та, мов сонна,

В степу заспівала

7 Було: Рости тонка та висока

8 Було: Спитай Бога, чи діждуся

9 Було: По полю гуляє

10 Було: Мене мати сама хоче

11 Було: Отак тая чорнобрива

В степу заспівала...

Зілля дива наробило —

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари.

Тонка, тонка та висока,

До самої хмари. /442/






Виправлення Шевченка у примірнику «Кобзаря» 1860 (ІЛ, ф. 1, № 70, с. 8 — 16)

21 Полюбила чорнобрива 1

40 Кого любить... Нехай вьяне 2

42 Бо не довго, чорнобриві 3

103 А дружки заплачуть 4

105 Аніж його бачить 5











ДО ОСНОВ’ЯНЕНКА

(С. 119)

Варіанти першодруку у «Кобзарі» 1840 (с. 8996)

12 На степі козачій

13 На тій степі скрізь могили

25 — 43 Вернітеся!»

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

49 Наш завзятий Головатий

61 — 62 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .



1 Було: Полюбила чорнобріва

2 Було: Кого любить... Нехай вяне

3 Було: Бо не довго, чорнобріві

4 Було: А дружки поплачуть

5 Було: Ніж його побачить

6 Цензурна купюра на місці рядків:

Вернітеся!» —

«Не вернуться!» —

Заграло, сказало

Синє море. — «Не вернуться:

Навіки пропали!»

Правда, синє, правда, море!

Такая їх доля:

Не вернуться сподівані,

Не вернеться воля,

Не вернеться козачество,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну

Червоні жупани;

Україна сиротою

Понад Дніпром плаче:

Тяжко, важко сиротині,

А ніхто не бачить... /443/



 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1

68 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2

69 — 70 Поборвся б,

Якби малось сили

91 — 93 За що слава козацькая

На всім світі стала. —

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

Утни, батьку, орле сизий!




Варіанти першодруку в примірнику «Кобзаря» 1840 з повнішим текстом (с. 8696)

12 На степі козачій

13 На тій степі скрізь могили

29 Правда, синє, правда, море!

33 Не вернеться козачество

37 Україна сиротою

41 — 43 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

49 Наш завзятий Головатий

61 — 62 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

68 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6

69 — 70 Поборовся б,

Якби малось сили

91 — 93 За що слава козацькая

На всім світі стала. —



1 Цензурна купюра на місці рядків:

А до того Московщина,

Кругом чужі люде

2 Цензурна купюра на місці рядка:

Жити з ворогами!

3 Текст цих рядків, позначених крапками, не відомий.

4 Цензурна купюра на місці рядків:

Тілько ворог, що сміється...

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине —

5 Цензурна купюра на місці рядків:

А до того Московщина,

Кругом чужі люде

6 Цензурна купюра на місці рядка:

Жити з ворогами! /444/



 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1

Утни, батьку, орле сизий!




Виправлення Шевченка 18591860 рр. у робочому примірнику «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 (ІЛ, ф. 1, № 76, с. 11-15)

Назва: Основ’яненкові 2

69 Поборовся б і я, може 3




Текст неповного автографа (рядки 2165) з рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий» та фотокопії подальших рядків (66104) того ж автографа (ІЛ, ф. 1, № 18, арк. 14 — 14 звор.)

Де паслися ваші коні,

Де тирса біліла 4,

Де кров ляха, татарина

Морем червоніла...

Вернітеся!» — «Не вернуться! —

Заграло, сказало

Синє море. — Не вернуться,

Навіки пропали!» —

Правда, море, правда, синє!

Такая їх доля:

Не вернуться сподівані,

Не вернеться воля.

Не вернуться запорожці,

Не встануть гетьмани,

Не покриють Україну

Червоні жупани!

Обідрана, сиротою

Понад Дніпром плаче;

Тяжко-важко сиротині,

А ніхто не бачить...

Тілько ворог, що сміється...

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине —



1 Текст цих рядків, позначених крапками, не відомий.

2 Було: а До українського писаки

б До Основ’яненка

3 Було: Поборовся б.....

4 Було почато: Де тирса ш[уміла] /445/



Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

Наша дума, славослови,

Не вмре, не загине;

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Без золота, без граніта,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово.


Чи так, батьку отамане?

Чи правду співаю?

Ех, якби то! Та що й казать?..

Кебети не маю:

А до того Московщина.

Кругом чужі люде...

Не потурай, може, скажеш,

Та що з того буде?

Насміються на псалом той,

Що виллю сльозами;

Насміються... Тяжко, батьку,

Жити з ворогами! 1

Поборовся б з лукавими,

Якби малось сили;

Заспівав би — був голосок,

Та позички з’їли.

Отаке-то лихо тяжке,

Батьку ти мій, друже!

Блужу в снігах та сам собі:

— Ой не шуми, луже! —

Не втну більше. А ти, батьку,

Як сам здоров знаєш,

Тебе люде поважають,

Добре слово маєш;

Розказуй їм, мій голубе,

Про Січ, про могили,

Коли яку насипали,



1 Було: Жити з москалями! /446/



Кого положили...

Про старину, про те диво,

Що було, минуло...

Розкажи їм, щоб почули,

На весь світ почули,

Що діялось в Україні,

За що погибала,

За що слава козацькая

На всім світі стала.


Утни ж, батьку, орле сизий!

Нехай я заплачу,

Нехай свою Україну

Я ще раз побачу,

Нехай ще раз послухаю,

Як те море грає,

Як дівчина під вербою

Гриця заспіває,

Нехай ще раз усміхнеться

Серце на чужині,

Поки ляже в чужу землю

В чужій домовині.
















ІВАН ПІДКОВА

(С. 122)

Варіанти першодруку в «Кобзарі» 1840 (с. 97105)

Присвята: В. І. Штернбергу

8 Могили по полю

25 Було добре колись жити

28 Хоть трошки спочине




Варіанти «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844

(с. 32)

8 Могили по полю

23 Було добре колись жити

28 Хоть трошки спочине




Варіант «Кобзаря» 1860 (с. 47)

26 Нашій Україні /447/




Текст фотокопії частини автографа (рядки 138) з рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (ІЛ, ф. 1, № 18, арк. 15 — 16 звор.)

ВИПРАВА НА ЦАРИГРАД

І

Було колись — в Україні

Ревіли гармати.

Було колись — і козаки

Вміли панувати.

(5) Панували, здобували

І славу, і волю;

Минулося — осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

(10) Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

(15) Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять.

Свідок слави дідівщини

З вітром розмовляє,

А внук косу несе в росу,

(20) Тієї ж співає.

Було колись — в Україні

Лихо танцювало,

Журба в шинку мед-горілку

Поставцем кружала.

(25) Було колись добре жити

На тій Україні...

А згадаймо — може, серце

Хоч трохи спочине.


II

Чорна хмара з-за Лиману

(30) Небо, сонце криє,

Синє море звірюкою

То стогне, то виє.

В Дніпрі гирло затопило.

— Ануте, хлоп’ята,

(35) На байдаки! Море грає — /448/

Чкурнем погуляти!

Висипали запорожці —

Лиман човни вкрили.



















«ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ...»

(С. 124)

Варіант «Кобзаря» 1840 (с. 10)

95 Поки попи не засиплють




Варіант «Кобзаря» 1860 (с. 1)

17 Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав




Варіанти списку рукою І. М. Лазаревського у рукописній збірці «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (ІЛ, ф. 1, № 18, арк. 4)

99 Хто сироті завидує

113 Привітай же, моя нене




Виправлення Шевченка у списку рукою І. М. Лазаревського в рукописній збірці «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (ІЛ, ф. 1, № 18)

115а Твоїх діток нерозумних 1

б Моїх діток нерозумних




Виправлення Шевченка 1859 — 1860 рр. у примірнику «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 (ІЛ, ф. 1, № 76, с. 5 — 10)

41 Козацьку громаду 2

42 З булавами, з бунчугами 3

72 А надто той, що дивиться 4

95 Поки... поки не засиплють 5



1 Було: Своїх діток нерозумних

2 Було: Козацку громаду

3 Було: З булавами, з бунчуками

4 Було: А зато той, що дивиться

5 Було: Поки попи... не засиплють /449/











Н. МАРКЕВИЧУ

(С. 127)

Варіанти чорнового автографа на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 1)

Назва відсутня

9 Тут я чужий, одинокий

10 — 11а А на Україні... я сирота,

Мій голубе

б А на Україні...

Я сирота, мій голубе

20а Там синіє море

б Там синєє море

23 — 24а Там могила з буйним вітром

В степу розмовляє.

Я почув би тую мову,

Серце її знає

б Там могила з буйним вітром

В степу розмовляє




Варіанти чистового автографа на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 26)

23 — 26а Там могила з буйним вітром

В степу розмовляє,

Розмовляє сумуючи,

Така її мова:

б Там могили з буйним вітром

В степу розмовляють,

Розмовляють сумуючи,

Отака їх мова




Варіанти чистового автографа на окремому аркуші (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, № 1)

9 Тут я чужий... одинокий

30 Поплакав би з ними




Виправлення Шевченка в списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 88)

26 Такая їх мова 1



1 Було: Отака їх мова /450/




















ГАЙДАМАКИ

(С. 128)

Варіанти першодруку першого розділу в альманасі «Ластівка» (СПб., 1841. — С. 371 — 377)

370 Таким і я колись був...

388 — 389 Та прокляте лихо, злидні

Кому не завадять

424-425 Як квіточка в гаю

Червоніє, а пазухи...




Текст першодруку окремою книжкою (Гайдамаки / Поема Т. Шевченка. — Санктпетербург, 1841)






Виправлення Шевченка в примірнику «Гайдамаків» 1841, подарованому Р. І. Чернявському (ІЛ, ф. 1, № 6, с. 46, 122)

845 Бо щоб не почули 1

2522 Нема місця волі 1




Виправлення Шевченка в примірнику «Гайдамаків» 1841, подарованому Г. Ф. Квітці-Основ’яненку, надруковані в журналі «Червоний шлях» (1926. № 2. — С. 163) за автографом, що не зберігся

584 — 585 My żyjemy, my żyjemy,

Polska nie zginęła 1



1 Вписано на місці крапок. /513/



845 Бо щлб нге почули 1

2522 Нема місця волі 1




Виправлення Шевченка в рукописній збірці «Wirszy T. Szewczenka» (1844), укладеній Я. П. де Бальменом (ІЛ, ф. 1, № 79, с. 137)

584-585 Мы жіемы, мы жіемы,

Польська не згінела




Виправлення Шевченка 1859 — 1860 рр. у примірнику «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 (ІЛ, ф. 1, № 76)

Після 321 Назва розділу: Ярема 2

330а Упоравшись, піди у Мліїв 3

б Упоравшись, у Мліїв підеш

438 Потяг, безталанний,

Аж у Мліїв 4

441 — 443 Ламайте двері, поки вийде

Старий паскуда. «Постривай! 5

459 Добривечір в хату! 6

464 «Лжеш, Іудо! нагаями!» 7

473 Якби жива, нехай Боже 8

489 Ревуть, мов скажені 9

505 А жид гляне та нищечком 10

535 Не жартуєм, давай гроші! 11

575 А щоб певна була правда 12

669 — 671 «Серце моє, зоре моя,

Де це ти зоріла?»

«Я сьогодні забарилась 13



1 Вписано на місці крапок.

2 Було: Галайда.

3 Було: Підеш, упоравшись, в Вільшану

4 Було: Потяг у Вільшану

5 Було: Ламайте двері, поки вийде,

Вікна посипались. «Стривай!

6 Було: Добривечир, в хату!

7 Було: «Лжеш, Іудо, нагаями!»

8 Було: Коли жива, нехай Боже

9 Було: Ревуть мов скажені

10 Було: І жид гляне, та нищечком

11 Було: Не жартую, давай гроші!

12 Було: А щоб більше була правда

13 Було: «Серце моє, крихто моя!»

Знову поли[ли]ся.

«Ти сьогодні забарилась /514/



676 І сльози блиснули 1

690 Дасть він мені срібло, злото 2

749 На такую мову 3

785 Об землю вдарили... нема 4

800 — 803 Хоч і запеклі. «Що ж тепер!

Панове, ради! Поміркуєм,

Тепер з ним нічого робить 5

810 Та й пала в хаті, а старший 6

813 За двері вийшла... Сам позаду 7

816 Яремо, де ти, подивися! 8

817 Мандруючи, може, співа 9

819 Ляхи пропали... Нежива 10

828 І темно... сумно... в хаті стало 11

844 — 845 Не згадуйте, панебрати...

Бо щоб не почули 12

898 Тихенько ходя розмовляє 13

923 Не спиняй, нехай собі співає, аби неголосно 14

926 А мудро співає, коли не послухаєш, все іншу 15

929-930 А що ж, то й ходімо!


Старшина третій

Добре, ходімо 16

після 930 Старшини нишком стали за дубом, а під дубом сидить сліпий кобзар. Кругом його запорожці і гайдамаки. Кобзар співа з повагою і неголосно 17



1 Було: Слізоньки блиснули

2 Було: Дасть він мені срібро, злото

3 Було: Слухать тую мову

4 Було: Вдарили об землю... нема

5 Було: Хоч і запеклі. «Що тепер!

Панове, ради! Поміркуйте,

З ним тепер нічого робить

6 Було: Мліє та й пада, а старший

7 Було: Вийшла за двері... Сам позаду

8 Було: Де ти, Яремо, подивися

9 Було: Може, мандруючи співа

10 Було: Ляхи пропали... Чуть жива

11 Було: І сумно... сумно... в хаті стало

12 Було: Не згадуйте, панебрати...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

13 Було: Нищечком ходя розмовляє

14 Було: Не спиняй, нехай співа; аби неголосно

15 Було: А мудро співа, коли не послухаєш, все іншу

16 Було: Ходімо!

17 Було: Старшини нишком стали за дубом, під дубом сидить сліпий кобзар. Кругом його запорожці і гайдамаки, кобзар співа неголосно /515/



956 Добре погуляєм! правду старий співа, як не бреше 1

959 а люди й зовуть волохом, і сам не знаю, за що 2

960-961 Ну, та дарма, утни ще яку-небудь; ану лишень про батька Максима ушквар яку-небудь 3

967 Та воно так, чоловіче, я це й сам знаю, та ще ось що 4

970 — 971 Брехня; старче Божий, співай, яку знаєш, а то й дзвона не діждемо, поснемо 5

972 Справді поснемо, співай яку-небудь 6

975 Гуляє наш батько Максим 7

977 Ой літає орел сизий 8

979 Ой гуляє Максим-батько 9

1009 Який же бо ти бевз і справді, бачиш, ось що він співав 10

1011 йде, бачиш, Залізняк Чорним шляхом з гайдамаками 11

1020 чарочку, другу тії ледащиці, живиці, як то кажуть 12

1034 Ідіть же ви та молітесь 13

1073 — 1074 Добре! добре! ще раз! ще раз!

Кричать гайдамаки 14

1082 — 1084 Кличе ляшку козак:

«Ляшко, пташко моя,

Ляшко, доле моя 15

1091 — 1092 Ляшко, пташко моя,

Ляшко, доле моя 16



1 Було: Добре погуляєм! правду співа, як не бреше

 2 Було: а люди й зовуть волохом, не знаю, за що

3 Було: Ну, дарма, утни ще яку-небудь; ану, про батька Максима ушквар

4 Було: Та воно так, чоловіче, я це й сам знаю, та ось що

5 Було: Брехня; співай, яку знаєш, а то й дзвона не діждемо, заснемо

6 Було: Справді заснемо, співай яку-небудь

7 Було: Гуля Максим, гуля батько

8 Було: Літа орел сизокрилий

9 Було: Гуля Максим, гуля батько

10 Було: Який же-бо ти бевзь і справді, бачиш, ось що він співав

11 Було: йде Залізняк Чорним шляхом з гайдамаками

12 Було: чарочку, другу тії ледащиці

13 Було: Ідіть же ви та моліться

14 Було: Добре! добре! ще раз! ще раз!

15 Було: Кличе панну козак:

«Панно, пташко моя,

Панно, доле моя

16 Було: Панно, пташко моя,

Панно, доле моя /516/



1106 Аж церков бачать. Дяк співа 1

1116 Сторожа стане з того світа 2

1124 — 1125 Нехрищені ростуть

Козацькі діти, а дівчата! 3

1130 В неволі гаснуть, розковать 4

1162 Як діти, щиро, не журились 5

1191 Що вже їм завтра не вставать 6

1195 Щоб не побачили, бач, люди 7

1202 Щоб Богові вранці теє розказать 8

1212 Слухайте ж, щоб дітям потім розказать 9

1235 Панам жито сіють 10

1240 Залізняк де, душа щира 11

1242 — 1243 Тяжко! важко! 12

1272 Чого ж смутний, невеселий 13

1282 Десь далеко сіроманці 14

1304 Так думав, ідучи в латаній свитині 15

Після 1323 Назва розділу: Галайда 16

1340 Аж у Умань. По Подоллі 17

1354 Так і кладе. «Добре, сину 18

1356 Отак! отак! в Раю будеш 19

1358 Гуляй, сину! нуте, діти!» 20

1366 Крились трупом, плили кров’ю 21

1379 — 1390 — Із Млієва, пане.



1 Було: Бачать, що церков; дяк співа

2 Було: Стане сторожа з того світа

3 Було: Діти нехрищені ростуть.

Козацькі діти, а дівчата!

4 Було: Гаснуть в неволі, розковать

5 Було: Щиро, як діти, не журились

6 Було: Що вже ніколи не вставать

7 Було: Щоб не побачили злі люди 8 Було: Щоб Богові вранці про те розказать

9 Було: Слухайте, щоб дітям потім розказать

10 Було: Жито собі сіють

11Було: Де Залізняк, щира душа

12 Було: Тяжко! важко! Кат панує,

А їх не згадають

13 Було: Чого ж смутний чорнобривий

14 Було: Десь далеко сумно, сумно

15 Було: Так, ідучи, думав в латаній свитині

16 Було: Червоний бенкет

17 Було: Аж у Волинь. По Поліссі

18 Було: Так і кладе. «Добре, хлопче

19 Було: Мордуй! мордуй! в Раю будеш

20 Було: Гуляй, хлопче! нуте, діти!»

21 Було: Крили трупом, плили кров’ю /517/



— Там титаря позавчора

Пси замордували?

— Де? якого? — У Млієві.

І кажуть, що вкрали

Дочку його, чи не знавав?

— Отамане, пане,

Пусти мене. — Та й заплакав.

«Оксано! Оксано!» —

Ледве вимовив Ярема

Та й упав додолу 1.

1391 — 1402 «Еге! ось що... Шкода хлопця,

Провітри, Миколо».

Провітрився. — Батьку! брате!

Чом я не сторукий?!

Дайте ножа! дайте силу!

Муки ляхам! муки!

Муки страшної, щоб пекло

Тряслося та мліло!

— Добре, сину, ножі будуть

На святеє діло.

Ходім з нами у Лисянку

Ножі гартувати 2.

1403 — 1421 — Ходім, ходім, отамане,



1 Було: — Я, пане, з Вільшани.

— З Вільшаної, де титаря

Пси замордували?

— Де? якого? — у Вільшаній.

І кажуть, що вкрали

Дочку його, коли знаєш?

— Дочку у Вільшаній?

— У титаря, коли знавав?

«Оксано! Оксано!

Де ти! серце моє, де ти?!»

Та й пада додолу.

2 Було: «Еге! знаю... Шкода хлопця,

Провітри, Миколо».

Провітрився. — Батьку! брате!

Чом я не сторукий?!

Дайте ножі! дайте силу!

Муки ляхам! муки!

Муки страшної, щоб пекло

Затряслося, мліло!

— Добре, хлопче, ножі будуть,

Аби щоб хотілось!

Хочеш з нами у Лисянку? /518/



Батьку ти мій, брате,

Мій єдиний. На край світа

Полечу, достану,

З пекла вирву, отамане,

Сироту Оксану.

— Може, й вирвеш. А як тебе

Зовуть, я не знаю?

— Яремою! — А прізвище?

— Прізвища немає!

— Хіба байстрюк? Без прізвища —

Запиши, Миколо,

У реєстер. Нехай буде...

Нехай буде Голий,

Так і пиши. — Ні, погано! 1

1422 — 1435 Запиши Бідою.

— І це не так. — Стривай лишень...

Пиши Галайдою.

Записано. — Ну, Галайдо,

Поїдем гуляти,

Найдеш долю... А не найдеш...

Кончайте, хлоп’ята...

Та рушимо до схід сонця

У Лисянку, хлопці,

На ярмарок. — Зібралися

Хлопці по толоці.

Помолились гарне Богу

Та й рушили з Богом

У дорогу. Мов і справді

Не було нічого

У Черкасах. І Яремі

Зайвого з обозу

Дали коня. Усміхнувся

Ярема крізь сльози.



1 Було: — На край світа, пане,

На край світа, та не найду,

Не найду Оксани!

— Може, й найдеш, ходім з нами.

Я все забуваю,

Як зовешся! — Яремою!

— Прізвище? — Не маю!

— Хіба байстрюк? Без прізвища

Запиши, Миколо,

Єсаулом. — Без прізвища...

Нехай буде Голий,

Бач, обідраний... — Погано. /519/



Та й поїхав за царину 1

1470 — 1471 Жадно випиває

Його сльози, давить душу 2

1482 Моя ти єдина 3

1486-1495 клене, умирає

Або в пана у кайданах

В склепу пропадає.

Може, згадує Ярему,

Згадує і Мліїв,

Може, каже: «Обнімемось,

Навіки зомлієм,

Мій соколе. Нехай ляхи

Згнущаються... 4

1500 Куда гне недоля 5

1503 У жупані сама пані 6

1510 Розпадеться камень 7

1512 — 1513 Оксано! Оксано!



1 Було: — Ну, хіба Бідою?

— Ні, погано... стривай лишень...

Пиши Галайдою.

Записали. — Ну, Галайдо,

Поїдем гуляти,

Найдеш долю... А не найдеш...

Рушайте, хлоп’ята...

І Яремі дали коня

Зайвого з обозу.

Усміхнувся на воронім

Та й знову у сльози.

Виїхали за царину

2 Було: Жадна випиває

Дрібні сльози

3 Було: Моя сиротино

4 Було: Може, тяжко кляне долю,

По Польщі блукає,

Або в пана у кайданах

У склепу конає.

Може, згадує Ярему,

Згадує Вільшану,

Кличе його: «Серце моє,

Обніми Оксану.

Обнімемось, мій соколе,

Навіки зомлієм,

Нехай ляхи згнущаються,

Не почуєм!..

5 Було: Куди гне недоля

6 Було: У будинку господиня

7 Було: Хоч би було камень /520/



Де ти ділася-поділась 1

1518 Велить опинитись 2

1521 — 1522 Попасемо, — і тихенько

У лісі сховались 3

1559 Серце в’яне, згадаючи 4

1567 — 1577 Минули вже Гоноратку,

Байбузи, минають

Уже й Мліїв — про титаря

Ярема питає

У хлопчика — чи титаря

Ляхи ще не вбили? —

Ні, не вбили, — каже батько 5

1582 Вчора поховали 6

1587 А сьогодня, коли й умру 7

1589 Шукать тебе, моє серце! 8

1606 Гайдамаки понад яром 9

1612 — 1614 «Гей, старченя, стривай лишень».

«Я не старець, пане!

Я, як бачте, гайдамака» 10.



1 Було: Чом ти не в Вільшаній!

А може, й там, може, плаче,

Тяжко їй, небозі,

Може, з батьком виглядає...

2 Було: Кричить: «Опиніться

3 Було: Попасемо, — повернули

У ліс та й сховались

4 Було: Болить серце, як згадаєш

5 Було: а Вже минули Воронівку

б Минули вже Воронівку

в Минули вже ж і Кумейки,

Вербівку, в Вільшану

Приїхали; хіба спитать,

Спитать про Оксану?

Не спитаю, щоб не знали,

За що пропадаю...

А тим часом гайдамаки

а Й Вільшану минають

б І Мліїв минають.

Питається у хлопчика:

«Що, титаря вбили?»

«Ба — ні, дядьку, батько казав

6 Було: Вчора заховали

7 Було: А сьогодня, коли умру

8 Було: Ляхів мучить. Серце моє

9 Було: Цабе яром гайдамаки

10 Було: «Гей, старченя, постривай лиш!»

«Я не старець, пане!

Я — .... гайдамака» /521/



1628 За те ж їх і били 1

1633 Ось на ж тобі, друже 2

1641 Й ліс попід горою 3

1660 У ляхів кешені 4

1662 Карати мерзенних 5

Після 1663 Назва розділу: Бенкет у Лисянці 6

1666 Ото Гонта та Залізняк 7

1668 3 гайдамаками — аж страшно 8

1670 Отак курить: Гнилий Тікач 9

1679-1680 Кричать дітям: «Кари!!

Кари ляхам, щоб каялись» 10.

1688-1689 Як смерть люта, не вважають

На літа, на вроду 11

1697 — 1698 Ні душі живої

Не осталось у Лисянці 12

1712 — 1713 Де ТИ? — крикне й сховається

В полум’ї, в пожарі 13

1726 Пийте, діти! пийте, лийте 14

1736 — 1739 Вип’єм, друже, погуляєм

Укупочці, в парі.

А де ж Волох? Заспівай лиш,

Поганий кобзарю! 15



1 Було: За те ж ми їх били

2 Було: Ось на тобі, друже

3 Було: Ліс попід горою

4 Було: У мертвих кешені

5 Було: Ще карать мерзенних

6 Було: Старосвітський будинок

7 Було: Ото Гонта з Залізняком

8 Було: Страшно, страшно закурили

9 Було: Так закурить: Гнилий Тікач

10 Було: Кричать: «Ляхам кари!!

Кари ляхам, щоб каялись».

11 Було: Як смерть люта, не минають

Ні літа, ні вроду

12 Було: Ні душі живої

Шляхетської й жидівської

13 Було: Так Галайда кричить, шука

Ляхів по пожару

14 Було: Гуляй, діти, пийте, лийте

15 Було: «Постривай, я дожидаю,

Що ляхи прокляті...»

Ярема встав: «Які ляхи?»

«Ото-бо завзятий!

Пий горілку, мій голубе».

«Які ляхи, брате?»

«По тім боці у будинку

Заперлись, прокляті!»

«Розвіємо!» — «Шкода муру,

Старосвітська штука,

А ще гірше — Богданові

Муровали руки».

«Богданові? шкода! шкода!

Гетьманської праці».

«Я послав сказать проклятим,

Щоб видали Паца.

Помилую! Не видадуть —

Порох засипаю...

Потайники вже зроблені...»

«І ляхи гуляють?

Лічать зорі? Добре, брате!

А поки що буде,

Вип’єм чарку!» — «Добре, вип’єм.

Пийте, добрі люди,

Та не дуже, бо ще, може,

Не кончили кари».

«Не кончили!!! Пийте, бийте,

Грай, співай, кобзарю. /522/





Після 1747 вписано: Кобзар грає й приспівує

1748 Од села до села 1

1751 Куплю черевики 2

1752 Од села до села 3

1791 — 1830 Закреслено 4

1838 — 1848 «Ось царицина 5 копійка:

Хіба ти не знаєш?»




1 Було: От села до села

2 Було: Маю черевики

3 Було: От села до села

4 Було: Всі танцюють, а Галайда

Не чує, не бачить.

Сидить один кінці стола,

Тяжко, важко плаче —

Як дитина, чого б, бачся!

В червонім жупані,

І золото, і слава є...

Та нема Оксани,

Ні з ким долю поділити,

Ні з ким заспівати,

Один, один сиротою

Мусить пропадати.

Та й заплакав, всі танцюють,

А Галайда плаче,

Нудно йому... А із яру

В киреї козачій

Хтось крадеться. «Хто ти такий?» —

Галайда питає

5 Слово «царицина» вписано рукою І. М. Лазаревського. /523/




«Знаю, — каже і свячений

З халяви виймає, —

Признавайсь, лукавий жиде,

Ти привів у Мліїв

До титаря ляхів п’яних?

Я, Лейбо, не вмію

Жартувати. Я Ярема,

Твій наймит поганий.

Чи не признав? Признавайся ж,

Де моя Оксана?»

Та й замахнувся. «Ховай Боже,

Нічого не знаю.

Нічогісінько — єй-богу!»

«Не знаєш? Як знаєш,

Так і роби!» І знову ніж

Ярема виймає.

«У будинку на тім боці,

Стривайте, з панами

У покоях, у золоті,

Як найкраща пані,

Ваша... теє...» — «Виручай же 1

Після 1982 вписано: Поки хлоп’ята танцювали,

Ярема з Лейбою прокрались

Аж у будинок. В самий льох.

Оксану вихопив чуть живу

Ярема з льоху та й полинув

У Лебедин.

2123 По селах голі плачуть діти 2



1 Було: «Ось . . . . . . . копійка»

«Не бреши, проклятий!

Признавайся, я Ярема,

Ти конфедератів

Із хутора до титаря

Повів у Вільшану?

Признавайся! Я все знаю,

Де діли Оксану?»

Махнув ножем. «Ховай Боже!»

«Я тебе сховаю!»

а «У будинку на тім боці

б «У будинку, постривайте

«Виручай, як знаєш,

На золото!» І сипле йому

Жменею з кешені.

«Треба Гонту...» — «Потім, потім

2 Було: а Плачуть по селах малі діти

б По селах плачуть малі діти /524/



2128 — 2132 ТІЛЬКО ЗВІр ВИЄ ПО Селу,

Гризучи трупи; не ховали,

Вовків ляхами годували,

Аж поки снігом занесло

Огризки вовчі...1

2330 Замикайте, діти, двері 2

2333 Всі гуляють, а де ж Гонта? 3

2342 Через базар переходить 4

2346 Невеликих взяв на плечі 5

2350 За костьолом... хто ж це такий? 6

2351 Гонта, горем битий 7,

2353 Землею накрити 8,

2356 І темними улицями 9,

2357 Де менше горіло 10,

2359 Щоб ніхто не бачив 11,

2364 І свяченим копа яму 12

2369 Чого ж страшні діти? 13

2370 Чого Гонта ніби краде? 14

2371 Або скарб ховає? 15

2372 Аж труситься; — із Умані 16

Після 2569 закреслено «Приписи», «Передмову»




Виправлення Шевченка у примірнику «Кобзаря» 1860 (ІЛ, ф. 1, № 70, с. 128 — 218)

293 Довго таке творилося 17

299 Добра хотів, як дітям мати 18



1 Було: Тілько звір виє, йде в село,

Де чує трупи; не ховали,

Вовків ляхами годували,

Поки їх снігом занесло.

2 Було: Замикайте діти двері

3 Було: Всі гуляють, а де ж Гонта

4 Було: Через базар переходить

5 Було: Невеликих, взяв на плечі

6 Було: За костьолом... хто ж це такий?

7 Було: Гонта горем битий

8 Було: Землею накрити

9 Було: І темними улицями

10 Було: Де менше горіло

11 Було: Щоб ніхто не бачив

12 Було: І свяченим копа яму

13 Було: Чого ж страшні діти,

14 Було: Чого Гонта ніби краде,

15 Було: Або скарб ховає,

16 Було: Аж труситься; із Умані

17 Було: Довго таке робилося

18 Було: Хотів добра, як дітям мати /525/



302 У шляхти думав одібрать 1

304 — 305 Панки сказилися... Кричать:

Гонору слово, дарма праця 2

330 Упоравшись, біжи в Вільшану 3

357 Та й знову за прац[ю]. Отак треба жить! 4

Після 364 Що плаче, сміється, і мре, й оживає,

Святим духом серед ночі

Понад ним витає 5

476 Літаню співає 6

511 Була собі Гандзя 7

609 Горить білолиций 8

620 Коли нема долі, нема талану! 9

622 — 624 Один я на світі без роду, і доля —

Стеблина-билина на чужому полі.

Стеблину-билину вітри рознесуть 10

645 Поляг головою — нишком помолись 11

649 На кий похилившись 12

651 Шелéст!.. коли гляне 13

695 Та й дивитись буду 14

708 Нема кращої за тебе! 15

714 Меж мови-розмови 16

721 — 722 Укупочці, як золото

І долю добуде 17

749 Слухать тую мову 18



1 Було: Хотів у шляхти одібрать

2 Було: Шляхта сказилася... Кричать:

«Слово гонору, дарма праця!

3 Було: Підеш, упоравшись, в Вільшану

4 Було: Та й знову до праці. Отак треба жить!

Виправивши прийменник «до» на «за», Шевченко залишив невиправленим іменник «праці».

5 Було: Що плаче, сміється, як він того хоче

6 Було: . . . . . . . . .співає

7 Було: Була колись Гандзя

8 Було: Світить білолиций

9 Було: Коли нема щастя, коли нема долі?

10 Було: Один я на світі — стебло серед поля;

Його буйні вітри полем рознесуть

11 Було: Сховали Ярему — нишком помолись

12 Було: На кий похилився

13 Було: Шелесть!.. коли гляне

14 Було: Та й дивиться буду

15 Було: Нема кращої од тебе!

16 Було: Вели таку мову

17 Було: Як окує всю в золото,

Як долю добуде

18 Було: Слухать таку мову /526/



112б Землі козацької краса 1

1162—1163 Як діти, щиро; не журились,

Гадали теє... а зробилось 2

1230 Тілько роси ранесенько 3

1232 їх умиють. Зійде сонце 4

1264 Може, з вечірниці 5

1272 Чого ж смутний, невеселий 6

1303 О Боже мій милий — блисне булава 7











МАР’ЯНА-ЧЕРНИЦЯ

(С. 192)

Варіанти фрагмента чорнового тексту присвяти, надрукованого в журналі «Основа» (1861. № 3. С. 4)

7 Мене котить — і де спинить

11 — 12 Коли нема долі, нема талану,

То нікого й кинуть... ніхто не згадає —




Первісний текст фрагментів поеми (реконструкція за публікацією в журналі «Основа». 1861. — № 9. — С. 1 — 12)


ЧЕРНИЦЯ МАР’ЯНА

У неділю на вигоні

Дівчата гуляли,

Жартували з парубками,

Деякі співали —

(5) Про досвітки, вечорниці

Та як била мати,

Щоб з козаком не стояла...

Звичайно — дівчата,

То про своє все й співають,

(10) Яка про що знає.

Аж ось з хлопцем старий сліпець

В село шкандибає;

В руках чоботи; на плечах

Латана торбина



1 Було: Краю козацького краса

2 Було: Щиро, як діти; не журились,

Думали теє... а зробилось

3 Було: Тілько роса ранесенько

4 Було: Їх умиє. Зійде сонце

5 Було: Може, з вечорниці

6 Було: Чого ж смутний чорнобривий

7 Було: Дай-то, Боже милий — блисне булава /527/



(15) У старого. А дитина,

Сердешна дитина,

Обідрана, ледве, ледве

Несе ноженята...

Безталанний син Катрусі.

(20) «Дивіться, дівчата,

Кобзарь іде, кобзарь іде!»

Та всі, якомога,

Хлопців кинули, — побігли

Зострічать сліпого.

(25) «Діду-серце, голубчику!

Заграй нам що-небудь:

Я шага дам». — «Я черешень».

«Я напою медом,

А тим часом одпочинеш,

(30) А ми потанцюєм.

Заграй же нам яку-небудь!»

«Чую, любі, чую!

Спасибі вам, мої квіти,

За слово ласкаве.

(35) Заграв би вам, та, бачите,

Справи нема, справи.

Учора був на базарі —

Кобза зопсувалась,

Розвалилася...»

(40) «А струни?»

«Тілько три осталось».

«Та хоч на трьох яку-небудь!»

«На трьох? Ох, дівчата!

І на одній колись-то грав,

(45) Та ба, вже не грати!

Постривайте ж, мої любі,

Трошки одпочину...

Сядьмо, хлопче».

Посідали.

(50) Розв’язав торбину,

Вийняв кобзу, разів зо два

Ударив по рваних...

«Що б вам заграть?.. Постривайте...

Черницю Мар’яну...

(55) Чи чували, чи не чули?..

Слухайте ж, дівчата,

Та кайтеся...

Давно колись /528/

Була собі мати,

(60) Був і батько, та не стало, —

Осталась вдовою... 1

Та й не молодою, —

Із волами, із возами,

З малою дочкою.

(65) Росла дочка Мар’яна,

А виросла, як панна,

Чорнобрива, уродлива,

Хоч за пана гетьмана.

Стала мати гадати

(70) Та зятя єднати,

А Мар’яна не до пана

Виходила стояти, —

Не до пана товстого,

Усатого, старого,

(75) До Петруся, в гаю, в лузі,

Щовечора святого 2.

Розмовляла, жартувала,

Обнімала, мліла,

В раю жила... а іноді

(80) Плакала, німіла.

«Чого плачеш, моя пташко?» —

Петро запитає.



1 Після цього рядка в публікації «Основи» П. О. Куліш додав рядок «Ой осталась удовою» і зробив до нього примітку: «Этого стиха недоставало у Шевченко, очевидно, по недосмотру. П. К.».

2 6576 рядки П. О. Куліш відредагував таким чином:

Росла дочка Мар’яночка,

Виросла, як панна,

Чорнобрива, уродлива —

Хоч би й за гетьмана.

Стала мати міркувати

Та зятя єднати,

А Мар’яна не до пана

Ходила стояти, —

Не до пана усатого,

Сідого, старого, —

До Петруся, щовечора,

Вечора святого, —

подавши пояснення: «Этот и следующие стихи, очевидно, не были читаны автором после первого наброска, и потому в них много раз нарушена мера. Шевченко, без сомнения, выправил бы их лучше, нежели это сделано мною; но чтобы не придать ему собственного вкуса моею редакциею и сберечь мелкие, по необходимости сглаженные мною черты, помещаю его стихи точь-в-точь. (То же сделано мною и дальше.) П. К.». /529/



Вона гляне, усміхнеться:

«І сама не знаю».

(85) «Може, думаєш, покину?

Ні, моя рибчино.

Буду ходить, буду любить,

Поки не загину.

Хіба було коли в світі,

(90) Щоб ті, що кохались,

Розійшлися, не взялися, —

Живими остались?»

«Ти жартуєш, мій голубе!

Ти чув, що співають...

(95) То кобзарі вигадують;

Бо, сліпі, не знають,

Бо не бачать, що є брови

Чорні й карі очі,

І високий стан козачий,

(100) І гнучкий дівочий,

Що є коси, чорні коси,

Козацька чуприна,

Що на мову на Петрову

В глухій домовині

(105) Усміхнуся... скажу йому:

«Орле сизокрилий!

Люблю тебе й на тім світі,

Як на сім любила».

Отак, серце, обнімімось,

(110) Отак поцілую!

Нехай вкупі заховають...

Умру — не почую...

Не почую...»

Обнялися,

(115) Обнялись, зомліли,

Отак вони любилися,

На той світ хотіли 1,

Щоб на той світ переступить.

Та не по їх стало...

(120) Щовечора сходилися.

І мати не знала,



1 У примітці П. О. Куліша зафіксовано попередній варіант цього рядка: «Вместо этого стиха было сперва написано: Ота[к] і хотіли. П.К.». /530/



Де Мар’яна до півночі,

З ким вона гуляла.

«Воно мале, ще дитина,

(125) Нічого не знає».

Угадала стара мати,

Та не все вгадала:

Знать, забула, що колись же

Сама дівувала 1.

(130) Угадала мати... Мар’яна — дитина,

Не знала, як треба на сім світі жить,

Думала — ні люди, ані домовина

З Петром не рознять — уміла любить 2.

Думала, що тілько кобзарі співають,

(135) Бо сліпі, не бачать карих оченят,

Що тілько лякають молодих дівчат...

Лякають, дівчата, правдою лякають.

І я вас лякаю, бо те лихо знаю...

Бодай на сім світі ніколи не знать

(140) Того, що я знаю!.. Минуло, дівчата, —

Серце не заснуло — я вас не забув;

Люблю вас і досі, як діточок мати;

Буду вам співати, поки не загину...

Тойді, мої любі, як мене не стане,

(145) Згадайте про мене, про мою Мар’яну, —

Я вам з того світа серцем усміхнусь...

Усміхнуся...»

Та й заплакав.

Дивились дівчата,

(150) Не питали, чого плаче,

Та й нащо питати?

Минулося — помагало

Ласкаве дівоче

Щире слово...

(155) «Вибачайте...

(Утер сліпі очі)



1 У примітці П. О. Куліш навів попередній варіант рядка: «Эти два стиха написаны были сперва так:

Знать, забула, що минуло, —

Чи не дівувала.

П. К.».

2 В «Основі» виправлено:

З Петром не розлучать — уміла любить.

з застереженням П. О. Куліша: «Этот стих у Шевченко так: З Петром не рознять — уміла любить. П. К». /531/



Вибачайте, мої любі!

Нехотя журюся...

Так от, бачите, Мар’яна

(160) З убогим Петрусем

Щовечора розмовляла,

А мати не знала.

Дивувалась: «Що се таке

Мар’яну спіткало?

(165) Чи не пристріт? Сяде шити —

Не те вишиває;

Замість Гриця, задумавшись,

Петруся співає 1;

Часом сонна розмовляє,

(170) Подушку цілує...»

Мати спершу сміялася:

Думала — жартує;

Потім бачить, що не жарти,

Та й каже Мар’яні:

(175) «Треба буде старостів ждати 2,

Та, може, й од пана.

Ти вже виросла — нівроку,

Уже й дівувала;

Я вже думаю, що, бачиш 3,

(180) (Насилу сказала),

Що вже й заміж, коли теє...»

«А за кого, мамо?»

«Хто вподоба, то [я] й оддам».

Співає Мар’яна:

(185) «Минулася твоя доля,

Навіки минула...

Чом ти вчора, як вернулась,



1 Примітка П. О. Куліша в «Основі»: «Грицем называется песня:

Ой не ходи, Грицю, на ті вечорниці,

а Петрусем — Полюбила Петруся,

Та й сказати боюся.

П.К.»

2 В «Основі» виправлено:

Треба старостів нам ждати

з застереженням П. О. Куліша: «У Шевченко этот стих так: Треба буде старостів ждати. П. К».

3 У примітці П. О. Куліш навів попередній варіант цього рядка: «Этот стих написан был сперва так: Я вже думаю, що й теє... П. К». /532/



Навік не заснула?

Було б легше в домовині

(190) Одинокій спати.

Тойді, може б, над тобою

Заплакала мати.

Тепер мати не заплаче,

Та й не заспіває;

(195) А лиха ще буде, буде,

Поки заховають!»

Отаке-то, мої любі,

Бува на сім світі:

Одна дочка у матері,

(200) Та й тій тяжко жити...

По садочку похожає,

Слізоньки втирає;

Поглядає на сонечко —

Пече, а не сяє.

(205) Стоїть собі серед неба,

Мов сміється з неї.

Воно не зна, що Мар’яна

Рада б під землею

Заховаться од матері,

(210) Щоб не почуть знову

Тії мови, що вже чула,

Проклятої мови.

Воно не зна, що як зайде

Спочити за гаєм,

(215) Петрусь вийде на долину,

Петрусь заспіває,

Петрусь її розпитає,

Як брат, заговорить,

Поцілує, розпитає

(220) Про лютеє горе.

Не знала Мар’яна, чого серце мліє,

Чого плачуть очі... нащо його знать?

Хилиться тополя, куди вітер віє...

Тяжко одинокій на степу стоять.

(225) Утомиться вітер — тополя спочине:

Отак і дівоча мине хуртовина.

Тяжко одинокій в степу зострічать.

А ще гірше любій попереду знать,

Де і як спіткає лихая година. /533/

(230) Несподівано Мар’яна

Зостріла недолю;

Співа, було, а іноді

Дає сльозам волю.

Сама не зна, чого плаче;

(235) Може, серце й чує,

Та не вміє розказати

Про те, що віщує.

Раз увечері Мар’яна,

Як мати заснула,

(240) Пішла слухать соловейка,

Мов зроду не чула.

Вийшла в садок, послухала,

Сама заспівала

Та й замовкла; під яблуню

(245) Тихесенько стала,

Заплакала, як дитина

Без матері плаче...

Петро стоїть перед нею —

Нічого не бачить.


(250) «Оддай мене, моя мамо,

Та не за старого,

Оддай мене, моє серце,

Та за молодого.

Нехай старий бурлакує,

(255) Гроші заробляє,

А молодий мене любить,

Долі не шукає.

Не шукає, не блукає

Чужими степами.

(260) Свої воли, свої вози,

А між парубками,

Як маківка на вгороді,

Цвіте- процвітає.

Має поле, має волю,

(265) Та долі не має.

Його доля — мої брови,

Мої карі очі;

Моє слово — панство-царство,

Нічого не схоче.

(270) У кайданах, моя сиза,

Та не сиротою,

Тілько, мамо, що[б] плакати, /534/

Щоб співать зо мною.

Оддай...»

(275) «Дочко моя, Мар’яно!

Оддам тебе за пана,

За старого, багатого,

За сотника Йвана».

«Умру, серце мамо,

(280) За сотником Йваном».

«Не вмреш, будеш панувати,

Будеш діток годувати».


Мати галка, мати чорна,

Літаючи, кряче;

(285) Чорнобрива дівчинонька,

Ходя гаєм, плаче.

Летить галка через балку

В степу погуляти,

А дівчина нудить світом, —

(290) Ні з ким розмовляти.

Не пускає її мати

Вранці до криниці,

Ні жита жать, ні льону брать,

Ні на вечірниці,

(295) Де дівчата з парубками

Жартують, співають

Та про мене, чорнобриву,

Нишком розмовляють:

«Багатого дочка батька,

(300) Шляхетського роду...»

Тяжко, мамо, важко, мамо...

Нащо дала вроду?

Нащо брови змалювала,

Дала карі очі?

(305) Усе дала, тільки долі —

Долі дать не хочеш!

Нащо мене годувала,

Нащо доглядала?

Поки лиха я не знала,

(310) Чом не заховала?


Не слухала стара мати,

Лягла спочивати,

А Мар’яна заплакала,

Ледви пішла з хати. /535/

(315) «Злякалася, — дума мати. —

Нехай переплаче!»

А Мар’яна за сльозами

І світу не бачить.

Пішла в садок... серце мліє,

(320) Як згадає пана.

Серце моє, рибко моя!

Мар’яно, Мар’яно!

Постривайте... заспівала —

Пішла луна гаєм, —

(325) Не про Гриця — про Петруся

Так і виливала.

Заспіває, опиниться,

Послуха та знову —

Аж голосок утомився.

(330) Петрової мови

Не чуть, нема, не гукає,

Не кличе: «Мар’яно!

Де ти, пташко? вилинь, серце,

Серденько кохане!»

(335) Нема Петра, не чуть Петра...

Невже ж то покинув

Сиротою чорнобриву

При лихій годині?..

Побачимо... А тим часом

(340) Понад темним гаєм,

Як русалка жде місяця,

Мар’яна блукає.

Не співає чорнобрива,

Тяжко, тяжко плаче...

(345) Ой вернися, подивися,

Зрадливий козаче!

Утомилась би Мар’яна, —

Утоми не чує;

Без Петруся в гаю, в лузі

(350) Ходячи ночує.

На схід сонця червоніє,

Ховаються зорі;

Іде дівчина до хати,

Несе своє горе.

(355) Пришла в хату — спала мати;

Глянула на неї:

«Ой якби ти, мамо, знала,

Якою змією /536/

Окрутила моє серце,

(360) Рідної дитини...»

Та й упала на постелю,

Як у домовину!..




Варіанти чистового автографа (ІЛ, ф. 1, № 24)

57а Я шага дам». — «Я — черешень,

Коли хочеш

б Я шага дам». — «Я — черешень

58а Чого тобі треба

б Всього, чого треба

80а Ударив по струнах

б Ударив по рваних

81 — 82а «Що б вам заграть? постривайте...

Черницю Мар’яну,

б «Що б вам заграть? постривайте...

Черницю Мар’яну чи чували?

в «Що б вам заграть? постривайте...

Черницю Мар’яну

111а А іноді, усміхнувшись

б А іноді усміхалась

123а Не вінчались

б Розійшлися, не взялися

154а І з ким розмовляла

б І з ким розмовляє?

163а Думає

б Думала — ні люди, ані домовина

231а Мої карі очі

б Мої чорні брови

250а Заридала, заплакала

б Заплакала, заридала

330а І привітать словом сліпо[го]

б І привітать словом старого каліку

Після 337 Закреслено: 2 нрзб.

403а Серед степу одпочину

б Серед степу помолюся




Варіанти автографа в альбомі М. А. Селецької (ІРЛІ, ф. 357, оп. 2, № 491, арк. 63 звор. — 64)

9 У якому краю мене поховають

12 — 13 То нікого й кинуть, ніхто не згадає,

Не скаже хоть на сміх: «Нехай почиває /537/

















УТОПЛЕНА

(С. 202)

Варіанти чистового автографа на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 41)

Підзаголовок: (Балада)

13 «Що се, що се», — спитаєте

18а У нас на Вкраїні

б У нас в Україні

34а Людям гудувати

б Людям годовати

54 Матуся співає

55 — 56 А козаки сміються їй,

Ганнусі моргають

63 Чи бач, погань розтріпана

68 Мене занехаїть?!

Між 89 і 90 Байстрям... Кого, лютий кате,

Кого ти катуєш?!

За що, за що дитя своє

Молоде мордуєш?

90а Катувала, мордувала

б Катовала, мордовала

92 Як маківка на вгороді

106а Дочку напувала

б Дочку наповала

112 До ставка купаться

119 Мліє по тім боці...

124а Гне стан гнучкий, розгинає

б Гне стан гнучий, розгинає

133а Почато: За [коси?]

б І в коси впилася

140 — 141а Кинувсь в воду, синю хвилю

Пливе, роздирає

б Кинувсь в воду, пливе, синю

Хвилю роздирає

143а Пірнув... виринає...

б Нирнув... виринає...

168а Підняв єї, поцілував

б Підняв єї, поціловав

181 Сяде на тім боці

187 — 188а Ганнусю виносить —

Голісінька... Стрепенеться

б Ганнусю виносить...

Голісінька, стрепенеться /538/




Варіанти першодруку в альманасі «Молодик» (1843. — Ч.2. — С. 114 — 121)

3 — 4 Прокинеться тихесенько —

В осоки питає:

13 — Що се, що се, — спитаєте

18 У нас в Україні:

25 І молода — нівроку їй, —

53 — 56 «Я Ганнусі не боюся!» —

Матуся співає;

А козаки сміються їй,

Ганнусі моргають!

63 «Чи бач, погань розтріпана

68 Мене занехаєш?!

87 — 89 Лає, проклинає

Своє дитя без сорома,

Байстрям нарікає

112 До ставка купаться!»

119 Мліє по тім боці

143 Нирнув... виринає...

146 Із рук матері заклятих

181 Сяде на тім боці




Виправлення Шевченка в списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 88, с. 29-31)

11 — 12 Та й задріма, — поки небо

Не зачервоніє 1

39 Дитиночку, а вдовиця 2

41 — 44а З жонатими й з парубками

Гуляла-гуляла,

Поки лихо не спіткало, —

Поки підтопталась

б З жонатими, з парубками

Гуляла-гуляла,

Аж поки не підтопталась,

З лихом не спіткалась 3



1 Було: Та й задріма, — поки неба

Край зачервоніє

2 Було: Малу дочку, а вдовиця

3 Було: З жонатими, з парубками —

Пила та гуляла,

Поки лихо не спіткало, —

Поки не та стала /539/



54 Співає матуся 1

55 — 56 А козаки-молодики

Б’ються за Ганнусю 2

58 Молоденький, жвавий 3

60 Гандзю кучеряву 4

66 З матері глузуєш 5

68-70 Голубко, озую

В черевики... І од злості 6

78 Зогнеться той стан високий 7

96 Ганнусенька червоніла 8

120 — 124 І я колись... і досі ще,

Сором — як згадаю! —

Цур же йому. Калиною

Себе забавляє

Ганнусенька, гне стан гнучкий 9

160 Очі вивернуло з лоба 10




Виправлення Шевченка у примірнику «Кобзаря» 1860 (ІЛ, ф. 1, № 70, с. 17-24)

55-56 А козаки як хміль отой

В’ються круг Ганнусі 11

63 «Чи бач, погань розхристана 12

68 Мене зневажаєш? 13




1 Було: Матуся співає

2 Було: А козаки сміються їй,

Ганнусі моргають!

3 Було: Жвавий, кучерявий

4 Було: Ганнусю чорняву

5 Було: З хлопцями гуляєш:

6 Було: Мене занехаєш,

Ні, голубко... І од злості

7 Було: Ізогнеться стан високий

8 Було: Так Ганнуся червоніла

9 Було: І я колись... та цур йому:

Сором — не згадаю! —

Як дитина, калиною

Себе забавляє,

Гне стан гнучкий, розгинає

10 Було: Очі вивело із лоба

11 Було: А козаки сміються їй,

Ганнусі моргають

12 Було: «Чи бач, погань розтріпана

13 Було: Мене занехаєш? /540/
















СЛЕПАЯ

(С. 207)

Варіанти чистового автографа (ІЛ, ф. 1, № 36)

51а Нашей Украины прекрасной

б Моей Украины прекрасной

148а Где годы расцвели

б Мои где годы расцвели

168а Его пленяют иногда

б Его тревожат иногда

338а «Вот я тебя!» ...я ну [бежать]

б «Вот я тебя!» Я испугалась

372а Твой сон недобрый, сон несчыстный

б Твой сон зловещий, сон ужасный

374а Своей весне, своей прекрасной!

б Своей весне, своей несчастной!

388а Почато: Люди

б Неправдой люди все живут

409а Но кто она. Как наз[ывалась?]

б Но кто она, ее как звали

564а За юность горькую мою

б За юность грешную мою

642а В двери сердечные войти

б В сердечну храмину войти

687а Как панне, все приносят ей

б Как панне, все готово ей

711 — 712а И слышит тихо за оградой

Песн[ю]

б И слышит песню за оградой,

Знакомый голос ей поет

713а Почато: Ти[хо]

б Печально, тихо

751 — 752а И юный разум волновал

Неразделенной тяжкой мукой,

Немым отчаяньем и мщеньем

б И юный разум разрушал

Мечтой бесплодною

759а С поля пана [дожидаю?]

б С поля воли дожидаю!

820а Широкий нож в крови бросает

б Широкий нож в крови качает

860а У жида бублик украду

б У жида крови наточу

884а Змии-серьги висят

б Змии-серьги в ушах /541/

928а И запела, и кричала

б И запела, заскакала

в И запела, заплясала

929а И кричала, и скакала

б И скакала, и кричала

1073а Стена упала, гул про [ревел?]

б Стена упала, гул ревел




Варіант рядків 762763 на рисунку Шевченка «Жінка на підлозі» (НМТШ, Г-381)

В тоске, в неволе побледнела

И как-то страшно похудела













ГАМАЛІЯ

(С. 234)

Варіанти першодруку (Гамалія / Соч. Т. Шевченки. Санкт-Петербург. В типографии М. Ольхина, 1844)

2 Із нашеї України

24 У синіє море на ребрах послав

54 Байдаком керує

58 За моряні гори

86 Катуй невіру бусурмана

130 Козацтво сміливе літає

136 Пала Скутар, стиха робота

151 Із турецькой неволі

162 Аксамитом крити

171 Що не дав ти запорожцям




Виправлення Шевченка на титульній сторінці першодруку (Гамалія / Соч. Т. Шевченки. Санкт-Петербург. В типографии М. Ольхина, 1844 РДБ, XII / 8 A. 7)

Назва: Гамалія

Соч. Т. Шевченка 1

Виправлення Шевченка 18451846 рр. у рукописній збірці «Wirszy T. Szewczenka», укладеній Я. П. де Бальменом (ІЛ, ф. 1, № 79, с. 255 — 268)

18 Співали сердеги, а сльози лилися 2



1 Було: Гамалія

Соч. Т. Шевченки

2 Було: Співали сердеги, і сльози лилися /542/



22 І шкурою, сірий бугай, стрепенув 1

22 Тую журбу-мову на хвилях подав 2

54 Байдаком герує 3

57 — Не злякає! — і сховались 4

59 Дрімає в харемі, в раю Візантія 5

98 Сам хурдигу розбиває 6

102 Стрепенулись соколята 7

110 Темно всюди, як у будень 8

116 3 щоглистими кораблями 9

130 Козацтво смілеє літає 10

114 Пливучи співає 11

160 І ворога бити 12




1 Було: І шкурою, мов сірий бугай, стрепенув

2 Було: Тую журбу-мову на хвилях послав

3 Було: Байдаком керує

4 Було: — Не бійтеся! — і сховались

5 Було: Дрімає в харемі, в краю Візантія

6 Було: Сам хуртину розбиває

7 Було: Стрепенулись соколята

8 Було: Темно усюди, як у будень

9 Було: С щоглистими кораблями

10 Було: Козацтво смілоє літає

11 Було: Пливучи співають

12 Було: І ворогів бити





Варіанти неповного чистового автографа з неповного рукописного збірника середини 40-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 12)

36-50 «У туркені по тім боці

Хата на помості.

Гай, гай! Море, грай,

Реви, скелю ламай.

Поїдемо в гості

До вашої мості.


У туркені у кишені

Таляри, дукати.

Не кишені трусить,

Не дукати лічить.

Будемо гуляти,

Братів визволяти.


У туркені яничари

І баша на лаві. /543/

Гой ги, вороги!

Ми не маєм ваги!

Наш бенкет кровавий,

Наша воля і слава».

51 Пливуть собі та співають

54 Байдаком гирує.

57 «Нехай казиться», — й сховались




Виправлення Шевченка 18591860 рр. у примірнику першодруку (Гамалія / Соч. Т. Шевченки. Санкт-Петербург. В типографии М. Ольхина, 1844), оправленому разом з робочим примірником «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» 1844 (ІЛ, ф. 1, № 76)

82 В залізі руки принести 1

189 За живії гори 2




Виправлення Шевченка у примірнику «Кобзаря» 1860 (ІЛ, ф. 1, № 70, с. 55-62)

167 Слава тобі, Гамалію 3



1 Було: В залізах руки принести

2 Було: За рожеві гори

3 Було: Слава тобі, Гамаліє





Текст автографа з рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (ІЛ, ф. 1, № 18)


ГАМАЛІЯ

«Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі

Із нашої України;

Чи там раду радять, як на турка стати,

Не чуємо на чужині.

5 Ой повій, повій, вітре, через море

Та з Великого Лугу,

Суши наші сльози, заглуши кайдани

Та розвій нашу тугу.

Ой заграй, заграй, синесеньке море,

10 Та під тими байдаками,

Що пливуть козаки, тілько мріють шапки,

Та на сей бік за нами.

Ой Боже наш, Боже, хоч і не за нами,

Неси Ти їх з України;

15 Почуємо славу, козацькую славу, /544/

Почуємо та й загинем».

Отак у Скутарі козаки співали,

Співали, сердеги, а сльози лились,

Лилися козацькі, тугу домовляли.

20 Босфор аж затрясся, бо зроду не чув

Козацького плачу; застогнав широкий

І шкурою, сірий бугай, стрепенув,

І хвилю, ревучи, далеко-далеко

У синєє море на ребрах послав.

25 І море ревнуло Босфорову мову,

У Лиман погнало, а Лиман Дніпрові

Тую тугу-мову на хвилі подав.

Зареготався дід наш дужий,

Аж піна з уса потекла.

30 «Чи спиш, чи чуєш, брате Луже,

Хортице-сестро?» Загула

Хортиця з Лугом: «Чую, чую».

І Дніпр укрили байдаки,

І заспівали козаки.

35 «У туркені по тім боці

Хата на помості.

Гай-гай! море, грай!

Реви, скелі ламай!

Поїдемо в гості

40 До вашої мості.

У туркені у кишені

Таляри, дукати.

