Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 264; 700-701.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





СЛАВА



А ти, задрипанко, шинкарко,

Перекупко п’яна!

Де ти в ката забарилась

З своїми лучами?

У Версалі над злодієм

Набор розпустила?

Чи з ким іншим мизкаєшся

З нудьги та з похмілля.

Горнись лишень ти до мене,

Та витнемо з лиха,

Гарнесенько обіймемось,

Та любо та тихо

Пожартуєм, чмокнемося,

Та й поберемося,

Моя крале мальована.

Бо я таки й досі

За тобою чимчикую.

Ти хоча й пишалась

І з п’яними кесарями

По шинках хилялась,

А надто з тим Миколою

У Севастополі, —

Та мені про те байдуже.

Мені, моя доле,

Дай на себе подивитись,

Дай і пригорнутись,

Під крилом твоїм любенько

В холодку заснути.











СЛАВА


Джерела тексту:

чистовий автограф у щоденнику Шевченка — запис від 9 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 104);

чистовий автограф у листі до М. С. Щепкіна від 10 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 8);

чистовий автограф у листі до М. М. Лазаревського від 22 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 164);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 230).

Дата у «Більшій книжці» до циклу «Доля», «Муза», «Слава»: «1858. Нижній Новгород».

Датується за часом запису твору до щоденника Шевченка: 9 лютого 1858 р., Нижній Новгород.

Найраніший відомий текст — автограф у щоденнику поета 9 лютого 1858 р., переписаний з невідомого автографа. Наступного дня, 10 лютого, поет переписав цей текст з виправленнями до листа М. С. Щепкіну, а 22 лютого — до листа М. М. Лазаревському.

У 1858 р., не раніше 18 березня й не пізніше 22 листопада, Шевченко, переробивши вірш, переписав його до «Більшої книжки», текст якої остаточний.

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — №5. — С. 25) за текстом щоденника Шевченка.

До збірки творів вперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867, с. 619 — 620 за «Більшою книжкою» з кон’єктурою у рядках 21 — 22, зробленою з цензурних міркувань.

Твір поширювався у списках з автографів і друкованих текстів. За «Більшою книжкою» виконано рукописну копію П. О. Куліша (ІЛ, ф. 1, /701/ № 87); за текстом першодруку — список у переписаному Д. Демченком «Кобзарі» 1865 (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 155 — 156); за автографом у листі до М. М. Лазаревського від 22 лютого 1858 р. — у збірці «Сочинения Т. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, спр. 4, с. 400 — 401) та у збірнику без назви й дати (НМТШ, А-546). Список невідомою рукою без назви й дати (ІР НБУВ, I, № 7445) наводить різні варіанти із автографів щоденника Шевченка, листів до М. С. Щепкіна й М. М. Лазаревського, а також різночитання, походження яких не з’ясовано:

Назва: До слави

6 Крила розпустила?

11 Та гарненько обіймемось

17 Люблю тебе, моя люба!

26 Та вже й пригорнутись

Вірш складає заключну частину триптиха (див. примітку до віршів «Доля» і «Муза»). Ю. Івакін вказує на тематичний зв’язок його з віршем «К N.» («О думи мої! О славо злая!»), написаним 1847 р. на засланні (див.: Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847 — 1861 рр. — К., 1968. — С. 242).

Версаль — південно-західне передмістя Парижа, резиденція французьких королів, де в цей час жив імператор Наполеон III (1852 — 1870), що ліквідував республіканську форму правління й узурпував владу, проголосивши себе імператором. У щоденнику Шевченко назвав його «коронованим Картушем» — розбійником; у творі він — злодій, над яким слава розпустила промені (пор. ідіому «купатися в променях слави»), причому розпустила «набор» — в борг, не заслужено.

По шинках хилялась, А надто з тим Миколою... — У Шевченка є гостріші варіанти: «І курвила з Миколою» (див. розділ «Інші редакції та варіанти»). Поет осуджує фальшиву славу російського самодержця і нелюдську суть кріпосницького ладу — державного устрою, чию тотальну корумпованість викрила Кримська війна.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.