[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 361; 752-753.]

Попередня     Головна     Наступна





Хоча лежачого й не б’ють,

То і полежать не дають

Ледачому. Тебе ж, о суко!

І ми самі, і наші внуки,

І миром люди прокленуть!

Не прокленуть, а тілько плюнуть

На тих оддоєних щенят,

Що ти щенила. Мýко! Мýко!

О скорбь моя, моя печаль!

Чи ти минеш коли? Чи псами

Царі з міністрами-рабами

Тебе, о люту, зацькують!

Не зацькують. А люде тихо

Без всякого лихого лиха

Царя до ката поведуть.











«ХОЧА ЛЕЖАЧОГО Й НЕ Б’ЮТЬ...»


Джерело тексту:

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 317). Подається за «Більшою книжкою». Дата в автографі: «20 октября».

Датується за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 20 жовтня 1860 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 256), де подано за «Більшою книжкою».

Хоча лежачого й не б’ють... — У вірші йдеться про російську імператрицю Олександру Федорівну — вдову Миколи І і матір Олександра II, яка померла 20 жовтня 1860 р. Під час її хвороби в газетах уміщувалися бюлетені про стан її здоров’я (останній — за 19 жовтня 1860 р. — див.: Московские ведомости. — 1860. — 21 октября). Ненависть Шевченка до вдови найреакційнішого з російських імператорів, яку поет різко осміяв ще 1844 р. у поемі «Сон», — що й стало одним з найсерйозніших звинувачень, висунутих проти нього під час слідства у справі Кирило-Мефодіївського братства й однією з причин жорстокої розправи з поетом, — пояснюється не тільки цими особистими мотивами, а насамперед тим, що цариця була відома своєю беззастережно апологетичною підтримкою всіх крайнощів миколаївської реакції і навіть вважалася натхненницею політики Миколи І.

Тебе ж, о суко! І ми самі, і наші внуки, І миром люди прокленуть! — Ця гостра інвектива перегукується з тими рядками в наслідуванні /753/ 19-го розділу книги пророка Ієзекіїля, де Шевченко вдається до такого ж різко-лайливого зниження біблійного образу: «почто мати твоя львица среде львов почи»:


Нащо та сука, ваша мати,

Зо львами кліщилась, щенята?

І добувала вас, лихих?

І множила ваш род проклятий?


На тих оддоєних щенят, Що ти щенила. — Сатирична згадка про плодючість імператриці: крім царя Олександра II, вона була матір’ю ще шістьох його братів і сестер.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.