Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 21-23; 570.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Не спалося, а ніч, як море.

(Хоч діялось не восени,

Так у неволі.) До стіни

Не заговориш ні про горе,

Ні про младенческие сны.

Верчуся, світу дожидаю,

А за дверима про своє

Солдатськеє нежитіє

Два часовії розмовляють.



1

Така ухабиста собой,

И меньше белой не дарила.

А барин бедненькой такой.

Меня-то, слышь, и подсмотрили,

Свезли в Калугу и забрили.

Так вот те случай-то какой!



2

А я... аж страшно, як згадаю.

Я сам пішов у москалі;

Таки ж у нашому селі

Назнав я дівчину... Вчащаю

І матір удову єднаю.

Так пан заклятий не дає.

«Мала, — каже, — нехай дождуся».

І, знай, вчащаю до Ганнусі.

На той рік знову за своє;

Пішов я з матір’ю просити.

«Шкода, — каже, — і не проси.

П’ятсот, — каже, — коли даси, /22/

Бери хоч зараз...» Що робити!

Головко бідна! Позичать?

Та хто таку позичить силу?

Пішов я, брате, зароблять.

І де вже ноги не носили,

Поки ті гроші заробив.

Я годів зо два проходив

По Чорноморії, по Дону...

І подарунків накупив

Найдорогіших... От вертаюсь

В село до дівчини вночі —

Аж тілько мати на печі,

Та й та, сердешна, умирає,

А хата пусткою гниє.

Я викресав огню, до неї...

Од неї пахне вже землею,

Уже й мене не пізнає!

Я до попа та до сусіди,

Привів попа, та не застав —

Вона вже вмерла. Нема й сліду

Моєї Ганни. Я спитав

Таки сусіду про Ганнусю.

«Хіба ти й досі ще не знаєш?

Ганнуся на Сибір пішла.

До панича, бачиш, ходила,

Поки дитину привела

Та у криниці й затопила».

Неначе згага запекла.

Я ледве-ледве вийшов з хати,

Ще не світало. Я в палати

Пішов з ножем, не чув землі...

Аж панича вже одвезли

У школу в Київ. От як, брате!

Осталися і батько й мати,

А я пішов у москалі.

І досі страшно, як згадаю.

Хотів палати запалить

Або себе занапастить,

Та Бог помилував... А знаєш,

Його до нас перевели

Із армії чи що? /23/


1

Так что же,

Ну, вот теперь и приколи.


2

Нехай собі. А Бог поможе,

І так забудеться колись.


Вони ще довго говорили,

Я став перед світом дрімать,

І паничі мені приснились

І не дали, погані, спать.











«НЕ СПАЛОСЯ, А НІЧ, ЯК МОРЕ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф в окремому рукопису циклу «В казематі» (ІЛ. ф. 1, № 69, с. 3-4);

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 40 — 45).

Подається за «Малою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується за місцем автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» й «Малій книжці» та часом ув’язнення Шевченка в казематі III відділу з 17 квітня по 30 травня 1847 р., орієнтовно: 19 — 30 травня 1847 р., С-Петербург.

Вірш створений одночасно з усім циклом «В казематі» і спочатку входив до цього циклу. Первісний автограф не відомий. До найранішого відомого рукопису циклу «В казематі» вірш занесено між поезіями «Садок вишневий коло хати...» та «Рано-вранці новобранці...», після поезії «Весеннє сонечко ховалось...» («Н. Костомарову»), яка в окремому автографі (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, № 2) має дату: «1847 мая 19». З автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» Шевченко після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), переписав цикл, а в його складі з деякими виправленнями і вірш «Не спалося, а ніч, як море...», до «Малої книжки» (до третього зшитка за 1846 — 1847 рр.). Тут вірш так само міститься між поезіями «Садок вишневий коло хати...» та «Рано-вранці новобранці...» і має в складі циклу порядковий номер 9. Перебуваючи в Москві, 18 березня 1858 р., поет переписав цикл «В казематі» з «Малої книжки» до «Більшої книжки», але не увів до нього вірш «Не спалося, а ніч, як море...».

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 400 — 402 і того ж року — у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів. — Т. 2. — С. 184 — 186 (в обох виданнях подано за «Малою книжкою»).

Ни про младенческие сны... — Неточна цитата з вірша В. А. Жуковського «Цветок» («Цвет завета»).

И меньше белой не дарила, — Тобто дарувала не менше, ніж 25 карбованців. У Російській імперії 1820 — 1843 рр. паперові гроші (асигнації) вартістю 25 карбованців і вище друкувалися на білому папері. Пізніше термін «белая», «беленькая» закріпився і на означення всіх асигнацій вартістю в 25 карбованців. /571/










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.