[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 261; 698-699.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





1858



ДОЛЯ



Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

— Учися, серденько, колись

З нас будуть люде, — ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава — заповідь моя.











ДОЛЯ

Джерела тексту:

чистовий автограф у щоденнику Шевченка — запис від 9 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 104);

чистовий автограф у листі до М. С. Щепкіна від 10 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 8);

чистовий автограф у листі до М. М. Лазаревського від 22 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 164);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 227).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата у «Більшій книжці» до циклу «Доля», «Муза», «Слава»: «1858. Нижній Новгород».

Датується за часом запису твору до щоденника Шевченка: 9 лютого 1858 р., Нижній Новгород.

Найраніший відомий текст — автограф у щоденнику Шевченка, куди його переписано з автографа, що не зберігся. 10 лютого 1858 р. поет переписав цей текст у листі М. С. Щепкіну, 22 лютого 1858 р. — у листі М. М. Лазаревському.

У 1858 р., не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав твір, виправивши рядок 16, до «Більшої книжки», текст якої остаточний. З «Більшої книжки» зробив список П. О. Куліш (ІЛ, ф. 1, № 87). /699/

Вперше надруковано в альманасі «Хата» (СПб., 1860. — С. 89), за «Більшою книжкою» без останніх чотирьох рядків. Повний текст вперше надруковано у збірці: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 618, за текстом щоденника.

За текстом альманаху «Хата» зроблено рукописні списки у збірках: «Сочинения Т. Г. Шевченка», 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 397); «Кобзарь», 1863 — 1867, Катеринослав (ІЛ, ф. 1, № 811, арк. 77 звор.).

У 1862 р. в журналі «Основа» опубліковано текст щоденника поета із автографом твору (№ 5. — С. 23); за цією публікацією виконано рукописні копії у збірках: «Кобзарь Тараса Шевченка» Д. Демченка (К., 1865), де переписано лише останні чотири рядки вірша (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 153); у збірці невідомою рукою без назви й дати — ймовірно, другої половини XIX ст. (ІР НБУВ, І, № 7445); у збірці невідомою рукою без назви й дати (НМТШ, А-546). «Кобзар» 1866 року (невідомою рукою) містить два списки твору — за текстом щоденника і за текстом альманаху «Хата» (ІЛ, ф. 1, № 842, с. 206, 245).

Вірш «Доля» і два наступних — «Муза» й «Слава» — складають єдиний цикл, триптих. Тексти цих поезій записано в щоденнику під порядковою нумерацією — І, II, III. Зміст триптиха — поетичне осмислення пройденого шляху, свого призначення як митця, мети життя.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Іносе:   У літературних творах інколи можна натрапити на застарілий нині східноукраїнський прислівник іносе «хай так, гаразд, згоден, зрозуміло». Його вживали переважно з метою підкреслити простомовність персонажів . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.