Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 78; 598.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





Та не дай, Господи, нікому,

Як мені тепер, старому,

У неволі пропадати,

Марне літа коротати.


Ой піду я степом-лугом

Та розважу свою тугу.

Не йди, кажуть, з ції хати

Не пускають погуляти.











«ТА НЕ ДАЙ, ГОСПОДИ, НІКОМУ...»


Джерела тексту:

чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 174);

чистовий автограф у «Більшій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 67, с. 94).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 до 11 травня 1848 р. в Орському укріпленні, орієнтовно: січень — початок травня 1848 р., Орська фортеця.

Первісний автограф не відомий. Після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга, орієнтовно наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше 23 квітня — дня арешту поета) Шевченко переписав вірш з невідомого ранішого автографа до «Малої книжки» (під № 5 до першого зшитка за 1848 рік) між поезією «Ой гляну я, подивлюся...» і поемою «Царі». Під час перебування у Москві 19 — 25 травня 1858 р. Шевченко переписав вірш до «Більшої книжки» так само між поезією «Ой гляну я, подивлюся...» і поемою «Царі», але із зміненою строфікою (з чотирьох дворядкових строф зроблено дві чотирирядкові строфи) і з виправленням в останніх чотирьох рядках.

З «Малої книжки» твір переписано до рукописної збірки невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належала Л. М. Жемчужникову і тепер не відома (ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 8). З варіантами автографа у «Малій книжці» збігаються тільки рядки 5 і 6. Варіантів у рядках 7 і 8 О. Я. Кониський не подає. Очевидно, їх не було.

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданнях: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 423 і Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 227.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.