[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 363; 753-754.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти

О люди! люди небораки!

Нащо здалися вам царі?

Нащо здалися вам псарі?

Ви ж таки люди, не собаки!

Вночі і ожеледь, і мряка,

І сніг, і холод. І Нева

Тихесенько кудись несла

Тоненьку кригу попід мостом.

А я, отож таки вночі,

Іду та кашляю йдучи.

Дивлюсь: неначе ті ягнята,

Ідуть задрипані дівчата,

А дід (сердешний інвалід)

За ними гнеться, шкандибає,

Мов у кошару заганяє

Чужу худобу. Де ж той світ!?

І де та правда!? Горе! Горе!

Ненагодованих і голих

Женуть (последний долг отдать),

Женуть до матері байстрят

Дівчаточок, як ту отару.

Чи буде суд! Чи буде кара!

Царям, царятам на землі?

Чи буде правда меж людьми?

Повинна буть, бо сонце стане

І осквернену землю спалить.

«О ЛЮДИ! ЛЮДИ НЕБОРАКИ!..»

Джерело тексту:

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 319).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в автографі: «3 ноября». /754/

Датується за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 3 листопада 1860 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа» (1861. — № 5. — С. 2 — 3), де з цензурних міркувань знято рядки 1 — 4 й перероблено рядки 19 — 22:

Дівчаточок, як ту отару,

Женуть!.. Чи буде суд і кара

Усім неправдам на землі?

За першодруком (з купюрами) зроблено списки: невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 418) та в рукописній збірці «Кобзар» 1865, переписаній Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 71 — 72).

До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 657, де подано за першодруком, з купюрами.

Повністю вперше надруковано (без рядка 21) в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 258).

Женуть до матері байстрят Дівчаточок, як ту отару. — У вірші відтворено вуличну сценку, побачену Шевченком у Петербурзі. Після смерті вдови Миколи І Олександри Федорівни труну з її тілом з 29 жовтня до 5 листопада 1860 р. було виставлено в Петропавлівському соборі, де ховали російських царів. Щоб продемонструвати «скорботу народу», організовувалися відвідини собору, зокрема, вихованками дитячих притулків «відомства імператриці Марії», шефом якого була померла імператриця (через що її й названо у вірші «матір’ю байстрят»).

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти