Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 375-546.]

Попередня     Головна     Наступна





ІНШІ РЕДАКЦІЇ ТА ВАРІАНТИ




В КАЗЕМАТІ

(С. 11)

«ЗГАДАЙТЕ, БРАТІЯ МОЯ...»

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 25 — 26)

Назва N. N.

2 Бодай те літо не верталось

3а Як ви сиренненько і я

б Як ви т[ихесенько?]

в Як ви гарнесенько і я

5 І може думали, коли,

6 — 8 а Коли ми зійдемося знову

І поговорим і любовно

О муках грішної землі?

б Коли ми зійдемося знову

І поговорим і любовно

Помолимося знову

О муках грішної землі?

в Коли ми зійдемося знову

На раду тиху, на розмову

На сій зубоженій землі?

12а Свою тяжку, гірку недолю

б Свою тяжку, свою недолю,

13а Повіруєм ще трохи в волю

б Повіруєм ще трохи волі

14 А потім жити зачнемо.

21-22 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1



1 Крапки замість рядків:

І його забудьте, други,

І не проклинайте.










І. «ОЙ ОДНА Я, ОДНА...»

Варіант автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» (ІЛ, ф. 1, № 69, с. 1)

12 Уже й в’янути стала /378/


Варіант автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 27)

12 Уже й старітись стала











II. «ЗА БАЙРАКОМ БАЙРАК...»

Варіанти автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» (ІЛ, ф. 1, № 69, с. 1)

14 Бо запродав гетьман

19 І дорізали брата,

20 Кров’ю брата впились

21 І в степу полягли

23 Та й замовк, затрусивсь

27 Тяжко, важко ридав

28 Сині хвилі гомоніли

30 Руна степом пішла

33 Затрусився байрак




Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 28 — 29)

3 На могилі козак

19 І дорізали брата

21 І в степу полягли

27 Тяжко, тяжко ридав

30 Руна степом пішла

33 Затрусився байрак




Варіант автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 66-67)

33 Почато: а За[трусився]

б Стрепенувся байрак










III. «МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДУ...»

Варіанти автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» (ІЛ, ф. 21, № 69, с. 1)

10 — 12 Малого сліду не покину

На обезчещеній землі

21 Присплять нечисті — і в огні

22 Вдову окрадену розбудять /379/




Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 71, с. 29 — 30)

10 — 12а Малого сліду не покину

На . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

б Малого сліду не покину

На нашій славній Україні

21 Присплять гадюки, і в огні

22 Вдову окрадену розбудять!










IV. «НЕ КИДАЙ МАТЕРІ, КАЗАЛИ...»

Варіанти автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» (ІЛ, ф. 1, № 69, с. 1)

2 А ти не слухала, пішла

8 І в хаті вибите вікно

10 Пасуться вдень, а уночі

15 І тебе з калиною — і в гаї

16 Ставок широкий висихає,

18 І гай зелений зажуривсь

20 Ти й те з собою занесла

23 І стежечка, що ти ходила

25 Де ж ти полинула, де ділась

27 В чужій сем’ї, в чужій землі

28 Кого ти радувать схотіла

31 Ти спиш, мов дома, і не жаль

33 Молюся Богу, щоб печаль




Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 30 — 32)

2 А ти покинула, пішла

15 Тебе з калиною, і в гаї

16 Ставок широкий висихає,

18 І гай зелений похиливсь

23 І стежечка, що ти ходила

25 Де ж ти полинула, де ділась?

27 В чужій сем’ї, в чужій землі

28 Кого ти радувать схотіла

31 Ти спиш, мов дома, і не жаль /380/



Варіанти автографа на аркуші з альбому В. Тарновського-молодшого (ІЛ, ф. 1, № 17)

23 — 24 І стежечка, де ти ходила,

Колючим терном поросла










V. «ЧОГО ТИ ХОДИШ НА МОГИЛУ?..»

Варіанти автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» (ІЛ, ф. 1, № 69, с. 2)

3а Чого ти плачеш уночі

б Чого ти плачеш ідучи

в Чого воркуєш уночі,

14 Пошли, Боже, дощі вночі

23 Вкупці на калині

25 Бога вихваляти

29а Розпу[стила]

б Віти розпустила

30 — 31 І дівчина на могилу

Три літа ходила

40 Широкії сльози-ріки

41а Тебе поливали

б Тебе полили

44 — 49 Осміяли подруженьки

Подругу свою,

Осміяли червоную

Калину мою.

Прийми ж мою головоньку,

Росою умий

52 Мене найдуть, поховають

55 — 66 Не сон-трава перед світом

Одцвіла, зов’яла,

То дівчина на могилі

Плакать перестала.

Перестала сльози лити

І тяжко любити

Навік-віки на могилі

Сльозами умита.

Втомилася та й задрімала.

З-за гаю сонечко вставало,

Раділи люди, встаючи,

А мати й спати не лягала,

Вечерять доню дожидала

І тяжко плакала ждучи. /381/




Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 32 — 35)

4 Чого воркуєш уночі

14 Пошли, Боже, дощі вночі

23 Вкупу на калині

25 Бога вихваляти,

30 — 31 і І дівчина на могилу

Три літа ходила;

44-49 Осміяли подруженьки

Подругу свою,

Осміяли червоную

Калину мою.

Прийми ж мою головоньку,

Росою умий

52 Мене найдуть, поховають

56 — 66 Не сон-трава перед світом

Одцвіла, зов’яла,

То дівчина на могилі

Плакать перестала.

Перестала сльози лити

І тяжко любити.

Навік-віки на могилі

Сльозами умита.

Втомилася та й задрімала.

З-за гаю сонечко вставало,

Раділи люди встаючи,

А мати й спати не лягала,

Вечерять доню дожидала

І тяжко плакала ждучи.




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 71 — 72)

3а Чого ти плачеш уночі?

б Чого ти плачеш ідучи?

25а Бога вихваляти

б Тихо розмовляти

61а Навіки за[снуло]

б Навіки спочило... /382/










VI. «ОЙ ТРИ ШЛЯХИ ШИРОКІЇ...»

Варіанти автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» (ІЛ, ф. 1, № 69, с. 2)

11 А невістка над горою

26 Братів на чужині

30 В неволі канають

Після 32 Було не йти, не кидати

Веселої хати,

Чуже поле не топтати,

А своє орати.




Варіанти автографа у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 36 — 37)

2а Докупи зійшлись

б Докупи зійшлися

4а Брати розійшлись

б Брати розійшлися

11 А невістка над горою

30 В чужині блукають










[VII] Н. КОСТОМАРОВУ

Варіанти автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» (ІЛ, ф. 1, № 69, с. 23)

Назва відсутня

1 Весеннє сонечко ховалось

2 В широких хмарах весняних

12 Моїх тяжких, кровавих сльоз

19 І серце тяжко запеклось

21 Дивлюсь — невольникова мати




Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 37 — 38)

Назва: а К. . . . . . . . . . . .

Костомарову

1 — 2 Весеннє с онечко ховалось

В широких хмарах весняних

12 Моїх тяжких, кровавих сльоз

19 І серце тяжко запеклось

21а Дивлюсь, товаришева мати

б Дивлюсь, твоя, мій брате, мати /383/




Варіанти окремого автографа (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, № 2)

Назва: Николаю Ивановичу Костомарову

1 — 4 Весіннє сонечко ховалось

В широких хмарах весняних,

Гостей зачинених своїх

Холодним чаєм напували

12 Моїх тяжких, кровавих сльоз

19 І серце тяжко запеклось

21 Дивлюсь, аж, брате, твоя мати











VIII. «САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ...»

Варіанти окремого автографа (ІЛ, ф. 1, № 4)

Назва: Весенній вечір

Варіанти окремого автографа (ІЛ, ф. 1, № 25)

Назва: Майский вечір


Варіанти факсимільної копії з автографа, подарованого Н. О. Хрущовій (Всесвіт. — 1926. № 6. — С. 5)

Дарчий напис Наталии Александровне Хрущовой на память 9 июня 1859

2 А над садком хрущі гудуть
















IX. «РАНО-ВРАНЦІ НОВОБРАНЦІ...»

Варіанти окремого автографа (ІРЛІ, ф. 90, № 27540)

2 Виходили із села

4 Одна дівчина пішла.

6 Дочку з милим розлучати

7 Розлучила, привела

9 Поки в землю опустила,

11 Стоїть село, не виросло

15а Коло пустки москаль сто[їть]

б Коло пустки на милиці

18 — 23 В вікно заглядає

Не заглядай, не вигляне

В хату вечеряти.

А ти колись був кликаний /384/

28 Весь вік веселитись

29 А довелось, мій голубе,

30 — 31 Сльозами упитись.

Сидить москаль під хатою




Варіанти автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» (ІЛ, ф. 1, № 69, с. 4)

2 Виходили із села

4 Одна дівчина пішла

6 Дочку з милим розлучати

7 Розлучила, привела;

9 Поки в землю опустила,

11 Стоїть село, не виросло,

18 В вікно заглядає.

19 Заглядає... не вигляне

22 В хату вечеряти

23 А він колись був кликаний,

28 Весь вік веселитись...

29 А довелось, мій голубе,

30 — 31 Сльозами умитись.

Сидить москаль під хатою




Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 45-47)

2 Виходили із села,

4 Одна дівчина пішла.

6 Дочку з милим розлучати.

7 Розлучила, привела

9 Поки в землю опустила

11 Стоїть село, не виросло

18 В вікно заглядає

19 Заглядає, не вигляне

22а В хату вечеряти

б Вечеряти в хату

23 А він колись був кликаний

27а Думав жити, веселитись

б Думав жити, любитися

28 Весь вік веселитись

29 А довелось, Христа ради

30 У людей просити!

31 Сидить москаль під хатою /385/











X. «В НЕВОЛІ ТЯЖКО, ХОЧА Й ВОЛІ...»

Варіант автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» (ІЛ, ф. 1, № 69, с. 4)

4 Коло людей та коло поля.



Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 47-48)

4 Коло людей та коло поля

12а Що не в Украйні буду жить

б Що не в Украйні поховають










XI. КОСАР

Варіанти автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» (ІЛ, ф. 1, № 69, с. 4)

Назва відсутня

9 Ні на кого не вважає

11 Не кричи й не проси

13 Чи то город, что то поле

14 Як бритвою, старий голить

20 Не мине й царя

24 Й хреста ніхто не поставить




Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 49 — 50)

Назва відсутня

9 Ні на кого не вважає

11 Не кричи й не проси

13 Чи то город, чи то поле




Варіант автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 80-81)

9а І нікого не вважає

б Й ні на кого не вважає /386/










XII. «ЧИ МИ ЩЕ ЗІЙДЕМОСЯ ЗНОВУ?..»

Варіанти автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» (ІЛ, ф. 1, № 69, с. 4)

1 Чи ви ще зійдетеся знову

4а В степи-вертепи ро[знесли]

б В степи-вертепи понесли

12 В останню тяжкую минуту



Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 48)

1 Чи ви ще зійдетеся знову

3 І слово братства і любові











«НЕ СПАЛОСЯ, А НІЧ, ЯК МОРЕ...»

(С. 21)

Варіанти автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» (ІЛ, ф. 1, № 69, с. 34)

6 Верчусь я, світу дожидаю

12 — 13 А барин тощенький такой,

Меня-то, знаешь, и схватили

15 Теперь и стой да песни пой...

16 А я... аж чудно, як згадаю

29 А я козак був. Позичать

30 Та хто позичить таку силу?

Між 35 і 36 Вертаюсь восени додому

49 Кажу, де ділась, що немає?

55 Неначе ззага запекла

56 Поки я слухав. Вийшов з хати

59 Але панича вже повезли

68 Із армії. —

72 То й так забудеться колись




Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 40 — 45)

30а А хто позичить таку силу?

б Та хто таку позичить силу?

49а Таки сосіду... що немає

б Таки сосіду, про Ганнусю

54а Та у криниці у[топила]

б Та у криниці й затопила

55а Неначе ззага запекла

б Неначе згага запекла /387/













КНЯЖНА

(С 24)

Варіанти чорнового автографа (ІЛ, ф. 1, № 19)

Назва відсутня

3а Поговорим над Уралом

б Поговорим на чужині

4 Тихенько з тобою

6 Сонечко сідало

8 Води позичала

11а А над самою вербою

б А над самою водою

17а Як у полі кра[й]

б Як у полі на могилі

21 Як сон-трава серед поля

22 Вночі процвітає...

23 — 32 А про людей не розказуй,

Може, й я згадаю

Та розкажу тобі дещо,

Поки спати ляжеш,

А ти завтра ранесенько

Богові розкажеш

33 — 43а Село... і серце оживає

В зеленім гаї

Неначе 1

б Село!.. і серце замирає

В зеленім гаї, як у Раї 2

в Село!.. і серце замирає.

Неначе в Раї — темнім гаї

Сади вишневі зацвіли.

А що там робиться в селі,

У тім веселім тихім раї?

Там воля, рай, та що й казать,

Лани, і люди, і корови,

І предковічнії діброви —

І все моє, все можна брать 3,

І можна жидові продать

З душою й тілом; правда, воля!

А ми ще й Бога гнівимо



1 Було: Село і серце оживає

Зелений гай

2 Було: В зеленім гаї

3 Було: І все моє, все можна взять /388/



Село! І серце одпочине.

Село на нашій Україні

Неначе писанка село 1,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво, а кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром 2

І Бог витає над селом

48 Щоб і не знали, де шукати

Між 48 і 49 Бо люди!! — Дивні чудеса

Твориш ти, Господи, над людом

І над собою! — падло пса

На смітник викинь — не огудять,

Неначе мухи опадуть,

Самі себе перегризуть,

Та ще й хвалить і славить будуть!

49 — 61 На нашій славній Україні

Був собі князь, була й княгиня

Не знаю, де вони взялись.

Ще молоді собі були,

Жили в селі, були багаті.

Високі на горі палати,

В яру ставок,

Зелений по горі садок

І верби, і тополі.

А яром геть собі село

Понад водою.

67 Та сам несмілим наливає

68 Та приговорює віват

76 П’яниці шепчуть і кричать:

78 Філософ князь або Сократ!

79 І наш Сократ, убогих брат

83 — 85 Княгиня на замку сидить,

Сократ і в сіни не пускає.

87 А батько й мати не пускали,

90 От і мундир тобі, княгине.

92а Не знатимеш, як і живуть

б Мов ряст весною уночі.



1 Було: Понад водою все село

2 Було: І видко гори за Дніпром /389/



95 Я[к] люди люблять живучи

Між 103 і 104а Як квіточку. Та що з того?

І намалювати б,

Коли б знала, що не вміє

Щастя-долі дати

б закреслено

106 — 119 Красо! — Красо молодая,

Горенько з тобою!

Не на те намалювала,

Щоб жити, любити,

І чистою красотою

Людей веселити.

Так же ні, щоб молодії 1



1 Було: А на те, щоб молодії



Та карії очі

Виплакала в самотині,

Так Бог того хоче.

Боже! Боже! даєш розум,

Даєш волю в світі,

Красу свою, серце чисте,

Та не даєш жити.

122 Надивиться, намолиться

126 Невесело і їй, єдиній

129 — 134 Княгиня плакала, молилась

І жизні в Господа просила,

Бо буде вже кого любить...

Княгиня матір’ю ходила

І вже гордилась і любила

137 — 139 Побачить і поцілувать

Своє єдинеє дитя

І перший крик його почуть —

І матер’ю себе назвать.

140 — 143 Тяжке горе невсипуще

І щастя немале,

146 Ніби знову народилась

150а І малесенькі рукава

б І маленькі рукавчата

154 — 163 відсутні

180 — 194 І мов горлиця над нею

Цілу ніч витала.

Надивлялась, любовалась

Дочкою своєю.

І жениха вже єднала, /390/

І раділа з нею,

І плакала... й довгі коси

Навік розплітала

І ... і князя сердешная

В мундирі згадала.

Нагадала та й закрила

Веселії очі.

А дочці неначе сниться

196 «Не плач, мамо, не розчісуй

197 Мої чорні коси —

198 Посічуться». — І день за днем

200 Моїй матері щасливій

202-203 Як тополя, виростає

Матері на диво

204-205а Виростає, та не буде

Матір веселити

б Виростає та недовго

Буде веселити

210 — 211 Чому добрі умирають,

А злії гуляють.

214 За консиліумом п’яний

219 В землю опустили

220 Не стало бідної княгині

229 а В калюжах з дітьми на

б В калюжах з дітьми у яру

233 а І думає д[е]

б І думає — тебе не стало

238 Умилася, і добрі люде

241 Побачимо.

Гусла загули

245-247 Ой стогне він, стогне по всій Україні,

Мов кара Господня, тисячами гинуть

Од голоду люде. А скирти гниють

253 А Бог? ні, не знає, бо то було б диво,

254 Щоб чуть все те, бачить і не покарать

Між 255 і 256 Віруйте і гиньте, пророки гласят.

Як же його вірить, заплющивши очі?

Ох рад би я вірить, та серце не хоче

260 А князь байдуже, п’є, гуляє

262 Жидів нема, хліби зійшли

268 Висока, як мати

271 — 285 Може, вона, молодая,

Такою вродилась?

А може вже у Києві /391/

Кого полюбила?

Ні, виросла веселою,

Та бачила села,

Лютий голод на Вкраїні —

Тим і невесела.

Може, й батька не бачила,

Село облетіла,

Мов пташечка, у всіх була

287 Там словами порадила

289 — 296 І всякий день обходила

І всім помагала.

І сироти приходили

До неї в покої,

Мов до матері своєї,

І звали святою.

Все село святою звало,

Все село молилось. —

299 Князь радіє, запродує

302а Почата Діте[й]

б Людей недобитих

303 — 306 відсутні

307 І на могорич скликає

308 І п’є, і гуляє

312 Срамотні пісні. Аж лящить

314 — 317 Хазяйський голос. — Будем пить,

Поки моя доня спить. —

Княжна одна собі сидить

В своєму тихому покої

322 — 326 З діброви чорнії дива

Неначе в поле виступають,

Утіка в село сова.

332 Головкою молодою

334а Довго, довго

б До півночі княжна моя

335 — 336 На місяць дивилась.

Дивилася, дивилася

340 — 341 Я не знаю, поплакала,

Втерлась, усміхнулась,

344 — 348 В саду все покотом лежало —

Харем і гості, де що впало.

Тілько хазяїн ще не впав,

Останню чарку допивав

Та й ту допив, але не пада. /391/

349 — 360 Іде в покої — скверний гаде 1,

Куди ти лізеш? Схаменись.

Проснися, чистая, проснись,

Убий гадюку — покусає.

Убий — і Бог не покарає.

Ні, не прокинулася, спить.

361 А Бог хоть бачить, та мовчить,

363 — 373 Минає час — чутно з палат

Неначе крик — а потім знову

Не чуть нічого — зайнялись

Скирти і клуня. — Хоч би слово,

Хоч би де голос обізвавсь.

Пожар розжеврівсь, розігравсь.

Пани в саду й не ворушились.

А мужики собі дивились,

Як дим до хмари підіймавсь.

376 Покинули мого князя

380 — 397 Да не тляться лихі люде

На нашій країні.

І княжна моя десь діла[сь],

І сліду не стало,

Довго матері своєї

Сироти шукали.

Отак було, отак і буде 2

В гріхах родились ми для зла,

Яка ж тут Богові хвала,

Скажіть мені, розумні люди.

400 — 402 Почорніли. Нездужа князь,

Нікому гуляти

І нікому розважати,

406 Люди стогнуть на оренді

407 Та Бога благають,

411 А де ж вона ділась?

412 У Києві великому

414 Родилось на світ жить, любить,

415 — 442 Сіять Господнею красою 3,

Меж грішними витать святою

І ближнему добро робить.

А сталось ось як . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Не стало радості у Бога

Для нещасливої княжни.



1 Було: Іде в покої — лю[тий]

2 Було: Знать так, знать так і буде

3 Було: Сіять меж /393/



Шукаючи старовини

В моїй Україні убогій,

Заїхав я у Чигирин,

У давній монастир дівочий...

Великі дні, великі ночі.

Великі люди... із руїн

На світ виходять і говорять,

Говорять страшно, плачуть гори,

І серце плаче.

Добре жить,

Коли нічого не любить 1.

В монастирі ми спочивали

У холодку коло стіни.

І нам черниця розказала

Страданіє сестри княжни.

«Була багата, — говорила, —

До гробу Божого ходила,

Верталась в Києв — одпочить,

Зайшла в Чигрин до нас, убогих,

Та, мабуть, тяжкая дорога

Її спіткала — тяжко жить,

З старцями по світу ходить.

Вона була ще молодою

І прехорошая собою,

Та тілько сонцем запеклась 2

І занедужала — лежала

І все до крихти розказала 3

І Богу душу оддала

Позаторік — і де ходила,

В яких то праведних містах, —

І показала на могилу, —

Отут сердешна одпочила.

Ще не поставили хреста».



1 Почато: Коли нема...

2 Було: Тілько од сонця запеклась.

3 Було: І все дочиста розказала.





Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 3 — 24)

Підзаголовок відсутній

3 — 4 Поговорим на чужині

Тихенько з тобою.

Води позичає

19 А сич в лісі, то на стрісі /394/

22 — 32 Вночі процвітає...

А про людей не розказуй,

Я їх добре знаю.

Я розкажу тобі дещо,

Поки спати ляжу,

А ти завтра ранесенько

Богові розкажеш.

45а Веселі на горі палати

б Веселі здалека палати,

48 Щоб і не знали, де шукати.

49а У тому самому селі

б У самому тому селі

56 В яру ставок

60 І яром геть собі село

78 — 79 Філософ князь! або Сократ!»

І наш Сократ, убогих брат

84 — 85 Сократ і в сіни не пускає

Свою Ксантипу. Що ж робить?

90а От і мундир тобі, княгине

б От і титул тобі, княгине!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

106а Красо! красо! молодая!

б Красо моя молодая

112 Так же ні, щоб молодії

114 Помарніли в самотині...

116 Боже! Боже! даєш розум

117 І волю на світі!

118 Красу свою, серце чисте...

123 І. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

130 Княгиня плакала, молилась

131 І жить у Господа просила

134а Уже гордилась і любила

б Уже пишалась і любила

в Уже пишалася, любила

142 — 144 Тяжке горе невсипуще!

І щастя не миле!

Княгиня з дитиною

145а Не тією стала

б Веселою стала

146 Ніби знову народилась,

152 І купала, колихала

160а За що ж воно її згадає

б За що ж вони тебе згадають

163 Сама годувала. /395/

171 А тату не вчила...

180 І мов горлиця над нею

181а Цілу ніч витала

б Літала, витала,

186 І жениха вже єднала,

189 — 193 Уже розплітала 1...



1 Було: Навік розплітала.



І, і князя сердешная

В мундирі згадала.

Нагадала, та й закрила

196 — 200 Не плач, мамо, не розчісуй

Мої чорні коси —

Посічуться...

І день за днем

Радості приносить

Моїй матері щасливій.

203 Матері на диво.

211а А зле оживає

б Злеє оживає!

214 За консиліумом п’яний

219а В землю положили

б В яму опустили.

220 Не стало бідної княгині,

238 Умилася і добрі люде

245 — 247 Ой стогне він, стогне по всій Україні,

Мов кара Господня, тисячами гинуть

Од голоду люде, а скирти гниють

253 — 254 А Бог?.. ні, не знає, бо то було б диво,

Щоб чуть те, і бачить і не покарать

Між 255 і 256 Віруйте, і гиньте! — пророки гласять,

Як же його вірить, заплющивши очі?

Ох рад би я вірить, та серце не хоче.

260 А князь байдуже, п’є, гуляє

262 Жидів нема, хліби зійшли,

268 Висока, як мати,

271 — 272 Може вона, чорнобрива,

Такою вродилась

273 а А може уже в Києві

б Або вже на безголов’я

274 а Кого полюбила?

б Чи не полюбила?

275 — 282 Ні, виросла веселою,

Та бачила села,

Лютий голод на Вкраїні —

Тим і невесела. /396/

283 З п’яним батьком не бачилась:

285 Мов пташечка, у всіх була,

289 — 296 І всякий день обходила

І всім помагала.

І сироти приходили

До неї в покої,

Мов до матері своєї,

І звали святою.

Все село святою звало,

Все село молилось...

299 Князь радіє, запродує

303 — 310 І на могорич скликає,

І п’є, і гуляє

Аж у гаї... бо в покоях

Дочка спочиває.

314 — 317 Хазяйський голос: «Будем пить,

Поки наша доня спить!»

Княжна одна собі сидить,

В своєму тихому покої

322 — 326 З діброви чорнії дива

Неначе в поле отхожають,

І утіка в село сова.

336 Дивилася, дивилася

340 — 341 Я не знаю, поплакала,

Втерлась, усміхнулась

344 — 347 В саду все покотом лежало,

Харем і гості, де що впало.

Тілько хазяїн ще не впав,

Остатню чарку допивав,

351 — 354 Прокинься, чистая! прокиньсь

357 — 359 відсутні

363 — 373 Минає час... чутно з палат

Неначе ґвалт. А потім знову

Не чуть нічого.

Зайнялись

Скирти і клуня. Хоч би слово,

Хоч би де голос обізвавсь!

Пани в саду й не ворушились,

А мужички собі дивились,

Як дим до хмари підіймавсь.



1 Було: З п’яним князем не бачилась. /397/



380-395 Щоб не лізли такі гади

В нашу Україну,

А де ж ділась оскверненна?

І сліду не стало.

396-397 В селі сироти і вдови

Знову заридали 1.

400 Почорніли, нездужа князь

401 а Нікому гуляти

б Ні з ким погуляти,

402 І нікому розважати,

406-407 Люде стогнуть на оренді,

Та Бога благають,

411 А де ж вона ділась?

412 У Києві великому

Між 413 і 414 Отак було, отак і буде.

В гріхах родились ми для зла,

Яка ж тут Богові хвала,

Скажіть мені, розумні люде?

414 Родилось на світ жить, любить

415а Сіять Господней красотою

б Сіять Господнею красою

416-419 Меж грішними витать святою

І всякому добро творить!

А сталось ось як! . . . . . . . .

Не стало радості у Бога

Для нещасливої княжни!

420-427а Шукаючи старовини

В моїй Україні убогій,

Заїхав я у Чигирин

І в монастир отой убогий 2.

Великі дні, великі ночі,

Великі люде із руїн

На світ виходять... і говорять,

Говорять страшно!.. Плачуть гори

І серце плаче.

Добре жить,

Коли нема чого любить!

Мені черниця розказала



1 Було: Довго матері своєї

Сироти шукали.

2 Було: а І давній монастир дівочий

б І в давній монастир дівочий /398/



В монастирі, що в їх сестра,

Княжна якась із-за Дніпра

б Шукаючи старовини

В моїй Україні убогій,

Заїхав я у Чигирин

І в монастир отой дівочий,

Що за пісками на болоті

У лозах самотній стоїть,

Отам мені і розказала

Стара чорниця новину,

Що в монастир зайшла сестра,

Княжна якась із-за Дніпра

430 — 442 «Була багата, — говорила, —

До гробу Божого ходила,

Верталась в Київ. Одпочить

Зайшла до нас, до нас, убогих 1.

Та, мабуть, тяжкая дорога

Її спіткала... тяжко жить,

З старцями по світу ходить?

Вона була ще молодою

І прехорошая собою.

Та тілько сонцем запеклась,

Та й занедужала... Лежала

І все до крихти розказала,

Та й Богу душу отдала

Позаторік. І де ходила!

В яких-то праведних містах, —

І показала на могилу, —

Отут сердешна опочила 2».



1 Було: Зайшла в Чигрин, до нас, убогих

2 Було: Отут сердешна одпочила













«НЕ ГРІЄ СОНЦЕ НА ЧУЖИНІ...»

(С. 38)

Варіанти чорнового автографа (ІЛ, ф. 1, № 27 )

4 І в нашій славній Україні

6 І я тулився ні до кого

11 Й тоді повісили Христа

24а Хотілося б.. що й гадать

б Хотілося б, та що й гадать /399/




Варіант автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 94)

10а Погані давнії діла

б Погані давнії літа










СОН («Гори мої високії...»)

(С. 39)

Варіанти автографа вступної частини в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 95), перекресленого Шевченком

Назва відсутня

7 — 16 Ще старішої, мов хмари 1

Сині опинились.

Іду ходою, прозираю 2,

Неначе з хмари виступають,

Обрив високий та байрак 3,

Хатки прилиплі виглядають,

Мов діти в білих сорочках

У піжмурки собі гуляють.

40 Неначе старець торбинки.




Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 97 — 103)

7а Ще старішої... ще старішої

б Ще старішої, мов хмари,

в Ще старішої, мов ті хмари,

8а За Дніпром посіли

б Що за Дніпром сіли

60 а І грішну душу погублю

б За неї душу погублю

83а Нащо вже лихо за У.....

б Нащо вже лихо за Уралом

84а Отим... отже й там

б Отим киргизам, отже й там

87а А може тим, що к... .4

б А може тим, що киргизи

119а Виступали із-за хмари



1 Було: За Дніпром, неначе хмари,

2 Було: а Я йду собі, прозираю

б Я йду і сумно прозираю

3 Було: Обрив високий, гай, байрак.

4 Крапками позначено слово киргизам. /400/



б Виступають із-за хмари

175а На високих горах

б На Дніпрових горах.










ІРЖАВЕЦЬ

(С. 44)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 104 — 107)

1 Наробили славні шведи

Почато: Пре[великої]

б Великої слави,

4а У Бендери з Полтави.

б В Бендери з Полтави.

Почато: Не

б Порадила мати,

7-8 Як пшеницю ту пожати,

Полтави достати.

17 Не доганяв би прилуцький

23 Свою стару та славну Січ

27 На нове вбоге Запорожжя.

34а І не звелів бусурменин

б Та не звелів бусурменин

42а Почато: Якби розказать

б Про якого-небудь одного магната

44 Саме пекло можна... і Данта старого

45 Одним нашим паном можна здивувать

48 А надто убогу мою Україну!!

Після 50 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

51 Розказали бандуристи

53 Що діялось в Україні

54 І якії кари

55 Ляхи нашим завдавали,

56 За що катували?

60-64 Пани католики

Кров точили, упивались...

А . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

З кісточками . . . . . . . . . . .

І про все те

Запорожці чули

65а Як дзвонили в Україні

б Як дзвонили у Глухові

67 Як погнали на болоті /401/

71-74 Нема

75 Чули, чули сіромахи

77-78 Як канають в Гетьманщині,

На лінії гинуть.

79-81 Чули, чули запорожці,

Чули і мовчали,

Бо їм добре на чужині

83-86 Умивались небожата

Дрібними, гіркими...

Аж поки та Матер Божа

Заплакала з ними!..

89 — 91 І Бог зглянувсь на ті сльози

І на Україну.

За козацькії, і за тії

Пречистії сльози,

Побив Петра, побив свата

В сотниковім храмі...




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 45-47)

47а Чи вже йому людей

б Чи вже ж йому любо людей мордувать

48а А надто убогу

б А надто сердешну мою Україну

53а Про лютеє лихоліття

б Про тяжкеє лихоліття















N. N. («О думи мої! О славо злая!»)

(С. 47)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 108)

24 а Що теє дивл, всіми кохане

б А теє диво, всіми кохане













ПОЛЯКАМ

(С. 48)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 109 — 110)

Назва відсутня

Почато: Н[еначе?]

б Пишалася синами мати

15 Велике море сльоз і крові /402/

17а . . . . . . . . . . розп’яли

б Замордували, розп’яли

23-24а А ксьондз скаженим язиком

б А ксьондз скаженим язиком

Te Deum

в А ксьондз скаженим язиком

Кричить:

31 І іменем Христовим знову

32 Возобновим наш тихий рай.




Варіанти автографа в окремому зошиті (ІЛ, ф. 1, № 75)

Назва відсутня

3 Тойді-то весело жилось!

10а Росли сини і виростали

б Росли сини і веселили

11 Старії матерні літа...

13а Прийшли ляхи і запалили

б Прийшли ксьондзи і запалили

25-32 Нема




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 48)

Назва відсутня

32 Возобновим наш тихий рай.











ЧЕРНЕЦЬ

(С. 49)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 111 — 117)

Присвята П. Кулішу

27а А із братства те бурсацтво

б Почато: Аж

28 Певне виглядає...

33а В червонім ритім аксамиті

б В червоних штанях аксамитних

52а До Межигорського Спаса /403/

б Аж до Межигорського Спаса

62-64 І знов браму зачинили,

Навік зачинили

Для козака. Хто ж цей сивий

66а Семен Палій борозненський

б Семен Палій борозенський

в Семен Палій, запорожець

71 Семен Палій ходить

74 Та посидіть на пригорці

76 Іде чернець Дзвонковую *

78-79 Та згадує, як то було

Тяжко в світі жити

86 А думкою чернець Палій

89 У келії, неначе в Січі,

91 І сивий гетьман, мов сова,

100а І все читай та слухай дзвона

б Читай, читай та слухай дзвона

105-106 Борзну свою, і Хвастовщину,

Загине все, і сам загинеш

108 І старець тяжко застогнав!

112-113 Для чого ж я на світ вродився,

Свою Україну любив?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

118 І за Україну молиться



* Дзвонковая криниця прозивається недалеко од монастиря.



119а Семен Палій пошкандибав.

б Чернець Палій пошкандибав.

Після 119 Закреслено:

Молися, старче, бий поклони,

Поки й малих дітей погонять

Гатить глибокі болота...

На світі все, бач, суєта.

Молися ж, бий собі поклони.


Моливсь чернець за Україну,

Зробив і хрест і домовину,

Та смерть барилася, не йшла,

Поки гармата заревла

Із Глухова по Україні.


Почув чернець, недохрестився,

Тілько на небо подивився

Та щось промовив, застогнав /404/

І душу Богові послав,

А сам з труною одружився.


Стогнали дзвони, завивали,

Кияне гори укривали,

Ченця Семена Палія

Ченці, мов гетьмана, ховали.

І нині, братія моя,

Стоять твердині на Україні

Все паліївські на Хвастовщині,

В ярах, в болотах лежать гармати,

Нащо, та й нікому їх доставати.

Захрясли жидом Хвастівські гори,

Хвастяне погані на ксьондза орють.

Інколи, інколи ченця згадають,

А де похований, в якому краю —

Вони не знають, може, й не чули!

Кияне бачили та й ті забули.

Отак-то сталося, батьку козачий,

Все занехаяли діти ледачі,

І свою волю і твою славу —

Москалі рознесли вали в Полтаві,

Розруйнували і Січ, і Спаса,

А над тобою глину товкмасять.




Фрагменти тексту автографа, надісланого Шевченком Я. Г. Кухаренкові з листом 5 червня 1857 р., опубліковані О. Я. Кониським у ЗНТШ (1990. Кн. 1. С. 3-4)

2 Було колись, вже ніколи

15 А шовками застелає

28 Голе виглядає

47 А вони ж тії закаблуки

51 Достанеться й передам!»

52 До Межигорського Спаса

57 Старий крикнув: «Пугу!»

60 Стару браму одчинили

62-64 І знов браму зачинили,

Навік зачинили

Для козака. Хто ж цей сивий?

66 Семен Палій борозенський

70-72 В довгій рясі Семен Палій

По келії ходить.

Іде чернець Семен Палій /405/

76 Іде чернець Дзвонковую *

79 Було в світі жити!

86 А думкою чернець Палій

105-106 Борзну свою і Хвастовщину:

Загине все і сам загинеш

108 Чернець заплакав, застогнав,

112 «Для чого ж я на світ родився?

116-118 Надів клобук і чотки взяв,

І патерицю, і молитись,

За ту Україну молитись



* Дзвонковая криниця прозивається недалеко од монастиря.





Різночитання у списку рукою М. П. Федорова 1860 р. (ІЛ, ф. 1, № 60, с. 1-4)

Назва а Чернець

б Семен Палій

(Малороссийское предание)

13 Розвернулась, весела

31 Кого ж то там з музиками




Варіанти в першодруку в журналі «Основа» (1861. — № 1. — С. 7-10)

Присвята (П. А. Кулішу)

8 Серцю жалю завдавати

15 І єдвабом застилає

19 Як ту воду відром-цебром

31 Кого ж то там з музиками

46 Достанеться й передам

48 Набралися лиха-муки...

51 Достанеться й передам...

79 Було в світі жити

86 А думкою старий чернець

92 Музики... танці... і Бердичев

112 «Для чого ж я на світ родився

119 Палій чернець пошкандибав










«ОДИН У ДРУГОГО ПИТАЄМ...»

(С. 53)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 118)

4 Чого живем? Чого бажаєм? /406/

9 Бодай ті діти не росли

12 І стид на Тебе навели.




Варіант автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 53)

9 Бодай ті діти не росли.










«САМОМУ ЧУДНО. А ДЕ Ж ДІТИСЬ?..»

(С. 54)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 119)

8 То гриз помалу б... Так не ті

13а В степу безкраїм за . . . . . . . 1

б В степу безкраїм за Уралом










«ОЙ СТРІЧЕЧКА ДО СТРІЧЕЧКИ...»

(С. 55)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 120)

1а Ой стрічечка до стрічечки

б Ой стрічечку до стрічечки










ХУСТИНА

(С. 56)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 121 — 125)

Назва відсутня

1 — 18 Була собі Катерина,

Безталанна сиротина,

Росла в наймах, виростала

Та з Іваном закохалась.

А Іван, як голуб, з нею,

З Катериною своєю.

Од зіроньки до зіроньки

Вечеряють у вдівоньки 2,

Вечеряють, розмовляють,

Пречистої дожидають.

Дожидають, а з Чигри́на



1 Крапками позначене слово Уралом.

2 Було: Вечеряє у дівоньки /407/



По всій славній Україні

Загули великі дзвони,

Щоб сідлали хлопці коні,

Щоб мечі-шаблі гострили...

Та їхали на весілля 1.

Зажурилась Катерина,

Безталанна чорнобрива.

Іван коника сідлає,

Собі зброю добирає.

19 У неділеньку рано-ранесенько

21 В далеку дорогу славні компанійці

23а Випроважа вдова свого сина

б Випровожає вдова свого сина

25а Випровожа сестра свого брата...

б Випровожала сестра свого брата...

26 Івана Катерина

34а Щоб згадував Ка[терину]

б Щоб згадував на чужині

37 Тілько слави козацької —

47 Наші славні компанійці

49 Іде військо, іде друге,

51 Не дивися, Катерино,

53 Везуть труну дубовую

54 Китайкою вкриту

61 Несуть пани осаули

67а На всій збруї, на козацькій

б А на збруї, на козацькій



1 Далі, між 16 і 19 рядками, були такі перекреслені рядки:

Катерина зажурилась.

Накупила на три копи

Червоного шовку,

А за того за таляра

Золотую голку

Та й вишила Іванові

Шовками хустину,

Щоб згадував на чужині

Свою Катерину.

Ой у неділеньку рано-пораненьку,

Ще й сонечко не вставало,

В далеку дорогу, войну і тривогу

Мати сина випровожала.

Випровожала Йвана Катерина

б Із чужої темної хати.

Несла його збрую, шаблю золотую

І цвяховані лати. /408/



71 а Сіделечко цвяховане

б А на йому сіделечко




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 42 — 44)

42а Що день Божий виглядала

б Що день Божий сподівалась.

46а А на третє [нрзб.]

б А на третє линуть











А. О. КОЗАЧКОВСЬКОМУ

(С. 58)

Варіанти автографа (рядки 144147) в листі Шевченка до М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. (ІЛ, ф. 1, № 151)

144 — 147 Так Дніпро крутоберегий

І надія, брате,

Не дають мені в неволі

О смерті благати.




Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 127-132)

Назва А. Козачковському

4-5 (Бо я було трохи не голе,

Таке убоге) та й куплю

11 Або Три царіє з дарами.

14а Виспівую та плачу...

б Виспівую собі та плачу...

22а У школі сивіть довелось

б У школі й сивіть довелось

в У школі сивіть довелось

26 Мабуть, Господь мене карає?

27-44 Ой слухай же, щирий друже,

Та розкажи дітям,

Як канаю я в неволі,

Як нужу я світом 1.

Научай їх, щоб не вчились

Змалку віршувати.

Коли ж яке поквапиться —

То нищечком, брате,



1 Було: Як я нужу світом /409/



Нехай собі у куточку

І майськії ночі,

І як небо голубії

Ті очі дівочі

На лад давній вихваляє,

Не лає нікого

І не любить — опріч грошей

Та себе самого.

А Україну!.. Крий Боже!

Нехай собі плаче...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ось слухай же, мій голубе,

Мій орле-козаче,

Як канаю я в неволі,

Як нужу я світом 1,

Та розказуй тихесенько

Нерозумним дітям.

50-52 Серце усміхнеться —

Мов рибонька над водою

72 Неначе люде не жили

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

75 А ми її таки найшли.

79-82 О моя доле! моя країно!

Коли я вирвуся з ції пустині?

Чи може,

Крий Боже!

Тут і загину!

84 « Гайда в кошари! Гайда в неволю!»

89-92 Отак-то, друже мій, минає

Отут неділенька святая.

А понеділок? ох, друже-брате!

Ще прийде ніч в смердячі хати,

98-99 У вічне море потечуть;

І тяжко-тяжкими сльозами Між 100 і 101 Не малодушіє в неволі

Вночі сльози точить,

А гріхи мої великі

Вилитися хочуть.

Не виллються, не покинуть

Душу катувати...

Страшно мені, друже-брате,

Смерті сподіватись.



1 Було: Як я нужу світом /410/



109-110 Та у кошари заблудила

І вдруге пити зареклась.

120 Старого дурня научати

122а І те, що дурня всюди б’ють

б Щоб знав, що дурня всюди б’ють

Між 122 і 123 Так день і тиждень так минає,

І може, друже мій, отак

Минуть остатнії літа!..

Як перед Богом сповідаюсь,

За правду на світі караюсь 1

І не клену долі.

Тілько Господа благаю,

Не дай, Боже, в чужім краю

Згинути в неволі.

123 Минули літа молодії

Між 125 і 126а Та нічогісінько не вдіє,

А тілько жалю завдає

б За мною знову лихо діє

І серцю жалю завдає

128-129 Добро крізь сон хіба побачу

Та, може, лихо переплачу

133 — 140 Я буду знову сповідати

Свої гріхи; і як мені

Доводилось на чужині,

В неволі, в каторзі каратись,

А все за того п’ятака,

Що вкрав маленьким у дяка,

Та за вірші оті прокляті.

Чи те коли сподіється?

Чи, може, вже з неба

Подивлюсь на Україну,

Подивлюсь на тебе.

Бо іноді так буває




Варіант автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 56 — 60)

140а Почато: Бо

б А іноді так буває



1 Було: По правді на світі караюсь /411/











МОСКАЛЕВА КРИНИЦЯ

(С. 62)

Варіанти чистового автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 133 — 144)

28а Ні, вона дівонька не та!

б Ні, дівонька вона не та!

53а Хоть от ще що, небоже

б Хоть кажуть от ще що, небоже:

60а І легше буде зароблять

б То легше буде й зароблять

Між 60 і 61

1

Спочинем трохи, поговорим.

Що, ярина ще не зійшла?

2

Та де та ярина взялась?

У мене ще на жито орють.

Отим то й ба, що живете 1

Відколи, дядьку, а не чули,

А може, й чули, та забули,

Журнал дрюкують...

1

. . . . . . . . . . . Те! те! те!

2

Та що ви думаєте, польський

Або «Хозяин» той московський,

Не та ловись! Журнал «Реву»!

Чи те «Ла мод», купив для Паші

Вторік в Ромні...

1

...Нишком: Так от як наші! 2

Не чув, як на світі живу.

2

У самому тому журналі

Моя Пашета начитала,

Як німці сіяли траву.



1 Було: Отим і ба, що живете

2 Було: ...Нишком: [нрзб.] як наші! /412/



А потім вижали серпами!

І все написано стихами,

Та не такими, як у нас...

1

Якби ти, брате, свині пас...

За слово вибачай.

2

Мов не чує: Гей, хлопче!

Ходить посвистує, а потім співає:

Хлопче-молодче

З карими очима,

Нащо тобі жінка —

Камень за плечима?

1

Та годі вже тобі співать.

2

Що, може, хочете кончать?

А я, признаться, думав теє...

1

А я так думаю інеє,

Що вип’ємо та поснемо,

А там і ладу не дамо.

Сідай лиш та пиши, небоже,

Та кончимо, як Бог поможе.


64а На світі жить будуть?

б Жить на світі будуть?

88а Сиріт підпалили!

б Хату запалили!

101 — 102а До стебла все погоріло,

Сусіди раділи

б До стебла все погоріло,

І діти згоріли

113а То все б таки воно не так...

б То все б таки не так воно...

124а Коли не дам ладу

б Коли не дам ради

145а Не дам і з торбою ходить!»

б Не дам же й з торбою ходить!»

214а Бо хочеться їсти і вам і мені

б Бо хочеться спати і вам і мені /413/

252а Старого Максима

б Москаля Максима

255а Пошкандиба на вдовину

б Шкандибає на вдовину

258а Колишнє згадає

б І вдову згадає

268а І рушає в поле...

б Шкандибає в поле...

297а П’ючи воду холодную

б П’ючи воду погожую

















«ТО ТАК І Я ТЕПЕР ПИШУ...»

(С. 70 )

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 145)

4а Згадаю що, чи що побачу

б Згадаю що, чи що набачу

6-7 а Почато: І на годину по[лечу]

б І ніби сам перелечу

Хоч на годину на Вкраїну

16а І милосердого [молю?]

б І милосердому молюсь










«А НУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ...»

(С. 71 )

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 161 — 160)

2 (Звичайне нишком), нумо знову

8-11 Долю за те, щоб не спала 1

Та нас доглядала.

Людей за те, щоб вітали 2

Та нас поважали.

Після 11а Як же його і не клясти,

І поезії не буде,

І не буде солі,

Як то кажуть, а без неї

І борщ, мов помиї.

А вірші!.. вірші, та цур їм!



1 Було: Долю за те, що не спала

2 Було: Людей за те, що вітали /414/



Поки море виє

Та гризе високий берег,

Чи не вдам я знову

Про що-небудь тихенького

Та благого слова,

б А то й поезія зав’яне 1,

Як кривди не стане.

Заходімося ж ми знову

Святеє поганить.

Ні, не до ладу, не до складу,

І кому завадить

Моя кривда лукавая?

Нікому. А зрадить,

Самому зрадить на чужині,

І на далекій Україні

Старому віри не поймуть,

Старого дурнем назовуть:

— Нехай стара собака гине,

Коли не вміє шанувать

Людей та Бога пресвятого,

Не вміє правдоньки сказать.

То й цур йому. Нехай блукає,

Дурний свій розум проклинає,

На старість учиться брехать,

А ми не будемо читать

Його скаженої брехні. —

Правда ваша, люде.

Брехнею, бач, вийдеш всюди,

А не вийдеш в люди.

Так цур же їй! Нехай собі,

Кого знає, шиє

Брехня в дурні. А я собі,

Поки море виє

Та гризе високий берег,

Чи не вдам я знову

Про що-небудь тихенького

Та благого слова.




Варіант автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 85)

10а Почато: Люде

б Долю за те, щоб не спала



1 Було почато: І поезія /415/













ВАРНАК

(С. 72)

Текст автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 165 — 172)

. . . . . . . . . . . . . . . . . . 1

Тиняючи на чужині

В неволі злій, зострів я діда.

То був поселений варнак 2,

(5) Наш бідний мучений земляк.

Неначе діти, ми зраділи

Один другому. У неділю —

Бувало, меж талами

Над тим Уралом,

(10) Поки не смеркне, розмовляли

О нашій славній старині...

І він розказував мені

Свою бувальщину. Од Бога,

Од Бога все, а сам нічого

(15) Дурний не зробить чоловік.

Я сам, як бачиш, марне, всує,

Я сам занівечив свій вік,

І ні на кого не жалкую...

(20) Води багато утекло

З того часу... За Уманем

Було те вбогеє село,

Де уродився я на зло,

Де виріс я на безталання

(25) Та на погибель... Наша пані

Мене побачила в селі

Та й узяла собі в покої,

А в неї паничі були,

Були однолітки зо мною —

(30) Так їм на виграшку! Росли,

Росли вони та виростали

Та мною, дурні, забавлялись,

Уже й учиться почали.

А я й собі на безголов’я

(35) Учуся з ними; сльоз і крові

Письмо [те] стоїло... Чи нас?! —



1 Текст, позначений цими крапками, не відомий.

2 Було: То був одпущений варнак /416/



Дешевших панської собаки —

Учить письму?!!

Молитись Богу

(40) Та за ралом спотикатись,

А більше нічого

Не повинні знать без волі —

Така наша доля!..

Отож вивчився я, виріс,

(45) Прошу собі волі —

Не пускають... У москалі!

І туди не голять!!

Що тут на світі робити?

Вернувсь я до рала,

(50) А паничів у гвардію

Поопреділяли.

. . . . . . . . . . . . . . . . . .

Настали тяжкії літа!

У нашому таки селі

(55) Росла убога сирота...

О Боже! Боже! мій єдиний,

Вона тойді була дитина!

Вона... Не нам Тебе судить,

Великий Боже наш.

(60) На неї

Не довелось і надивитись.

А я ще думав одружитись,

І жить, і радоватись з нею!

І Господа хвалить.

(65) . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Уже і краму накупили,

Уже і пива наварили,

Не довелося тілько пить.

Проклятий пан старий неситий

(70) Покриткою пустив по світу,

Не довелося вкупі жить.

. . . . . . . . . . . . . . . . . .

Дарма... минуло... недоладу

Було б садити огород.

(75) Пішов я писарем в громаду,

То сяк, то так, минає год.

Пишу собі, з людьми братаюсь

Та мовчки хлопців добираю;

Минув і другий. Паничі /417/

(80) На третє літо поз’їзжались

(Мене, звичайне, не пізнали),

Засватані, весілля ждуть,

А нашим молодим дівчатам

В селі проходу не дають.

(85) Дарма, нехай; радіє мати,

Радіє пан... а хлопці ждуть,

Як Бога, панського весілля.

Якраз у Клечальну неділю

І повінчали їх обох —

(90) Таки в домашньому костьолі —

Вони ляхи були... Ніколе

Нічого кращого сам Бог

Не бачив зроду на землі,

Як молодії ті були.

(95) А я убив їх!! Признаюсь,

І досі страшно, як згадаю;

Я і розказувать боюсь,

А то ще й вас перелякаю.

На весілля...

(100) І ми отарою прийшли,

Палати білі запалили,

Панів великих і малих —

Усіх порізали...

Молила

(105) Сама стара за молодих,

До Бога руки піднімала...

А невістками хлопці грались,

Поки замучили... Затих,

Загас пожар, уже світало,

(110) А ми в діброву поховались

І раду радим, що робить?

А що робить! Ходімо бить

Та мордувать панів проклятих.

І ми пішли... Ох тяжко, брате,

(115) Такіє згадувать діла...

Ватага день і ніч росла,

Уже за сотню прибувала...

Мов поросяча, кров лилась —

Я різав все, що паном звалось,

(120) Без милосердія, без зла,

А різав так... і сам не знаю,

Чого хотілося мені?! /418/

Ходив я три года з ножем,

Неначе той різник,

(125) До сльоз, до крові, до пожару —

До всього я привик.

Було, мов жабу ту, на списі

Спечеш дитину на огні

Або панянку чорнобривку

(130) Розіпнеш голу на коні

Та й пустиш в степ —

всього бувало...

І все докучило мені.

Одурів я, тяжко стало

(135) У вертепах жити.

Думав сам себе зарізать,

Щоб не нудить світом,

І зарізав би... та диво —

Диво дивне сталось

(140) Надо мною, окаянним...

Тілько що світало,

Вийшов я з ножем в халяві

З Броварського лісу,

Щоб зарізаться... дивлюся,

(145) Мов на небі висить

Святий Київ наш великий,

Дивом дивним сяють

Церкви Божі, ніби з Богом

Самим розмовляють.

(150) Дивлюся я, а сам млію,

Тихо задзвонили

У Києві, мов на небі...

О Боже мій милий!

Вперше зроду я заплакав,

(155) До полудня плакав.

Та так мені любо стало,

І малого знаку

Нудьги тії не осталось —

Я мов народився.

(160) Подивився кругом себе

І, перехрестившись,

Пішов собі тихо в Київ

Не святим молитись,

А суда, суда людського

(165) У людей просити. /419/




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 87-92)

9 Почато: С[вятую]

11а В траві за валом посідались

б В траві за валом посідали

48-49а Росли панята, виростали

Та мною, дурне[м]

б Росли панята, виростали

Та мною, пси, коверзували

в Росли панята, виростали,

Як ті щенята. Покусали

96а Минулося, пропало...

б Нема, минулося, пропало...

Між 105 і 106 Мене вельможні паничі

Хоч бачили, та не пізнали

107а В селі гуляли, в карти грали

б В дворі гуляли, в карти грали

120 Почато: І

135а Крутих яр[ах]

б Крутих, глибоких. Всюди хата












«ОЙ ГЛЯНУ Я, ПОДИВЛЮСЯ...»

(С. 77)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 173)

9 Там би я спочив на старість

11 Там би я... Шкода і гадки











«ТА НЕ ДАЙ, ГОСПОДИ, НІКОМУ...»

(С. 78)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 174)

5-6 Ой піду я лугом, лугом

Та розважу свою тугу

7-8 Не йди, кажуть, сиди в хаті,

Підеш завтра погуляти /420/










«У БОГА ЗА ДВЕРМИ ЛЕЖАЛА СОКИРА...»

(С. 79)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 162 — 165)

28а І мерк за димом сонця світ.

б І мерк за димом Божий світ.

31а Неначе хлопчик в льолі білій

б Неначе ляля в льолі білій

41 Почато: Я











[ЦАРІ]

(С. 81)

Текст автографа в «Малій книжці» (ІЛ,ф. 1, № 71, с. 175 — 190)

Дев’ята сестро Аполлона,

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Якби, буває, хоть на час

Ви кинули отой Парнас,

Та в степ таки пришкандиба[ли],

(Коли не в наймах де застряли

Або не хилите в шинку

З пропий-волами чумаками?)

Та древніми тими речами

Хоть нищечком якби мені

Ви розказали б про царя —

Або якого короля

З їх фон-баронами-князями

І їх високими страстями,

Бо вже остили мужики

Та безталанні покритки;

Та й тих уже не стало.

А про журбу та про печаль

Остило... і паперу жаль.

Чи є поганше що на світі,

Як та дрюкована нудьга? 1

Про марне страчениє літа

Та про чорнявого врага,

З очима ясними як небо...



1 Було: Як та дрюкована жур[ба] /421/



Голубчики, пишіть для себе

Та не дрюкуйте...

Вже смеркало.

Дивлюся, шкандибає

На милицях, з торбиною

Бабуся сідая

І п’яненька, нівроку їй...

— Добривечір, сину!

— Добривечір, — кажу, — тітко!

— Ох, мабуть я згину...

Чи далеко до Парнаса,

А так утомилась...

Ледве, ледве несу ноги!

Літа мої — крила,

Де ви ділись, молодії?

Згинули- пропали.

Як ті славнії піїти,

Що оди писали...

Отойді було завчестя...

— Постривай, бабусю!

Хіба й справді ти з Парнасу?

— І справді, дідусю!..

Я до тебе поспішала

Та в шинку зостріла

Веселого бакаляра...

Трохи одпочила

Та випили по чарочці...

Чого ж ти бажаєш,

Мій голубе? Я до тебе.

— Сама, — кажу, — знаєш!

— Отже, далебі, забула...

Пристріт чи бешиха...

Пошепчемо... Чи на старість

Непевного лиха —

Чорнобривки забажалось!..

— Цур тобі, злий гаде!

Стара паплюго, паскудо,

От тобі й порада!

От тобі й сестра з Парна[са].

Морока, та й годі!..

Іди ж собі, де взялася,

А я трохи згодом

Захожуся коло царів

Та штилем високим /422/

Розмалюю помазаних

І спереду й збоку.


Не видно нікого в Ієрусалимі,

Врата на запорі, неначе чума

В Давидовім граді, Господом хранимім,

Засіла на стогнах. Ні, чуми нема,

А інша лихая та люта година

Покрила Ізраїль. То гірша война!

Цареві князі, і всі сили,

І отроки, і весь народ,

Замкнувши в городі ківот,

Пішли шукать собі могили,

Покидали дітей малих,

І жен своїх, і молодих

Своїх підложниць... А ті босі,

Розхристані, простоволосі!

Сидять в світлицях взаперті

Та тяжко плачуть в самоті

І красоту свою велику

Нарошне нівечать, аж жаль!

На стогнах сльози та печаль,

За стогнами і ґвалт, і крики,

І гине, падає народ

За той завіт, і за ківот,

І за царя свого пророка.

А цар (святий), узявшись в боки,

По кровлі кедрових палат

В червленій ризі похожає

Та усміхавшись позирає

В зелений сад.

А в садочку мраморова

Купальня біліла

Крізь листочки, а в купальні

Русалка сиділа.

Не русалка... Версавія,


Достеменна Єва —

Подружіє Гурієве,

Рабиня царева;

Купалася собі з Богом,

Біле лоно мила

І царя свого святого

У дурні пошила!.. /423/

Надворі вже смеркло і, тьмою повитий,

Журиться в німоті Ієрусалим;

В кедрових палатах, мов несамовитий,

Давид похожає... і дума, неситий,

Нечи[с]тії думи... — А ми повелим!

Я цар над Божиїм народом!

І сам я Бог в моїй землі,

Я все!.. А трохи згодом

Раби вечерю принесли.

Сказав, що[б] подали сикеру

І щоб просили на вечерю

Версавію...

Нівроку

Божому пророку.

Приспє... Чи Гурієві снилось,

Що цар — не злато-серебро,

А лучшеє його добро,

Його Версавію украв!..

А цар, щоб Гурій і не знав,

Звелів убить його, та й годі,

А потім плакав пред народом,

Посипав пепелом главу!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Отак святі царі живуть!

А як же прості? Я не знаю...

І рáю вам цього не знать 1,

Та ні у кого й не питать,

Щоб не завадило, буває!..

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


Давид, святий пророк і цар,

Не дуже був благочестивий.

Була дочка в його Фамар

І син Амнон... і це не диво,

Бувають діти і в святих.

Та не такі, як у простих!

А ось які! Амнон щасливий

(Бо то був первенець його)

Лежить, нездужає чогось!

Давид стенає та ридає!

Багряні ризи роздирає!

І сипле попіл на главу!



1 Було: а І вам

б І раю вам не знать /424/



— Без тебе я не поживу

І дня єдиного, мій сину,

Моя найкращая дитина!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

І йде ридаючи до сина.

А син у храмині кедровій,

Як той бугай лежить здоровий 1,

Кепкує з батька і так просить...

А той ридає і голосить.

— Драгий мій отче і мій царю!

Вели сестрі моїй Фамарі,

Щоб коржика мені спекла

І щоб сама і принесла,

То я, вкусив його, возстану

З одра недуга...

Вранці рано

Фамар прекрасная прийшла

І коржик з маком принесла.

Амнон бере її за руку

І в темну храмину веде...

І на постілоньку кладе.

Притерпіла, сердешна, муки,

Рвучись, кричала: — Зміє! гаде!

Амноне, брате мій! Я! Я!

Сестра єдиная твоя!

Де дінусь я?! Тебе самого

Безумним люди назовуть. —

Не помогло нічого.

Отак царевичі живуть,

Пустуючи, на світі!

От бачте, діти!


І поживе Давид на світі

Немалі літа.

І одряхлє, — і покривали

Многими ризами його,

А отроки доміркували,

Як нагрівать царя свого

(Натуру вовчу добре знали) —

Царевен паче красотою

Дівчат цареві привели,

Да гріють кров’ю молодою

Свого царя... і розійшлись,



1 Було почато: Леж[ить] /425/



Замкнувши двері за собою.

Облизавсь старий котюга

І пазорі слинить...

Ледве, ледве простягає

До Сумантянині.

Бо була вона над всіми

Краще добротою...

І та, гріючи старого

Давида собою...

Як уже вона там гріла!

Того ми не знаєм...

А він грівся коло неї

І, і не позна ю!..

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Дивуються, що кіт мурий

Не ворушив сала,

А у його, сіромахи,

Зубів не осталось!..


По двору тихо похожає

Старий веселий Рогволод,

Дружина, отроки, народ

Кругом його во златі сяють.

Велике свято, виглядають

Із Литви князя-жениха

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Перед богами Лель і Ладо

Огонь Рогніда розвела,

Драгим єлеєм полила

І щедро посипала ладан.

Мов ті валькірії, кругом

Танцюють, граються дівчата

. . . . . . . . . . і приспівують!

Гой-гоя-гоя,

Новії покої,

Нумо лиш квічати,

Гостей сподіватись...

За городом, неначе хмара,

Чорніє курява. Біжать

Дружина, отроки, бояра

Із Литви князя зострічать. /426/

Сама Рогніда з Рогволодом

Пішла весела за народом.

Не із Литви йде князь сподіваний 1,

Давно знаємий, давно жаданий,

А із Києва туром-буйволом

Іде веприщем за Рогнідою

Володимир князь со киянами.

Прийшли, і город обступили

і запалили!

Владимир князь перед народом

Убив старого Рогволода,

Поби народ, княжну поя,

Отиде в області своя.

Отиде з шумом... І растли ю,

І прожене ю, і княжна

Блукає по світу одна...

Так отакіє-то святії!


Бодай кати їх постинали,

Отих царів, та ще й святих!

Морока з ними, щоб ви знали.

Мов дурень, ходиш коло їх,

Не знаєш, на яку ступить.

А де нема, як кажуть, волі,

Не буде там добра ніколи,

Шкода і оливо тупить.

Ходімо в селища, там люде,

А там, де люди, добре буде.

Тілько не треба їх учить

Своїм писанієм; нікого

Не навчиш ти, тебе самого

Великим дурнем назовуть,

А книжку граться оддадуть

Маленьким дітям, більш нічого!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .





Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 95-103)

18а Скубуть і патрають, то може б

б Скубуть і патрають, то може



1 Було: Не із Литви йде давно виданий /427/



111а Без тебе я умру, умру

б Без тебе сонця не узрю

132а Ридає, плаче. І, рвучись

б Сестра ридає. І, рвучись

146а Одрях і покривали

б Одрях старий, і покривали

165а В траві при долині

б Сельний при долині

179а Із В[ільно?]

б Із Литви князя-жениха

212-213а Блукала в Києві одна

Аж поки сина привела,

А потім з сином Ізяславом

б Блукає по світу одна,

Нічого з ворогом не вдіє.




Варіанти автографа третьої частини (рядки 144173), подарованого Ф. Чельцову (ДМШ, А-67)

Присвята Федору Чельцову (И. Рогожину)

на пам’ять 16 августа 1857

146-154 І одряхлє, — і покривали

Многими ризами його.

І отроки доміркувались,

Як нагрівать царя свого

(Натуру вовчу добре знали) —

Царевен паче красотою

Дівчат цареві привели

159-173 І пазорі слинить...

І ледве їх простягає

До сумантянини,

Бо була вона над всіми

Краще добротою...

І та гріла ледачого

Давида собою.

Як уже вона там гріла,

Ми цього не знаєм.

І він грівся коло неї

І, і не позна ю!

Дивуються, що кіт мурий

Не ворушив сала,

А у його, сіромахи,

Зубів не осталось!.. /428/











ТИТАРІВНА

(С. 88)

Варіанти чорнового автографа в альбомі Шевченка 1846 — 1850 рр. (ІЛ, ф. 1, № 108, с. 32)

Назва відсутня

Перед 197 Повій, вітре, понад яром

Та нажени чорну хмару 1,

А щоб дощі полилися,

Стежки-доріжки залилися

Та щоб люди не ходили,

Мого сина не збудили.

197-210 У неділеньку рано та раненько

Збиралася громадонька —

І старая, і молодая,

І великая, і малая —

Та криницю виливала,

Сповитого сина доставала.

Несли сина перед пани 2,

Повели матір у кайданах 3,

Що хотіли, те й робили,

В труну з сином положили,

Живу з сином поховали.




Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 431, 399 — 409)

19а По шелягу за танок [?]

б По шелягу за танець

67а Ти насміялася... Стало жаль

б Ти насміялась... Стало жаль

148-149а Той, це той, що ти, весела

б Той це, той, що на селі

Ти насміялася колись



1 Було: Та нажени чорну хви[лю]

2 Було почато: Несут[ь]

3 Було: Вивели матір у кайданах












«МОВ ЗА ПОДУШНЕ, ОСТУПИЛИ...»

(С. 96)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 271)

4 Де заховатися мені

6 По цім Аралу * і пишу


* Остров. /429/


13а Таки впирається, та й годі!

б Нудьга впирається, та й годі!
















П. С.

(С. 97)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 272-273)

Назва відсутня

1 Не жаль на злого, кругом його

9-12 Як флаг забачить! дома пан!

А пан, як бачите...

15 І християнин ще до того

18-19 І вольнодумствує в шинку,

І п’є горілку з мужиками

21-25 Ба ні, брешу... в селі дівчаток

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Та ще байстрят своїх десяток

У год подержить до хреста.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Кругом, як бачите, паскуда

28-34 . . . . . . . . За що люде

Його возносять, як те чудо!

За шмат гнилої ковбаси

У вас хоч матір попроси,

То отдасте... Зовуть світилом

Кривого п’яного Петра

І покровителем добра,

І патріотом. Боже милий!

А де ж та правда на землі?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Не жаль мені, єй-богу,

На Петра Кривого,

А жаль великий на людей

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .





Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, 67, с. 136)

18-19 а І вольнодумствує в шинку,

І п’є горілку з мужиками

б І п’є горілку з мужиками,

І вольнодумствує в шинку /430/
















Г. 3.

(С. 98)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 274-276)

Назва відсутня

6-16 Такою свіжо молодою

І прехорошою такою,

Як нині — в дальній стороні

Та ще й в неволі, степ і море

Посиніли синіше,

І лютеє лихеє горе

Погіршало ще гірше.

17 А ти, моя єдиная

21 Ніби з моря виступають

25-28 І те село, і ті люде,

Де мене, мов брата,

Привітали!.. Чи жива ти,

Старенькая мати? 1

33 По-давньому, як то кажуть

36-37 Веселії діти,

Рожевії дівчаточка...

39 Танцюєте, красуєтесь...

43 Царицею похожаєш?

47 Людські душі... люде й досі

51-53 Як зійдуться коло теб[е]

Рожеві дівчата,

Защебечуть по-своєму

55-56 Нагадають про торішнє,

Дудочку * згадають

58а Скаже яке слово

б Скаже яке лихо

61-64 Почервоній, моє любе,

І більше нічого 2,

А я, зоренько, в неволі

Хвалитиму Бога!




1 Спочатку Шевченко написав: Чи жива ти

* Танець.

2 Було почато: І бі[льше?]






Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 137-138)

Назва: Г. 3.

6а Такою свіже молодою

б Такою гарно молодою /431/

7 [І] прехорошою такою

10б Моя проспіваная воле!

б Моя ти співаная воле!

36а Веселії діти!

б Чорнявії діти

61а Щоб ніхто і не б[ачив?]...

б Щоб ніхто і не побачив...













«ЯКБИ ЗОСТРІЛИСЯ МИ ЗНОВУ...»

(С. 100)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 277)

2-4 Чи ти б злякалася, чи ні?

Якеє тихеє ти б слово

Сказала б, серденько, мені?

6-7 А може б, потім і згадала,

Сказала б: — Снилося дурній! —

10-17 Коли б недавнє нагадав

І заридав би, заридав,

Що не осталося правдивим,

А сном лукавим розійшло[сь],

Сльозами в воду розлилось.















[МАРИНА]

(С. 101)

Варіанти автографа (рядки 315325 ) в альбомі Шевченка 1846 — 1850 рр. (ІЛ, ф. 1, № 108, арк. 36)

314 У поле




Варіанти чистового автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 278-292)

3а Списать би вже несамовиту

б Давно б списать несамовиту

18а З народом дієте... Закони

б З братами дієте... Закони

Після 32 Закреслено:

Єдиний мій др[уже]

75-78а Собі в покої... Незабаром

І молодого привели

(З весілля та в гусари).

Назавтра в город одвезли /432/

Та й заголили в москалі!

б Собі в покої... Незабаром

І молодого привели.

Назавтра в город одвезли

Та й заголили в москалі!

123а Людськеє серце ро[збивать?]

б Людськеє серце пробивать

128а Моїх дівчаток їм

б Моїх дівчаток, щоб навчились

186-187а Була молодою... прошептала

Заду[малась]

б Була молодою... —

Прошептала, задумалась

212а Аж глядь, палати зайнялися

б Аж глядь, палати зайнялись

247а Ось на тобі, давись!

б А то з’їси. Ось на, давись!

268а Хрещені люде, поможіте!

б Хрещені люде, поможітесь!

в Хрещені люде, поможіте!

Між 276 і 277а Співає й плаче

б Співає

288 а Не плач, голубко, подивись

б Не плач, голубочко, дивись

298а А я гуляю понад морем

б А ми гуляєм понад морем

300а Попадали в воду

б Попадали неначе в воду

303-305а А я, неначе навісна,

З байстрям розхристана іду

б А я, неначе навісна,

В Дунаєві шукаю броду,

З байстрям розхристана бреду.












ПРОРОК

(С. 109)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, арк. 293 — 294)

Назва відсутня

2 Господь, любя своїх людей

5 Святому разуму учить

ба І паче горного потока

б Неначе наш Дніпро широкий /433/

9а І Божіїм [?] огнем пекли

б І ніби тим огнем пекли

в Невидимим огнем пекли

г Огнем невидимим пекли

10 Холодні душі. Полюбили

11-12а Його, по улицях ходили

За ним і Божим нарекли.

б Того пророка, скрізь ходили

За ним і сльози, знай, лили,

13а А потім люде, род лукавий

б А там? О! Люде, род лукавий

в А там! Люде, род лукавий

16 Пожерли жертви, омерзили[сь]

17а І мужа свята, горе вам!

б І пресвятого, горе вам!

22 Високі тюрми муровать

25а Царя вам повелів ізбрать

б Царя вам повелів послать




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 140)

Назва відсутня

2 Господь, любя своїх людей

5 Святому разуму учить

9-13 І ніби тим огнем пекли

Холодні душі. Полюбили

Пророка люде, і молились

Йому, і сльози, знай, лили...

А потім?.. Люде, род лукавий

16 Пожерли жертви, омерзились

Після 18 І заходилися гулять,

Святою кров’ю шинкувать.

20 На вас на лютих, на вас, диких

22 Глибокі тюрми морувать

23 І, роде лживий і жестокий

25 Царя вам повелів ізбрать




Варіанти автографа, подарованого Н. В. Тарновській (ІЛ, ф. 1, № 34)

23а І, роде лютий і неситий!

б І, роде лютий і жестокий!

25а Царя вам повелів послать!

б Царя вам повелів надать! /434/











[СИЧІ]

(С. 110)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 295 — 296)

8а А пташе царство затопить

б Орлине царство затопить

10а А орла повісить на тичині

б Орла ж повісить на тичині

17-20а Силець поставив та й пішов

В копиці спать, а вранці рано

б Сильце поставив, а то зирк!

Таки голісінький мужик

Поставив любо. Та й пішов

В копиці спать собі, а рано

29а Немає

б І не сказав нікому











«МЕЖ СКАЛАМИ, НЕНАЧЕ ЗЛОДІЙ...»

(С. 111)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 297-304)

52а То одружився собі так

б То й одружився собі так

108-109а Талану того святого...

Що зовуть, байдуже,

Чи то дома, чи за морем,

Ой не шуми, луже!

б Талану того святого...

Світ Божий не милий.

139а А сама, мов нежива

б Сама ж, неначе нежива

150-152а Розказала — при[йшли]

б Розказала

. . . . . . . . . . прийшли його

Любо та кохано

Назад руки закрутили

в Розказала — отак і так.

Любо та кохано

Прийшли, взяли сіромаху /435/











«ЗА СОНЦЕМ ХМАРОНЬКА ПЛИВЕ...»

(С. 116)

Варіанти чорнового автографа (рядки 112) в альбомі Шевченка 1846 — 1850 рр. (ІЛ, ф. 1, № 108, арк. 33)

1 За сонцем хмароньк[а] іде

3 І сонц[е] спатоньк[и] к[ла]де

4а У синє море й накриває

б У синє море й покриває

5а Своїми довгими полами

Холодни[й] стелеться тума[н]

І закриває, мов[?] стінами

Святеє див[о] 1

б Червоною пеленою

7-8 Очам любо дивуватись,

І серце годину

9а Хоч годину одпочине

б Годиночку одпочине

10 З Богом поговор[и]т[ь]

11а Пок[и] туман не за[стеле]

б Пок[и] туман н[е] застеле

12 Широког[о] моря



1 Було почато: Холодне





Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 246)

1 За сонцем хмаронька іде

3 І сонце спатоньки кладе

5 Червоною пеленою

7 Очам любо, годиноньку

10 З Богом поговорить

11а А туман, мов ворог заздрий

б А туман, неначе ворог

12а Море закри[ває]

б Закриває море

Після 12 І знову тьма, і не знаєш,

Де дітися в світі,

А ніч темная та чорна,

І довго до світу. /436/










«І НЕБО НЕВМИТЕ, І ЗАСПАНІ ХВИЛІ...»

(С 117)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 305)

1а І небо невмите, і заспані зорі

б І небо невмите, і заспані хвилі

7 вписано: Понад отим поганим морем...

9-10 Мовчить та гнеться, мов жива,

В степу високая трава

Після 12 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .











«ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ...»

(С. 118)

Варіанти чорнового автографа в альбомі Шевченка 1846 — 1850 рр. (ІЛ, ф. 1, № 108, с. 47 і 37)

1а Думи, думи мої

б Думи мої, думи мої

5 Прилітай[те], мої діти

9 З к[иргизами] за Ур[алом]

10 І вони убогі

13 Прилі[тайте], мої любі

14 Тихими слова[ми]

15 Привітаю ва[с], як мат[и]




Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 1)

5а Прилітайте, мої пташки

б Прилітайте, сизокрилі

9а З к. . . . . . . . . . . . . . . . .

б З киргизами убогими

10 І вони убогі

13а Прилітайте ж, мої квіти

б Прилітайте ж, мої сизі

15-16 Привітаю вас, як мати,

І поплачу з вами.












«І ВИРІС Я НА ЧУЖИНІ...»

(С. 119)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 306)

14а На свічечку заробляла

б На свічку Богу заробляла /437/











«НЕ ДЛЯ ЛЮДЕЙ, ТІЄЇ СЛАВИ...»

(С. 121)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 309 — 310)

3 Мої вірші складаю я

7-8 І мов з Дніпра далекого

Слова долітають

12-13 Мою сиру душу

Одинокую... і любо

19-20 Щоб не займав моїх діток

В далекому краї.

Після 20 А іноді... нагадаю

Мою Україну

І заплачу... Боже милий!

Нехай я загину

У цій проклятій пустині,

Та не пусти димом

Дітей моїх безталанних

В широкій пустині.

21-22 Нехай ідуть додомоньку

Мої любі діти

24-26 Було мені в світі.

І в сем’ї веселій тихо

Сумно прочитають

32 Я б його любила.




Варіанти першодруку в журналі «Основа» (1861. — № 1. — С. 1-2)

1 Не для людей і не для слави

12 Мою сиру душу

25 І в сем’ї веселій, тихій




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 142)

12а Мою сиру душу

б Одиноку душу












«КОЛО ГАЮ В ЧИСТІМ ПОЛІ...»

(С. 122)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 311 — 313)

4 Одна одну хилить /438/

21 Того зілля, щоб Івана

23 Найшли його, накопали

26-27 Зілля наварили...

А назавтра вранці рано

29 Поховали коло гаю

31-32 Того Йвана сердешного,

І сестри ходили

34 Плакати за Йваном

41 На Івановій могилі











«ЯКБИ МЕНІ ЧЕРЕВИКИ...»

(С. 124)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 314)

13 Люде добрі на музиках




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 145)

17 Зношу свої чорні брови












«І БАГАТАЯ...»

(С 125)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 315)

4 Безталанная я

5а Тяжко жить, не любить

б Тяжко на світі жить

18 З рудим, косим, старим











«ПОЛЮБИЛАСЯ Я...»

(С. 126)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 316)

5 Люди добрії, злі

11 Нужу світом попідтинню — /439/










«ПОРОДИЛА МЕНЕ МАТИ...»

(С. 127)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 317-318)

7 І виросла всім на диво

16 Мов билина при долині










«ОЙ Я СВОГО ЧОЛОВІКА...»

(С. 128)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 319 — 320)

21а Ударив об поли

б Ударивсь об поли











«ОЙ ВИОСТРЮ ТОВАРИША...»

(С. 129)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 321)

18а Та не окрали

б Та не окрадали










«ПО УЛИЦІ ВІТЕР ВІЄ...»

(С. 130)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 322)

1 По улиці вітер виє

3 Попідтинню з торбиною

5а Під дзвіницю, сердешная

б Під дзвіницею сердешна

13а Почато: Ви[благала?]

б А довелось... Виблагала

14 Шага у скупого

16 Свічечку... за кого?

Після 16 За кого ти б’єш поклони?

За сина! за сина!

За Івана єдиного,

За мою дитину! /440/











«ОЙ СЯДУ Я ПІД ХАТОЮ...»

(С. 131)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 323)

3 Як то там тії дівчата

9 Чужі діти... а моєї











«ЗАКУВАЛА ЗОЗУЛЕНЬКА...»

(С. 132)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 324)

5а А дівичі молодії

б А дівочі молодії

15 Було почато: За[гину?]




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 150)

1 Заковала зозуленька

7-8 Як квіточка за водою,

Пливуть з цього світа.

9-16 Немає










ШВАЧКА

(С. 133)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 325-326)

Назва а відсутня

б Швачка

2 Не п’ються меди

4 Погані жиди

5 Ой не п’ється горілочка

7 Не будете, вражі ляхи

9-39 Ходім, брати, у неділю

У Фастов гуляти:

Ляхів мордувати,

На смерть убивати.

Свого батька козацького

Будем поминати. /441/

В Переп’яті * ночували,

Вдосвіта вставали,

Вранці рано у Фастові

Козаки гуляли.

Прийди, батьку, з Межигор’я,

Семене Палію,

Подивися ти на Швачку,

Що він ляхам діє

У твоєму у Фастові

У славному місті.

Покотились головоньки

Не сто та й не двісті,

А із тисяч шляхетськая

Кров почервонила

І оранди, і костьоли,

І все затопила.

Тілько то й не затопили,

Що церков святую,

Отам Швачка з козаками

44-48а У Бихов гуляти.

б Має погуляти

У Бихові, в славнім місті,

З Левченком укупі,

Потоптати жидівського

Й шляхетського трупу.


Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 161 — 162)

33а А тисячі. Базарами

б А тисячі. А майдани

36а Мов свічки, горіли

б Мов свічки, згоріли

39а Не спалили. Отам Швачка

б Не спалено. Отам Швачка



* Могила.













«ОЙ НЕ П’ЮТЬСЯ ПИВА-МЕДИ...»

(С. 135)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 327 — 328)

15а А із по[ля]

б А із степу гайворони /442/

21а Ой полетіть, вороненькі

б Ой полетіть, гайворони












«НА УЛИЦІ НЕВЕСЕЛО...»

(С 136)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 329)

8а Чи то утопиться?

б Чи то утопитись?











«У ТІЄЇ КАТЕРИНИ...»

(С 137)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 330-333)

8а Кіндрат Ярошенко

б Іван Ярошенко

38а Поїхали шук[ати]

б Поїхали визволяти












«ІЗ-ЗА ГАЮ СОНЦЕ СХОДИТЬ...»

(С. 139)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 335)

4 Козак собі ходить

7 Не виходить дівчинонька

9-12 Не виходить дівчинонька...

А з темного лісу

З рушницею і з челяддю

Виходить пан лисий.

16 Смертельнії муки;

17 У льох його, сердешного












«НЕ ТАК ТІЇ ВОРОГИ...»

(С. 141)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 537)

5а І попросять в хату

б І попросять тебе в хату /443/

7а І питать тебе пита[ти]

б І питать тебе про тебе

11-12а А [?] не можна без цього

На світі прожити,

б Без ворогів можна в світі

Як-небудь прожити.











«ОЙ ЛЮЛІ, ЛЮЛІ, МОЯ ДИТИНО...»

(С. 142)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 338)

9 Мене не стане, не йди ти в люде

11 Гай зелененький питать не буде











«ОЙ ЧОГО ТИ ПОЧОРНІЛО...»

(С. 143)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 339)

1а Ой чого ти почорніло

б Ой коли ти почорніло

3а Почорніло я учора

б Почорніло я з вечера

4 Та за вашу волю

7-8 Мене вчора козаченьки

Своїм трупом крили.

9а А уночі [?] гайворони

б Та ще мене гайворони

17 Не вирветеся на волю

19 Та орючи у кайданах

20а Ляхів проклинати

б Долю проклинати










«ТУМАН, ТУМАН ДОЛИНОЮ...»

(С. 144)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 340)

9 Нумо, друже, лицятися

11-12 Щоб не знали батько, мати,

Як нас буде піп в’язати /444/

13а Зв’язалась я, не знали

б Зв’язалася я, не знали

14а Бодай була пропала

б Бодай була я пропала

15-16 Легше було б в труні гнити,

Як з тобою в світі жити.




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 154)

13а Одружилася, заховалась

б Одружилась, заховалась











«У НЕДІЛЕНЬКУ У СВЯТУЮ...»

(С. 145)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 341-344)

4а Місті Чигирині

б Місті в Чигирині

9а З святими образами

б З святими корогвами











«У ПЕРЕТИКУ ХОДИЛА...»

(С. 147)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 345-346)

20а Бондар пригортає

б Мене горне, пригортає











«У НЕДІЛЕНЬКУ ТА РАНЕСЕНЬКО...»

(С. 148)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 347 — 348)

5а Та виходила

б Невеселая виходила

8-10а Того молодого

Чумаченька свого

Зострічати. /445/

б Мого молодого

Чумака з дороги

Зострічати.

19а Викопали йому при дорозі

б Ой копали йому в степу при дорозі

22а Та й спустили у яму

б Та й спустили Івана

25а Боже милий! милосердий

б Ой Боже милий! милий, милосердий











«НЕ ТОПОЛЮ ВИСОКУЮ...»

(С. 149)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 349)

7а Що не даєш мені в світі [?]

б Що не даєш мені й досі













«УТОПТАЛА СТЕЖЕЧКУ...»

(С. 150)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 350)

15 Нехай свого лишенька

18 Такая!




Варіанти списку М. К. Шмідгофа з автографа в альбомі К. Б. Піунової (ІЛ, ф. 1, № 64)

9а Я три шаги, три шаги́

б Я два шаги, три шаги

18 Такая!










«І ШИРОКУЮ ДОЛИНУ...»

(С. 151)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 351)

3 І вечерню годину

4а І що серце [?] говорили

б І що таке говорили /446/

6-9 Та що з того, розрізнили,

Розрізнили люде злиє,

А тепер ми помарніли,

Літа наші молодії

11 Зостарілись ми обоє —











«НАВГОРОДІ КОЛО БРОДУ...»

(С 152)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 352)

3-4а Чому дівчина до броду

Не ходить по воду,

б Чомусь дівчина до броду

По воду не ходить.

6 В’яне на тичині

11 Зажурилась дівчинонька










«ЯКБИ МЕНІ, МАМО, НАМИСТО...»

(С. 153)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 353 — 354)

4 Там музика грає троїста

6 Кохаються, мамо! мамо!

9-12 Та піду я в найми наймуся,

Зароблю я, мамо, на кісники

Та найму троїсті музики.

Нехай люди не здивують

16 Довгі коси плести-заплітати

18 Одинокий вік свій прожити




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 157)

4а Там музика грає троїста

б Грає, мамо, музика троїста

6а Кохаються. Мамо! Мамо!

б Лицяються. Мамо! Мамо! /447/











«НЕ ХОЧУ Я ЖЕНИТИСЯ...»

(С. 154)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 355 — 357)

12а З Великим тим Лугом

б Та з Великим Лугом

39а Немає з ким холодного

б Немає з ким ости[г]лого











ЧУМА

(С. 156)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 358-360)

Назва а відсутня

б Чума

1а Холера з заступом ходила

б Чума з лопатою ходила

20а [І — нрзб.] неначе люди сп[л]ять

б Неначе люди тії сп[л]ять

24а Чорніють комини́ без диму

б Сумують комини без диму

25а А [нрзб.] а ми за тином

б А за городами, за тином

40 Почато і закреслено: У

49а Не пустили пожарище

б Пожарище не пустили











«І ЗНОВ МЕНІ НЕ ПРИВЕЗЛА...»

(С. 158)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 361-362)

25-27а То піду я погуляю

Понад тим [?] нечемним [?] морем

Розважити своє горе,

б Листи тії, погуляю,

Погуляю понад морем

Та розважу своє горе.

29а Пісеньку заспіваю

б Та пісеньку заспіваю /448/










«В НЕВОЛІ, В САМОТІ НЕМАЄ...»

(С. 159) .

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 363)

2-7 Нема з ким душу поєднать.

Та сам в собі когось шукаєш,

Щоб з ним хоть серцем розмовлять.

Шукаєш Бога... а находиш

Таке, що гріх і розказать 1.

Отак-то нівечать нас годи

13-15 Видумаєш, щоб серце вбоге

Хоч тихим словом розважать,

Не лізе в голову нічого

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2

Нема з ким душу поєднать,

А їй так хочеться, так просить

Хоч слова доброго! не чуть

17 Незахолонувший той труп



1 Було: Таке, що сором розказать.

2 Було почато: А їй т[ак]












«ОЙ УМЕР СТАРИЙ БАТЬКО...»

(С. 160)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 364)

1-4 Ой умер, умер батько,

Умерла і мати,

Та нема кому в світі

Порадоньки дати.

8 Чи йти утопитись

10 Та посажу руту

12 Останусь я тута

13а Прийде, прийде [?]

б Прийде, прийде в мою хату

15-17 А як же ні, то піду я

Матері шукати.

Посходила рута

19-20 А дівчина молодая

У наймах старіє. /449/










«НЕ ВЕРНУВСЯ ІЗ ПОХОДУ...»

(С. 161)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 365)

8 Ні, того мені не шкода

13 Московкою звуть












«У ВІЛЬНІ, ГОРОДІ ПРЕСЛАВНІМ...»

(С. 162)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 415-419)

53а Уже де вона читала

б Уже де вона на світі

57а Може, сама за [ходилась?]

б Може, сама догадалась

59а Та й сплела со[бі] такую

б Та сплела й собі такую











«ЗАСТУПИЛА ЧОРНА ХМАРА...»

(С. 165)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 420 — 424)

6а А дурний попович

б А гетьман-попович

44а Та молися Богу

б Молитися Богу

62а Було почато: Спал[или?]

б Гарненько спалили

83а За гетьмана, й панахиду

б За гетьмана, панахиду










«НЕ ДОДОМУ ВНОЧІ ЙДУЧИ...»

(С. 168)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 247 — 248)

Назва а відсутня

б N. N.

18а І тебе, мій брате /450/

б І тебе, мій друже

19 Та іноді й зажуриться

21 А так тілько, що надвóрі

28а Зберуться молиться

б Зберуться молитись

29 Люде добрі... Завтра рано

31 Звір у полі, і повіє

33 І занесе снігом білим

38 Щоб з ним людям битись

44 Та в неволі жити

45-48 Та й там живуть, хоть погано,

Що ж діяти маєм.

[2 нрзб.] та надія

З нами умирають.




Варіанти автографа в альбомі Лазаревських (ІЛ, ф. 1, № 66, с. 241 — 242)

Назва відсутня

7 Отойді мене, мій брате

9 Отойді згадай в неволі

19 Та іноді й зажуриться

21а А так тілько... на дворі, бач

б А так тілько... бо надвóрі

23 Тяжко теє, друже, свято

28 — 29 Зберуться молитись

Люде добрі... Завтра рано

31 Звір в пустині, та повіє

33 І занесе снігом білим

38 Щоб з ним людям битись

42 Та знай, що на світі

44 Та в неволі жити

45-48 Нема


Дата 1848, декабря 24. Косарал.















«НЕНАЧЕ СТЕПОМ ЧУМАКИ...»

(С. 170)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 225)

2-4 Уосени версту проходять,

Отак мене минають годи,

А я байдуже — книжечки /451/

6а Неначе писар, розважаю

б Таки віршами: розважаю

10-12 Нехай собі хоть розіпнуть,

А я бе[з] цього не улежу.

Уже два годи промережав

13а І третій год почну.

б І третій год оце почну.




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 119)

3а Так і мене прохо[дять]

б Так і мене минають годи

10а Нехай собі хоч розіпнуть

б Та вже ж нехай хоч розіпнуть












[СОТНИК]

(С. 171)

Варіанти чорнового автографа фрагментів (рядки 32 — 51, 225 — 229, 228 — 230) в альбомі Шевченка 1846 — 1850 рр. (ІЛ, ф. 1, № 108, арк. 45, 55 звор., 1 звор.)

33-34 А забандюрилось самому

Старому в дурнях побу[вать] —

47 Ручку поцілує

49 Сивими жартує

51 І гадки не має

225-229 що богослов

У батька красти — добре, свату!

Які-то люди стали злі —

А що-то там мої малі

Знов заходилис[я] у хат[і]

228 А що-то діється там в хаті




Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 226 — 245)

13а Квасоля в’ється по тичині

б Вилась квасоля по тичині

18а А сотник, бачите, багатий

б А сотник був собі багатий

20а На Божій харчі сирота

б На Божій харчі сиротина /452/

в На Божій харчі за дитину

Після 20 закреслено: [нрзб.] собі за дитину [?]

22а Узяв собі чию дитину

б Узяв собі старий козак

45а Пташкою гуляє

б Пташкою літає

95а То я й його повириваю

б То я й барвінок позриваю

141а І богослов уже, дитина

б І богослов уже. Причина

175а Хочеш погубити! —

б Думаєш убити! —

195а Й справді не читаєш

б Справді не читаєш?

196а А хіба я школяр тобі? чи що!

б А хіба я школяр, чи що?

207а Хоч як хочеш цілуй собі, а читать не хочу.

б Хоч як хочеш цілуй собі, а я таки не читатиму!

221-222а Не так, як в бурсі!.. Помелом!

б Не так, як в бурсі!.. Помелом!

Щоб духу в хаті не було!

298-299а У намисто вберуся

Та дожену Петруся,

б У намисто уберуся,

Доганятиму Петруся.

310-311а Оце нагадала яку! Цур їй, яка погана!

Піду лиш швидше.

б Оце нагадала яку! Цур їй, яка погана!

Побіжу лиш швидше.

387а Старим дурнем!.. так і треба

б Старим паном... Так і треба











«ЯК МАЮ Я ЖУРИТИСЯ...»

(С. 184)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 249)

7 А не продамся нікому

9 Пішов собі світ-за-очі

10а Не найшлася доля

б Доля заховалась /453/

15-16 Щоб не було свободного

На нашому полі!..




Варіанти автографа в листі Шевченка до О. М. Бодянського від 3 січня 1850 р. (ІЛ, ф. 1, № 123)

7 А не продам себе людям

9 Пішов собі світ-за-очі...

10-11 Доля не спіткалась...

А воленьку добрі люде

15 Щоб не було свободного












«НАЩО МЕНІ ЖЕНИТИСЯ...»

(С. 185)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 250 — 251)

4 Сусіди сміятись

5 Оженився, скажуть люде

7 Занапастив, навіжений

12 Не до ладу буде

13 Не буду я чужі воли

16 Тестя поважати

18 В синьому жупані

25-30 На весілля товариші

Прийдуть погуляти

Та принесуть самопали,

Привезуть гармати.

Як привезуть молодого

У нову світлицю

32 І ті гаківниці

33 Як положать молодого

35-37 Заспіває, мов та мати,

Велика гармата.

Співатиме, кричатиме

39 І рознесе мою славу




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 124)

39а І рознесе мо[ю] славу

б І рознесе тую славу /454/










«ОЙ КРИКНУЛИ СІРІЇ ГУСИ...»

(С. 187)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 252 — 253)

1 Ой крикнули сірі гуси

3 Стала слава недобрая

14 Не марне була!

23-24а Самим злотом окувала,

Шовком повила

б Самим шовком вишива[ла],

Златом окула

26а Дорогий жупан

б В жупан дорогий

29-30а Подивітесь!.. і повела

Сама вздовж села,

б Подивітесь!.. За поводи

Веде вздовж села.

31а Та привела до обозу

б Та й привела до обозу;

33 А сама остригла коси












«ЯКБИ ТОБІ ДОВЕЛОСЯ...»

(С. 188)

Текст автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 255 — 259)

Якби тобі довелося

В нас попанувати,

То знав би ти, пане-брате,

Як їх називати,

(5) Отих твоїх безталанних

Дівчаток накритих.

А то верзеш біси зна що

Та й думаєш... Ми то!

Ми то людям покажемо

(10) Оцих безталанних

Та навчимо шануватись

Паничів поганих!..

Шкода й праці! Поки села,

Поки пани в селах, /455/

(15) Будуть собі тинятися 1

Покритки веселі

По шиночках з москалями.

І не турбуйсь, брате! —

Нехай буде так, як буде...

(20) А все одну нате 2.

Оцю одну не покритку,

А так собі...

Дівчата на луці гребли,

А парубки копиці клали,

(25) Та, знай, на сонце позирали,

Та нісенітницю верзли.

Звичайне, хлопці. А дівчата,

Мов ті сороки, цокотали

Та, знай, по воду учащали

(30) У яр погуляти.

Найкраща з усього села

Давненько вже пішла,

Узявши глечик, та й немає,

А лановий і не шукає!

(35) Мов і не бачить! Не новий!

Оцей поганий лановий,

Стара собака та ще й бита!

У балці стало щось кричать.

Побігли хлопці рятувать.

(40) Аж там їх пан несамовитий

Дівчину мордує!

— Ґвалт, ратуйте! люде добрі! —

Ніхто не ратує!

Тілько хлопець. Перехрестивсь

(45) Та вилами пана

І просадив, мов ту жабу.

Застогнав поганий.

Та й опрігся! — Порадились,

Дали в город знати,

(50) Суд наїхав... Поховали,

Попились завзято

Судовики. Закували

Хлопця молодого

Та в тюрму захвасували...

(55) Та й більше нічого!



1 Було: Будуть жити, гулятимуть

2 Було: А ще одну нате. /456/



На верстовім шляху в полі

Корчма під вербою,

Ішов етап із городу

Та й став під корчмою

(60) Одпочити в холодочку

Та води напитись,

Як-то дадуть! бо бува[є]

Далеко носити,

То й вибачить таки треба! 1

(65) А тим часом стали

Коло корчми аж три тройки,

Дзвоники брязчали,

Грала музика троїста,

Люде гомоніли

(70) Та весільної співали,

Бо було весілля.

Молодую везли в хутір

Та так опинились

Коло корчми. Коні бідні,

(75) Бачте, потомились!

Он як хропуть! Що ж це сталось!

Плакать перестала

Молода їх? Вона того

В залізах пізнала,

(80) Того хлопця молодого,

Що заколов пана.

Та й нікому й не сказала,

А придане п’яні

Не пізнали! — й не бачили,

(85) Як перелякалась

Молода їх арестанта,

І як потім стала

Розмовлять з ним — і отдала

Перстень молодого

(90) Рестантові! Не бачили

Придани нічого!

Це та сама молодая,

Що сей безталанний

Вирвав вилами у пана.

(95) І несе кайдани,

У Сибір несе за неї...

Якби хоч любились?



1 Було: То й вибачить треба! /457/



То й не жаль було б сіроми.

А то так случилось,

(100) Просто з запалу та й годі...

Молодії сіли

Та й поїхали додому,

І етап в дорогу

Забрязкотав кайданами,

(105) Помолившись Богу

За молоду, бо молода

Всіх почастувала.

Приїхали. — Заспівали

Та затанцювали

(110) До вечера, а ввечері

Молоду шукали!

Та не найшли, не дознались,

Де вона поділась!

І сльозами умилося

(115) Веселе весілля!

Молодий той у коморі

Сам собі ночує,

А молода за етапом

У Сибір мандрує!




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 126 — 129)

44а Прибігли люде, не рятують

б Прибігли хлопці, не рятують

63а Сіли одпочити

б Трохи сіли одпочити

в Трохи одпочити










«ЗАРОСЛИ ШЛЯХИ ТЕРНАМИ...»

(С. 191)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 260 — 261)

8-9а Читати самому

Самому оці (?)

б Читати самому

Оці думи? Боже милий!

11а Почато: Шир[океє]

б Маю серце широкеє /458/

17-21а Свого серця молодого

З тим серцем дівочим

Поєднати! — Минулися

[Нрзб.] ночі

Без радості молодої!

6 Не дав серця молодого

З тим серцем дівочим

Поєднати! — Минулися

Мої дні і ночі

Без радості, молодії!

32-34а І душу убогу

Порадовать, і укорить

Чоловіка злого

б І душу убогу

Не радовать, і не корить

Чоловіка злого

36 — 38а Дай мені хоч глянуть

На народ той убитий,

На тую Украйну! 1

б Не дай мені згинуть

На чужині, дай хоч глянуть

На тую країну 2



1 Було: На мою Украйну!

2 Варіанти а і б — паралельні: рядки б дописано після авторського розчерку, яким Шевченко звичайно позначав закінчення тексту.











«ЗАЦВІЛА В ДОЛИНІ...»

(С. 192)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 262 — 263)

4 Дівчина в долині

8-12 А вранці в неділю

З біленької хати

Вийшла погуляти

Дівчина в долину.

16-19а Цілує, вітає,

За руки хватає,

І йдуть по долині,

Як діточок двоє,

Під тую калину /459/

б Цілує, вітає,

За руки хватає,

І йдуть по долині

Тихою ходою,

Як діточок двоє,

Під тую калину

23-24 Якого ж ми раю

У Бога благаєм?

І самі не знаєм!

25 Рай у вічі лізе

32-33а [Нрзб.] людям!

Однаково буде!

б А попам та людям!

Однаково буде!











«У НАШІМ РАЇ НА ЗЕМЛІ...»

(С. 193)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 264 — 268)

3 Як мати молодая

6 Дивлюся довго! і печаль

[Нрзб.] любові... зажурюся

б Мені її, і зажурюся

Між 12 і 13 (А ми! Хвала нам! і хвала!

Дарма що Бог, що ми не стоїм

І волосочка одного,

Таки повісили його!)

21-24а І вийде в люди показать

Гордіше самої цариці,

І людям хочеться сказать [?]

Дивіться, люде! Подивіться!

б І вийде з дому погулять

Гордіше самої цариці,

Щоб людям, бачте, пока[за]ть,

Дивіться, люде! Подивіться!

33-34а Щаслива ти, літа минають

б Щасливая! Літа минають

36-37а І виросли, і розійшлись

Хто в люди, в найми

б І виросли, і розійшлись

На заробітки, в москалі /460/

38 А ти осталася, небого!

42 І витопить зимою хати!

58-61 Все дитиночка забрала

І вигнала з хати,

І ходиш ти замучена,

Ніби з хреста знята

64а Неначе [нрзб.]

б Неначе прокази

66а Що ще й не лазить

б Воно ще й не лазить

67-68 І коли-то воно стане

Гратися, промовить

71-74 Ти зрадієш і розкажеш,

Розкажеш правдиво

Про москаля лукавого

І будеш щаслива! 1

84 Так тяжко любила!

87 На морозі межи псами

Після 88 Отим мені і жаль стане

Матері-небоги,

Що вона його так любить,

Так гине за його,

За те чадо поганеє,

Занапастить в світі

Найкращеє добро своє —

Молодії літа.

А воно, буває, з його

Не вийде нічого.

Або вийде недолюдок,

Сатана безрога!

І ніколи із байстряти

Не матиме мати

Собі доброї дитини,

Хоч вона й багата!


Добре отим панам жити,

Нічого не знають,

І не знають, як ті діти

У їх виростають.

Бо матері там не мають,

А мамку наймають.



1 Було почато: Бо /461/















«НА ВЕЛИКДЕНЬ НА СОЛОМІ...»

(С. 196)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 269)

1 У Великдень на соломі

5 Обновами, кому к святкам

9а Кому шапочку поши[ли]

б Кому шапочку смушеву

15а Мені мати вишивала

б Мені мати куповала










«БУЛО, РОБЛЮ ЩО, ЧИ ГУЛЯЮ...»

(С. 197)

Виправлення Шевченка в автографі «Малої книжки» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 270)

24а Ніколи не мати!

б Вже хати не мати!

28 — 30а І сама не знаю,

І не знатиму, чого я

У той гай ходила?

б І сама не знаю,

Чого думаю! Чого я

У той гай ходила?











«БУВАЄ, ІНОДІ СТАРИЙ...»

(С 198)

Виправлення в автографі «Малої книжки» (ІЛ, ф. 1,№ 71, с. 207)

4а І заспіває... хоч не вміє

б І заспіває... як уміє

[4 Нрзб.]

б Витає весело над ним

16-17а Старому [нрзб.] любо стане [?],

Зеленим квітом зацвіте

б Не раз такому любо стане,

Не раз барвінком зацвіте

21а Святая травка поросте

б Зелена травка поросте /462/










«ХІБА САМОМУ НАПИСАТЬ...»

(С. 199)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 208 — 210)

6а Того посла[нія]

б Того писанія святого

44а Отак і я тепер терплю

б Отак-то я тепер терплю

47-51а А все-таки його люблю,

Мій ясний світ, мій світ широкий,

Хоч я по йому одинокий

(Бо в світі пари не найшов)

Аж до погибелі дійшов

б А все-таки її люблю,

Мою Україну широку,

Хоч я по їй і одинокий

(Бо, бачте, пари не найшов)

Аж до погибелі дійшов

53а Було почато: В бо

б В дулéвину себе закуй










«ДУРНІ ТА ГОРДІЇ МИ ЛЮДИ...»

(С. 201)

Варіанти чорнового автографа в альбомі 18461850 рр. (ІЛ, ф. 1, № 108, арк. 27 звор.)

1а Дурні і гордії ми люди

б Дурні та гордії ми люди

8-11а І на престолі і в неволі,

В світлиці розуму і волі

Огонь премудрості горить,

Як той маяк у синім морі

б І на престолі і в неволі,

І все-то те по добрій волі,

По волі розуму горить,

Як той маяк у син[і]м морі

26а Мов у калюжу, та й лежать

б Мов у калюжу, та й сопуть

29-31а Та чарки в руки не дають

Або ножа, а то б зарані —

Ще лихо в люльці б собі спало — /463/

А ви б з нудьги понапивались 1

Та перерізались би любо

б Та чарки в руки не дають

Або ножа, а то б зарані

Гарненько з лиха б напились,

38 А потім. Д[?]


















«І ЗОЛОТОЇ Й ДОРОГОЇ...»

(С. 202)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 211)

1-10 Мені, щоб знали ви, не жаль 2

Моєї молодості й досі

(А я уже сивоволосий),

Та іноді така печаль

Осяде душу, аж заплачу...3

А надто (хлопці), як побачу

В селі веселому, в ряднині

Малого хлопчика під тином

11а Мені здається, що не я

б Мені здається, що це я!

12 Що це вся молодость моя

16-21 Його найкращії літа

Даремне, марне пролетят[ь].

Що сам не знатиме, де діти[сь]

На сім чуднім широкім світі,

Що піде в люде, що колись,

Щоб він не плакав, не журився,

Щоб хоч де-небудь прихиливс[я],

То оддадуть у москалі



1 Було почато: а Спа[?]

б А ви б у [?]

2 Було: Мені, щоб знали ви, [нрзб.]

3 Було: Осяде душу, що заплачу...





Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 109)

7а Малого хлопчика під

б Малого хлопчика в селі /463/













«МИ ВКУПОЧЦІ КОЛИСЬ РОСЛИ...»

(С. 203)

Варіанти чорнового автографа в альбомі Шевченка 1846 — 1850 рр. (ІЛ, ф. 1, № 108, арк. 5 звор. — 6)

2 Ми вкупі гралися, росли

5а Та, мабуть, думали — колись

б Та, може, думали — колись

9 І вже не сходилось ніколи

11-20 Носило всюди — занесло

Уже на старість — у село,

У те село, у ту хатину,

Де мати в тяжкую годину

На безталання понесла 1,

На безталання сповила

21а І яр, і верб[и]

б І яр, і гребля, і тополі

24 В далекій каторжній неволі

25 І став, і гребля, і вітряк

32а Старі батьки і матері

б Мов у раю, мої старі

34а А деякі — то й поламались

б Слова дощем позамивали[сь]

35а Дощем замилися слова

б Не пишні [?], думаю, слова

36—56 — А що пак, брате, чи жива

Ота Оксаночка чорнява 2,

Що з нами бігала гулять?

— Еге, вдовівна кучерява, 3

Не знаю, як тобі й сказать.

Вона була помандрувала

За москалем, та знов верталась.

Така острижена прийшла

В старій шинелі, та змарніла 4,

Либонь таки і одуріла —

Та знову десь собі пішла,

Казали, в Київ у черниці 5.



1 Було: На світ Господній привела

2 Було: Ота Оксана-удовівна

3 Було: Еге, Оксана кучерява

4 Було: В старій шинелі, помарніла

5 Цей рядок вписано. /465/



Сидить, було, та чепуриться 1,

Та «Отче наш» собі чита,

Як той школяр. Та розпліта

Неначе коси. У черниці,

Казали, в Чигирин пішла,

Та, думаю, таке ледащо

І там не треба. Так, нізащо 2,

Занапастилася, звелась

59-61 Собі була — та талану

Г[оспо]дь не дав. —

А он черешня похилилась 3,

Це сама та, що ми садили,

Як мати вмерла. Це моя 4,

А та, другая, що твоя,

Так та усохла — поливали

І гноєм корінь окладали,

Не помогло — таки засхла 5,

А вже чимало піднялась 6



2 Було: а І там не [нрзб.]

б І там не возьму[ть]

3 Було: А он черешня аж схилилась

4 Було: Така стара. Це сáма та,

Що ми маленькими садили

а Така стара. Це сама та,

Що ми над матір’ю садили

в Це сама та, що ми садили,

Як мати вмерла. Це моя

5 Було: Ні, таки всохла

6 Було: А вже чимала піднялась





Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 212 — 214)

2 Ми вкупі гралися, росли

5 Та, може, думали — колись

11 Носило всюди, занесло

Між 11 і 21 На старість ледве у село,

У те село, у ту хатину,

Де мати в тяжкую годину

Гріхом, сердешна, понесла,

На безталання сповила

21 І яр, і гребля, і тополі

24 В далекій катар[ж]ній неволі /466/

34-35 Слова дощем позамивало,

Не мудрі, думаю, слова!

36-61 — А що пак, брате, чи жива

Ота Оксаночка чорнява,

Що з нами бігала гулять? —

— Еге, вдовівна кучерява?

Не знаю, як тобі й сказать,

Вона була помандрувала

За москалем, та знов верта[лась].

Така острижена прийшла,

В старій шинелі, помарніла,

Уже либонь і одуріла,

Та знову десь собі пішла,

Здалась, сердешна, на ігрище!

Сидить, було, та чепуриться,

Та «Отче наш» собі чита,

Як той школяр, та розпліта

Неначе коси. У черниці,

Казали, в Чигирин пішла,

Та, думаю, таке ледащо

І там не треба, так, нізащо,

Занапастилася, звелась,

А що за дівчина була!!

Так так що краля! І невбога,

Та талану Господь не дав!




Виправлення Шевченка в автографі «Більшої книжки» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 110-111)

14а Чомусь мені

б Чомусь тепер мені, старому

33а Хрести дубові помилились?]

б Хрести дубові посхилялись












«ГОТОВО! ПАРУС РОЗПУСТИЛИ...»

(С. 205)

Варіант чорнового автографа в альбомі 18461850 рр. (ІЛ, ф. 1, № 108, арк. 9)

7 Таки пропестував дв[а] літ[а] /467/











«МИ ВОСЕНИ ТАКИ ПОХОЖІ...»

(С. 206)

Варіанти чорнового автографа в альбомі 1846 — 1850 рр. (ІЛ, ф. 1, № 108, арк. 33 звор.)

4-5 Хоть деякі. — Крутий байрак

8-16 А по долині, по роздоллі

У гай перекотиполе

Ягняточком собі біжить.

Біжить до річки ніби пити 1,

А річечка мала взяла

Та в Дніпро широкий понесла,

А Дніпр широкий на край світа

У синє море 2

18 Тієї билини

23 Думи серце осідають

29-30а На сім світі — любити

Чоловіка-брата

б На сім світі — любити

І брата й не брата

в На сім світі — любити

Брата — і не брата

31 Благо тобі, друже добрий

35-39 Хоч дитина маленькая,

І то угадає

Твої думи, заговори[ть]...

Сам Бог розмовляє

Немо[в]лящими устами

40-49 А ти, мій єдиний

Одинокий, безталанний

Друже на чужині,

Хто з тобою заговори[ть],

Хто розважить горе,

Сльози висушить в неволі?

Бог, та степ, та море



1 Було: Біжить до річечки напитись

2 Рядок дописано.





Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 216-218)

8-16 А по долині, по роздоллі

У гай перекотиполе /468/

Ягняточком собі біжить,

Біжить до річечки напитись,

А річечка мала взяла

Та в Дніпр широкий понесла.

А Дніпр широкий на край світа

23 Думи серце осідають

29-30а На сім світі, і любитись

[Нрзб.] брата

б На сім світі, і любитись,

І весь світ обняти!

31 Благо тобі, друже добрий

35-39 Хоч дитина маленькая,

І те угадає

Твої думи веселії,

Сам Бог розмовляє

Немовлящими устами

40-49 А ти, мій єдиний!

Одинокий, безталанний,

Друже на чужині,

Хто з тобою заговорить,

Хто розважить горе?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . .




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 112-113)

20а Полем по долині

б Гаєм по долині

29а Було почато: Твою правду

б І любити Твою правду











«ЛІЧУ В НЕВОЛІ ДНІ І НОЧІ...»

(С 208)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 369-373)

16-17а Було почато: Ме[режати?]

б Книжечку в неволі

Мережати, — змережаю

24-25а Було почато: Н[емає?]

б В далекій неволі!

Немає слов, немає сльоз /469/

33а Мушу, Мушу, а для кого?

б Мушу, мушу, а для чого?

38а Кайдани в неволі!

б В неволі кайдани!











«НЕ МОЛИЛАСЯ ЗА МЕНЕ...»

(С. 212)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 375 — 377)

3 А так собі співаючи

5 Моя мати. — Нехай росте

8 Та не вийшов в люде!

9 Лучше б було б не родити

13а Бо я там мало-небагато

б Бо я так мало-небагато

14 Просив у Бога... Тілько хату

19 Собі дивитися з гори

21 Та на лани золотохвилі...

26 І тихо, тихо заспівать

38а І розмовляючи б

б І розмовляючи пішли б

39 Вечерять в хаточку. . . .

40-46а Даєш ти, Господи, і злато

І вдасть панам в Твоїм раю...

На рай Твій, Господи, плюють,

Запершися собі в палатах,

І нам дивитись не дають

б Даєш ти, Господи, і злато,

І власть панам в Твоїм раю...

Вони ж, неситії, пузаті,

На рай Твій, Господи, плюють,

Запершися собі в палатах,

І нам дивитись не дають

47 Я тілько хаточки в тім раї




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 169-170)

14а Було почато: Т[ільки?]

б Благав у Бога, тілько хату

40-46а Даєш ти, Господи, палати,

Сади панам в Твоїм раю, /470/

Пани ж неситії, пузаті,

На рай Твій, Господи, плюють,

І нам дивитись не дають

б Даєш Ти, Господи єдиний,

Сади панам в Твоїм раю,

Даєш високії палати.

Пани ж неситії, пузаті,

На рай Твій, Господи, плюють,

І нам дивитись не дають

З убогої малої хати.











ПЕТРУСЬ

(С. 214)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 378 — 387)

5 І генерал її засватав

12 У неділю й повінчали

17 Петрусем звалось, за придане 1

20 Свиней же пасти...

24 І генеральша уночі 2

27 Зав’яне марне у палатах

28 Засохне молодость моя!..

32 Купи собі, мамашо, шаль

39 Як хочеш, серце. — Тихо, тихо

41 Та в сáмім серці уляглось

49-435 З нудьги у поле погуляти

Якось, задумавшись, пішла,

Та аж за шлях собі зайшла,

Аж бачить, що пасе ягнята

Маленький хлопчик. — Чи це ти,

Петрусю! — Я. — І подивилась

Та й заридала... похилилась,

Мов та тополя, з сироти

Очей не зводячи, згадала

Убогий хутір, там колись

Вона убога виростала

І дівувала... Продали

І гроші вкупі пропили,



1 Було: Петрусем звалося, за придане

2 Було почато: А /471/




Навік світ Божий зав’язали.

— Ходім, Петрусю, погулять,

Ходімо в сад, ходім в палати,

Ходім, не пастимеш ягнят.

— А хто ж тут пастиме ягнята?

— Нехай хто хоче. — Й повела

В палати хлопчика в постóлях,

Причепурила, одягла,

А потім в школу оддала,

І рада стала...

Злую долю

Ти на Петруся навела.

Та ми не знаємо, що буде.

Що виросте з того зерна,

Що ми посіємо. Ми люде,

А Всемогущий хоч і зна,

Та нам не скаже. Якби знала

Матуся горенько твоє!

Чи оддала б за генерала

Дитя єдинеє своє?

Ні, не дала б! А втім, не знаю,

Бо всякі матері бувають.


Минають дні собі поволі,

Петрусь у школу та із школи

З книжками ходить та росте,

Сама аж ніби молодіє,

І генерал собі радіє,

Що діло, бачите, святе

Удвох, бачиш, вони зробили 1

Петра на волю одпустили,

У Київ хлопця одвезли,

Та й там до школи оддали

І там чимало поповчили.



1 Було: Удвох собі зробили



Вернувся з Києва Петрусь

Уже Петром і паничем,

Вже висипався чорний ус,

Уже й... Та се ще не втече,

Розкажем іноді ті сни,

Які там снилися Петрові... /472/

Перед образом Пречистої

Горить лампада уночі.

Поклони тяжкії б’ючи,

Вона молилася... нечистії

Рікою сльози проливала.

Вона благала Пресвятую,

Щоб заступила, щоб спасла,

Щоб одуріть їй не дала

Пренепорочная!.. І всує...

Молитва їй не помогла!


Вона, небога, полюбила

Свого Петруся, тяжко їй. 1

Тяжко їй,

Душі негрішній, молодій!

Та що ж робить? Не стало сили,

Сердешна разом одуріла!

Та й як таки одній святіє

Прожити літа молодіє!

Вони ж не вернуться! Як хоч,

А лихо, кажуть, перескоч!

Не Бог судитиме, а люде.

Вони, вони тебе осудять

Своїм неправедним судом!


Петрусю! добрая дитино!

Ти ще не знаєш, неповинний,

Як тяжко на світі любить!

Любить... і марне... марне гинуть,

І згинуть, віку не дожить!

Вона твоя святая мати,

Твоя єдиная сестра!..


За неї рад ти умирати

Хоч тричі на день, рад оддати

За неї рай свій молодий!

А більш нічого не даси...

Бо серце гріх їй оддавати!

То мати бідная твоя!


Неначе лютая змія,

За серце грішная впилася



1 Слова «тяжко їй», повторені в наступному рядку, поет випадково не викреслив. /473/



Любов нечистая... не раєм,

А лютим пеклом розлилася

По грішній крові!.. і не знає,

Сама не знає, що робить.

І що їй діяти з собою?

Чи то сховатись під водою!

Чи то їй голову розбить?..

— Поїду в Київ, помолюся...

Молитва, може, оджене

Диявола... Петрусю!..

Молитва не спасе мене!

Я у Дніпрові утоплюся!.. —


Моліте Господа, дівчата!

Моліте Господа, щоб мати

Отак і вас не продала!..

Моліте Бога, щоб весною

Господь послав кого любить,

Вам буде любо, любо жить!

Любов та буде молодою

І непорочною... такою,

Як сон дитини на зорі!..

А восени любитись гріх!

То не любов, то пекло буде,

І осміють, осудять люде,

І Бог правдивий покара!

За чорнобривого Петра...


У Київ їздила, молилась,

Аж у Почаєві була!..

Не помогла святая сила!

В село небога привезла

Свою змію, ще гірше люту...

І капельку на щось отрути.

Не їла три дні й не пила,

Не спала три дні і три ночі!

Засохли губи, впали очі...

Уже й не молиться вночі,

А щось шепоче, сміючись!

І з тиждень, грішная, нудилась,

Сама не знала, що робить!

А потім трути наварила

Та генерала напоїла, /474/

Щоб знав, як дівчину любить.

Тепер старого поховаю,

А молодого привітаю

Та буду жить собі та жить!


І задзвонили вранці-рано

По генераловій душі...

Заговорили щось погане,

За гробом люде ідучи.

Ой не мине Господня кара!

Великим громом упаде

На грішну голову!.. Мов хмари,

Набралось люду, аж гуде,

Та все щось шепчуть про отруту

І нібито когось-то ждуть?..

І всі затихли на минуту.

Приїхав суд... ножі беруть

І генерала розчиняють!

Находять труту в животі!

І на Господнему хресті

Уся громада присягає,

Заприсягла... Питає суд:

— Тепер признайтесь, християне!

Хто пана отруїв? — Гудуть,

Мов стиха дзвони... — Пані! пані! —

Громада разом заревла.

І кара впала...

Петрусь на ґанок вихожає

І до громади промовляє:

— Неправда ваша, я зробив!

Я генерала отруїв!

А зá що, я вже теє знаю

І не скажу вам, люде злий,

Признаюсь, може, перед Богом.

Взяли Петруся молодого

І зараз в Київ одвезли.


Петра недовго мордували

В тюрмі глибокій... в добрий час

В кайдани добре закували,

Переголили про запас...

І поволік Петрусь кайдани

Аж на Сибір...




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 171 — 178)

49а З нудьги у поле погуляти

б З нудьги із двору погуляти

52-53а Та й бачить, що пасе ягнята

За шляхом хлопчик. — Чи се ти,

Петрусю? — каже

б Та й бачить, що пасе ягнята

Мале хлоп’яточко в стерні.

75 Почато: І рада стала

79а А ми не знаєм, що твориться

б Бо ми не знаєм, що твориться

108а Перед іконою Пречистої

б Перед образом Пречистої

в Перед іконою Пречистої

151а Почато: О камінь

б О стіну голову . . . . . . . . . .

195а І спать, упоравшись, лягла

б Та й спать, упоравшись, лягла

198 — 200а Та й буду жить собі та жить, —

Подумала чи то сказала

б Та й буду жить собі та жить,

Петруся-серденько любить, —

Подумала чи то сказала

207а За гробом люде ідучи

б До генерала ідучи

208а Прощаться люде. Аж гуде

б Прощатись люде. Аж гуде











«ЯКБИ ВИ ЗНАЛИ, ПАНИЧІ...»

(С. 222)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 391-394)

51а Лани ми їми оремо

б Лани братами оремо /476/










«БУВАЄ, В НЕВОЛІ ІНОДІ ЗГАДАЮ...»

(С. 224)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 395-398; с. 191 — 194)

6-8а Згадать хоть що-небудь! та оце й наткнусь

На таке погане, що так і засну,

Богу не молившись!.. раз мені приснилось...

б Згадать хоть що-нéбудь! Та оце й наткну[в]сь

На таке погане, що так і заснув,

Богу не молившись!.. От мені приснилось...

21а Які безголові, які без руки

б Який безголовий, який без руки

63а І [нрзб.] кров’ю полилась

б І кров’ю, сину, полилась

67-68а Я жив на хуторі, з [нрзб.]

[3 нрзб.]

б Я жив на хуторі, з [нрзб.]

Я стар був, немощен. Послав

77а За [нрзб.] піде, за наш край;

б За мене піде, за наш край

94а На людях із села в село

б На людях їх з села в село

106-110а Замкнулись п’янії, згнущались,

Поки її замордували,

І спати п’яні полягали.

Драгуни, челядь полягала

У клуні на соломі спать,

Там і драгуни. Ми з Данилом

Соломи в сіни наносили,

б Замкнулись п’янії, я бачив.

А челядь п’яна полягала

У клуні на соломі спать,

Драгуни теж. А ми з Данилом

Соломи в сіни наносили

121а Всіх трьох синів моїх найшли

б Синів всіх трьох моїх найшли











«І СТАНОМ ГНУЧИМ, І КРАСОЮ...»

(С. 228)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 195-198)

6 Тихенько Богу помолюсь! /477/

7-8 І жаль мені неначе стане

Твоєї чистої краси

10-11а Хто коло тебе в світі стане 1

Отим [?] хранителем твоїм?

б Хто коло тебе в світі стане

Святим хранителем твоїм?

11 А хто заступить, хто прикриє

15 Огнем Господнім? Хто такий?

19 І я за тебе.

Щось пророче

22 На стан твій гнучий не дивлюсь

23 Мені вже сниться, що ти мати

26-30а І в’янеш ти, а дні летять 2.

Уже й надію понесли.

І ти осталась на землі

Сама калікою старою

б І в’янеш ти, а дні летять.

Несуть усе, усе з собою.

Уже й надію понесли.

А ти осталась на землі

Сама калікою старою!

31-32а Сама... одно добро було —

Твоя дитина...

б Сама... одно добро було —

Твоє дитя... поки росло

34-39а А там... і ти собі осталась

Сама мов палець, простя[гаєш?]

Серед

б А там... і ти собі осталась

Сама мов палець, простя[гаєш?]

Сухії руки Христа ради

в А там... і ти собі осталась

Сама, мов палець, у людей

Не приязні тії благаєш?

А Христа ради простягаєш

Сухії руки!

г А там... і ти собі осталась

Сама, мов палець, у людей

Уже не приязні благаєш?

А Христа ради простягаєш



1 Далі два рядки закреслено.

2 Далі три рядки закреслено. /478/



Коло зачинених дверей

Сухії руки . . . . . . . . . .

43 А іноді дивлюсь, дивлюсь

46-48а Молися й ти, бо ще на небі,

Ще з неба, серце, не зійшла

Твоя [нрзб.] доля

б Молися й ти, бо ще на небі,

Ще з неба, серце, не зійшла

Твоя і доля і недоля

Після 48 . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 107)

19а І я за тебе

б І я з тобою. Щось пророче



1 Текст, позначений тут рядками крапок, не відомий.










«ОГНІ ГОРЯТЬ, МУЗИКА ГРАЄ...»

(С. 230)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 199)

3а Алмазом царським [?], дорогим

б Алмазом добрим, дорогим

4а Сіяють плечі [?] молодії

б Сіяють очі молодії

5-8а Витає радость і надія

Над роєм чистим, молодим [?]

б Витає радость і надія

Над [нрзб.] чистим, молодим [?]

в Витає радость і надія

Прекрасним, [нрзб.], молодим [?]

г Витає радость і надія

Прекрасним, чистим [?], молодим [?]

ґ Витає радость і надія,

І любо всім. І всі сміються /479/




Варіанти чистового автографа на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 768)

4-8а Алмазом добрим, дорогим

Сіяють плечі молодії,

Витає радость і надія

Над роєм чистим, молодим.

І любо їм, і всі сміються

б Алмазом добрим, дорогим

Сіяють очі молодії,

Витає радость і надія

В очах веселих. Любо їм,

Неначе діти всі сміються

9-10а І всі танцю[ю]ть. Тілько я,

Неначе заклятий, дивлюся

б І всі танцюють. Тілько я

Меж ними, заклятий, дивлюся




Варіанти автографа, подарованого К. Троцині 12 травня 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 31)

6-11 В очах веселих. Любо їм,

Веселим гостям. Всі сміються

І всі танцюють. Тілько я

Між ними заклятий. Дивлюся

І нишком плачу, плачу я










«ЧИ ТО НЕДОЛЯ ТА НЕВОЛЯ...»

(С. 231)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 200-201)

3а Розбили серце? Чи ніколи

б Розбили душу? Чи ніколи

7а Я думаю, що [?]. Сміючись

б (Звичайне, люде, сміючись)

12а В багно погане затоптали [?]

б В багно погане заховали

24а О його... праведне колись

б О його... Бога боячись! /480/










«НА БАТЬКА БІСОВОГО Я ТРАЧУ...»

(С. 232)

Текст пертої редакції в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1,№ 71, с. 202)

На батька бісового я трачу

Часи, і пера, і папір?

А іноді то ще й заплачу,

Та таки й добре!.. Не на мир

(5) І на гріхи його дивившись!

А так — мов іноді упившись

Дідусь сивенький, та й рида 1,

Йому, як бачте, на сім світі 2

Нема до кого прихилитись —

(10) Що він сердешний сирота!



1 Було почато: Стар[ий]

2 Було: [Нрзб.] Рядок закреслено.












«І ДОСІ СНИТЬСЯ: ПІД ГОРОЮ...»

(С. 233)

Варіанти автографа в «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 203 — 204)

3-5а Біленька хаточка, сидить

Неначе й досі сивий дід

Під хатою, і забавляє

б Біленька хаточка стоїть,

Неначе й досі сивий дід

Сидить під хатою, і бавить

8-12а І досі сниться, вийшла з хати

Веселая дитини мати,

Цілує діда, і дитя

Прийма на руки і годує

І тихо весело цілує [?]

б І досі сниться, вийшла з хати

Веселая дитини мати,

Цілує діда, і дитя

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує

14-18 І усміхнувшись собі тихо,

Та й думає — минуло лихо, /481/

Таки поміг Господь дожить

До радості. Старий читає,

Перехрестившись, «Отче наш»











МОСКАЛЕВА КРИНИЦЯ

(С. 234)

Варіанти чорнового автографа (рядки 12144) на листі М. М. Лазаревського до І. О. Ускова від 8 серпня 1856 р. (ІЛ, ф. 1, № 45)

12 Ще до великої зими

14 Москаль сю викопав криницю

21а Так і пиши, була криниця

б Отак пиши. Була криниця

23 Пиши, давно колись було

27а А в тім селі вдова б[ула?]

б А в тім селі вдова жила

29 І син семиліток.

30 Добро, мавши діток

32 У розкоші, а вдові убогій

33 Було не до того

37 Або утопиться

42 (Катрусею дівонька звалась)

43 Чи вже ж їй вік продівувать?

45-71 Ні, дівонька вона не та.

То красотою красота.

А то трудяще, роботяще

Та чепурне навдивовижу.

Бувало, вигляне із хижі 1

Як тая квіточка. Старий,

Старий я, смерті сподіваюсь,

А як згадаю, нагадаю,

Аж помолодшаю... Дурний!! 2

Дурний і досі... Слухай, сину,

Та все записуй, мій єдиний,

Мій друже милий. Не впусти

Аніже слова, ні півслова

З моєї грішної розмови.



1 Було: Як тая квіточка із хижі

2 Було: То аж молодшаю... Дурний!! /482/



Все напиши, не одпусти,

Не вибачай мені нічого.

Нехай будуть люде знати,

Як-то тяжко сповідатись

Людям перед Богом,

Таким, як я, таким людям,

А не таким, як усюди.

77-92 Отож той сірий сиротина

То сяк собі, то так

97а Бо я вже двічі посилав

б Бо я вже двічі засилав

98 До дівоньки за рушниками

100 І з чумаками та з возами

105-107 Пропав і я. Та не в шинку,

Так, як добро моє пропало,

А на кобилі. На віку

Я таки бачивсь з лихом, сину

111 І не побачить.

А тим часом

117 Як на квіточку в садочку

122 а Душу і тіло

б І душу і тіло

124а Боже мій, хотілось,

Хотілося жить на світі

б О Боже мій милий!

129а А то опізнишся!

б А то битимуть, та й дуже!

133 Чи так мене злая доля

135 Незабаром сто літ мине,

А я, єй же богу,

Таки й досі не згадаю

137-140а Знаю тілько, що тверезий

Був я. Ані вина,

Ні меди, ні оковита

б Знаю тілько, що тверезий

Був я. Тойді, сину,

Ні меди, ні оковита,

Ані тії вина

Не пилися.

141-142 Отаке-то. З журби батько,

З журби вмерла мати /483/




Фрагменти тексту автографа, надісланого Шевченком Я Г. Кухаренкові з листом від 5 червня 1857 р., опубліковані О. Я. Кониським у ЗНТШ (1900. — № 1. — С. 5 — 7).

Присвята Батькові кошовому Я. Кухаренкові, на пам’ять 7 апреля року 1857

2 За Уралом, над Єлеком *

Недобиток, старий варнак **

29 І син-семиліток

30 Добре, мавши діток

32-33 В розкошах, а вдові

Убогій не до того

43 Чи вже ж їй вік провіковать?

52 Як тая квіточка з трави

58 Тії сили не вбили

63-64 Як її згадаю.

Як її згадаю... ***

Слухай, сину,

78 То сяк собі, то так

100 Та з чумаками, та з волами

107 Я таки бачивсь з лихом, сину!

114-119 То в зятя, то в сина

Стара собі спочиває,

А на Катерину,

Як на квіточку в садочку,

Тільки поглядає,

А я в шинку...

126-128 Та ба! Треба вчитись,

Ще змалечку треба вчитись,

Як на світі жити

134-135 Незабаром сто літ мине,

А я, єй же богу,

Таки й досі ще не знаю

141-143 От таке-то!

З журби батько,

З журби вмерла мати.

Чужі люде поховали...

188-191 Порадили громадою,

Та скурвого сина —



* Єлек — «тогобічна невеличка річка уральська, вливається в Урал між Оренбургом і Уральськом».

** «Клеймений каторжник».

*** «Її» вставлено О. Я. Кониським помилково, за аналогією до попереднього рядка. /484/



Вдовиченка-ледащицю

Забили в скрепицю

195-197 На сім світі — яка правда...

Темнеє, мій сину!

Аж страх темнеє творилось

В нас на Україні.

— Ні вже, — каже, — добрі люде

200 Через [год] 1 ота велика

239-242 Мов дівчата?.. Так, святеє

Борошно псовали,

Більш нічого... Я думаю,

На іграшку

249-254 З дяком собі, та візьме

Та ще й прочитає

Апостола. У москалях

Вивчився читати.

Отакий-то був непевний

Максим отой, брате!

265-274 Святий муж на світі

Був Максим той. Мені ж, сину!

Було б не родиться 2

На світ Божий! Такеє-то

Сотворив я, клятий!

Цього б було, мій голубе!

Не треба б писати;

Бо се страшне... Страшне, сину!

У пеклі твориться

Не такеє...

Так ти кажеш,

Що бачив криницю

Москалеву?

285-286 І каратись буду

Повік-віки; бо сказано —

Проклятий Богом і людьми

293 Пазорями в твою душу...

333 Та й викопав під горою

341 Превисокий хрест поставив

349-350 Та за його грішну душу

Господа молити!

391 Та тут його й поховали

394-398 І тую криницю

Москалевою прозвали...



1 У публікації О. Я. Кониського помилка: сад.

2 У публікації О. Я. Кониського помилкова розбивка на рядки. /485/



От тобі й билиця

Про криницю москалеву,

Страшная билиця

401-403 Бо тут Сибір була колись *

І пропадаю, як собака,

Як той Іуда... Помолись




Варіанти чистового автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 192 — 204)

107а Таки я бачивсь з лихом, сину

б Всі люде бачать лихо, сину

109а Почато: Ніхто із

б Такого лютого ніхто

156а Мій друже єдиний

б Мій друже, мій брате!

269-270а Я вбив його. Не записуй,

Не розказуй, сину!

б Я вбив його! Постривай лиш,

Трохи одпочину

391-395а Та у балці й поховали,

І його кри[ницю]

б Та у балці й поховали,

Поставили громадою

Чималу каплицю.

А його криницю

Москалевою назвали

в Та у балці й поховали,

Чималу каплицю

Поставили громадою,

А його криницю

Москалевою назвали



* Не дуже давно посилали каторжних на Єлек, чи в Єлецьку защиту, для ломки солі.












НЕОФІТИ

(С. 244)

Варіанти неповного автографа (рядки 160-261; ІЛ, ф. 1, № 29)

160-165а І козлоногий сивий Пан,

Веселий юник, і гетери 1,



1 Було: І п’яний син твій, і гетери /486/



Усі упали до землі

Перед святим, і повели

У катакомби на вечерю

І на молитву.

Плаче мати,

На шлях ідучи виглядати

Із гаю сина

б І козлоногий сивий Пан,

І добрий син твій, і гетери,

Усі упали до землі

Перед святим, і повели

До себе в терми на вечерю

168-171 І курять амфори. Дівчата,

Трохи не голі, і хлоп’ята

Перед Кіпридою стоять

І гімн співають. Уготован

177 Єлеєм-медом потекло

184-187 У катакомби. За собою

І причет весь свій повели,

І всіх гостей. І син твій, мати,

Пішов за ними, за святим,

Святим учителем своїм

190-198 Свого єдиного. Нема.

Уже й смеркає, вже й світає —

Твого єдиного немає,

Уже й не буде. Ти сама,

Сама помолишся Пенатам,

Сама вечерять сядеш в хаті...

Ні, не вечерять, а ридать,

Ридать і Бога проклинать,

І сивіть плачучи, і горе!

Умреш сама на самоті,

Як прокаженна!

200 Стремглав повісили старого

201 Було почато: А

204-209а Твоя єдиная дитина,

Твоя любов, твоє єдине,

б Єдине сонце

Твоя любов, твоя єдина,

Єдина радость на землі,

Гниє в неволі! І не знаєш

234 Все християне. А Медуза

242 І там уже його в кайданах /487/

247-250а Як Бога з Раю

б Як Бога в

в Як Бога з неба виглядать,

Так того сина — аж поки-то

Його в кайданах поженуть

Мести бульвар

254а Преторіане, воєводи

б Преторіане і сенат

258 І в Капітолію з собором

260-261 Із бронзи литого Нерона,

Нерона-кесаря несуть




Варіанти тексту, опублікованого в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. С. 166 — 187) за автографом, подарованим Шевченком Марку Вовчку, нині не відомим

Присвята М. С. Щепкину

(На память 24 декабря 1857 року)

Між 16 і 17 Пролог

23 Й за те, що бачу, що живуть

33 Що хрест поставили

57 Ні сам святий Верхотворець

Між 60 і 61 Чи не за те, що й ми тепер,

(Сам себе питаю)

Отакими злодіями

Тюрми начиняєм,

Як і Син отой Марії?

Ми не розпинаєм,

Як ті люті фарисеї,

На хресті живого

Праведного чоловіка;

Ми молимось Богу,

І на храмах Його честний

Хрест златокований

Поставили, — та й молимось

Та б’ємо поклони.

А ті були фараони...

Кесарі... то погань!

Погань лютая, без Бога;

Сказано — дракони!

А Назорей милосердий /488/

Назвав їх братами:

За те й повісили Його,

Неначе злодія... Не знаю,

Для чого справді ми читаєм

Святую заповідь Його!

Честную кров Його п’ємо,

Мов у шинкарки меду чарку...

О, суєслови!... На жидах?..

Не на жидах, на нас лукавих,

На дітях наших препоганих

Святая кров Його!.. Кати!

Собаки без очей, скажені,

Ми і не бачим, бо земні

Б’ємо поклони. За хрести

Ховаємось од сатани.

А ми Його благаємо

І просимо стиха

Супостатам-християнам

То чуми, то лиха,

Та всякого безголов’я,

І все по закону...

А бодай вас!..


Та цур же вам,

Новим фараонам

І кесарям-людоїдам!

Перелечу в літа,

У те незгірше врем’я оно,

Як той мерзенний Рим з Нероном

В паскудних оргіях канав;

А новий день із тьми-юдолі

На Колізей і Капітолій

Уже світив, уже сіяв.

Уже огненнії язики

Із краю в край, по всій землі

Святеє слово пронесли.

І никли гордії владики

Перед святим Його хрестом.

Так думаю во время оно

Перелетіть і стоном-дзвоном

І трубним гласом розказать,

Як Бог поможе, про святую,

Про тую матір молодую /489/

І християнку. Про царя,

Чи теє... про кесаря...

69 І голос розумом святим

73 Сльози святої пролила

77 Ти Матір правди на землі

79 До краю вилила! Ридаю

85-88 І по Украйні пронеслось,

І на Україні світилось

Те слово чистеє, кадило

Чистійшій істини

93 Либонь, за Деція-царя

103 Дивилася на його мати

105 Людей шукала і знайшла

110 Із доброго того дівчати

114-115 Немалі жертви. І благала

Капітолійський весь синкліт

120-123 В Алкіда первенець її росте...

Лицяються гетери

І перед образом Венери

Лампади світять

133 І Сина Божого во плоті

142-143 Тоді ж ото, той син Алкід,

Та ще й гетери молодії

147 Вина святого напились

149-150 Аж гульк!.. Старий святий Петро,

Ідучи в Рим благовістити

157 Любов, і кротость, і добро

159-160 То братолюбіє... І діти,

І козлоногий сивий Пан

169-171 Трохи не голії, не в ряд

Перед Кіпридою стоять

І гімн співають. Уготован

175-177 Сивобородого, — і знову

Із уст апостола святого

Єлеєм слово потекло

186-187 За тим апостолом святим

190-192 Свого єдиного. Нема!

Уже й не буде!.. І сама,

Сама помолишся Пенатам,

195 Себе і долю проклинать

200 Стрімглав повісили старого

202-209 А церков всю у Сіракузи

В подземнії страшнії узи /490/

В кайданах одвезли. І син —

Твоя єдиная дитина,

Твоя любов, твоя єдина,

Єдина радість на землі,

Гниє в неволі. І не знаєш,

Де він канає-пропадає!

227 Круг смертного твого постануть

240 Дитину мати. Не знайшла

245-246 І мусила вона сидіти

Коло острогу ждать і ждать

255 Жреці і ліктори стоять

258 І в Капітолій із собора

267-268 Самим їм, дурням, вихвалять

Так, щоб вже разом доканать

274-275 Що кесар — бог, ще більш од бога,

І сказано було ковать

278-279 Що миловать Юпітер буде,

Щоб всі молилися; і люде

282 Із Сіракуз й моя небога

291-296 Свою надію? Горе з вами!

Кого благаєте, благії!

О нерозумнії, сліпії!

Чи ж камінь милує кого?

Молітесь Богові святому

299-300 Не поклонітеся.

Все брехня: царі, попи!..

303-304 Молились вчора всі сенатори

І усі патриції, — і вчора

308 Байстрятам — Почеп, а кому

311 Хоч і підтоптану — нічого:

330 Звелів везти із Сіракузів

333-335 Кесареві знову

Помолилась. А Юпітер,

Твій Юпітер новий

345-348 І ти, моя мати,

Іди сина зустрічати,

Святих привітати

На березі. І пішла ти

363 Барка випливає

366 3 християнами в кайданах

370-372 Твій єдиний, а апостол

Великого слова,

Слова істини!.. Чи чуєш? /491/

388 Гострі обоюду

395 І осудять нечестивих

401-404 Дивилась, слухала, ридала

І «алілуйя» подала

За матерями.

Забрязкали тяжкі окови

411 Перед гординею ж його

415-416 Нехай пророків побиває,

Нехай усіх нас пожирає

418-420 І виростуть внучата тії,

Христові воїни святії

421 І без огня і без меча

434 Минув і тиждень той. І кесар

439-441 Гуртами гонять християн,

Мов у різницю. І кров тече...

Ликує Рим...

458 В болоті крові замісивсь

465 Апостол, син твій, на арену

469-472 Із ями вискочив на сцену,

Ступив, зирнув, — і полилась

Святая кров. По Колізею

Неначе громом пронеслась

477 Кругом в три лави обступили

489 О мур старою головою

497-503 І ніби заплакав

Одинокий серед Риму.

Мов гора чорніє

Серед поля широкого.

Тихо-тихо віє

Із Альбано, із-за гаю

Вітер понад Римом

506 Сходить місяць...

509-517 Тілько, мій Адаме,

Твої чада преступнії,

Ми не спочиваєм.

До самої домовини

У проспанім раю

Гриземося, мов собаки

За маслак смердячий;

Та ще й Бога зневажаєм.

А тебе, ледачий

Наш праотче... Та цур тобі!

523 Кругом того Колізея

527 А може, й так... Тихо-мовчки /492/

532-534 Під брамою сіла.

Опівночі брама тобі

Тихо одчинилась

540 Для царського його стола

553 А ти осталася одна

554 На березі. Дивилась

558 Дивилась довго. Не осталось

560-563 І ти заплакала тоді,

Ти страшно-тяжко заридала

І помолилась в перший раз

Новому Богові, — і спас




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 205 — 224)

69а І голос пламенем святим

б І розум і

в І слово пламенем святим

г І слово розумом святим

77а Ти Матер правди на землі!

б Ти Матер Бога на землі!

83а Щоб слово пламенем святим

б Щоб слово пламенем взялось

116а Щоб первенця і при[вітали]

б Щоб первенця її вітали

123а Лампаду теплять

б Лампаду світять

139а І слово правди рознеслось

б І слово правди понесли

160а І п’яний голий Пан

б І п’яний голий Фавн

в І п’яний голий отой Фавн

163а Перед святим. І повели

б Перед Петром. І повели

164-165а До себе в терми на вечерю

б До себе в терми на вечерю

Того апостола...

193а Сама вечерять ходиш

б Сама вечерять сядеш в хаті

238а Було почато: Пом[инки]

б Похмілля справить

399а І ти на березі стояла

б А ти на березі стояла 552а Було почато: До д[ому]

б З возами скіфи повертали /493/













ЮРОДИВИЙ

(С. 258)

Варіанти копії О. Я. Кониського з автографа, що належав А. М. Жемчужникову (ІЛ, ф. 77, № 3)

11а До того нас домуштровали

б До того люд домуштровали

16а А ми дивились та мовчали

б А ми читали та мовчали

в А ми дивились та мовчали

38а А вам байдуже. А меж вами

б Вам і байдуже. А меж вами

Між 43 і 44 Тоді, дурні, і вам було б

На його вийти з рогачами,

А ви злякалися...

50а Поки нездужає сатрап

б Поки нездужає капрал

54а Послав у каторгу святого

б Послав на каторгу святого

69а Твої безбожнії діла

б Його безбожнії діла...

79а І Ти не глянуло на них

б І Ти дивилося на них

82а Ти спиш в кіоті, а кати...

б Ти спиш в кіоті, а царі...

92-93а На світ вас виведу надалі...

І той юродивий в кайданах 1

б На світ вас виведу надалі

Рядами довгими в кайданах




1 Цей рядок, очевидно, становив початок наступної частини (чи фрагмента) поеми. Проте роботи над нею поет не продовжив.












ДОЛЯ

(С. 261)

Варіант автографа в щоденнику Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 104, запис від 9 лютого 1858 р.)

16 Мій друже щирий, нелукавий!




Варіант автографа в листі до М. С. Щепкіна від 10 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 8)

14 І йоти кривди за собою!

16 Мій друже щирий, нелукавий! /494/



Варіант автографа в листі до М. М. Лазаревського від 22 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 164)

16 Мій друже щирий, нелукавий!












МУЗА

(С. 262)

Варіанти автографа у щоденнику Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 104, запис від 9 лютого 1858 р.)

1 І ти, пречистая, святая,

11 — 12а Мені ти всюди помагала.

І всюди, зоренько моя,

Ти непорочною сіяла!

б Мені ти всюди помагала.

І всюди, зоренько моя,

Ти не марніла, ти сіяла!

13-15а Не помарніла в чужині,

В далекій неволі.

У кайданах пишалася

б В степу безлюднім в чужині,

В далекій неволі.

Ти в кайданах пишалася

17 Із казарми смердячої

19 Вилетіла, як пташечка

22а Та любо та мило

б Моя сизокрила...

26-27 З своєю Божою красою

Витаєш ти, мій херувим,

Золотокрилий серафим!

30-34а Не [покидай мене?]

б Витай зо мною уночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Не покидай мене, учи

в Не покидай мене. Вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною... і учи

37а Не кидай марне, положи

б Моя ти мати, положи




Варіанти автографа у листі до М. С. Щепкіна від 10 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 8)

1-2 І ти, пречистеє, святеє,

Ти, чадо неба молодеє /495/

7 Туманом сивим повила

11-12 Мені ти всюди помагала.

І всюди, зоренько моя,

Ти непорочною сіяла!

13 Не помарніла в чужині

15 У кайданах пишалася

17 Із казарми смердячої

19 Вилетіла, як пташечка

22 Тихесенько-мило...

26-27 Своєю Божою красою

Витаєш ти, мій херувим,

Золотокрилий серафим!

30-34 Витай зо мною уночі,

І вдень, і звечора, і рано

Не покидай мене, учи,

Учи неложними устами

Хвалити правду. Поможи

37 Не кинь мене. А положи




Варіанти автографа в листі до М. М. Лазаревського від 22 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 164)

1 І ти, пречистая, святая,

7а Туманом сивим повила

б Туманом сивим сповила

11-12 Мені ти всюди помагала.

І всюди, зоренько моя,

Ти не марніла, ти сіяла

13 В степу безлюднім, в чужині

15 Ти в кайданах пишалася

17 Із казарми смердячої

19 Вилетіла, як пташечка

22 Моя сизокрила...

26-29 Своєю Божою красою

Витаєш ти, мій херувим,

Золотокрилий серафим!

Моя ти доле молодая!

Моя порадонько святая!

33-34 Учи нескверними устами

Хвалити правду. Поможи

37 Святая Мати! Положи

40 З очей безсмертних покажи /496/




Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 228 — 229)

6а Як тая воля на роздоллі

б Як тую волю на роздоллі

12а Мені ти зорею сіяла

б Святою зорею сіяла

в Мене ти всюди доглядала

13а В степу безлюднім в чужині

б В степу, безлюдному степу

17а Із казарми смердячої

б Із казарми нечистої

19а Вилетіла пташечкою

б Пташечкою вилетіла

34а Було почато: Х[валити?]

б Сказати правду












СЛАВА

(С. 264)

Варіанти автографа у щоденнику Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 104, запис від 9 лютого 1858 р.)

6а Мабуть, розпустила

б Дрібно розпустила

в Набор розпустила

9а Сідай лишень коло мене

б Горнись лишень коло мене

13а Поцілуємось... та й теє...

б Пожартуєм, чмокнемося

17а Волочуся за тобою

б Коло тебе мизкаюся

19 І з п’яними королями

20а По шинках таскалась

б По шинках шаталась

21 І курвила з Миколою

22а Під Севастополем...

б У Севастополі...

25 Дай на себе надивитись

27 Під крилом твоїм, і любо

28а На[віки?]

б З похмілля заснути

в Навіки заснути

г З дороги заснути /497/




Варіанти автографа в листі до М. С. Щепкіна від 10 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 8)

1 А ти, циндре, орандарко

3 Де ти в чорта забарилась

6 Мабуть, розпустила...

9 Сідай лишень коло мене

12-13а Поці[луємось?]

б Та любо та тихо

Поцілуємось... та й теє...

17 Волочуся за тобою

18-22 Ти хоч і пишалась,

І з п’яними королями

По шинках шаталась,

І курвила з солдатами

Під Севастополем...

25-28 Дай хоч глянути на тебе,

І, і пригорнутись

Під крилом твоїм. І любо

З похмілля заснути




Варіанти автографа в листі до М. М. Лазаревського від 22 лютого 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 164)

3 Де ти в чорта забарилась

9 Пригорнись лишень до мене

11 Обіймемось гарнесенько

17а Бахурую за [тобою?]

б Бахурую коло тебе

19-21 І з п’яними королями

По шинках шаталась,

І курвила з Миколою

25-28 Хоч на себе надивитись

Дай, і пригорнутись

Під крилом твоїм, і любо

З дороги заснути











ВІДЬМА

(С. 265)

Варіанти автографа у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 19-35)

23а Познає Божую любов

б І всетворящую любов /498/


177а Я розкажу тобі

б Я розкажу, як нагадаю

179а У білих Яссах повивала

б У білих Яссах колихала

187а Та м[?]

б Упилася, упилась!

189-190а Я вже ніколи не просплюсь,

Бо я вже й Бога не боюсь

б Я вже ніколи не просплюся,

Бо я вже й Бога не боюся

212-213а Ірод!.. Я не знала,

Що я була крепачкою

б Ірод!.. І не снилось,

Що я була крепачкою

253а То мій т[ато?]

б Ніби умирає

265а Т[аТу?]

б Я до його — Тату!

308 а Д[а?]

б Та добре, добре. Що дальш буде?

355-356а З Наталею

б Та й поїхав з нею,

З Наталею... Чи чуєш ти?

371а Ні, не спущу

б Отойді, проклятий!..

379-380а Поки стопчуть люде

б Поки найдуть люде

Неживою. Чи ти бачив?

483а А все-таки знахуркою

б А все-таки покриткою












«ЛІЧУ В НЕВОЛІ ДНІ І НОЧІ...»

(С. 278)

Варіанти неповного чорнового автографа (рядки 1333) на окремому аркуші (ІНРДАЛМ, ф. 2591, оп. 2, № 25)

20-24 Мою нудьгу, мої печалі,

Моє єдинеє добро 1,

Мої незримії скрижалі,

Незримим писані пером /499/











СОН («На панщині пшеницю жала...»)

(С. 279)

Варіанти чорнового автографа на звороті офорта «Святе сімейство» (ІЛ, ф. 1, № 37)

Назва відсутня

2-4а Втомилася; не спочивать

Пішла, а Йвася

б Втомилася; не спочивать

Пішла собі, пошкандибала

Маленького нагодувать,

А сина Йвана

в Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала,

А сина Йвана годувать

г Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать

5а Воно, малесеньке, лежало

б Воно сповитеє кричало

У холодочку під снопом

8а Попестила; і чутким сном

б Попестила; і ніби сном

11а І уродливий і жона[тий]

б І уродливий і багатий

12 Уже засватаний, жонатий

15 І на своїм веселім полі

16а Свою собі пшеницю жнуть

б Удвох собі пшеницю жнуть

18-23а І усміхнулася небога

Та й пробудилась. Сповила

Свого Івасечка малого

І копу дожинать пішла,

Поки не чути ланового

б Та й усміхнулася небога,

Прокинулась — нема нічого.

На Йвася глянула, взяла,

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового 1,

Ще копу дожинать пішла



1 Було: Та щоб не зуспіть ланового /500/





Варіанти автографа в щоденнику Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 104, запис 13 липня 1858 р.)

6а У холодочку під снопом

б У холодочку за снопом

12а Не бурлакує, а жонатий

б Не одинокий, а жонатий

16 Удвох собі пшеницю жнуть

18-23 Та й усміхнулася небога.

Прокинулась — нема нічого.

На Йвася глянула, взяла,

Його гарненько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла...

Останню, може; Бог поможе,

Той сон твій справдиться




Варіанти чистового автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 231)

Після 17 Та йдучи колоски збирають,

Мов тая доленька святая,

Мов ангеляточки ідуть

19 Прокинулась — нема нічого!




Варіанти автографа в листі Шевченка до М. В. Максимович від 22 жовтня 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 190)

18-19а Та й усміхнулася небога:

Проки[нулась]

б Та йдучи колоски збирають,

Як тая доленька чужая...

І усміхнулася небога.

Прокинулась; нема нічого




Варіант автографа на окремому аркуші (ЦДАМЛМУ, ф. 564, оп. 2, № 3)

3 Пішла, пошкандибала

19 Прокинулась — нема нічого /501/










«Я НЕ НЕЗДУЖАЮ, НІВРОКУ...»

(С. 280)

Варіант автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 232)

2 А щось таке щось бачить око











ПОДРАЖАНІЄ 11 ПСАЛМУ

(С. 281)

Варіанти автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 233)

8а З гостей на цвинтар повезуть?

б З гостей на цвинтар поне[с]уть? 1

29а Твої, о Господи, такіє

б Твої, о Господи, такії











МАРКУ ВОВЧКУ

(С. 282)

Варіанти автографа у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 234)

17-19а А дні мої... моя ти доле!

Твоїми днями назову.

б І думу вольную... О доле!

Пророче наш! Моя ти доне!

Твоєю думу назову.




Виправлення Шевченка в списку І. Лазаревського (ІЛ, ф. 1, № 23)

17 А дні мої, моя дитино! 2



1 В автографі описка: «понезуть».

2 Було: А дні мої, моя ти доле!




Варіанти чорнового автографа рядків 1719 на листі М. О. та М. В. Максимовичів до Шевченка від 6 жовтня 1859 р. (ІЛ, ф. 1, № 270)

17-19а І тую думоньку, о доле!

Єдиная моя ти доню,

Твоєю, серце, назову.

б І тую думоньку, о доле!

Єдиная моя ти доню,

Твоєю гордо назову. /502/

в І тую думоньку, о доле!

Пророче наш! Моя ти доню,

Твоєю думу назову.




Варіанти автографа в рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (ІЛ, ф. 1, № 18)

Назва Марії Александровні Маркович

і присвята На пам’ять 24 стичня 1859 року

3а Щоб наша правда не пропала

б Щоб наша слава не пропала

10а Було почато: моя т[и]

б Моя порадонько святая

Після 12 Було почато: Голо[днеє]

15а І думу вольную

б І думу тихую на волю

17 І думу кроткую... О! доле!

18а Пророче наш! моя ти доне!

б Предтече наш! моя ти доне!











ІСАІЯ. ГЛАВА 35 (Подражаніє)

(С. 283)

Фрагменти первісного тексту, опубліковані в кн.: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». К., 1907. — С. 324325, за чорновим автографом на офорті Шевченка з картини І. І. Соколова «Приятелі», нині не відомим

Назва Подраж[аніє]. Ісаія глава XXXV

3а Квітчастим злаком! Процвіти

б Квітчастим злаком! Розпустись

4а Рожевим крином процвіти

б Зеленим крином процвіти

в Рожевим крином процвіти

8-9а І честь Кармілову і славу

Ліванову, а не лукаву

б І честь Кармілова і слава

Ліванова, а не лукава

10а Тебе укриє дорогим

б Тебе покриє дорогим

в Тебе укриє дорогим

12а Добром заробленим підбитим

б Добром та волею підбитим

16а Одпочинуть невольничі /503/

б І спочинуть невольничі

20а Радуйтеся, дрібнодухі

б Радуйтеся, вбогодухі

29-30а Тоді кривий, мов сарна тая,

Із гаю полем застрибає

б Незрячі прозрять, а кривії,

Мов сарна з гаю, помайнують

32 Прорветься слово, мов вода

Після 32 Було почато: Ненапоєнную

36а Великі ріки, а озера

б Веселі ріки, а озера

37а Кругом лозами поростуть

б Кругом гаями поростуть

40-41а Широкі, святії

Та великі простеляться

б І не верствовії,

А вольнії, широкії

43-44а Простеляться, і не найдуть

Царі того шляху

б Простеляться, і не найдуть

Тих шляхів владики

в Простеляться, і не найдуть

Шляхів тих владики

47а Зійдуться собі докупи

б Позіходяться докупи

49а І пустиню опанують

б А пустиню опанують

в І пустиню опанують












НЕВОЛЬНИК

(С. 286)

Варіанти автографа з рукописної збірки «Поезія Т. Шевченка. Том первий» (ІЛ, ф. 1, № 18, арк. 61 — 72 звор.)

139а Маленьким, Іване

б Маленьким, Степане

169а А просто жнуть

б І просто жнуть

186а Коли заробиш, принесеш

б Коли здобудеш, принесеш

435а Пристріт виливала

б Пристріт замовляла /504/

443-444а Якби догадався

Козак отой, догадався

б Якби догадався

Козак отой злякать діда

593а Почато: Ти

б І найде дружину

604а А дітьми йому обоє

б І дітьми йому обоє











«ОЙ ПО ГОРІ РОМАН ЦВІТЕ...»

(С. 304)

Варіанти факсимільного відтворення автографа в журналі «Стара Україна» (1925. № 3/4. С. 42)

Присвята відсутня

3 Козак журби питається

11 У рушнику та в хустині




Варіанти автографа на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 38)

Присвята відсутня

5-6 Чи то в шинку з багачами,

Чи то в степу з чу[маками] 1




Виправлення Шевченка в списку рукою Г. Честахівського в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 238)

Присвята: Федору Івановичу Черненку

на пам’ять 22 сентября

1859 року 2

8 З вітром віється по волі? —

11 У рушничку та в хустині



1 Папір ушкоджений.

2 Було: Григорію Федоровичу Черненку на пам’ять 22 сентября 1859 року.











«ОЙ МАЮ, МАЮ Я ОЧЕНЯТА...»

(С. 305)

Виправлення в автографі «Більшої книжки » (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 239)

4а Ой, маю, маю і оченята...

б Ой, маю, маю і рученята... /505/












СЕСТРІ

(С. 306)

Варіанти автографа на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 820)

Назва відсутня

3 Я думав, де я прихилюсь?

9 А Дніпр аж собі розкину[всь]

10 Сіяє синій та горить

12 Меж вишнями у холодочку

13 Мо[я] Ярин[очка?] сестра

16 Та із ясного [?] Дніпра

17а Мене з

б Мене весела виглядає

20 І знову в хвилі заховавсь...




Варіант автографа в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 240)

10а Сіяє синій та горить!

б Сіяє батько та горить!











«КОЛИСЬ, ДУРНОЮ ГОЛОВОЮ...»

(С. 307)

Варіанти автографа на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 820)

4 Людей і Господа гнівить

6-7 Валятися, старітися, гнить,

Ізгнить і сліду не покинуть











«ЯКБИ-ТО ТИ, БОГДАНЕ П’ЯНИЙ...»

(С. 308)

Варіанти чорнового автографа (РДАЛМ, ф. 2591, оп. 2, № 25, арк. 2)

6 Премудрий батьку, у смердячій

8а Або б в калюжі утопивсь

б Або б під валом утопивсь

в Або б за валом утопивсь

г Або б в калюжі утопивсь

Було почато: В г

б Гарнесенько в багні свинячім

13 Або в колисці ще опивсь /506/




Виправлення Шевченка в автографі в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 242)

13а Або в колисці ще упивсь

б Або в колисці ще упивсь












«ВО ІУДЕЇ ВО ДНІ ОНИ...»

(С. 309)

Варіанти чорнового автографа в зошиті з чорновими автографами поеми «Марія» (ІЛ, ф. 1, № 22, с. 25)

4а Римлянські п’яні легіони

б Романські п’яні легіони

5а Паскудились, а у царя

б Паскудили, а у царя

в Паскудились, а у царя

8-9а Стояли ліктори. І цар,

Єрусалимський господар!

б Стояли ліктори. А цар,

Самодержавний государ!

13а А той калиткою трясе

б А той саковкою трясе

в А той кишенею трясе

17 Аж ось, не в самім Назареті

19а Покритка сина привела

б Марія сина привела

20а І в Віфлієм з малим пішла

б І в Віфлієм з байстрям пішла

в І в Віфлієм з малим пішла

23 Бур’ян! і кукіль! і будяк

26 Зотни, поки не підросло

30а І не дадуть доцарювать

б Не датимуть і царювать

36-37а Байстрюче праведний, великий,

Од тверезійшого владики!

б Младенче праведний, великий,

Ще од п’янішого владики!

38а Тебе од п’яного спасла

б Тебе од Ірода спасла

в Тебе од п’яного спасла

40а А де нам Матір таку взяти

б А де твою нам Матір взяти

в А де нам Матір тую взяти /507/

г А де нам тую Матір взяти

42 Раби з кокардами на лобі

44а Дрібнота, сміття з помела

б Онуча, сміття з помела

в Онуча, попіл з помела

Після 45а Великомучениче Сину!

Її єдиная дитина,

Байстрюче праведний! Прости 1

Мене, неправедного. Нині —

Сьогодня маю я клясти 2

Твоїх мучителей. А ти 3,

Благословенная в женах,

Пренепорочная

б Байстрюче праведний! дитино!

Її єдиная дитино!











МАРІЯ

(С. 311)

Перша редакція поеми (ІЛ, ф. 1, № 22)

Все упованіє моє

На Тебе, мій єдиний раю,

На серце чистеє Твоє 4,

На Тебе, Мати, возлагаю 5

(5) Все упованіє моє!

Прибєжище, Святий Покров 6

Ограблених людей, рабов,

За всіх скорбящая, ридаю,

Молюся плачучи, подай

(10) Невольникам святую руку,

Сліпцям окраденим. Згадай

Свою, свою святую муку 7

І муку праведного Сина 8,

Твою єдиную дитину,



1 Було: Великомучениче Сину!

Байстрюче праведний! Прости

2 Було: а Сьогодня маю я клясти

б Сьогодня маю проклясти

3 Було почато: Моїх

4 Було: а На милосердіє Твоє

б На серце скорбнеє Твоє

5 Було: На Тебе, Мамо, возлагаю

6 Було: Моє прибєжище, покров

7 Було: Повішеного Сина муку

8 Було: І Сина, кроткого раба /508/



(15) І Всепречистая, подай

Рабам німим святую силу,

Щоб іроди не ворушились.

Та більш нічого не давай 1.


У бондаря чи тесляра,

(20) У Йосипа того старого

Убога до снаги, небога!

У наймах Марія росла 2.

Росла собі і виростала

І на порі Марія стала,

(25) Рожевим квітом процвіла

В убогій і чужій хатині 3.

На ранню квіточку в гаю,

Неначе на свою дитину,

Тесляр на наймичку свою 4

(30) Теслу було і струг покине

Та й дивиться; і час мине,

А він і оком не мигне 5

І думає. — Ані родини!

Ані хатиночки нема!

(35) Як та билиночка одна!

Хіба... Ще ж смерть не за плечима. —

А та стоїть собі під тином

Та вовну білую пряде

Йому на той бурнус святешний 6,

(40) Або на берег поведе

Козу з козяточком сердешним



1 Було: а Та більш нічого не подай

б Та більш нічого не да[вай]

2 Було: Убога, до снаги убога!

У наймах дівчина росла

3 Було: а Росла вона і виростала,

Неначе лілія в гаю,

Марія в наймах процвітала

б Росла вона і виростала,

Неначе лілія в гаю,

В убогій [і чужій хатині?]

4 Було: а Старий на наймичку свою,

Неначе на свою дитину,

б Тесляр на наймичку свою,

Як на свою, свою дитину

5 Було: Старий і оком не мигне

6 Було: Старому на бурнус святешний /509/



І попасти, і напоїть 1.

А він сидить собі, сидить,

За струг, сердега, не береться.

(45) Коза нап’ється та й пасеться,

А дівчина собі стоїть,

Неначе вкопана, під гаєм,

І сумно, сумно позирає

На той широкий тихий став

(50) Чи озеро Тиверіаду 2

І мовила: — Моя порадо?

Якая доля буде нам

З старим Іосифом? О доле! 3

Та й похилилась, мов тополя

(55) Од вітру хилиться в яру.

— Йому я стану за дитину —

Плечми моїми молодими

Його старії підопру 4.

І кинула кругом очима,



1 Було: а Або ранесенько, сердешна,

На Іордан той поведе

Козу поїть.

б Або ранесенько, сердешна,

На Іордан той поведе

Козу сердешну напувати

в Або ранесенько, сердешна,

На Іордан той поведе

Козу з козятком напувати

г Або ранесенько, сердешна,

З Тиверіади напувати

Козу з козятком [поведе?]

2 Було: а І дивиться на Іордан

І нібито в його питає

б І дивиться на тихий став,

І ніби з ст[авом розмовляє?]

І нібито в його питає

в І дивиться на тихий став,

І ніби тихо розмовляє

г І дивиться на тихий став

І ніби з ставом розмовляє

І нібито в його питає

3 Було: а З старим Іосифом?

б З отим Іосифом?

в З старим Іосифом на світі

4 Було: а Моїми добрими плечима

Його худії підо[п]ру

б І я плечима молодими

Старії плечі підопру /510/



(60) Аж іскри сипнули з очей!

А з добрих молодих плечей 1

Хітон полатаний додолу

Тихенько зсунувся. Ніколи

Ніхто не зрів краси такої,

(65) Такої Божої краси!

Тихесенько понад водою

Пішла собі. Лопух рясний

Широкий вирвала й накрила

(Щоб сонце, бачте, не палило),

(70) Неначе бриликом, свою,

Головоньку свою смутную 2,

Свою головоньку святую.

І заховалася в гаю.


О Світе наш незаходимий,

(75) О ти, Пречистая в женах!

Благоуханний сельний крине,

В яких ярах? в яких лісах?

В якім незнаємім вертепі

Ти заховаєшся од спеки

(80) Огнепалимої тії 3:

Що серце без огню розтопить

І без води прорве, затопить 4

Святії думоньки твої.

Огонь заклюнувся вже, годі 5

(85) Уже розжеврівся і шкода —

Замарне сила пропаде,

До крові дійде, до кості

Огонь той лютий негасимий

І ти, сердешная, за Сином 6



1 Було: І з добрих молодих плечей

2 Було почато: а Смутн[у]

б Свою головоньку смутную

3 Було: а Огнепалимої? Нігде!

б Де ти сховаєшся? Нігде!

4 Було: а І без води в огні утопить

б Й без полум’я в огні утопить

5 Було: а Огонь затлівся вже і спалить

І кров і тіло до кості

б Огонь затлівся вже, пропалить

І кров і тіло до кості

6 Було: а І ти покриткою за Сином

б І ти безропотно за Сином /511/



(90) Повинна будеш перейти

Огонь пекельний! Вже пророчить,

Тобі вже зазирає в очі

Твоє грядущеє, не зри,

Сльозу пророчую утри,

(95) Уквітчай голову дівочу

Лілеями і заспівай,

Поки Едем, твій тихий рай,

Ще не підпалював Єгова 1,

Сердитий іудейський Зевс.

(100) Увечері, мов зоря тая,

Марія з гаю вихожає

Заквітчана, а Іордан

І сніговерхий той Ліван

Пурпуром, золотом сіяють,

(105) Аж очі сліпнуть. А Марія 2

Очиці кроткіє святиє

Тихенько-тихо підняла

На Іордан і усміхнулась,

Козу з-під гаю зайняла 3,

(110) На руки козеня взяла,

Кругом весела озирнулась

І з козеняточком пішла

В оазис бондарів убогий.

А йдучи, козеня небога,

(115) Дитину ніби, на руках

Хитала, бавила, гойдала,

До лона тихо пригортала

І цілувала. Козеня

І не кричало й не пручалось,

(120) Неначе теє кошеня,

На лоні пестилося, гралось.

Прийшла додому. На порозі,

Отерши радостниє сльози,

Її господар привітав,

(125) Неначе любую, єдину,

Свою коханую дитину.



1 Було: а Ще не запалений

б Ще не підпалював Єгова!

Стоїть Марія чорноброва

2 Було: Аж очі палять. А Марія

3 Було почато: Козу п[ід гаєм зайняла?] /512/



— І де ти таїлась, — спитав, —

Моя пещеная дитино? —

Ходімо в кущу — опочий 1. —

(130) І повечеряємо вкупі 2

З веселим гостем молодим. —

Ходімо, доненько. — З яким,

З яким се... — Гость уже роззутий

Умитий з кущі вихожав 3

(135) В одному білому хітоні,

Мов намальований сіяв

І тихим ласкавим уклоном

Марію молодик вітав.

Марія на його зирнула

(140) І стрепенулась. Пригорнулась 4,

Неначе злякане дитя,

До Йосипа свого старого

І в кущу гостя молодого

Вступить просила 5.

(145) Принесла

Води погожої з криниці,

Опрісноки і сир козлиці

Їм на вечерю подала.

Сама ж не їла й не пила,

(150) В куточку мовчки прихилилась

Та дивувалася, дивилась 6

І слухала, як молодий

Дивочний гость той говорив.

І словеса його живиє

(155) На серце падали Марії

І серце мерзло і пеклось.

— Во Іудеї не було! —

Промовив гость, — того ніколи,

Що нині узриться. Равві,

(160) Равві великого глаголи

На ниві сіються новій 7,

І виростуть, і пожнемо,



1 Було: Іди ж у кущу — опочий

2 Було почато: І повечеряй

3 Було: Умитий, в білому хітоні

4 Було почато: І стрепенулася.

5 Було: Вступить просила. Подала

6 Було: Та на прохожого дивилась

7 Було почато: На ниві вирост[уть?] /513/



І в житниці соберемо

Зерно святеє. Я Месію

(165) Іду народу возвістить! —

І помолилася Марія

Перед апостолом. Горить

Огонь тихенько на кабиці,

А Йосип праведний сидить

(170) Та мовчки дивиться 1. Зірниця

На небі ясно зайнялась.

Марія встала та й пішла

З глеком по воду до криниці

А гость за нею, і в ярочку

(175) Догнав Марію 2.

Холодочком

До сходу сонця провели 3,

До самої Тиверіади

Того апостола і раді,

(180) Радісінькі собі прийшли

Додому.

Жде його Марія

І ждучи плаче. Молодії

Ланіти, очі і уста

(185) Марніють марне. — Ти не та 4,

Не та тепер, Маріє, стала,

Цвіт сельний, наша красота! —

Тесляр промовив. — Диво сталось

З тобою, доненько моя! —

(190) Ходімо в церков повінчаймось,

А то цеглиною уб’ють

На улиці. І заховаймось



1 Було: а Старий тесляр собі сидить

Та мовчки дума,

б Старий тесляр собі сидить

І дивиться, як на кабиці

Огонь то гасне, то горить.

2 Було: До криниці

Марія з глечиком пішла

Води набрать... А яснолиций

Дивочний гость пішов гулять,

Псалом сіонський заспівать

При місяці. І у ярочку

Зострів Марію.

3 Було: До схода сонця провели

4 Було: Марніють зримо. — Ти не та /514/



В своїм оазисі. Ідуть...

Несе з торбиною на плечах

(195) Нову коновочку старий 1

Продать би то та молодій

Купить хустиночку до речі;

І за повінчання оддать.

О старче праведний! Багатий!

(200) Не од Сіона благодать,

А з тихої твоєї хати

Нам возвістилася. Якби

Ти не подав їй, грішній, руку

Рабами б подлиє раби

(205) І досі б кисли. О Муко!

О тяжкая душі печаль!

Не вас мені, сердешних, жаль,

Сліпі ви, нищиє душою,

Не бачите перед собою

(210) Анічогісінько. А тих

Великих, сильних, і гладких

І отолстєвших серцем малим 2,

От їх так жаль, смердяче сало.

Годованих добром живим,

(215) Людською кровію. Невдяки.

Смердітимуть, як та собака,

Убита й кинута в рові...

А де ж той молодик лукавий

Дивочний гость то[й] де подівсь?

(220) Хоть би прийшов та подививсь

На брак той славний і преславний 3,

На брак окрадений. Не чуть

Ані його, ані Месії.

А люде ждуть чогось, і ждуть

(225) Чогось непевного. Маріє!

Ти ж, безталанная, чого

І ждеш і ждатимеш од Бога

І од людей Його? Нічого.

Ніже апостола свого 4,

(230) Благовістителя святого

Тепер не жди, тесляр убогий



1 Було: Нову кандієчку продать

Та за повінчання оддать

2 Було: а Умом і серцем отолстєвших

б Душою й тілом отолстєвших

3 Було: На шлюб твій грішний і преславний

4 Було: Ніже апостола то[го] /515/



Тебе заручену веде

В свою убогую хатину 1.

Молися й дякуй. Тяжко жить.

(235) Настане гірше, одпочить

У бур’яні, не то під тином

З твоїм святим єдиним Сином

Спочити сісти не дадуть.

Отож вони собі живуть

(240) Повінчані та невеселі,

Родин отих потроху ждуть.

Старий колисочку дебелу

У сінях робить. А вона

Пренепорочная Марія

(245) Сидить собі коло вікна

Та плачучи небога шиє

Манесеньке сороченя 2.

Комусь то ще? — Хазяїн дома?

Надворі крикнуло. — Указ

(250) Од кесаря таки самого,

Чтобы сегодня, сей же час

Ви на ревізію у город,

У город Віфлієм ішли 3.

І змовк, ізник той тяжкий голос.

(255) Марія зараз заходилась

Пекти опрісноки. Спекла.

В торбину мовчки положила

І мовчки за старим пішла

У Віфлієм. — Святая сило!

(260) Спаси мене, мій Боже милий, —

Тілько промовила. Ідуть 4,

Сумуючи, собі обоє,

І, вбогії, перед собою

Козу з козяточком женуть,

(265) Бо дома ні на кого кинуть.

А може, Бог пошле дитину,

То матиме і молоко

До коржиків недужня мати.

Ідуть вони собі рядком



1 Було: В свою хатину

2 Було: У сінях робить. А вона

Сидить собі коло вікна

Та плачучи сороченя

Манесеньке небога шиє

3 Було: Віфлієм ішли

4 Було: Промовила. Ідуть. /516/



(270) І починають розмовляти

Поволі стиха. — Семіон

Протопресвітер, — Йосип мовив, —

Такеє-то пророче слово 1,

Сказав мені. Святий закон

(275) Возобновлять мужі єсеї,

Возобновлять закон Мойсея —

І каже: поти не умру,

Поки Месію не узрю!

Чи чуєш ти, моя Маріє?

(280) Месія прийде! — Вже прийшов

І ми вже бачили Месію! —

Марія мовила. Найшов

Опріснок мовчки із торбини

І дав Марії. — Погодуйсь! —

(285) До Віфлієма не близенько 2.

Та й сіли на шляху гарненько

Полудновать. Сидять, сидять...

А сонечко уже низенько 3

На степ спустилося, і глядь,

(290) Сховалося, і смеркло в полі. —

І диво дивнеє! Ніколе

Ніхто не бачив і не чув

Такого дива. Аж здригнув

Старий тесляр. Таки з востоку

(295) Над самим Віфліємом, боком

Звізда хвостатая зійшла.

Марія тут же й привела

Того возлюбленого Сина

Єдиную тую дитину,

(300) Що нас од каторги спасла!

За нас святая розп’ялась!

А недалеко повз дороги

Отару гнали чабани 4

Та й їх побачили, небогу,

(305) Дитя і тесляра старого

Взяли з собою й привели

У свій курінь. І Бог той з нами

Чи Еммануїл нарекли 5.



1 Було: Такеє-то святеє слово

2 Було: Не близько ще до Віфлієма

3 Було: Та й сонечко уже низенько

4 Було: Отару гнали пастухи

Та й їх побачили. Й небогу

5 Було: У свій курінь. І Богом даним

Еммануїлом нарекли. /517/



Дитя невмитеє. А рано

(310) До сходу сонця, на майдані 1

У Віфліємі, люд зійшовсь

І мовить нищечком: — Збулось 2

Пророчество Ієремія,

Ісаія... у нас Месія

(315) У Віфліємі народивсь

Учора ввечері. — Хто бачив,

Як сходила ота мітла 3

Над Віфліємом? — Всі ми! всі ми! —

Громада крикнула — і глас,

(320) Неначе той огонь погас,

Пропав і зник. — О диво й диво! 4

Непевне робиться у нас! —

У Віфліємі. — І осанна! —

Співали люде, через час

(325) Прийшов од Ірода указ

І легіон.

Ще діточки сповиті спали,

Ще купіль гріли матері,

Нагріли вже, та не купали,

(330) Ножі салдати полоскали

В їх чистій праведній крові 5...

Дивітесь добре, матері,

Що роблять на світі царі! 6

Марія навіть не ховалась,



1 Було: Ще й сонечко не зіходило

У Віфліємі на майдані

2 Було: І мовить нишком збу[лось]

3 Було: а Вночі як сходила мітла

Смерком учора. Як учора

б Як в смерки сходила мітла

в Як вчора сходила мітла

4 Було: Пропав і зник. Диво! Диво!

5 Було: В крові, їх праведній крові

Ножі салдати сполоскали...

6 Було: Чи через два прийшов указ

І легіон з Єрусалима.

Огню ще... не розвели,

Ще не скупали, сповили,

Дитині цицьки не дали,

А вже дітей отих не стало.

В калюжі діточки валялись,

А матері! а матері!

По улицях собі тинялись.

Так отакії ті царі,

Щоб знали ви. /518/



(335) Та вже, спасибі, чабани

Вітали їх і день ховали,

А ввечері кожух дали,

Ослицю на козу зміняли

І манівцями провели

(340) На шлях мемфіський — і світила

На шлях огненная мітла 1.

І ніби грілась і дивилась

На ту ослицю, що несла

В Єгипет кроткую Марію

(345) І нарожденного Месію.

Ослиця ще й дійна була

І матір з сином і несла 2,

І, несучи їх, годувала

І, не спочивши, донесла

(350) Аж у Єгипет. Слава б стала

По всьому світу про ослицю,

Якби вона яку царицю,

Хоча грузинськую, несла

В гарем з царем розкошувати...3

(355) Од сна і власті одпочить.

Тебе ж, сердешну, копт убогий,

А ти несла живого Бога,

Хотів у Йосипа купить 4,

Та здохла ти. Мабуть, дорога

(360) Швидка завадила тобі?

У Нилі скупанеє, спить

Під пальмою і під вербою

Дитяточко, а меж лозою

З лози колисочку плете

(365) Та плаче Праведная Мати,

Колиску тую плетучи.

А Йосип заходився хату

Із очерету будувати,

А сфінкси, мов сичі вночі,



1 Було: На степ огненная мітла

2 Було: І матір з сином годувала

3 Було: а В гарем з царем розкошувати, Розкошуват[и]

б В гарем з царем розкошувати

4 Було: Тебе ж, сердешну, копт убогий

Хотів у Йосипа купить /519/



(370) З-за Ніла мертвими очима

На теє дивляться. За ними

На чернмному піску стоять,

Мов фараонова сторожа,

Мов фараонові сказать

(375) Хотять, що правда Божа

Встає, встає вже на землі,

Щоб фараони стереглись.

Марія найнялася прясти

У копта вовну. А старий

(380) Іосиф взявсь отару пасти,

Щоб хоч козу ту заробить 1

На молоко малій дитині.

Минає рік, у тесляра

Під вербами коло хатини

(385) Коза пасеться, а дитина

Й мале біленьке козеня

У сінях граються. А мати 2

Сидить на призьбі коло хати

Та вовну з кужеля пряде.

(390) Аж ось і сам старий іде

Із города, носив продати 3

Барилко добре та шаплик.

Несе малому медяник,

А їй немудрую хустину,

(395) Собі ж приніс на постоли

Ременю доброго. В хатину

Ввійшов та й каже: — Чути скрізь,

Що Ірод цар уже опрігсь 4.

Ходімо в Назарет, дитино! —

(400) Марії каже. — То й ходім, —

Вона промовила. І прати

На Ніл сорочечку пішла 5,

А Йосип заходився в хаті

В дорогу морщить постоли.

(405) Отож вони собі й пішли,

На плечі взявши по торбині,

І сина, Божую дитину,



1 Було: Щоб козу ту заробить

2 Було: На призьбі граються. А мати

3 Було: Із города, носив спродати

4 Було: Що Ірод цар уже у[мер?]

5 Було: На Ніл сорочечки пішла /520/



Додому вкупі понесли.

Приходять ввечері додому,

(410) Аж страшно стало. Благодать 1,

Одна-єдиная їх доля,

Садочок тихий! І не знать,

Де він кохався. І хатина,

Усе сплюндровано, в пустині

(415) Їм довелося ночувать.

В ярочок тихий до криниці

Марія кинулася. Там

Колись-то з нею яснолиций

Зострівся гость отой! Бур’ян

(420) Та кропива там з лободою 2

Коло криниці поросли.

Маріє! Горенько з тобою!

Пошли їй, Господи, пошли!

Свою любов, любов і силу...

(425) Марія трохи не втопилась

У тій криниці. Горе нам

Було б, іскупленним рабам,

Дитина б тая виростала

Без матері, і ми б не знали

(430) Святої волі на землі —

Святої правди! Схаменулась,

І тяжко-тяжко усміхнулась

Та й заридала. Полились

На цямрину святиє сльози

(435) Та й висохли, а їй, небозі,

Мов легше стало.

Єлисавета,

Стара вдова у Назареті,

З малим Предтечею жила,

(440) Вона рідня якась була

Святому бондареві. Рано

Свою дитину безталанна

Нагодувала, сповила

І за святим своїм пішла

(445) У Назарет той, до вдовиці

В сусіди у найми проситись 3.



1 Було: Аж через тиждень. Благодать

2 Було: Зострівся з нею яснолиций

Дивочний гость той. Бур’ян

Та кропива там поросли

3 Було: В сусіди в наймичку проситись /521/



Дитяточко собі росло,

З Івасем-удовенком гралось:

Уже чимале підросло.

(450) Якось вони собі гуляли

Удвох на улиці й найшли

Дві палички та й понесли

Додому матерям на дрова,

Звичайні дітки.

(455) Марія мовчки утішалась 1,

Бо страх розумнеє було

І преласкавеє до того,

За золотого за гіркого

Букварь списали їй. Взяла,

(460) (Сама письма вона не знала) 2

У школу хлопця оддала

У ієсейську. Доглядала ж

Сама його й навчала 3

Добру і розуму. Івась

(465) Таки вдовенко в його вдавсь 4.

То вдвох собі й ходили в школу.

Укупці вчились і росли,

І виросли, і прорекли

Святиє Божії глаголи,

(470) Святую волю на землі!

Іван пішов собі в пустиню.

А Твій меж люде. А за Ним,

За Сином Праведним своїм,

І Ти пішла. В старій хатині,

(475) В чужій, покинула його,

Старого Йосипа свого,

Пішла хилятись попід тином,

Аж поки, поки не дійшла

Аж до Голгофи!

(480) Розп’яли,

Як розпинать Його вели,

Ти на распутії стояла

З учениками, і сказала:

— Нехай іде! Нехай іде!



1 Було: Уже чимале підросло.

Марія мовчки утішалась

2 Було почато: (Сама чи[тать?]

3 Було: Сама його, сама навчала

4 Було: Вдовенко в його вдавсь /522/



(485) І вас отак він поведе, —

Промовила і трупом пала

На улиці, і розп’ялась

Твоя єдиная дитина.

А ти, спочинувши під тином,

(490) У Назарет собі пішла.

Вдову давно вже поховали,

В чужій позиченій труні

Чужії люде, а Івана

Її зарізали в тюрмі.

(495) А Йосипа твого не стало,

А ти, як палець той, осталась

Одна-однісінька. Такий

Талан твій латаний, небого.

Брати ж його, ученики 1

(500) Нетвердиє, душеубогі

Катам на муку не дались 2,

Сховалися та й розійшлись.

І ти їх мусила збирати.

Отож вони якось зійшлись 3

(505) Вночі круг тебе сумовати,

І Ти, Великая в женах!

І їх униніє і страх

Розвіяла, як ту полову,

Своїм святим огненним словом,

(510) Ти Дух святий свій пролила

В їх душі вбогії. Хвала!

І похвала Тобі, Маріє!

Мужі воспрянули святиє,

По всьому світу розійшлись

(515) І іменем Твойого Сина,

Твоєї скорбної дитини,

Любов і правду рознесли 4

По всьому світу. Ти ж під тином,

Сумуючи у бур’яні,

(520) Умерла з голоду. Амінь 5.



1 Було: Його брати, ученики

2 Було: Злякалися та й розійшлись

3 Було: Ото вони якось зійшлись

4 Було: І іменем Твойого Сина

Любов і правду рознесли.

5 Було: Голодная у бур’яні

Умерла, плачучи. Амінь. /523/



А потім ченці одягли

Тебе в порфіру і вінчали,

Як ту царицю. Розп’яли

Й Тебе, як Сина, — наплювали

(525) На Тебе, кроткую, кати 1,

Растлили честную. А ти?

Мов золото в тому горнилі,

В людській душі возобновилась 2.




Варіанти чорнового автографа другої редакції (ІЛ, ф. 1, № 22, с. 26-45)

3а На серце чистеє Твоє

б На милосердіє Твоє

5а На Тебе, слабий, возлагаю

б На Тебе, сило, возлагаю

в На Тебе, Мати, возлагаю

6а Святая Матерь всіх святих!

б Святая си[ло] всіх святих!

17а Вонми їх плачу і пошли

б Вонми їх стону і пошли

19а А я, убогий, воспою

б А я незлобний воспою

20а Як процвітуть веселі села,

б Як процвітуть убогі села,

21а Псалом і тихий і веселий

б Псалмом і тихим і веселим

Після 21 Недолю тяжкую Твою! 3

Я воспою тойді. А нині,

Мов фарисей той милостиню 4,

Динарій лепту подаю 5,

22а Тебе, о Мати, воспою!

б Святую доленьку Твою.

26а Було почато: У бондар[я]

б У Йосипа у тесляра



1 Було: Тебе, як Сина — наплювали

На Тебе, честную, кати

2 Було: Мов золото з того горнила,

В моїй душі возобновилась

3 Було: Про долю тяжкую Твою!

4 Було: Мов благостиню милостиню

5 Було почато: а Тобі, скор[бящий?]

б Тобі, убогий, подаю

в Убогий, лепту подаю

г Тобі, убогий, подаю /524/



29-32а Росла вона і виростала

І на порі Марія стала

б Рідня була. Отож небога

Уже чимала піднялась 1.

Росла собі та виростала

І на порі Марія стала

47а Йому на той бурнус святешний

б На той бурнус йому святешний

50-58а І попасти, і напоїть.

А він сидить та все сидить 2

б І попасти, і напоїть.

Хоч і далеко. Так люби[ла] ж

Вона той тихий Божий став,

Широкую Тиверіаду,

І рада, аж сміється, рада,

Що Йосип, сидячи, мовчав,

Не боронив їй, не спиняв

На став іти. Іде, сміється,

А він сидить та все сидить

65а На тихий той широкий став

б На той широкий Божий став

65а Чи озеро Тиверіаду

б І мовила: — Тиверіадо!

66-67а І промовля: — Моя порадо!

Широкий царю озерам!

б Широкий царю озерам!

Скажи мені, моя порадо!

81-83а Ніхто не узрить! О доле!

Згнущалася тію кра[сою]

Тернами в наготі вела

б Ніхто не узрить! Злая ж доля

Колючим терном провела,

Згнущалася над красотою

85-87а Смутная, тихая пішла.

Ідучи, вирвала зелений

Лопух край берега, найшла 3,

б Ходою тихою пішла.

Лопух край берега, найшла.

Лопух зорвала і накрила

108а Було почато: І ти...



1 Було: Уже чимала підросла

2 Було: А він сидить, за стру[г]

3 Було: Лопух зорва[ла]... /525/



б І, недобитая, за Сином

129а Було почато: Та

б І заспівала

134а Чи я нагуляюсь

б Чи я погуляю

151а І не втомилась. Виглядав

б І не втомилась. Вигляда

158а Було почато: І...

б Та повечеряємо вкупі

164а Було почато: з [і?]

б На ветхую Єлисавету

170а Було почато: У х[ітоні?]

б Умитий з кущі вихожав

173а Було почато: Ст[ав?]

б І став велично на порозі

207-208а Горить,

Горить і гасне на кабиці

б Горить

Огонь тихенько на кабиці

217-219 До сходу сонця провели 1

До самої Тиверіади

Благовістителя. І раді 2

246а Було почато: Ти Пре[чистій?]

б Пречистій їй не дав ти руку

247 — 248а Рабами б подлиє раби

І досі б кисли.

б Рабами бідниє раби

І досі мерли би. О муко!

251а А жаль на вас, малих душою,

Не бачите перед собою

Анічогісінько,

б Сліпі і малиє душою

266а Ти, безталанная, ко[го]

б Ти, безталанная, чого

278-280а Тихенько люде, що стояли,

Чи то якогось розп’яли

У горо[ді] Ти[веріаді]

б Тихенько люде, що стояли

У городі Тиверіаді

Чи то якогось розп’яли



1 Було почато: До самої Т[иверіади]

2 Було почато: Того /526/



285-287а Що наймичка його несла

За волю розп’ятого мужа

б Що наймичка його несла

В утробі праведную душу

За волю розп’ятого мужа

291 Тесляр колисочку дебелу 1

337а Дає та й каже: — Погодуйсь

б Дає та й каже: — На, моя [ди]тино,

356-358а Що нас од каторги спасла!

За нас, святая, розп’ялась!

б Що нас од каторги спасла

І, Пресвятая, неповинна,

За нас, лукавих, розп’ялась!

404 З її дитяточком малим 2

461а Й мале біленьке козеня

б І невеличке козеня

465-468а Аж ось і сам старий іде

Із города, носив продать

Барилечко та шапличок,

Несе йому медяничок

б Аж ось і сам старий іде

З ціпочком тихо попід тином.

Носив у город шапличок

Продать. Йому медяничок

480 — Ходім, — сказала та й пішла 3

484 А Йосип сина забавляв 4

486а На річці прала сорочки

б На річці прала ті малі

500а Все, все сплюндровано. В пустині

б Все, все сплюндровано. В руїні

510а Скрепи свою святую силу

б Окуй свою святую силу

530 Свою дитину безталанна 5

561а Ще в перший раз дитячі сльози

б Ще в перший раз младенчі сльози

563а Полегшало. Взяла

б Ніби полегшало. Взяла

565 В бур’ян, в садок, поці[лу]вала 6



1 Було почато: Ста[рий]

2 Було почато: І не

3 Було почато: — Ходім, — промовила

4 Було почато: А Йосип хлопчи[ка]

5 Було: Свою дитину одягла

6 Було почато: В бур’ян, в з[елений?] /527/



571а Дитина спить. Вона ж над сином

б Дитина спить. А на дитину

в Отож і спить собі дитина

573а А на єдиную свою

б І на єдиную свою

596 То вдвох собі й ходили в школу 1

611а І батько, й мати, і дитина

б І батько, й мати, і воно

613а Таки в самий Єрусалим

б Самісінький Єрусалим

622 Зайшла благать благого Бога 2

625а Її дитиночка сидить

б Її хлоп’яточко сидить

628-629а За правду стать! за правду згинуть!

І дивувались фарисеї.

Без правди горе! Горе вам

б За правду стать! за правду згинуть!

634а Неізреченная. Месію

Вона вже

б Неізреченная. Месію

635-636а Самого Бога меж людьми

Вона вже бачила

б Самого Бога на землі

Вона вже зріла

639-640а Та й рушили собі в дорогу

У Назарет. Додому рушили.

б І веселенькі у дорогу

Додому рушили вночі

672а Романський куплений плебей!

б Романський золотий плебей!

677а І ти заплачеш, ідучи

б Й вона заплач[е], ідучи 3

682-685а І пити дасть йому, стрясе,

Одує прах з його хітона 4,

І найде дірочку в хітоні

І залатає, та й сидить

Під смоквою і виглядає

б І пити дасть, і отрясе,



1 Було почато: То вдвох собі вони

2 Було почато: Зайшла вона

3 В автографі: Й вона заплачеш, ідучи

4 Було почато: І за[шиє?] /528/



Одує прах з його хітона,

Зашиє дірочку; та знову

Під смокву піде. І сидить

696 Як узрів діток. Привітав 1

700-701 З своїми дітками пішов

В Єрусалим на слово нове 2

751а На Тебе, кроткую, кати

б На Тебе, чистую, кати

755а В душі невольничій. Амінь.

б В душі невольничій малій




Виправлення Шевченка в списку І. М. Лазаревського в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 245 — 279)

6 Святая сило всіх святих 3

51 Хоч і далеко. Так любила ж 4

89 Головоньку тую смутную 5

94 Благоуханний зельний крине 6

103 Огонь заклюнувся вже... годі! 7

115 Леліями та тим рясним 8

124 Аж сліпить очі. Підняла 9

Після 746а А потім ченці одягли

Тебе в порфіру і вінчали,

Як ту царицю. Розп’яли

Й Тебе, як Сина, наплювали

На Тебе, чистую, кати,

Розп’яли кроткую, а Ти,

Мов золото в тому горнилі,

В людській душі возобновилась,

В душі невольничій малій,

В душі скорбящей і убогій.

б Закреслено



1 Було почато: Як узрів діточок

2 Було почато: На нову пр[оповідь?]

3 Було: Святая жено всіх святих

4 Було: Хоч і далеко. Так любила

5 Було: Свою головоньку смутную

6 Було: Благоуханний сельний крине

7 Було: Огонь заклюнувсь вже, годі

8 Було: Леліями там рясними

9 Було: Аж сліпить, підняла /529/











ПОДРАЖАНІЄ ЕДУАРДОВІ СОВІ

(С. 329)

Варіанти автографа в альбомі П. О. Куліша (ІР НБУВ, I. 284338, арк. 52)

3 І яблуньку і грушечку

5 Бог дасть діточок; дружина

10 Діточкам давати

13 — Отойді ще, як бралися

15 Я щасливий... — І я, друже











ПОДРАЖАНІЄ ІЄЗЕКІЇЛЮ. ГЛАВА 19

(С. 330)

Текст чорнового автографа на звороті листа невстановленої особи до Шевченка (РДАЛМ, ф. 2591, оп. 2, № 26, арк. 1 — 1 звор.)

ІЄЗЕКІЇЛЬ. ГЛАВА 19

Восплач, пророче, Сине Божий!

І о князях, і о вельможах,

І о царях отих. І рци 1:

Нащо та львиця, ваша мати,

(5) З звірюкою лягала спати

І добувала вас, лихих 2,

І множила ваш рід проклятий?

І з невеличких вас зубаті

Зробились львичища. Людей,

(10) Незлобних праведних дітей!

Хапали й жерли. Мов шуліки,

Вхопивши в бур’яні курча,

Клює і рве. І всі язики 3

Львеня те люте стерегли 4

(15) Та, мов ті ловчі, зацькували 5,

Живим неситеє взяли



1 Було: І о царях отих. Скажи

2 Було: І добувала вас?

3 Після 13 було: а О льва[х] дозналися, крича[ть]

б О вас дозналися, крича[ть]

в Дозналися о левеняті

4 Було: Львеня те злеє стерегли

5 Було: Та, мов ті ловчі, під[цькували?] /530/



Та, взявши, в пута замели

І фараонові послали

На каторгу. А ти, о люта,

(20) Побачивши одного в путах,

Спустила другеє звіря.

То вже такого сподаря,

Що гради й села пожирало,

Земля стогнала, трепетала

(25) Од реву львичища твого 1.

Окули люди і цього.

Заперли в щелепи удили

І в Вавилоні посадили

В тюрму глибоку, щоб не чуть

(30) Було меж людьми рику-зику

Самодержавного...

Минуть,

Уже потроху і минають

Дні беззаконія і зла,

(35) А львичища того не знають,

Рос[ту]ть собі, як та лоза

У темнім лузі. Уповають

На корінь свій, уже гнилий,

Уже червивий, і малий,

(40) І худосильний. Вітер з поля

Дихне, погне і полама,

І ваша злая своєволя

Сама скупається, сама

В своїй крові! Плач великий

(45) Вомєсто львичищого рику

Почують люде. І той плач,

Нікчемний, довгий і поганий 2,

Межи людьми во притчу стане,

Самодержавний отой плач!



1 Було: Од реву страшного того

2 Було: І малодушний і поганий





Виправлення Шевченка в автографі в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 281)

4-5а Нащо та львиця, ваша мати,

Зо львами купилась, щенята!

б Нащо та сука, ваша мати,

Зо львами кліщилась, щенята! /531/










ОСІЯ. ГЛАВА XIV (Подражаніє)

(С. 332)

Варіанти чорнового автографа (РДАЛМ, ф. 2591, оп. 2, № 26, арк. 2 — 2 звор.)

Назва Осія. Глава 14 (Подражаніє)

1 Погибнеш, згинеш, Україно!

2 Не стане знаку на землі!

4 В добрі і розкоші!.. Країно!

10а До краю знищить... Покара!

б До краю нищить!.. Покара!

11 Уб’є незримо! і правдиво

14 Гріховную твою утробу!

20а У чреві згинуть і згниють

б Во чреві згинуть, пропадуть

43 І не сховаєтеся. Всюди

51а Було почато: Розірвуть

б Розтнуть, розірвуть, розіпнуть

52 А кров’ю вашою, собаки!

56 Без притчі. Ви, скажи, зробили

59а Що Бог наш цар і цар надія

б Що цар наш Бог і цар надія

61 Вдову і сирот. Ні, не те!

66 Не ветхеє, не древнє слово

67 а Розтлєнноє, а н[ове слово?]

б Розтлєнноє, а слово нове




Виправлення Шевченка в списку І. М. Лазаревського в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 283285)

Назва а Осії глава XIV. Подражаніє

б Осія. Глава XIV. Подражаніє

Після 51 вписано: І вашей кровію, собаки












«КОЛИСЬ-ТО ЩЕ, ВО ВРЕМЯ ОНО...»

(С. 340)

Варіанти чорнового автографа на звороті офорта автопортрета Шевченка 1860 р. (Державний російський музей, № 28 515)

8а Кайдани на людей. І, взявши

б Кайдани на римлян. І, взявши /532/

13а Цвітами квітчанеє спить

б Дівча заквітчанеє спить

20а Пита заквітчане дівча

б І на дівча, і на цвіти

22а Яку б каблучку ще сплести

б Який би ретязь ще сплести











«ТИМ НЕСИТИМ ОЧАМ...»

(С. 341)

Фрагменти первісного тексту, опубліковані в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. С. 239 — 240)

1—6 Тим неситим царям

І земля, і моря,

І плуги, й кораблі,

І всі добра землі

Тим неситим царям

7-8 Роботящим рукам

І трудящим умам

12 І надія ще вам

13-18 Душевбогим, дрібним,

Чисти[м] серцем, святим 1

І молитву, і сон,

І доземний поклон,

Всетерпініє їм

24 Нам любов на землі




Варіанти чорнового автографа рядків 16 (ІЛ, ф. 1, № 39)

4 — 6а І всі дібра землі 2

Тим неситим очам

б І всі дібра землі,

І хвалебні псалми

Тим дрібненьким богам



1 У публікації помилка: Чистих

2 Було почато: І всі доб[ра землі]. /533/














[ПЕРЕСПІВИ ЗІ «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»]

(С. 342)

ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ

Текст першої редакції у «власному рукопису Т. Г. Шевченка », нині не відомому, реконструкція за публікацією в «Кобзарі» з додатком споминок про Шевченка писателів Тургенєва і Полонського» (Прага, 1876. С. 358360.)

В Путивлі славнім вранці рано

Співає-плаче Ярославна,

В гаю зозулею кує,

Жалю словами додає...

«Полечу, каже, зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

Понад Дунаєм полечу,

Рукав бебряний омочу

В каламутному тім Дунаї;

Там десь далеко умирає

Мій любий князь на самоті.

Омию кров на білім тілі,

На тяжких ранах почорнілих,

На князі, ладо сироті;

Омию кров, омию рани

І розіб’юся о скалу...


І квилить-плаче Ярославна

В Путивлі рано на валу:

«Вітрило, вітре господине!

Нащо ти вієш, мій єдиний,

Нащо несеш ти на крилі

Ті ханові тяжкії стріли

На вої милії мої,

На князя, ладо моє миле?

Чи мало ж неба і землі

І моря синього! На морі

Гойдай насади-кораблі!

А ти, прелютий... горе, горе!

Моє веселіє-надію

В степу між тучею розвіяв!»


Сумує, квилить-плаче рано

В Путивлі-граді Ярославна: /534/

— А ти, Словутицю старий,

Широкий Дніпре, не малий!

Пробив єси високі скали,

Текучи в землю половчана;

Носив єси на байдаках

На половчан, на Кобяка

Дружину хоробру преславну,

Дружину тую Святославлю.

О мій Словутицю старий!..

Моє ти ладо принеси,

Щоб я постіль сміючись слала,

У море сльоз не посилала,

Бо море сльози не приспить!


І плаче, плаче Ярославна

В Путивлі на валу, на брамі.

Святеє сонечко зійшло —

І каже: «Сонце пресвятеє!

Землі ти радість принесло

І людям на землі; моєї ж

Журби-туги не рознесло.

Пресвятий, світлий господине!

Спалив єси луги, степи,

Спалив і князя, і дружину, —

Спали мене на самоті!

Або не грій і не світи...

Нехай сама собі загину!»




Фрагменти тексту першої редакції, опубліковані в журналі «Вечерниці» (1863. № 12. С. 89) за автографом, нині не відомим

2 Сумує-плаче Ярославна

11 Омию кров його; отру

16—17 Нащо ти вієш, господине,

Нащо на легкому крилі

Ти ханові метаєш стріли

25-26 Моє веселіє ти взяв,

В степу по тирсі розметав

29 — О ти, Словутицю старий,

32 Текучи в землю половецьку

42 В Путивлю на валу не рано

45-48 Землі ти радість принесло /535/

І людям на землі; моєї

Туги-журби не розвело.

Святий, пресвітлий господине!

51 Спали й мене на самоті,

53 Загинув ладо, й я загину.




Виправлення Шевченка в автографі першої редакції в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 296 — 297)

5-7а Полечу, каже, зигзицею

Та понад Доном полечу

б Полечу, каже, зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

Та понад Доном полечу

48а Святий, пресвітлий господине!

б Святий, огненний господине!




Варіанти чорнового автографа другої редакції на звороті офорта «Автопортрет із свічкою» (Державний музей українського образотворчого мистецтва, № Гр 2157)

а 3-5 Полечу, каже, по Дунаєві,

Омочу, каже, в ріці Каялі

Б 3-9 Полечу, каже, зузулею 1

Понад Дунаєм полечу,

В ріці Каялі омочу

Рукав бебряний [і] омию,

Омию рани, обітру

Глибокії на ладо рани 2



1 Було: Полечу, каже, зигзицею

2 Було: а На добрім тілі обітру

Глибокії тяжкії рани

б На княжім добрім білім тілі

Засохлу кров його отру,

Глибокії омию рани

в На княжім добрім міцнім тілі

Засохлу кров його отру,

Глибокії омию рани

г [На княжім] добре міцнім тілі

Засохлу кров його отру,

Глибокії омию рани

ґ [На княжім] міцно-добрім тілі

Засохлу кров та почорні[лу]

д [На княжім] міцно-добрім тілі

Засохлу кров зчорнілу /536/





Текст чорнового автографа другої редакції (ІЛ, ф. 1, № 3)

В Путивлі-граді вранці рано 1

Сумує плаче Ярославна.

Полечу, — рече, — зузулею 2,

Понад Дунаєм полечу!

5 В ріці Каялі омочу

Рукав бобровий і омию

На княжім добрім його тілі

Засохлу кров його. Отру 3

Глибокії на ладо рани.

10 І плаче-плаче Ярославна

В Путивлі-городі, рече:

— Вітрило-вітре, господине!

Нащо ти вієши? несеш

На легкому тому крилі

15 Хановські стріли 4



1 Було: В Путивлі-граді рано-рано

2 Було: Сумує плаче і рече

Полечу, — каже, — зузулею

3 Було: Засохлу кров та почорнілу

4 Було: Хановські стріли — на мого






Фрагменти тексту другої редакції, опубліковані в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка писателів Тургенєва і Полонського» (Прага, 1876. С. 362) «з власного рукопису Шевченка», нині не відомого

2 Незримо плаче Ярославна

7-9 На княжім твердім тому тілі

Засохшу кров їм обітру,

Глибокії запеклі рани

Після 15 Хановські стріли на моє

Єдине ладо й його вої




Виправлення Шевченка в чистовому автографі другої редакції в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 307)

7а На княжім добрім, білім тілі

б На княжому дебелім тілі

9а Глибокії на ладо рани

б Глибокії на любім ладо рани /537/










«З ПЕРЕДСВІТА ДО ВЕЧОРА...»

(С. 345)

Варіанти чорнового автографа рядків 111 (ІЛ, ф. 1, № 15 унизу)

З рана-світа до вечера

А з вечера до досвіта

Летять рої стрілянії,

Шаблі брязчать на шеломах 1,

Тріщать, ламаючись, дулеві 2

Списи на полі половецькім,

На полі тихім і безлюднім.

Тихе поле копитами

Поорано, засіяно

Костяками, а кровію

Суто-густо поливано




Варіанти чорнового автографа рядків 813 (ІЛ, ф. 1, № 3 зворот)

Тихе поле половецьке 3

Неоране, несіяне,

Копитами поритеє,

Білим трупом укритеє

І кровію политеє!

Веселеє тихе поле

Подало тугу-недолю 4

В землю руськую з неволі




Варіанти чорнового автографа рядків 811 (ІЛ, ф. 1, № 15 збоку)

Тихе поле половецьке

Не оране, не сіяне,

Почорнене копитами 5,

А костями побілене,

А кровію червоною 6



1 Було: а Брячуть копія на шлемах

б Брячуть шаблі на тих шлемах

2 Було: Тріщать ламаючись списи

3 Пізнішу переробку цього рядка див. нижче, в рубриці «Пізніше виправлення Шевченка в чорновому автографі рядків 813» (ІЛ, ф. 1, № 3).

4 Було: а Подало журбу

б Подало тугу-неволю

5 Було: Пооране копитами

6 Було: А кровію мережане /538/






Варіанти чорнового автографа рядків 113 (ІЛ, ф. 1, № 15 — зворот)

Зрана-світа до вечера,

А з вечера до досвіта

Летять рої стрілянії,

Брязчуть шаблі о шеломи 1,

Тріщать списи гартовані 2

В половецькім тихім полі,

Не сіянім, не оранім!

Половецьке чорне поле 3

Копитами поритеє 4,

Білим трупом засіяне,

А кровію политеє.

Принесло тугу-неволю

В землю руськую те поле




Пізніше виправлення Шевченка в чорновому автографі рядків 8 — 13 (ІЛ, ф. 1, № 3)

8 Чорна земля не орана 5




Варіанти чорнового автографа рядків 813 (ІЛ, ф. 1, № 40)

8-13 Тихе поле аж крикнуло,

Аж заридало, потряслось,

Тугу-журбу та ту неволю 6

На землю руську принесло




Фрагменти тексту, опубліковані в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка писателів Тургенєва і Полонського» (Прага, 1876. С. 361) за автографом, нині не відомим

7 В землі дальній Половецькій

8-12 Чорна земля копитами

Розорана, засіяна

Костьми була, политая



1 Рядок пропущено і вписано пізніше.

2 Було: Тріщать списи дулевії

3 Було: а Половецькеє те поле

б Половецьке теє поле

4 Було: Копитами пооране

5 Було: а Тихе поле половецьке

б Чорна земля половецьк[а]

В автографі остання літера лишилася не виправленою («половецьке»).

Над словом «половецька» невідомою рукою написано олівцем: «неорана».

6 Було: тугу-журбу і [ту неволю?] /539/



Кров’ю. Горе на тім полі

14-21 Що там шумить, гуде-реве

До зорі рано? Повертає

То Ігорь військо Всеволоду,

Любому брату на помоч.

І бились день!

І другий билися;

Та де[сь] о полудня на третій 1

Упали Ігореві стязі.




Виправлення Шевченка в автографі у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 303)

3а Летять стріли каленії

б Летить стріла каленая



1 У виданні, очевидно, друкарська помилка: день.









ГІМН ЧЕРНИЧИЙ

(С. 347)

Виправлення Шевченка в автографі в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 299)

7а Кохалися б та растили

б Кохалися б та дружились











«СВІТЕ ЯСНИЙ, СВІТЕ ТИХИЙ!..»

(С. 350)

Фрагменти тексту, опубліковані у виданні: Шевченко Т., Кобзарь. 2-ге вид. — СПб., 1908. — С. 633 за списком, що належав Г. В. Богданенкові, а згодом В. С. Степаненкові

4-8 В твоїй добрій, тихій хаті

Оковано, одурено,

Кадилами окурено,

Багряницями укрито

І хрестом святим добито.

13 Із кадил люльки курити

15 Кропилами будем, брате,




Різночитання в списку невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с 617)

3 За що тебе, світе-брате,

4 В своїй добрій, тихій хаті /540/

8 І святим хрестом добито

13 Та з кадил люльки курити




Різночитання в першодруці в кн.: Партицький О., Провідні ідеї в письмах Тараса Шевченка. — Львів, 1872. — С. 29

4-7 В твоїй добрій, теплій хаті

Оковано, одурено,

Кадилами обкурено,

Багряницями окрито

13 А з кадил люльки курити

16 Нову хату замітати...




Різночитання в публікації в журналі «Правда» (1873. — № 15. — С. 511)

3-8 За що тебе, світе-брате,

В твоїй теплій, тихій хаті

Оковано, одурено,

Кадилами окурено,

Багряницями окрито

І розп’ятієм добито?!











ЛИКЕРІ

(С. 351)

Виправлення Шевченка в списку І. М. Лазаревського у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 305)

Дата: а 6 августа

б 5 августа











«БАРВІНОК ЦВІВ І ЗЕЛЕНІВ...»

(С. 352)

Виправлення Шевченка в автографі в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 306)

Присвята: а Ликері на пам’ять 14 сентября

б Н. Я. Макарову. На пам’ять 14 сентября










«І АРХІМЕД, І ГАЛІЛЕЙ...»

(С. 353)

Варіанти чорнового автографа (ІЛ, ф. 1, № 16)

3а Не снився навет їм, убогим

б Помазав голови чернечі /541/

в Потік на голови чернечі

г Потік у черево чернече

6а Та й нас з собою повели

Без крихти хліба

б І крихти хліба не взяли

















Л.

(С. 354)

Варіанти чорнового автографа, вклеєного в альбом М. В. Гербеля (РНБ, ф. 179, оп. 1, № 12, с. 289)

3а І посижу, і похожу

6 Посижу я і похожу

б В райочку буду спочивати

9 Давно-колишній та ясний

11 Ні, я не ляжу спочивати

12-13а Бо й ти приснишся. Стиха-тиха

Підкрадешся

б Бо й ти приснишся. І [в] малий

Тихенький рай мій стиха-тиха

15 Запалиш рай той самотний!











«НЕ НАРІКАЮ Я НА БОГА...»

(С. 355)

Виправлення Шевченка в автографі в «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 310)

7а Колись-то будуть. Дурю! Дурю!

б Колись-то будуть. І дурю!










САУЛ

(С. 356)

Фрагменти первісного тексту, надруковані в «Кобзарі з додатком, споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 244 — 247) за чорновим автографом, що не зберігся

2 В Єгипті темному і в нас

5-6 Свою худобу пастирь пас

В своїм степу, в свойому раї

8-12 Пасе собі, пасе-пасе, /542/

Та хвалить Бога, та співає,

Аж ось... лихий царів несе

З дружинами, з огнем, з ножами,

З жерцями, з книгами, з войсками

26 (Мов наші ченчики-ченці)

29-31 Та на ковбаси. От царі

Росли собі царі, росли,

Повиростали вже чимало

36-37 У їх немає. І просили

Пророки старця Самуїла

39-40 А дав би їм таки царя.

Святий старенький прозорливець

50 Та дивувались, що й вони

57-64 І гвардію на караул

Муштрує сам. І одинокий,

В порфирі довгій і широкій,

Середь гарема цар Саул,

Зробивши сам на караул,

Та й одурів.

68-69 І господар і государ

Сьогоді одурів! Панове!

74 Вельможі-пастирі.

77 Не їсть, не п’є і не кричить

88-92 І Саул

(Чабан Саул) сидить, співає,

Поки не втне на караул

І Самуїла не згадає.

Отож вельможі й чабани

(Веніамінові внучата)

Тельця отрокам принесли,

Щоб їм дозволено співати

У сінях царських. Заревла

Сивоборода, волохата

Рідня Саулова пузата 1

102-107 Трохи не вбив, не розтоптав,

Яко гадюку. Якби знав,

Якеє лихо на світ вийде

З того поганого Давида,



1 Було: 8 — 92 Тельця лакеям принесли,

Щоб їм дозволено співати

У царських сінях. Заревли

Сивобороді, волохаті

Вельможі-пастирі пузаті /543/



То розтоптав би і розтер

Гадючу слину.

111-112 І досі дуріють царі, —

І поки горе на землі!




Виправлення Шевченка в автографі у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 311 — 314)

11а З дружинами, законами, з мечем

б З законами, з мечем, з катами

43а Того Саула здоровилу

б Того Саула здоровила

56 — 57а Будує кедрові світлиці,

Кує із золота престол,

А чабанам кує закон

З заліза, і в широкополій

б Будує кедрові світлиці,

Престол із золота кує

79а Було почато: І ні[би]

б Дере порфиру на онучі

82а І у кедрових стін питає

б І у кедрових стін нових

90-91а У сінях царських. Заревли

Сивобороді, волохаті

б У сінях царських. Заревла

Сивобород[а], волохата 1



1 Лишилося не виправленим: сивобороді.










«ТИТАРІВНА-НЕМИРІВНА...»

(С. 360)

Виправлення Шевченка в автографі у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 316)

12а Юнкера з походу

б Москаля з походу










«О ЛЮДИ! ЛЮДИ НЕБОРАКИ!..»

(С. 363)

Виправлення Шевченка в автографі у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 319)

4а Ви ж люди, люди, не собаки!

б Ви ж таки люди, не собаки! /544/










«ЯКОСЬ-ТО ЙДУЧИ УНОЧІ...»

(С. 367)

Варіанти чорнового автографа (ІЛ, ф. 1, № 47)


9а А то... а то нема нічого

б А то нема тепер нічого,

10а Ні чоловіка, ані Бога

б Ні Бога навіть, ні півбога

13а Було почато: Хортів спу[скаємо]

б Хортів годуємо, спускаєм

в Хортів годуємо та плачем

Після 13а І гадоньки собі не маєм,

Гниєм собі, себе не бачим.

Отак я думав уночі,

Понад Невою ідучи,

б І гадоньки собі не маєм,

Гниєм, самі себе не бачим.

Отак я думав уночі,

Понад Невою ідучи,

в І гадоньки собі не маєм,

Гниєм, самі себе не бачим.

Отож, як бачите, вночі,

Понад Невою ідучи



















Н. Т.

(Є. 369)

Варіанти списку невідомою рукою (ІЛ, ф. 1, № 14)

Назва відсутня

3-5 В раю Господніму жила,

Пишалася, росла, цвіла

І раю Божого не зріла

12-15 Творилося, цвіло, росло і виростало,

І на небо хвалу Творителю несло,

А ти, небого, спала, спала

17 Та ждала з неба жениха

30-32 Покинь оту дівочу славу;

Та щирим серцем, нелукаво,

Хоч з псом, сердего, соблудись! /545/




Виправлення Шевченка в списку невідомою рукою (ІЛ, ф. 1, № 14)

32 Хоч з псом, сердего, соблуди 1




Фрагменти чорнового тексту, опубліковані у вид.: Шевченко Т., Кобзарь. 2-ге вид. — СПб., 1908. С. 634 за списком, що належав Г. В. Богданенкові, а згодом В. С. Степаненкові

Назва До куми

3 В раю Господньому зросла

5 І раю Божого не зріла

13 І виростало, і на небо

15 А ти, небого, спала, спала

17 Та ждала з неба жениха

24 А ти буцім недобачаєш

30 Покинь оту дівочу славу

32 Хоч раз з ким-небудь соблуди!



1 Було: Хоч з псом, сердего, соблудись.










«ЗІЙШЛИСЬ, ПОБРАЛИСЬ, ПОЄДНАЛИСЬ...»

(С. 370)

Варіанти чистового автографа на окремому аркуші (ІЛ, ф. 1, № 14)

2 Помолоділи, підросли!

8 А хлопців в некрути забрали











«КУМА МОЯ І Я...»

(С. 371)

Виправлення Шевченка в автографі на звороті листа А. М. Маркевича від 16 вересня 1860 р. (ІЛ, ф. 1, № 20)

Було почато: Ти[хенько?]

б Скромненько длань свою простер /546/









«ЧИ НЕ ПОКИНУТЬ НАМ, НЕБОГО...»

(С. 372)

Варіанти в чорновому автографі (ДМШ, № Г-1537)

7а [Ходім, небого, спочивать]

б Почимчикуєм спочивать

9а [Нівроку нам, таки набрались]

б І розуму таки набрались

13а Ой не йдемо, моя любо

б Ой не йдемо, не ходімо

18-19а Бач, який веселий,

Та широкий, та високий

б Бач, який широкий,

Та високий, та веселий

35а Благослови, вірний друже

б Благослови, щирий друже

в Благослови мене, друже

50а Ти мій сопутниче святий

б О мій сопутниче святий

56-57а Славу молодую,

Безвічную

б І славу святую,

Молодую, безвічную

62а Або над

б Або над Стіксом у Раю

69-72а І, може, давнєє згадаєм

І тихо, тихо заспіваєм,

б І може, давнєє згадаєм

І веселенько заспіваєм.

в Дніпро, Україну згадаєм,

Веселі селища в гаях,

Могили-гори на степах,

І веселенько заспіваєм.


























Попередня     Головна     Наступна


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.