Опитування про фонему Е на сайті Ізборник  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 44-46; 577-580.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





ІРЖАВЕЦЬ



Наробили колись шведи

Великої слави,

Утікали з Мазепою

В Бендери з Полтави.

А за ними й Гордієнко...

Нарадила мати,

Як пшениченьку пожати,

Полтаву достати.

Ой пожали б, якби були

Одностайне стали

Та з фастовським полковником

Гетьмана єднали.

Не строміли б списи в стрісі

У Петра у свата.

Не втікали б із Хортиці

Славні небожата,

Не спиняв би їх прилуцький

Полковник поганий...

Не плакала б Матер Божа

В Криму за Украйну.

Як мандрували день і ніч,

Як покидали запорожці

Великий Луг і матір Січ,

Взяли з собою Матер Божу,

А більш нічого не взяли,

І в Крим до хана понесли

На нове горе-Запорожжя.


Заступила чорна хмара

Та білую хмару.

Опанував запорожцем

Поганий татарин.

Хоч позволив хан на пісках /45/

Новим кошем стати,

Та заказав запорожцям

Церкву будувати.

У наметі поставили

Образ Пресвятої

І крадькома молилися...


Боже мій з тобою!

Мій краю прекрасний, розкошний, багатий!

Хто тебе не мучив? Якби розказать

Про якого-небудь одного магната

Історію-правду, то перелякать

Саме б пекло можна. А Данта старого

Полупанком нашим можна здивувать.

І все то те лихо, все, кажуть, од Бога!

Чи вже ж йому любо людей мордувать?

А надто сердешну мою Україну.

Що вона зробила? За що вона гине?

За що її діти в кайданах мовчать?


Розказали кобзарі нам

Про войни і чвари,

Про тяжкеє лихоліття...

Про лютії кари,

Що ляхи нам завдавали —

Про все розказали.

Що ж діялось по шведчині!

То й вони злякались!

Оніміли з переляку

Сліпі небораки.

Отак її воєводи,

Петрові собаки,

Рвали, гризли... І здалека

Запорожці чули,

Як дзвонили у Глухові,

З гармати ревнули.

Як погнали на болото

Город будовати.

Як плакала за дітками

Старенькая мати.

Як діточки на Орелі

Лінію копали

І як у тій Фінляндії

В снігу пропадали. /46/

Чули, чули запорожці

З далекого Криму,

Що канає Гетьманщина,

Неповинно гине.

Чули, чули небожата,

Чули, та мовчали.

Бо й їм добре на чужині

Мурзи завдавали.

Мордувались сіромахи,

Плакали, і з ними

Заплакала Матер Божа

Сльозами святими,

Заплакала милосерда,

Неначе за сином.

І Бог зглянувсь на ті сльози,

Пречистії сльози!

Побив Петра, побив ката

На наглій дорозі.

Вернулися запорожці,

Принесли з собою

В Гетьманщину той чудовний

Образ Пресвятої.

Поставили в Іржавиці

В мурованім храмі.

Отам вона й досі плаче

Та за козаками.











ІРЖАВЕЦЬ


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 104 — 107);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 45 — 47).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано. Дата автографа у «Більшій книжці» — «14 марта» — вказує на час переписування твору до «Більшої книжки» 1858 р.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 р. по 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця.

Первісний автограф не відомий. Після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня) Шевченко переписав поему з невідомого ранішого автографа до «Малої книжки» (під № 10 до сьомого зшитка за 1846 — 1847 рр.). Частину тексту між рядками 60 — 64, очевидно з обережності, не переписано і позначено лише крапками:


А. . . . . . . . . . . . . . . . .

З кісточками . . . . . . . /578/

Згодом, найімовірніше 1857 р., наприкінці, заслання в Новопетровському укріпленні, поет дописав назву «Іржавець» і вніс виправлення в рядки 2, 4, 6; тексту, позначеного крапками між рядками 60 — 64, не відновив і він залишається невідомим.

14 березня 1858 р., перебуваючи в Москві, Шевченко переписав твір з багатьма виправленнями, деякими переробками й датою «14 марта» з «Малої книжки» до «Більшої книжки». Докорінно змінено текст рядків 60 — 64, який у «Малій книжці» містив пропуски, позначені крапками.

З «Малої книжки» поему переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і тепер не відомий. Окремі розрізнені рядки та невеликі уривки поеми «Іржавець» подав з нього О. Я. Кониський (див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори// ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 2). Поданий текст походить від «Малої книжки», але має і різночитання (контамінації з «Більшої книжки», ймовірно, введені в рукописний список і поєднані з ним списувачем, а не поетом):


51 Розказали кобзарі нам

І якії люті кари

Ляхи завдавали;

Що діялось на Шведчині,

То й вони злякались.

Оніміли з переляку.

Пани католики

Кров точили. Воєводи,

Як тії собаки,

Рвали, гризли... І [з]далека

91 Побив Петра, побив ката.


Різночитання з нині не відомого рукописного списку Г. Н. Мордовцевої 1859 р. подав В. М. Доманицький у примітці до поеми «Іржавець» у редагованому ним «Кобзарі» 1908 р.:


6 — 7 Кошовий із Січі

Веде своїх недобитків

Та плаче, ведучи, —

Того плаче, що поради

Не подала мати,

Як пшениченьку

34 Та не зволив запорожцям

41 Хто тебе не нищив?

48 А за що сердешну мою Україну?

51 — 52 Кобзарі нам розказали,

Як нас розпинали


59 — 61 То й ляхи б злякались,

П’яні небораки.

Отак її воєводи /579/


68 — 71 Столицю робити,

Як плакали по батькові

Голоднії діти

І як потім на Орелі.


