Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 38; 574-575.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Не гріє сонце на чужині,

А дома надто вже пекло.

Мені невесело було

Й на нашій славній Україні.

Ніхто любив мене, вітав,

І я хилився ні до кого,

Блукав собі, молився Богу

Та люте панство проклинав.

І згадував літа лихії,

Погані, давнії літа,

Тойді повісили Христа,

Й тепер не втік би син Марії!

Нігде невесело мені,

Та, мабуть, весело й не буде

І на Украй[ні], добрі люде,

Отже таки й на чужині.

Хотілося б... Та й то для того,

Щоб не робили москалі

Труни із дерева чужого

Або хоч крихотку землі

Із-за Дніпра мого святого

Святії вітри принесли,

Та й більш нічого. Так-то, люде,

Хотілося б. Та що й гадать...

Нащо вже й Бога турбовать,

Коли по-нашому не буде.











«НЕ ГРІЄ СОНЦЕ НА ЧУЖИНІ...»


Джерела тексту:

чорновий автограф на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 27);

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 94).

Подається за «Малою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 по 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця.

Найраніший відомий текст — чорновий автограф на окремому аркуші. З цього автографа Шевченко, повернувшись з Аральської описової /575/ експедиції до Оренбурга, наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), переписав вірш з деякими виправленнями в рядках 4, 6, 11, 24 до «Малої книжки» (під№ 8 до шостого зшитка за 1846 — 1847 рр.). Виправлення в рядку 10 зроблено дещо згодом. До «Більшої книжки» Шевченко вірш не переписав.

Вперше надруковано у виданні: Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. — Прага, 1876. — С. 257 — 258, за «Малою книжкою».










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.