[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 362; 753.]

Попередня     Головна     Наступна





І тут, і всюди — скрізь погано.

Душа убога встала рано,

Напряла мало та й лягла

Одпочивать собі, небога.

А воля душу стерегла.

— Прокинься, — каже. — Плач, убога!

Не зійде сонце. Тьма і тьма!

І правди на землі нема!

Ледача воля одурила

Маленьку душу. Сонце йде

І за собою день веде.

І вже тії хребетносилі,

Уже ворушаться царі...

І буде правда на землі.











«І ТУТ, І ВСЮДИ — СКРІЗЬ ПОГАНО...»


Джерело тексту:

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 318).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в автографі: «30 октября».

Датується за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 30 жовтня 1860 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 5. — С. 2) під рубрикою «Предсмертні думи», без останніх трьох рядків (12 — 14), вилучених з цензурних міркувань. Повністю вперше — в « Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 251).

За першодруком (з купюрою в рядках 12 — 14) зроблено списки невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 415) та в рукописній збірці «Кобзарь» 1865, переписаній Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 71).

До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 656, де подано за першодруком, з купюрою в рядках 12 — 14.

Ледача воля одурила маленьку душу. — Символічні образи «убогої», «малої» душі та «ледачої» волі можуть бути розшифровані як вагання й зневіра ліричного героя, котрому в якийсь момент забракло снаги переборювати у власній душі сумніви в кінцевій перемозі правди над «тьмою». Вірш відбиває процес діалектичного зіткнення зневіри з поступово зростаючою впевненістю, що ця перемога так само неминуча, як щоденний схід сонця й народження нового дня. Оптимістична кінцівка вірша відбиває суспільне піднесення в Росії початку 60-х років, з яким Шевченко пов’язував свої надії на повалення «хребетносилого» царизму й оновлення суспільної атмосфери.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови ua_etymology:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчани, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.