[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 49-52; 583-586.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти

ЧЕРНЕЦЬ

У Києві на Подолі

Було колись... І ніколи

Не вернеться, що діялось,

Не вернеться сподіване,

Не вернеться... А я, брате,

Таки буду сподіватись,

Таки буду виглядати,

Жалю серцю завдавати.

У Києві на Подолі

Братерськая наша воля

Без холопа і без пана,

Сама собі у жупані

Розвернулася весела,

Аксамитом шляхи стеле,

А єдвабном застилає

І нікому не звертає.

У Києві на Подолі

Козаки гуляють.

Як ту воду, цебром-відром

Вино розливають.

Льохи, шинки з шинкарками,

З винами, медами

Закупили запорожці

Та й тнуть коряками.

А музика реве, грає,

Людей звеселяє.

А із Братства те бурсацтво

Мовчки виглядає.

Нема голій школі волі, /50/

А то б догодила...

Кого ж то там з музикою

Люде обступили?

В червоних штанях аксамитних

Матнею улицю мете.

Іде козак. — Ох, літа! літа!

Що ви творите? — На тоте ж

Старий ударив в закаблуки,

Аж встала курява! Отак!

Та ще й приспівує козак:

— По дорозі рак, рак,

Нехай буде так, так.

Якби таки молодиці

Посіяти мак, мак.

Дам лиха закаблукам,

Дам лиха закаблам,

Останеться й передам.

А вже ж тії закаблуки

Набралися лиха й муки!

Дам лиха закаблукам,

Дам лиха закаблам,

Останеться й передам!

Аж до Межигорського Спаса

Потанцював сивий.

А за ним і товариство

І ввесь святий Київ.

Дотанцював аж до брами,

Крикнув: «Пугу! пугу!

Привітайте, святі ченці,

Товариша з Лугу!»

Свята брама одчинилась,

Козака впустили,

І знов брама зачинилась,

Навік зачинилась

Козакові. Хто ж цей сивий

Попрощався з світом?

Семен Палій, запорожець,

Лихом не добитий.

Ой високо сонце сходить,

Низенько заходить. /51/

В довгій рясі по келії

Старий чернець ходить.

Іде чернець у Вишгород

На Київ дивитись,

Та посидіть на пригорі,

Та хоч пожуритись.

Іде чернець Дзвонковую

У яр воду пити

Та згадує, як то тяжко

Було жити в світі.

Іде чернець у келію

Меж стіни німії

Та згадує літа свої,

Літа молодії.

Бере письмо святе в руки,

Голосно читає...

А думкою чернець старий

Далеко літає.

І тихнуть Божії слова

І в келії, неначе в Січі,

Братерство славне ожива.

А сивий гетьман, мов сова,

Ченцеві зазирає в вічі.

Музика, танці і Бердичів.

Кайдани брязкають... Москва,

Бори, сніги і Єнісей...

І покотились із очей

На рясу сльози... Бий поклони!

І плоть старечу усмиряй.

Святе писаніє читай,

Читай, читай та слухай дзвона,

А серцеві не потурай,

Воно тебе в Сибір водило,

Воно тебе весь вік дурило.

Приспи ж його і занехай

Свою Борзну і Фастовщину,

Загине все, ти сам загинеш.

І не згадають, щоб ти знав...

І старець тяжко заридав.

Читать писаніє покинув.

Ходив по келії. Ходив, /52/

А потім сів і зажурився:

— Для чого я на світ родився,

Свою Україну любив? —

До утрені завив з дзвіниці

Великий дзвін. Чернець мій встав,

Надів клобук, взяв патерицю,

Перехрестився, чотки взяв...

І за Україну молитись

Старий чернець пошкандибав.

ЧЕРНЕЦЬ

Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 111 — 117);

варіанти автографа, надісланого Я. Г. Кухаренкові (ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 3 — 4);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 49 — 52);

список М. П. Федорова 1860 р., авторизований Шевченком (ІЛ, ф. 1, № 60, с. 1 — 4).

Першодрук у журналі «Основа» (1861. — № 1. — С. 7 — 10).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи і список не датовано. У першодруці дата: «1848. Орська кріпость».

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка, з 22 червня 1847 до 11 травня 1848 р., в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця.

