Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 56-57; 588-590.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





ХУСТИНА



Чи то на те Божа воля?

Чи такая її доля?

Росла в наймах, виростала,

З сиротою покохалась.

Неборак, як голуб, з нею,

З безталанною своєю,

Од зіроньки до зіроньки

Сидять собі у вдівоньки.

Сидять собі, розмовляють,

Пречистої дожидають.

Дождалися... З Чигирина

По всій славній Україні

Заревли великі дзвони,

Щоб сідлали хлопці коні,

Щоб мечі-шаблі гострили

Та збирались на веселля,

На веселе погуляння,

На кроваве залицяння.


У неділеньку та ранесенько

Сурми-труби вигравали.

В поход, у дорогу славні компанійці

До схід сонечка рушали.

Випроважала вдова свого сина,

Ту єдиную дитину.

Випроважала сестра свого брата.

А сірому сиротина

Випроважала: коня напувала

До зірниці із криниці,

Виносила збрую — шаблю золотую

І рушницю-гаківницю.

Випроважала три поля, три милі,

Прощалася при долині. /57/

Дарувала шиту шовками хустину,

Щоб згадував на чужині.


Ой хустино, хустиночко!

Мережана, шита.

Тілько й слави козацької —

Сіделечко вкрити.

Вернулася, журилася,

На шлях битий дивилася.

Квітчалася, прибиралась,

Що день Божий сподівалась.

А в неділеньку ходила

Виглядати на могилу.


Мина літо, мина й друге,

А на третє линуть

Преславнії компанійці

В свою Україну.

Іде військо, іде й друге,

А за третім стиха —

Не дивися, безталанна, —

Везуть тобі лихо.

Везуть труну мальовану,

Китайкою криту.

А за нею з старшиною

Іде в чорній свиті

Сам полковник компанійський,

Характерник з Січі.

За ним ідуть єсаули

Та плачуть, ідучи.

Несуть пани єсаули

Козацькую збрую:

Литий панцир порубаний,

Шаблю золотую,

Три рушниці-гаківниці

І три самопали...

А на зброї... козацькая

Кров позасихала.

Ведуть коня вороного,

Розбиті копита...

А на йому сіделечко,

Хустиною вкрите. /58/











ХУСТИНА


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 121 — 125);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 42 — 44);

першодрук у журналі «Народное чтение» (1859. — № 3. — С. 156 — 158);

публікація в альманасі «Хата» (1860. — С. 86 — 89).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 по 11 травня /589/ 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця.

Первісний автограф не відомий. Після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга, орієнтовно наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту 23 квітня) Шевченко переписав твір до «Малої книжки» (під № 16 до восьмого зшитка за 1847 рік). У «Малій книжці» назви немає. Ймовірно, твір у перших редакціях не задовольняв поета і він багато працював над ним. Про це свідчить і автограф у «Малій книжці». Тут 15 рядків (17 — 31) перекреслено (два з них мали по дві редакції), у кількох рядках є суттєві виправлення. Дальша робота над поемою тривала під час переписування ЇЇ до «Більшої книжки» 8 березня 1858 р. у Нижньому Новгороді. Тут з’являється назва «Хустина», новий зачин, багато нових художніх тропіа Поет прагнув більшої лаконічності й точності У «Більшій книжці» поему переписано не після поезії «Ой стрічечка до стрічечки...», як у «Малій книжці», а після балади «Русалка» перед поемою «Іржавець». У кінці стоїть дата переписування до «Більшої книжки»: «Нижній Новгород. 1858. Марта 8».

З «Малої книжки», але ще до викреслення рядків 17 — 31, твір переписано до рукописної збірки невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належала Л. М. Жемчужникову і тепер не відома, (ЗНТНІ. — 1901. — Кн. 1. — С. 10 — 11). Деякі рядки списку, як видно з наведених О. Кониським варіантів (11, 13, 16, 17, 18, 19, 21 та ін.), збігаються з текстом не у «Малій книжці», а у «Більшій книжці». Звідки така контамінація — сказати важко.

У списку Г. Н. Мордовцевої (Кобзар. — 1908. — С. 629) рядок 53, як і в «Малій книжці»: «Везуть труну дубовую», а рядок 63 не збігається з текстом ні «Малої книжки», ні «Більшої книжки»: «Панцир битий, порубаний».

Першодрук у журналі «Народное чтение» здійснено за текстом «Більшої книжки». За тим же текстом поему надруковано і в альманасі «Хата».

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка/ Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 361 — 363 і того ж року — у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 1. — С. 171 — 173 (в обох виданнях подано за «Більшою книжкою»).

Пречистої дожидають. — Пречиста — назва двох церковних свят (перше — 15 серпня, день смерті Богородиці; друге — 8 вересня, день народження Богородиці). Після Другої Пречистої та початком передріздвяного посту в Україні за традицією справляли весілля.

Преславнії компанійці — козаки вільнонайманого легкокінного війська. У 1667 — 1672 рр. гетьман Дем’ян Многогрішний вперше сформував найману частину війська, найменованого «компанійським» від назви відділу «компанія». Наймане військо підпорядковувалося лише гетьманові й часто виконувало поліційні функції (Якимович Б. Збройні Сили України: Нарис історії. — Львів, 1996. — С. 53).

Рушниця-гаківниця — довга і важка вогнепальна зброя з гаком на прикладі, яка була на озброєнні запорозьких козаків у XVI — XVII ст. /590/

Китайкою криту. — Китайка — багряного кольору шовкова тканина, котру завозили з Китаю; пізніше — бавовняна, яку виробляли в Росії.

Характерник з Січі... — чаклун, чарівник; тут, імовірно, йдеться про Івана Сірка. За народними переказами, його «куля не брала, шабля не сікла» (Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. — Т. 2. — Львів, 1991. — С. 199).

Панцир — частина старовинного, зазвичай металевого, бойового спорядження, яке захищало від ударів холодної зброї.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.