Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 53; 586-587.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Один у другого питаєм,

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм?

І, не дознавшись, умираєм,

А покидаємо діла...


Які ж мене, мій Боже милий,

Діла осудять на землі?

Коли б ті діти не росли,

Тебе, святого, не гнівили,

Що у неволі народились

І стид на Тебе понесли.











«ОДИН У ДРУГОГО ПИТАЄМ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 118);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 53);

чистовий автограф на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 46);

першодрук у журналі «Народное чтение» (1859. — № 6. — С. 133).

Подається за автографом на окремому аркуші.

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка, з 22 червня 1847 по 11 травня 1848 р., в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця. /587/

Первісний автограф не відомий. Після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга Шевченко наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня) переписав вірш з невідомого автографа до «Малої книжки» (під № 13 до восьмого зшитка за 1846 — 1847 рр.). До «Більшої книжки» переписано з «Малої книжки» у Москві 14 — 15 березня 1858 р. (14 березня — дата переписування попередньої поезії «Ще як були ми козаками...») з відміною у рядках 4 («Нащо живем, чого бажаєм» замість «Чого живем, чого бажаєм») та 12 («І стид на тебе понесли» замість «І стид на тебе навели»).

На окремому аркуші поштового паперу під № 2 після поезії «Якби мені черевики...» записано вірш «Один у другого питаєм...». За цими автографами вірші вперше надруковано в журналі «Народное чтение» 1859 р. Очевидно, до журналу «Народное чтение» поет подав їх до свого від’їзду на Україну (не пізніше 24 травня 1859 р. — цим числом датовано його записку до Д. О. Хрущова про те, що ближчими днями він виїде з Петербурга). Під автографами підпис: «Т. Ш.» та помітка: «Ценз[ор] Новосельцев» (підпис). Порівняно з автографом у «Більшій книжці» тут є відміна у рядку 9: «Коли б ті діти не росли» замість «Бодай ті діти не росли».

З автографа у «Малій книжці» І. М. Лазаревський зробив список (в ІЛ — фотокопія: ф. 1, № 645). Списки невідомою рукою (РДБ, ф. 743, № 18, од. збер. 25, арк. 41, та РДАЛМ, ф. 277, оп. 2, № 37, арк. 1 звор.). Походять від першодруку.

Вперше введено до збірки творів за «Більшою книжкою» у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 373 і того ж року за «Малою книжкою» у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 220.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.