Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 369; 757-759.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Н. Т.



Великомученице кумо!

Дурна єси та нерозумна!

В раю веселому зросла,

Рожевим цвітом процвіла

І раю красного не зріла,

Не бачила, бо не хотіла

Поглянути на Божий день,

На ясний світ животворящий!

Сліпа була єси, незряща,

Недвига серцем; спала день

І спала ніч. А кругом тебе

Творилося, росло, цвіло,

І процвітало, і на небо

Хвалу Творителю несло.

А ти, кумасю, спала, спала,

Пишалася, та дівувала,

Та ждала, ждала жениха,

Та ціломудріє хранила,

Та страх боялася гріха

Прелюбодійного. А сила

Сатурнова іде та йде,

І гріх той праведний плете,

У сиві коси заплітає,

А ти ніби недобачаєш:

Дівуєш, молишся, та спиш,

Та Матер Божію гнівиш

Своїм смиренієм лукавим.

Прокинься, кумо, пробудись

Та кругом себе подивись,

Начхай на ту дівочу славу

Та щирим серцем нелукаво

Хоть раз, сердего, соблуди.











Н. Т.


Джерела тексту:

список невідомою рукою з виправленням Шевченка на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 14); /758/

фрагменти чорнового тексту, опубліковані В. М. Доманицьким у вид.: Шевченко Т. Кобзарь — 2-ге вид. — СПб., 1908. — С. 634, за списком, що належав Г. В. Богданенкові, а згодом В. С. Степаненкові (ІР НБУВ, І. 1869).

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 327).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в списку: «2 ноября 860 г.».

Дата в автографі: «2 декабря».

Датується за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 2 грудня 1860 р., С.-Петербург.

Чорновий автограф не відомий. Найраніший відомий текст — список невідомою рукою з датою 2 листопада 1860 р. (можливо, помилковою: мало бути 2 грудня 1860 р.), який належав С. В. Лазаревському. В останньому рядку цього списку Шевченко виправив слово «соблудись» на «соблуди», під текстом записав свій вірш «Зійшлись, побрались, поєднались...» (дата якого в «Більшій книжці» — 5 грудня 1860 р.).

До списку невідомою рукою 1860 р. близький за текстом список, що належав Г. В. Богданенкові, а згодом В. С. Степаненкові. Варіанти в ньому опублікував В. М. Доманицький у виданні: Шевченко Т. Кобзарь. — 2-ге вид. — СПб., 1908. — С. 634.

З невідомого рукопису (виправивши текст) Шевченко начисто переписав вірш до «Більшої книжки».

Вперше надруковано в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 260 — 261), де подано за «Більшою книжкою» з відміною в рядку 4: «Рожевим квітом процвіла» та неточним прочитанням рядка 2: «Дурна єси ти, нерозумна».

Н. Т. — Тарновська Надія Василівна (? — 1891), сестра поміщика села Качанівки на Чернігівщині, українського громадського діяча В. В. Тарновського (старшого). Шевченко познайомився з нею 1843 р. в Качанівці, дарував їй вірші й малюнки (серед них — автопортрет). Поновивши знайомство після заслання, Шевченко зустрічався з Н. В. Тарновською в Петербурзі, писав до неї (збереглася записка Шевченка до Н. В. Тарновської), подарував «Кобзар» (СПб., 1860) з написом: «Моїй любій єдиній кумасі Надежді Васильєвні Тарновській — кум Т. Шевченко».

Шевченко називав Н. В. Тарновську кумою, бо 1845 р. в селі Потоці на Київщині разом з нею хрестив дитину в дяка. Обставини, за яких створено вірш, відомі із записаних О. Я. Кониським спогадів петербурзького знайомого Шевченка Ф. І. Черненка про його відвідини поета 6 грудня 1860 р.: «Черненко остерігав його, радив берегтися і не виходити цілу зиму. «Щоб і на Різдво б то не виходити? — мовив до його Тарас, — а кутя? а узвар? Ні, не всиджу, колядувати хоч рачки вилізу до куми» і, похвалившись, що 2 грудня провідала його кума Н. В. Тарновська, він прочитав Черненкові свої вірші, написані зараз після того, як пішла від нього кума. То відомі вірші:


Великомученице кумо!

Дурна єси та нерозумна... /759/

(Кониський О. Тарас Шевченко — Грушівський: Хроніка його життя. — Львів, 1901. — Т. 2. — С. 370).

Сатурн — у давньоримській міфології бог — покровитель землеробства й зміни пір року — плину часу.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.