Первісний автограф не відомий. Повернувшись з Аральської описової експедиції до Оренбурга, Шевченко наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня) переписав поему з невідомого ранішого автографа до «Малої книжки» (під № 12 до зшитка за 1846 — 1847 рр.). Спочатку поема була більшою на 36 рядків. Пізніше, найімовірніше 1857 р., наприкінці перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, Шевченко перекреслив останні 36 рядків поеми і на початку дописав іншим почерком присвяту: «П. Кулішу». /584/

5 червня 1857 р. Шевченко, незадовго до виїзду з Новопетровського укріплення, переписав поему «Чернець» з «Малої книжки» і разом із щойно створеною тоді новою редакцією поеми «Москалева криниця» та віршем «Садок вишневий коло хати...», також переписаним з «Малої книжки», послав Я. Г. Кухаренкові. «Я умисне, — писав він того ж дня у листі до Я. Г. Кухаренка, — приписав «Ченця» і «Вечір» («Садок вишневий коло хати...». — Ред.), щоб порівняв його з «Криницею», бо «Криниця», бач, сьоголітня, а «Чернець» і «Вечір» богзна-колишні. Чи помолодшав я через 10 літ неволі, чи постарішав серцем, скажи мені, мій брате рідний». 21 лютого 1858 р. Я. Г. Кухаренко відповідав поетові: «Письмо до тебе на ім’я Єленєва (наглядача шпиталю в Астрахані X. М. Єленєва. — Ред.) за «Москаля» (йдеться про «Москалеву криницю». — Ред.), «Ченця» і «Майский вечер» я писав, дивуюсь, що ти не получив його... Ти, брате Тарасе Григоровичу, тепер в Пітері позбиравши таке, як «Москалева криниця», «Чернець», «Майський вечер» і проче що, та й тиснув би в друкарні, нехай ідуть на світ Божий, а якщо сам не схочеш хлопоту, то чи не візьметься пан Куліш, він, видно, парняга добрий, я його «Записки українські» (йдеться про «Записки о Южной Руси». — Ред.) маю й читаю — не начитаюсь» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 113-114).

Автографи поем «Чернець», «Москалева криниця» та вірша «Садок вишневий коло хати...» тепер не відомі. 1900 р. О. Я. Кониський повідомляв про них: «...Я вдався до О. Я. Кухаренка, просячи у його точних списків з листів Шевченка до покійного батька його, Кухаренка, до Яківа Герасимовича. Вп. О. Кухаренко замість списків переслав до мене оригінали: з них показалося, що Шевченко при листі 5/17 червня р. 1857 переслав до Кухаренка свої поеми «Москалева криниця» і «Чернець» і вірші «Вечір» (так передається назва «Майський вечір». — Ред.). Порівнявши отсі твори з друкованими, я спостеріг значні відміни...» (Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // ЗНТШ. — 1900. — Кн. 1. — С. 1 — 2). У переважній більшості наведені далі відміни засвідчують, що Шевченко не копіював «Малу книжку», а в деяких випадках створював нові варіанти, як, наприклад, у рядках 15 («А шовками застилає» замість «А єдвабном застилає»), 51 («Достанеться й передам» замість «Останеться й передам »).

Під час короткочасної зупинки Шевченка в Астрахані по дорозі з заслання 18 серпня 1857 р. С. А. Незабитовський переписав собі в зошит поему «Чернець» і поезію «А О. Козачковському» з «Малої книжки», а Шевченко переписав йому у цей же зошит вірш «Ще як були ми козаками...» (ІЛ, ф. 1, № 75).

У березні 1858 р. у Москві не раніше 14 (цим числом датовано попередню поему «Іржавець») і не пізніше 15 березня (цим числом датовано поезію «Ой стрічечка до стрічечки...», яка разом з поезіями «Один у другого питаєм...» та «Самому чудно. А де ж дітись?..» йде після поеми «Чернець»), Шевченко переписав поему «Чернець» з «Малої книжки» до «Більшої книжки», значно переробивши її. Присвяту П. Кулішу знято.

Список М. П. Федорова (ймовірно, з «Більшої книжки») постав у зв’язку з необхідністю одержати дозвіл цензури на читання поеми «Чернець» у пасажі на літературному вечорі. Це один із тих списків, які згадано в записці секретаря Літературного фонду М. П. Федорова до Ше/585/вченка від 8 жовтня 1860 р.: «Посылаю Вам переписанные стихотворения Ваши. Продержите корректуру и, если найдете кое-что неверное — отметьте. Завтра же я зайду за ними и снова перепишу» (Листи Тараса Шевченка. — С. 166). На рукопису — дозвіл цензора В. Бекетова прочитати «в публичном чтении в пользу Общества для пособия нуждающимся литераторам и ученым» (ІЛ, ф. 1, № 60, с. 1). Назву «Чернець» у списку закреслено і написано «Семен Палій (Малороссийское предание)».

Першодрук у журналі «Основа» здійснено за «Більшою книжкою», але з присвятою П. Кулішеві й з відмінами у рядках 15, 46, 51, 92 і 119. У першодруку поему датовано: «1848, Орська кріпость».

