Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 336; 732.]

Попередня     Головна     Наступна





ПОДРАЖАНІЄ СЕРБСЬКОМУ



Наїхали старости

Й молодик за ними:

Вони собі пішли в хату

З батьком розмовляти;

А я в його, молодого,

В того чорнобривця,

Беру коня, та й нічого —

Веду до криниці.

Кінь утомлений, копита

Розкуті, розбиті,

Сіделечко мережане

Зопсуте, невкрите.

— Скажи, коню, до кого це

Ви так нагло гнались?

— До якоїсь чорнобривки

Всю ніч майнували.

— Чи ти ж, коню, будеш пити

З нашої криниці?

Чи буде та чорнобривка

Сей рік молодиця?











ПОДРАЖАНІЄ СЕРБСЬКОМУ


Джерела тексту:

чистовий автограф рядків 1 — 8 та список рядків 9 — 20 О. М. Лазаревського в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 291).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в автографі та списку: «4 мая 1860. СПб.» (рукою О. М. Лазаревського).

Датується за цим автографом та списком: 4 травня 1860 р., С.-Петербург.


Первісний автограф не відомий. Рядки 1 — 8 записано до «Більшої книжки» Шевченком, дальший текст — О. М. Лазаревським. Вірш є переспівом не встановленої сербської народної пісні. Сербський дослідник Владан Недич висловив припущення, що це була пісня «Дjевоjка и коњ момачки» зі збірки Вука Караджича «Српске народне пjесме» (Кн. 1. — № 407; див.: Недић В. Jедан српски мотив у Шевченка // Зборник Матице српске за књижевност и jезик. — Нови Сад, 1955. — Кн. 3. — С. 216 — 218. Відзначено також подібність Шевченкового переспіву до вірша російського поета А М. Майкова «Сербская песня», опублікованого в журналі «Русский вестник» (1860. — Кн. 7. — С. 393 — 394; див.: Прийма Ф. Я. Джерело Шевченкового «Подражанія сербському» // Рад. літературознавство. — 1964. — № 6. — С. 54 — 59).

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1967. — С. 641.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.