Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи
[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 222-223; 683-684.]
Попередня
Головна
Наступна Варіанти
Якби ви знали, паничі,
Де люде плачуть живучи,
То ви б елегій не творили
Та марне Бога б не хвалили,
На наші сльози сміючись.
За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози; я не знаю,
Чи єсть у Бога люте зло!
Що б у тій хаті не жило?
А хату раєм називають!
Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам. /223/
Брати на панщину ходили,
Поки лоби їм поголили!
А сестри! сестри! Горе вам,
Мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!
Мені аж страшно, як згадаю
Оту хатину край села!
Такії, Боже наш, діла
Ми творимо у нашім раї
На праведній Твоїй землі!
Ми в раї пекло розвели,
А в Тебе другого благаєм,
З братами тихо живемо,
Лани братами оремо
І їх сльозами поливаєм.
А може, й те ще... Ні, не знаю,
А так здається... сам єси...
(Бо без Твоєї, Боже, волі
Ми б не нудились в раї голі).
А може, й Сам на небесі
Смієшся, батечку, над нами
Та, може, радишся з панами,
Як править миром! Бо дивись,
Он гай зелений похиливсь,
А он з-за гаю виглядає
Ставок, неначе полотно,
А верби геть понад ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти... Правда, рай?
А подивися та спитай!
Що там твориться, у тім раї!
Звичайне, радость та хвала!
Тобі, єдиному, святому,
За дивнії Твої діла?
Отим-бо й ба! Хвали нікому,
А кров, та сльози, та хула,
Хула всьому! Ні, ні, нічого
Нема святого на землі...
Мені здається, що й самого
Тебе вже люди прокляли!
«ЯКБИ ВИ ЗНАЛИ, ПАНИЧІ...»
Джерело тексту:
чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 391 — 394).
Подається за «Малою книжкою».
Автограф не датований. /684/
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1850 р. (під № 6 у другому зшитку за 1850 рік) та за часом перебування Шевченка в Оренбурзі взимку — навесні 1850 р., орієнтовно: січень — квітень 1850 р., Оренбург.
Найраніший відомий текст — автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано з невідомого чорнового автографа в Оренбурзі на початку 1850 року, не пізніше 23 квітня 1850 р. — дня арешту поета. Згодом, найімовірніше 1857 р., наприкінці перебування в Новопетровському укріпленні, поет вніс виправлення олівцем у рядок 51. До «Більшої книжки» твір не переписано.
Вперше надруковано у виданнях: Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. — Прага, 1876. — С. 152 — 155 та в журналі «Правда» (Львів, 1876. — № 4. — С. 175 — 177) за «Малою книжкою». У першодруці — празькому Кобзарі — є помилкове прочитання у рядку 27 («Там батько, плачучи за дітьми»). Публікація журналу «Правда» має кон’єктуру у третьому рядку («То ви б ідилій не творили») та різночитання у рядку 15 («Тої хатиночки у гаї»). Редакторська кон’єктура у третьому рядку спричинена, ймовірно, міркуванням, що поет помилково вжив слово «елегія» замість «ідилія», маючи на увазі ідилічне змалювання сільського життя. Однак можливе й інше розуміння: елегія — синонім солодкаво-сентиментальної поезії.
Брати на панщину ходили, Поки лоби їм поголили! А сестри!.. У наймах, сестри, й умрете! — Брати поета Микита і Йосип не служили в армії, а сестри не наймитували; Шевченко узагальнює реальні факти до висоти типового явища, прагнучи передати страждання усього народу, часткою якого була і його родина, і він сам.