Не кишені трусить,

Не дукати лічить —

45 Будемо гуляти,

Братів визволяти.

У туркені яничари

І баша на лаві.

Гой-ги, вороги!

50 Ми не маєм ваги!

Наш бенкет кровавий.

Наша воля й слава!»

Пливуть собі та співають,

Море вітер чує;

55 Попереду Гамалія

Байдаком гирує. /545/

Гамалію, серце мліє,

Сказилося море.

«Нехай казиться», — й сховались

60 За хвилі — за гори.


Дрімає в гаремах, в садах Візантія.

І Скутар дрімає. Босфор клекотить,

Неначе скажений, то стогне, то виє.

Йому Візантію хочеться збудить.

65 «Не буди, Босфоре, буде тобі горе,

Твої білі ребра піском занесу,

У мул поховаю! — реве синє море. —

Хіба ти не бачиш, яких я несу

Гостей до султана?..» Так море спиняло

70 (Любило завзятих усатих слав’ян).

Босфор схаменувся. Туркеня дрімала,

Дрімав у гаремі ледачий султан.

Тілько у Скутарі, в тюрмі, не дрімають

Козаки-сердеги. Чого вони ждуть?

75 По-своєму Бога в кайданах благають,

А хвилі на той бік ідуть та ревуть.


«О милий Боже з України!

Не дай пропасти на чужині,

В неволі вольним козакам!

80 І сором тут, і сором там

Вставать з чужої домовини,

На суд Твій праведний прийти,

В залізі руки принести

І перед всіми у кайданах

85 Стать козакові...» — «Ріж та бий!

Мордуй невіру-бусурмана!» —

Кричать за муром. Хто такий?

Гамалію, серце мліє,

Скутар скаженіє!

90 «Нехай казиться», — з твердині

Кричить Гамалія.


Реве гарматами Скутара,

Ревуть, лютують вороги.

Козацтво преться без ваги —

95 І покотились яничари.

Гамалія по Скутарі

По пеклу гуляє,

Сам кайдани розбиває, /546/

Братів визволяє.

100 «Вилітайте, сірі птахи,

На базар до паю!»

Стрепенулись соколята,

Бо давно не чули

Хрещеної тії мови.

105 І ніч стрепенулась.

Не бачила стара мати

Козацької плати.

Не лякайся, подивися

На бенкет козачий.

110 Темно всюди, мов у будень,

А свято чимале.

Не злодії з Гамалієм

Їдять нишком сало

Без шашлика. «Засвітимо!»

115 До самої хмари

З щоглистими кораблями

Палає Скутара.

Візантія пробуркалась,

Витріщила очі,

120 Переплива на помогу,

Зубами скрегоче.


Реве, лютує Візантія,

Руками берег достає,

Достала, зикнула, встає...

125 І на списах в крові німіє.

Скутар, мов пекло те, палає,

Через базари кров тече,

Босфор широкий доливає.

Неначе птахи чорні в гаї,

130 Козацтво сміливе літає,

Ніхто на світі не втече;

Огонь запеклих не пече.

Руйнують мури, срібло, злото

Несуть шапками козаки

135 І насипають байдаки.

Горить Скутар, стиха робота 1,

І хлопці сходяться, зійшлись,

Люльки з пожару закурили,



1 Було: Пала Скутар, стиха робота /547/



На байдаки — та й поплили,

140 Рвучи червоні гори-хвилі.

Пливуть собі, ніби з дому;

Так, буцім гуляють,

Та, звичайне, запорожці,

Пливучи, співають.

145 «Наш отаман Гамалія,

Отаман завзятий,

Забрав хлопців та й поїхав

По морю гуляти,

По морю гуляти,

150 Слави здобувати,

Із турецької неволі

Братів визволяти.

Ой, приїхав Гамалія

Аж у ту Скутару,

155 Сидять брати-запорожці,

Дожидають кари.

Ой, як крикнув Гамалія:

«Брати, будем жити,

Будем жити, вино пити,

160 Яничара бити,

А курені килимами,

Оксамитом крити».

Вилітали небожата

На лан жито жати;

165 Жито жали, в копи клали,

Гуртом заспівали:

«Слава тобі, Гамалію,

На ввесь світ великий,

На ввесь світ великий,

170 На всю Україну,

Що не дав ти товариству

Згинуть на чужині».


Пливуть собі, а з-за хвилі

Сонце хвилю червонить;

175 Перед ними море миле

Гомонить та клекотить.

«Гамалію, вітер віє,

Ось-ось наше море!..»

І сховалися за хвилі,

180 Неначе за гори. /548/











ТРИЗНА

(С. 239)

Варіанти першодруку в журналі «Маяк» (1844. — № 4. — С. 17 — 30)

Назва: Бесталанный. Поэма Т. Шевченка

8 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1

30 Почтите вы свято на грешной земли:

33 Воспойте победу без злобы и крови!»

41 И долю рая в сей юдоли

49 Свободу блага, — дух любови!

53 — 61 Но ты терпела здешний плен,

Ты, непорочная, взирала,

Скорбя, на суетных людей.

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . и теперь 2

На мир наш темный и лукавый

С тоской бесстрастною глядишь

64 — 65 Молюсь, тоскующий душою,

Как перед ангелом молюсь!

82 Добро лишь сеять в жизни сей

83 Да просвещаю 3 гимн пророчий

189 Пошел... и скрылся за горой

204 — 206 Се человек!.. Без крова жить,

Людей изведать — и любить!

212 Глупцу кичливому годить

217 — 223 Без слова; он не толковал

Своих вседневных приключений

Как назидательный роман;

И тьму различных сновидений,

И байронический туман

Он не пускал; «толпой ничтожной»

238 На красоты своей природы

246 — 270 И горько плакал . . . . . . . . .



1 Вилучено рядок: Священнодействовал я снова

2 Вилучено рядки: Но ангела недоставало

У Вечного Царя царей;

И ты на небе в вечной славе

У трона Божия стоишь

Слова и теперь наприкінці останнього з цих рядків, ймовірно, вставлено редакцією журналу.

3 В оригіналі тут друкарська помилка: просвещаю; треба: провещаю. /549/




 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1

Великим словом Божью волю

Сказать строптивым — не поймут!

И на родном прекрасном поле

Пророка каменьем побьют!

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2

Как тучи, мысли расходились

275 Законом Господним возмог укротить!

302 Стать за добро и зло казнить

318 И между ими светлой речью

332 Они равны все меж собой:

345 Невинности счастие, родную страну?

348 Они-то мне, гады, мой ум источили

357 В своем бы я сердце ее схоронил

363 Там гады, там змеи, — на волю пустите!

390 — 396 На лоне жизни, лоне рая

Хотя минуту отдохнуть.



1 Вилучено рядки: О святая,

Святая родина моя!

Чем помогу тебе, рыдая?

И ты закована, и я

2 Вилучено рядки: Сотрут высокие могилы

И понесут их словом зла!

Тебя убили, раздавили;

И славословить запретили

Твои великие дела.

О Боже! Сильный и правдивый,

Тебе возможны чудеса.

Исполни славой небеса

И сотвори святое диво:

Воспрянуть мертвым повели,

Благослови всесильным словом

На подвиг новый и суровый,

На искупление земли,

Земли поруганной, забытой,

Чистейшей кровию политой,

Когда-то счастливой земли /550/



 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1

Но было некого любить;

410 — 413 И симпатической красой

Украдкой долго любовалась.

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2

И, может, многие грустили

Сердца девичие о нем

423 — 424 Друзей тоскующий совет

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

Тревожит дух его бессильный

442 — 445 Сложите вы псалом суровый

Про злобу и грехи людей;

И светлым гимном помяните

Предтечу, друга своего

454 И мир поэта потерял

465 В трапезе за круглым, за братским столом

503 Старик сидит и дожидает




Варіанти видання: «Тризна / Т. Шевченка» (СПб., 1844)

33 Воспойте победу без злобы и крови!»

41 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

54 — 61 Ты, непорочная, взирала,

Скорбя, на суетных людей.

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . и теперь

На мир наш темный и лукавый

С тоской невинною глядить

81 — 82 И речью кроткой и смиреньем



1 Цим рядкам крапок відповідають в окремому виданні «Тризны» ([СПб.], 1844. С. 19) рядки:

В ее очах, в ее томленьи

И ум, и душу утопить,

И сердце в сердце растопить,

И утонуть в самозабвеньи.

2 Текст цього рядка не відомий.

3 Текст цього рядка не відомий.

4 Цей та інші вилучені й позначені крапками рядки відновлено рукою В. М. Рєпніної в її примірнику поеми «Тризна» 1844 р. Див. рубрику: «Рукописні вставки В. М. Рєпніної за автографом Шевченка на місці цензурних купюр у примірнику поеми «Тризна» 1844 р. (факсиміле у кн.: Русские пропилеи. М., 1916. — Т. 2. С. 262 — 263)». /551/

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

246 — 271 И горько плакал . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

«Великим словом Божью волю

Сказать строптивым — не поймут!

И на родном прекрасном поле

Пророка каменьем побьют!»

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Как тучи, мысли расходились,

И слезы капали, как дождь!..

443 Про беззаконня людей;




Рукописні вставки В. М. Рєпніної за автографом Шевченка на місці цензурних купюр у примірнику поеми «Тризна» 1844 (факсиміле у кн.: Русские пропилеи. М., 1916. Т. 2. — С. 262 — 263)

33 Воспойте свободу на рабской земли! 1

41 В юдоли рабства радость воли 2

56 — 59 Но ангела недоставало

У Вечного Царя царей;

И ты на небе в вечной славе

У трона Божия стоишь 3

82 Смягчать народных палачей 4

246 — 249 И горько плакал... «О святая,

Святая родина моя!

Чем помогу тебе, рыдая?

И ты закована, и я 5



1 Було: Воспойте победу без злобы и крови!

2 Було: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

3 Було: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . и теперь

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

4 Було: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

5 Було: И горько плакал . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . /552/



251 Сказать тиранам — не поймут!

254—269 Сотрут высокие могилы

И понесут их словом зла?!

Тебя убили, раздавили;

И словословить запретили

Твои великие дела.

О Боже! Сильный и правдивый,

Тебе возможны чудеса.

Исполни славой небеса

И сотвори святое диво:

Воспрянуть мертвым повели,

Благослови всесильным словом

На подвиг новый и суровый,

На искупление земли,

Земли поруганной, забытой,

Чистейшей кровию политой,

Когда-то счастливой земли» 1

443 Про сонм народных палачей 2




Виправлення Шевченка в списку 40-х років XIX ст. невідомою рукою (ІЛ, ф. 1, № 63) Назва відсутня

Вписано: Поема. Т. Шевченка

8 Священнодействовал я снова 3

445 Предтечу, друга своего 4













РОЗРИТА МОГИЛА

(С. 252)

Варіанти автографа у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 10 — 11)

Назва відсутня

Вписано: Розрита могила

1а Краю тихий, краю милий

б Світе тихий, краю милий




1 Було: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

2 Було: Про беззакония людей

3 Було: Священнодействовал снова

4 Було: Предтечу своего /553/



19а Почато: Устань

б Подивись тепер на матір

39а А тим часом твої діти

б А тим часом перевертні

43а І з матері багатої

б Та з матері полатану




Виправлення Шевченка в списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 14 — 15)

9 Молилася, турбувалась 1

13 Виростали мої квіти 2

33 А Дніпр, брат мій, висихає 3

41а Та поможуть недолюдам 4

б Та поможуть москалеві

53 Не плакали б діти, мати не журилась 5

47 — 53 закреслено 6












СОВА

(С. 257)

Варіанти автографа у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 14 — 20 звор.)

4 І чорниє брови

7 Та щоб йому всі святиє

22 Тебе годовати

52а Доля з[найдеться?]

б Доля роздобуде

102а Діждалася мати сина

б Діждалася вдова долі

127а Чуприни голили



1 Було: а Молилася, журбувала

б Молилася, журилася

2 Було: а Виростали мої квіти

б Виростали мої світи

3 Було: а Дніпр, брат мій, висихає

б І Дніпр, брат мій, висихає

4 Було: Та поможуть москалеві

5 Було: Не плакала б мати, діти не журились.

6 Було: Начетверо розкопана,

Розрита могила.

Чого вони там шукають,

Що там схоронили

Старі батьки? Ех, якби-то,

Якби-то знайшли, що там схоронили,

Не плакали б діти, мати не журилась. /554/



б Чуприни голити

132 — 137а Той горбатий, той багатий,

Тих чотири в хаті.

А у вдови один син,

Та й той якраз під аршин

б Той горбатий, той багатий,

Тих чотири в хаті.

Усі невлад, усіх назад,

В усіх доля мати.

А у вдови один син,

Та й той якраз під аршин

142а Бо хрищені не прийняли

б Бо хрищені не приймають

148а Не дай, Боже, у багатого

б Не дай, Боже, в багатого

203а Почато: І тяж[ко]

б І мовчки журилась

220а Змія хату затопила

б Змія хату запалила

246а По улицях та дражнили

б По улицях та сміючись...













ДІВИЧІЇ НОЧІ

(С. 263)

Варіант автографа в рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 21)

Почато: Зорі сер[е]д мор[я]

б Хвилі сер[е]д моря

















СОН

(С. 265)

Варіанти автографа у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 35 — 49)

23а Так отечество, так любить

б Та отечество так любить

29а Нехай, каже,

б Як ягнята: нехай, каже,

148а П’яний п’є, гуляє

б Душі пропиває

166 — 168а Ти з ними кохалась, бери ж їх, лети

Та по всьому небу орду розпусти

б Ти з ними кохалась, їх тяжкії руки /555/

Тебе повивали, бери ж їх, лети

Та по всьому небу орду розпусти

261а А далі глядь, мов журавлі

б А в городах, мов журавлі

292а Почато: Де ти ту[т]

б Де ти здесь узялся

322а Голубко, ні разу

б Тебе, цяце, й разу

340а І всі зара[з] поставали

б І всі уряд поставали

343а Почато: А мудра

б А диво-цариця

369а А та голосити та верещать

б А та голосити

375а Перед світом

б Таки добре; перед світом

393а І без ножа. На тім боці

б І без ножа. По тім боці

398а От я завертаюсь

б От я повертаюсь

415а Це той самий, що доканав

б Це той первий, що розпинав

432а Почато: За

б З заступами на лінію

452 — 454а Навік-віки. Тяжко мені

Витать над Невою.

Полинув би в Україну

б Навік-віки. Тяжко мені

Витать над Невою.

України далекої

462а Її сла[ву]

б Нашу славу. Боже милий

467а Щось стогне

б Мов звір в гаї виє

473а Людоїде, зміє!

б Людоїде, змію!

508а І підписувать, і драти

б Та підписувать, та драти

534а Стоять рядом; сопе, хропе

б Стоїть рядом; сопе, хропе

544а Його мучило. Як крикне він

б Його мучило. Як крикне

560а Дивлюся я, що дальш буде

б Дивлюся я, що то дальш буде /556/

в Дивлюся я, що дальш буде

566а Мов кошеня, стоїть собі

б Мов кошеня, такий чудний

568а А він почув, та як зникне

б Він і почув, та як зикне



















«У НЕДІЛЮ НЕ ГУЛЯЛА..»

