[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 372-373; 760-761.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти

1861

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать,

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога,

Почимчикуєм спочивать.

Втомилися і підтоптались,

І розуму таки набрались,

То й буде з нас! Ходімо спать,

Ходімо в хату спочивать...

Весела хата, щоб ти знала!..

Ой не йдімо, не ходімо,

Рано, друже, рано —

Походимо, посидимо —

На сей світ поглянем...

Поглянемо, моя доле...

Бач, який широкий,

Та високий, та веселий,

Ясний та глибокий...

Походимо ж, моя зоре...

Зійдемо на гору,

Спочинемо, а тим часом

Твої сестри-зорі

Безвічнії попід небом

Попливуть, засяють.

Підождемо ж, моя сестро,

Дружино святая!

Та нескверними устами

Помолимось Богу,

Та й рушимо тихесенько

В далеку дорогу —

Над Летою бездонною /373/

Та каламутною.

Благослови мене, друже,

Славою святою.

А поки те, та се, та оне...

Ходімо просто-навпростець

До Ескулапа на ралець —

Чи не одурить він Харона

І Парку-пряху?.. І тойді,

Поки б химерив мудрий дід,

Творили б, лежа, епопею,

Парили б скрізь понад землею,

Та все б гекзаметри плели,

Та на горище б однесли

Мишам на снідання. А потім

Співали б прозу, та по нотах,

А не як-небудь... Друже мій,

О мій сопутниче святий!

Поки огонь не захолонув,

Ходімо лучче до Харона —

Через Лету бездонную

Та каламутную

Перепливем, перенесем

І славу святую —

Молодую безвічную.

Або цур їй, друже,

І без неї обійдуся —

Та як буду здужать,

То над самим Флегетоном

Або над Стіксом, у раю,

Неначе над Дніпром широким,

В гаю — предвічному гаю,

Поставлю хаточку, садочок

Кругом хатини насажу,

Прилинеш ти у холодочок,

Тебе, мов кралю, посажу.

Дніпро, Україну згадаєм,

Веселі селища в гаях,

Могили-гори на степах —

І веселенько заспіваєм...

«ЧИ НЕ ПОКИНУТЬ НАМ, НЕБОГО...»

Джерело тексту:

чорновий автограф на офорті автопортрета Шевченка 1860 р. (НМТШ, Г-1537).

Подається за автографом.

Дати в автографі: під першою частиною вірша — «14 февраля», під другою — «15 февраля».

Датується за автографом: 14 — 15 лютого 1861 р., С.-Петербург.

Свій останній вірш Шевченко записав 14 і 15 лютого 1861 р. на звороті й лицьовому боці пробного відбитка офорта автопортрета 1860 р. (Факт створення вірша протягом двох днів не дає підстав для розчленування цілісного за змістом та композицією твору на два окремих вірші — див.: Базилевський В. Завершуючи земне коло // В сім’ї вольній, новій: Шевченківський збірник. — К., 1988. — Вип. 4. — С. 209). Після смерті Шевченка автопортрет з автографом був придбаний М. М. Лазаревським на аукціоні, що відбувався 14 травня 1861 р. (див.: Паламарчук Г. Ти перед нами, ти серед нас // В сім’ї вольній, новій: Шевченківський збірник. — К., 1986. — Вип. 3. — С. 250). Від спадкоємців М. М. Лазаревського автопортрет потрапив до В. Прокоф’єва, син якого 1910 р. пропонував придбати його Об’єднаному комітетові по спорудженню пам’ятника Шевченкові в Києві. Після експертизи портрет тоді ж було повернуто власникові (див.: Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів НБУВ. — К., 1966. — С. 291, 294, 299; Рада. — 1910, 6 січня, 14 та 16 лютого). За знятою з автографа копією В. М. Доманицький уточнив /761/ дату вірша і текст рядка 41 у виданні: Шевченко Т. Кобзар. — СПб., 1910. — С. 579. Дальша доля автографа протягом довгого часу була невідома. Лише 1947 року він був випадково виявлений і в дуже пошкодженому стані переданий до Державного будинку-музею Т. Г. Шевченка в Києві (див.: Анісов В. Автограф останнього вірша безсмертного Кобзаря// Літературна газета. — 1948. — 11 березня). З огляду на те, що внаслідок пошкодження автографа багато рядків його нині не прочитуються, виправлення Шевченка в рядках 7 та 9 подаються в розділі «Інші редакції та варіанти » в квадратових дужках за виданням: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 томах. — К., 1952. — Т. 2. — С. 502, упорядникам якого, очевидно, ще вдалося ці рядки прочитати.

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 5. — С. З — 5), де подано за автографом — з відмінами в рядках 19: «І широкий та веселий», 41: «І Парку-прялку?.. ітогді», 57: «Безвічнюю-молодую». За першодруком зроблено списки: невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 450 — 453) та в рукописній збірці «Кобзар» 1865, переписаній Д. Демченком (ІЛ, ф. 1, № 81, с. 75 — 77).

До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 663 — 665, де подано за першодруком — з пропуском слів у рядках 43 — 44: «Творили б скрізь понад землею».

Лета — за давньогрецькою міфологією, річка забуття в підземному царстві, напившись з якої, душі померлих забували своє земне минуле.

До Ескулапа на ралець... — Тобто з подарунком до лікаря: Ескулап — бог зцілення у давніх римлян; слово поширилося не лише як власне ім’я, а й як загальна назва.

Харон — за давньогрецькою міфологією, перевізник через підземну річку Стікс на межі реального й потойбічного світу.

Парки — за давньоримською міфологією, три богині долі, що пряли й перетинали нитку людського життя.

Гекзаметр — поширений в античності метричний віршовий розмір, що складався з шести дактилічних стоп; гекзаметром написано класичні епічні твори.

Флегетон, Стікс — за давньогрецькою міфологією, річки в підземному царстві, на берегах яких оселялися душі померлих.

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти