Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 368; 756-757.]

Попередня     Головна     Наступна





Бували войни й військовії свари:

Ґалаґани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї —

Було добра того чимало.

Минуло все, та не пропало.

Остались шашелі: гризуть,

Ж[е]руть і тлять старого [дуба]...

А од коріння тихо, любо

Зелен [і парості] ростуть.

І виростуть; і без сокири

Аж зареве та загуде,

Козак безверхий упаде,

Розтрощить трон, порве порфіру,

Роздавить вашого кумира,

Людськії шашелі. Няньки,

Дядьки отечества чужого!

Не стане ідола святого,

І вас не стане, — будяки

Та кропива — а більш нічого

Не виросте над вашим трупом.

І стане купою на купі

Смердячий гній — і все те, все

Потроху вітер рознесе,

А [ми] помолимося Богу

І небагатії, невбогі.











«БУВАЛИ ВОЙНИ Й ВІЙСЬКОВІЇ СВАРИ...»


Джерело тексту:

список І. М. Лазаревського в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 325 — 326).

Подається за «Більшою книжкою». Пропущені літери й слова відновлюються в квадратових дужках за контекстом: у слові «Ж[е]руть», слово «[дуба]» в рядку 6 та слово «[ми]» в рядку 23. Спотворений у списку рядок 8 («Зелене корінне ростуть») подається також з кон’єктурою: «Зелені парості ростуть».

Дата в списку: «26 ноября».

Датується за списком та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 26 листопада 1860 р., С.-Петербург.

Автограф не відомий. Список І. М. Лазаревського в «Більшій книжці» неточний: дає спотворений текст рядка 8, має пропуски та слова (в рядку 23). Вади списку можуть бути до певної міри усунуті лише шляхом кон’єктурального виправлення тексту, до якого й вдавалися упорядники, починаючи від першодруку. В ряді видань, включаючи й Повне зібрання /757/ творів в десяти томах (Т. 2. — 1953. — С. 367) та Повне зібрання творів у шести томах (Т. 2. — 1963. — С. 416) рядок 6 подавався з кон’єктурою: «Жеруть і тлять старого [дуба]».

Вперше надруковано в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 259 — 260), де подано за «Більшою книжкою» з неточністю в рядку 1: «Бували войни і військові свари» й редакторськими кон’єктурами в рядках 8: «Зелені парості [?] ростуть» та 24: «І небагатії [й] не вбогі».

Ґалаґани — українські поміщики, багаті землевласники. Походили з козацької старшини. Ґалаґани Гнат Іванович (? — 1748) дістав від російського царя Петра I великі земельні наділи, брав участь у зруйнуванні Запорозької Січі 1709 р. (за що Шевченко у поемі «Іржавець» назвав його «прилуцьким полковником поганим»). Ґалаґан Григорій Гнатович (1716 — 1777) одержав у власність від гетьмана Кирила Розумовського місто Ічню та навколишні села. Ґалаґан Петро Григорович (1792 — 1855) — український поміщик, власник кількох сіл у Полтавській та Чернігівській губерніях. У 1845 р. Шевченко перебував у його маєтку в с. Дігтярях, слухав там оркестр з кріпаків і був обурений тяжким становищем селян, про що згодом писав у повісті «Музыкант».

Киселі — українські магнати. Кисіль Адам Григорович (1580 — 1653) — воєвода брацлавський і київський, активний захисник польсько-шляхетського панування в Україні. Відіграв зрадницьку роль у боротьбі польської шляхти проти народно-визвольного повстання 1637 р. Під час визвольної війни 1648 — 1654 рр. намагався відірвати козацтво від повсталого селянства, прагнув схилити Б. Хмельницького до компромісу з Польщею.

Кочубеї — українські поміщики, великі землевласники. Походили від татарина Кучук-бея, що переїхав на Україну в середині XVII ст. Належали до козацької старшини, перебували на російській службі, мали графський і князівський титули. Кочубей Василь Леонтійович — генеральний суддя Лівобережної України (1699 — 1708); страчений гетьманом Мазепою за донос на нього російському цареві Петру І. У 1858 р. Шевченко намалював його портрет. Кочубей Семен Васильович (1725 — 1779) — ніжинський полковник, генеральний обозний, член Малоросійської колегії. Кочубей Віктор Павлович (1768 — 1831) — віце-канцлер, міністр внутрішніх справ, голова Державної ради і Комітету міністрів Російської імперії. Кочубей Петро Аркадійович (1825 — 1893) — російський мінералознавець і хімік. Шевченко був з ним знайомий, писав на його замовлення малярські твори.

Остались шашелі: гризуть, Ж[е]руть і тлять старого [дуба]. — Про реальне підґрунтя та алегоричний зміст цих образів докладніше див.: Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847 — 1861 років. — К., 1968. — С. 388 — 393; Смілянська Валерія, Чамата Ніна. Структура і смисл: Спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка. — К., 2000. — С. 97 — 105.










Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.