Уклінно просимо заповнити Опитування про фонему Е  


[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 110; 615-616.]

Попередня     Головна     Наступна             Варіанти





[СИЧІ]



На ниву в жито уночі,

На полі, на роздоллі,

Зліталися поволі

Сичі —

Пожартувать,

Поміркувать,

Щоб бідне птаство заступить,

Орлине царство затопить

І геть спалить,

Орла ж повісить на тичині

І при такій годині

Республіку зробить!

І все б, здавалося? А ні,

Щоб не толочили пашні...

Воно було б не диво,

Якби хто інший на тій ниві

Сильце поставив, а то зирк!

Таки голісінький мужик

Поставив любо. Та й пішов

В копиці спать собі, а рано,

Не вмившися, зайшов

Гостей довідать... «Та й погані!

Усі до óдного сичі —

Оце тобі вари й печи!»

Щоб не нести додому

Таке добро, то повбивав,

А інших гратися оддав,

Приборканих, ворóнам

І не сказав нікому. /111/











[СИЧІ]


Джерело тексту:

чорновий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 295 — 296).

Подається за цим автографом. Назва, відсутня в автографі, — за першодруком. У рядках 15 — 16 знімаються дужки.

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848 — 1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 р., Косарал. /616/

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» твір занесено під № 20 у п’ятому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 — на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). Згодом, очевидно під кінець перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, поет зробив у тексті ряд виправлень чорнилом іншого кольору (у рядках 8, 10, 17, 20, зокрема, дописав рядки 18 — 19, 29) й олівцем перекреслив вірш. До «Більшої книжки» твір не перенесено. Шевченко не продовжив роботу над твором.

Вперше надруковано за «Малою книжкою» у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 582 — 583, під редакційною назвою «Сичі» і того ж року за цим виданням у книжці: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — С. 259 — 260. Назва першодруку зберігається як традиційна в квадратових дужках.

«[Сичі]» — єдина байка Шевченка. В ній відображено події галицького повстання 1846 р. — антифеодального селянського повстання у Галичині — частині західноукраїнських та польських земель, що на той час входили до складу Австрії. Розпочавшись 10 лютого, це повстання в часі збіглося з національно-визвольним повстанням, організованим польсько-шляхетськими таємними патріотичними організаціями проти Австрійської імперії (почалося 20 лютого). В Західній Галичині, населеній переважно поляками, селянські заворушення охопили багато округів. Лише в Краківській республіці, де повстанський уряд оголосив про скасування феодальних повинностей та передав у власність селян земельні наділи, та в селі Хохолув’ї Сандецького округу селяни підтримали національно-визвольну революцію. На більшості ж території Західної Галичини австрійські урядовці переконали селян у тому, що пани збираються й надалі жорстоко визискувати їх. Сподіваючись, що цісар скасує панщину, селяни розгромили близько 200 поміщицьких маєтків, билися з шляхетськими повстанськими загонами, частину повстанців віддали у руки влади. Використавши селян для придушення національно-визвольного руху (березень — квітень 1846 р.), австрійська влада невдовзі, у квітні 1846 р., розгромила й народне повстання.

В байці «голісінький мужик» (селяни) ловить, вбиває або, приборкавши, віддає «воронам» (австрійській владі) «сичів» (польських революціонерів), які злетілися, «щоб бідне птаство» (народ) «заступить», «орлине царство» (Австрійську імперію) «затопить», «орла ж» (імператора, за іншою версією — правителя імперії — канцлера князя К. Меттерніха) «повісить» і «республіку зробить».

Про галицькі події в лютому 1846 р. Шевченко міг дізнатися восени цього ж року під час подорожі за завданням Археографічної комісії по прикордонних з Австрією Волинській та Подільській губерніях. Іншим джерелом відомостей про ці події могли бути розповіді польських політичних засланців на Оренбуржчині, а також їхніх безпосередніх учасників — селян, що служили разом з Шевченком в 1847 — 1848 рр. в одній роті.










Попередня     Головна     Наступна             Варіанти


Етимологія та історія української мови:

Датчанин:   В основі української назви датчани лежить долучення староукраїнської книжності до європейського контексту, до грецькомовної і латинськомовної науки. Саме із західних джерел прийшла -т- основи. І коли наші сучасники вживають назв датський, датчанин, то, навіть не здогадуючись, ступають по слідах, прокладених півтисячоліття тому предками, які перебували у великій європейській культурній спільноті. . . . )




Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть ціле слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.