(С. 279)

Варіанти рукописного списку на окремому аркуші (Державний архів Полтавської області, ф. 222, оп. 1, № 789)

Назва: Хустина

5 — 7 Хустино моя,

Мережаная,

Змережаю, подарую

13 — 16 Мальованая,

Мережаная.

А я коси розплітаю

Та дружечок закликаю.

24 З чужим добром безталанний

27 Гей, гей,

Ой біда мені, небозі,

У чужому возі в дорозі

Та гей.

Доле ж моя, доле

36 — 37 Єсть у мене дари

Тілько очі карі

48 Зажурились козаченьки

55 — 57 Й пристріт виливали,

Не помогло, з ледве живим

Додому рушали.

60 — 62 Чи нудьга то невсипуща,

Чи так люде поробили

68 Та не вблагав — поховали

76 — 79 А де ж тая молодая,

Бездольна дівчина?

А де ж тая мальована,

Шитая хустина?




Варіанти списку О. С. Афанасьєва-Чужбинського (ІЛ, ф. 99, № 186, арк. 82-83 звор.)

Назва: Хустина

36 Єсть у мене дари

67 Хоть село побачить /557/




Варіанти автографа у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 7 — 8 звор.)

16а Почато: Та

б З дружиною похожаю

24а З чужим добром, безталанний

б З чужим добрим, безталанний

27а Доле моя, моя

б Доле моя, доле

36а Єсть у мене дари

б Є у мене дари

40 — 43а Може, й дівчину без мене

З іншим заручили...

б Може, й дівчину без мене

З іншим заручили...

Навчи ж мене, моя доле,

Гуляти навчи.












«ЗАВОРОЖИ МЕНІ, ВОЛХВЕ...»

(С. 283)

Варіанти тексту в журналі «Основа» (1861. — № 1. — С. 6)

Назва: Пустка

Присвята: (М. С. Щепкіну)

6 Хату руйнувати

11 Цілющою, живущою

13 Може, вернеться в некриту

14 Пустку зимувати

15 І укриє, і нагріє

16 Погорілу хату,

17 І вимете, і вимиє

21 Може, ще раз пожурюся

25 — 28 відсутні


















ГОГОЛЮ

(С. 284)

Автограф частини тексту (рядки 14) в альбомі М. В. Гербеля (РНБ, ф. 179, № 100, с. 427)

За думою дума роєм вилітає,

Одна давить серце, друга роздирає,

А третяя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може, й Бог не бачить /558/




Варіанти автографа у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 9 — 9 звор.)

Вписано назву: Гоголю

25 — 26а Престолові-отечеству

Усердная плата

б Престолові-отечеству

Та німоті плата




Виправлення Шевченка у списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 21 звор. — 22)

14 Бур’ян, мабуть, брате! 1

19 За честь, славу, за братерство 2



1 Було: а Богослове, брате!

б Болиголов, брате!

2 Було: За честь, за славу і за братство.













«НЕ ЖЕНИСЯ НА БАГАТІЙ...»

(С. 286)

Варіанти першодруку в журналі «Основа» (1861. — № 3. — С. 2)

9 — 10 Та ніхто не розважає,

Ніхто не питає

12 Сама про теє знаєш

15 Брешуть люди, — легше плакать












ЄРЕТИК

(С. 287)

Варіанти автографа в зошиті, що відокремився від рукописної збірки «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 9, арк. 1 — 11)

13 — 16а Злого часу. Тліла іскра,

Та й гаснути стала,

б Злого часу. Тліла іскра,

Тліла, дожидала

На розпутті широкому

Та й гаснути стала.

48а Почато: І на диво

б І о! диво! трупи встали

85а Мученик великий

б Єретик великий

102а Й нема кому розкувати /559/

б Нема кому розкувати

144а За що Ти караєш, за що пропадають

б За що пропадають? За що Ти караєш?

163а Святим положено конглавом

б Отим положено конглавом

252а Задзвонили в усі дзвони

б Задзвонили у Констанці

309а Перед костром; став на йому

б Перед огнем; став на йому

328а Їх лютії очі... «Пали! пали!»

б Їх лютії очі...

337а Мов собаки, кругом

б Мов собаки коло костра

в Мов собаки коло огню

359а Почато: Байдуже їм... роз[летілись]

б Не вгадали, що вилетить




Виправлення Шевченка 1858 — початку 1859 року в рукописному списку (рядки 1227), одержаному від П. І. Бартенєва (ІЛ, ф. 1, № 10, арк. 1 — 7)

Назву закреслено 1

Присвята: Шафарикові 2

3 — 4 Сусідоньки нагрілися

Та й полягли спати 3

9 Огню іскра великого 4

13 — 14 Непевного, тліла іскра,

Незримо сіяла 5

19 Слов’ян тих славних порізнила 6

68 Слава тобі, славний чеху 7

100 Земля плаче у кайданах 8

102 Нема кому розкувати 9



1 Було: Єретик

2 Було: До Шафарика

3 Було: Злі сусіди; нагрілися

Та й полягли спати

4 Було: Іскра огню великого

5 Було: Злого часу. Тліла іскра,

Тліла, дожидала

6 Було: Сім’ю слов’ян розділила

7 Було: Слава тобі, Шафарику

8 Було: а Земля їм у кайданах

б Земля плаче у кайданах

в Земля стогне у кайданах

9 Було: Й нема кому розкувати /560/



110 Чи розіб’єм три корони 1

112 — 113 Розіб’ємо, благослови

Не на месть, на муки 2

123 Пішов молиться щирий Гус 3

222 Щоб не втекла тая птаха 4




Варіанти автографа (рядки 96 — 124) з рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (ІЛ, ф. 1, № 18, арк. 93) та фотолітографії іншої частини (рядки 195) того ж автографа (ІЛ, ф. 1, № 42, арк. 90 — 92)

3 — 5 Сусіди злі, нагрілися

Та й полягли спати,

І забули теплий попіл

Почато: По ві[тру]

б По полю розвіять

9 Огню іскра великого

11 Підпалу жде, як той месник

14 Тихо дотлівала

20 І нишком тихо упустила

23 Пожар погасили

25 Й сирот поділили

28 — 29 І забули невольники,

Чиї вони діти

37а Сміоим добрим оком!

б Смілим орлім оком!

65 І добрим кормилом;

68 Слава ж тобі, Шафарику

78 Прийми, отче; а я нишком


Назва: Із поеми «Єретик»

90 А на апостольськім престолі

94 — 95 Небесний Царю!..

100 — 103 Люде стогнуть у кайданах,

Немає, з ким взятись

Розкуватись, одностайне,

Односерде стати

108 Чи настане великий час

110а Чи розломимо корони



1 Було: Розпадуться три корони

2 Було: Розіб’ємо! благослови

На месть і на муки

3 Було: Пішов молиться добрий Гус

4 Було: Щоб не втекла сіра птаха /561/



б Чи розломим три корони

112 — 113 Розломимо. Благослови

Не на месть і муки

Між 115 і 116а І слово тихеє. Ні! Ні!

Вони поснули, не почують,

Огнем збужу їх, напою,

Напою і нагодую

Голодних кровію. — Отак

б І слово тихеє. Ні! Ні!

Слова не почують —

Огнем збужу їх, напою,

Напою і нагодую

Голодних кровію. Отак

в І слово тихеє. О Боже?

Чи вони ж почують?

Огнем збужу їх, нагодую

Неситих кровію. — Отак

г І слово тихеє. О Боже?

Чи вони ж почують?

Огнем збужу їх. — Отак

116 — 118 У келії своїй правдивий

Іван Гус думав розкувать

Народ замучений. І диво

120 Очам незрячим. — Поборюсь!

121 За правду Бог!.. Да совершиться!

123 Пішов молиться щирий Гус




Варіанти першодруку присвяти П. І. Шафарикові (рядки 1 — 124) в журналі «Основа» (1861. — № 1. — С. 2 — 4)

Назва: Посланіє славному П. І. Шафарикові при поемі «Іван Гус, або Єретик».

3 Сусіди злі; нагрілися

4 Та й полягли спати

6 По полю розвіять...

9 Огню іскра великого —

11 Підпалу жде, як той месник

14 Тихо дотлівала

20 І нишком тихо упустила

21 Усобиць лютую змію

25 Й сиріт поділили

29 Чиї вони діти

68 Слава ж тобі, Шафарику

78 Прийми, отче! а я нишком /562/




Варіанти уривка поеми, надрукованого в журналі «Основа» (1861. — № 8. — С. 15 — 16)

Назва: Частина поеми «Єретик Іван Гус»

90 А на апостольськім престолі

92 Людською кровію торгує

94 О Боже! Суд Твій всує

100 Люде стогнуть у кайданах

101 Нема

102 Немає з ким взятись

103 Розкуватись — одностайне,

104 Односерде стати

109 Чи настане великий час

110 Чи розломим три корони

112 Розломимо... Благослови

113 Не на месть і муки

Gісля 115 Й слово тихе... О Боже!

Чи вони ж почують?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. 1 Отак

116 У келії своїй правдивий

117 Іван Гус думав розкувать

118 Народ замучений — і диво

121 За правду Бог! Да совершиться!

123 Пішов молиться вірний Гус














СЛІПИЙ

(С. 297)

Варіанти автографа у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 50-67)

13 Почато й закреслено: Що

36 Було почато: Н[а небі?]

38 Ангелам співати

46 І шубов[сть]

81 Лишень сюда; та йдіть обоє!..

167 То той не вмітиме й прож[ить]

223 Може, це с пристріту?

242 Що з тобою і тат[о]чка 2

307 Почато: Й жупан н[адягає?]



1 Вилучено рядки: Огнем збужу їх, напою,

Напою і нагодую

Голодних кровію

2 В автографі в останньому слові похибка: татучка. /563/



391 Сльози покотились

402 Не снилася. Вернулася

411 Пристріт виливала

438 І Ярина у черниці

510 Вже на третьому полі

534 Було почато: Вірна[я]

630 Що очей, тату, не маю

683 Скрізь неправда, скрізь, де гляну

709 Бо не було того лиха











ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

(С. 314)

Варіанти автографа у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 87 — 98, 75-77 звор.)

151а Почато: Князі й усі

б Князі і всі сили

154а Я глянула, засміялась...

б Я глянула, усміхнулась

162а Чи ж я знала, ще сповита

б Чи я знала, ще сповита

164 — 166а Лютий ворог України,

Скажена вовчиця!..

б Лютий ворог України,

Голодна вовчиця!..

Скажіте, сестриці?

167а Смеркалося... Полетимо

б Смеркається. Полетимо

210а Почато: Верст

б Я передушила

в Душ передушила

212а Та й то з фоном Гротом

б Та й то з фоном Корфом

221а Свою шляхту; то вже й годі

б Свою шляхту; то вже й

в Свою шляхту; то вже й годі

243а А про тебе, щебетуху

б А про тебе, щебетухо

255а Аж кречаю, як згадаю

б Аж злішаю, як згадаю

327а Усе злеє по[плюндрує]

б Усе добре поплюндрує

349а Почато: І в Тясмині

б І над Дніпром і Тясмином /564/

350а Почато: Земля про[стяглася?]

б Земля затряслася

353а О!.. Чуєте!.. застогнала

б О!.. Сміється і ридає




Виправлення Шевченка в рукописному списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 68)

2 Через Суботове, і сіли 1

5 Ми пташки-душі, а не люди 2

15 То Прісею звалась 3

16 Я отутечки й родилась 4

20 З тим Юрусем гетьманченком 5

51 Вже й криниця тая 6

54 Дивлюсь — гетьман з старшиною 7...

56 Та вповні шлях перейшла їм 8

62 — 63 Оту воду. Чом я з нею

Відер не побила?..9

66 Тою клятою водою! 10

104 Повз хатини... а він мені 11

108 Я й не знала, що я тяжко 12

112 — 113 Цар поїхав в Московщину,

Мене поховали 13

123 І сволок хрещатий 14

126 Й байраками козацькими 15

135 Ще й не говорила 16



1 Було: Через Суботово і сіли

2 Було: Ми тепер душі, а не люди

3 Було: То Пріською звалась

4 Було: Я отутечки родилась

5 Було: Із Юрусем гетьманченком

6 Було: Вже криниця тая

7 Було: Дивлюся, гетьман з старшиною...

8 Було: Та в повні шлях їм перейшла

9 Було: Оту воду. Чом я з нею

Відер не побила

10 Було: Тою проклятой водою!

11 Було: До хатини, а він мені

12 Було: А й не знала, що я тяжко

13 Було: На порозі, як цар вийшов,

Мене поховала

14 Було: І сволок . . . . . . . . . . . . . . . . .

15 Було: Й з усілками козацькими

16 Було: Та й не говорила /565/



148 — 150 І, і показала

На галеру золотую.

— Он глянь лиш, — сказала, —

Мов будинок пливе... А в галері 1

156 Й мати вмерла. В одній ямі 2

160а За що мене й на митарство 3

б За що мене на митарство

163 Що тая цариця 4

165 Львичище!..5

168 Ночувати в Чуту 6

170 Відтіль буде чути 7

173 І на гілоньці на дубі 8

183 — 185 Через мост идет черт,

А коза по воде,

Быть беде, быть беде! 9

191 Одна на другу позирали 10

194 Аж поки мохом поросли 11

199 Трохи жовчі: от бачите 12

202 Є на що дивиться? 13

203 Чи й досі чортма нічого? 14

222 То вже запенилась! 15

232 Дзус вам, недоріки! 16

235 Оце яка недотика 17



1 Було: І галеру золотую

Мені показала,

Мов будинок. А в галері

2 Було: І мати вмерла. В одній ямі

3 Було: За що мене на митарство

4 Було: Що моя цариця —

5 Було: Голодна вовчиця!..

6 Було: Ночувати в пущу

7 Було: Відтіль буде чутно

8 Було: І в кусточку на дубочку

9 Було: Через міст іде чорт,

А коза по воді,

Буть біді, буть біді!

10 Було: Одна на другу поглядали

11 Було: Поки аж лихом поросли

12 Було: Трохи ловча: от бачите

13 Було: Є чим поживиться?

14 Було: а Чи й досі чортма нічого?

б Чи чортма й тепер нічого?

15 Було: Та вже запенилась!

16 Було: а А дзуськи вам, недоріки!

б Цитьте, недоріки!

17 Було: Оце яка недотипна! /566/



243 А про тебе, щебетухо 1

251 От-от я їх поконала! 2

253 З Мазепою приблудою! 3

278 Та й ти добре наробила 4

284 Вже ж і в крепость завдала 5

286а У мундирах розплодила 6

б Як тих вошей розплодила

311 — 312 Тойді б собі дві руїни

Разом розкопали 7

323 Він вже в череві кусає...8

325 Що, як виросте той Гонта 9

349 Понад Дніпром і Тясмином 10

353 І радіє на родинах 11

354а П’яна Україна 12

б Певна Україна

422 Співать про Богдана? 13

435 — 437 Ляжмо трохи спати 14

438 — 439 І я кажу, — обісіє

Ще й удень співати. — 15

448 Поставивши караули 16

465 — 466 Вони б ще здалися

Кому-небудь... А ісправник 17

469 А він то трудився 18



1 Було: А тебе, щебетуха

2 Було: От-от я їх поховала!