В Інституті російської літератури (Пушкінський дім) РАН зберігається список невідомою рукою з датою «1857 року», одержаний від нащадків родини О. М. Островського (див.: Вільчинський В. П. До творчої історії поеми «Чернець» // Збірник праць одинадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1963. — С. 119 — 124).

Списки у рукописному «Кобзарі» 1865, переписаному Д/ Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 23 — 27), у рукописному «Кобзарі» 1866 (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 6 — 8), у рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 331 — 336), у списку невідомою рукою (ІЛ, ф. 1, № 85) походять від першодруку. У складальному примірнику «Кобзаря» 1867, що пізніше належав І. І. Данилевичу, наводяться рядки 120 — 155, закреслені у «Малій книжці». Вони супроводжуються приміткою: «Конец поэмы «Чернец», написанной Шевченком в 1847 р. в Орской крепости. Записан мной, Йваном Ивановичем Данилевичем, в г. Миргороде Полтавской губернии из рукописи, списанной Сергеем Климовичем Пасишниченко у наследников одного из друзей покойного поэта. Записан в 1911 году» (ІЛ, ф. 1, № 86, арк. 1 звор.).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 368 — 372 (подано за першодруком).

Пригадуючи читані до заслання збірники І. І. Срезневського «Запорожская старина», «Историю Малой России» Д. Бантиша-Каменського, «Историю Малороссии» М. Маркевича, а ще більше — народні пісні (почасти записані ним самим — див. т. 5 цього видання) про Семена Палія, Шевченко малює образ одного з героїв визвольної боротьби кінця XVII — початку XVIII ст. на Правобережній Україні, вкладаючи в нього, за словами М. Рильського, «одну з найпалкіших своїх думок, одне з найпалкіших своїх почуттів » (Рильський М. Патріотична поема // Літературна Україна. — 1964. — 9 березня). Хоч Шевченко і мав певні підстави, орієнтуючись на історичні праці своїх сучасників, припускати, що чернецтво Палія — історичний факт (насправді Семен Палій ченцем не був), для нього це насамперед художньо-композиційний прийом з метою покласти головний акцент на трагічному моменті в житті героя-патріота, який багато зробив для волі рідного краю, але не бачив і не міг бачити близької перспективи на волю.

А із братства те бурсацтво... — Київське братство, що мало характер релігійно-просвітницької організації, заснувало 1615 р. школу при Братському (Богоявленському) монастирі у Києві на Подолі. У 1632 р. Петро Могила об’єднав цю школу з лаврською і вона одержала назву /586/ Києво-Могилянської колегії як вищого учбового закладу. У 1701 р. колегію реорганізовано в академію. Студентський гуртожиток при колегії, а згодом і академії, називався бурсою, звідки й походить слово «бурсацтво».

«По дорозі рак, рак...» — Цю пісню склав Шевченко за взірцем народної чабарашки «По дорозі жук, жук...». Дальші її рядки майже дослівно запозичено з народної пісні «Од Києва до Лубен».

Аж до Межигорського Спаса... — Йдеться про Межигірський Спасо-Преображенський монастир, заснований 988 р. недалеко від Києва біля Вишгорода (тепер місто Київської області).

Палій Семен — Гурко Семен Пилипович (40-і роки XVII ст. — січень 1710 р.) — фастівський і білоцерківський полковник, один із ватажків визвольної боротьби на Правобережній Україні проти польських загарбників. Спочатку служив у Ніжинському полку, потім перебував на Запорозькій Січі. У 80-х роках з кількома сотнями запорожців перейшов на Київщину, поповнив козацьке військо селянами-втікачами й обрав опорним пунктом свого війська місто Фастів. Козаки під проводом Палія успішно відбивали напади турецько-татарських грабіжників, 1683 р. брали участь у віденському поході польського війська проти турецьких завойовників. На спробу польського уряду підкорити козаків Палій та його соратники С. Самусь, З. Іскра, А. Абазин підняли козаків на боротьбу з польським гнобленням.

На початку XVIII ст. на Правобережній Україні вибухнуло національно-визвольне повстання під проводом Палія. Побоюючись росту популярності Палія серед народу, Мазепа звинуватив його у зносинах з польським коронним гетьманом Г. Любомирським, що був прихильником шведського короля Карла XII, заарештував, обмовив перед Петром I і той 1705 р. заслав його до Сибіру. Після виступу Мазепи проти Петра I Палія було звільнено і він узяв участь на боці Петра I у Полтавській битві 1709 р. Похований у Межигірському монастирі. Подвиги Палія оспівано в численних народних піснях. Шевченко у вірші «Швачка» назвав Палія «славним» за те, що змагався з поляками і водночас давав йому негативну оцінку за те, що він не єднався з І. Мазепою, був проросійської орієнтації. Саме брак власної програми, марність затрачених зусиль переживав герой поеми як свою трагічну провину.

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти