Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 70; 595.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Привикне, кажуть, собака за возом бігти, то біжить і за саньми.


То так і я тепер пишу,

Папір тілько, чорнило трачу...

А перш! Єй-богу, не брешу!

Згадаю що чи що набачу,

То так утну, що аж заплачу.

І ніби сам перелечу

Хоч на годину на Вкраїну,

На неї гляну, подивлюсь,

І, мов добро кому зроблю,

Так любо серце одпочине.

Якби сказать, що не люблю,

Що я Украйну забуваю

Або лукавих проклинаю

За те, що я тепер терплю,

Єй-богу, братія, прощаю

І милосердому молюсь,

Щоб ви лихим чим не згадали.

Хоч я вам кривди не робив,

Та все-таки меж вами жив,

То, може, дещо і осталось.











«ТО ТАК І Я ТЕПЕР ПИШУ...»


Джерело тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 145).

Подається за «Малою книжкою».

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 по 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця.

Первісний автограф не відомий. Наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга, Шевченко переписав вірш з невідомого автографа до «Малої книжки» (без номера до одинадцятого зшитка за 1847 рік). Епіграф і перші п’ять рядків твору написано одним чорнилом, а дальші 15 рядків — іншим. До «Більшої книжки» вірш не переписано.

Вперше надруковано за «Малою книжкою» у виданнях: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 406, з відміною у четвертому рядку: «Згадаю що чи що побачу» (так було спочатку в «Малій книжці») і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 224-225).

Епіграфом до твору Шевченко взяв народну приказку «Привикла, кажуть, собака за возом бігти, то побіжить і за саньми». Очевидно, поет чув її безпосередньо з уст народу. В жодному із збірників народної творчості, що з’явились на той час, її не зафіксовано.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.