3 Було: Із шведською приблудою

4 Було: Да ти добре наварила!

5 Було: Вже ж і в кріпость завдала

6 Було: Як тих вошей розплодила

7 Було: Тоді разом дві руїни

В «Пчолі» описала

8 Було: Нам вже в череві щипає...

9 Було: Що як виростить той Гонта

10 Було: І під Дніпром і Тясмином.

11 Було: І сміється і радіє

12 Було: Уся Україна

13 Було: Співа про Богдана?

14 Було: Краще полягаймо та виспимось.

День великий — ще будем співати.

15 Було: І я кажу, — помолимось

Та будемо спати. —

16 Було: Поставивши караул

17 Було: Вони б ще здалися.

Засміялись... А ісправник

18 Було: А він ще й трудився /567/



471 Та дурня й добрався 1

481 Отих покликає 2

487 И песню сложили 3

492 Випарили у московській 4

494 — 495 Отак-то льох і Богдан той

Стали їм в пригоді 5.



1 Було: Та й дурня й добрався

2 Було: Моїх покликає

3 Було: И песню ж сложили

4 Було: Випороли. У московській

5 Було: Отак пісні Богданові

Стали їм в пригоді



















НАЙМИЧКА

(С. 329)

Варіанти автографа у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 22 — 34)

Підзаголовок: (Поема)

11 Серед лану в тумані

20а Почато: Ні, не ховай

б Я не одна, єсть у мене

29 Я не буду й знати

52 Ти жовтесенький пісок

54а І скупай, і сповій

б Нагодуй і сповий

68 Та діточок бог ма

73 Хто душу пом’яне.

76а І згадає, дякуючи

б Згадає їх, дякуючи

93 Мов звір у темнім гаї

108 — 109 Як умремо?» «Й сама не знаю

111 Та аж нудно стало

122 Мовчки опинились

193а Ні ти нас не знаєш

б І ти нас не знаєш

211а Головоньку йому змиє

б Й головоньку йому змиє

227 Нащо наймичка сльозами

229а Не зна Марко, за що вона

б Не зна Марко, нащо вона

244 Ганну називає

290 За одвірок, та зомліла /568/

298 З молодицями жартує

301 На двір закликає

304 Аж танцює — а самого

316а Почато: Щоб оста[лася]

б Щоб була вона за матір

343 На акафіст у Варвари

360а Й про Київ питали

б Про Київ питали

373 Тричі й розтавала

390 — 391а У Катрину і ніби йшла

До діда в гості. Засміявся

б У мамину і ніби йшла

До діда в гості. Засміявсь

403а Ганна діда спиталася

б Ганна діда питається

405 А я ледве доплелася

409а Коли б Марка хоч діждати

б Коли б Марка хоч діждатися

411 І онучатам із клунка

432 Ввійшла в хату, Катерина

436 Моя Ганна

453а Почато: Нездужаю

б Зледащіла, нездужаю

459 Й маслосвятіє справляли

463 Катерина з болящої

473 Що, ще Марко не приїхав?

489 А діточкам черевики

501 «Чи ти чуєш, Катерино

505 Слава Тобі, Спасителю!

520 Батько воли; вона тебе

538 Та й заніміла

542 Й сльози покотились

547 — 549 Та й замовкла... Марко слухав

І земля дрожала










Різночитання першодруку в альманасі «Записки о Южной Руси» (СПб., 1857. Т. 2. С. 149 — 168)

99 Знов заворушилось

109 — Бог знає!

336 Столи й лавки миють.

343 На акафіст у Варвари

400 На двір. Побіг старий стрічати

405 «А я ледве доплелася /569/

411 І унучатам із клунка

436 Моя Ганна

463 Катерина з болящої

505 Слава Тобі, Спасителю!

520 Батько воли: вона тебе

538 Та й заніміла




Варіанти «Кобзаря» 1860 (С. 95 — 124)

99 Знов заворушилось

109 — Бог знає

343 На акафіст у Варвари

387 В брилі, на присьбі. Перед їм

405 — А я ледве доплелася

415 Ориночці, і червоний

436 Моя Ганна

463 Катерина з болящої

505 Слава Тобі, Спасителю!

538 Та й заніміла.




Виправлення Шевченка у примірнику «Кобзаря» 1860, що належав Г. М. Честахівському (Музей-Архів УВАН у США, Нью-Йорк; публікація: В. М[іяковський]. Унікальний «Кобзар» 1860 року з власноручними поправками Шевченка // Шевченко. Річник 10. Нью-Йорк, 1964. — С. 27-35)

6а Щось до лоня пригортає

б Щось до лона пригортає

43а Там удова ходила

б Ой, там удова ходила

107 — 109а «А хто нас, Насте, поховає,

Як помремо?»

«Бог знає!

б «А хто нас, Насте, поховає,

Як умремо?»

«Бог знає!

122а Мовчки зупинились

б Мовчки опинились

227 — 228а Чого наймичка сльозами

Його умиває

б Нащо наймичка сльозами

Його умиває

229а Не зна Марко, чого вона /570/

б Не зна Марко, нащо вона

244а Ганну величає

б Ганну називає

284а Та й весіллє. Та ще ось що

б Та й весілля. Та ще ось що

303а На весіллє просить

б На весілля просить

310а Скрізь пораннє: печуть, варять

б Скрізь порання: печуть, варять

323а Пійду помолюся

б Піду помолюся

333а Розвернулося весіллє

б Розвернулося весілля

488а З білою габою

б З білою смугою














КАВКАЗ

(С. 343)

Варіанти автографа у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 68 — 73)

53 — 55а Огненне море! Слава! слава!

Космополітам-книгарям

І кротким батюшкам-царям

б Огненне море! Слава! слава!

Хортам і гончим, і псарям,

І нашим батюшкам-царям

102а Догматами не просвіщенні

б Святим хрестом не просвіщенні

128а За що ж Тебе розпинали

б За кого ж Ти розіп’явся

132а Щоб ми насміялись

б Щоб ми з Тебе насміялись

166а Почато: І мене до себе

б І мене з неволі в степу виглядай





Виправлення Шевченка в неповному рукописному списку (рядки 170) кінця 50-х — початку 60-х років XIX ст., що належав М. Шатилову (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, № 62, арк. 1 звор.)

1 За горами гори, хмарою повиті 1


1 Було: Між морями гори, хмарою повиті /571/



Між 20 і 21 Великий Боже наш! Нам плакать 1

25 А наша правда п’яна спить.2

26 Коли ж вона прокинеться? 3

27 Коли одпочити 4

29 І нам даси жити 5

45 А сльоз, а крові? напоїть 6

53 Огненне море! Слава! слава! 7

59 І вам, лицарі убогі 8




1 Було: Не було рядка.

2 Було: А правда наша — спить

3 Було: Коли вона прокинеться?

4 Було: Коли ж почити?

5 Було: І нам дали жити

6 Було: А сліз, а крові? Напоїть

7 Було: Огнене море. Слава! слава!

8 Було: І вам, лицарі великі












І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

(С. 348)

Варіанти автографа у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 78 — 86)

9а І не бачить, і не чує

б І не бачить, і не знає

101 — 102а Нехай скаже

Німець. Я не знаю,

б Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм.

168а Не чваньтесь: з їх деруть ремінь

б Не чваньтесь: з вас деруть ремінь

176а І на Січі тихий німець

б І на Січі мудрий німець

187а Колись розвалили

б Колись завалили

212а Почато: Добра

б Материна добра плата

251а Добрими твердими руками

б Твердими руками

252а І брат брата поцілує

б І діточок поцілує /572/




Виправлення Шевченка у списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 88, с. 24 — 28 звор.)

17 А що вродить? побачите 1

49 В німецькі землі — у чужії 2

52 Дідами крадене добро 3

54 З святими горами Дніпро! 4

55-56 Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли 5

59 І сонце б не гріло смердячого гною 6

91 Якби вчились так як треба 7
















ХОЛОДНИЙ ЯР

(С. 355)

Варіанти автографа у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 99 — 100 звор.)

21а Почато: У Яр колись

б У Яр тоді сходилися

74а І сердешним людом торгуєте

б І сердешним людом




Виправлення Шевченка у рукописному списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 88, с. 38-41)

9 — 11 Хоть би й Яр той, вже до його

І стежки малої

Не осталось; і здається 8

22 Мов із хреста зняті 9

30 Чи то засадили 10



1 Було: А що вродить? — Побачимо

2 Було: В німецькій землі — не чужій

3 Було: Дідами продане добро

4 Було: З своїми горами Дніпро

5 Було: От якби-то сталось, щоб ви не вертались,

Щоб там поздихали, де ви поросли

6 Було: І сонце не гріло б смердячого гною

7 Було: Якби взялись так, як треба

8 Було: Хоть би й Яр той!

Вже до його і стежки малої

Не осталось. А здається

9 Було: Мов од Христа звати

10 Було: Чи то загатили /573/



40 Гонту вижидає 1

50 — 52 І душу, і шкуру

За отечество! Єй-богу

Овеча натура 2

69 Ви — розбойники неситі 3

70 Голодні ворони 4

75 Торгуєте? Стрепенітесь 5






















ДАВИДОВІ ПСАЛМИ

(С. 358)

Варіанти чорнового автографа 81-го псалма на звороті листа В. М. Рєпніної до Шевченка від 9 грудня 1845 р. (ІЛ, ф. 1, № 7)

125а Меж царями земни[ми] Бога[ми]

б Меж царями судіями

127 Став владик земних судить

129а Доколи будете княжити

б Доколи будете стяжати

130а Людей неправедно карать

б І кров невинну про[ливать]

в І кров невинну розливать

131а Давить убогих, а багатим

б Людей убогих, а багатим

136а Убогих тихих. Заступіте

б На волю тихих. Заступіте

137а Од рук неси[тих]. Не хотять

б Од рук лукавих. Не хотять

в Од рук неситих. Не хотять

140 І всує труситься земля




Варіанти чистового автографа 149-го псалма на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 13)

Назва: Псалом 199 6

267 Преподобниє во славі

273 — 274 На отмщеніє неправди,



1 Було: Гонту виглядає

2 Було: І душу і шкуру за отечество.

Єй-богу, овеча натура

3 Було: Ви розбойники — не діти

4 Було: Господні ворони

5 Було: Торгуєте? Стрепеніться

6 Помилково замість «149». /574/



На науку людям

282 Преподобних слава




Варіант чистового автографа 149-го псалма на звороті листа Я. Г. Кухаренка до Шевченка від 25 травня 1845 р. (ІЛ, ф. 1, № 35)

271 І мечі в руках добрі




Варіанти автографа у рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 103 — 105 звор.)

71а Не молим [чужих богів?]

б Не молимось чужим богам

81 — 82а Смирилася душа наша

У тяжких оковах

б Смирилася душа наша,

Жить тяжко в оковах!

111а Молюсь, Господи, скажи їм

б Молюсь, Господи, внуши їм

162а Кров’ю затопили

б Кров’ю потопили

164а Вдову заду[шили]

б Вдову задавили

203 — 204а Братам добрим добром давнім

Жити, не ділити

б Братам добрим добро давнє

Пожить, не ділити

в Братам добрим добро певне

Пожить, не ділити

222а І живот довіка

б Од віка до віка

231а Розкажіть нам вашу пісню

б Розкажіть нам пісню вашу

246а Тебе, наша слава

б Тебе, нашу славу

в Тебе, наша славо

250 — 252а Руйнуйте, паліте!

Неситая Вавилоня

Дщере окаянна

б Руйнуйте, паліте

Сіон святий! Вавилоня

Дщере окаянна

274а В наученє людям

б І в науку людям /575/




Варіанти «Кобзаря» 1860 (с. 233 — 244)

19 Діла добрих обновляться

33 І всі злії посміються

49 Трупи ворогів, і силу

53 Славя Господа. А нині

71 Чужим богам не молимось

91 Нема добро творящего

125 Між царями й судіями

140 І всує трепетна земля

159 — 161 Неправдою? Твої люде

Во тьму і в неволю

Закували.

167 Умудрітеся, немудрі:

170 І розум лукавий

192 І Твій труд не всує

203 — 204 З братом добрим добро певне

Познать, не ділити?

209 — 210 І на шитії омети,

Ризи дорогії

219 Воцариться в дому тихих

245 Як забуде пом’янути

250 — 251 Руйнуйте, паліте

Єрусалим!

272 Гострі обоюду

282 Преподобних слава!




Виправлення Шевченка заповнення цензурних купюр у примірнику «Кобзаря» 1860, що належав Г. М. Честахівському (Музей-Архів УВАН у США, Нью-Йорк; публікація: В. М[іяковський]. Унікальний «Кобзар» 1860 року з власноручними поправками Шевченка // Шевченко. Річник 10. — Нью-Йорк, 1964. — С. 27 — 35)

138а Познать, розбити тьму ...

б Познать, розбити тьму неволі

141 — 142а . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

б Раби й царі однакові

Сини перед Богом





Варіанти тексту, вміщеного у кн. «Букварь южнорусский» (СПб., 1861, с. 5 — 7);

Назва: Псалом CXXXII /576/

203 — 204а З братом добрим добро певне

Познать, не ділити

б З братом добрим добро певне

Пожить, не ділити?

209 На гаптовані омети


















МАЛЕНЬКІЙ МАР’ЯНІ

(С. 366)

Варіанти автографа в рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 34 звор.)

7а Дознаються, вирвуть злії

б Дознаються — пограються

16а Неситого очі

б Неситії очі

















«МИНАЮТЬ ДНІ, МИНАЮТЬ НОЧІ...»

(С. 367)

Варіанти автографа в рукописній збірці «Три літа» (ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 74 — 74 звор.)

25—27а І заснути навік-віки

Ніякого, однаково

б І заснути навік-віки

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково




Варіанти першодруку в журналі «Основа» (1861. — № 3. — С. 1 — 2)

8 Бо вже й не плачу й не сміюсь...

18 — 20 І Тебе хвалити,

І Твій світ нерукотворний

І людей любити...




Різночитання друкованого тексту у виданні: Кобзарь з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина (Прага. — 1876. С. 78 — 79)

8 Бо вже й не плачу й не сміюсь...

16 На світі лежати

28 Чи жить, чи загинуть... /577/



















«ЯК УМРУ, ТО ПОХОВАЙТЕ...»

(С. 371)

Варіанти неповного чистового автографа (рядки 115 ), відокремленого від невідомої збірки орієнтовно 1845 — 1846 рр. (ІЛ, ф. 1, № 12)

11 — 13 Кров погану... Отойді я

І степи і гори

Й Дніпр покину і полину





Варіанти чистового автографа на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 13)

15 — 16а Молитися... а поки що...

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

б Молитися... а поки що...

Я не знаю . . . . . . . . . . . . . . . . . .

в Молитися... а поки що...

Я не знаю Бога

17 Прокиньтеся ж, брати мої

24а Незлим тихим словом

б Тихим добрим словом




Виправлення Шевченка в списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 88, с. 15)

7 Було видно, було чути 1

16 Я не знаю ні Бога, нічого 2

20 Волю окропіте 3




1 Було: Було видно, було чутно

2 Було: Я не знаю...

