Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 352; 745-747.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Н. Я. Макарову

на пам’ять 14 сентября


Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався;

Та недосвіт передсвітом

В садочок укрався.


Потоптав веселі квіти,

Побив... Поморозив...

Шкода того барвіночка

Й недосвіта шкода!











«БАРВІНОК ЦВІВ І ЗЕЛЕНІВ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 306);

чистовий автограф на окремому аркуші (РДАЛМ, ф. 277, оп. 2, № 37, арк. 6).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в автографі у «Більшій книжці»: «14 сентября». /746/

 датується за автографом у «Більшій книжці» та його місцем там серед творів 1860 р.: 14 вересня 1860 р., С.-Петербург.

Автограф, з якого вірш переписано до «Більшої книжки», не відомий. Над текстом у «Більшій книжці» спершу було записано присвяту: «Ликері на память 14 сентября», потім Шевченко густо закреслив ім’я Ликери й надписав зверху: «Н. Я. Макарову». Чистовий автограф, який зберігається в РДАЛМ, також має присвяту «Л.» — тобто «Ликері».

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 2) під редакційною назвою «Н. Я. Макарову» й з присвятою «На память 14 сентября». За першодруком зроблено списки: невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 662) та в рукописній збірці «Кобзар» 1865, переписаній Дмитром Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 133).

До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка/ Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 651, де подано за першодруком, під назвою «Н. Я. Макарову» й з присвятою: «На память 14 сентября 1860 г.»

Макаров Микола Якович (1828 — 1892) — петербурзький чиновник і журналіст. Народився на Чернігівщині в поміщицькій сім’ї, навчався в Ніжинському ліцеї. Перебуваючи на службі в Петрозаводську, наприкінці 40-х років XIX ст. зблизився із засланими туди кирило-мефодіївцями та петрашевцями. Згодом був близький до української громади в Петербурзі, підтримував дружні взаємини з Марком Вовчком, співробітничав у журналах «Современник» та «Основа». Шевченко познайомився з ним у Петербурзі, згадував у щоденнику (запис від 12 травня 1858 р.), листувався з ним, дарував йому свої малюнки, разом з листом від другої половини квітня 1860 р. надіслав «Кобзар» (1860) для передачі О. І. Герцену.

Влітку 1860 р., коли Макаров перебував у Німеччині, Ликера Полусмакова писала до нього, прохаючи дозволу одружитися з Шевченком. Про це ж ідеться в листі Шевченка до Макарова від 30 липня 1860 р.: «...Вона (Ликеря) при купних наших друзьях сказала мені, що без братнього і батьківського вашого святого слова вона не дасть мені свого такого ж слова (розумна і щира душа). Вертайтеся ж швидше до нас та поблагословіть і одружіть Ликерю з Тарасом...» У відповіді від 13 серпня 1860 р. Макаров радив Шевченкові «порассудить хорошенько, посоветоваться всем вместе», не спішити з одруженням і зачекати його повернення до Петербурга (Листи до Тараса Шевченка. — С. 156). З тогочасного листування М. Я. Макарова та його знайомих відомо, що він уживав заходів, щоб запобігти цьому — невдалому, на його думку, — шлюбові. Марко Вовчок у листі до Тургенєва від 11 — 12 серпня писала, що «Макаров уезжает расстраивать свадьбу Шевченко» (Листи Марка Вовчка. — К., 1984. — Т. 1. — С. 97). В написаному того ж дня листі до Макарова Марко Вовчок висловлювала свої міркування про цю місію: «Что же Вы сделаете с этою свадьбою? Если кому верить, то надо, чтобы тот, кому верят, разуверил — чтó же тут посторонние. Будете Вы просить эту девушку — послушает ли она Вас?» (Там само. — С. 97). Як видно з листа Макарова до Марка Вовчка від 5 серпня 1860 р., він збирався виїхати до Петербурга 19 серпня 1860 р. (Листи до Марка Вовчка. — Т. 1. — С. 108). Однак, за /747/ свідченням П. В. Анненкова, «при моем отъезде из Аахена Н. Я. Макаров еще оставался там, поскольку свадьба Шевченко... расстроилась сама собою...» (Анненков П. В. Литературные воспоминания. — М., 1960. — С. 453).

На память 14 сентября. — Яку саме подію відбиває ця дата, точно не відомо, однак вона безсумнівно пов’язана з розривом взаємин між Шевченком і Ликерою, яка грубо образила поета. Це сталося між 9 і 11 вересня 1860 р. (Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття // Життя й революція. — 1926. — № 9. — С. 82). В листі від 13 вересня 1860 р. М. Г. Карташевська сповіщала В. С. Аксакову: «Знаєте, какой сюрприз нас ожидал здесь? Свадьба Шевченки расстроилась» (ІРЛІ, 10.654 XVI с. 11, арк. 117 звор.). Присвята вірша М. Я. Макарову замість первісної присвяти Ликері свідчить, що й після розриву з нареченою Шевченко зберігав до нього приязні почуття, а може, й визнав слушність його негативного ставлення до свого шлюбу з Ликерою.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.