Уклінно просимо заповнити Опитування про фемінативи  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 71; 595-596.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





1848



А нумо знову віршувать.

Звичайне, нишком. Нумо знову,

Поки новинка на основі,

Старинку Божу лицювать.

А сиріч... як би вам сказать,

Щоб не збрехавши. Нумо знову

Людей і долю проклинать.

Людей за те, щоб нас знали

Та нас шанували.

Долю за те, щоб не спала

Та нас доглядала.

А то бач, що наробила:

Кинула малого

На розпутті, та й байдуже,

А воно, убоге,

Молодеє, сивоусе, —

Звичайне, дитина, —

І подибало тихенько

Попід чужим тином

Аж за Урал. Опинилось

В пустині, в неволі...

Як же тебе не проклинать,

Лукавая доле?

Не проклену ж тебе, доле,

А буду ховатись

За валами. Та нищечком

Буду віршувати,

Нудить світом, сподіватись

У гості в неволю

Із-за Дніпра широкого

Тебе, моя доле!











«А НУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 161 — 160 — 161);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 85).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 до 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: січень — початок травня 1848 р., Орська фортеця.

Первісний автограф не відомий. Після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга, орієнтовно наприкінці 1849 (не раніше 1 лис/596/топада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), Шевченко переписав вірш з невідомого ранішого автографа до «Малої книжки» (під № 1 до першого зшитка за 1848 рік). Спочатку вірш мав 17 рядків, дещо пізніше дописано ще п’ять рядків і поставлено характерну для Шевченка позначку про завершення твору.

Згодом, найімовірніше, наприкінці свого перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, 1857 р., Шевченко суттєво переробив твір. Рядки 12 — 17 він перекреслив навхрест і замість них на попередній сторінці з переносом на поля сторінки, на якій записано вірш «А нумо знову віршувать...», вписано 28 нових рядків. В остаточному варіанті текст твору у «Малій книжці» має 44 рядки. Переписуючи вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки» в Москві, орієнтовно 18 — 25 березня 1858 р., поет продовжив роботу над ним і створив докорінно відмінну його редакцію. Головну увагу зосереджено на розробці мотиву долі, злому присуду якої ліричний герой прагне протистояти, продовжуючи потай писати вірші. Інші, наявні в першій редакції тематичні мотиви в тексті другої редакції опущено або лише намічено. У другій редакції ніщо не говорить про враження, навіяні від перебування на Аральському морі й втілені в образності першої редакції («Поки море виє Та гризе високий берег, Чи не вдам я знову Про що-небудь тихенького Та благого слова»). А рядки, в яких ідеться про рішимість і надалі ховатись «за валами» та віршувати, наводять на думку про створення поезії в Орській фортеці, навколо якої були високі земляні насипи.

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданнях: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 413 — 414 і Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т.2. — С. 225 — 226.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )



 


Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.