3 Було: Землю окропіте













«ЗА ЩО МИ ЛЮБИМО БОГДАНА...»

(С. 372)

Варіанти автографа в рукописній збірці «Wirszy T. Szewczenka», укладеній Я. П. де Бальменом (ІЛ, ф. 1, № 79)

3а У дурні бідного обули

б У дурні німчики обули /578/











ЛІЛЕЯ

(С. 373)

Варіанти чорнового автографа на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 21)

Назва: Лілія

5 За що ж вони тепер мене

7 І цар-квітом називають

Почато: В

б Із рук не спускають

в Й очей не спускають

г Очей не спускають

9 Дивуються, любуються

11 Скажи ж мені, мій братику

16 Червону-рожеву

17 — 18 На білеє пониклеє

Личенько лілеї

Між 18 і 19 Сам Господь витав над ними.

І творив святеє

Землі грішній... І лілея

24 — 26 А я й не казала,

Як я тяжко виростала

І як умирала

27 — 30 Моя мати, я не знаю,

Вона все журилась

І молилась, і на мене

На малу дивилась

36 А мати все в’яла

Між 36 і 37 В’яла, в’яла, засихала,

Умирати стала

37а І якогось злого пана

б Та нашого злого пана

40 Узяв годувати

43 — 45 Пан поїхав на чужину

50 Убили — не вбили

52а Чорнії накрили

б Остригли, накрили

53 Ганчіркою на смітнику

55а Жиди нехристі нечистії

б Жиди навіть нечестиві

61а Мені люд[и]

б Люди віку: я умерла

62 На снігу під тином

64 Квітом при долині /579/

65 — 69 Квітом білим, я[к] сніг білим

Весь гай освітила...

І ті ж люди, і ті ж пани,

Що зимою вбили,

Поприходили весною

70а Дивились

б Дивом дивувались

71 — 72 І дівчата заквітчались

І мене назвали

73а Лілеєю квітом білим

б Лілеєю снігоквітом

74 — 75 І я розцвітати

Стала в гаю і на полі

78 Королевий квіте

79а Нащо мене па[н?]

б Нащо мене Бог поставив

80 — 81 Квітом на сім світі.

Щоб людей я звеселяла




Варіанти автографа у підготовчому рукописі проектованого 1847 р. видання «Кобзаря» (ІЛ, ф. 1, № 72, арк. 24 — 26)

5 За що ж вони тепер мене

9 Дивуються, любуються

11 Скажи ж мені, мій братику

17 — 18 На білеє пониклеє

Личенько Лілеї

Між 18 — 19 Сам Господь витав над ними.

І творив святеє

Землі грішній... І Лілея

25 — 26 Як я тяжко виростала

І як умирала

27 — 30 Моя мати, я не знаю,

Вона все журилась

І молилась, і на мене

На малу дивилась

36 А мати все в’яла

Між 36 і 37а В’яла, в’яла, засихала

І яког[ось?]

б В’яла, в’яла, засихала,

Умирати стала

37а І якогось злого пана

б І нашого злого пана

40 Узяв годувати /580/

43 — 45 Пан поїхав десь далеко

50 Убили не вбили

53 Ганчіркою на смітнику

62 На снігу під тином

66 Весь гай освітила...

67 — 69 І ті ж люде, і ті ж самі,

Що зимою вбили,

Поприходили весною

70а Дивом дивоватись

б Дивом дивовались

71 — 75 І дівчата заквітчались

І мене назвали

Лілеєю-снігоцвітом.

І я розцвітати

Стала в гаї і на полі

80 — 81 Дивом на сім світі?

Щоб людей я звеселяла

86 І цвіт королевий

89 — 90 До білого пониклого

Личенька Лілеї




Варіанти автографа у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 83 — 87)

Назва: Лілія

5 За що ж вони тепер мене

7 — 9 І цар-квітом називають,

Очей не спускають.

Дивуються, любуються

24 — 26 А я й не казала,

Як я тяжко виростала

І як умирала

27 Моя мати... я не знаю

29а І молилась, і плакала

б І молилась, і на мене

30а На малу дивилась

б Малую дивилась

36 — 46 А мати все в’яла,

В’яла, в’яла, засихала,

Умирати стала...

Та й умерла... А мене пан

Узяв годувати,

Я виросла, викохалась

У білих палатах. /581/

Пан поїхав десь далеко,

А мене покинув.

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

50 Убили не вбили

52а Остригли... ганчіркою

б Остригли... накрили

53 Ганчіркою на смітнику

55а Жиди навіть нечистії

б Жиди навіть нечестиві

62 На снігу під тином

66 Весь гай звеселила...

67 — 69 І ті ж люде, і ті ж самі!

Що зимою вбили,

Поприходили весною

70а Дивом дивуватись

б Дивом дивувались

71 — 72 І дівчата заквітчались

І мене прозвали...

75 Стала в гаї, і на полі

79 За що мене Бог поставив

81 Щоб людей я звеселяла

86 І цвіт королевий

89 — 90 До білого пониклого

Личенька Лілеї




Варіанти автографа у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 37 — 39)

27а Почато: Я не з[наю?]

б Моя мати... чого вона

66а Почато: В[есь?]

б Аж гай звеселила

79а За що мене Бог поставив

б Нащо мене Бог поставив



1 Текст цих рядків не відомий.













РУСАЛКА

(С. 376)

Варіанти чорнового автографа (ІЛ, ф. 1, № 33)

Назва відсутня

2 У білих палатах /582/

4 До Дніпра купати

9а А випливи русалкою

б Та випливи русалкою

11 — 12а Я виведу гулять його,

А [ти?] й залоскочеш

б А я вийду гуляти з ним,

А ти й залоскочеш

13 Залоскочи ж, моя доню

15а Надо мною, сиротою

б Над грішною сиротою

17а Не моїми слізоньками

б Не моїми слізьми-кров’ю

19а Нехай гуля

б Нехай в Дніпрі погуляє

20 З своєю дочкою

21а Як утопиш, моя доню

б Пливи ж, моя русалонько

23 — 24 Привітайте моє любе

Дитя моє миле!

29 — 34 Уже тиждень, як росту я,

З сестрами гуляю,

Та на Києв позираю,

Батька виглядаю.

Може вже він повінчався

У білих палатах?

37 Та й замовкла русалонька

38а І в Дніпро сховалась

б І в Дніпро пірнула

39 Мов пліточка — і лозина

40а Сумно

б Тихо похитнулась

43а А Йвана десь нема дома

б Пана Яна нема дома

45а Приблудила до берега

б Приблудила аж до Дніпра

46 Та й дочку згадала

53а Й не зуздріла, як зуспілись

б Й не зуздріла, як зуспіли

54 — 56 Дніпрові дівчата.

«Сестри! Сестри! Не лоскочіть,

Бо це моя мати!»

57 Сестри раді, що піймали

59а Поки в вершу не сховали

б Поки гаїром не вкрили /583/




Варіанти автографа у підготовчому рукописі проектованого 1847 р. видання «Кобзаря» (ІЛ, ф. 1, № 72, арк. 22 — 23)

2 У білих палатах

4 До Дніпра купати

11 Я виведу гулять пана

13 — 24 Залоскочи ж, моя доню,

Нехай не сміється

Над грішною сиротою,

Нехай п’є-уп’ється

Не моїми слізьми-кров’ю —

Синьою водою,

Нехай в Дніпрі погуляє

З своєю дочкою...

Пливи ж, моя русалонько!

Хвилі мої, хвилі!

Привітайте моє любе

Дитя моє миле!

29 — 36 Уже тиждень, як росту я,

З сестрами гуляю,

Та на берег позираю,

Батька виглядаю.

Може, вже він повінчався...

У білих палатах,

Може, знову розкошує

Моя грішна мати?

37 Та й замовкла русалонька

45 — 48 Приблудила до берега

Та й дочку згадала.

І згадала, як купала

І що примовляла

53 — 60 Вискочили регочучись

Дніпрові дівчата...

«Сестри! Сестри! не лоскочіть,

Бо це моя мати».

Сестри раді, що піймали,

Грались, лоскотали,

Поки в вершу не сховали

Та й зареготались




Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 88 — 90)

2 У білих палатах

4 До Дніпра купати /584/

13 — 24 Залоскочи ж, моє серце,

Нехай не сміється

Надо мною, сиротою,

Нехай п’є, уп’ється

Не моїми слізьми-кров’ю —

Синьою водою...

Нехай в Дніпрі погуляє

З своєю дочкою...

Пливи ж, моя русалонько!

Хвилі! Мої хвилі!

Привітайте моє любе

Дитя моє миле!

29 Уже тиждень, як росту я

31 Та на Києв позираю

33 — 34 А може, вже повінчались

У білих палатах?

37 — 39 Та й замовкла русалонька

І в Дніпро пірнула...

Мов пліточка... і лозина

45 — 46 Приблудила до берега,

Та й дочку згадала

53 — 57 І незчулась, як зуспілись

Дніпрові дівчата.

«Сестри! Сестри! Не лоскочіть,

Бо це моя мати!»

Сестри раді, що піймали




Варіанти автографа у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 40 — 41)

56а Й заходились гратись

б Та й ну з нею гратись













ВІДЬМА

(С. 378)

Варіанти автографа у підготовчому рукописі проектованого 1847 р. видання «Кобзаря» (ІЛ, ф. 1, № 72, арк. 1 — 18)

Назва: Осика

Епіграф: Да пріидетъ же смерть на ня, и да снидутъ во ад живи, яко лукавство въ жилищахъ ихъ, посредЂ ихъ.

Псалом

(15) І помолиться, й заплаче

Між (24) і (25) Росте в полі на могилі /585/

Осика заклята,

Отам відьма похована,

Хрестітесь, дівчата,

Хрестітеся... і не кваптесь

На панів лукавих,

Бо згинете осміяні,

Наробите слави —

Злої слави на сім світі,

А на тім!.. Крий Боже!

За гріхи такі великі

Сам Бог не поможе.

Нехай пани згнущаються,

Братами торгують

Та сльозами кровавими

Сатану частують.

Їх вже душі запродані,

То їм і байдуже,

А вам треба стерегтися,

Стерегтись, та й дуже!

Стережіться ж — кохайтеся

Хоч і з наймитами,

З ким хочете, мої любі 1,

Тілько не з панами.



1 Було: З ким хочете кох[айтеся]



(25) Після осеннього Миколи

(26) Обідрані, троха не голі

(30) Ішли собі, а потім стали,

Між (39) і (40) (голос за шатром)

(44) Батько утопився

(45) Свекор оженився

(46) І!., гу!.. гу!.. гу!..

(48) «І де тут п’яні ті возьмуться

(51 — 53) Цигане крикнули й схопились,

А перед ними опинилась

Та, що співала... Жаль і страх!

(59) Постояла і мовчки сіла

(65) І якось страшно усміхалась

(67) Хто! я... я...

Між (67) і (68) (співає)

(74) Та ще й медведя...

(78) Уже забула говорить

(81 — 82) Хто? Я?.. З дочкою пан лежить /586/

(89 — 90) Піду ще сина хоронить,

А то без мене не зуміють

(115) І на шатро мов дивувавсь

(123) А той дума, коли б швидше

(142) Дивилась я, вже ти дивись

Між (148) і (149) (співає)

(151) Ой у гаю погуляю,

(153) В баговинні зеленому

(159) Цить... цить... Чи бачиш, на могилі

(162) Не йде прокляте бісеня

(164) Впилося б добре...

Між (164) і (165) (співає)

(167 — 168) Народила, наплодила,

Та нігде подіти

(182) Та й додому понесла

(201 — 203) Я шукаю дочку мою

І сина Івана,

А ще гірше я шукаю

(229-230) Доплентала, одпочила,

Вечера діждала

(235 — 236) Я думала, що спить батько,

Аж він умирає

(243) А він уже ледве стогне

(246) За руку хапаю

(250) Бо, здається, впала...

(256) Тату! — кличу, — тату!

(275) І одна я з близнятами

Між (276) і (277) (плаче і співає)

(285-287) Та добре, добре, що ж дальш буде?

Розказуй лиш...

А що даси?

(290) Постривай же, нагадала

(294) Еге... еге... громадою...

(297 — 299) І близнят водила

За собою, щоб привчались,

Аж і сам приїхав

(304) А мене взяв з близнятами

(308) І з лютою гадиною

(316) А мені дав карбованець

(318) Щоб я Богу помолилась

(321) Я дармо молилась

(322) Чи в вас є Бог який-небудь?

(326) Вертаюся із Києва

(336) Та то бредня. Я не дітей /587/

(338) Та тепер уже не треба

(346) Такий, як ти, а знаєш що

(348) А я намиста накуплю

(362) І вона устала

(377) Потім разом перестала

(396) З ними приблудила

(404) Мов тая дитина

(412 — 414) І легко спочила,

Як у Раї, все забула,

І злеє й незлеє

(420) Перезимовала

(425) І всякому помагала

(427) А що брала, то калікам

(436) Меж чужими в світі

(440) Хату прибирали

(446) Ясно, як у Раї

(451) Той бубличків, паляничку

(455) Отак вона в селі жила

(457) І любили, і вітали

(461) З недугами і болячками

(465) Тілько самого. А де ж діти?

(477 — 481) В палати сумнії, просила,

Щоб зіллям пана напоїть,

Божилася, що буде жить,

І лікарі не допустили

(500 — 501) У будинках. — Уже його

Й сакраментовали

(511) Вже стали прохати

(514) І тихенько за грішного

(534) Та за пана за грішного

(538) Так, як матір, привітали

(555) І де що робилось

(560) А вона їх розважає

(564) Що підете й ви по світу

(566) Батька й матір погубите

(577) Одрізують кóсу

(579) І простоволосу

(599) Чорти утопили

(602 — 607) На могилі, й осиковим

Кілком пробивали.

А дівчата засіяли

Могилу цвітами

І осику поливали

Своїми сльозами /588/

(611) Молітесь, дівчата

(612) Молітеся і не кваптесь 1



1 Було: Молітесь, ді[вчата]







Варіанти першої редакції в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 53 — 82)

32а І коло його по[сідали]

б Багаття вбоге розвели

178а Синів в Бендерах привела

б Близнят в Бендерах привела

201а Я шукаю дочку свою

б Я шукаю Наталочку

258а Насилу я руку випручала

б Насилу я руку

294а Еге, еге, громадою!

б Еге, еге, нагадала

304а А мене взяв з близнятами

б Та й взяв мене з близнятами

311а Сина у лакеї з[анапастив]

б Сина у лакеї...

412а І легко спочила

б Легенько спочила

420а Переночувала

б Жити вона стала

474а А ще б хотілось... Простила!

б А ще б хотілося... Простила!

476а І, милосердая, пішла

б І, милосердая, з села

495а [нрзб.]

б Рай, і я не знаю

501а Й сакраментовали

б Сакраментовали

515а «Отче наш» шептала

б «Отче наш» читала

520а Іди собі, собі

б Іди собі! Або стривай...

605а Могилу квітами

б Могилу квітками


















Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.