Список невідомою рукою (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, № 471, арк. 39 звор. — 42) походить від тексту «Більшої книжки».

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданнях: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 364 — 367 і Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 117 — 120, з великими купюрами в рядках 6 — 20, 57 — 63, 66 — 75, 77 — 78, 91 — 92, 99 — 100; рядок 90 подано інакше: замість «Пречистії сльози» — «І на Україну». Повний текст опубліковано у виданні: Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. — Прага, 1876. — С. 96 — 98.

В основі поеми «Іржавець» — суспільно-політичні процеси, що відбувалися протягом чверті століття: шведський похід 1708 — 1709 рр., Полтавська битва, перехід гетьмана І. Мазепи й кошового К. Гордієнка на бік Карла XII, зруйнування Січі та втеча запорожців до володінь кримського хана, будівництво Петербурга, каналів і укріплень, повернення запорожців на батьківщину 1734 р. У центрі уваги поета — жорстоке національне гноблення українського народу, кривди, заподіяні йому царизмом.

Іржавець (або Ржавиця) — село Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Ічнянського району Чернігівської обл.). Назва твору, а почасти й сюжет його пов’язані не стільки з однойменною назвою села, скільки з легендою про чудотворну ікону, що знаходилася в цьому селі й плакала з жалю над долею України. Раніше в поемі «Великий льох» Шевченко також згадував про іржавецьку ікону Богоматері. Вона зберігалась в іржавецькій Троїцькій церкві й у 20-х роках нашого століття, там її сфотографував С. І. Маслов (див. ІЛ, ф. 1, № 801).

...Утікали з Мазепою В Бендери з Полтави. — Після поразки під Полтавою 27 червня 1709 р. шведське військо на чолі з Карлом XII і загони І. Мазепи відступили до молдавського міста Бендери, яке тоді перебувало у володіннях Туреччини. Незабаром І. С. Мазепа помер, а Карл XII залишався у Туреччині до 1714 р., сподіваючись з допомогою Османської імперії взяти «реванш» за поразку під Полтавою.

Гордієнко Кость (? — 1733) — кошовий отаман Запорозької Січі. У кінці березня 1709 р., за домовленістю з Мазепою, привів під Полтаву 8 тисяч очолених ним козаків і уклав угоду з Карлом XII про військовий союз проти Москви. Після поразки у Полтавській битві відступив разом з Карлом XII і Мазепою до Бендер. Навесні 1711 р. на чолі загону запорожців узяв участь у поході гетьмана П. Орлика на Правобережну Україну. Через деякий час очолив Олешківську Січ у володіннях кримського хана і виступив проти порозуміння з російським урядом, за що проросійська партія 1728 р. скинула його з кошового.

Фастовський полковник — Семен Палій (див. про нього коментар до поеми «Чернець»).

Хортиця — острів на Дніпрі, був важливим форпостом Запорозької Січі. Після зруйнування Січі царськими військами і компанійським полком /580/ Г. Ґалаґана 14 травня 1709 р. чимало запорожців утекли на човнах на південь і у пониззі Дніпра 1711 р. збудували Олешківську Січ.

Прилуцький полковник — Ґалаґан Гнат Іванович (? — 1748), чигиринський (1709 — 1713) і прилуцький (1714 — 1739) полковник. Шевченко називає його «поганим» за те, що він допомагав царським військам руйнувати Січ і розправлятися з запорожцями. Пізніше у повісті «Музыкант» Шевченко згадав Г. Ґалаґана, який «первый отложился от Мазепы и передался царю Петру, за что и был, по смерти полковника Носа, возведен в звание прилуцкого полковника и одарен великими маетностями в том же полку».

...На нове горе-Запорожжя. — Так поет називає Олешківську Січ, що перебувала у володіннях кримського хана і зазнавала жорстоких утисків.

Данте Аліг’єрі (1265 — 1321) — італійський поет, автор «Божественної комедії», перша частина якої називається «Пекло». Із зображенням у цьому творі пекла в уяві поета асоціюються страшні картини народного горя сучасної йому України. Шевченко міг бути знайомий з віршованими перекладами окремих частин «Пекла» П. Катеніна, А. Норова, С. Шевирьова, К. Лоренца, Д. Міна та ін., що друкувалися в періодиці 20 — 40-х років XIX ст., а також з прозовим перекладом Є. Кологривової (під псевдонімом Ф. Фан-Дім): Божественная комедия Данте Алигиери. Ад / Введение и биография Данте Д. Струкова. — СПб., 1842.

Оніміли з переляку Сліпі небораки. — Мова йде про те, що кобзарі не складали й не виконували пісень про те, що «діялось по шведчині», тобто після поразки шведів під Полтавою 1709 р. Народних пісень того періоду справді не зареєстровано. Позначився як терор Петрових воєвод, так і особливо той факт, що церква оголосила анафему І. Мазепі та його прихильникам. «З цієї ж причини зруйнування Січі 1709 р. майже не залишило сліду у фольклорі, тим часом як про зруйнування Нової Січі Катериною II 1775 р. відома велика кількість пісень» (Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847 — 1861 рр. — К., 1968. — С. 30).

...Як дзвонили у Глухові... — З 1708 р. Глухів став резиденцією гетьманів Лівобережної України.

Як погнали на болото Город будовати. — Мова йде про те, як з наказу Петра I козаків і селянську бідноту зганяли на будівництво Петербурга.

Як діточки на Орелі Лінію копали... — На річці Орелі (лівій притоці Дніпра) будувалася лінія укріплень, для роботи зганяли козаків і селян. Під час подорожі по Україні Шевченко 1845 р. був на Орелі і зробив кілька малюнків. Про земляні укріплення на Орелі він згадав і в повісті «Наймичка».










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.