Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 346; 740-742.]

Попередня     Головна     Наступна





Умре муж велій в власяниці.

Не плачте, сироти, вдовиці,

А ти, Аскоченський, восплач

Воутріє на тяжкий глас.

І Хомяков, Русі ревнитель,

Москви, оте[че]ства любитель,

О юпкоборцеві восплач.

І вся, о Русская беседа,

Во глас єдиний ісповєдуй

Свої гріхи.

І плач! і плач!











«УМРЕ МУЖ ВЕЛІЙ В ВЛАСЯНИЦІ...»


Джерело тексту:

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 298).

Подається за «Більшою книжкою». Помилкове написання прізвища «Аскочинський» виправляється на «Аскоченський».

Дата в автографі: «17 июня».

Датується за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 17 червня 1860 р., С.-Петербург. /741/

Первісний автограф не відомий.

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 241).

«Умре муж велій в власяниці». — Вірш є сатиричним відгуком на смерть митрополита петербурзького і новгородського Григорія (Постникова Георгія Петровича), відомого своїми випадами проти освіти, науки, преси і т. д. Зокрема, він домігся заборони в Петербурзі публічних лекцій професора геології В. М. Роде, оскільки, розповідаючи про утворення земної поверхні, останній не згадував про Бога-творця. З цього приводу О. І. Герцен вмістив у «Колоколе» статтю «Архипастырское рвение о мраке», в якій гостро висміяв клерикала-обскуранта (Колокол. — 1858. — № 17. — С. 140). Через день після повернення із заслання Шевченко був присутній на останній лекції Роде, про що залишив запис у щоденнику 29 березня 1858 р. Герцен і надалі не раз викривав обскурантизм митрополита Григорія. Зокрема, в статті «Распространение иезуитизма в Петербурге» йдеться про те, що на його вимогу було заборонено роздрібний продаж журналів (Колокол. — 1858. — № 22. — С. 184); вже після його смерті згадувалося про «дикое и глупое вмешательство выжившего из ума митрополита Григория» (Колокол. — 1860. — № 82. — С. 682). Шевченків вірш, в якому пародіюється «надгробний плач», написано в дусі сатиричних виступів курочкінської «Искры».

Власяниця — грубий вовняний одяг, який носили на голому тілі відлюдники й ченці на знак упокорення.

Аскоченський Віктор Іпатійовин (1813 — 1879) — російський журналіст та історик, редактор і видавець реакційного журналу «Домашняя беседа». Шевченко був знайомий з ним ще до заслання, потім зустрічався в Петербурзі. Після смерті Шевченка Аскоченський припустився у своєму журналі грубих випадів проти його пам’яті (Домашняя беседа. — 1861. — № 12, 16, 22, 33, 44, 50), що викликало протест прогресивної російської преси (див.: Минаев Д. Д. Дневник темного человека// Русское слово. — 1861. — № 5. — С. 20). Діяльність Аскоченського також не раз була висміяна в герценівському «Колоколе». Зокрема, з приводу запропонованого ним проекту запровадження в Росії особливої «духовної поліції» Герцен написав гострий памфлет «Бого-мокрицы и бого-саранча», де Аскоченський схарактеризований як «скромный, но благоуханный цветок, выращенный при Киевской духовной академии и расцветший стараннями благочестивого Дмитрия Гавриловича Бибикова» й поставлений в один ряд з митрополитом Григорієм (Колокол. — 1860. — № 82. — С. 681 — 684).

...восплач Воутріє на тяжкий глас. — Згадку про один із восьми ладів («гласів»), прийнятих у церковній музиці, Шевченко поєднує з натяком на публікацію в «Домашней беседе» надгробних пісень Іоана Дамаскіна в перекладі Аскоченського.

Хомяков Олексій Степанович (1804 — 1860) — російський поет і публіцист, один з ідеологів слов’янофільства. Спочатку поставившись з інтересом до його доктрини і схвально відгукнувшись у щоденнику (4 вересня 1857 р.) про вірш Хомякова «Кающаяся Россия», Шевченко швидко збагнув реакційність слов’янофільської ідеології та політичної практики змикання з клерикальним обскурантизмом, яке й висміяно у /742/ вірші «Умре муж велій в власяниці...», де Хомякова прирівняно до мракобісів на зразок Аскоченського та митрополита Григорія.

О юбкоборцеві восплач. — «Юбкоборцем» назвав митрополита Григорія Герцен у фейлетоні «О усердному, о пастырю благоревностному!», де висміяно протест митрополита проти вміщеного в журналі «Сын отечества» (1858. — № 19) малюнка жіночого плаття з візерунками у вигляді хрестиків: «Газетоборче, юбкоборче, модоненавистнику, землезнания гонителю — моли Богу о нас!» (Колокол. — 1858. — № 23 — 24. — С. 199).

«Русская беседа» — журнал російських слов’янофілів, виходив у Москві в 1856 — 1860 рр. Шевченко познайомився з ним у Нижньому Новгороді, в Москві зустрічався з його редакторами О. Кошелєвим та І. Аксаковим, передав туди для надрукування кілька своїх віршів, з яких були вміщені (1859. — № 3) — українською мовою — «Садок вишневий коло хати...» та «Сон» («На панщині пшеницю жала...»). Однак невдовзі Шевченко в листі до М. О. Максимовича від 22 листопада 1858 р. рішуче відмовився від співробітництва в слов’янофільських виданнях, зокрема, в газеті «Парус», у зв’язку з тим, що вони підтримали виступ князя В. О. Черкаського, який обстоював застосування тілесних покарань до селян: «...Не доводиться мені давать під парус свої вірші і того ради, що парус сей надуває заступник того вельможного князя, любителя березової каші».










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.