[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 228-229; 685-686.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти

І станом гнучим, і красою

Пренепорочно-молодою

Старії очі веселю.

Дивлюся іноді, дивлюсь,

І чудно, мов перед святою,

Перед тобою помолюсь.

І жаль мені, старому, стане

Твоєї Божої краси.

Де з нею дінешся єси?

Хто коло тебе в світі стане

Святим хранителем твоїм?

І хто заступить? Хто укриє

Од зла людського в час лихий?

Хто серце чистеє нагріє

Огнем любові, хто такий?

Ти сирота, нема нікого,

Опріче праведного Бога.

Молися ж, серце, помолюсь

І я з тобою. Щось пророче

Мені вже зазирає в очі,

І я вже Богу не молюсь,

Уже й на тебе не дивлюсь.

Мені приснилось: ти вже мати,

Не в аксамиті, не в палатах

Твоє голоднеє дитя...

І в’янеш ти, а дні летять,

Несуть все добре за собою,

Уже й надію понесли,

А ти осталась на землі

Одна-однісінька; з тобою

Єдинеє добро було —

Твоє дитя, поки росло,

В колодочки поки вбивалось, /229/

Оперилось, і ти осталась

Стара і немощна. Людей,

Людей неприязних благаєш

І Христа ради простягаєш

Коло зачинених дверей

Старії руки.

Отак я іноді тобою,

Тобою, серце, молодою,

Старії очі веселю.

Дивлюся іноді, дивлюсь

На стан твій гнучий і за тебе

Тихенько Богу помолюсь.

Молися й ти, з святого неба

На тебе, серце, не зійшла

Твоя і доля і недоля.

«І СТАНОМ ГНУЧИМ, І КРАСОЮ...»

Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 195 — 198);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 107 — 108).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1850 р. (під № 8 у третьому зшитку за 1850 рік) і часом перебування Шевченка в Оренбурзі взимку — навесні 1850 р., орієнтовно: січень — квітень 1850 р., Оренбург.

Найраніший відомий текст — автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано на початку 1850 року, не пізніше 23 квітня (дня арешту /686/поета); переписуючи, Шевченко зробив чимало виправлень. Згодом, найімовірніше 1857 р., наприкінці перебування в Новопетровському укріпленні, Шевченко закреслив увесь текст олівцем. У 1858 р., не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний.

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 425 — 426.

Особа, до якої звернено вірш, не відома. Висловлені деякими авторами припущення, що цією особою є згадана Ф. М. Лазаревським татарка Забаржада, фактами не підтверджується; жоден мемуарист, окрім Ф. М. Лазаревського, про Забаржаду не згадує (Из воспоминаний Ф. М. Лазаревского о Шевченке // Киевская старина. — 1899. — № 2. — С. 157 — 158).

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти