[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 303; 712-715.]

Попередня     Головна     Наступна

Мій Боже милий, знову лихо!..

Було так любо, було тихо;

Ми заходились розкувать

Своїм невольникам кайдани.

Аж гульк!.. Ізнову потекла

Мужицька кров! Кати вінчані,

Мов пси голодні за маслак,

Гризуться знову.

«МІЙ БОЖЕ МИЛИЙ, ЗНОВУ ЛИХО!..»

Джерело тексту:

Кобзар Тараса Шевченка — Женева, 1878. — 4.1. — С. 89. Подається за цим виданням.

Датується на підставі змісту й стилістичного аналізу, орієнтовно: квітень — травень 1859 р., С.-Петербург. /713/

Єдиний відомий текст твору — першодрук у женевському виданні «Кобзаря» (1878); джерело, за яким публікується твір, у виданні не вказане. Значно пізніше В. М. Доманицький у примітках до «Кобзаря» 1907 р. писав, відносячи вірш до часу створення «Юродивого»: «Десь більш-менш до цього, мабуть, часу належить ще один уривок з поезії, що починається «Мій Боже милий, знову лихо!». Що він належить Шевченкові, про це запевняв д. Хведір Вовк, один з упорядників празького «Кобзаря» р. 1876, що мав в руках автограф Шевченків — клаптик паперу. Змістом своїм уривок цей немовби свідчить по часи раніші (р. 1853 — 1854), коли «кати вінчані» почали «гризтися за маслак», але з р. 1850 і аж до року 1857 Шевченко не писав нічого по-українськи, а тим більш не держав би в себе там, в Новопетровській кріпості, такого гострого писання» (Кобзарь. — СПб., 1907. — С. 632). В. Доманицький вмістив текст твору у примітках упорядкованих ним видань «Кобзаря» 1907, 1908 та 1910 рр.

Твір уперше вміщено до основного тексту у десятитомному академічному виданні 1939 — 1963 рр. і так само — у шеститомному виданні «Повного зібрання творів» поета 1963 — 1964 рр. Єдиної думки щодо автентичності твору, його датування й тлумачення його змісту — точніше, тих реальних подій, на які відгуком він є, все ще не вироблено. У різні часи твір відносили — у зв’язку з натяком на заходи до знищення кріпосного права — або до другої половини 40-х років XIX ст., коли діяло Кирило-Мефодіївське братство, або до того періоду Кримської війни, коли в неї вступили Англія і Франція (1854), або до початку австро-італо-французької війни (квітень 1859 р.). Перша дата виглядає надто штучною; вдалу аргументацію проти другої гіпотези подав Доманицький у наведеній вище цитаті; третя гіпотеза, досить переконливо обгрунтована Л. Хінкуловим (Тарас Шевченко і його сучасники. — К., 1962. — С. 251) і — хоча із застереженнями — підтримана Ю. Івакіним (Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847 — 1861 рр. — К., 1968. — С. 270 — 272). Невизначеність ситуації спостеріг М. Є. Сиваченко, відзначивши проблематичність питань про автентичність, час і місце написання, історичний стимул створення вірша і запропонувавши до розв’язання усіх цих питань вміщувати твір не в основному тексті, а в розділі «Dubia» зібрань творів Шевченка (Сиваченко М. Є. І. Франко й питання авторства віршів, приписуваних Т. Шевченкові // Питання текстології: Іван Франко. — К., 1983. — С. 270 — 278).

Стилістичний аналіз демонструє відповідність тексту твору поетичній системі Шевченка: вісім рядків твору, написаного чотиристопним ямбом, складають строфоїд з римуванням аабвбвбг (поширений у зрілій творчості поета різновид строфіки); останній короткий рядок становить характерний для вірша поета роіпіе (вістря); у п’ятому рядку — властиве Шевченковому віршу перенесення; сміливі рими, до яких не піднісся жоден із сучасників чи близьких наступників Шевченка: «розкувать — потекла — маслак»; «кайдани — вінчанні». Рима «лихо — тихо» неодноразово зустрічається в Шевченковій поезії: «А як не бачиш того лиха, То скрізь здається любо, тихо» («І виріс я на чужині...»); «Розглядає, дивується, Та любо, та тихо, Ніби вчора народилась... А лютеє лихо... В самім серці повернулось» («Сліпий»; ще див.: «Наймичка», рядки 90 — 92).

Поетичний словник твору виявляє належність поетиці Шевченка. Зіставимо послідовно окремі вислови: /714/

Мій Боже милий, знову лихо!

Які ж мене, мій Боже милий,

Діла осудять на землі?

«Один у другого питаєм...»

Мій Боже милий! А трудяще...

«Москалева криниця», 1857

Мій Боже милий, як-то мало

Святих людей на світі стало!

«Подражаніе 11 псалму»

Було так любо, було тихо...

...та тихо,

Та любо, як у раї.

Сховалося у серці лихо...

«Наймичка»

Покинули свого князя

Та любо та тихо...

«Княжна »

Та тихо, та любо,

П’ючи воду погожую,

Згадують Максима...

«Москалева криниця», 1847

Ми заходились розкувать...

Та й заходиться вже будить.

«Я не нездужаю, нівроку...»

Та й знову думать заходивсь

Про те ж таки, що й перше думав.

«Якось-то йдучи уночі...»

Аж гульк!.. І знову потекла

Мужицька кров!

Аж гульк — з Дніпра повиринали

Малії діти, сміючись.

«Причинна»

Аж гульк!.. Іде святий Петро...

«Неофіти»

Де кров текла козацькая,

Трава зеленіє

«Тарасова ніч»

Мов у різниці,

Кров потекла. Ликує Рим!

«Неофіти »

Кати вінчанні,

Мов пси голодні за маслак,

І три папи, і баронство,

І вінчані глави

«Єретик »

...Мов пси, гризуться

Брати з братами, й не схаменуться.

«N. N. («0 думи мої! О славо злая!..»)»

Гриземося, мов собаки

За маслак смердячий...

«Неофіти»

/715/

Прикладів на вживання таких висловів, як «розкувати кайдани», царі — «кати», багато. Характер лексики, поетичного словника вказує на те, що твір написано в останній період творчості поета; найвагоміші текстові паралелі — з поемою «Неофіти». Дані стилістичного аналізу стверджують як безсумнівну автентичність твору, так і правильність третьої гіпотези про те, що вірш є відгуком на початок австро-італо-французької війни (квітень 1859 р.), коли російське суспільство занепокоєно очікувало вступу у війну й Росії.

Шевченко мав достатній привід до тривоги, знаючи, що участь у війні стане офіційним приводом до зволікання із селянською реформою. Таким чином, є достатні підстави датувати твір: квітень — травень 1859 р., С-Петербург.

Попередня     Головна     Наступна